Рішення № 123125862, 19.11.2024, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/7896/24

Провадження №: 2/755/5172/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" листопада 2024 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді - Катющенко В.П. , розглянувши за правилами спрощеного провадження, без повідомлення сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» про стягнення нарахованої, але не виплаченої суми заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, в якому, просить суд:

1. стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, оклад по годинах у розмірі 205 217,11 грн. без утримання з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів.

2. стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.02.2024 року по день розгляду справи в суді.

3. судові витрати покласти на відповідача.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, у період з 15.01.2010 по 09.02.2024 перебувала у трудових відносинах з ТОВ «Дієса» (до перейменування 21.04.2011 - ТОВ «Торгова компанія «Ельдорадо». З 09.02.2024 року згідно наказу № Z00/08/02/002 від 08.02.2024 її було звільнено з займаної посади - начальник відділу супутніх продажів Департаменту торгової комерції, Відділу супутніх продажів за угодою сторін згідно ч.1 ст.36 КЗпП України. В наказі про припинення трудового договору вказано: виплатити компенсацію 41 невикористаних календарних днів відпустки. Починаючи з липня 2023 року відповідачем почала виплачуватися заробітна плата із затримкою та не в повному обсязі, а востаннє відповідачем було виплачено заробітну плату за жовтень 2023 року у сумі 15 250,00 грн., яка була здійснена 05.02.2024. В день звільнення 09.02.2024 відповідачем було видано розрахунковий листок за лютий 2024 року, в якому зазначено заборгованість за підприємством на кінець місяця: 205 217,11 грн. До вказаної суми заборгованості входять наступні кошти, належні їй до виплати при звільненні (відповідно до розрахункового листка за лютий 2024 року): компенсація відпустки (42) - 59 032,26 грн., оклад по годинах 16 700, 00 грн., а всього - 75 732,26 грн., при цьому з цієї суми було утримано військовий збір та пдфо у сумі 14 767,79 грн. Таким чином, загальна сума нарахована, але не виплачена за пп.1,2 становить 60 964,47 грн., а нарахована, але не виплачена заробітна плата - 159 502,64 грн. Оскільки 05.02.2024 було здійснено виплату заробітної плати у розмірі 15 250,00 грн., то загальна сума заборгованості із нарахованої, але не виплаченої заробітної плати складає 144 252,64 грн. Враховуючи вищевикладене, загальна сума заборгованості відповідача перед нею з урахуванням усіх сум складає 205 217,11 грн. Проте, ні в день звільнення, ні станом на момент звернення до суду відповідачем не було виплачено позивачу наявну заборгованість. На неодноразові усні звернення відповідач не реагує, у зв`язку з чим позивач змушена звертатися за захистом своїх прав до суду з даним позовом. Також, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача її середній заробіток за весь час затримки (починаючи з 12.02.2024 року) по день розгляду справи в суді.

21.05.2024 ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва відкрито провадження в справі за правилами спрощеного провадження, без повідомлення сторін, яким роз`яснено їх процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки, а також витребувані у відповідача докази у справі.

Копію вказаної ухвали відповідачем отримано 11.06.2024, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

Представником позивача копію ухвали про відкриття провадження у справі було отримано 22.05.2024, про що довідка про доставку електронного листа.

18.06.2024 до суду від відповідача надійшли витребувані судом докази.

Відповідачем до суду відзиву на позовну заяву подано не було, позивачем додаткових пояснень також до суду подано не було.

Таким чином, суд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що наказом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» № Z00/08/02/002 від 08.02.2024 ОСОБА_1 була звільнена з роботи за згодою сторін згідно з пунктом 1 статті 36 Кодексу законів про працю України на підставі поданої нею заяви з 09.02.2024 та зазначено про необхідність виплати компенсації за 41 невикористаний календарний день відпустки (а.с. 21).

Відповідно до розрахункового листка ТОВ «ДІЄСА» за лютий 2024 року, борг за підприємством до виплати ОСОБА_1 на кінець місяця склав 205 217,11 грн., з вирахуванням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів (а.с. 20).

Стаття 23 Загальної декларації прав людини проголошує право кожного на працю, що включає у себе можливість заробляти собі на життя працею, яку людина вільно обирає або на яку погоджується. Визначаючи право на працю як основу життєдіяльності людини, Конституція України закріплює та гарантує основні трудові права громадян (ст. 43, 44, 45, 46) і визначає, що основи соціального захисту, форми та види пенсійного забезпечення, принципи регулювання праці та занятості визначаються законами України (п. 6 ч. 1 ст. 90 Конституції України). Основним законом, який закріплює право на працю та шляхи його реалізації, є Кодекс законів про працю України.

Статтею 2 КЗпП України одночасно передбачено і право громадянина на працю, і право на отримання за працю заробітної плати не нижче встановленого державою мінімального розміру. Працівники реалізують право на працю шляхом укладання трудового договору на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно із ст. 7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожного на справедливі і сприятливі умови праці.

Частиною першою статті 94 КЗпП України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до статті 115 КЗпП України та статті 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

За приписами частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться у день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимог про розрахунок.

Частиною другою статті 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Так, з наданих до суду доказів убачається, що заборгованість відповідача перед позивачем із виплати заробітної плати обліковується з жовтня 2023 року. Згідно з розрахунковим листком ТОВ «ДІЄСА» за лютий 2024 року, на момент звільнення, борг за підприємством до виплати ОСОБА_1 з вирахуванням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів складає 205 217,11 грн.

Доказів сплати відповідачем належних позивачу коштів матеріали справи не містять.

При цьому, надані позивачем докази суд визнає належними і допустимими, також достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов`язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення не виплачених позивачу коштів при звільненні в сумі 205 217,11 грн.

Таким чином, враховуючи невиконання відповідачем вимог закону щодо виплати позивачу належних їй сум від відповідача при звільненні, зважаючи на встановлене, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, оклад по годинах у розмірі 205 217,11 грн. без утримання з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів.

Вирішуючи вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Пунктом 2 Порядку передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як убачається із розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач здійснила розрахунок на основі повних виплат за останні два календарні місяці, з чим суд не погоджується та виходить з наступного.

Відповідно до довідки ТОВ «Дієса» дохід ОСОБА_1 за період з 01.12.2023 по 31.01.2024, що передували звільненню, склав 98 139,93 грн.

Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача за останні два місяці роботи складала 2 230,45 грн. (98 139,93 грн./44 дні (грудень 2023 року - 21 день, січень 2024 року - 23 дні).

З огляду на зазначені вище обставини, вбачається, що період затримки розрахунку при звільненні позивача складає: з 12.02.2024 по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, відтак до 12.08.2024 складає - 131 робочий день.

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає: (2 230,45 грн. (середньоденна заробітна плата) * 131 (робочий день затримки розрахунку) = 292 188,95 грн.

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. Скрутне матеріальне становище, відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця, а також арешт рахунків не звільняють роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Крім того, слід зазначити, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, що узгоджується з правовою позицією викладеною в рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 у справі № 1-5/2012.

Спір цій справі виник у зв`язку із невиплатою позивачці середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні вихідної допомоги.

Враховуючи, що заробітну плату позивачці мали виплатити при звільненні, однак цього зроблено не було, у зв`язку з чим й виник спір, то суд вважає, що є підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України, відтак у цій частині суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи із розрахунків здійснених судом, шляхом стягнення із відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 292 188,95 грн.

З огляду на встановлене судом у сукупності, суд вважає, що заявлені позовні вимоги позивача про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку знайшли своє підтвердження, є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають до часткового задоволення.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки в силу п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач була звільнена від сплати судового збору за подання до суду позову про стягнення нарахованої, але не виплаченої суми заробітної плати, з урахуванням ч.6 ст.141 Цивільного процесуального кодексу України, ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» із відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2052,17 грн

При цьому, за позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1280,27 грн., який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 2, 21, 24, 47, 94, 95, 116 КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», ст.ст. 2, 10, 49, 76, 77-81, 89, 209, 210, 223, 247, 265, 274, 279, 354, 430 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» (код ЄДРПОУ: 36483471, вул. Велика Васильківська, буд. 45, м. Київ, 03150), про стягнення нарахованої, але не виплаченої суми заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, оклад по годинах у розмірі 205 217,11 грн. без утримання з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 292 188,95 грн., з утриманням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1280,27 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» на користь держави судовий збір у розмірі 2052,17 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя: