Рішення № 123101538, 30.10.2024, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/13296/18

Категорія 47

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2024 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Захарчук С. С.,

за участю секретаря судового засідання - Обиход В. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної у м. Києві державної адміністрації, служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дітей,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей.

Зазначав, що відповідно до заочного рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 26.12.17 розірвано шлюб між ним та відповідачкою.

Від шлюбу у них є діти: ОСОБА_3 , 2007 року народження, ОСОБА_4 , 2010 року народження.

Відповідачка чинить йому перешкоди у спілкуванні з дітьми.

Відповідачка з дітьми виїхала до рф, згоду на їх виїзд він дав до 29.12.17, однак до цього часу вони не повернулися.

Посилаючись на зазначені обставини, просив визначити місце проживання дітей разом з ним.

У письмових поясненнях, наданих суду ОСОБА_2 повідомила те, що вона разом з новим чоловіком ОСОБА_5 та дітьми: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 проживають за адресою: АДРЕСА_1 . Квартира нова, трикімнатна, для проживання дітей є всі умови. ОСОБА_3 , ОСОБА_4 навчаються в школі № НОМЕР_1 , додатково займають спортом.

Вона офіційно працює в компанії ІП ОСОБА_9 (ІНФОРМАЦІЯ_3).

Вона не створює перешкод ОСОБА_1 у спілкуванні з дітьми. ОСОБА_1 приїжджав до рф з метою ініціювання судових процесів відносно неї, подав до відповідних органів рф про оголошення дітей у розшук, вказавши невірну адресу їх проживання. Після приїзду до рф ОСОБА_1 зустрівся зі старшим сином через декілька днів, а з молодшим сином - на другому тижні, після приїзду.

Вона виїхала з дітьми до рф на законних підставах на підставі дозволу ОСОБА_1 , який він надав після того, як вона зняла з реєстрації дітей в їх спільній квартирі та зареєструвала їх в орендованій нею квартирі. Зняття дітей з реєстрації в їх квартирі та реєстрація їх в інший - була основна умова ОСОБА_1 для надання їй згоди на виїзд дітей. Дата реєстрації дітей в орендованій квартирі - 22.05.2017, дата дозволу - 23.05.2017. Їх спільна квартира була продана позивачем - 12.06.2017. В рф вона проживає законно, у неї та дітей оформлено дозвіл на проживання - РВП.

До пояснень ОСОБА_2 надала характеристики відносно дітей зі школи (а.с. 106-107 т. 1), посвідки на проживання дітей від 08.07.2020 та поліси обов`язкового медичного страхування (а.с. 161-164 т. 1), рішення відновського міського суду московської області від 16.03.2020 про визначення участі ОСОБА_1 у спілкуванні та вихованні дітей: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 (а.с. 165-166 т. 1), свідоцтво про укладення шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_5 (а.с. 167 т. 1), трудовий договір ОСОБА_2 з ІП ОСОБА_9 (а.с. 168-169 т. 1), довідки про місце реєстрацію дітей ОСОБА_12 , ОСОБА_13 від 22.05.2017 (а.с. 178-179 т. 1).

Оскільки предметом спору у справі є визначення місця проживання дітей, згідно норм СК України ОСОБА_14 , якому виповнилося 14 років, має право сам визначити місце свого проживання, а визначення місця проживання ОСОБА_15 , якому виповнилося 11 років повинно бути встановлено за спільною згодою його та його батьків відповідно до ухвали Подільського районного суду м. Києва від 28.10.2021 було зупинено провадження у справі до надходження відповіді від відповідного суду рф на судове доручення про надання правової допомоги.

Відповідно до ухвали Подільського районного суду м. Києва від 22.02.2023 поновлено провадження у справі у зв`язку з набранням чинності Закону України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року».

У судовому засіданні представник позивача підтримав позов з викладених у ньому підстав та просив його задовольнити.

Представник служби у справах дітей Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації подав заяву про розгляд справи за його відсутності, у якій вказав на те, що служба позбавлена можливості провести обстеження умов проживання дітей та зібрати інші документи, оскільки діти не проживають в Голосіївському районі м. Києва.

Відповідачка у судове засідання не з`явилася, в силу норм ст. 128 ЦПК України про дату та час судового засідання була повідомлена належним чином.

Представник служби у справах дітей Подільської районної у м. Києві державної адміністрації у судове засідання не з`явився, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином.

Суд, відповідно до ст. 223 ЦПК України ухвалив розглядати справу за відсутності вказаних учасників справи.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові докази у їх сукупності, дійшов наступного висновку.

Щодо підсудності даного спору національним судам України слід зазначити наступне.

Відповідно до ч 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11.12.2023 у справі № 607/20787/19 вказав на те, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 2 Закону України «Про міжнародне приватне право» цей Закон застосовується до питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом, зокрема, питань щодо підсудності судам України справ з іноземним елементом.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» іноземний елемент - це ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм, зокрема, коли хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою.

Права та обов`язки батьків і дітей, крім випадків, передбачених статтями 67, 67-1, 67-4 цього Закону, визначаються особистим законом дитини або правом, яке має тісний зв`язок із відповідними відносинами і якщо воно є більш сприятливим для дитини (стаття 66 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися. Суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (частини перша та друга статті 75 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Україна згідно із Законом від 11 січня 2006 року № 3303-IV є учасницею Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей (далі - Гаазька конвенція 1980 року).

Відповідно до статті 16 Гаазької Конвенції 1980 року після одержання повідомлення про незаконне переміщення або утримування дитини відповідно до статті 3, судові або адміністративні органи Договірної держави, на територію якої була переміщена дитина, або на території якої вона утримується, не будуть вирішувати по суті питання про піклування доти, поки не буде визначено, що дитина не повинна бути повернута відповідно до цієї Конвенції або поки заява не подана відповідно до цієї Конвенції протягом розумного періоду часу після одержання повідомлення.

Вказана норма обмежує юрисдикцію виключно органів держави, на територію якої дитину переміщено, а не держави, із якої було дитину переміщено.

Згідно зі статтею 19 Гаазької Конвенції 1980 року ніяке рішення, прийняте відповідно до цієї Конвенції, щодо повернення дитини, не розглядається як встановлення обставин будь-якого питання про піклування.

У свою чергу нормами чинного законодавства України не передбачено імперативної умови про те, що перебування дитини за межами України є підставою для відмови у задоволенні позову про визначення місця проживання такої дитини.

Більше того, зважаючи на положення міжнародних договорів щодо збереження юрисдикції судів України у питаннях батьківської відповідальності, очевидним є можливість вирішення справи про визначення місця проживання дитини саме національними судами.

Таким чином, сама по собі обставина проживання дитини за кордоном (незалежно від того чи вивезена дитина за кордон до звернення до суду з позовом про визначення місця її проживання чи після) не впливає на вирішення судами України спору про визначення місця її проживання.

Проживання дитини за кордоном не є самостійною підставою для відмови у позові про визначення місця проживання такої дитини разом з одним з батьків в Україні, а факт повернення дитини в Україну не є передумовою для вирішення спору між батьками про визначення місця проживання такої дитини.

Отже, враховуючи зазначені правові висновки Верховного Суду, справа підсудна національним судам України.

Як установлено судом сторони у справі перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано (а.с. 28-30 т. 1).

Від шлюбу сторони мають дітей: ОСОБА_10 , 2007 року народження, ОСОБА_11 , 2010 року народження (а.с. 26-27 т. 1).

ОСОБА_1 23.05.17 надав згоду, яка була нотаріально посвідчена, на виїзд дітей: ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до рф в період з 23.05.17 по 30.12.17 в супроводі їх матері ОСОБА_2 (а.с. 22 т.1).

Таким чином, ОСОБА_2 мала право на виїзд з дітьми з України на законних підставах зі згоди батька - позивача у справі.

Як установлено судом, ОСОБА_3 , 2007 року народження, ОСОБА_4 , 2010 року народження перетнули державний кордон України 27.05.17 (а.с. 10 т. 1).

При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частини четверта та шоста статті 19 СК України).

Орган опіки та піклування Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації повідомив суд про неможливість складення висновку відповідно до СК України, оскільки, діти: ОСОБА_3 , 2007 року народження, ОСОБА_4 , 2010 року народження, не проживають в Голосіївському районі м. Києва та додано акт обстеження місця проживання ОСОБА_1 (а.с. 46-48 т. 1).

Орган опіки та піклування Подільської районної у м. Києві державної адміністрації повідомив суд про неможливість складення висновку відповідно до СК України, оскільки, діти: ОСОБА_3 , 2007 року народження, ОСОБА_4 , 2010 року народження, разом з матір`ю були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 у період з 22.05.2017 по 14.08.2018, у даному житлі станом на 22.05.2024 зареєстровано 54 особі, а на сьогоднішній день підтвердити місце проживання дітей у Подільському районі м. Києва неможливо (а.с. 240-241 т. 1).

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (стаття 7 СК України).

Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Сімейні спори, які стосуються інтересів дітей та їх батьків, необхідно розглядати з урахуванням принципів правового статусу дитини, які закріплені у Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 21 грудня 1995 року), зокрема, при ухваленні всіх рішень, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси мають першорядне значення і повинні повністю й ефективно дотримуватися, держава має позитивні зобов`язання щодо дітей, щоб будь-які вжиті заходи ніколи не шкодили їхньому здоров`ю та розвитку (забезпечує у максимально можливій мірі безпечне життя і здоровий розвиток дитини).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц вказала, що положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

У Європейській конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року, ратифікованої Законом України від 03 серпня 2006 року № 69-V, зазначено, що предметом цієї Конвенції є у найвищих інтересах дітей - підтримка їхніх прав, надання дітям процесуальних прав та сприяння здійсненню ними цих прав шляхом забезпечення становища, при якому діти особисто або через інших осіб чи органи поінформовані та допущені до участі в розгляді судовим органом справ, що їх стосуються. Для цілей цієї Конвенції розгляд судовим органом справ, що стосуються дітей, визнається розглядом сімейних справ, зокрема тих, що пов`язані зі здійсненням батьками своєї відповідальності, наприклад стосовно місця проживання дітей і доступу до них.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Похідний характер означає відсутність пріоритету інтересів батьків над інтересами дитини та переважність права захисту прав дитини, а тому у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин кожної конкретної справи, а вже тільки потім - права батьків.

Подібний висновок Верховний Суд зробив у постанові від 23 грудня 2020 року у справі № 712/11527/17.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11.12.2023 у справі № 607/20787/19 вказав на те, що вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновок органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання суду, яке має ґрунтуватися на повній та всебічній оцінці всіх обставин в їх сукупності, оскільки не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.

Сім`я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків та є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів. Судам слід пам`ятати, що основним суб`єктом, на якого має вплив ухвалене рішення у сімейних спорах цієї категорії, є саме дитина.

У спорах про визначення місця проживання дитини суди мають крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановити та надати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема:

- особисті якості батьків (моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, наркотичними речовинами, перебування на диспансерному нагляді, притягнення до кримінальної чи адміністративної відповідальності);

- відносини, які існують між кожним із батьків і дитиною (встановлення повного чи часткового виконання батьківських обов`язків, наявність причин що впливають на виконання батьківських обов`язків; встановлення, чи враховують мати/батько інтереси дитини, чи є взаєморозуміння між кожним із батьків і дитиною);

- можливість створення дитині належних умов для виховання і розвитку (наявність самостійного доходу, належних житлових умов у кожного із батьків);

- стан здоров`я дитини (наявність хвороб у дитини, що потребують посиленого догляду, наявність у батьків навичок щодо надання первинної медичної допомоги);

- стан безпеки дитини (можливість створення дитині безпечних умов для життя та розвитку) тощо.

Указане тлумачення статті 161 СК України при розгляді категорії справ, що стосуються надчутливої сфери правовідносин (оскільки йдеться не просто про спір між позивачем і відповідачем, а про долю дитини), є сталим та однозначним у практиці Верховного Суду (див. постанови від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18, від 15 квітня 2020 року у справі № 761/35714/16-ц, від 23 жовтня 2021 року у справі № 127/17427/20, від 08 вересня 2023 року у справі № 639/3862/20, від 28 вересня 2023 року у справі № 944/5191/19).

Згідно з частинами 2, 8, 9 статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно з пунктом 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року (далі - Конвенція про права дитини) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до пункту. 3 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Відповідно до статті 141 СК України на батьків покладені рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною 5 статті 157 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

Частинами 1-2 статті 159 СК України передбачено, що якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Частиною 2 статті 77 ЦПК України передбачено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

На момент розгляду справи ОСОБА_16 виповнилося 17 років, ОСОБА_4 - 14 років.

Відповідно до частин 2, 3 статті 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Доказів того, що діти виявили або виявляли бажання проживати разом з батьком, позивачем суду не надано.

Натомість, як установлено судом, до виїзду з України діти проживали разом з матір`ю та їх зареєстрованим місцем проживання в України було зареєстроване місце проживання матері (а.с. 34, 178-179 т. 1).

Крім того, позивач не надав достатніх, належних та допустимих доказів на підтвердження необхідності визначення місця проживання дітей разом з ним з огляду на інтереси самих дітей, які переважають над інтересами і бажаннями її батьків.

Ураховуючи норми Конвенції про права дитини щодо забезпечення її якнайкращих інтересів та безпеки і права на життя, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 28, 76-81, 206, 258-259, 263-265, 268, 273, 353, 354 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ), треті особи - служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної у м. Києві державної адміністрації (04071, м. Київ, вул. Борисоглібська, 14, код ЄДРПОУ 37393756), служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 58, код ЄДРПОУ 37413735), про визначення місця проживання дітей - відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С. С. Захарчук