Рішення № 123049683, 09.07.2024, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний су 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

09 липня 2024 року № 520/14679/24

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Рубан В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 Третьої прикордонної комендатури НОМЕР_2 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, ОСОБА_1 , з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Третьої прикордонної комендатури НОМЕР_2 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення засідання атестаційної комісії військової частини номер НОМЕР_1 , яке було проведене 26.04.2024 про відмову в задоволенні рапорту ОСОБА_1 від 23.04.2024 року № 27/16369/24-Вн щодо звільнення з військової служби на підставі пп. г п.3 ч.5 ст.26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу в редакції від 04.04.2024 року;

- зобов`язати військову частину номер НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення військовослужбовця військової частини номер НОМЕР_1 ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 з військової служби на підставі пп. г п.3 ч.5 ст.26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу (в редакції від 04.04.2024 року) у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворими батьками-матір`ю ОСОБА_2 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_1 .

Позивач є майстер-сержантом, на посаді Інспектора прикордонної служби 2 категорії-оператора відділення технічних засобів охорони державного кордону дев`ятої прикордонної застави (з місцем дислокації АДРЕСА_2 ) третьої прикордонної комендатури (з місцем дислокації АДРЕСА_3 ). Позивач проходить військову службу за контрактом осіб сержантського та старшинського складу в Державній прикордонній службі України. 23 квітня 2024 року позивач подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту г пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу - через такі сімейні обставини або інші поважні причини): у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. Позивач зазначив, що до вказаного рапорту долучено повний пакет документів, що є підставою для звільнення.

Рапорт позивача був розглянутий на засіданні атестаційної комісії НОМЕР_2 прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_2 26.04.2024 (протокол № 10). За результатами розгляду рапорту атестаційна комісія ухвалила рішення: Клопотати про залишення рапорту без реалізації. Позивач вважає протиправними дії військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) щодо відмови у звільненні його з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Представником відповідача надано відзив на позов, у якому останній зазначив, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства, просив в задоволенні позовних вимог відмовити.

Дослідивши матеріали справи суд встановив наступне.

Позивач є військовослужбовцем, майстер-сержантом, на посаді Інспектора прикордонної служби 2 категорії-оператора відділення технічних засобів охорони державного кордону дев`ятої прикордонної застави (з місцем дислокації АДРЕСА_2 ) третьої прикордонної комендатури (з місцем дислокації АДРЕСА_3 ). Позивач проходить військову службу за контрактом осіб сержантського та старшинського складу у Військовій частині НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ).

23 квітня 2024 року позивач подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту г пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу - через такі сімейні обставини або інші поважні причини): у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), а саме у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір`ю ОСОБА_2 , 1972 року народження, яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного стороннього догляду.

До вказаного рапорту позивач, окрім іншого, долучив висновок № 16 від 03.01.2024 за формою первинної облікової документації № 080-4/о, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 № 407, Комунального некомерційного підприємства Мереф`янська центральна лікарня» Мереф`янської міської ради та висновок ЛКК № 16 від 03.01.2024 Комунального некомерційного підприємства Мереф`янська центральна лікарня» Мереф`янської міської ради про наявність захворювання у ОСОБА_2 , 1972 року народження, при якому особа потребує постійного стороннього догляду.

Рапорт позивача розглянутий 26.04.2024 на засіданні атестаційної комісії НОМЕР_2 прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_2 (протокол № 10). За результатами розгляду рапорту атестаційна комісія ухвалила рішення: Клопотати про залишення рапорту без реалізації.

Згідно Витягу з протоколу № 10 засідання атестаційної комісії НОМЕР_2 прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_2 зазначено, що надані документи не підтверджують наявність підстав для звільнення з військової служби, а саме: з огляду на судову практику, Положення про медико-соціальну експертизу, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року № 1317, Порядок організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом МОУ від 09.04.2008 року №189, звільнення у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), батьками своїми чи дружини (чоловіка), повинно підтверджуватись лише відповідним висновком медико-соціальної експертної комісії, а не висновком лікарсько - консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Тобто, фактично позивачу відмовлено в задоволенні його рапорту про звільнення зі служби.

Позивач вважає протиправними дії військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) щодо відмови у звільненні його з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Спірним у даній справі є питання щодо правомірності або протиправності дії військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за результатом розгляду його рапорту.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями статті 17 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Згідно ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до ст. 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який неодноразово продовжувався та діє станом на сьогоднішній день.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" № 2232-ХІІ (далі за текстом - Закон №2232-ХІІ).

Згідно частини першої статті 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

За нормами частини другої статті 2 Закону № 2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.

Згідно з частиною шостою статті 2 Закону № 2232-ХІІ видами військової служби є, зокрема, військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач є військовослужбовцем, майстер-сержантом, на посаді Інспектора прикордонної служби 2 категорії-оператора відділення технічних засобів охорони державного кордону дев`ятої прикордонної застави (з місцем дислокації АДРЕСА_2 ) третьої прикордонної комендатури (з місцем дислокації АДРЕСА_3 ). Позивач проходить військову службу за контрактом осіб сержантського та старшинського складу у Військовій частині НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ).

Під час проходження служби позивач висловив небажання продовжувати військову службу у зв`язку із необхідністю здійснювати сторонній догляд за своєю матір`ю.

Відповідно до частини 7 статті 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений у Положенні про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженому Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі за текстом - Положення № 1153/2008).

Згідно з пунктом 260 Положення № 1153/2008, під час дії особливого періоду військовослужбовці звільняються з військової служби з підстав, визначених статтею 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 26-2 названого Закону.

Нормами підпункту 2 пункту 225 Положення № 1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) здійснюється на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу": у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Порядок звільнення врегульований пунктами 233-243 Положення № 1153/2008.

Пунктом 233 Положення № 1153/2008 закріплено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Відповідно до абзацу 2 пункту 14.10 розділу XIV "Особливості проходження військової служби, служби в резерві та виконання військового обов`язку в запасі в особливий період" Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 (далі по тексту - Інструкція № 170), звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

Відповідно до абзацу 2 п.п. 1 ч. 1 п. 225 Інструкції № 170 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється у мирний час та під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 1 частини четвертої, пунктами 1, 2 частини п`ятої, пунктами 1, 2 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них, а також командувачами видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, начальником Генерального штабу Збройних Сил України, керівником служби персоналу Міністерства оборони України.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII.

Так, відповідно до підпункту г пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах, зокрема, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), в тому числі, у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Постановою Кабінету Міністрів України Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу від 12.06.2013 № 413 (далі по тексту - Перелік №413) передбачено, що військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини: необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.

Судом встановлено, що позивач подав відповідачу рапорт від 23.04.2024, в якому просив звільнити його з військової служби на підставі пп. "г" п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" в зв`язку з необхідністю здійснення постійного стороннього догляду за своєю матір`ю, що за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного стороннього догляду.

Рапорт позивача був розглянутий 26.04.2024 на засіданні атестаційної комісії НОМЕР_2 прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_2 (протокол № 10). За результатами розгляду рапорту атестаційна комісія ухвалила рішення: Клопотати про залишення рапорту без реалізації. Надані документи не підтверджують наявність підстав для звільнення з військової служби.

Згідно Витягу з протоколу № 10 засідання атестаційної комісії НОМЕР_2 прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_2 зазначено, що надані документи не підтверджують наявність підстав для звільнення з військової служби, а саме: з огляду на судову практику, Положення про медико-соціальну експертизу, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року № 1317, Порядок організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом МОУ від 09.04.2008 року №189, звільнення у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), батьками своїми чи дружини (чоловіка), повинно підтверджуватись лише відповідним висновком медико-соціальної експертної комісії, а не висновком лікарсько консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

У свою чергу, позивач, наполягаючи на необхідності здійснення постійного догляду за хворою матір`ю, вказує на те, що необхідність такого догляду підтверджена висновком лікарсько-консультативної комісії, який є належним та достатнім документом для підтвердження того, що його мати ОСОБА_1 потребує постійного стороннього догляду.

З наведеного слідує, що в межах спірних правовідносин необхідним є з`ясування допустимості наданого позивачем висновку ЛКК № 16 від 03.01.2024 та достатності поданих позивачем документів для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за його матір`ю та його звільнення зі служби за сімейними обставинами.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я від 18.09.2020 № 2136, медичний висновок це електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров`я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.

Згідно з пунктом 3 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.10.2020 № 705, термін медичний висновок вжито у значенні висновку у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров`я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого поліцейського.

У пункті 3 розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337, термін медичний висновок визначено, як висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров`я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров`я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв`язку погіршення стану здоров`я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров`я виконувати роботу.

З наведеного слідує, що медичний висновок це документ, який містить дані про стан здоров`я особи та видається з питань, пов`язаних з таким станом здоров`я.

При цьому, суб`єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров`я.

У свою чергу, процедура проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації встановлена Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 р. № 1317 (далі Положення № 1317).

Відповідно до п. 19, 24 Положення № 1317 комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.

Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акта огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виписку з акта огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.

Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.

З наведеного слідує, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду).

Положенням № 1317 визначено процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.

Відповідно до пункту 3 Положення № 1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення № 1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов`язане ушкодження здоров`я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків; потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв; потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування; ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування; причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім`ї померлого; медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.

Варто зауважити, що у наведеному переліку прав та обов`язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття постійного догляду, який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду чи догляду.

Відповідно до п. 1.2. наказу Міністерства соціальної політики України від 13.11.2013 № 760 Про затвердження Державного стандарту догляду вдома цей Державний стандарт застосовується для організації надання соціальної послуги догляду вдома особам похилого віку, у тому числі з когнітивними розладами; особам з інвалідністю, у тому числі з психічними та поведінковими розладами (крім осіб, які страждають на психічні розлади і вчинили суспільно небезпечні діяння та отримують амбулаторну психіатричну допомогу в примусовому порядку за рішенням суду), дітям з інвалідністю віком від трьох до 18 років, особам з тяжкими формами захворювання (у тому числі до встановлення інвалідності), які не здатні (частково нездатні) до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги (далі - особи похилого віку та особи з інвалідністю).

Отримувач соціальної послуги догляду вдома (далі - отримувач соціальної послуги) - особа/ сім`я, яка належить до вразливих груп населення та/або перебуває у складних життєвих обставинах, спричинених інвалідністю, віком, станом здоров`я тощо, та отримує цю соціальну послугу.

Соціальна послуга догляду вдома (далі - соціальна послуга) - заходи, що проводяться за місцем проживання (вдома) отримувача соціальної послуги протягом робочого дня надавача соціальної послуги і полягають у наданні допомоги в самообслуговуванні особам, які частково або повністю втратили / не набули здатності до самообслуговування.

У той час, як постійний сторонній догляд це вид догляду, яким забезпечуються особи з інвалідністю із значно вираженою важкістю, функціональними порушеннями в організмі, зумовленими професійним захворюванням, травмою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності, надзвичайною залежністю від постійного стороннього догляду, допомоги або нагляду інших осіб, неспроможні до самообслуговування (не можуть самостійно приймати їжу, забезпечувати туалет, потребують допомоги при прогулянках тощо).

З наведеного слідує, що поняття сторонній догляд не є тотожним поняттю постійний догляд, оскільки перше говорить про те, ким надається догляд, а друге коли надається такий догляд. У свою чергу, поняття постійний догляд передбачає безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком.

Відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.04.2008 № 189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 01.06.2021 № 1066) (далі по тексту - Порядок №189), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров`я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункту 1 розділу III).

За приписами пункту 3 розділу ІІІ Порядку № 189 до основних завдань ЛКК належить: видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку, здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності, надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження, вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб`єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб`єкта господарювання).

Пунктом 4 розділу ІV Порядку № 189 передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи: форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв`язку захворювання з умовами праці відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337 Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний),- до досягнення дитиною 16-річного віку.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 № 407 Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-2/о Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.

Згідно з пунктом 2 цієї Інструкції висновок призначений для реєстрації когнітивних порушень, які виникають при захворюваннях (органічні психічні розлади (F00-F09), розумова відсталість (F70-F79), порушення рухової активності (паралічі), соціальна дезадаптація, інвалідність І групи тощо). Когнітивні порушення можуть спостерігатися у симптокомлексі наступних розладів психіки (F10-F19), шизофренія (F20), первазивні розлади розвитку (F84), нейродегенеративні захворювання (хвороба Альцгеймера, Паркінсона тощо), судинні захворювання головного мозку (інсульти, інфаркти мозку, церебральний атеросклероз), нейроінфекція, наслідки черепно-мозкової травми, новоутворення, метаболічні порушення та інтоксикації, аутоімунні захворювання, генетичні захворювання тощо.

Пунктом 5 цієї Інструкції визначено, що висновок надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 № 859.

У пункті 4 висновку вказуються рекомендовані соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома, паліативного догляду вдома, отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи (пункт 8 Інструкції).

Повноваження лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я визначені ще в одному нормативно-правовому акті - наказі Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 № 667 Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання, в якій зазначено, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу (далі - висновок ЛКК) видається лікарською консультативною комісією (далі - ЛКК) закладу охорони здоров`я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю.

З огляду на наведені вище норми, суд зазначає про недосконалість та неузгодженість термінів та понять в нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду та який орган має право видавати цей документ.

Водночас, аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням № 1317, можна дійти висновку, що така комісія визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.

Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров`я нездатні до самообслуговування і потребують постійного стороннього догляду, то суд приходить до висновку, що такі повноваження можуть бути віднесені до лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, які також мають право приймати висновки, зокрема, про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-2/о) з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг.

Крім того, суд зауважує, що стаття 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу визначає два документи альтернативно для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою або висновок медико-соціальної експертної комісії, або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Так, судом встановлено, що згідно висновку № 16 від 03.01.2024 за формою первинної облікової документації № 080-4/о, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 № 407, Комунального некомерційного підприємства Мереф`янська центральна лікарня» Мереф`янської міської ради про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відсутні рекомендації щодо соціальних послуг.

При цьому, зважаючи на викладені вище положення законодавства, підставою для звільнення на підставі підпункту г пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу визначено саме необхідність здійснення постійного догляду.

Отже, наданий позивачем висновок № 16 від 03.01.2024 за формою первинної облікової документації № 080-4/о, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 № 407, Комунального некомерційного підприємства Мереф`янська центральна лікарня» Мереф`янської міської ради про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, не створює підстав для звільнення позивача зі служби на підставі підпункту г пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, оскільки не містить жодних вказівок щодо необхідності ОСОБА_2 в постійному догляді.

Наведене узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2024 у справі № 120/1909/23, яка в силу ч. 5 ст. 242 КАС України, є обов`язковою для врахування.

Щодо наданого позивачем висновку ЛКК № 16 від 03.01.2024 Комунального некомерційного підприємства Мереф`янська центральна лікарня» Мереф`янської міської ради, суд зазначає, що, хоча у вказаному висновку зазначено про потребу ОСОБА_2 у постійному сторонньому догляді, однак такий висновок за своїм змістом фактично суперечить висновку № 16 від 03.01.2024 за формою первинної облікової документації № 080-4/о, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 № 407, Комунального некомерційного підприємства Мереф`янська центральна лікарня» Мереф`янської міської ради про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, оскільки в такому висновку взагалі не зазначено про необхідність постійного догляду.

Більш того, як встановлено судом, у спірному висновку ЛКК № 16 від 03.01.2024 Комунального некомерційного підприємства Мереф`янська центральна лікарня» Мереф`янської міської ради зазначається, що він виписаний терміном на 1 рік, тобто обмежений терміном дії, в той час, як позивач ініціює остаточне звільнення з військової служби.

Суд враховує, що підпунктом г пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII визначено, що підставою для звільнення з військової служби є необхідність здійснення саме постійного догляду. У той же час, позивачем не надано належних документів на підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за його матір`ю ОСОБА_2 .

За встановлених у справі обставин, з огляду на відсутність у висновку № 16 від 03.01.2024 за формою первинної облікової документації № 080-4/о, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 № 407, Комунального некомерційного підприємства Мереф`янська центральна лікарня» Мереф`янської міської ради про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, інформації про необхідність здійснення постійного догляду, неналежності висновку ЛКК № 16 від 03.01.2024 Комунального некомерційного підприємства Мереф`янська центральна лікарня» Мереф`янської міської ради, про що зазначено вище, та з огляду на те, що такі висновки за змістом суперечать один одному, суд дійшов висновку, що позивачем у межах даної справи не доведено протиправності дій відповідача при розгляді рапорту позивача від 23.04.2024 про звільнення з військової служби на підставі підпункту г пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу".

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів позивача), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Враховуючи викладене, судом під час розгляду справи не встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача та доводи позивача щодо протиправності дій відповідача не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням встановлених по справі обставин, що підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Зважаючи на те, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, то підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 Третьої прикордонної комендатури НОМЕР_2 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Рубан В.В.