Ухвала суду № 123034121, 15.11.2024, Ірпінський міський суд Київської області

Справа № 367/11797/24

Провадження №2-з/367/238/2024

УХВАЛА

Іменем України

про забезпечення позову

15 листопада 2024 року суддя Ірпінського міського суду Київської області Шестопалова Я.В., розглянувши заяву представника ОСОБА_1 адвоката Чугуєнка Дмитра Віталійовича про забезпечення позову до подачі позовної заяви,-

встановив:

13.11.2024 року через підсистему «Електронний суд» до Ірпінського міського суду Київської області надійшла заява адвоката Чугуєнка Дмитра Віталійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 про забезпечення позову до подачі позовної заяви, в якій просять заборонити ОСОБА_2 особисто або через третіх осіб вивозити за межі України малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до закінчення розгляду справи про повернення дитини до місця постійного проживання, без згоди батька ОСОБА_4 ; встановити наступний обов`язок для ОСОБА_2 в реалізації прав батька ОСОБА_4 , на спілкування зі своїм сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 шляхом спілкування батька та сина за допомогою телефону та програм інтернет-телефонії (Viber, Skype) в режимах аудіо- та відеозв`язку конференції не менше ніж два рази на тиждень тривалістю до 2-х годин, з урахуванням режиму та можливості дитини.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.11.2024 року справа передана на розгляд судді Шестопаловій Я.В.

Заява обґрунтована тим, що позивач має намір звернутися до суду із позовною заявою про визнання незаконним переміщення та подальшого утримання дитини, зобов`язання повернути дитину до місця постійного проживання, відібрання дитини та передання батькові. Громадянин Республіки Туреччини ОСОБА_4 та громадянка України ОСОБА_2 уклали шлюб 08 червня 2014 року в Турецькій Республіці. Від шлюбу Сторони мають сина, громадянина України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З 2 червня 2022 року Абдулкерім Інанмиш та ОСОБА_2 разом з сином проживали в Канаді, провінція Онтаріо. Дитина відвідувала школу та отримувала регулярний медичний огляд. Батько весь час приймав участь у вихованні та матеріальному забезпеченні сина. Після 15 серпня 2024 року Сторони посварились та перестали проживати разом, син залишився з матір`ю. Через що у Позивача та Відповідача почалися непорозуміння щодо прийняття участі у вихованні дитини, ОСОБА_2 створювала для Абдулкерім Інанмиш штучні перешкоди для нормального спілкування із сином. Всі його намагання нормальним, мирним шляхом врегулювати даний спір, були марні. Від детектива з Регіональної поліцейської служби Ватерлоо, Позивачу стало відомо, що за нез`ясованих обставин у вересні 2024 року ОСОБА_2 самовільно виїхала за межі Канади, забравши з собою малолітнього сина. Позивач не має зв`язку ні з сином, ні з дружиною, через те що остання заблокувала всі можливості Позивача дзвонити та спілкуватись з дитиною. Абдулкерім Інанмиш не давав згоди на виїзд та зміну постійного місця проживання дитини. З електронного листа, який був направлений малолітньому сину Позивача з комп`ютерної гри, стало відомо що він перебуває в Україні. Наразі відомо, що ОСОБА_2 разом з сином знаходяться у її матері, за адресою АДРЕСА_1 . Позивач вважає, що Відповідач може запланувати виїзд за кордон з їх спільним сином на невизначений термін, після чого він на довго втратить зв`язок з дитиною. Після чисельних марних спроб вирішити дане питання мирним шляхом, шляхом переговорів, взаємних поступок з метою недопущення страждань та негативного впливу на дитину, Позивач має намір звернутися до суду із позовною заявою про визнання незаконним переміщення та подальшого утримання дитини, зобов`язання повернути дитину до місця постійного проживання, відібрання дитини та передання батькові. Адже малолітній ОСОБА_3 мав постійне місце проживання в Канаді, його рідною мовою є англійська та він зовсім не розуміє українську мову. Переміщення дитини до іншої держави повністю унеможливить судовий захист прав та інтересів Позивача на повернення дитини за Гаазькою Конвенцією 1980 року.

Відповідно до ч.1ст. 153 ЦПК Українизаява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п`ятою цієї статті.

Суд, дослідивши подану заяву, дійшов висновку, що заява підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до ч.1 п.1 ст.152 ЦПК України заява про забезпечення позову подається до подання позовної заяви за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом длявідповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо.

З відомостей з Єдиного державного демографічного реєстру зареєстроване місце проживання ОСОБА_2 втановити не виявилось можливим.

Натомість, з відповіді №908019 від 15.11.2024 року з Єдиного державного демографічного реєстру вбачається, що малолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , значиться зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_1 .

Зважаючи на те, що між сторонами виник спір щодо повернення малолітньої дитини ОСОБА_5 , суд вважає, що заява про забезпечення позову до подачі позовної заяви може бути розглянута Ірпінським міським судом Київської області.

Відповідно до ч. 2ст. 149 ЦПК Українизабезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ч.1, ч.2ст. 150 ЦПК Українипозов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

При цьому відповідно до вимог ч. 3ст. 150 ЦПК Українизаходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позовними вимогами.

Відповідно до п.4постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина першастатті 2 ЦПК України).

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Однією з підстав задоволення заяви про забезпечення позову є спроможна вірогідність повідомлених обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення. Тобто, підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.

Заходи щодо забезпечення позову мають застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.

Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, повинен з`ясувати причини, з яких потрібно забезпечити позов; вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову. Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Так, при вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

При цьому забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».

Судом встановлено, що 08.06.2014 року між громадянином Республіки Туреччини ОСОБА_4 та громадянкою України ОСОБА_2 укладено шлюб, який зареєстрований Відділом реєстрації населення у Турецькій Республіці, свідоцтво про реєстрацію шлюбу №2014/082-515.

У шлюбі у подружжя народився син, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З 02 липня 2022 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 разом з сином проживали в Канаді, провінція Онтаріо, мвсть Бреслау, АДРЕСА_2 , що підтверджується Договором оренди житла від 28.06.2022 року.

27.06.2024року Міністерствомв справахімміграції,біженців тагромадянства Канадивидано дозвілна проживання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову до подачі позовної заяви, представник заявника посилається на те, що Абдулкерім Інанмиш має намір звернутися до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: Служба у справах дітей Бучанської районної державної адміністрації Київської області, про визнання незаконним переміщення та подальшого утримання дитини, зобов`язання повернути дитину до місця постійного проживання, відібрання дитини та передання батькові.

Згідно з частинами першою та другою статті 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.

Положеннями статті 9 Конституції України та Закону України «Про міжнародні договори і угоди» передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Правовідносини щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, урегульовані положеннями Гаазької Конвенції, до якої Україна приєдналася згідно із Законом України «Про приєднання України до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей» від 11 січня 2006 року.

Виходячи зі змісту статті 3 Гаазької Конвенції уповноважений орган розглядає дії батька або матері як міжнародне викрадення за сукупності таких умов: 1) дитина мала постійне місце проживання в країні-учасниці Конвенції; 2) дитина незаконно переміщена або утримується за кордоном з порушенням справ піклування за умови, що ці права ефективно здійснювалися до її переміщення; 3) дитина не досягла 16-річного віку.

За положеннями пункту «b» частини другої статті 7 Гаазької Конвенції Центральні органи співпрацюють один з одним і сприяють співробітництву між компетентними органами своїх держав з метою забезпечення негайного повернення дітей та досягнення інших цілей цієї Конвенції. Зокрема, безпосередньо або через посередника, вони вживають усіх належних заходів для того, щоб запобігти нанесенню подальшої шкоди дитині або збитку зацікавленим сторонам шляхом вжиття або спричинення вжиття тимчасових заходів.

Згідно зі статтею 12 Гаазької Конвенції, якщо дитина незаконно переміщена або утримується так, як це передбачено статтею 3, і на дату початку процедур у судовому або адміністративному органі тієї Договірної держави, де знаходиться дитина, минуло менше одного року з дати незаконного переміщення або утримування, відповідний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини.

Судом встановлено, що між батьками малолітньої дитини виник спір щодо незаконного, на думку позивача, переміщення дитини та утримання її на території України, а також повернення дитини до місця її постійного проживання за межами України.

Предметом позовних вимог у справах про повернення дитини до іноземної держави є визнання незаконним вивезення та/або утримання на території країни тимчасового перебування дитини, забезпечення повернення її до постійного місця проживання, а також питання піклування про дитину, яке охоплює права, пов`язані з піклуваннямбудь-якої особи про дитину і, зокрема, право визначати місце проживання дитини й вирішення питань про тимчасовий чи постійний виїзд за кордон.

У спорах щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, урегульованих положеннями Гаазької Конвенції, можливе вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України. Саме в таких спорах забезпечення позову шляхом обмеження права на виїзд за межі України буде адекватним заходом з метою ефективного виконання судового рішення.

Вказане повністю узгоджується з правовим висновком, викладеним в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду ОП від 14.02.2022 року у справі № 754/7569/21.

Разом з тим, ураховуючи ті обставини, що на території України воєнні дії тривають, суд не виключає можливості виникнення певних обставин, пов`язаних з небезпекою для життя та здоров`я дитини, та необхідністю у зв`язку з цим вивезення дитини за межі України. Отже доцільно у період дії на території України воєнного стану обмежити право виїзду малолітньої дитини за межі України саме без належної згоди батька, що залишає можливість у випадку настання загрозливої для життя і здоров`я дитини ситуації виїзду дитини за межі України у безпечне місце.

За змістом статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» батьки зобов`язані піклуватися про життя та здоров`я дитини.

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України).

Узагальнюючи наведене, суд зауважує, що з урахуванням встановленого законом обов`язку обох батьків дбати про життя та здоров`я дитини, рівності прав та обов`язків батьків щодо дитини, думка батька, зокрема у питаннях, пов`язаних з безпекою життя та здоров`я дитини, має бути врахована.

Ураховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами, конкретні обставини справи, суд дійшов висновку, що доцільним способом забезпечення позову на час вирішення спору буде обмеження права виїзду за межі України малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без згоди батька - Абдулкерім Інанмиш.

Що стосується вимоги представника заявника щодо застосування такого виду забезпечення позову як встановлення обов`язку для ОСОБА_2 в реалізації прав батька ОСОБА_4 , на спілкування з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 шляхом спілкування батька та сина за допомогою телефону та програм інтернет-телефонії (Viber, Skype) в режимах аудіо- та відеозв`язку конференції не менше ніж два рази на тиждень тривалістю до 2-х годин, з урахуванням режиму та можливості дитини, то суд вважає, що відсутні підставі для застосування таких видів забезпечення позову у справі щодо повернення дитини, виходячи з наступного.

При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (висновок, викладений в постанові ВС від 18.11.2020 року у справі № 127/31828/19).

Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

В заві про забезпечення позову до подачі позовної заяви представник заявника вказує на те, що позивач має намір звернутися до суду із вимогами про повернення дитини, а не з вимогами про встановлення місця проживання дитини, визначення способу участі батька у вихованні дитини чи вимогами про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною.

За таких обставин суд приходить до висновку про часткове задоволення заяви.

На підставі викладеного та, керуючись ст.ст.149-154,258-261,353-355 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Заяву представника ОСОБА_1 адвоката Чугуєнка Дмитра Віталійовича про забезпечення позову до подачі позовної заяви задовольнити частково.

Забезпечити позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: Служба у справах дітей Бучанської районної державної адміністрації Київської області, про визнання незаконним переміщення та подальшого утримання дитини, зобов`язання повернути дитину до місця постійного проживання, відібрання дитини та передання батькові до пред`явлення позовної заяви шляхом обмеження права виїзду за межі України малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без згоди батька - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до набрання судовим рішенням законної сили.

Копію ухвали негайно направити до виконання до Адміністрації Державної прикордонної служби України (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 26).

Роз`яснити заявнику, що у відповідності до ч.4 ч ст.152 ЦПК України, у разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен пред`явити позов протягом десяти днів, якщо інші строки не встановлено законом.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 15 днів.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - https://court.gov.ua/sud1013/ та в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням - http://reyestr.court.gov.ua.

Повне найменування учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Заявник (Позивач,Стягувач): ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 ..

Відповідач (Боржник): ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_4 .

Третя особа: Служба у справах дітей Бучанської районної державної адміністрації Київської області, код ЄДРПОУ 44014159, адреса: 08293, Бучанський р-н, Київська обл., м. Буча, вул. Інститутська, буд. 22.

Суддя: Я.В. Шестопалова