Рішення № 123024983, 07.11.2024, Новобаварський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Харкова)

Справа №639/465/19

Провадження №2/639/26/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2024 року Жовтневий районний суд м. Харкова у складі

головуючого судді Баркової Н.В.,

за участю секретарів Волкової С.І., Кравченко А.Л., Кобзар І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння, -

ВСТАНОВИВ:

25.01.2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якій просив визнати квартиру за адресою: АДРЕСА_1 спільним сумісним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , набутим сторонами в період проживання однією сім`єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу, що встановлено рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 17.12.2012 року у справі № 2012/9068/2012; витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 1/2 частину трикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 78,4 кв.м., в тому числі житловою 52,6 кв.м.

В подальшому позивач змінив позовні вимоги і, посилаючись на практику Верховного суду, залишив лише позовну вимогу про витребування з незаконного володіння ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1/2 частини трикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 78,4 кв.м., житловою 52,6 кв.м.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він з 2004 року проживав однією сім`єю з ОСОБА_4 , з якою вони перебували в шлюбних відносинах, проживали разом та вели спільне господарство, та придбали майно, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, що встановлено рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 17.12.2012 року у справі № 2012/9068/2012, яке набрало законної сили. За період сумісного проживання однією сім`єю з ОСОБА_4 вони придбали у 2006 році квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , а також майно побутового призначення, яке поділено вказаним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 17.12.2012 року. При цьому договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , від 08.08.2006 року було укладено в період сумісного проживання за спільні кошти, який підписала покупець ОСОБА_4 Продавці своєю заявою від 08.08.2006 року підтвердили отримання коштів від ОСОБА_4 . Після цього ОСОБА_4 таємно від нього домовилась зі своєю матір`ю ОСОБА_6 , яка проживала у сусідній квартирі АДРЕСА_3 , про переоформлення квартири на неї шляхом дарування з метою уникнення можливого її поділу, про що він дізнався значно пізніше. Договір дарування було підписано 12.03.2009 року без повідомлення його і без дотримання його згоди, після чого 11.08.2009 року було зареєстровано право власності на квартиру за ОСОБА_6 , як це вбачається з витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 23552788 від 11.08.2009 року, номер запису П-06-4306. Таким чином, оскільки квартира за адресою: АДРЕСА_1 є спільною власністю з ОСОБА_4 , вона не мала права її відчужувати (дарувати) своїй, матері без його згоди. Отже, ОСОБА_6 квартира була набута безоплатно у особи, яка не мала права її відчужувати без його згоди, як співвласника. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла, після її смерті ОСОБА_4 відмовилась від прийняття спадщини на користь своєї доньки ОСОБА_2 , яка спадщину прийняла, оскільки на час прийняття спадщини була неповнолітньою. ОСОБА_3 , син ОСОБА_6 , який є спадкоємцем 1 черги, також прийняв спадщину, оскільки зареєстрований у квартирі, де була зареєстрована і ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_4 . Таким чином, спадщину після смерті ОСОБА_6 у вигляді частини квартири, що належала його співмешканці ОСОБА_4 , яка її подарувала своїй матері ОСОБА_6 , прийняли відповідачі. Іншу частину спільного майна, яка є його власністю і яка також без його згоди була подарована ОСОБА_6 , позивач має право витребувати від відповідачів в порядку ч.3 ст. 388 ЦК України.

При цьому позивач стверджує, що наявність в резолютивній частині рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 17.12.2012 року у справі №2012/9068/2012 встановлення факту спільного проживання не вимагається, оскільки не вимагається подання такої вимоги, а ця обставина встановлюється під час розгляду справи і зазначається в мотивувальній частині, яким встановлено, що шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 був не зареєстрований, але вони перебували в шлюбних відносинах, проживали разом та вели спільне господарство за період з 2004 по 2012 роки. Позивач вважає, що ця обставина більше не доказується при розгляді даної справи про витребування власником свого майна з огляду на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 16.11.2023 року (справа №757/19682/18-ц).

Також позивач обґрунтовує зміну ним позовних вимог посиланням на постанову Верховного Суду від 23.12.2022 року у справі №463/6249/16-ц, в якій досліджувалось питання щодо витребування належного власнику майна, яке вибуло з його володіння протиправним шляхом, і зроблено висновок про те, що власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

У зв`язку з викладеним, позивач, посилаючись на положення ст.ст. 63, 54, 69, 70, 74 СК України та частину третю ст. 388 ЦК України вимушений звернутися до суду з вказаним позовом.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 25.01.2019 року первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання спільного сумісного майна та витребування майна з чужого незаконного володіння - залишений без руху. Надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів з дня отримання копії даної ухвали.

На виконання ухвали суду від 25.01.2019 року позивачем вказані недоліки були усунуті та ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 11.03.2019 року прийнято позов до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання спільного сумісного майна та витребування майна з чужого незаконного володіння. Призначено судове засідання.

17.04.2019 року ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова клопотання позивача ОСОБА_1 про витребування доказів у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання спільного сумісного майна та витребування майна з чужого незаконного володіння задоволено частково. Зобов`язано П`яту Харківську державну нотаріальну контору надати суду: інформацію про осіб, що прийняли спадщину після смерті ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також, за якою адресою була зареєстрована на день смерті ОСОБА_6 . В іншій частині у задоволені клопотання відмовлено.

Витребувані докази надані на адресу суду.

16.08.2019 року на адресу суду від представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Світличної Я.О. надійшла заява про застосування строку позовної давності та відзив на позов, в якому остання просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, зокрема зазначивши, що згідно інформаційної довідки реєстру нерухомості, що додана до відзиву, відповідачі не є власниками квартири, яку намагається у них витребувати позивач. Не можна витребувати у людини те, чим вона не володіє. Відповідачі ще не змогли оформити право власності на вказану квартиру, оскільки це потребує коштів, які постійно потрібні для інших цілей: після смерті бабусі відповідачка поховала маму, залишившись в 17 років сиротою, одразу після цього позивач почав вимагати в неї квартиру, отже в тому в тому числі кошти потрібні для судових спорів з позивачем. Строк позовної давності починає свій відлік від моменту, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення своїх прав. Так, договір дарування було укладено 10 років тому, сімейне життя позивача та матері відповідачки завершилося 7 років тому. Також 7 років тому був проведений розподіл майна за рішенням суду, 4 роки тому позивач вже звертався до матері відповідачки з позовом про розподіл майна, але не сплатив судовий збір, тому заяву повернули. Майже 4 роки тому (01.01.2016 року) померла бабуся відповідачки, власниця спірної квартири. Позивач про це точно знав, оскільки проживає поруч з ними. При цьому з 2004 року позивач проживав в одній квартирі разом з матір`ю відповідачки (в тому числі в момент укладення договору дарування), а з 2012 року та до цього часу проживає зовсім поруч по сусідству, у цьому ж будинку, у сусідньому під`їзді. Позивач стверджує, що він не знав про оформлення договору дарування, однак навіть сам не вказує, коли ж він про це дізнався. Але при цьому він стверджує, що про договір купівлі-продажу він знав та купівля була за спільні кошти з його згоди. У позивача є нотаріальні копії обох договорів, але він стверджує, що знав тільки про один та не знав про інший. Отже позивачем пропущений строк позовної давності, якби позивач хотів щось ділити, то робив би це у 2012 році при розподілі іншого майна, адже в жодному документі не вказується, що сторони досягли домовленості щодо користування спірною квартирою як спільним майном. Позивач не ставить питання поновлення строку позовної давності чи визнання поважними причин пропуску цього строку. Позивач не ставить питання визнання договору дарування спірної квартири недійсним, він вказує на те, що дарування відбулося без його згоди, яку мала отримати його співмешканка. Але при цьому договір є дійсним та виконаним. В позовних вимогах позивач незрозуміло формулює, яку саме частку, у кого конкретно, та яким чином він просить витребувати. Позивач стверджує, що приймав участь у придбанні квартири, але замовчує, що договір укладено між матір`ю та сестрами його співмешканки та нею (матір`ювідповідачки). Тобтофактично бабусявідповідачки намагаласятаким чиномрозподілити свійспадок прижитті.Договір купівлі-продажубув оформленийчерез те,що застосуваннянульової ставкиподатку придаруванні можливобуло тількиміж ріднимиступеня спорідненості.Оскільки фактичномама відповідачкине набуланіякого блага,а простоотримала такимчином свійспадок відрідної матері,то вирішенобуло провестиоформлення саметаким чином.Ніхто недумав,що позиваччерез 15років будевимагати цюквартиру удівчини.Відповідачка незнала проце досьогоднішнього дня,але упозивача єще однаквартира,яку вониз мамоювідповідачки купилиу 2007році.Ця квартирабула оформленана позивача,він заразнею володіє,проживає вній.Ця квартиразнаходиться поручзі спірноюквартирою,спірна квартира АДРЕСА_5 .Реальна причинацього судовогопроцесу -намагання позивачаперекласти своїборги на18-річнудівчину.За 2018-початок 2019років повідношенню допозивача прийнятота набрализаконної силине однесудове рішенняпро стягненняз ньогоборгів насуму більше600 тисяч гривень. Оскільки вся нерухомість позивача вже заставлена та перезаставлена (це вказано в інформаційних довідках), які долучені до відзиву, він шукає можливість будь-яким чином дістати кошти чи нерухомість, щоб закривати борги, оскільки має реальну можливість залишитися без частини своєї нерухомості. У позивача немає потреби в житлі, тому судові процеси він починає не через необхідність чи потребу, а тому що 18-річну дівчину нікому захистити і позивач сподівався, що вона добровільно під натиском виконає його вимоги. Позивач особисто телефонував та бачився з відповідачкою з однією метою: вимагає відступити йому своє єдине житло, що залишилося від матері.

19.11.2019 року на адресу суду від позивача ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, в якій останній просить суд задовольнити позовну заяву у повному обсязі.

26.11.2019 року від представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Світличної Я.О. надійшли на адресу суду заперечення на відповідь на відзив позивача.

Оскільки з матеріалів цивільної справи вбачалось, що відповідач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебував на той момент в умовах ДУ «Харківський слідчий ізолятор» і звернувся до суду щодо розгляду справи в його присутності, ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 17.01.2020 року вирішено провести подальші судові засідання по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання спільного сумісного майна та витребування майна з чужого незаконного володіння в режимі відеоконференції між Жовтневим районним судом м. Харкова та Державною установою «Харківський слідчий ізолятор». ДорученоДержавній установі «Харківський слідчий ізолятор»(м.Харків, вул. Полтавський шлях, буд. 99) забезпечити проведення відеоконференції за участю відповідача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

24.06.2020 року ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова клопотання позивача ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі задоволено. Провадження у цивільній справі №639/465/19 (провадження №2/639/131/20) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання спільного сумісного майна та витребування майна з чужого незаконного володіння зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі №639/5640/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка діє також як правонаступник ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , треті особи: Управління служб усправах дітей Департаменту праці та соціальної політки Харківської міської ради, Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк» про поділ майна подружжя, визнання недійсним договору дарування, визнання права власності.

У зв`язку з набранням законної сили судовим рішенням у цивільній справі №639/5640/15-ц Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 24.05.2021 року поновлено провадження у цивільній справі запозовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання спільного сумісного майна та витребування майна з чужого незаконного володіння. Призначено судове засідання.

Позивач звернувся до суду з клопотанням про витребування інформації про місце реєстрації ОСОБА_3 та ОСОБА_6 станом на 01.01.2016 року, у зв`язку з чим судом зроблені відповідні витяги.

22.01.2024 року на адресу суду від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про уточнення позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння, в якій останній просить суд витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1/2 частину трикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 78,4 кв.м., в тому числі житловою 52,6 кв.м.

05.03.2024 року ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова прийнято до розгляду уточнений позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння.

В останні судові засідання учасники справи не з`явилися, повідомлені про дату, час та місце судового засідання належним чином.

Позивач ОСОБА_1 приймав участь у судових засіданнях, в подальшому його представник надав письмову заяву, в якій просив розглянути справу у відсутність позивача.

Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Світлична Я.О. приймала участь у судових засіданнях, просила відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у відзиві, однак в подальшому відповідач та її представник у судові засідання не з`явилися, про причини неявки суд не сповістили, повідомлені про день і час розгляду справи належним чином.

Відповідач ОСОБА_3 приймав участь у судових засіданнях, заперечував проти позову, однак в подальшому після звільненні із місць позбавлення волі, в судові засідання не з`явився, про причини неявки суд не сповістив, повідомлений належним чином про день і час розгляду справи за адресою його реєстрації.

У зв`язку з неявкою в судові засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у відповідності до положень ч. 2ст. 247 ЦПК України, судом не здійснювалося.

Суд, дослідивши письмові докази, заяви по суті справи, приходить до висновку про те, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити, виходячи з наступного.

Позивач ОСОБА_1 є власником 4-х кімнатної квартири АДРЕСА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 25.05.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Зінченко Р.П. за р.№1939 (т.1 а.с.69)

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 08.08.2006 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Гончаренко Н.Ю., ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 (продавці) передали у власність всі належні їм частки квартири АДРЕСА_2 , що разом складають цілу квартиру у власність ОСОБА_4 . Зазначена квартира складається з трьох жилих кімнат житловою площею 52,6 кв.м, загальною площею 78,4 кв.м. Продаж вчинено за суму 191900 грн., що еквівалентна 38000 доларам США. До підписання договору продавці отримали від ОСОБА_4 розрахунок за продаж пропорційно часткам квартири. Факт отримання від ОСОБА_4 вказаної суми підтверджується нотаріально посвідченою заявою продавців. 09.08.2006 року право власності на вказану квартиру зареєстровано за ОСОБА_4 , що підтверджується витягом про реєстрацію права власності КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» №11485256 від 09.08.2006 року (т.1 а.с. 4-6).

В подальшому на підставі договору дарування від 12.03.2009 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Жовнір Я.В., ОСОБА_4 (дарувальник) передала ОСОБА_6 безоплатно у власність в квартиру АДРЕСА_2 . З тексту договору вбачається, що нотаріусом перевірено та доведено до відома сторін, зокрема, відсутність зареєстрованих шлюбних відносин у дарувальника. 11.08.2009 року право власності на вказану квартиру зареєстровано за ОСОБА_6 , що підтверджується витягом про реєстрацію права власності КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» №23552788 від 11.08.2009 року (т.1, а.с. 7-8).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 15.08.2019 року квартира АДРЕСА_2 станом на дату формування витягу залишається зареєстрованою за ОСОБА_6 (т.1 а.с. 67).

Між тим, як вбачається з відповіді П`ятої Харківської державної нотаріальної контори від 22.04.2019 року, згідно алфавітних книг обліку спадкових справ і книг обліку та реєстрації спадкових справ П`ятої харківської державної нотаріальної контори, після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 , що за життя мешкала за адресою: АДРЕСА_1 була заведена спадкова справа № 347/2016 року. Заява, зареєстрована в книзі обліку та реєстрації спадкових справ за № 712 від 30.05.2016 року, про відмову від прийняття спадщини за законом на користь онуки спадкодавця - ОСОБА_2 , від доньки спадкодавця - ОСОБА_4 , яка мешкає в АДРЕСА_1 . В даній заяві ОСОБА_4 також повідомляє, що спадкоємцем померлої є її син - ОСОБА_3 , який мешкав та був зареєстрований разом зі спадкодавцем на день смерті. Заява, зареєстрована в книзі обліку та реєстрації спадкових справ за № 713 від 30.05.2016 року, про прийняття спадщини, від неповнолітньої онуки спадкодавця - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка діє зі згоди своєї матері - ОСОБА_4 , що мешкають в АДРЕСА_1 (т.1, а.с.37).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 17.12.2012 року (справа №2012/9068/2012) позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про поділ майна - задоволено. Визнано за ОСОБА_4 право власності на пральну машину «LG» вартістю 2519 грн., холодильник «LG» вартістю 7400 грн., праску «Philips» вартістю 369 грн., електром`ясорубку «Kenwood» вартістю 1047,70 грн., а всього 11335,70 грн. у порядку поділу спільної сумісної власності. Визнано за ОСОБА_1 право власності на кухонні меблі, цифровий фотоапарат «Саnоn» вартістю 1318 грн., телефон «Nokia -1280» вартістю 290 грн., а всього 10965 грн. у порядку поділу спільної сумісної власності. При цьому в мотивувальній частині рішення зазначено, що шлюб між позивачкою ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_1 був не зареєстрований, але вони перебували в шлюбних відносинах, проживали разом і вели спільне господарство, також зазначено, що за період сумісного проживання однією сім`єю з 2004 по 2012 роки вони придбали майно (вказаний конкретний перелік рухомого майна), всього на загальну суму 22300,70 грн. (т.1 а.с. 3).

В подальшому рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 19.03.2021 року (справа №639/5640/15-ц) у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка також є правонаступником ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , треті особи: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк» про поділ майна, визнання договорів дарування недійсним і удаваним - відмовлено повністю. (т.1 а.с. 167-172).

Постановою Полтавського апеляційного суду від 09.02.2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 19.03. 2021 року - залишено без змін.

Ухвалою Верховного суду від 28.04.2023 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 19.03.2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду

від 09.02.2023 рокув справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка є правонаступником ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , треті особи: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк», про поділ майна, визнання договорів дарування недійсним і удаваним,відмовлено.

Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (абзац перший частини другої статті 3 СК України).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (пункти 1, 2, 3 частини першої статті 57 СК України).

Якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу (стаття 74 СК України, у редакції, чинній з 16 січня 2007 року).

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (ч. 1 ст. 71 СК України).

Тлумачення вказаних норм з урахуванням принципу розумності, свідчить, що статтею 74 СК України регулюються тільки майнові права та обов`язки жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. При цьому на рівні статті 74 СК України передбачено загальне правило: майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності цих осіб, поширюються положення глави 8 СК України.

У статті 74 СК України закріплено спеціальний прийом юридичної техніки для того, щоб уникнути повторення норм СК України. Це означає, що майно, набуте цими особами за час спільного проживання, належить жінці та чоловікові, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, на праві спільної сумісної власності. Тобто і для жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, передбачено презумпцію спільності права власності. Ця презумпція може бути спростована й жінка та (або) чоловік можуть оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числів судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на жінку та (або) чоловіка, який її спростовує. Жінка та (або) чоловік, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів.

Законодавець визначив у статтях 57 та 58 СК України випадки для подружжя,

за яких майно є особистою приватною власністю. Такий же підхід має бути застосований і до жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Зокрема, особистою приватною власністю для жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, є: майно, набуте нею, ним до проживання однією сім`єю; майно, набуте нею, ним за час проживання однією сім`єю, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час проживання однією сім`єю, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Спільною сумісною власністю жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з них вони були набуті.

Як поділ спільного сумісного майна в натурі, так і визначення розміру часток жінки та чоловіка, може здійснюватися на підставі: а) договору жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі; б) рішення суду при наявності спору між жінкою та чоловіком, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі.

Підстави виникнення цивільних прав та обов`язків визначені статтею 11 ЦК України.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Разом з тим, відповідно дост. 41 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом, крім того, право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Тлумачення статті 330 ЦК України свідчить про те, що виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК України, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.

Статтею 387 ЦК України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Частиною третьою ст. 388 ЦК України передбачено: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Частиною першою ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ч.ч.1,3 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Цивільний кодекс України у статтях 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Положеннями ч. 1ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України та відповідно до ч.ч. 1, 5 та 6ст. 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановленихцим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасникам справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до п. 4 ч. 2ст. 43 ЦПК Україниучасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

В п. 27 постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтями 77, 78, 79, 80 ЦПК України встановлено правила визначення належності, допустимості, достовірності та достатності доказів.

Відповідно доч.ч.4-5ст.81ЦПК Україниобставини,встановлені рішеннямсуду угосподарській,цивільній абоадміністративній справі,що набралозаконної сили,не доказуютьсяпри розглядііншої справи,у якійберуть участьті саміособи абоособа,щодо якоївстановлено ціобставини,якщо іншене встановленозаконом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Відповідно достатті 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов`язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд зобов`язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів і в межах заявлених позовних вимог.

Позивач посилається в обґрунтування змінених позовних вимог на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 16.11.2023 року (справа №757/19682/18-ц), де зроблено висновок, що тлумачення статті 74 СК України, в редакції, чинній як до, так і з 16 січня 2007 року, свідчить, що для застосування статті 74 СК України законодавцем не передбачено обов`язкового пред`явлення окремої позовної вимоги про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у разі поділу спільного сумісного майна набутого під час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Тобто, така обставина (факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу), у разі пред`явлення позову про поділ спільного сумісного майна набутого під час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу, встановлюється під час розгляду такого позову. Також не виключається, що така обставина (факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу) визнається сторонами.

В даному випадку єдиним доказом в обґрунтування позову і викладених в ньому обставин на підтвердження факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 і віднесення спірної квартири АДРЕСА_2 до спільного сумісного майна позивач ОСОБА_1 вважає зміст рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 17.12.2012 року (справа №2012/9068/2012), яке набрало законної сили і яким задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про поділ майна.

Між тим в подальшому судом за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка є правонаступником ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , треті особи: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк», про поділ майна, визнання договорів дарування недійсним і удаваним повторно досліджувались вказані обставини. Як Жовтневим районним судом м. Харкова в рішенні від 19.03.2021 року (справа №639/5640/15-ц) при розгляді вищевказаної цивільної справи, так і в постанові Полтавського апеляційного суду від 09.02.2023 року, які є чинними, встановлено наступне.

Після розірвання шлюбу з чоловіком 18 липня 2006, ОСОБА_4 придбала у своїх родичів 08 серпня 2006 року квартиру по АДРЕСА_1 для себе та доньки, а ОСОБА_1 набув 25 травня 2007 року у власність квартиру АДРЕСА_6 для свого проживання та кожен зі сторін сплачував кредит за своїми особистими зобов`язаннями по погашенню заборгованості.

За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно,на підставі договору дарування від 12 березня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Жовнір Я.В., кв. кв. АДРЕСА_2 перейшла у власність ОСОБА_6 (матері ОСОБА_4 ).

Як вбачається з наданої інформації приватного нотаріуса ХМНО Жовнір Я.В., при посвідченні договору дарування ОСОБА_10 в шлюбі не перебувала, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу НОМЕР_1 , виданим 18 липня 2006 року ВРАЦС Жовтневого районного управління юстиції міста Харкова.

ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_2 , виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м.Харкову Харківського міського управління юстиції 02 січня 2016 року. Після померлої заведена спадкова справа, в якій міститься заява ОСОБА_4 про відмову від прийняття спадщини за законом на користь онуки спадкодавця - ОСОБА_2 , яка мешкає в кв. АДРЕСА_2 . Спадщину прийняв також син ОСОБА_6 ОСОБА_3 , оскільки мешкав та був зареєстрований з матір`ю на день її смерті.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Харкова від 17 грудня 2012 року задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про поділ майна та визнано право власності за кожним зі сторін на предмети звичайної домашньої обстановки і вжитку. ОСОБА_1 не заявляв при розгляді справи, що обсяг майна інший та визнав, що майно, яке придбано в період перебування у шлюбних відносинахз ОСОБА_4 та підлягає розділу зазначено позивачем правильно та обмежується тільки речами звичайної домашньої обстановки та вжитку. Позову про встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, поділ майна подружжя та визнання права власності на частину нерухомого майна ним не подавалось.

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 . Другою Харківською міською державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_4 заведена спадкова справа, із заявою про прийняття спадщини за законом звернулась донька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

З огляду на те, що ОСОБА_4 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_11 до 18 липня 2006 року, це виключає її факт проживанняз ОСОБА_1 однією сім`єюз 2004 полипень 2006 року. Крім того, ОСОБА_1 не надав ніяких доказів того, що він в той час не перебував у зареєстрованому шлюбі.

Колегія суддів погодилась з тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що квартира АДРЕСА_2 та земельна ділянка в АДРЕСА_7 , придбана 23 травня 2008 року ОСОБА_4 в період спільного проживання, за спільні кошти в результаті спільної праці та з метою задоволення потреб сім`ї. Також не представлено доказів того, що в цей період часу ОСОБА_4 та ОСОБА_1 були пов`язані спільним побутом і мали взаємні права та обов`язки. Навпаки, кожен з них придбав квартиру для свого проживання та самостійно сплачував кредит, що підтверджується тим, що ОСОБА_1 придбану ним квартиру не включив у спільне майно та самостійно , а не спільно приймав на себе зобов`язання по його погашенню.

Як вказано в постанові, позивачем не доведено факт існування єдиного бюджету з ОСОБА_4 впродовж якого придбана нерухомість, джерело своїх доходів , місце роботи, розмір заробітної плати, та відповідно придбання за спільні кошти квартири та земельної ділянки та ним не спростовані доводи ОСОБА_4 про те, що він не працював, був безробітним та ніякої фінансової участі у виплаті кредиту на квартиру не надавав.

Враховуючи, що зазначена квартира належала ОСОБА_4 на праві власності та придбана нею за власні кошти, а також кредитні, які погашались нею самостійно, що не спростовано в судовому засіданні, при відчуженні квартири вона діяла на умовах і у спосіб, передбачений законом. Квартира не належала на праві спільної сумісної власності іншій особі, а тому не потребувалась згода на право нею розпорядитися.

З огляду на встановлені обставини колегія суддів вважала правильним висновок суду першої інстанції що відсутності правових підстав для задоволення позову про визнання недійсним договору дарування квартири та визнання права власності на 1/2 частину кв. АДРЕСА_2 , 1/2 частину земельної ділянки по АДРЕСА_7 .

Посилання ОСОБА_1 на преюдиційність рішення Жовтневого районного суду м.Харкова від 17 грудня 2012 року колегія суддів також вважала помилковим, оскільки цим рішенням факт спільного проживання без реєстрації шлюбу сторін, не встановлювався.

Під час дослідження доказів у справі, що розглядається, суд враховує надані сторонами письмові докази, які не є новими і їм надана оцінка під час ухвалення інших судових рішень, зміст таких судових рішень, які набрали законної сили, і встановлені ними обставини щодо тих же сторін і подій, і вважає вже доведеним у іншій справі, що спірна квартира АДРЕСА_2 не була спільним сумісним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , придбана останньою на підставі договору купівлі-продажу за особисті і кредитні кошти, а в подальшому подарована нею матері ОСОБА_6 за договором дарування від 12.03.2009 року, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО Жовнір Я.В., яким перевірено та доведено до відома сторін відсутність зареєстрованих шлюбних відносин у дарувальника. Вказаний договір був предметом судового оскарження і не визнаний недійсним з підстав, на які позивач продовжує посилатись і в даній справі. Отже відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які заявили свої права на спірну квартира АДРЕСА_2 у складі спадкового майна, є добросовісними набувачами такого майна, а передбачені законом підстави для витребування від них половини вказаної спірної квартири у позивача ОСОБА_1 відсутні як за нормами сімейного так і за нормами цивільного законодавства, у зв`язку з чим позов останнього не підлягає задоволенню в повному обсязі. При цьому суд, відмовляючи у задоволенні позову по суті, не вдається до оцінки дотримання позивачем строку позовної давності при зверненні з даним позовом.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують в державах учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (Проніна проти України, №63566/00, пр.23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).

Керуючись ст.ст. 4, 5, 11-13, 76-81, 128, 141, 142, 223, 263-265, 268, 273 ЦПК України, ст.ст.11, 16, 202, 203, 215, 216, 317, 319, 330, 387, 388, 392 ЦК України, 7, 63, 54, 69, 70, 74 СК України суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_8 , адреса проживання: АДРЕСА_9 ;

Відповідачі:

-ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_10 ;

-ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_11 .

Повне рішення складено 15.11.2024 року.

Суддя Н.В. Баркова