Рішення № 123023305, 15.11.2024, Кагарлицький районний суд Київської області

Справа № 368/1381/24

Провадження № 2/368/730/24

Рішення

Іменем України

(Заочне)

"15" листопада 2024 р. Кагарлицький районний суд Київської області

в складі: головуючого судді Шевченко І.І.

за участю секретаря Варлам Є.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кагарлик в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , представник позивача адвокат Лазорко Роман Йосифович до ОСОБА_2 , треті особи: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення коштів, -

в с т а н о в и в:

представник позивача просить суд стягнути з відповідача - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь позивача - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) безпідставно отримані кошти в сумі 10000,00 гривень 00 копійок, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1211,20 грн., обґрунтовуючи позов наступним.

18.05.2024 року ОСОБА_1 помилково перерахувала з власного поточного рахунку № НОМЕР_3 відкритого в АТ "УНІВЕРСАЛ БАНК", грошові кошти в сумі 10000,00 грн., на картковий рахунок № НОМЕР_4 відкритий в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» невідомої особи згідно квитанції № МХТР-52СР-М8Т0-986Т від 18.05.2024 р. Однак згодом позивач з`ясувала, що вищезазначений картковий рахунок відкритий на ім`я ОСОБА_2 .

07.08.2024 року, позивач в процесі перегляду виписки по своєму поточному рахунку, виявила, що вищезазначені грошові кошти були нею помилково зараховані на картковий рахунок № НОМЕР_4 відкритий в АТ КБ «ПРИВАТБАНК». Після чого, позивач звернулась до АТ КБ «Приватбанк» із заявою в якій зазначила, що вона помилково перерахувала грошові кошти на рахунок невідомої особи № НОМЕР_4 .

27.08.2024 року, представник АТ КБ «Приватбанк» в телефонному режимі повідомив позивача, що за її заявою грошові кошти в сумі 10 000,00 грн., можуть бути повернуті, лишень за згодою ОСОБА_2 , на що останній відмовився повернути отримані кошти.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зазначені положення застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, кондиційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності достатньої правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Аналіз ст. 1212 ЦК України вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого ст. 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц (провадження № 14-445цс18) міститься висновок про те, що зобов`язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

У справі № 489/2893/18 Верховний Суд зазначив, що кошти, які були перераховані позивачем на банківську картку, що належить відповідачу без зазначення призначення платежу, що свідчить про відсутність договірних правовідносин між сторонами, без наявності правових підстав, а також про те, що перераховані кошти є безпідставно отриманими відповідачем.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно усталеної практики ЄСПЛ «майно» може бути або «існуючим майном», або активами, в тому числі за позовами, щодо яких заявник може стверджувати, що він або вона має принаймні, «законне очікування» отримання ефективного володіння майном (справа «Прессос компанія Нав`єра А.О.» та інші проти Бельгії» , справа «Копеський проти Словаччини» та інші).

Відповідно до ч. 1 ст. 1213 ЦК України, набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Оскільки між сторонами будь-яких договорів щодо надання послуг або виконання робіт не укладалось, а тому відповідач набув грошові кошти в сумі 10 000,00 грн., без достатньої правової підстави, а тому дані грошові кошти підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Попередній розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс, складає:

1211,20 грн. - (судовий збір);

5000,00 грн. - професійна правнича допомога.

Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Лазорко Роман Йосифович в судове засідання не з`явилися, подавши до суду заяву, в якій просить розгляд справи проводити у їхню відсутність. Позовні вимоги підтримують та просять їх задовольнити. Не заперечують проти винесення заочного рішення.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлений належним чином, шляхом повернення повідомлення із відміткою адресат відсутній за вказаною адресою, причини неявки в суд не повідомив, а тому суд вважає, що відповідач в засідання суду не з`явилася без поважних причин.

Відповідно до ч. 1ст. 280 ЦПК Українисуд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Відповідно до ч. 2ст. 247 ЦПК Україниу разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК Українирозгляд справи здійснюється судом за відсутністю учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши письмові матеріали справи, прийшов до висновку про винесення рішення про задоволення позову з таких підстав.

Цивільний процесуальний кодекс Українивизначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч.1ст. 2 ЦПК України).

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема,Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ч.1,2 та 4ст. 10 ЦПК України).

На підставі ч.1ст. 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до вимог п.4ст. 264 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

Правовідносини пов`язані із стягненням грошових коштів набутих та збережених без достатньої правової підстави врегульованіЦивільним кодексом України.

Судом встановлено, що 18.05.2024 року ОСОБА_1 помилково перерахувала з власного поточного рахунку № НОМЕР_3 відкритого в АТ "УНІВЕРСАЛ БАНК", грошові кошти в сумі 10 000,00 грн., на картковий рахунок № НОМЕР_4 відкритий в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» невідомої особи згідно квитанції № МХТР-52СР-М8Т0-986Т від 18.05.2024 р. Однак згодом позивач з`ясувала, що вищезазначений картковий рахунок відкритий на ім`я ОСОБА_2 .

07.08.2024 року, позивач в процесі перегляду виписки по своєму поточному рахунку, виявила, що вищезазначені грошові кошти були нею помилково зараховані на картковий рахунок № НОМЕР_4 відкритий в АТ КБ «ПРИВАТБАНК». Після чого, позивач звернулась до АТ КБ «Приватбанк» із заявою в якій зазначила, що вона помилково перерахувала грошові кошти на рахунок невідомої особи № НОМЕР_4 .

27.08.2024 року, представник АТ КБ «Приватбанк» в телефонному режимі повідомив позивача, що за її заявою грошові кошти в сумі 10 000,00 грн., можуть бути повернуті, лишень за згодою ОСОБА_2 , на що останній відмовився повернути отримані кошти.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Згідно ч.1ст. 1212 ЦК Україниособа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Частиною 1 ст. 1213 ЦК України визначено, що особа, набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Аналіз статті 1212 ЦК України і цього інституту цивільного законодавства вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Зазначена норма закону застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

У Постанові Верховного Суду України від 14 квітня 2020 року у справі № 495/2442/16-ц (касаційне провадження № 61-15428св19), спірні грошові кошти набуті особою, не пов`язаною жодними договірними правовідносинами щодо такого майна, набуті без правової підстави, тягнуть за собою виникнення у такої особи зобов`язання повернути отримане майно, яке є безпідставно набутим.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України також у постановах: від 10 вересня 2018 року у справі № 638/11807/15-ц (касаційне провадження № 61-12115св17), від 12 вересня 2018 року у справі № 154/948/16 (касаційне провадження № 61-4497ск18), від 12 грудня 2018 року у справі № 205/3330/14-ц (касаційне провадження № 61-1133св18).

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Будь яких доказів щодо належності договірних правовідносин, на підставі яких би здійснювалося перерахування грошових коштів, між позивачем та відповідачем суду не надано.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, цією статтею; доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи, що на підставі зібраних доказів у справі встановлено, що позивачем помилково перераховано кошти, в результаті чого грошові кошти були перераховані відповідачу ОСОБА_2 , який не мав правових підстав на їх отримання та в добровільному порядку грошові кошти не повертає, а тому суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача безпідставно перерахованих грошових коштів у розмірі 10000,00 грн.

Щодо вимог про стягнення з відповідачки на користь позивача витрати на правничу допомогу у розміні 5 000,00 грн., суд приходить до наступного.

Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 5 ст. 137 ЦПК України встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження №11-562ас18) зазначено, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».

Таким чином, опис наданих послуг та наявні в матеріалах справи докази на підтвердження їх сплати не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат, а тому суд вважає стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу в сумі 5000,00 грн.

На підставі статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору, сплаченого позивачем за подання позовної заяви в розмірі 1211,20 грн.

На підставі викладеного та керуючись Конституції України, ЦК України, ст. ст. 4, 76-89, 141, 258, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України суд, -

в и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , представник позивача адвокат Лазорко Роман Йосифович до ОСОБА_2 , треті особи: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення коштів задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) безпідставно отримані кошти в сумі 10 000,00 (десять тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) витрати по сплаті судового збору в сумі 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) грн.. 20 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Ознайомитись з повним текстом судового рішенням, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення та подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:

1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Повний текст судового рішення складено 15.11.2024 р.

Суддя І.І. Шевченко