Ухвала суду № 123014284, 11.11.2024, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/18979/24

Провадження №: 2-з/755/333/24

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" листопада 2024 р. місто Київ

Дніпровський районний суд міста Києва у складі: головуючого судді - САВЛУК Т. В., розглянувши в порядку письмового провадження, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва, заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, яка подана до відкриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , як законний представник малолітньої дитини ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шустенко Лілія Сергіївна, про витребування спадкового майна,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , діючи через представника - адвоката Р.С. Антосина, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 з вимогою: « Витребувати в ОСОБА_2 спадкове майно TOYOTA LAND CRUISER 200, державний номер НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 »

Одночасно з поданням позову, ОСОБА_1 , діючи через представника - адвоката Р.С. Антосина, подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спадкове майно TOYOTA LAND CRUISER 200, державний номер НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 , та заборонити третім особам вчиняти будь-які дії щодо вказаного транспортного засобу до винесення рішення по справі, а також накласти заборону на користування вказаним транспортним засобом до винесення рішення по справі.

За змістом положень ч. 13 ст. 7 Цивільного процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

З врахуванням наведеного, сторони в судове засідання не викликались, оскільки суд прийшов до висновку про розгляд вказаної заяви за їх відсутності у відповідності до положень ч. 1 ст. 153 ЦПК України.

При цьому, фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів не здійснювалось відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Вивчивши матеріали заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, оцінивши наведені заявником підстави для вжиття заходів забезпечення позову, з урахуванням суб`єктного складу сторін та предмету позову, який поданий до суду на захист інтересів позивача, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 та ч.2 ст. 149 Цивільного процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи має право вжити заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Такої позиції притримується Верховний Суд у своїй Постанові 17 жовтня 2018 року, справа № 183/5864/17-ц (провадження № 61-38692св18).

У відповідності до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії"(рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Відповідно до ч. 1 ст. 1298 ЦК України свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.

Згідно довідки від 02 жовтня 2024 року (вих№116/01-16) «Про склад спадкоємців», виданої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шустенко Л.С., на вимогу ОСОБА_1 , повідомляється про наступне, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є спадкоємцем після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Крім нього є спадкоємці за законом, а саме син померлого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , мати померлого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , донька померлого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Інших спадкоємців, окрім зазначених, станом на 02 жовтня 2024 року відсутні.

Виходячи з положень статі 60 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, за місцем відкриття спадщини за заявою спадкоємців або за повідомленням фізичних та юридичних осіб, або на підставі рішення суду про оголошення фізичної особи померлою чи за своєю власною ініціативою вживає заходів до охорони спадкового майна, коли це потрібно в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів, кредиторів або держави. Ці заходи вживаються ними безпосередньо або шляхом доручення нотаріусам чи посадовим особам органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням майна.

За заявою спадкоємців або за повідомленням фізичних та юридичних осіб заходи щодо охорони спадкового майна можуть вживатися нотаріусами або посадовими особами органів місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, за місцезнаходженням цього майна з повідомленням про вжиті заходи нотаріуса або посадової особи органу місцевого самоврядування, яка вчиняє нотаріальні дії, за місцем відкриття спадщини.

У разі одержання від суду рішення про оголошення фізичної особи померлою державний нотаріальний архів передає це рішення нотаріусу або посадовій особі органу місцевого самоврядування, уповноваженій на вчинення нотаріальних дій, за місцем відкриття спадщини для вжиття заходів з охорони спадкового майна.

Згідно статі 61 Закону України «Про нотаріат», для охорони спадкового майна нотаріуси та посадові особи органів місцевого самоврядування провадять опис майна і передають його на зберігання спадкоємцям або іншим особам.

Якщо у складі спадщини є майно, що потребує управління, а також у разі подання позову кредиторами спадкодавця до прийняття спадщини спадкоємцями нотаріус призначає хранителя майна. У місцевості, де немає нотаріуса, посадова особа органу місцевого самоврядування призначає у цих випадках над спадковим майном опікуна.

Якщо у складі спадщини є корпоративні права для управління ними, нотаріус, а в сільських населених пунктах - посадова особа органу місцевого самоврядування призначає управителя спадщини з числа спадкоємців або виконавців заповіту, а в разі їх відсутності - укладає договір на управління спадщиною з іншою особою.

Хранителі, опікуни та інші особи, яким передано на зберігання спадкове майно, попереджаються про відповідальність за розтрату або приховування спадкового майна, а також про матеріальну відповідальність за заподіяні збитки.

Отже, чинним законодавством України прямо передбачений обов`язок нотаріуса вжити заходів до охорони спадкового майна, за умови надходження від заінтересованої особи відповідної заяви.

Доказів звернення позивача, як потенційного спадкоємця, з відповідною заявою до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шустенко Л.С. про вжиття заходів до охорони спадкового майна, як це передбачено Главою 6 «Вжиття заходів до охорони спадкового майна» Закону України «Про нотаріат», а також відмови нотаріуса у прийнятті такої заяви, суду надано не було.

З огляду на викладене, враховуючи наявність спеціальної правової норми, яка імперативно визначає обов`язок нотаріуса вжити заходів до охорони спадкового майна на підставі письмової заяви заінтересованої особи (потенційного спадкоємця), суд приходить до висновку про недоведеність позивачем тих обставин, що не вжиття судом обраного ним заходу забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання майбутнього рішення суду у разі задоволення його позовних вимог, оскільки позивач не скористався наданим йому правом особисто здійснити захист свого інтересу у зазначений вище спосіб.

Відповідно до ч. 7 ст. 153 ЦПК України про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

За встановлених обставин, приймаючи до уваги відсутність належного обґрунтування позивачем обраного ним заходу забезпечення позову з точки зору гарантування ефективного захисту його прав, суд приходить до висновку про відсутність передбачених п.2 ч.1 ст. 150 ЦПК України підстав для забезпечення позову, у зв`язку з чим заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене та керуючись статями 149-150, 257, 260, 261, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

п о с т а н о в и в:

Відмовити в задоволенні заяви заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, яка подана до відкриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , як законний представник малолітньої дитини ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шустенко Лілія Сергіївна, паро витребування спадкового майна.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Інформацію по справі можна отримати на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі інтернет http://dn.ki.court.gov.ua.

С у д д я