Рішення № 123011782, 14.11.2024, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.11.2024м. ХарківСправа № 922/3424/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Трофімова І.В.

при секретарі судового засідання Погореловій О.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, 16) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сім Груп Есет Менеджмент" (61052, м. Харків, вул. Суздальські ряди, 12/1) про стягнення заборгованості, розірвання договору, зобов`язання вчинити певні дії за участю представників:

позивача - не з`явився;

відповідача - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сім Груп Есет Менеджмент", в якій просить суд:

- розірвати Договір оренди № 7429 від 30.01.2020, який укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сім Груп Есет Менеджмент";

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Сім Груп Есет Менеджмент" звільнити та повернути Управлінню комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради нежитлове приміщення загальною площею 2,40 кв.м у підземною підвуличному пішохідному переході № 2 біля станції метро "23 Серпня", розташоване за адресою: м. Харків, пр. Науки, 62-М, протягом трьох робочих днів з дня набрання рішенням законної сили;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сім Груп Есет Менеджмент" на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради заборгованість у сумі 33'416,35 грн та пеню в сумі 17'793,04 грн за Договором оренди № 7429 від 30.01.2020.

Судові витрати, які складаються зі сплати судового збору у розмірі 7267,20 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9762,50 грн позивач просить покласти на відповідача.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 02.10.2024 відкрито провадження у справі та призначено справу № 922/3424/24 до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Протокольною ухвалою від 06.11.2024 підготовче засідання було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 14 листопада 2024 року о 14:30 год.

Представник позивача в судове засідання 14.11.2024 не з`явився, через канцелярію суду подав клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Враховуючи наявність в матеріалах справи всіх необхідних документів для прийняття об`єктивного та законного рішення, беручи до уваги диспозитивність права сторони на участь у судовому засіданні, суд вважає за можливе, задовольнити клопотання позивача про проведення судового засідання без участі його представника.

Представник відповідача в судове засідання 14.11.2024 не з`явився, своїм правом на захист не скористався, відзив на позов не надав. Разом з цим, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 02.10.2024 направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення (з відміткою судова повістка) на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та Відділі обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання м. Харкова та Харківській області, а саме: 61052, м. Харків, вул. Суздальські ряди, 12/1.

Але судова кореспонденція повернута поштою на адресу суду із позначкою "інші причини".

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно з ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвал суду.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень"). Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі №922/3424/24 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог та судом дотримано, під час розгляду справи, обумовлені чинним ГПК України процесуальні строки для звернення із заявами по суті справи та іншими заявами з процесуальних питань.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Отже, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд установив такі обставини.

30 січня 2020 року між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі Позивач / Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сім Груп Есет Менеджмент" (далі Відповідач / Орендар) укладено Договір оренди № 7429 (далі Договір).

Предметом зазначеного Договору, відповідно до його пункту 1.1. є строкове платне користування Майном, яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова.

Пунктом 2.1. Договору передбачено, що набуття Орендарем права користування майном настає після підписання сторонами цього Договору та акта приймання-передачі майна.

Об`єкт оренди, визначений Договором, був переданий Орендодавцем Орендареві згідно з актом приймання-передачі від 30 січня 2020 року, який міститься в матеріалах справи.

За умовами Договору орендна плата складає 963,70 грн без ПДВ за грудень 2019 року. Ставка орендної плати 8%.

Умовами Договору також передбачено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади м. Харкова та пропорції її розподілу (далі Методика) Додаток 2 до Положення про оренду майна територіальної громади м. Харкова, затвердженої рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання №755/17 від 20.09.2017.

Відповідно до п. 3.3. Договору нарахування орендної плати починається з дати підписання акта приймання-передачі.

Пунктом 3.5. Договору визначено, що орендна плата за орендоване майно сплачується Орендарем щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця.

Відповідно до п. 3.6. Договору розмір орендної плати за кожний місяць визначається шляхом коригування Орендарем розміру орендної плати за минулий місяць на індекс інфляції за поточний місяць і сплачується ним самостійно. Орендар сплачує орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Згідно з п. 11 Методики розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

Відповідач відповідно до п. 4.4. Договору взяв на себе зобов`язання своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату (у грошовій формі).

Позивач зазначає, що Відповідачем належним чином не виконано обов`язки зі сплати орендних платежів у строк, порядку та розмірі, встановленими Договором, внаслідок чого виникла заборгованість перед бюджетом Харківської міської територіальної громади з оплати орендної плати за Договором в сумі 33'416,35 грн. На підтвердження вищезазначеного, Позивачем надано реєстр платежів, а також розрахунок заборгованості по договору № 7429 від 30.01.2020.

Враховуючи те, що невнесення орендної плати Відповідачем складало більш ніж три місяця, беручи до уваги неналежне невиконання останнім зобов`язань за Договором, Позивачем на адресу Відповідача направлявся лист від 21.05.2024 за вих. № 3487 щодо необхідності сплати заборгованості за Договором та наміром розірвати Договір. Проте вказаний лист залишений Відповідачем без відповіді.

Такі обставини, на думку Позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч.1 ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у Позивача та Відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором найму (оренди) комунального майна, який підпадає під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

За приписами ст.759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Приписами частин першої, третьої і п`ятої статті 762 Цивільного кодексу України унормовано, що за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-IX (з подальшими змінами) орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором. Орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.

Суд установив, що Відповідач, порушивши умови Договору своєчасно та у повному обсязі не здійснив оплату орендних платежів з грудня 2020 року по квітень 2024 року (за виключенням періоду з 24.02.2022 по 30.09.2022), в зв`язку з чим у останнього виникла заборгованість на загальну суму 33'416,35 грн.

Враховуючи те, що в установленому порядку Відповідач обставини, які повідомлені Позивачем, не спростував, суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення основного боргу в сумі 33'416,35 грн є обґрунтованим, нормативно та документально доведеним, та підлягає задоволенню.

У зв`язку із неналежним виконанням Відповідачем грошових зобов`язань за Договором, Позивачем було нараховано 17'793,04 грн пені.

Відповідно до ч.1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно статям 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Відповідно до ст. 549 ГПК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 3.10. Договору орендна плата перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується на користь балансоутримувача та бюджету м. Харкова з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня за кожний день прострочення (включаючи день проплати).

Згідно з п. 3.4. Договору нарахування орендної плати та пені припиняється з дати підписання акта приймання-передачі майна або з моменту розірвання Договору відповідно до п. 10.6.

Відповідно до п. 7.3. Договору у разі прострочення Орендарем виконання зобов`язання щодо сплати орендної плати в повному обсязі чи частково нарахування та стягнення пені проводиться до моменту сплати основної суми боргу у встановленому п. 3.10 Договору порядку незалежно від строку та моменту, коли зобов`язання повинно було бути виконано..

Перевіривши правомірність та правильність нарахування Позивачем пені та штрафу, суд зазначає, що вказаний розрахунок є арифметично вірним, а тому суд задовольняє позов в частині стягнення пені в сумі 17'793,04 грн.

Щодо вимоги про розірвання Договору, суд зазначає таке.

Відповідно до пп. 4 п. 7.2. Договору Орендодавець має право вимагати розірвання Договору та відшкодування збитків у разі внесення Орендарем 3-х орендних платежів не в повному обсязі.

Також, згідно з пп. 5 п. 7.2. Договору право вимагати розірвання Договору, також, виникає у разі, якщо, Орендар не виконує пп. 3.5, 3.6, 3.7, 4.4., 4.6, 4.7, 4.8, 4.9, 4.10, 4.11, 4.12, 4.13, 4.16, 4.17, 4.18, 4.20 Договору.

Відповідно до п. 10.3. Договору договір може бути розірвано на вимогу однієї зі сторін за рішенням суду у випадках, передбачених чинним законодавством та умовами цього Договору.

Відповідно до п. 10.6. Договору дія Договору оренди припиняється, зокрема, достроково за згодою сторін або за рішенням суду.

Згідно з пунктом 5.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" від 29.05.2013 №12 підставою для дострокового розірвання договору оренди може бути істотне порушення договору орендарем. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (стаття 651 Цивільного кодексу України).

Суд погоджується з доводами Позивача про те, що безпідставне невиконання Відповідачем своїх зобов`язань щодо здійснення своєчасної та повної оплати орендних платежів вважається істотним порушенням Договору.

Згідно частини 5 статті 188 Господарського кодексу України, якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається змінений або розірваний з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

З огляду на викладене, позовні вимоги про розірвання договору оренди №7429 від 30.01.2020, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сім Груп Есет Менеджмент", визнаються судом обґрунтованими та відповідно підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно з ч.1 ст. 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.

Згідно з ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря, він зобов`язаний повернути орендодавцеві об`єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Відповідно до п. п. 4.11 Договору, у разі припинення або розірвання Договору Орендар зобов`язаний повернути Орендодавцю орендоване Майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, та відшкодувати Орендодавцю збитки в разу погіршення стану орендованого Майна чи його втрати (повної або часткової) з вини Орендаря.

Пунктом 2.3. Договору передбачено, що у разі припинення цього Договору Орендар зобов`язаний повернути згідно з актом приймання-передачі в термін, що зазначений в рішенні суду.

За приписами ч.1 ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Таким чином, у зв`язку із розірванням Договору, у Відповідача виникає обов`язок звільнити та повернути нежитлові приміщення за Договором, шляхом підписання Сторонами акту приймання-передачі протягом трьох робочих днів з моменту припинення договору.

За таких обставин, суд доходить висновку про наявність у справі достатніх правових та фактичних підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Крім того, Позивачем заявлено до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9762,50 грн.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Разом з тим чинне процесуальне законодавство також визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до частини третьої статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За частиною першою статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).

Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим у частині п`ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Висновки, аналогічні відображеним вище, викладені в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та у постанові Великою Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

В якості доказів понесених витрат на оплату послуг адвоката в сумі 9762,50 грн Позивач надав суду:

- копію договору про надання послуг з адвокатської діяльності № 45 від 29.12.2023;

- копію заявки № 5686 від 15.08.2024;

- копію акта здавання-приймання наданих послуг № 25 від 28.08.2024;

- копію платіжної інструкції № 307 від 03.09.2024;

- копію ордера на надання правничої допомоги.

Щодо порядку обчислення гонорару.

За змістом частини третьої статті 237 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) однією з підстав виникнення представництва є договір.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI).

Закон № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Велика Палата Верховного Суду постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зауважує, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.

З метою отримання професійної правничої допомоги щодо ведення даної справи позивачем було укладено з Адвокатським бюро "Антона Новакова" договір про надання послуг з адвокатської діяльності № 45 від 29.12.2023.

За умовами п. 3.1. Договору № 45 від 29.12.2023 загальна ціна Договору становить: 1'998'650 грн (один мільйон дев`ятсот дев`яносто вісім тисяч шістсот п`ятдесят гривень 00 копійок), без ПДВ. Ставка за годину наданих послуг, яка визначена в рішенні Ради адвокатів Харківської області від 21.07.2021 № 13/1/7 в розмірі 0,25 мінімальної заробітної плати на день оплати, що на дату укладення Договору дорівнює 1775 грн (одна тисяча сімсот сімдесят п`ять грн. 00 коп.), без ПДВ.

Відповідно до п. 3.2. Договору № 45 від 29.12.2023 ціна Договору, визначена в п. 3.1. цього Договору, складається із гонорару Виконавця та понесених ним витрат на залучення співвиконавців.

Відповідно до п. 3.3. Договору № 45 від 29.12.2023 в погодинні ставки Виконавця включено усі понесені витрати, такі як, кур`єрські послуги, канцелярські витрати, телефонні переговори, Інтернет, послуги пошти, фотокопіювання, витрати на відрядження, переклад та інші.

Згідно з п. 3.4. Договору № 45 від 29.12.2023 у ціну Договору входять усі витрати, податки та збори, які Виконавець може понести або повинен буде сплатити під час виконання Договору, у тому числі витрати Виконавця, пов`язані із залученням співвиконавців.

Згідно з п. 3.5. Договору № 45 від 29.12.2023 у ціну Договору не входять і оплачуються Замовником окремо витрати по сплаті судового збору, інші необхідні витрати, які є передумовою вчинення нотаріальних дій, дій щодо реєстрації права власності, державної реєстрації угод, процесуальних дій, прийняття процесуальних та інших рішень органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями

Позивачем надано Адвокатському бюро "Антона Новакова" Заявку № 5686 від 15.08.2024, згідно з якою Позивач просив Адвокатське бюро "Антона Новакова" здійснити заходи щодо стягнення з Відповідача заборгованості по орендній платі та пені в судовому порядку.

На підставі вищевикладеного, в межах Договору № 45 від 29.12.2023, Адвокатським бюро "Антона Новакова" було надано Позивачу правничу допомогу (послуги з адвокатської діяльності), а саме: підготовлено для подання до суду позовної заяви та відповідних матеріалів (додатків) загальною вартістю 9762,50 грн, що підтверджується актом здавання приймання наданих послуг (наданої правничої допомоги) № 25 від 28.08.2024.

Вищезазначені послуги (витрати на професійну правничу допомогу) були сплачені Позивачем, що підтверджується платіжною інструкцією № 307 від 03.09.2024.

Отже, витрати позивача на професійну правничу допомогу пов`язані із розглядом справи даної справи в межах Договору № 45 вiд 29.12.2023 становлять 9762,50 грн.

Суд наголошує, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Такий висновок викладений у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18 та у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.

Відповідач з клопотанням про неспівмірність понесених позивачем судових витрат не звертався.

Дослідивши надані докази на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, враховуючи відсутність заперечень з боку відповідача щодо розміру заявлених витрат на професійну правничу допомогу, беручи до уваги рівень складності даної справи, об`єм вчинених представником позивача дій, керуючись критерієм реальності адвокатських витрат, враховуючи задоволення позову, суд дійшов висновку про задоволення вимог позивача по стягненню з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9762,50 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене судові витрати позивача зі сплати судового збору, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на Відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Розірвати Договір оренди № 7429 від 30.01.2020, який укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сім Груп Есет Менеджмент" (код ЄДРПОУ 40300525).

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Сім Груп Есет Менеджмент" (код ЄДРПОУ 40300525) звільнити та повернути Управлінню комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради нежитлове приміщення загальною площею 2,40 кв.м у підземною підвуличному пішохідному переході № 2 біля станції метро "23 Серпня", розташоване за адресою: м. Харків, пр. Науки, 62-М, протягом трьох робочих днів з дня набрання рішенням законної сили.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сім Груп Есет Менеджмент" (61052, м. Харків, вул. Суздальські ряди, 12/1; код ЄДРПОУ 40300525) на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н. Конституції, 16; код ЄДРПОУ 14095412) заборгованість у сумі 33'416,35 грн, пеню в сумі 17'793,04 грн, судовий збір у сумі 7267,20 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9762,50 грн.

Видати накази після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строки, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Учасники справи:

Позивач: Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н. Конституції, 16; код ЄДРПОУ 14095412).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Сім Груп Есет Менеджмент" (61052, м. Харків, вул. Суздальські ряди, 12/1; код ЄДРПОУ 40300525).

Повний текст рішення складено 14.11.2024.

СуддяІ.В. Трофімов