Рішення № 123000917, 05.11.2024, Хустський районний суд Закарпатської області

Справа № 260/1308/23

Провадження № 2-а/309/27/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2024 року м. Хуст

05 листопада 2024 року м. Хуст

Хустський районний суд Закарпатської області

в складі: головуючого-судді Довжанин М. М.

за участю секретаря судового засідання Драб Н. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Хуст адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), держави Україна в особі Державної казначейської служби України про визнання дій протиправними та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про визнання дій протиправними та відшкодування моральної шкоди, в якому просить:

- визнати дії службових осіб відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо адміністративного затримання ОСОБА_1 на підставі протоколу про адміністративне затримання від 01.10.2022 року, протиправними та свавільними;

- стягнути з держави Україна на користь ОСОБА_1 , шляхом списання грошових коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області в розмірі 100 000 грн. 00 коп. на відшкодування моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 протиправними діями службових осіб відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_1 адміністративного затримання ;

- стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 13.03.2023р. адміністративну справу передано на розгляд до Хустського районного суду Закарпатської області для розгляду по суті заявлених позовних вимог /а.с.27/.

В обґрунтування позовних вимог, позивач вказує на те, що 01 жовтня 2022 року він направлявся на власному транспортному засобі в с. Пийтерфолво/Петрово/ Берегівського району Закарпатської області у особистих справах. На відрізку дороги неподалік смт. Вилок його зупинили троє чоловіків у приблизно однаковому форменному одязі та попросили пред`явити документ, що посвідчує особу. При цьому, жоден із чоловіків не представився та не пред`явив свого службового посвідчення.

У зв`язку із цим позивач зазначив, що відповідні документи він при собі має, однак «показувати» їх будь кому не буде без пояснення законності такої вимоги та пред`явлення службових посвідчень.

В процесі тривалого діалогу позивачу пояснили, що він перебуває на відстані близько 100 метрів від лінії державного кордону України, в контрольованому прикордонному районі, особи, які його оточували є прикордонним нарядом «Контрольний пост» ІНФОРМАЦІЯ_2 ». В цей час до нього підійшов чоловік у військовій форм, він представився виконувачем обов`язків начальника відділу прикордонної служби ОСОБА_2 та пред`явив своє службове посвідчення. Він зазначив, що за невиконання законної вимоги прикордонного наряду позивача буде затримано з подальшим складанням відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення.

Хоча позивач неодноразово повторював, що документи, які посвідчують його особу він має при собі і обов`язково їх пред`явить уповноваженій особі на її законну вимогу, ОСОБА_2 його перебив та віддав команду групі реагування затримувати позивача. Невідкладно його було повалено на землю та в грубій формі вивернуто руки, при цьому він повторював, що не чинить спротиву, а тому фізичний вплив до нього застосовувати не має необхідності.

Під час застосування до позивача силових методів йому було завдано тілесних ушкоджень у вигляді забоїв правого плечового суглобу, поперекової ділянки хребта, першого пальця лівої кисті, що підтверджується довідкою №3064 від 04.10.2022р. Після обстеження Магнітно резонансна томографія підтвердила травматичний розрив дорзальних відділів суглобової губи по типу реверсивного Банкарта.

Того ж дня, у приміщенні відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » відносно позивача було складено ряд протоколів, а саме: протокол особистого огляду, огляду речей та вилучення речей і документів від 01.10.2022р., згідно якого у затриманого вилучили ряд документів, платіжних карток та водійське посвідчення, протокол про адміністративне затримання від 01.10.2022р. згідно якого особу затриманого встановлено на підставі посвідчення водія НОМЕР_2 та протокол про адміністративне правопорушення, які йому було запропоновано підписати. Позивача запевнили, що після того, як він підпише ці всі документи його відпустять, а матеріали адміністративної справи направлять у Виноградівський районний суд Закарпатської області для розгляду та вирішення.

Позивач стверджує, що перебуваючи у вкрай збудженому стані, не об`єктивно оцінюючи ситуацію, у якій він опинився, бажаючи якнайшвидше вибратися звідти, під тиском працівників прикордонної служби підписав усі пункти документів, на які йому було вказано. Він не звернув уваги що підписує документи про те, що відмовляється від кваліфікованого захисника, а бажає захищати себе сам, від повідомлення близьких родичів та не бажає надавати пояснення по даному факту. Окрім того, він не зауважив, що протокол про адміністративне правопорушення датований 02.10.2022р., хоча фактично був складений та ним підписаний 01.10.2022р.

Після цього ОСОБА_1 було повідомлено, що він затриманий на строк до трьох діб та його відвезли до пункту тимчасового тримання ІНФОРМАЦІЯ_3 у АДРЕСА_1 , де його протримали дві повні доби.

Позивач вважає дії прикордонного наряду «Контрольний пост» ІНФОРМАЦІЯ_2 » щодо його силового затримання та поміщення до ПТТ після того, як його особу було встановлено та складено протокол про адміністративне правопорушення, протиправними, такими, що принижують його честь та гідність.

ОСОБА_1 вважає, що має право на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями відповідача, яку оцінює у розмірі 100 000 (сто тисяч гривень) грн.

Представником відповідача, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 подано відзив на позовну заяву, у якому зазначив про те, що 01.10.2022р. позивача було затримано за фактом злісної непокори законним вимогам військовослужбовця Державної прикордонної служби України, відповідальність за що передбачена ст. 185-10 КУпАП. Застосування затримання до позивача, як до особи, яка вчинила правопорушення у формі злісної непокори законній вимозі військовослужбовця Держприкордонслужби України прямо передбачено пп.б п. 2 ч. 2 ст. 212 Закону №661

Вказує на те, що постановою Виноградівського районного суду Закарпатської області від 06.12.2022р. у справі №299/5360/22, залишеною без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 25.05.2023р., позивача було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185-10 КУпАП та застосовано до нього стягнення у вигляді штрафу у розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн. Таким чином, відповідач стверджує, що адміністративне затримання позивача відбулося військовослужбовцями ІНФОРМАЦІЯ_4 в межах повноважень та у спосіб, передбачений Законом №661, Постановою №1146 та Інструкцією №1261.

Просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

21.09.2023р. представником Державної Казначейської служби України (в порядку само представництва) ОСОБА_4 подано відзив на позовну заяву. З даного відзиву слідує, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже боржником у зобов`язанні є держава України як учасник цивільних відносин (частина друга статті 170 ЦК України). Представник відповідача стверджує, що у цій справі відповідачем повинна бути зазначена держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами у цій справі є орган, який заподіював шкоду та Казначейська служба ( (яка відповідно до законодавства є органом, повернення коштів з державного бюджету). Проте, згідно заявленого позову відповідачем є Державна казначейська служба України, а не Держава Україна в особі органа заподіювача шкоди, що в свою чергу не відповідає суб`єктивності складу учасників спору такого роду.

Також вважає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) як елемент системи Державної прикордонної служби України не є органом, уповноваженим проводити досудове розслідування чи оперативно розшукову діяльність, у зв`язку з чим Закон України 2Про порядок відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно розшукову діяльність , органів досудового розслідування, прокуратури і суду» в даному випадку застосуванню не підлягає, а відтак і позбавляє позивача права на відшкодування шкоди.

Посилається на те, що основним завданням органів Казначейства є реалізація Державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Головне управління Казначейства здійснює перерахування коштів з рахунку відповідного розпорядника бюджетних коштів за його дорученням і не несе відповідальності за інші органи державної влади. Таким чином, згідно із позицією відповідача, головне управління Казначейства відповідно до Бюджетного кодексу України, не є розпорядником усіх бюджетних коштів і не відповідає за зобов`язаннями інших бюджетних установ.

Просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою суду від 20.12.2023р. задоволено клопотання позивача та витребувано від ІНФОРМАЦІЯ_1 належним чином завірені копії документів, підтверджуючих поміщення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 до пункту тимчасового тримання та його звільнення з пункту тимчасового тримання 03.10.2022р. із зазначенням точного часу поміщення та звільнення.

На виконання ухвали суду відповідачем надано витяг із журналу реєстрації затриманих осіб в ПТТ НОМЕР_3 прикордонного загону із зазначенням часу поміщення та звільнення ОСОБА_1 в ПТТ.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 та його представник, адвокат Іляшкович Наталія Василівна не з`явилися. Представник позивача, адвокат Іляшкович Н. В. подала до суду заяву про завершення розгляду справи та ухвалення рішення у її відсутності та відсутності позивача. Позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить їх задоволити.

Відповідач ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) явку свого уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив. Про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідач держава Україна в особі Державної казначейської служби України явку свого уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив. Про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

За таких обставин, суд вважає, що справу можливо вирішити у відсутності сторін без фіксування судового процесу.

Заяв та клопотань від сторін до суду не поступало. Інших процесуальних дій у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо) не проводилось.

Дослідивши докази по справі, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно із ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-яким не забороненим засобом захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ст. 5 КАС України кожна особа має право в прядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду , якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права свободи чи інтереси.

Судом встановлено, що 01 жовтня 2022 року інспектором прикордонної служби вищої категорії 2 групи інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_3 майстром сержантом ОСОБА_5 складено протокол про адміністративне затримання ОСОБА_1 на строк до трьох діб для з`ясування обставин правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185-10 КУпАП. /а.с.15/.

Відповідно до даного протоколу 01.10.2022р. близько 14:20 год. прикордонним нарядом «Контрольний пост» від відділу прикордонної служби Вилок (тип Б) на напрямку 103 прикордонного знаку (територія Вилоцької територіальної громади Берегівського району Закарпатської області) на відстані близько 100 метрів від лінії державного кордону України в контрольованому прикордонному районі, було виявлено та затримано гр.. України ОСОБА_1 , який не виконав неодноразову повторювану законну вимогу прикордонного наряду «Контрольний пост» у складі майстер сержанта ОСОБА_5 , під час виконання ним службових обов`язків , пов`язаних з охороною державного кордону України, надати документи , що посвідчують особу для перевірки та дати можливість оглянути транспортний засіб марки Опель, реєстраційний номер НОМЕР_4 .

02 жовтня 2022 року виконуючим обов`язки начальника відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_4 , капітаном ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення ЗхРУ №140572 за вчинення адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 185-10 КУпАП /а.с.16/

Згідно витягу з журналу реєстрації затриманих осіб в ПТТ НОМЕР_3 прикордонного загну інв. №10521 розпочатого 01.01.2022р. та закінченого 29.12.2022р. на аркуші 57 номер справи 112 міститься запис про затриману особу ОСОБА_1 , 08.09.1970рн., затриманий о 14 год. 20 хв. Дата і час звільнення 03.10.2022р. о 17:00 год. підстава звільнення «з`ясування обставин правопорушення» /а.с. 107-109/

Таким чином, суд констатує, що позивач ОСОБА_1 після складання протоколу надмірно утримувався в ПТТ НОМЕР_3 прикордонного загону, без належної правової підстави, оскільки обставини адміністративного правопорушення відповідачем було встановлено 02.10.2022р. що підтверджується відповідним протоколом про адміністративне правопорушення.

Суд критично оцінює доводи відповідача щодо беззаперечного права військовослужбовців НОМЕР_3 прикордонного загону на затримання позивача, що додатково підтверджується постановою Виноградівського районного суду Закарпатської області у справі №299/5360/22, від 06.12.2022р. залишеною без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 25.05.2023р., яким позивача було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185-10 КУпАП та застосовано до нього стягнення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 262 КУпАП адміністративне затримання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення може проводитися органами прикордонної служби - у разі незаконного перетинання або спроби незаконного перетинання державного кордону України, порушення порядку в`їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї, порушення прикордонного режиму, режиму в пунктах пропуску через державний кордон України або режимних правил у контрольних пунктах в`їзду - виїзду, вчинення злісної непокори законному розпорядженню або вимозі військовослужбовця чи працівника Державної прикордонної служби України або члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, порушення правил використання об`єктів тваринного світу в межах прикордонної смуги та контрольованого прикордонного району, у територіальному морі, внутрішніх водах та виключній (морській) економічній зоні України, порушення правил перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні і транзитного проїзду через територію України, невиконання рішення про заборону в`їзду в Україну, порушення порядку в`їзду до району проведення антитерористичної операції або виїзду з нього.

Згідно із ст. 263 КУпАП адміністративне затримання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може тривати не більш як три години.

Осіб, які незаконно перетнули або зробили спробу незаконно перетнути державний кордон України, порушили порядок в`їзду на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзду з них, порушили прикордонний режим, режим у пунктах пропуску через державний кордон України або режимні правила у контрольних пунктах в`їзду-виїзду, правила використання об`єктів тваринного світу в межах прикордонної смуги та контрольованого прикордонного району, у територіальному морі, внутрішніх водах та виключній (морській) економічній зоні України, вчинили злісну непокору законному розпорядженню або вимозі військовослужбовця чи працівника Державної прикордонної служби України або члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, а також іноземців та осіб без громадянства, які не виконали рішення про заборону в`їзду в Україну, порушили правила перебування в Україні або транзитного проїзду через територію України, може бути затримано на строк до трьох годин для складення протоколу, а в необхідних випадках для встановлення особи та/або з`ясування обставин правопорушення - до трьох діб.

Як зазначено вище, протокол про адміністративне затримання складено 01.10.2022р. о 14:20, тобто з цього часу особа вважалася затриманою. Протокол про адміністративне правопорушення ЗхРУ №140572 датований 02.10.2022р. із зазначенням персональних даних позивача та сформульовано обставини адміністративного правопорушення. Тобто 02.10.2022р., відпала потреба в утриманні позивача в пункті тимчасового тримання, оскільки диспозиція ст. 263 КУпАП передбачає, що особа може бути затримана строком до трьох діб виключно в необхідних випадках, а саме для встановлення особи та/або з`ясування обставин правопорушення.

Таким чином, суд констатує, що позивача було безпідставно позбавлено свободи щонайменше з 00:00 год. 03.10.2022р. до 17:00 год. 03.10.2022р., якщо припустити, що протокол про адміністративне правопорушення було складено 02.10.2022р. близько 23:00, тобто 18 годин.

Разом з цим, суд звертає увагу, що у протоколі про адміністративне правопорушення ЗхРУ №140572, датованому 02.10.2022р., вказане місце його складання смт. Вилок, даний протокол підписаний особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 . При цьому, в журналі реєстрації затриманих осіб в ПТТ НОМЕР_3 прикордонного загону, витяг з якого досліджено судом не зазначено, що позивач покидав пункт тимчасового тримання та не відбував до АДРЕСА_1 для оформлення матеріалів адміністративного правопорушення. У зв`язку із цим, встановити точний час встановлення обставин адміністративного правопорушення та складання протоколу про адміністративне правопорушення не вбачається можливим.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Тобто, саме на суб`єкта владних повноважень, відповідача, ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) у даному випадку покладено обов`язок доказування правомірності своїх дій.

Однак, відповідачем не було доведено належними, достатніми та допустимими доказами, що для встановлення особи правопорушника та/або обставин адміністративного правопорушення за ст. ст. 185-10 КУпАП ОСОБА_1 необхідно було затримувати більше аніж на 3 години.

Таким чином, суд приходить висновку, що позивач був безпідставно позбавлений свободи та утримувався в ПТТ НОМЕР_3 прикордонного загону без достатніх правових підстав до 17:00 03.10.2022р., у зв`язку із чим суд вважає, що позивач обґрунтовано ставить вимогу про визнання дії службових осіб відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо адміністративного затримання ОСОБА_1 протиправними та свавільними.

Суд вважає, що необхідності утримувати в ПТТ позивача після встановлення його особи та з`ясування обставин правопорушення у НОМЕР_5 прикордонного загону не було.

Відповідно до ст.. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Саме суди є останньою правовою інстанцією в державі, в якій кожен громадянин за необхідності шукає захисту своїх прав, свобод та інтересів.

Згідно з положеннями ст.129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Відповідно до ст. ст. 1, 8 Конституції України, Україна є правовою державою, де визнається і діє принцип верховенства права.

Згідно зі ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

За змістом ст. 29 Контитуції Укаїни кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.

Статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада1950 року (ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.97) визначено, що кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім випадків і відповідно до процедури, встановленої законом. В силу п. b) ст. 5 Конвенції, арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов`язку, встановленого законом має бути законним.

Проголошуючи в статті 5 Європейської конвенції з прав людини «право на свободу» мається на увазі особиста свобода в її класичному розумінні, тобто фізичної свободи особи. Її мета - гарантувати, щоб ніхто не був позбавлений цієї свободи свавільним чином. Вона не стосується простого обмеження свободи пересування. Щоб визначитись, чи був хто-небудь «позбавлений волі» у розумінні статті 5, слід виходити з його конкретної ситуації. Треба взяти до уваги цілу низку факторів, таких як тип, тривалість, наслідки й спосіб виконання відповідного заходу. Різниця між позбавленням і обмеженням волі полягає лише в ступені або силі, а не в характері чи сутності.

Відповідно до ч. 5 ст. 9, ч. 6 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст. 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, ч. 5 ст. 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди. Застосування положень Європейської конвенції та прецедентної практики Європейського Суду з прав людини національними судами при вирішенні справ про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконного притягнення до кримінальної чи адміністративної відповідальності, є необхідним, оскільки відповідно до ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства.

Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено також у статях 56, 62 Конституції України.

Окрім того, відповідно до вимог ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, в тому числі, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Згідно статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Частиною першою статті 1167 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Статтею 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

У відповідності до пункту 5 статті 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, має забезпечене правовою санкцією право на відшкодування.

Європейський Суд з прав людини в рішенні по справах «Світлорусов проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Корнейкова проти України», «Мироненко і Мартенко проти України» констатував порушення пункту 5 статті 5 Конвенції з огляду на неможливість для заявників отримати відшкодування шкоди, завданої національними органами у контексті провадження в їхніх кримінальних справах.

Суд погоджується, що внаслідок незаконного тримання під вартою та маючи проблеми із здоров`ям, позивач зазнав немайнових втрат, спричинених фізичним болем, моральними стражданнями, які позначили негативні зміни у його житті та вищевказані негативні обставини могли суттєво вплинути на психологічний стан позивача.

У зв`язку із наведеним, та враховуючи положення чинного законодавства, позивач ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями відповідача. Враховуючи ступінь вини відповідача, характер вчиненого правопорушення та заподіяння шкоди суд, вважає розумним, виваженим та справедливим визначити суму відшкодування моральної шкоди у розмірі 20 000 (двадцять тисяч гривень) грн.

Щодо складу учасників справи, слід зазначити наступне:

Відповідно до статті 170 Цивільного Кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно з частиною другою статті 25 Бюджетного кодексу України відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Відповідно до пункту першого Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Державна казначейська служба України (далі - Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів. Згідно з пунктом четвертим даного Положення Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.

У пунктах 3, 35 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів. Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) у тому числі шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.

При цьому, суд враховує позицію Великої Палати Верховного Суду, яка зауважила, що у судовому провадженні держава бере участь у справі як сторона через відповідний їй орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, зокрема представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою остання бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого заподіяно шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоби заявити відповідний позов до Держави України, не є обов`язковою. (Постанова ВП ВС від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц)

З урахуванням того, що саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне вказати, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяною органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є держава як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду. (Постанова від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц)

З огляду на те, що відповідачем у даній справі зазначений орган, діяннями якого, як вважає позивач йому заподіяно шкоду, і це узгоджується з позицією Верховного Суду, суд не бере до уваги доводи представника Державної казначейської служби України щодо невідповідності суб`єктивності складу учасників спору.

Керуючись ст. ст. 5, 9, 19, 77, 139, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати дії службових осіб відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо надмірного тримання у пункті тимчасового тримання ОСОБА_1 на підставі протоколу про адміністративне затримання від 01.10.2022р. після встановлення його особи та з`ясування обставин справи - протиправними.

Стягнути з держави Україна на користь ОСОБА_1 , шляхом списання грошових коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України в особі Головного Управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області (код ЄДРПОУ 37975895) в розмірі 20 000 (двадцять тисяч) грн. 00 коп. на відшкодування моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 протиправними діями службових осіб відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо адміністративного затримання.

Рішення може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Хустський районний суд Закарпатської області шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Суддя Хустського

районного суду: Довжанин М. М.