Рішення № 123000094, 14.11.2024, Барвінківський районний суд Харківської області

Справа № 611/808/24

Провадження № 2/611/273/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повне)

11 листопада 2024 року Барвінківський районний суд Харківської області в складі:

головуючого - судді Коптєва Ю.А.,

за участю секретаря Ведмідь І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Барвінкове в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головногоуправління національноїполіції Україниу Харківськійобласті,Харківської обласноїпрокуратури про стягненняморальної шкоди,-

в с т а н о в и в:

У вересні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом до Головного управління національної поліції України у Харківській області, Харківської обласної прокуратури про стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що 15 вересня 2023 року державний виконавець Мєдвєдєва І.М повідомила у поліцію про вчинення ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 382 КК України, а саме: невиконання рішення Дніпропетровського районного суду Харківської області від 15 травня 2023 року. Проте, відомості про кримінальне правопорушення були внесені до ЄРДР Ізюмською окружною прокуратурою лише 18 січня 2024 року. 29 березня 2024 року слідчим СВ №2 Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області Степановою І.І. прийнято рішення про закриття зазначеного кримінального провадження на підставі п.1 ч.1 ст. 284 КПК України, яку було скасовано 10 квітня 2024 року, а досудове розслідування відновлено.

Посилаючись на положення ст. ст. 1173-1175 ЦК України, просила стягнути з відповідачів моральну шкоду в розмірі 10 000 грн. з кожного, вказуючи, що бездіяльність слідчого та прокурорів призвели до того, що у позивачки та її представника ОСОБА_2 погіршився стан здоров`я, спричинили їй та співмешканцю ОСОБА_2 . головний біль, безсоння, а дії органу досудового розслідування є затягуванням часу, перевіркою її та її чоловіка ОСОБА_2 на витривалість.

Ухвалою Барвінківського районного суду Харківської області від 20 вересня 2024 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного провадження з викликом сторін.

08 жовтня 2024 року представником відповідача Харківської обласної прокуратури Крупською К.М. надано відзив із запереченнями на позовну заяву. Вказала, що позовні вимоги є безпідставними, а тому не підлягають задоволенню з наступних підстав. Позивач звертаючись до суду з позовом, пов`язувала завдання моральних страждань із неналежним, на її думку, здійсненням процесуального керівництва прокурором у кримінальному провадженні № 42024222090000005. Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У вказаній справі позивач не надала достатніх, належних і допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння моральних страждань, встановлення факту протиправності дій, факту наявності причинного зв`язку між шкодою та діями (бездіяльністю) Харківської обласної прокуратури.

Аналогічну позицію викладено в постановах Верховного Суду від 17.01.2020 у справі №638/11414/18, від 01.04.2020 у справі № 641/7772/17, від 13.05.2020 у справі № 638/8636/17, від 20.05.2020 у справі № 337/3375/17, від 20.05.2020 у справі № 639/6736/18, від 23.06.2020 у справі № 554/108/18, від 25.06.2020 у справі № 520/14/19, від 30.06.2020 у справі №641/7984/17, від 03.07.2020 у справі №686/27965/19, від 16.12.2020 у справі № 638/1414/17, від 03.02.2021 у справі №757/66977/17, від 04.04.2022 у справі № 638/12050/20 та від 19.05.2022 у справі №646/7385/19.

Факт незгоди позивача з рішеннями прийнятими під час проведення досудового розслідування не може бути сам по собі правовою підставою для відшкодування моральної шкоди.

Отже, враховуючи відсутність будь-яких доказів, які б свідчили про протиправну бездіяльність, винесення незаконних рішень або вчинення посадовими особами Харківської обласної прокуратури незаконний дій щодо позивачки, у наданому відзиві представник відповідача, просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

16жовтня 2024року відпредставника відповідачаГоловного управлінняНаціональної поліціїу Харківськійобласті МостовоїГ.І.надійшов відзивна позовнузаяву,в якомузазначено,що позовнівимоги безпідставними,необґрунтованими татакими,що непідлягають задоволеннювиходячи знаступного.Слідчий відділення № 2 СВ Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області старший лейтенант поліції Степанова І.І. всебічно, повно і неупереджено дослідивши обставини кримінального провадження, 04 квітня 2024 року винесла постанову про закриття кримінального провадження № 42024222090000005 у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_3 складу злочину, передбаченого с. 1 ст.382 КК України.

В подальшому 10.04.2024 процесуальним керівником за результатами вивчення постанови слідчого про закриття кримінального провадження № 42024222090000005 від 18.01.2024 за ч. 1 ст. 382 КК України прийнято рішення про її скасування у зв`язку з необґрунтованістю та передчасністю.

Процесуальним керівником у провадженні надано письмові вказівки про проведення слідчих (розшукових) дій. На теперішній час досудове розслідування триває, остаточне рішення не прийнято.

Всупереч вимогам статей 1167, 1174 ЦК України позивачем не доведено, що саме внаслідок незаконних дій ГУНП в Харківській області було заподіяно позивачу моральну шкоду, а скасування процесуальним керівником постанови про закриття кримінального провадження, саме по собі не свідчить про заподіяння позивачу моральної шкоди як підстави для її відшкодування.

Крім того, позивач не надала доказів спричинення їй душевних страждань внаслідок прийняття працівниками ГУНП в Харківській області процесуальних рішень, вчинення дій чи бездіяльності, наявності причинно-наслідкового зв`язку між порушенням його права та наслідками, які спричинило це порушення. При цьому сам факт скасування прокуратурою процесуальних рішень слідчого, надання вказівок у кримінальному провадженні, не тягне безумовний наслідок цивільно-правового характеру і саме по собі не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача заподіяли позивачу моральної шкоди. Винесення органом досудового розслідування процесуальних рішень на стадії досудового розслідування не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій слідчого ГУНП в Харківській області і притягнення його до цивільно-правової відповідальності. До подібних висновків Верховний Суд дійшов у постановах від 13 січня 2020 року у справі № 227/2572/19, від 17 січня 2020 року у справі № 638/11414/18, від 04 березня 2020 року у справі № 639/1803/18, від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19; від 20 травня 2020 року у справі № 337/3375/17. Отже, сам по собі факт скасування процесуальних рішень слідчого прокурором та виконання письмових вказівок прокурора не в повному обсязі не може свідчити про неефективність досудового розслідування, завдання органом досудового розслідування моральної шкоди позивачу, а відтак відсутні підстави для стягнення з ГУНП моральної шкоди.

17 жовтня 2024 року від представника відповідачаГоловного управлінняНаціональної поліціїу Харківськійобласті МостовоїГ.І.надійшли додатковіпояснення,в якихзазначено,щоза результатами розслідування 16.10.2024 кримінальне провадження № 42024222090000005 було закрито на підставі п.1 ч.2 ст. 284 КК України. Враховуючи вищевикладене, ГУНП в Харківській області вважає, що позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди, заподіяної нібито незаконними діями ГУНП в Харківській області не підлягають задоволенню у зв`язку із недоведеністю.

Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві.

Представник відповідача Харківської обласної прокуратури проти задоволення позовних вимог заперечував повністю, посилаючись на їх недоведеність, обґрунтувавши свою позицію твердженнями та поясненнями, зміст яких є аналогічними, що викладені у відзиві наданому на позовну заяву.

Представник ГУНП в Харківській області в судове засідання не з`явилася, надала заяву про розгляд справи без її участі. Позицію викладену у відзиві підтримала у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників позивача та Харківської обласної прокуратури, дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ст.55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Частиною 1 ст.4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч. 1 ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Як передбачено ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статями15,16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Матеріалами справивстановлено,щорішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 15.05.2023 у справі № 611/434/20, яке 15.06.2023 набрало законної сили, задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та зобов`язано останнього припинити дії, що становлять загрозу майну, та відновити становище, яке існувало до порушення шляхом приведення даху магазину за адресою: АДРЕСА_1 у попередній стан для забезпечення належного водовідведення та гідроізоляції; демонтажу добудови складського приміщення орієнтовним розміром 4.0 м. х 13.0 м. та добудови складського приміщення розміром 6.0 м. х 8.0 м. до магазину. Судове рішення у справі та звернуто до виконання.

Державним виконавцем Ізюмського ВДВС в Ізюмському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) відкрито виконавче провадження на підставі зазначеного судового рішення. В ході здійснення виконавчих дій боржником не виконано рішення, у зв`язку з чим державним виконавцем до відділення поліції № 1 Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області спрямовано повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України. Т

18.01.2024 було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 382 КК України (а.с.41).

29.03.2024 слідчим відділення №2 СВ Ізюмського РУП ГУ НП в Харківській області Степановою В.І. прийнято рішення про закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, що вбачається з постанови про закриття кримінального провадження від 04 квітня 2024 року (а.с.42).

10.04.2024 прокурором Барвінківського відділу Ізюмської окружної прокуратури Харківської області за результатами вивчення постанови слідчого про закриття кримінального провадження № 42024222090000005 від 18.01.2024 за ч. 1 ст. 382 КК України прийнято постанову про скасування вищезазначеної постанови про закриття кримінального провадження у зв`язку з незаконністю та необґрунтованістю (а. с. 44-45).

16 жовтня 2024 року слідчим відділення №2 СВ Ізюмського РУП ГУ НП в Харківській області Степановою В.І. винесено постанову про закриття кримінального провадження №42024222090000005 від 18.01.2024 за ч. 1 ст. 382 КК України. В постанові зазначено, що 15.10.2024 до державної виконавчої служби Ізюмського ДВС направлено запит щодо стану виконання ухвали, з відповіді вбачається що виконавче провадження закрито через те, що ухвалу суду боржник ОСОБА_3 виконав. 14.10.2024 року державним виконавцем було складено акт виконання робіт, який було підписано боржником ОСОБА_3 та скаржником ОСОБА_1 та 15.10.2024 державним виконавцем Мєдвєдєвою І.М. винесено постанову про закриття виконавчого провадження.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Нормативною основою для відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, ст. 1176 ЦК України.

Згідно із ч. 2 ст. 1176 ЦК України право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

У даному випадку відповідно до ч. 6 ст. 1176 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Статтею 1173 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Разом з цим, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення шкоди, згідно приписів ст. 56 Конституції України та ст. 1173 ЦК України потрібна наявність таких елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; розміру шкоди; причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та шкодою.

За відсутності хоча б одного з цих трьох елементів цивільна відповідальність не настає.

При цьому, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки органу державної влади та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

У постанові від 12.09.2018 у справі №335/11779/16-ц Верховний Суд вказав, що сама лише, наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб`єкта такої відповідальності.

Вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди, суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір. При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (статті 3. 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» вказано, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою с безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода с наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.

Суд враховує правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду 08.05.2018 у справі № 920/316/17, від 21.12.2018 у справі № 920/31/18, згідно з якою причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою полягає в тому, що протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав; шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки. Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, заподіяною потерпілому, є обов`язковою умовою настання відповідальності, і він полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку заподіяну шкоду, а тільки за ту шкоду, яка заподіяна його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана якимись іншими обставинами.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до роз`яснень викладених в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування моральної шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явиш, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є встановлення факту неправомірних дій чи бездіяльності цього органу чи його посадових або службових осіб, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями чи бездіяльністю і заподіяною шкодою.

Позивач повинен зазначити, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до положень ч.3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог ст. ст. 27, 28, 29, 30 ЦПК України, засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Відшкодування моральної шкоди за своєю природою є санкцією за порушення прав особи, які були виявлені та доведені.

В цьому випадку порушення прав позивача не доведено у встановленому порядку за результатами розгляду справи, у зв`язку з чим , суд повністю погоджується з доводами представників відповідачів, викладених у наданих відзивах на позовну заяву.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Усі інші пояснення представника позивача і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, дослідження та оцінка доказів судом не надало можливості встановити обставини, які б свідчили про заподіяння моральної шкоди ОСОБА_1 органом досудового розслідування чи прокуратурою.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Так, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 81, 89, 141, 247, 263-265, 279, 354, 355 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

В задоволенніпозову ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції України у Харківській області, Харківської обласної прокуратури про стягненняморальної шкоди,- відмовити повністю.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Харківського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складення повного судового рішення 15 листопада 2024 року.

Суддя Ю.А.Коптєв