Рішення № 122996663, 11.11.2024, Солонянський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 192/1082/24

Провадження № 2/192/482/24

РІШЕННЯ

Іменем України

11 листопада 2024 року Солонянський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Стрельникова О. О.

за участю: секретаря судового засідання Савчукової В. В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Хандоги В. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Солоне, Солонянського району, Дніпропетровської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Солонянської селищної ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

На обґрунтування своїх вимог посилається на те, що він є співвласником домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Іншим співвласником вищезазначеного домоволодіння є ОСОБА_2 , який є рідним братом позивача і який проживав за адресою: АДРЕСА_2 .

Частки співвласників у даному домоволодінні не виділялись.

Після отримання у власність з позивачем спірне домоволодіння, ОСОБА_2 продовжував проживати у м. Єнакієве, ніколи до с. Оріхове не приїжджав і домоволодінням не користувався.

Позивачем за власний рахунок виконано роботи з ремонту будинку та споруд, проведено водопровідну воду до будинку, здійснено перекриття даху.

ОСОБА_2 у зазначених витратах участі не брав, проти виконання вказаних робіт не заперечував та жодних претензій з приводу користування позивачем вказаним домоволодінням ніколи не висував, спорів між позивачем та ОСОБА_2 ніколи не виникало.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер і з цього часу припинилось його право власності на вказане домоволодіння.

Вважає, що оскільки частка ОСОБА_2 немає власника, і він постійно відкрито користується даною часткою, тому слід визнати право власності за ним за набувальною давністю на вказану частку домоволодіння.

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити з підстав викладених в позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, причину неявки суду не повідомив, подав 07червня 2024 року відзив на позов, згідно якого просив в задоволені позову позивача відмовити, оскільки позивач в позові не зазначив, яким чином селищна рада невизнала, оспорила або порушила його право, будь-яких підстав звернення із позовом саме до Солонянської селищної ради матеріали позовної заяви не містять. Позивач не є добросовісним набувачем, оскільки є співвласник спірного домоволодіння, який помер, при цьому відповідачем будинок не ставився на облік, як безхазяйна нерухома річ. Будь-яких доказів відсутності власників або спадкоємців спірного майна, позивачем не надано (а. с. 97-102).

Позивач 11 червня 2024 року подав відповідь на відзив, в якому просив, задовольнити позов в повному обсязі, доводи викладені у відзиві відповідача вважав безпідставними та помилковими (а. с. 122-124).

Суд заслухавши позивача та його представника, з`ясувавши обставини по справі, дослідивши докази, що маються у справі, допитавши свідків, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Частиною 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

В судовому засіданні встановлено, що згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 18 листопада 1992 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набули право власності на житловий будинок з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 29-30).

Вказане свідоцтво 19 листопада 1992 року зареєстровано в Солонянському бюро технічної інвентаризації за №54.

Відповідно до технічного паспорту на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , від 13 червня 2014 року домоволодіння за вказаною адресою складається з житлового будинку літ. А, літньої кухні літ. Б, колодязя та огорожі (а. с. 23-24).

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-1201720182014 від 23 липня 2014 року, земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 122504300:07:002:0027, площею 0,25 га перебуває у комунальній власності (а .с. 11).

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Єнаківського міського управління юстиції у Донецькій області ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.14).

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 показала суду, що вона з 1982 року проживає в с. Оріхове, Солонянського району, Дніпропетровської області, особисто знає позивача та його брата, бачила як на вихідні дні позивач приїжджає до спірного домоволодіння і порається по господарству.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 показав суду, що він з 2019 року проживає в с. Оріхове, Солонянського району, Дніпропетровської області, бачив, як позивач використовував спірне домоволодіння як дачу.

Відповідно до ст.328ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з положеннями ч. 1 та ч. 4 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у ч. 1 ст. 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом ст.2ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до ст. 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до ст. 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (ч. 2 ст. 344 ЦКУкраїни). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Вказана правова позиція викладена в постанові Великої палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17.

Враховуючи викладене, суд оцінивши докази надані стороною позивача, вважає. що позивач не довів суду факт добросовісного володіння ним спірним домоволодінням.

Як вбачається з позову позивача він вказує, що оскільки ОСОБА_2 помер, то його право власності припинилось у відповідність до ст. 25 ЦК України.

Згідно частини4ст.25 ЦК України - цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

Таким чином дійсно, з моменту смерті право власності ОСОБА_2 на його частку домоволодіння припинилось.

Разом з тим, як пояснив суду позивач, ОСОБА_2 за життя перебував у шлюбі, мав дітей чи дитину, але при цьому позивач жодним чином не підтвердив суду, що після смерті ОСОБА_2 жодна особа не зверталась в порядку передбаченому законом для оформлення спадщини, що залишилась після смерті ОСОБА_2 або відсутні особи, яка маю право на спадщину за законом (малолітні діти).

Та обставина, що ОСОБА_2 на момент смерті проживав в м. Єнакієве, Донецької області, яка з 2014 року є тимчасово окупованою територію, не свідчить про те, що спадщина, яка залишилась після його смерті ніким не прийнята.

При цьому суд зауважує, що позивачем також і не доведено суду, що спірна частка домоволодіння на даний час немає титульного власника, оскільки будь-яких відомостей про зареєстроване право власності або наявність чи відсутність обтяжень в реєстрі речових прав станом на день подання позову до суду за спірним об`єктом нерухомого майна, позивачем суду не надано.

Судом під час підготовчого засідання з`ясовувалось у представника позивача, який є адвокатом, чи розуміє він які саме обставини позивач повинен довести суду, на що представник позивача надав задовільну відповідь і зазначив, що не потребує додаткового роз`яснення.

Посилання представника позивача, на те, що з 2013 року жодна особа не пред`явила до позивача будь-яких претензій, що він користується часткою брата, суд не приймає, оскільки як зазначив сам позивач, його брат та його родина проживали на тимчасово окупованій території України, що свідчить про наявність безумовних перешкод для можливого висловлення претензій можливим власником майна.

Суд ще раз звертає увагу на положення ч. 6 ст. 81 ЦПК України, яка передбачає, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, оскільки позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження позовних вимог, тому в задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Таким чином, у зв`язку з відмовою в задоволенні позову, судові витрати по справі, відповідно до ст. 141 КПК України, покладаються на позивача.

На підставі викладеного, ст.ст. 25, 328, 344 ЦК України, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 77, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

В задоволені позову ОСОБА_1 , який мешкає: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 до Солонянської селищної ради, яка розташована: смт Солоне, Солонянського району, Дніпропетровської області, вул.Гагаріна, буд. 7, ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 04339652 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю відмовити.

Судові витрати по справі покласти на ОСОБА_1 .

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 14 листопада 2024 року.

Головуючий: суддя Стрельников О. О.