Рішення № 122983423, 04.11.2024, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.11.2024м. ХарківСправа № 922/460/22

Господарський суд Харківської області у складі

судді Чистякової І.О.

за участю секретаря судового засідання Татаурова В.А.

розглянувши за правилами загального позовного провадження справу

за позовом Керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова (61072, м. Харків, вул. Тобольська, 55-а) до 1. Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н. Конституції, 7, ідентифікаційний код 04059243), 2. Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н. Конституції, 16, ідентифікаційний код 14095412), 3. Фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання та реєстрації: АДРЕСА_2 ) про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору, скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно та витребування майна за участю представників учасників справи:

прокурора (позивача) - Ногіної О.М.

відповідача-1 - Василенко І.Ю.

відповідача-2 - Василенко І.Ю.

відповідача-3 - адвоката Бардіна І.С.

3-ї особи - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Керівник Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова (позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради (1-й відповідач), Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (2-й відповідач), Фізичної особи ОСОБА_1 (3-й відповідач), в якому з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 22.08.2024 (вх.№21155), просить суд:

1. Визнати незаконним та скасувати п. 55 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 21.02.2018 № 1008/18.

2. Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 01.06.2018 № 5578-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою підприємцем Панфіловою Іриною Володимирівною (код НОМЕР_3 ).

3. Скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Красноградської районної державної адміністрації № 53906426 від 04.09.2020 про внесення змін до розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1424471763101, яким площа зазначеного нерухомого майна змінена з 17,5 кв.м. на 26 кв.м.

4. Витребувати у ОСОБА_1 (код НОМЕР_4 ) на користь Харківської міської територіальної громади об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1424471763101 - нежитлові приміщення 1-го поверху № 50-1-:-50-4, загальною площею 26,5 кв.м., розташовані в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_3 .

Прокурор також просить покласти на відповідачів судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення Харківської міської ради від 21.02.2018 № 1008/18 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" щодо надання дозволу на проведення приватизації шляхом викупу є незаконним та підлягає скасуванню у зв`язку з тим, що воно прийнято з порушенням вимог ЦК України, статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статей 1, 2, 4, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", статей 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", що і стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 08.02.2022 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 17.02.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/460/22. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 15.03.2022 о 10:00 год.

Водночас, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану з 24.02.2024, який наразі триває в Україні, враховуючи обстановку, що склалася в місті Харкові, суд був вимушений вийти за межі строку, встановленого ч. 2 ст. 181 ГПК України.

Ухвалою суду від 26.07.2022 було призначено підготовче засідання на 08 серпня 2022 р. о 12:30 год.

Ухвалою суду від 08.08.2022 підготовче засідання відкладено на "05" вересня 2022 р. об 11:30 год.

15.08.2022 на електронну адресу суду від представника 1-го відповідача надійшла заява (вх.№8317) про зупинення провадження у справі № 922/460/22 на підставі п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України до закінчення розгляду судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 925/1133/18.

Ухвалою суду від 05.09.2022 заяву 1-го відповідача про зупинення провадження у справі (вх.№8317 від 15.08.2022) повернуто без розгляду.

19.08.2022 на електронну адресу суду надійшов відзив на позов представника 1-го відповідача (вх.№8551), в якому він просив суд відмовити в позові прокурора та поновити або продовжити пропущений процесуальний строк для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою суду від 05.09.2022 відмовлено у задоволенні клопотання 1-го відповідача про поновлення або продовження пропущеного процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву. Відзив 1-го відповідача на позовну заяву (вх.№8551 від 19.08.2022) залишено без розгляду.

19.08.2022 на електронну адресу суду надійшов відзив на позов представника 2-го відповідача (вх.№8552), в якому він просив суд відмовити в позові прокурора та поновити або продовжити пропущений процесуальний строк для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою суду від 05.09.2022 відмовлено у задоволенні клопотання 2-го відповідача про поновлення або продовження пропущеного процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву. Відзив 2-го відповідача на позовну заяву (вх.№8552 від 19.08.2022) залишено без розгляду.

19.08.2022 на електронну адресу суду надійшла заява представника 2-го відповідача про залишення позову без розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 20, п. 8 ч. 1 ст. 226 ГПК України (вх.№8562).

Ухвалою суду від 05.09.2022 заяву 2-го відповідача про залишення позову без розгляду (вх.№8562 від 19.08.2022) повернуто без розгляду.

19.08.2022 на електронну адресу суду надійшла заява представника 1-го відповідача про застосування строку позовної давності у справі №922/460/22 (вх.№8563), в якій він просить суд застосувати наслідки спливу позовної давності у справі №922/460/22 та відмовити в позові прокурора на підставі ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України. Наполягає, що Харківською міською радою та Управлінням комунального майна та приватизації повністю дотримано спосіб та порядок проведення процедури приватизації нежитлових приміщень.

Ухвалою суду від 05.09.2022 заяву 1-го відповідача про застосування строку позовної давності у справі №922/460/22 (вх.№8563 від 19.08.2022) повернуто без розгляду.

Ухвалою суду від 05.09.2022 зупинено провадження у справі № 922/460/22 до закінчення перегляду в касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 925/1133/18.

14.09.2022 до суду від прокурора надійшла відповідь на відзив (вх.№9662), в якій останній просить позов задовольнити повністю та залишити без розгляду заяви відповідачів про залишення позову без розгляду. Вважає доводи, викладені у відзивах на позов необґрунтованими та такими, що не спростовують обставини, викладені у позовній заяві та попередніх рішеннях суду, оскільки, як вважає прокурор, обраний спосіб приватизації не тільки є незаконним, а й суперечить інтересам держави та територіальної громади, в зв`язку з тим, що він фактично свідчить про умисне не проведення конкурсного продажу цього об`єкту (аукціон або конкурс), що виключає можливість отримати за об`єкт приватизації більше ринкової вартості, адже на аукціон або конкурс такий об`єкт виставляється з початковою вартістю, що дорівнює ринковій та в ході їх проведення ціна продажу може збільшитись.

20.09.2022 до суду від 1-го відповідача надійшла заява про застосування строку позовної давності (вх.№10217) та заява про залишення позову без розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 20 та п. 8 ч. 1 ст. 226 ГПК України (вх.№10218).

20.09.2022 до суду від 1-го та 2-го відповідачів надійшли відзиви на позовну заяву (вх.№№10215, 10216), в яких вони просили поновити строк для подання відзиву на позовну заяву, прийняти відзив на позовну заяву до розгляду, відмовити у позові повністю та покласти судові витрати на позивача, наполягаючи на тому, що відповідач правомірно набула у власність спірні нежитлові приміщення. Прокурором не доведено та не підтверджено належними та допустимими доказами, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням вимог законодавства України, з перевищенням компетенції та порушувало права інших осіб. Оскільки рішення Харківської міської ради було реалізовано та вичерпало свою дію, позовна вимога прокурора про визнання його незаконним та скасування, та про визнання недійсним договору купівлі-продажу не є ефективним способом захисту прав територіальної громади м. Харкова. Прокурором не доведено жодних переконливих аргументів в обґрунтування причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом.

25.07.2024 через підсистему "Електронний суд" від Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова надійшло клопотання про поновлення провадження у справі №922/460/22 (вх.№18758) у зв`язку з усуненням обставин, що зумовили зупинення провадження у цій справі, а саме закінченням перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №925/1133/18 та прийняттям Великою Палатою Верховного Суду постанови від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, повний текст якої оприлюднено 17.07.2024.

Ухвалою суду від 29.07.2024 клопотання Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова (вх.№18758 від 25.07.2024) про поновлення провадження у справі №922/460/22 - задоволено. Провадження у справі № 922/460/22 поновлено. Продовжено провадження у справі зі стадії підготовчого провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 12 серпня 2024 року о 10:00.

05.08.2024 через підсистему "Електронний суд" від 1-го відповідача надійшла заява про застосування строку позовної давності (вх.№19634).

09.08.2024 через підсистему "Електронний суд" від прокурора надійшли заперечення проти заяви 1-го відповідача про застосування строку позовної давності (вх.№ 20115).

В судовому засіданні 12.08.2024 без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання від 12.08.2024, про відкладення підготовчого засідання на 26 серпня 2024 року о(б) 10:00 год.

Ухвалою суду від 12.08.2024 відмовлено Харківській міській раді та Управлінню комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради у задоволенні клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву. Продовжено Харківській міській раді та Управлінню комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради процесуальний строк для подання відзиву на позовну заяву до 12.09.2022 включно. Прийнято відзиви на позовну заяву Харківської міської ради та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради до розгляду.

Ухвалою суду від 12.08.2024 витребувано у Міністерства соціальної політики України (вул. Еспланадна, 8/10, м. Київ, 01601) відомості щодо перебування на обліку (реєстрації) в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб та місце реєстрації на підконтрольній Україні території щодо фізичної особи ОСОБА_1 (дата народження: невідома, відомості про місце народження - невідомі; документ, що посвідчує особу - невідомий; РНОКПП НОМЕР_4 ; відома адреса проживання (реєстрації): АДРЕСА_1 .

Також, ухвалою суду від 12.08.2024 відмовлено Харківській міській раді та Управлінню комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради у задоволенні клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву. Продовжено Харківській міській раді та Управлінню комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради процесуальний строк для подання відзиву на позовну заяву до 12.09.2022 включно. Прийнято відзиви на позовну заяву Харківської міської ради та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради до розгляду.

22.08.2024 через підсистему "Електронний суд" від представника 1-го та 2-го відповідачів надійшли клопотання (вх.№№ 21177, 21181), в яких він просив суд відкласти розгляд справи у зв`язку з щорічною відпусткою представника.

22.08.2024 через підсистему "Електронний суд" від прокурора надійшла заява про зміну предмета позову (вх.№21155).

Ухвалою суду від 26 серпня 2024 року прийнято до розгляду заяву прокурора (позивача) про зміну предмету позову (вх.21155 від 22.08.2024) та подальший розгляд справи вирішено здійснювати з урахуванням відповідних змін. Продовжено процесуальний строк для подання відповіді на відзиви (вх.20956 від 20.08.2024) до 20.08.2024 та прийнято її до розгляду. Задоволено клопотання 1-го та 2-го відповідача про відкладення підготовчого засідання. Підготовче засідання відкладено на "09" вересня 2024 р. об 11:00 год.

В судовому засіданні 09.09.2024 без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання від 09.09.2024, про відкладення підготовчого засідання на 23.09.2024 о 10:00 год та про відмову в задоволенні клопотання 2-го відповідача про залишення позову без розгляду (вх.№10218 від 20.09.2022).

12.09.2024 через підсистему "Електронний суд" від прокурора (позивач) надійшла заява про зміну предмета позову (вх.№23019).

Водночас, прокурор (позивач) у заяві про зміну предмета позову просив суд визнати поважними причини неподання доказів у встановлений законодавством строк, встановити додатковий строк для подання доказів у справі 922/460/22 та прийняти їх до розгляду, а саме: копію іпотечного договору від 16.02.2022 №210 та інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 10.09.2024 №394204315 (далі - інформація з Реєстру речових прав на нерухоме майно від 10.09.2024 №394204315).

Окрім того, 12.09.2024 через підсистему "Електронний суд" від прокурора (позивач) надійшло клопотання про залучення співвідповідача (вх.№23023), в якому позивач просить суд залучити до участі у справі 922/460/22 у якості співвідповідача - ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ), який зареєстрований і проживає: АДРЕСА_4 .

Ухвалою суду від 23.09.2024 відмовлено у прийнятті до розгляду заяви позивача про зміну предмету позову (вх.№23019 від 12.09.2024) та повернуто її прокурору (позивачу). Задоволено клопотання прокурора (позивача) про поновлення пропущеного процесуального строку для подання доказів у справі №922/460/22 та прийняти їх до розгляду, а саме: копію іпотечного договору від 16.02.2022 №210 та інформацію з Реєстру речових прав на нерухоме майно від 10.09.2024 №394204315. Відмовлено в задоволенні заяви прокурора (позивача) (вх.№23023 від 12.09.2024) про залучення до участі у справі у якості співвідповідача ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання та реєстрації: АДРЕСА_2 ). Залучено до участі у справі 3-ю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання та реєстрації: АДРЕСА_2 ). Підготовче засідання відкладено на "07" жовтня 2024 р. о 10:40 год. Зобов`язано прокурора надіслати 3-й особі копію позовної заяви та заяви про зміну предмету позову (вх.21155 від 22.08.2024) разом з доданими до неї документами листом з описом вкладення не пізніше двох днів з дня постановлення цієї ухвали, докази чого надати суду до 30.09.2024. Зобов`язано відповідача-1 та відповідача-2 надіслати 3-й особі копію відзиву на позовну заяву разом з доданими до нього документами листом з описом вкладення не пізніше двох днів з дня постановлення цієї ухвали, докази чого надати суду до 30.09.2024. Встановлено 3-й особі строк на подання пояснення щодо позову та відзиву - п`ять днів з дня отримання копії письмової заяви по суті справи.

В судовому засіданні 07.10.2024 без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання від 07.10.2024, про відкладення підготовчого засідання на 21 жовтня 2024 року о 15:00 год.

01.10.2024 через підсистему "Електронний суд" від відповідача-1 надійшло клопотання (вх.№ 24623), в якому він просить суд визнати такими, що одержані з порушенням закону (недопустимими) та не приймати подані прокурором у справі № 922/460/22 докази, а саме копії документів з приватизаційної справи стосовно приватизації (викупу) нежитлових приміщень нежитлові приміщення 1-го поверху № 50-1-:-50-4 загальною площею 17,5 кв.м, які розташовані в житловому будинку літ. "А-9" за адресою: АДРЕСА_5 (додаток № 1 до позовної заяви - "1. Матеріали щодо приватизації комунального майна на 56 арк.;").

01.10.2024 через підсистему "Електронний суд" від відповідача-2 надійшла заява (вх.№24625), в якій він просить задовольнити заяву 2-го відповідача про застосування строку позовної давності.

04.10.2024 через підсистему "Електронний суд" від прокурора (позивача) надійшла заява про виправлення описки (вх.№ 25063), в якій зазначено, що під час складання заяви про зміну предмету позову від 22.08.2024 №55-106-4632вих24 було допущено технічну описку щодо площі майна, яке підлягає витребуванню, а тому прокурор (позивач) просить суд вважати правильною позовну вимогу в такій редакції: Витребувати у ОСОБА_1 (код НОМЕР_4 ) на користь Харківської міської територіальної громади об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1424471763101 - нежитлові приміщення 1-го поверху № 50-1-:-50-4, загальною площею 17,5 кв.м., розташовані в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_3 .

15.10.2024 через підсистему "Електронний суд" від відповідача-3 надійшло клопотання про застосування позовної давності, яке зареєстроване 16.10.2024 за вх.№ 26059.

В судовому засіданні 21.10.2024 без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання від 21.10.2024, про відмову у задоволенні та прийнятті до розгляду заяви прокурора (позивача) про виправлення описки від 07.10.2024 за вх. № 25063/24 в частині зазначення площі приміщення, що підлягають поверненню, та про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 04 листопада 2024 року о 15:20 год.

Присутній у судовому засіданні прокурор (позивач) просив позовні вимоги задовольнити повністю та визнати поважними причини пропуску позовної давності звернення прокурора до суду з цим позовом.

Присутні у судовому засіданні представники відповідачів просили відмовити в задоволенні позову повністю та застосувати до позовних вимог позовну давність.

Третя особа у судове засідання жодного разу не з`явилися, про дату, час і місце цього засідання повідомленні належним чином ухвалою суду від 21.10.2024 в порядку ст. 120-121 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши думку прокурора (позивача) та представників відповідача, господарським судом встановлено наступне.

Нерухоме майно по вул. Дерев`янка, 38 рішенням 12 сесії Харківської міської Ради народних депутатів 1 скликання від 28.09.1992 "Про комунальну власність" було включено до переліку об`єктів комунальної власності Харківської міської територіальної громади.

За розпорядженням Управління комунального майна та приватизації нежитлові приміщення 1-го поверху № 50-1-:-50-4 загальною площею 17,5 кв.м, які розташовані в житловому будинку літ. А-9 за адресою: АДРЕСА_5 , відображено на балансі Управління.

23.01.2018 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Панфіловою Іриною Володимирівною (Орендар) укладено договір оренди нежитлових приміщень № 4191.

За умовами п.1.1. якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення 1-го поверху № 50-1-:-50-4, загальною площею 17,5 кв.м. в житловому будинку (технічний паспорт від 09.10.2017, інвентаризаційна справа № 66594) (далі-Майно), яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, розташовані в житловому будинку за адресою: м. Харків, вул. Дерев`янка, 38, літ. "А-9", що знаходиться на балансі КП "Жилкомсервіс".

Згідно з п. 1.2. договору право на оренду цього майна отримано Орендарем на підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 17.01.2018 №28 "Про передачу в оренду нежитлових приміщень".

У пункті 3.1. вказаного договору оренди зазначено, що вартість об`єкту оренди визначається на підставі висновку про вартість майна та становить 48 200 грн., без ПДВ станом на 08.12.2017.

Відповідно до умов п. 4.7.-4.8. договору оренди Орендар зобов`язаний: змінювати стан орендованого Майна виключно за письмовою згодою Орендодавця. Здійснювати ремонт та реконструкцію за письмовою згодою Орендодавця на підставі документації, оформленої відповідно до чинного законодавства.

Актом прийому-передачі від 23.01.2018 Майно, зазначене у договорі оренди, передано Орендарю.

Відповідно до п. 5.6. договору орендар, який належно виконує свої обов`язки, у разі продажу майна, що передане в оренду, має переважне право перед іншими особами на його викуп.

Прокурором зазначено, що Орендар звернувся до Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради з листом вх. № 1576 від 02.02.2018 про надання дозволу на приватизацію орендованого Майна, при цьому до вказаного листа не було долучено жодних документів, які б надавали право на приватизацію.

Рішенням 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.02.2018 №1008/18 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова", вирішено провести відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова шляхом викупу (згідно з додатком - переліком об`єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу).

Пунктом 55 вказаного переліку передбачено, що приватизації (відчуженню) шляхом викупу Орендарем - ФОП Панфіловою І.В. підлягають:

- нежитлові приміщення 1-го поверху в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_3 , площею 17,5 кв.м.

Орендарем 22.02.2018 до Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради подано заяву № 3549 про приватизацію орендованого майна.

На підставі заяви Орендаря від 27.02.2018 Управлінням комунального майна та приватизації Харківської міської ради 28.02.2018 направлено лист № 2539 ФОП Буйницькому М.В., як суб`єкту оціночної діяльності, з пропозицією провести оцінку Майна, з метою визначення вартості об`єкта для приватизації шляхом викупу.

Суб`єктом оціночної діяльності фізичною особою-підприємцем Буйницьким М.В. 05.03.2018 складено звіт про оцінку, відповідно до якого вартість зазначеного майна станом на 28.02.2018 склала 48 700 грн., без ПДВ.

У позовній заяві зазначено, що вивченням вказаного звіту встановлено, що будь-які відомості про те, що проводились ремонтні роботи у вказаних нежитлових приміщеннях, в тому числі невід`ємні поліпшення, відсутні.

У подальшому, 01.06.2018 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ФОП Панфіловою І.В. укладено договір купівлі-продажу № 5578-В-С, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гавриловою С.А. і зареєстрований в реєстрі за № 831, на підставі якого шляхом викупу за 58 440 грн., з ПДВ, у власність ФОП Панфілової І.В. перейшло все Майно, яке було орендовано на підставі договору № 4191 від 23.01.2018, а саме: нежитлові приміщення 1-го поверху № 50-1-:-50-4, загальною площею 17,5 кв.м., розташовані в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_3 . Акт прийому-передачі складений 19.07.2018.

На підставі довідки ТОВ "МАШБУДТОРГ" від 20.08.2020 № 14-01/08 та Технічного паспорту № 14-01/08/20-ТП, виготовленого ТОВ "МАШБУДТОРГ", змінено загальну площу об`єкту нерухомого майна з реєстраційним номером 1424471763101, а саме: загальна площа 17,5 кв.м. змінена на загальна площа 26 кв.м. (індексний номер рішення № 53906426 від 04.09.2020).

На підставі заяви ОСОБА_4 від 01.09.2020 № 41212047 державним реєстратором прав на нерухоме майно Красноградської районної державної адміністрації Слабинською О.Ю. проведено державну реєстрацію змін до оспорюваного об`єкту нерухомого майна.

На підставі договору дарування від 05.03.2021 № 730, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , право власності на спірне майно перейшло від ОСОБА_4 до ОСОБА_1 (код НОМЕР_4 ). Індексний номер рішення: 56963047 від 05.03.2021.

Згідно з даними, які містяться в Єдиному Державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 09.08.2021 здійснено запис 2004800070001174786 про припинення ФОП Панфілової І.В. у зв`язку зі смертю.

Прокурор вважає, що Харківською міською радою порушено умови та порядок приватизації під час винесення рішення (п. 55 додатку) 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 21.02.2018 № 1008/18, що призвело до укладення 01.06.2018 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ФОП Панфіловою І.В. вказаного договору купівлі-продажу № 5578-В-С.

За твердженням прокурора, ФОП Панфілова І.В. жодних поліпшень орендованого майна за період перебування об`єкту нерухомого майна в оренді не здійснила. У звіті про оцінку майна, договорі оренди, договорі купівлі-продажу, заяві ФОП Панфілової І.В. з проханням надати дозвіл на приватизацію, а також в усній приватизаційній справі, будь-які відомості про такі поліпшення відсутні, до органу приватизації, тобто до Управління комунального майна та приватизації, не подавала документи, передбачені п.2.2. Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації.

На підставі викладеного, прокурор вважає, що рішення Харківської міської ради від 21.02.2018 № 1008/18 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" щодо надання дозволу на проведення приватизації шляхом викупу є незаконним та підлягає скасуванню у зв`язку з тим, що воно прийнято з порушенням вимог ЦК України, статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статей 1, 2, 4, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", статей 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", що і стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Щодо законності обраного способу приватизації спірного об`єкта.

Оспорюване рішення Харківської міської ради № 1008/18 від 21.02.2018 прийнято на підставі законів України "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 роки, затвердженої рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 № 691/17 (далі - Програма).

При цьому, у договорі купівлі-продажу нежитлових приміщень від 01.06.2018 № 5578-В-С зазначено, що його укладено на підставі рішення 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 № 691/17 "Про програму приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 роки" та рішення 19 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.02.2018 №1008/18 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова".

Відповідно до п. 3.4 вказаної програми приватизація об`єктів здійснюється шляхом: викупу, продажу об`єктів приватизації на аукціоні (у тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), продаж об`єктів приватизації за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, іншими способами, які встановлені спеціальними законами, що регулюють особливості приватизації об`єктів окремих галузей.

Викуп застосовується щодо об`єктів комунальної власності, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими та нормативними актами, а також щодо тих, які не продано на аукціоні, за конкурсом.

Відповідно до ч. 2 ст. 345 ЦК України та ч. 1 ст. 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом. Приватизація об`єкта оренди здійснюється відповідно до чинного законодавства.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про приватизацію державного майна", що діяв на час виникнення спірних правовідносин, приватизація проводиться з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 6 ст. 29 Закону України "Про приватизацію державного майна" порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу об`єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством України.

Відповідно до ч. 1 ст. 5-1 Закону України "Про приватизацію державного майна" з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об`єкти приватизації класифікуються за такими групами: група А - окреме індивідуально визначене майно, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано.

Відповідно з ч. 2 ст. 5-1 Закону України "Про приватизацію державного майна" об`єкти приватизації, що належать до груп А, Д і Ж, є об`єктами малої приватизації.

Частиною 2 статті 16-2 Закону України "Про приватизацію державного майна" передбачено, що викуп об`єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", що діяв на час виникнення спірних правовідносин, приватизація об`єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс).

Статтею 4 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" передбачено, що продавцями об`єктів малої приватизації, що перебувають у державній та комунальній власності є, відповідно, органи приватизації, створені місцевими Радами.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", з моменту прийняття рішення про приватизацію підприємства здійснюється його підготовка до приватизації. Підготовка об`єкта малої приватизації до продажу здійснюється органами приватизації, які: встановлюють ціну продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, або початкову ціну об`єкта на аукціоні, за конкурсом з урахуванням результатів оцінки об`єкта, проведеної відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі ст. 9 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" за рішенням органів приватизації проводиться інвентаризація майна об`єкта малої приватизації в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, та оцінка такого об`єкта відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України. Ціна продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, та початкова ціна об`єкта малої приватизації на аукціоні або за конкурсом встановлюється на підставі результатів його оцінки.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" викуп застосовується щодо об`єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об`єкта встановлюється Фондом державного майна України.

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" приватизація об`єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

Надання згоди орендодавця на здійснення невід`ємних поліпшень здійснюється в порядку, визначеному Фондом державного майна України або місцевою радою.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону орендар, який виконав умови, передбачені частиною другою цієї статті, має право на приватизацію об`єкта шляхом викупу.

Як зазначалось вище, порядок викупу встановлений ФДМУ. На час виникнення спірних правовідносин діяв Порядок продажу об`єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затвердженим ФДМУ від 02.04.2012 №439.

Згідно з п.п. 3.3., 7.15. Порядку у разі коли на участь в аукціоні з продажу об`єкта надійшла заява від одного покупця, зазначений об`єкт може бути проданий безпосередньо такому покупцеві із забезпеченням ним умов приватизації об`єкта за запропонованою ним ціною, але не нижче початкової ціни продажу.

А у разі коли на конкурс з продажу об`єкта надійшла заява від одного покупця, такий об`єкт може бути проданий безпосередньо такому покупцеві за запропонованою ним ціною, але не нижче початкової ціни продажу із забезпеченням ним умов приватизації об`єкта.

Відповідно до п. 8.1. Порядку, викуп об`єктів малої приватизації застосовується відповідно до пункту 3.3 розділу III та пункту 7.15 розділу VII цього Порядку щодо об`єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено чинним законодавством України.

Згідно з п. 8.2. Порядку ціна продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, установлюється на підставі результатів його оцінки.

Як зазначено вище оцінка майна, яке підлягає приватизації проводиться відповідно до Методики оцінки майна, затвердженої постановою КМУ №1891 від 10.12.2003.

Відповідно до п. 50 Методики (в редакції від 06.09.2016) вимоги цього розділу поширюються на випадки проведення оцінки об`єктів у матеріальній формі з метою їх приватизації (окреме індивідуально визначене майно, об`єкти незавершеного будівництва, включаючи законсервовані об`єкти, об`єкти соціально-культурного призначення) як об`єктів малої приватизації, застави та інші способи відчуження відповідно до законодавства.

Згідно з п. 70 Методики для визначення вартості об`єктів нерухомості, що приватизуються відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", у тому числі разом із земельними ділянками, на яких розташовані такі об`єкти, застосовується незалежна оцінка, яка проводиться відповідно до національних стандартів оцінки з урахуванням вимог цієї Методики та Методики оцінки земельних ділянок.

Відповідно до п. 71 Методики вибір виду вартості об`єктів малої приватизації регулюється вимогами національних стандартів оцінки з урахуванням особливостей, визначених цією Методикою. При цьому враховуються способи їх продажу, строк корисного використання таких об`єктів, належність їх до спеціалізованого або неспеціалізованого майна. У разі викупу об`єктів малої приватизації може визначатися їх ринкова вартість або спеціальна вартість залежно від наявності передумов їх застосування, визначених Національним стандартом №1.

Згідно з абз. 6 п. 73 Методики порядок оцінки орендованого нерухомого майна (майна, що надавалося у концесію), що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди (концесії), під час приватизації, встановлюється Фондом державного майна. Порядком також визначається процедура ідентифікації невід`ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря (концесіонера).

Зазначений порядок встановлений ФДМУ, а саме Порядок оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації, затверджений наказом ФДМУ від 27.02.2004 №377.

Відповідно до п. 1.1. Порядку цей Порядок установлює вимоги до проведення незалежної оцінки орендованого нерухомого майна (крім земельних ділянок), що містить невід`ємні поліпшення (далі - орендоване нерухоме майно), під час приватизації способами, визначеними законодавством, а також процедур ідентифікації невід`ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря. Порядок застосовується для оцінки орендованого нерухомого майна, що перебуває у державній, комунальній власності або належить Автономній Республіці Крим, щодо якого прийнято рішення про приватизацію та компенсацію орендарю вартості невід`ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря. Невід`ємними поліпшеннями орендованого майна є здійснені орендарем за час оренди заходи, спрямовані на покращення фізичного (технічного) стану орендованого майна та (або) його споживчих якостей, відокремлення яких призведе до зменшення його ринкової вартості.

Згідно з п. 2.1. Порядку ідентифікацією поліпшень орендованого нерухомого майна (далі - ідентифікація поліпшень) є встановлення суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання факту відповідності підтверджувальних документів, наданих орендарем, про здійснені ним заходи, спрямовані на покращення фізичного (технічного) стану орендованого нерухомого майна та (або) його споживчих якостей (далі - поліпшення), наявним поліпшенням, які неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди і які здійснені за рахунок коштів орендаря та за згодою орендодавця. Ідентифікуються поліпшення, що здійснені протягом строку дії договору оренди та наявні на дату оцінки.

Відповідно до п. 2.2. Порядку підтверджувальні документи про здійснені орендарем поліпшення, що подаються ним до відповідного органу приватизації, включають:

- договір оренди, укладений з дотриманням вимог законодавства; письмову згоду орендодавця на здійснення орендарем поліпшень орендованого нерухомого майна за його кошти;

- погоджену орендодавцем проектно-кошторисну документацію на проведення поліпшень, підписані замовником і підрядником акти виконаних будівельних робіт, копії документів, що підтверджують проведені орендарем розрахунки за виконані поліпшення орендованого нерухомого майна, у тому числі придбані матеріали, конструкції тощо;

- аудиторський висновок щодо підтвердження фінансування здійснених поліпшень орендованого нерухомого майна за рахунок коштів орендаря. Аудиторський висновок має містити розшифровку періодів освоєння, напрямів та джерел фінансування поліпшень, у тому числі за рахунок коштів орендаря, з посиланням на підтверджувальні документи;

- довідку, видану орендарем та завірену аудитором, про суму витрат, понесених орендарем у зв`язку із здійсненням поліпшень, яка віднесена орендарем на збільшення вартості його необоротних активів, у розмірі, який перевищує встановлену законодавством з питань оподаткування частку витрат для включення їх до валових витрат. При визначенні суми зазначених витрат ураховується невідшкодована орендодавцю вартість придатних для подальшого використання будівельних матеріалів, виробів, конструкцій, устаткування, отриманих орендарем під час здійснення поліпшень;

- інші документи, необхідні для виконання положень цього Порядку.

Відповідно до системного аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що Харківська міська рада дійсно має право прийняти рішення про продаж об`єктів нерухомого майна, що перебуває у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління комунального майна, має право укласти відповідний договір купівлі-продажу.

При цьому, такий продаж має бути проведений шляхом аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках таких продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме в даному випадку продаж шляхом викупу орендарем об`єкту, який вже перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

У даному випадку ФОП Панфілова І.В. жодних поліпшень орендованого майна за період перебування об`єкту нерухомого майна в оренді не здійснила.

У звіті про оцінку майна, договорі оренди, договорі купівлі-продажу, заяві ФОП Панфілової І.В. з проханням надати дозвіл на приватизацію, а також в усій приватизаційній справі, будь-які відомості про такі поліпшення відсутні.

ФОП Панфілова І.В. до органу приватизації, тобто до Управління комунального майна та приватизації, не подавала документи, передбачені п.2.2. Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації.

Отже Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем.

На підставі викладеного, суд констатує, що відповідне рішення Харківської міської ради прийнято з порушенням вимог ст. 345 ЦК України, ст. 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 1, 2, 4, 29, Закону України "Про приватизацію державного майна", ст. 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та є незаконним.

Статтями 317, 319 ЦК України передбачено, що саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Згідно з частиною п`ятою статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Частиною п`ятою статті 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Отже, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Харківська міська рада Харківської області.

При цьому, статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Харківська міська об`єднана територіальна громада як власник спірного об`єкта нерухомості делегує Харківській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Тобто воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

Отже здійснення Харківською міською радою розпорядження майном не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі територіальної громади.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, та постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20.

Враховуючи викладене, спірні нежитлові приміщення незаконно вибули із власності міської територіальної громади.

Суд наголошує, що обраний спосіб приватизації не тільки є незаконним, а й суперечить інтересам держави та територіальної громади в зв`язку з тим, що він фактично свідчить про умисне не проведення конкурсного продажу цих об`єктів (аукціон або конкурс), що виключає можливість отримати за об`єкт приватизації більше ринкової вартості, адже на аукціон або конкурс такий об`єкт виставляється з початковою вартістю, що дорівнює ринкової та в ході їх проведення ціна продажу може збільшитись.

Така ситуація з умисним не проведенням конкурсного продажу об`єктів суперечить меті, принципам та завданням приватизації щодо максимального наповнення бюджету, зазначеним у законодавстві, зокрема ст. 1 Закону України "Про приватизацію державного майна" та Програмі.

Крім того, 2-й відповідач та ФОП Панфілова І.В. були обізнані про порушення процедури приватизації шляхом викупу орендарем, а не шляхом аукціону чи конкурсу, адже в договорі купівлі-продажу наявні посилання на Програму приватизації, у якій зазначено що викуп застосовується щодо об`єктів комунальної власності, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими та нормативними актами, а також щодо тих, які не продано на аукціоні, за конкурсом.

На підставі викладеного, прокурор, посилаючись на незаконність рішення Харківської міської ради, вважає, що в даному випадку правильним способом захисту порушеного права прокурора (позивача) є визнання недійсним та скасування пункту 55 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.02.2018 № 1008/18 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова", визнання недійсним договору купівлі-продажу від 01.06.2018 №5578-В-С на підставі ч. 1, 2 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, витребування нерухомого майна у кінцевого набувача та скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Однак заявлені прокурором (позивачем) вимоги визнання недійсним та скасування пункту 55 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.02.2018 № 1008/18 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова", та визнання недійсним договору купівлі-продажу від 01.06.2018 №5578-В-С, а також вимоги про скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Красноградської районної державної адміністрації № 53906426 від 04.09.2020 про внесення змін до розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1424471763101, яким площа зазначеного нерухомого майна змінена з 17,5 кв.м. на 26 кв.м. не відповідають ефективному способу захисту права прокурора (позивача), з огляду на наступне.

Так, у пунктах 8.36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2024 у справі № 496/1059/18 сформульовано такі релевантні до спірних правовідносин правові висновки:

"Велика Палата Верховного Суду неодноразово доходила висновку про те, що для застосування такого речово-правового способу захисту, як витребування майна за правилами статті 388 ЦК України, оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанови від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункт 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34). При цьому в пункті 49 постанови від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним. Таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване".

Аналогічні висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного від 01.10.2019 у справі № 911/2034/16 (пункт 46), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52) та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.03.2023 у справі № 922/3013/19, від 02.07.2024 у справі № 906/283/22, від 01.08.2024 у справі № 910/5740/21, від 13.08.2024 у справі № 675/401/20, в яких зокрема зазначено, що у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Наведене виключає необхідність визнання недійсними в судовому порядку як оспорюваного договору купівлі-продажу, укладеного в процесі приватизації спірного нерухомого майна, так і договорів дарування нежитлових приміщень від 31.01.2017 і від 02.04.2018, на підставі яких спірні нежитлові приміщення перейшли у власність відповідача-4 як останнього набувача (див. пункти 13, 14, 16 цієї постанови).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи, оскільки зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням.

З огляду на те, що на час звернення прокурора з позовом до господарського суду пункт 55 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.02.2018 № 1008/18 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" уже реалізований та вичерпав свою дію виконанням, а саме шляхом укладення договору купівлі-продажу №5578-В-С між відповідачем-2 та ОСОБА_4 (код НОМЕР_3 ), визнання незаконним і скасування такого рішення не може забезпечити ефективного захисту прав територіальної громади, оскільки вимагає спростування в судовому порядку законності укладення договору купівлі-продажу та повернення об`єкта приватизації в комунальну власність (схожий висновок викладено в пункті 8.15 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21).

За таких обставин, у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування п. 55 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 21.02.2018 № 1008/18, визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 01.06.2018 № 5578-В-С, скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Красноградської районної державної адміністрації № 53906426 від 04.09.2020 про внесення змін до розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1424471763101, яким площа зазначеного нерухомого майна змінена з 17,5 кв.м. на 26 кв.м. слід відмовити саме з мотивів неефективності обраного прокурором способу захисту прав територіальної громади м. Харкова.

Щодо вимог про витребування у ОСОБА_1 (код НОМЕР_4 ) на користь Харківської міської територіальної громади об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1424471763101 - нежитлові приміщення 1-го поверху № 50-1-:-50-4, загальною площею 26,5 кв.м., розташовані в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_3 , суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно зі статтею 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Умовами для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна обставин того 1) чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, та який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким; 2) чи перебуває спірне майно у володінні іншої особи (відповідача) та чи підтверджене таке володіння фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку; 3) чи знаходиться спірне майно у чужому володінні незаконно; 4) чи є об`єкт віндикаційного позову індивідуально-визначеним майном, що існує в натурі станом на час звернення з позовом.

Судом встановлено, що передане за договором оренди №4191 від 23.01.2018 спірне нерухоме майно, яке в подальшому було відчужено за договором купівлі-продажу №5578-В-С від 01.06.2018 в процесі його приватизації, належало на праві комунальної власності територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради.

Судом також встановлено обставини порушення відповідачем-1 вимог закону про приватизацію під час прийняття оспорюваного рішення про приватизацію об`єкта оренди шляхом викупу.

Зокрема, зважаючи на те, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що орендарем - ФОП Панфіловою І.В. здійснювалися будь-які поліпшення орендованого майна за період оренди нею приміщень за договором оренди №4191 від 23.01.2018, суд дійшов висновку про незаконність пункту 55 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 21.02.2018 №1008/18, що обумовлено відсутністю передбачених пунктом 1 частини першої статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" умов здійснення приватизації шляхом викупу.

Такий висновок відповідає правовій позиції об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеній у постанові від 22.01.2021 у справі № 922/623/20.

За таких обставин, оскільки договір купівлі-продажу від 01.06.2018 № 5578-В-С укладений на виконання рішення Харківської міської ради від 21.02.2018 № 1008/18, яке прийнято з порушенням спеціального законодавства щодо приватизації нежитлових приміщень, тому зміст цього договору є таким, що суперечить статтям 1, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", статтям 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) ", що свідчить про його недійсність.

При цьому, слід зазначити, що згідно довідки ТОВ "МАШБУДТОРГ" від 20.08.2020 № 14-01/08 та Технічного паспорту № 14-01/08/20-ТП, виготовленого ТОВ "МАШБУДТОРГ" було змінено загальну площу спірного об`єкту нерухомого майна з реєстраційним номером 1424471763101, а саме: Загальна площа 17,5 кв.м. змінено на Загальна площа 26 кв.м. (індексний номер рішення № 53906426 від 04.09.2020).

На підставі заяви ОСОБА_4 від 01.09.2020 № 41212047 державним реєстратором прав на нерухоме майно Красноградської районної державної адміністрації Слабинською О.Ю. проведено державну реєстрацію змін до оспорюваного об`єкту нерухомого майна.

У подальшому, на підставі договору дарування від 05.03.2021 № 730 право власності на спірне майно, перейшло від ОСОБА_4 до ОСОБА_1 (код НОМЕР_4 ). Індексний номер рішення: 56963047 від 05.03.2021.

Згідно з даними, які містяться в Єдиному Державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 09.08.2021 здійснено запис 2004800070001174786 про припинення ФОП Панфілової І.В. у зв`язку зі смертю.

Згідно зі ст. 179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 184 ЦК України якщо річ наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її, то така річ є визначеною індивідуальними ознаками.

Зі змісту ст. 331 ЦК України вбачається, що новоствореним є майно, яке є новозбудованим. Тому, якщо набувачем жодного нового майна не створювалось, а лише було змінено в реєстрі вже існуюче майно, то створені внаслідок такої зміни об`єкти не можуть вважатись новоствореними в розумінні норм ЦК України. Цю позицію підтримав Верховний Суд у постанові від 10.05.2018 у справі № 29/5005/6381/2011.

Крім того, судами також має враховуватися критерій пов`язаності "новоствореного" приміщення з раніше існуючим майном. Так, не є новоствореним об`єкт нерухомого майна, створений з прив`язкою до вже існуючої нерухомості, з використанням її функціональних елементів.

Застосування цього критерію дозволило судам касаційної інстанції дійти висновку, що добудова десятого поверху до вже збудованих дев`яти не спричиняє створення "нового" майна і дозволяє власнику витребувати поліпшену 10-ти поверхову будівлю (постанови Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 29/5005/6381/2011). Також цей критерій дозволив Верховному Суду України дійти висновку, що чотири "нові" квартири, утворені в результаті реконструкції, не є іншим (новоствореним) об`єктом нерухомості, відмінним від трьох раніше існуючих квартир (постанова Верховного Суду України від 06.06.2016 у справі № 6-121цс16).

Таким чином, об`єкт віндикаційного позову - перелічене вище майно з реєстраційним номером 1424471763101, що підлягає віндикації - існувало на момент приватизації та існує на теперішній час в реконструйованому вигляді.

Отже, змінилися лише індивідуальні ознаки цього майна.

У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного (нікчемного) правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного чи нікчемного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України.

У такому випадку діюче законодавство не пов`язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувана за останнім у ланцюгу договорів договором права відчужувати це майно.

Такий правовий висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 24.10.2018 у справі № 495/6375/15-ц, постанові Верховного Суду України від 17.10.2011 у справі №3-103гс11.

При вирішенні цієї категорії справ варто враховувати практику Європейського суду з прав людини у застосуванні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо втручання держави у право на мирне володіння майном (зокрема, рішення у справах "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014), якою напрацьовано три критерії для оцінки на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Так, втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23.11.2000 у справі "Колишній король Греції та інші проти Греції").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" Європейський суд з прав людини, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності має бути дотримана справедлива рівновага між інтересами суспільства та правами власника.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи, Європейський суд з прав людини у рішенні "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 вказав, що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес.

Крім того, Європейський суд з прав людини, оцінюючи можливість захисту права особи за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося у зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали у справах "Раймондо проти Італії" від 22.02.1994, "Філліпс проти Сполученого Королівства" від 05.07.2001, "Аркурі та інші проти Італії" від 05.07.2001, "Ріела та інші проти Італії" від 04.09.2001, "Ісмаїлов проти Російської Федерації" від 06.11.2008).

Таким чином, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Відповідно до приписів частини п`ятої статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Частиною п`ятою статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Отже, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Харківська міська рада.

При цьому, статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Територіальна громада міста Харкова як власник спірного об`єкта нерухомості делегує Харківській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Отже, воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

Отож, здійснення Харківською міською радою розпорядження майном не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі територіальної громади. Аналогічна правова позиція викладена у постанові судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 15.03.2017 у справі № 916/2130/15.

Вибуття майна з володіння власника поза його волею дає право власнику витребувати це майно від добросовісного набувача (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК України).

Отже, оскільки прокурор (позивач) прагне повернення спірного нерухомого майна у володіння територіальної громади, то єдиною належною (зокрема ефективною) позовною вимогою є вимога про витребування спірного нерухомого майна на користь територіальної громади.

Враховуючи викладене, а також те, що спірне майно вибуло поза волею власника, Харківської міської територіальної громади, суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора про витребування у ОСОБА_1 (код НОМЕР_4 ) на користь Харківської міської територіальної громади об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1424471763101 - нежитлові приміщення 1-го поверху № 50-1-:-50-4, загальною площею 26,5 кв.м., розташовані в житловому будинку за адресою: м. Харків, вул. Дерев`янка, 38, літ. "А-9", є обгрунтованими.

Водночас, відповідачами у цій справі заявлено про застосування строку позовної давності.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За загальним правилом норми про позовну давність поширюються на всі правовідносини, у тому числі й на ті, що виникли за участю держави та її адміністративно-територіальних утворень як суб`єктів цивільних прав.

Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та Закон України "Про приватизацію державного майна" втратили чинність на підставі Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" від 18.01.2018 № 2269, який набув чинності 07.03.2018.

Статтею 30 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" передбачені особливості розгляду спорів щодо приватизації державного або комунального майна.

Положеннями частини 2 розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" передбачено, що приватизація (продаж) об`єктів щодо яких рішення про приватизацію було прийнято до набрання чинності цим Законом, здійснюється та завершується відповідно до вимог цього Закону, крім об`єктів, зокрема, коли після завершення процедури продажу відбувається оформлення договору купівлі-продажу.

Закінчення процедури приватизації шляхом укладення договору купівлі-продажу відповідно до абзацу 3 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" можливо лише в тому випадку, коли органом приватизації здійснено всі дії, спрямовані на проведення підготовки об`єкту до приватизації, в тому числі і визначено ціну продажу. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06.06.2023 у справі № 922/4169/19, від 02.04.2019 у справі № 910/11054/18, від 31.10.2018 у справі № 914/111/18, від 20.11.2019 у справі № 914/411/19.

Отже, завершення приватизації об`єкта комунального майна відбувається з моменту продажу об`єкта нерухомого майна та реєстрації права власності за покупцем і оформлюється наказом відповідного уповноваженого органу приватизації міської ради.

Оскільки спірний договір сторонами було укладено 01.06.2018, то на правовідносини сторін розповсюджується дія Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" від 18.01.2018 № 2269.

Положеннями ч. 2 ст. 30 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" визначено, що строк позовної давності для звернення з позовом про відмову в затвердженні протоколу аукціону, визнання недійсними результатів приватизації об`єкта малої приватизації або договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації становить три місяці.

Таким чином, строк позовної давності визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації складає три місяці.

Вирішуючи початок перебігу строку позовної для визнання спірного договору недійсним, суд керується наступним.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 653/1096/16-ц від 04.07.2018 вказала, що враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.

З наведеного вище вбачається, що початок строку звернення до суду з віндикаційним позовом пов`язаний з моментом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.

Наведеним спростовуються доводи прокурора про те, що перебіг позовної давності за вимогою про витребування майна слід пов`язувати з датою ознайомлення з ухвалою слідчого Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019, оскільки моментом вибуття спірного майна з комунальної власності у володіння іншої особи є дата державної реєстрації в Державному реєстрі речових прав права власності на майно за набувачем цього майна - ФОП Панфіловою І.В., тобто 05.07.2018.

Оскільки позивачем є прокурор, який не був стороною спірного правочину, то строк позовної давності оскарження договору № 5578-В-С для прокурора почався саме з дати державної реєстрації в Державному реєстрі речових прав права власності на майно за набувачем цього майна - ФОП Панфіловою І.В., тобто 05.07.2018 та, відповідно, сплив 06.10.2018.

В той же час, позовна заява подана до суду 04.02.2022, тобто через суттєво більший термін після спливу строку позовної давності.

Враховуючи викладене, суд констатує, що прокурором (позивачем) пропущено строк позовної давності, який встановлений в ч. 2 ст. 30 Закону № 2269 щодо оскарження договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації.

Обставин, які б свідчили про переривання строку позовної давності у спірних правовідносинах, судом також не встановлено.

Відповідно до ч. 3, ч. 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, враховуючи заяви відповідачів про застосування позовної давності, зважаючи на недоведеність прокурором поважності причин пропуску встановленого Законом України "Про приватизацію державного та комунального майна" строку для звернення до суду з позовом щодо оскарження договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації, суд відмовляє в частині похідних позовних вимог про витребування у ОСОБА_1 (код НОМЕР_4 ) на користь Харківської міської територіальної громади об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 1424471763101 - нежитлові приміщення 1-го поверху № 50-1-:-50-4, загальною площею 26,5 кв.м., розташовані в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_3 , через сплив строку позовної давності.

При цьому, заперечення прокурора щодо заяви про застосування строку позовної давності не відповідають фактичним обставинам справи, є безпідставними та необґрунтованими, у зв`язку з чим судом не приймаються.

Щодо представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Одночасно, організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.

Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" визначені підстави представництва прокурором інтересів держави в суді, а саме, у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної економічної інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не підлягають точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.

Надмірна формалізація "інтересів держави" може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 по справі №806/1000/17).

Прокурор набуває право на реалізацію своїх функцій, визначених законом, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захист або здійснює його неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є належною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захист або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

У справах за позовами прокурорів, заявлених в інтересах держави в особі уповноважених органів, позивачами є відповідні уповноважені органи, а прокурор у таких справах здійснює представництво їх інтересів в суді. Статус позивача прокурор набуває лише у випадках, коли звертається з позовом в інтересах держави у разі відсутності уповноваженого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень.

Згідно зі ст. 327 ЦК України та ч. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Відчуження об`єктів нерухомості з комунальної власності з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування, що в свою чергу завдає шкоду інтересам держави, яка згідно із ст. 7 Конституції України, гарантує місцеве самоврядування.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.04.2016 у справі № 916/2129/15 щодо аналогічних правовідносин за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс Строй" про витребування майна зазначено наступне.

Так, "суспільним", "публічним" інтересом звернення прокурора до суду з вимогою витребування комунального майна із володіння ТОВ "Аверс Строй" є задоволення суспільної потреби у відновленні законності та становища, яке існувало до порушення права комунальної власності, захист такого права шляхом повернення до комунальної власності об`єктів комунальної власності, які були передані із порушенням чинного законодавства.

Крім цього, Верховний Суд України у постановах від 02.11.2016 у справі № 6-2161цс16, від 23.11.2016 у справі № 3-1058гс16 та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.12.2018 у справі № 522/2110/15-ц зазначали, що воля держави як власника може виражатися лише в таких діях органу державної влади, які відповідають вимогам законодавства та інтересам держави.

Тож право власності на комунальне майно належить територіальним громадам, від імені та в інтересах яких діють відповідні органи місцевого самоврядування. Прийняття органом місцевого самоврядування рішень попри встановлену законом процедуру приватизації не буде відображати волю територіальної громади як власника комунального майна, оскільки її інтереси визначаються доцільністю, економністю та ефективністю використання майна.

Таким чином, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності втручання держави у право власності критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном.

Крім того, застосовуючи принцип "справедливого балансу" між "суспільними" та "приватними" інтересами, суд дійшов висновку про порушення у відповідних правовідносинах.

Згідно зі ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Таким чином, Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування. Наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Повноваження прокуратури, у тому числі щодо представництва інтересів держави в суді, встановлені Основним Законом України, не можуть бути передані законом будь-яким іншим державним органам.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про прокуратуру" функції прокуратури України здійснюються виключно прокурорами; делегування функцій прокуратури, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається.

Аналогічна позиція висловлена в рішенні Конституційного Суду України від 05.06.2019 у справі № 3-234/2018.

З урахуванням того, що Харківська міська рада представляє інтереси міської громади, однак, у даному випадку вона є відповідачем-1 у цій справі і саме вона вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади, так само як і відповідач-2, прокурором правомірно самостійно подано вказаний позов з метою дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання про передачу комунального майна у власність.

Щодо доводів 1-го та 2-го відповідачів про те, що копії матеріалів приватизаційної справи № 5578-В-С по договору купівлі-продажу 01.06.2018 нежитлових приміщень (1-го поверху № 50-1-:-50-4 загальною площею 17,5 кв.м, які розташовані в житловому будинку літ. "А-9" за адресою: м. Харків, вул. Дерев`янка, 38), які подані прокурором в якості засобів доказування, є недопустимими доказами, оскільки відсутня постанова слідчого прокурора про надання дозволу на розголошення відомостей досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42017221080000002 від 04.01.2017, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК).

Докази, які можуть бути враховані судом, повинні відповідати критеріям належності, допустимості та достовірності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч.1 ст.76 ГПК).

Допустимість доказів означає, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (частини 1, 2 ст.77 ГПК).

Верховний Суд неодноразово зазначав, що допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.12.2021 у справі №905/902/20 (п.6.27), постанови Верховного Суду від 31.05.2022 у справі №904/3242/18 (п.23), від 07.06.2022 у справі №922/605/15 (п.40.4), від 05.07.2022 у справі №904/3866/21 тощо).

Недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону або докази, які не можуть підтверджувати ті обставини, які в силу приписів законодавства мають підтверджуватись лише певними засобами доказування. При цьому тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ (п.24 постанови Верховного Суду 31.05.2022 у справі №904/3242/18).

Відповідно до частин 1, 2 ст. 222 КПК відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим. Слідчий, прокурор попереджає осіб, яким стали відомі відомості досудового розслідування, у зв`язку з участю в ньому, про їх обов`язок не розголошувати такі відомості без його дозволу. Незаконне розголошення відомостей досудового розслідування тягне за собою кримінальну відповідальність, встановлену законом.

Отже, ст. 222 КПК встановлює недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування без отримання дозволу.

Аналогічну позицію Верховний Суд виклав у постановах, зокрема, від 11.11.2021 у справі №910/8482/18 (910/4866/21), від 20.10.2021 у справі №910/10222/19, від 30.09.2021 у справі №927/741/19, від 06.07.2022 у справі № 914/1979/18).

В матеріалах справи, як правильно зазначають 1-й та 2-й відповідачі, відсутній дозвіл слідчого або прокурора на розголошення відомостей досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42017221080000002 від 04.01.2017 (зокрема, на використання копій матеріалів кримінального провадження під час звернення до господарського суду) або інші відомості, що свідчили б про однозначне надання такої згоди та обсяг відомостей, що можуть бути розголошені.

З врахуванням викладеного, надані прокурором копії матеріалів приватизаційної справи № 5578-В-С по договору купівлі-продажу 01.06.2018 нежитлових приміщень (1-го поверху № 50-1-:-50-4 загальною площею 17,5 кв.м, які розташовані в житловому будинку літ. "А-9" за адресою: м. Харків, вул. Дерев`янка, 38) не приймаються судом як допустимі засоби доказування.

Водночас обставини справи встановлено за іншими належними та достовірними засобами доказування, які у своїй сукупності є достатніми для висновку суду про обгрунтованість позовних вимог прокурора.

Ураховуючи те, що у позові відмовлено повністю, відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на прокурора (позивача).

На підставі викладеного та керуючись ст. 6, 8, 14, 19, 124, 129, 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", ст. 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 1, 3, 5-1, 16-2, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", ст. 3, 4, 8, 9, 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", ст. 15, 16, 21, 261, 267, 317, 319, 327 Цивільного кодексу України, та ст. 4, 20, 53, 73, 74, 77, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позову повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

Повне рішення складено "13" листопада 2024 р.

Суддя І.О. Чистякова