Рішення № 122970920, 12.11.2024, Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області

179/1670/24

2/179/647/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2024 року селище Магдалинівка

Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Чорної А.О.,

секретаря судового засідання Ахтієвої Р.С.,

справа № 179/1670/24

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості закредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

29 серпня 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» звернулось до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості закредитним договором.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 22 червня 2020 року між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання кредиту№ 591065775, відповідно до умов якого АТ «Альфа-Банк» надав позичальнику кредит у сумі 34220,00 грн., строк кредиту 24 місяці на споживчі потреби з відсотковою ставкою 18,99 %. Договір кредитної лінії укладено з відповідачем у електронній формі відповідно до ЗУ «Про електронну комерцію», який має силу договору, укладеного в письмовій формі та підписаний сторонами. АТ «Альфа-Банк» виконав умови кредитного договору та перерахував на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти в розмірі 34220,00 грн., в свою чергу позичальник не виконав умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів внаслідок чого виникла заборгованість.Згідно розрахунку заборгованості станом на 20.12.2021 загальний розмір заборгованості становить 46605,18 грн., яка складається з тіла кредиту в розмірі 28113,31 грн. та заборгованості по відсоткам за користування кредитом в розмірі 18491,87 грн.

20.12.2021 року між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» укладено договір факторингу, на підставі якого відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором до відповідача. Таким чином, ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» набуло статусу кредитора за кредитним договором № 591065775 від 22.06.2020. Згідно з розрахунком заборгованості ОСОБА_1 , станом на 20.12.2021, має заборгованість в розмірі 46605,18 грн.

На підставі вказаних обставин, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 46605,18 грн., судовий збір та витрати на професійну правову допомогу у розмірі 9200 грн.

Ухвалою Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 03.09.2024 відкрито провадження у цивільній справі у порядку спрощеного позовного провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні з викликом сторін, відповідачу запропоновано подати відзив на позов.

22.10.2024до судунадійшов відзивна позовнузаяву, в якому зазначено, що вимоги позивача є не доведеними і не підлягають задоволенню, посилаючись на наступне. Поданий позов позивач обґрунтовує тим, що 22.06.2020 між АТ «Альфа-Банк» та відповідачем укладено договір про надання кредиту № 591065775. Проте, до матеріалів справи долучено копію банківської виписки по рахунку клієнта з АТ «Сенс Банк», який не є стороною договору про надання кредиту. Позивачем не додано до матеріалів справи жодних належних та допустимих доказів укладення вказаного кредитного договору між відповідачем та АТ «Сенс Банк». У матеріалах справи відсутні і письмові докази щодо можливого правонаступництва та переходу права вимоги первісного кредитора від АТ «Альфа Банк» до АТ «Сенс Банк». Тобто, позивачем не надано доказів наявності права вимоги АТ «Альфа Банк» до відповідача за кредитним договором № 591065775 від 22.06.2020 у розмірі 34220,00 грн., що ставить під сумнів правомірність вимог позивача до відповідача за вказаним договором. При цьому, в матеріалах, долучених до позовної заяви, немає жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту отримання відповідачем цих коштів. Позивачем не долучено жодного первинного банківського фінансового документу (платіжного доручення, фіскального чеку, квитанції до прибуткового касового ордеру та ін.), який би підтверджував факт зарахування коштів відповідачу та факт отримання коштів останнім. Відсутність в матеріалах справи первинних банківських документів не тільки позбавляє суд можливості перевірити факт перерахування чи отримання позичальником коштів у кредит, але і перевірити розмір спірної заборгованості, порядок її нарахування, а також підстав порядку нарахування відсотків за користування кредитом. В той же час, долучений до позовної заяви розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який відповідно повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку) та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит. Також, розрахунок заборгованості за кредитним договором містить односторонню інформацію позивача про наявність заборгованості відповідача та підписаний тільки представником позивача. Тобто,розрахунок заборгованості за кредитним договором сам по собі не є належним та допустимим доказом укладення кредитного договору та наявної заборгованості за цим договором, оскільки будь-яких доказів перерахування кредитних коштів на картку чи на рахунок відповідача позивачем не надано. Окрім цього, справа не містить доказів того, що відповідач, як боржник первісного кредитора був повідомлений про заміну особи кредитора, відповідно до вимог ст.ст.516-518 ЦК України.

06.11.2024 до суду надійшла відповідь на відзив, згідно якої позивач зазначив, що виписка по рахунку клієнта є тим документом, який підтверджує факт видачі коштів відповідачу, так як є тим документом, який відповідає законодавству про бухгалтерський облік та фінансову звітність. А тому може бути належним та допустимим доказом, який підтверджує наявну заборгованість позичальника. В матеріалах справи наявні виписки по особовому рахунку відповідача, з яких вбачається, що відповідач виконував платежі по кредитному договору. Враховуючи правові висновки ВС, викладені в постанові від 04.04.2018 по справі № 347/12292/16-ц, в якій зазначено, що не оспорювання кредитного договору, часткове його виконання відповідно до ст. 204 ЦК України свідчить про правомірність цього правочину. При незгоді відповідача з сумою заборгованості відповідач може надати власний контр-розрахунок, однак, неправильний розрахунок заборгованості не є підставою для відмови у задоволенні позову. Заперечення відповідача щодо необґрунтованості розміру судових витрат зводяться до його особистої незгоди з їх розміром. Тому позивач вважає, що доводи відзиву є необґрунтованими, безпідставними та такими, що жодним чином не спростовують доводів позовної заяви та підстав позову.

У судове засідання представник позивача не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримують у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі та просив взяти до уваги викладені у відзиві на позовну заяву доводи.

Згідно ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до положення ч. 2 ст. 247 ЦПК України суд здійснив розгляд справи без фіксування судового процесу технічними засобами.

Дослідивши письмові докази, повно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, суд дійшов до наступного.

Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно із ч. 1ст.13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Положеннями частини 1статті 626 ЦК Українивизначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1статті 509 ЦК Українизобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2ст. 1050 ЦК Українипередбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно достатті 1048 ЦК України.

Відповідно дост. 1048 ЦК Українипозикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статями 526, 530, 610 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною другоюст. 638 ЦК Українивизначено, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію»; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію»; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (частина шоста статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі частина дванадцята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Судом встановлено, що 22.06.2020 між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір оферти на укладання угоди про надання кредиту № 591065775, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит на споживчі потреби у розмірі 34220,00 грн. на строк 24 місяці, з відсотковою ставкою 18.99% річних, строк кредиту 24 місяця, а відповідач зобов`язався повернути отриманий кредит в строк, визначений умовами договору, зокрема до 22.06.2022. (а.с.5, 6).

Договір № 591065775 укладено з відповідачем у електронній формі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», який має силу договору, укладеного в письмовій формі та підписаний сторонами.

Згідно до додатку №1 до Угоди про надання кредиту № 591065775 від 22.06.2020 ОСОБА_1 ознайомився та підписав графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки, з урахуванням вартості всіх супутніх послуг (а.с. 5 зворот).

Підписавши паспорт споживчого кредиту від 22.06.2020 відповідач погодив з позивачем суму/ліміт кредиту, строк кредитування, процентну ставку, відсотки річних, реальну річну процентну ставку (а.с. 6).

За умовами оферти банк надав відповідачу 22.06.2020 кредит у сумі 34 220 грн, що підтверджується випискою по особовим рахункам (а.с. 18-32).

АТ «Альфа-Банк» виконав своє зобов`язання за договором, що підтверджується випискою по картковому рахунку ОСОБА_1 за період з 22.06.2020 по 20.12.2021. (а.с.18-32).

Відповідно до позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №554/4300/16-ц банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Так, з виписки по особовому рахунку відповідача ОСОБА_1 за період з 22.06.2020 по 20.12.2021 вбачається надання кредиту у розмірі 34220 грн. та вбачається, що позичальник користувався кредитними коштами, частково виконував свої кредитні зобов`язання щодо повернення цих коштів.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно достатті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 №75, виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій/електронній формі) із клієнтських рахунків обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.

Відповідно до п. 63 вказаного вище Положення виписка з клієнтського рахунку може слугувати первинним документом, що підтверджує факт списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок клієнта, якщо вона містить такі реквізити: назву документа (форми); дату складання; найменування клієнта/банку, прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності) фізичної особи; зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру за кожною операцією, відображеній у виписці з рахунку клієнта; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у складанні виписки з рахунку клієнта/печатку банку.

Відповідно до пунктів 60-62, 65 Положення «Про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України», затвердженого постановою Правління НБУ №75 від 04 липня 2018 року, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня. Форма особових рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Особові рахунки та виписки з них мають містити такі обов`язкові реквізити: 1) номер особового рахунку; 2) дату здійснення останньої (попередньої) операції; 3) дату здійснення поточної операції; 4) код банку, у якому відкрито рахунок; 5) код валюти ;6) суму вхідного залишку за рахунком; 7) код банку-кореспондента; 8) номер рахунку кореспондента; 9) номер документа; 10) суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); 11) суму оборотів за дебетом та кредитом рахунку; 12) суму вихідного залишку.

Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Інформація про стан особових рахунків клієнтів може надаватись їх власникам та органам, які мають право на отримання такої інформації згідно із законодавством України.

Таким чином, виписка по особовому рахунку відповідача ОСОБА_1 , що міститься в матеріалах справи, є належним доказом отримання кредитних коштів саме відповідачем, їх суми та розміру сплачених коштів відповідачем на погашення заборгованості.

Тому виписка по рахунку ОСОБА_1 в сукупності з укладеним кредитним договором з додатками до нього підтверджує факт отримання ним у кредит коштів за договором від 22.06.2020 № 591065775 у розмірі 34220 грн.

Враховуючи вищевикладене, доводи представника відповідача стосовно того, що позивачем не надано належних допустимих доказів на підтвердження факту отримання відповідачем кредитних коштів є безпідставними. Факт виконання банком зобов`язань за договором підтверджено випискою по особовим рахункам з 22.06.2020 по 20.12.2021, що свідчить про рух коштів за рахунком, що є належним доказом в розумінністатті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

У постанові Верховного Суду від 13 жовтня 2021 року у справі № 209/3046/20 зазначено, що виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, є належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами. Це відповідає положеннямстатті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Доводи представника відповідача стосовно того, що до матеріалів справи долучено копію банківської виписки по рахунку клієнта з АТ «Сенс Банк», який не є стороною договору про надання кредиту, суд не бере до уваги, оскільки найменування АТ «Альфа - Банк» було змінено на АТ «Сенс Банк», що підтверджується інформацією на сайті Національного банку України, яка є у відкритому доступі.

Судом встановлено, що 20.12.2021 між ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» та АТ «Альфа Банк» укладено договір факторингу № 4, за умовами якого АТ «Альфа-Банк» зобов`язався відступити на користь ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» права вимоги до боржників за кредитними договорами, а ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» зобов`язався їх прийняти та передати грошові кошти за плату та на умовах, визначених цим договором (а.с.8-12).

Відповідного до 2.3 вищевказаного договору факторингу, право вимоги вважається відступленим фактору з дати оплати фактором ціни права вимоги відповідно до п. 4.2 цього договору. В дату здійснення оплати фактором ціни права вимоги відповідно до п. 4.2 цього договору сторони підписують акт приймання-передачі реєстру боржників, за формою встановленою в додатку № 2 до цього договору.

Згідно з п. 4.2 вищевказаного договору факторингу, ціна права вимоги за цим договором становить 128789444,00 грн. Фактор зобов`язується передати в розпорядження клієнту грошові кошти і сплатити клієнтові ціну прав вимог в розмірі 128789444,00 грн шляхом перерахування на рахунок клієнта № НОМЕР_1 відкритого в АТ «Альфа-Банк» в дату підписання договору.

Згідно платіжного доручення № 34291 від 20.12.2021 ТОВ ФК «Еліт Фінанс» перерахувало АТ «Альфа-Банк» грошові кошти у розмірі 128789444,00 грн за право вимоги згідно договору факторингу № 4 від 20.12.2021 (а.с. 17).

АТ «Альфа Банк» передав ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» право вимоги, яке він мав до ОСОБА_1 за договором про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії № 591065775 від 22.06.2020. Дана обставина підтверджується додатком №1-1 до договору факторингу №4 від 20.12.2021 року (а.с.13-15).

Згідно акту приймання передачі реєстру боржників від 20.12.2021 до договору факторингу № 4 від 20.12.2021 АТ «Альфа-Банк» передав, а ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» отримав право вимоги, детальний опис складових якого наведений в додатку № 1-1 до договору (а.с. 16).

Отже, вищенаведені докази підтверджують виникнення у позивача права вимоги до відповідача за кредитним договором№ 591065775 від 22.06.2020.

Відповідно до статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

У статті 1077 ЦК України зазначено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Відповідно до положень ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Стаття 513 ЦК України передбачає, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з положеннями ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов?язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов?язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Доводи представника відповідача щодо неповідомлення боржника про заміну кредитора суд не бере до уваги, оскільки відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Наслідками неповідомлення боржника є відповідальність нового кредитора за ризик настання несприятливих для нього наслідків і визнання виконання боржником зобов`язання первинному кредитору належним. Неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора. Тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань.

З огляду на викладене, саме по собі неповідомлення позичальника про уступку права вимоги, на що посилається представник відповідача, не припиняє зобов`язань сторін за кредитним договором і не може бути підставою для відмови у стягненні заборгованості за кредитним договором на користь нового кредитора.

Судом встановлено, що відповідач свої зобов`язання належним чином не виконував, у зв`язку з чим утворилася заборгованість.

Згідно розрахунку позивача, заборгованість відповідача за кредитним договором № 591065775 від 22.06.2020 станом на 20.12.2021 становить 46605, 18 грн. та складається з: тіла кредиту в розмірі 28113,31 грн., заборгованості по відсоткам за користування кредитом 4727,45 грн., заборгованість по комісії 13764,42 грн. (а.с.33).

Наданий позивачем розрахунок заборгованості містить усі необхідні відомості для того, аби ідентифікувати його як такий, що підтверджує суму боргу саме по цьому кредитному договору, адже містить відомості про позичальника, номер і дату кредитного договору.

Доказів погашення заборгованості відповідачем суду не надано, отже, позивач має право на стягнення заборгованості за основною сумою боргу за кредитним договором № 591065775 від 22.06.2020.

При цьому суд враховує, що відповідачем не спростовано факт отримання кредитних коштів, а також не подано доказів, які підтверджують повернення позичальником кредиту.

За таких обставин, суд вважає, що позивачем доведено позовні вимоги згідно розрахунку заборгованості станом на 20 грудня 2021 року, тобто на день набуття позивачем права вимоги за кредитним договором між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 у сумі 28113,31 грн. за основною сумою боргу за кредитним договором № 591065775 від 22.06.2020.

Щодо нарахування позивачем щомісячної комісії за обслуговування кредиту у розмірі 13764,42 грн., суд приходить до наступного.

За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно із частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил. Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно із частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).

За висновком, викладеним у Постанові Верховного Суду від 08.02.2023 у справі №168/349/20 (провадження № 61-2223св21) оцінюючи зміст оспорюваної умови Акцепту пропозиції на укладення угоди про надання кредиту № 501026655 від 16 травня 2018 року, якою передбачено сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту - 1,25 % від суми кредиту, та зміст наведених положень Договору, якими визначено, у чому полягає послуга банку по обслуговуванню кредиту, Верховний Суд дійшов висновку, що дії банку, які складають обслуговування кредиту, відповідають зобов`язанням банку, визначеним пунктом 2.21 Договору про надання позичальнику не частіше одного разу на місяць безоплатно інформації про поточний розмір заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої банку, надання виписок по рахунку, щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за договором, які сплачені та які належить сплатити і дати сплати, та зобов`язанням кредитодавця про надання інформації споживачу, визначених статтею 11 Закону України «Про споживче кредитування», а тому такі послуги не можуть бути оплатними. Наведене дає підстави для висновку, що оспорювані ОСОБА_1 положення кредитного договору, яким передбачено сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту - 1,25 % від суми кредиту суперечать положенням частини першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», а тому таке положення є нікчемним.

У порядку ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує указані висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин у цій справі.

У кредитному договорі № 591065775 від 22.06.2020 передбачено сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту2,75% від суми кредиту, зазначеної в оферті на укладення угоди.

У п. 3 Оферти на укладення угоди про надання кредиту № 591065775 від 22.06.2020 зазначено: «Всі відносини між Позичальником та Банком, що не врегульовані цією Угодою, регулюються договором, який визначає всі інші умови надання та користування кредитом, права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору, додатково до тих, що вказані в угоді, і є невід`ємною частиною угоди та діюча редакція якого розміщена на сайті банку: www.alfabank.com.ua».

У постанові Верховного Суду від 31.08.2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне управління кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.1 щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за управління кредиту без конкретного переліку які саме послуги надаються є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

З матеріалів даної справи не вбачається необхідності внесення плати за додаткові, супутні послуги позивача, пов`язан із розрахунково-касовим обслуговуванням. При цьому в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредитних коштів, що надаються ОСОБА_1 та за які позивачем встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування).

Ураховуючи, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, то положення договору та вимоги щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10.01.2024 у справі № 727/5461/23.

Відтак, суд доходить висновку, що положення оферти на укладення угоди про надання кредиту № 591065775 від 22.06.2020, якою передбачено сплату відповідачем щомісячної комісії за обслуговування кредиту в розмірі 2,75 % від суми кредиту, є нікчемними, тож в цій частині позовних вимог слід відмовити.

Враховуючи, що згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості відповідачем було погашено комісію за обслуговування кредиту у розмірі 947,33 грн., суд приходить до висновку про необхідність перерахунку загальної заборгованості ОСОБА_1 перед позивачем.

Відповідно до ст. 534 ЦК України, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

За наведених обставин, оскільки встановлена на постійній основі окрема комісійна винагорода за розрахунково-касове обслуговування є нікчемним платежем та відповідачем здійснювалося часткове погашення заборгованості у загальному розмірі 947,33грн., то ці кошти мають бути зараховані на погашення процентів, що відповідає положенню ст. 534 ЦК України.

З урахуванням викладеного, на користь позивача підлягає стягненню залишок заборгованості за процентами у розмірі 3780,12 грн. (4727,45 грн. 947,33 грн).

Враховуючи, що відповідач належним чином не виконав обов`язку за договором, не надав суду жодного доказу на спростування вказаної заборгованості, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, а саме стягненню підлягає на користь позивача заборгованість в загальній сумі 31 893,43 грн., з яких 28 113,31 грн. -заборгованість по тілу кредиту, 3780,12 грн.- заборгованість за відсотками по кредиту.

Відповідно до частин 1 та 3 (пункт 1) статті133та частин 1, 3 статті137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 8ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При розгляді даного питання, суд враховує правову позицію Верховного Суду, яка міститься у його Постанові від 30 серпня 2018 року по справі № 466/2631/16-ц, де зазначено, що: «На підтвердження цих обставин (витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги адвоката) суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера)».

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року по справі № 372/1010/16-ц.

Відповідно до правової позиції викладеної у Додатковій Постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, провадження №14-382цс19, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмету доказування по справі.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з цим, Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Отже, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Встановлено, що надання юридичних послуг здійснювала адвокат Литвиненко О.І. на підставі договору про надання правничої допомоги № 03-07/24 від 03.07.2024, укладеного між адвокатом Литвиненко О.І. та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» (а.с.34-35).

З акту № 1 приймання-передачі наданих послуг від 15.07.2024 (а.с.36), а також копії платіжної інструкції №3569 від 29.07.2024 (а.с.38) вбачається, що загальна вартість витрат на правову допомогу, які поніс ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» становить 9200,00 гривень.

Витрати на правничу допомогу в сумі 9 200 грн. є документально підтвердженими.

Відповідно достатті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Разом з тим, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.

У висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20, зазначено, що відшкодуванню підлягають витрати на правничу допомогу незалежно від того, чи вони вже сплачені чи тільки мають бути сплачені.

Сплативши вартість послуг з надання правничої допомоги, позивач погодився саме з визначеним розміром, однак для стягнення понесених витрат з відповідача, необхідно довести їх відповідність критерію реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.07.2020 в справі №362/3912/18 (провадження №61-15005св19), від 31.07.2020 у справі №301/2534/16-ц (провадження №61-7446св19), додатковій постанові Верховного Суду від 19.11.2020 року в справі №734/2313/17 (провадження №61-7550св19).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Відповідно до позиції Верховного Суду, що висвітлена у постановах КЦС ВС від 09.06.2020 по справі №466/9758/16-ц та від 15 квітня 2020 року по справі №199/3939/18-ц, аналізовані витрати сторони судового процесу мають бути документально підтверджені та доведені.

Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.

Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.

Крім того, у згаданих вище постановах Верховний Суд зазначає, що при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).

Тож суд може зменшити розмір понесених витрат на правничу допомогу, якщо обсяг робіт і час, витрачений на підготовку документів, є явно неспівмірним із складністю виконаних адвокатом робіт.

Суд враховує визначені ч. 4-6 ст. 137 ЦПК України критерії, в тому числі складність даної справи та виконані адвокатом роботи, час, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та обсяг наданих адвокатом послуг.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьоїстатті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостоїстатті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Такий висновок викладений у Додатковій Постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року, справа №755/9215/15-ц провадження № 14-382цс19.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача посилається на те, що сума правової допомоги у розмірі 9200 грн. є неспівмірною із складністю справи, ціною позову, наданим адвокатом обсягом послуг, не відповідає критерію розумності та їх стягнення у повному обсязі становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить розподілу таких витрат.

Суд погоджується з даними доводами представника відповідача та приходить до висновку, що обсяг робіт і час, витрачений на підготовку документів, розмір витрат на правничу допомогу є явно неспівмірним із складністю виконаних адвокатом робіт.

Враховуючи зазначені заперечення, а також враховуючи складність справи та наданий адвокатом обсяг послуг щодо підготовки справи та направлення позову до суду, враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, понесених на оплату правничої допомоги, критерій реальності таких витрат, а також критерій розумності їхнього розміру,суд вважає, що зазначені представником позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9 200 грн. є завищеними, належним чином не обґрунтованими, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на правничу правову допомогу при розгляді справи в суді, суд приймає до уваги складність справи, принцип співмірності судових витрат, характер виконаної адвокатом роботи під час розгляду цієї справи, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, а тому виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності та значимості таких дій у справі, враховуючи часткове задоволення позовних вимог та беручи до уваги заперечення представника відповідача щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд приходить до висновку про те, що заява представника позивача підлягає до часткового задоволення, у зв`язку з чим з ОСОБА_1 на користьТОВ «ФК«Еліт Фінанс»підлягають стягненнюпонесені витратина правничудопомогу урозмірі 4000,00гривень, що відповідає критеріям виправданості, розумності та справедливості.

Згідно з ч.1ст.141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За правилами з ч.2ст.141ЦПК Україниінші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З платіжної інструкції № 3740 від 14.08.2024(а.с.4) вбачається, що при пред`явленні позову ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» сплатив судовий збір у розмірі 3028,00 гривень.

Враховуючи, що позовні вимоги позивача задоволені частково, тому, з ОСОБА_1 на користь позивача слід стягнути витрати на оплату судового збору у розмірі 2072,15 гривень.

На підставі викладеного та керуючись ч.1 ст.526, ч.2 ст.1050, ч.2 ст.1054, ч.1 ст.1077 ЦК України, ст.ст.10, 12, 13, 81, ч.1 та п.1 ч.3 ст.133, ч.1 та ч.2 ст.141, п.2 ч.1 ст.258, ч.1-ч.2 ст.259, ст.263-265, ст.268 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості закредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 591065775 від 22.06.2020 станом на 20.12.2021 у розмірі 31893 (тридцять одна тисяча вісімсот дев`яносто три) гривні 43 копійки, що складається з: тіла кредиту 28113,31 грн., заборгованості по відсоткам за користування кредитом 3780,12 грн.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» витрати на оплату судового збору у розмірі 2072 (дві тисячі сімдесят дві) гривні 15 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» витрати на правничу допомогу у розмірі 4 000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс», ІКЮО 40340222, адреса місцезнаходження: 03035, м.Київ, пл.Солом`янська, буд.2.

Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя А.О. Чорна