Ухвала суду № 122949788, 11.11.2024, Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/43/21

Провадження № 4-с/346/17/24

УХВАЛА

про відмову в поновленні строку

та залишення скарги без розгляду

11 листопада 2024 р.м. Коломия

Суддя Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області Третьякова І.В. розглянувши скаргу ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Івано-Франківського відділу державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Гринишина Дмитра Васильовича щодо повернення виконавчого документу, -

У С Т А Н О В И Л А:

06.11.2024р. стягувач ОСОБА_1 , через свого представника ОСОБА_2 , звернувся до Коломийського міськрайонного суду зі скаргою, в якій просив:

- поновити пропущений строк на подання скарги;

- розглянути скаргу в судовому засіданні за участю сторін;

- витребувати з ЦНАПу Тисменицької міської ради інформацію про наявне у власності ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) нерухоме майно;

- визнати неправомірними дії головного державного виконавця Івано-Франківського відділу державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Гринишина Дмитра Васильовича щодо повернення виконавчого документа стягувачу постановою від 11.04.2024р. у виконавчому провадженні № 69757933;

- зобов`язати головного державного виконавця Гринишина Дмитра Васильовича скасувати постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 11.04.2024р. у виконавчому провадженні № 69757933.

Дослідивши матеріали скарги, суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст. 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Скаргаподається досуду,який розглянувсправу яксуд першоїінстанції. Скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлений судом. (ч.1 ст. 448, 449 ЦПК України).

Як вбачається з вимог ОСОБА_1 , ним оскаржується постанова головного державного виконавця Івано-Франківського відділу державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Гринишина Дмитра Васильовича про повернення виконавчого документа стягувачу.

Оспорювана постанова була винесена 11 квітня 2024 року, а зі скаргою до суду стягувач звернувся в листопаді 2024 року та просив поновити йому строк на оскарження.

В обґрунтування причин його пропущення представник ОСОБА_2 в поданій скарзі зазначив, що копію оспорюваного рішення державного виконавця Боянівський М.А. отримав в травні 2024 року. При цьому в постанові не було роз`яснено конкретного строку та порядку її оскарження, а лише зазначено, що вона може бути оскаржена в порядку та строки, визначені Законом України «Про виконавче провадження». Оскільки державний виконавець належним чином не роз`яснив строки та порядок оскарження, ОСОБА_1 не знаючи про свої права, а також зважаючи на свій вік (73 роки), хворобливий стан, наявність інвалідності, отримав змогу звернутися з заявою до центру безоплатної правової допомоги лише 23 жовтня 2024р. 28.10.2024р. йому було призначено адвоката та подано скаргу. Вважає, що строк був пропущений з поважних причин, а тому підлягає поновленню.

Даючи оцінку поважності причин пропущення строку, суд виходить з наступних обставин та положень законодавства.

Відповідно до статті 13 ЦК України при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 199/6713/14-ц (провадження № 14-92 цс 19) зазначено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).

В статті 120 ЦПК України зазначено, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

В ст.. 122, 123 ЦПК України вказано, що строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

В частині 5, 6 ст. 124 ЦПК України, останній день строку триває до 24 години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу. Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв`язку.

Статтею 126 ЦПК України зазначено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1, 3, 6 ст. 127 ЦПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу. Про відмовуу поновленніабо продовженніпроцесуального строкусуд постановляєухвалу,яка непізніше наступногодня здня їїпостановлення надсилаєтьсяособі,яка звернуласяіз відповідноюзаявою. Ухвалу про відмову у поновленні або продовженні процесуального строку може бути оскаржено у порядку, встановленому цим Кодексом.

Таким чином, строк, передбачений частиною 1 ст. 449 ЦПК України, є процесуальним строком, встановленим законом, який суд може поновити, якщо визнає причини його пропуску поважними.

Водночас поважними причинами пропуску процесуального строку є ті, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась зі скаргою, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду та підтверджені належними і допустимими доказами. Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій. Інститут строків в цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в приватно-правових відносинах, а також стимулює учасників цивільного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що розумні строки в судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об`єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).

За змістом статті 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен при вирішенні питання щодо прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним законом.

Відповідно до частини першої статті 10 ЦПК України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У пункті 41 рішення від 03 квітня 2008 року у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що "правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків".

Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. de Rada Cavanilles v. Spain, рішення від 28 жовтня 1998 року, Reports 1998 -VIII, с. 3255, § 45, Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine, № 17160/06 та № 35548/06, § 34, ЄСПЛ, від 21 грудня 2010 року).

Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (Diya 97 v. Ukraine, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

У справі "Устименко проти України" ЄСПЛ зазначив, що сама концепція "поважних причин" не є чіткою, тому для національних судів ще важливішим було вказати причини свого рішення про поновлення пропущеного строку і відновлення провадження у справі заявника.

Якщо строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.

В даній справі встановлено, що про оспорювану постанову стягувач дізнався у травні 2024 року. Проте за правовою допомогою для її оскарження звернувся лише в жовтні 2024 року, тобто через п`ять місяців після отримання постанови, що явно виходить за межі розумності строків для подання скарги, навіть без належної поінформованості про конкретні строки для вчинення цих дій, на що посилався представник у скарзі.

Таким чином, неналежне роз`яснення виконавцем строку на оскарження постанови, юридична необізнаність стягувача та його похилий вік не можуть бути визнані поважними причинами пропущення строку на понад шість місяців, оскільки не відносяться до непереборних обставин, які унеможливили своєчасне звернення до суду. Вказані обставини суд розцінює, як байдужість та небажання ОСОБА_1 своєчасно скористатися своїми правами на оскарження рішення державного виконавця.

За вищевикладених обставин, суд не вважає наведені представником стягувача причини пропущення строку на подання скарги поважними та відмовляє в його поновленні, а подану скаргу залишає без розгляду.

При цьому, суд вважає за необхідне вказати, що згідно ч.5 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження», повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановленихстаттею 12цього Закону, крім випадків, коли виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди. Відтак, ОСОБА_1 не позбавлений можливості на повторне пред`явлення виконавчого листа до виконання.

На підставі викладеного та керуючись ст.. 126, 127, 449 ЦПК України, суддя, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Відмовити ОСОБА_1 у поновленні строку на подання скарги.

Скаргу ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Івано-Франківського відділу державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Гринишина Дмитра Васильовича щодо повернення виконавчого документу залишити без розгляду.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення до Івано-Франківського апеляційного суду безпосередньо або через Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Третьякова І. В.