Рішення № 12292973, 15.11.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 53/32815.11.10 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Арсенал-Центр”

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Енерсіс Україна”

про визнання договору № 17/07-09Е від 28.09.2009р на прокладку КЛ-10/0,4 кВ недійсним

                                                                                          Суддя Грєхова О. А.

Представники сторін:

від позивача: Щедров І.В.- представник по довіреності № 641/1 від 31.12.2009р., Савенчук П.А.- представник по довіреності від 11.01.2010р.

від відповідача: Кучерявий Д.Й. представник по довіреності від 11.07.2010р.

СуТЬ СПОРУ:

Заявлено позов про визнання недійсним договору № 17/07-09Е від 28.09.2009р на прокладку КЛ-10/0,4 кВ укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю “Арсенал-Центр” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Енерсіс Україна”.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір підписаний позивачем за допомогою використання факсимільного відтворення підпису, що суперечить вимогам статті 207 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.10.2010р. порушено провадження по справі № 53/328, розгляд справи призначено на 01.11.2010р.

У зв’язку з нез’явленням в судове засідання 01.11.2010р. представників сторін розгляд справи було відкладено на 15.11.2010р.

Позивач в судовому засіданні 15.11.2010р. підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Представник відповідача в судове засідання 15.11.2010р. з’явився та надав суду письмовий відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідачем виконано роботи по Договору № 17/07-09Е від 28.09.2009р. та підписано відповідні акти обома сторонами; за виконані роботи відповідачу позивачем було сплачено кошти в повному обсязі. Відповідач зазначив, що йому не було відомо про можливе відтворення підпису на договорі за допомогою факсиміле. Відповідач вказав, що оскільки позивачем була здійснена повна оплата за виконані роботи по Договору, а в свою чергу розрахункові документи підписуються уповноваженою особою та ставиться відтиски печатки підприємства, то керівник підприємства позивача виконував всі дії для належного виконання Договору.

На виконання вимог ст. 81-1 ГПК України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 15.11.2010р. судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, суд

В С Т А Н О В И В:

28.09.2009р. між позивачем та відповідачем укладено Договір підряду № 17/09-09Е на прокладку КЛ-10кВ ТП-10/0,4кВ ТОВ «Арсенал –Центр», відповідно до умов якого підрядник (відповідач) зобов’язується виконати прокладку КЛ-10кВ от РП-321 і ТП-3121 к ТП-10/0,4кВ ТОВ «Арсенал –Центр», розташованого за адресою: м. Київ, пер. Чугуївській, 21, у відповідності до умов даного Договору, Договірною ціною, а Замовник (позивач) зобов’язується створити Підряднику необхідні умови для виконання робіт, прийняти їх результат та сплатити встановлено даним контрактом ціну.

Згідно з п. 2.1. Договору вартість робіт складає 300808,80 грн., з урахуванням ПДВ –20%, без вартості матеріалів та комплектуючих.

Оплата за виконані роботи здійснюється після підписання акту приймання-виконаних робіт. Допускається оплата декількох актів виконаних робіт окремо по видам робіт (п. 2.3.)

Договір підписаний та скріплений печаткою відповідача і містить відбиток факсимільного підпису директора позивача та скріплений печаткою юридичної особи.

          Спір виник з причини того, що позивач вважає спірний договір таким, що суперечить нормам чинного законодавства України, а відповідач проти цього заперечує.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 2 постанови від 28.04.1978 року № 3 „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними”, угода може бути визнана недійсною з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі ст. 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

В силу ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьої, п’ятою, шостою ст. 203 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Так, дійсно, ч. 2 ст. 203 ЦК України встановлено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно з пунктами 2, 3 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законами, іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Зі змісту п. 3 ст. 207 ЦК України слідує, що передбачена пунктом 3 цієї норми письмова згода сторін на використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису є лише формою підтвердження відповідного факсимільного відтворення підпису його власноручному аналогу. Відсутність такої письмової угоди у випадку вчинення дій по виконанню договору, підписаного факсиміле, не може бути умовою недійсності частково виконаного договору.

Отже, підписання в даному випадку Договору зі сторони позивача за допомогою факсимільного відтворення підпису не є підставою для визнання його недійсним.

Крім того, приймаючи рішення суд бере до уваги наступне.

Статтею 241 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

У матеріалах справи наявні належні докази схвалення обома сторонами правочину, а саме копії:

- актів приймання виконаних підрядних робіт (типова форма № КБ-2В), довідок про вартість виконаних робіт (типова форма № КБ-3), з яких слідує, що відповідач на виконання умов Договору виконував для позивача роботи, а позивач приймав їх;

- виписки з банківського рахунку відповідача, яка свідчать про перерахування позивачем коштів на виконання умов Договору.

Отже, навіть у випадку підписання Договору представником з перевищенням повноважень, наявні в матеріалах справи докази свідчать про схвалення його як позивачем, так і відповідачем.

Згідно зі статті 1 Господарського процесуального кодексу України, до Господарського суду мають право звертатися підприємства та організації за захистом своїх порушених прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач не довів суду, порушення яких саме його прав і охоронюваних законом інтересів мало місце зі сторони відповідача.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України решта наведених сторонами доказів, судом не приймається як такі, що не мають значення для справи, та не впливають на розгляд справи по суті.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги позивача про визнання недійсним договору № 17/07-09Е від 28.09.2009р на прокладку КЛ-10/0,4 кВ укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю “Арсенал-Центр” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Енерсіс Україна” задоволенню не підлягають як безпідставні та не обґрунтовані.

Відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

Вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат, суд встановив, що позивач при зверненні з позовною заявою до суду сплатив державне мито в більшому розмірі, ніж передбачено законом.

Відповідно до ст. 47 ГПК України державне мито підлягає поверненню у випадках і в порядку, встановлених законодавством. В рішенні, ухвалі, постанові чи довідці господарського суду зазначаються обставини, що є підставою для повного або часткового повернення державного мита.

Виходячи з матеріалів справи, суд встановив, що позивач по справі сплатив державне мито в сумі 3009,00 грн. про що свідчить додане до позовної заяви платіжне доручення № 007642 від 10.09.2010р. про сплату державного мита, при тому як позивач заявив позов про визнання недійсним договору.

Згідно з п. 2 ст. 3 Декрету Кабінету міністрів України “Про державне мито”із позовних заяв немайнового характеру ставка державного мита встановлюється в розмірі 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до Указу Президента України № 519/94 від 13.09.94р. “Про збільшення неоподатковуваного мінімуму та ставки прогресивного оподаткування доходів громадян” розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на цей час становить 17,00 грн.

За таких обставин заявник, при поданні позовної заяви з вимоги немайнового характеру (визнання договору недійсним), повинен сплатити державне мито розміром 85,00 грн.

Враховуючи викладене, при зверненні з позовом до суду, позивач повинен був сплатити державне мито в розмірі 85,00 грн. Проте, позивач сплатив державне мито в сумі –3009,00 грн.

Відповідно до п. 1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у випадку внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено законодавством.

За таких обставин внесене державне мито в більшому розмірі, ніж передбачено законодавством підлягає поверненню з Державного бюджету.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1.          В задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

2.          Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю “Арсенал-Центр” (03067, м. Київ, провулок Чугуївський, 21, код 31202310) з Державного бюджету державне мито в сумі 2 924 (дві тисячі дев’ятсот двадцять чотири) грн. 00 коп. як таке, що внесене у більшому розмірі, ніж передбачено законом, перераховане платіжним дорученням № 007642 від 10.09.2010р. Платіжне доручення № 007642 від 10.09.2010р. залишити в матеріалах справи Господарського суду міста Києва № 53/328.

Суддя                                                                                           Грєхова О.А.

Повне рішення складено 17.11.2010р.