Постанова № 12291948, 10.11.2010, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

10 листопада 2010 року 15:14 № 2а-13838/10/2670

За позовомДержавної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва

до Товариство з обмеженою відповідальністю «Зорепад Торг ЛТД»

3-тя особаГолосіївська районна у м.Києві державна адміністрація

про визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації, припинення юридичної особи,

Суддя Смолій І.В.,

Секретар судового засідання Колесник І.Ю.

Представники:

Від позивача Чапік М.М. довіреність № 3024/9/10-009 від 31.05.10

Від третьої особине зявився

Від відповідачане зявився

На підставі ч. 3 ст. 160 КАСУ в судовому засіданні 10.11.2010 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державна податкова інспекція у Голосіївському районі міста Києва звернулася до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Зорепад Торг ЛТД»про визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації, припинення юридичної особи.

Ухвалою суду від 30.09.10р. відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду по суті на 12.10.10р.

У судове засідання 12.10.10р. не зявились представник відповідача та третьої особи, про причину неявки суду не повідомили, проте належним чином повідомлялись про час та місце судового засідання. Судом було відкладено розгляд справи на 03.11.10р.

Судове засідання, що призначалось на 03.11.10р. було відкладено судом на 10.11.10р. у звязку з необхідністю отримати додаткові докази по справі.

У судовому засіданні 10.11.10р. представник позивача позовні вимоги підтримав.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що при створенні відповідача було допущено порушення, які не можна усунути, зокрема тому, що особа, зазначена у якості засновника у статутних документах, не має відношення до створення та діяльності підприємства.

Відповідач заперечень проти позову не надав, в судові засідання не зявився, представника не направив, про час та місце розгляду справи, з урахуванням положень п. 8 статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України, був повідомлений належним чином.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Зорепад Торг ЛТД»(далі - відповідач) зареєстроване Голосіївською районною державною адміністрацією м. Києва 23.08.07р. за адресою: 03191, м. Київ, вул. Лятошинського, буд. 22, кв. 4, ідентифікаційний код 35380132.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що до ДПІ у Голосіївському районі м. Києва надійшли письмові пояснення ОСОБА_2, відібрані співробітниками ВПМ Броварської ОДПІ, з яких вбачається, що ОСОБА_2, який значиться засновником товариства, фактично ніякого відношення до фінансово-господарської діяльності підприємства не має, а діяльність, спрямована на нанесення шкоди економічним інтересам держави, від імені підприємства ведеться невстановленими особами.

Згідно з частиною другою статті 38 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців”, підставами для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи, зокрема є:

визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути;

провадження нею діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом;

невідповідність мінімального розміру статутного фонду юридичної особи вимогам закону;

неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону;

наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням.

Суд вважає, що даний перелік підстав для припинення юридичної особи є виключним, та розширеному тлумаченню не підлягає.

Статтею 110 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа ліквідується, зокрема, за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом (пункт другий частини першої). Згідно з частиною другою зазначеної правової норми, вимога про ліквідацію юридичної особи на підставах, зазначених у пункті 2 частини першої цієї статті, може бути пред'явлена до суду органом, що здійснює державну реєстрацію, учасником юридичної особи, а щодо акціонерних товариств - також Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Під час розгляду справи, позивача зобовязувалось надати нормативне обґрунтування заявлених вимог, з посиланням на наявність права позивача щодо звернення до суду з зазначеним позовом, проте, зазначених вимог позивачем виконано не було.

Суд приходить до висновків, що право звертатися у передбачених законом випадках до судових органів із заявою (позовною заявою) про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, передбачене пунктом 17 статті 11 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”, не включає права на вимоги щодо визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути.

Таких висновків суд доходить з урахуванням норм статті 110 Цивільного кодексу України, якими чітко визначено обмежений перелік кола субєктів, що мають право предявляти вищезазначені вимоги.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

До того ж, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає за необхідне звернути увагу на те, що перелік підстав для можливого закриття провадження у справі, визначений частиною першою статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Відповідно до частини другої зазначеної правової норми, у випадку, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Частиною другою зазначеної правової норми визначено, що компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи: що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства; про накладення адміністративних стягнень; щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції.

Однією з Конституційних засад судочинства є поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, згідно з частиною другою статті 124 Конституції України.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що у випадку подання позову субєктом владних повноважень з перевищенням наданих йому законом повноважень, суд повинен відмовити у задоволенні такого позову.

Закриття провадження судом вбачається можливим тільки у випадку відсутності владних повноважень сторони процесу як субєкта владних повноважень (а не відсутності конкретних повноважень щодо заявлених вимог), або у випадку прямого визначення Законом іншої юрисдикції заявлених вимог.

Отже, позовні вимоги про припинення юридичної особи (відповідача) з мотивів порушення, допущених при її створенні, задоволенню не підлягають з огляду на відсутність компетенції позивача щодо звернення з зазначеним позовом.

Щодо посилання позивача на здійснення відповідачем протиправної діяльності, суд враховує наступне.

Згідно з частиною четвертою статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд вважає, що згідно з наведеною нормою процесуального права, доказом вчинення злочину може бути лише вирок, яким, у визначеному законом порядку, встановлюється доведена участь особи у вчиненні злочину.

Позивач посилається на створення відповідача без мети зайняття підприємницькою діяльністю з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона, що є злочином, передбаченим статтею 205 Кримінального кодексу України; участі відповідача в проведенні фінансових операцій, направлених на легалізацію доходів, одержаних злочинним шляхом, що є злочином, передбаченим статтею 209 КК України; участі відповідача в ухиленні від сплати податків, що є злочином, передбаченим статтею 212 КК України.

Проте, позивачем не надано жодних доказів існування кримінальних справ, порушених відносно діяльності, здійснюваної відповідачем.

Пунктами 1, 6 ст. 10 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” визначено, що державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції здійснюють контроль за додержанням законодавства про податки, інші платежі, забезпечують застосування та своєчасне стягнення сум фінансових санкцій, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України за порушення податкового законодавства, а також стягнення адміністративних штрафів за порушення податкового законодавства, допущені посадовими особами підприємств, установ, організацій та громадянами.

Підпунктом 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21 грудня 2000 року №2181-III (із змінами та доповненнями) встановлюється, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо:

а) платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію;

б) дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях;

в) контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання;

г) згідно з законами з питань оподаткування особою, відповідальною за нарахування окремого податку або збору (обов'язкового платежу), є контролюючий орган.

Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", податкове зобовязання, нараховане контролюючим органом, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком порушення платником податків процедури апеляційного оскарження.

Підпунктом 6.2.1 п. 6.2 ст. 6 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" передбачено, що у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобовязання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги. Податкова вимога - письмова вимога податкового органу до платника податків погасити суму податкового боргу (п. 1.10 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами").

З наданих позивачем в обґрунтування позову документів вбачається, що перевірки дотримання ТОВ «Зорепад Торг ЛТД»вимог податкового законодавства не проводились, рішень про визначення йому податкових зобовязань податковим органом не приймалось.

Таким чином, позивач не надав суду належних доказів в підтвердження донарахування відповідачу податкових зобовязань, а також доказів застосування до відповідача санкцій за порушення податкового законодавства. Отже, позивач належними доказами не довів факт ухилення відповідача від сплати податків, у звязку з чим суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення таких позовних вимог Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.69, 70, 71, 158-163,167 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва

П О С Т А Н О В И В:

В позові відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя І.В. Смолій