Рішення № 122895523, 30.10.2024, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/11727/23

Категорія 67

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(ЗАОЧНЕ)

30 жовтня 2024 року місто Київ

Подільський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Гребенюка В.В., за участі секретаря судового засідання Лукавої Ю.Р., розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба дітей та сім`ї Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації, про стягнення аліментів та визначення місця проживання малолітніх дітей,

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (надалі за текстом - позивач) звернулася до Подільського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 (надалі за текстом - відповідач), третя особа: Служба дітей та сім`ї Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації про стягнення аліментів та визначення місця проживання малолітніх дітей в якому просить стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання їхніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/3 частки з усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи від дня пред`явлення позову і до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Також, просила суд визначити місце проживання дітей з нею.

В обґрунтування позову позивач зазначила, що позивач та відповідач з 20 грудня 2005 року мали фактичні шлюбні відносини та проживали разом, однак, шлюб не був зареєстрований. Від цивільного шлюбу з відповідачем мають дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 від 22 грудня 2015 року) та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 від 20 травня 2014 року). Оскільки діти проживають із нею та знаходяться повністю на її утриманні, позивач просить стягнути з відповідача аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.10.2023 цивільну справу передано для розгляду судді Подільського районного суду м. Києва Рибалці Ю.В.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 12.10.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.01.2024 цивільну справу передано для розгляду судді Подільського районного суду м. Києва Гребенюку В.В.

Ухвалою від 15 січня 2024 року справу прийнято до розгляду, вирішено продовжити розгляд справи у порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 30 жовтня 2024 року закрито підготовче судове засідання, призначено справу до розгляду по суті.

Відповідач відзив у встановлений строк не подав, у судові засідання явку свого представника не забезпечив, про час та місце розгляду справи судом повідомлявся належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи до суду від нього не надходило.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

З огляду на вищевикладене, наявні всі передбачені ч. 1 ст. 223 та ч. 1 ст. 280 ЦПК України підстави умови для заочного розгляду справи. Суд ухвалив провести заочний розгляд справи із ухваленням заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що сторони перебували у цивільному шлюбі з 20 грудня 2005.

Від даного шлюбу у сторін є неповнолітні діти: син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 22 грудня 2015 року, виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції у Вінницькій області (а.с. 7) та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 20 травня 2014 року, виданим Виконкомом Степаської сільської ради Гайсинського району Вінницької області (а.с. 10).

В обґрунтування позову позивач стверджує, що після того як вони з відповідачем припинили подружні стосунки, діти проживають разом із нею та повністю перебувають на її утриманні, оскільки відповідач участі в утриманні та вихованні дітей, не приймає.

У відповідності до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)

З огляду на наведене, проаналізувавши встановлені вище обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення із відповідача аліментів на користь позивача на утримання їх спільних дітей.

Вирішуючи питання розміру аліментів, суд у відповідності до ч. 1 ст. 182 СК України враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

При цьому, судом приймаються до уваги також положення ч. 2 ст. 182 Сімейного кодексу України, згідно з якими розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Також судом беруться до уваги положення ч. 5 ст. 183 ст. 182 Сімейного кодексу України, якими передбачено, що той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Відповідно до роз`яснень пункту 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен урахувати: стан здоров`я та матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у частини другої статті 182 СК України.

Згідно ст. 183 Сімейного кодексу України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Зважаючи на встановлений ст. 180 Сімейного кодексу України спільний обов`язок обох батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття, суд доходить висновку, що позов належить задовольнити та стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання неповнолітніх дітей в розмірі 1/3 доходу щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи від дня пред`явлення позову і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Щодо вимоги про визначення місця проживання дітей, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 160 Сімейного кодексу України (надалі за текстом - СК України), місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Відповідно до положень ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно із ст. 150 СК України, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті (ч. 1 ст. 157 СК України).

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Згідно ст. 9 цієї Конвенції держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини; таке розлучення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини; держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

У відповідності до ч. 1 ст. 160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Частиною другої цієї ж статті визначено, що місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Стаття 161 СК України передбачає, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Частиною третьою статті 160 СК України, визначено, що якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду в Постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц зазначила, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага, в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини, приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно з ч. 4 ст. 19 СК України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

У відповідності до ч. 5 ст. 19 СК України, орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Службою у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації як органом опіки та піклування надано висновок від 18.03.2024 щодо визначення місця проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно до зазначеного висновку, за результатами проведеної роботи органом опіки та піклування встановлено, що орган опіки та піклування визнав доцільним визначити визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з позивачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених ст. 82 ЦПК України. Належними доказами в розумінні ст. 77 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно з принципом диспозитивності, встановленим ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Таким чином, суд, з`ясувавши обставини справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного наданого доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Згідно із ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1 073,60 грн. за одну позовну вимогу та 1 073,60 грн. на користь відповідача за другу позовну вимогу, а саме за ставками судового збору, що діяли на момент звернення позивача із даним позовом до суду.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 23, 81, 141, 247, 258, 259, 263-268, 273 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба дітей та сім`ї Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації про стягнення аліментів та визначення місця проживання малолітніх дітей - задовольнити;

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) аліменти на утримання їх спільних дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 03.10.2023 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття;

Визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ;

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 1 073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок;

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1 073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок;

Рішення підлягає негайному виконанню в частині стягнення аліментів у межах платежів за один місяць;

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Суддя В.В. Гребенюк