Ухвала суду № 122894153, 05.11.2024, Охтирський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 583/4393/24

1-кп/583/431/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" листопада 2024 р. м. Охтирка Сумської області

Охтирський міськрайонний суд Сумської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4

його захисника ОСОБА_5

з фіксацією розгляду справи підсистемою «ВКЗ», розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Охтирка кримінальне провадження № 12024200460000608 від 08.07.2024 щодо

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Охтирка Сумської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого 22.08.2023 за вироком Охтирського міськрайонного суду Сумської області за ч.4 ст. 189, ч.4 ст.186, ч.2 ст. 190, ч.1, ч.3 ст. 357 КК України до покарання у виді чотирьох років обмеження волі

обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст. 186 КК України,

встановив:

На розгляді в Охтирському міськрайонному суді Сумської області перебуває зазначена кримінальна справа.

У судовому засіданні від прокурора надійшло клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою беручи до уваги, що строк запобіжного заходу закінчується 07.11.2024, однак судовий розгляд кримінального провадження з об`єктивних причин не може бути завершений в межах строку дії запобіжного заходу. При цьому ризики, передбачені ст. 177 КПК України, що стали підставою для застосування саме цього виключного запобіжного заходу обвинуваченому, не зникли та не зменшилися.

У судовому засіданні прокурор підтримав клопотання, обґрунтовуючи тим, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого умисного корисливого злочину, пов`язаного із застосуванням щодо потерпілого фізичного насильства, після спливу терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою може переховуватися від суду, зважаючи на тяжкість покарання, незаконно впливати на свідків, які є його знайомими, а також потерпілого, до якого раніше було застосовано фізичне насильство, з метою зміни чи відмови останніх від показань, та вчинити інше кримінальне правопорушення, так як обвинувачений не має офіційних джерел доходу, не працює, раніше судимий за скоєння умисних корисливих та насильницьких кримінальних правопорушень, що свідчить про його схильність до вчинення подібних кримінальних правопорушень. Крім того, обвинувачений перебуваючи під запобіжним заходом у виді нічного домашнього арешту, обраного йому судом до вступу у законну силу вироку Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 22.08.2023 за ч.4 ст. 189, ч.4 ст. 186, ч.2 ст. 190, ч.1 ст. 357, ч.3 ст. 357 КК України, допустив порушення умов нічного домашнього арешту.

Обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник ОСОБА_5 у судовому засіданні заперечували проти задоволення клопотання прокурора, вважали недоведеними зазначені у клопотанні ризики, просили обрати запобіжний захід у вигляді домашнього арешту із застосуванням електронних засобів контролю, посилаючись на те, що обвинувачений раніше не переховувався від слідства та суду та не має такого наміру і у подальшому, також запевнив про відсутність з його сторони будь-якого тиску на свідків.

Заслухавши думку учасників процесу, вивчивши клопотання, суд виходить з наступного.

Ухвалою слідчого судді Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 12.07.2024 ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, строк якого був продовжений ухвалою слідчого судді Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 09.09.2024 до 24.00 год. 07.11.2024. Згідно зі ст. 29 Конституції України ніхто не може триматися під вартою інакше, як на підставах та в порядку, встановленому законом.

Відповідно дост.194КПК України під час розгляду клопотання суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим злочинів, наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один з ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою злочинів, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст.178КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість злочинів, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Відповідно до положень ч. 1 ст.183КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Згідно з ч. 3 ст.199КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: виклад обставин,які свідчатьпро те,що заявленийризик незменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

Перевіряючи доводи клопотання прокурора на предмет наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, суд вважає, що ризики, які були враховані судом при застосуванні обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою на даний час не зменшилися.

Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, суд відмічає, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності.

Прокурор звертаючись до суду з клопотанням про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому, посилається на наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: переховуватися від суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності; незаконно впливати на свідків та потерпілого у цьому кримінальному провадженні, а також вчинити інше кримінальне правопорушення.

Суд звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.

Так ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних із характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимостей може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).

Надаючи оцінку можливості обвинуваченому переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній, з метою уникнення ймовірного покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих йому злочинів, може вдатися до відповідних дій.

З обвинувального акту вбачається, що ОСОБА_4 обвинувачується у скоєнні тяжкого злочину, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до десяти років, свідками цього злочину є його знайомі, а тому існує ризик, що обвинувачений може незаконно впливати на них, а також на потерпілого, до якогораніше булозастосовано фізичненасильство,з метоюспонукати останніхдо зміничи відмовивід наданняпоказань.Крім того ОСОБА_4 має молодий вік, раніше судимий за скоєння умисних корисливих та насильницьких кримінальних правопорушень, не працює, тобто не має офіційних джерел до існування, не має сталих соціальних зв`язків, а тому перебуваючи на волі може продовжити свою злочинну діяльність, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». Таким чином наявний ризик переховування від суду, щоб уникнути покарання.

В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня ( ОСОБА_6 проти Росії). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови).

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.

Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.

При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності дій є об`єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належного дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов`язків.

Оцінюючи викладені обставини в їх сукупності суд дійшов висновку, що на даному етапі судового розгляду лише винятковий запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, дозволить під час судового розгляду контролювати його місце перебування та запобігти встановленим ризикам, які на теперішній час продовжують існувати.

Відповідно доводи захисника про недоведеність існування ризиків є непереконливими, адже при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу дається оцінка сукупності обставин, які можуть свідчити про існування чи відсутність саме ризиків (можливості) вчинення дій, а не факту конкретного їх вчинення.

Отже, у суду не виникає сумнівів щодо обґрунтованості та доведеності ризиків, якими прокурор обґрунтовував клопотання.

За наведених обставин, суд не знаходить підстав для зміни запобіжного заходу обвинуваченому на більш м`який, оскільки підстави запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не відпали, на даний час судовий розгляд справи не завершений, тому з метою запобігти спробам переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень, суд вбачає за доцільне продовжити обвинуваченому строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на шістдесят днів,

Медичних даних, які б свідчили про неможливість перебування обвинуваченого в умовах тримання під вартою, суду не надано.

На думку суду, тримання обвинуваченого ОСОБА_4 під вартою з наведених вище підстав виправдане існуванням суспільного інтересу на забезпечення належного судового розгляду кримінального провадження про тяжке кримінальне правопорушення, що за таких обставин переважає принцип поваги до особистої свободи, що відповідає вимогами ст. 5 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Враховуючи наведене вище, суд приходить до висновку про необхідність продовження обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Керуючись ст.7-20,22-29,31,35,176-178,183,193,194,196,197,199,369-372,376,392, 395 КПК України, колегія суддів, -

ухвалив:

Клопотання прокурора задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк шістдесят днів, обчислюючи строк тримання під вартою з 5 листопада 2024 року до 24.00 год. 3 січня 2025 року.

Ухвала щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвала може бути оскаржена до Сумського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення, а обвинуваченим з моменту вручення йому копії ухвали.

Повний текст ухвали виготовлено 7 листопада 2024 року.

Суддя Охтирського міськрайонного суду

Сумської області ОСОБА_1