Рішення № 122871028, 28.10.2024, Ржищівський міський суд Київської області

Головуючий суддя

в суді І інстанції Потапенко А.В.

Єдиний унікальний № 374/179/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ЗАОЧНЕ

28 жовтня 2024 року Ржищівський міський суд Київської області у складі:

головуючого - судді Потапенка А.В.,

за участі:

секретаря - Папенко О.О.,

позивача - ОСОБА_1 (не з`явився),

представника позивача - ОСОБА_2 (не з`явився),

відповідача - ОСОБА_3 (не з`явилась),

представника відповідача - (не з`явилась),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ржищів Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Ржищівської міської ради Київської області про визнання права власності на земельну ділянку, -

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

У травні 2024 року до Ржищівського міського суду Київської області надійшла вказана вище позовна заява. Позивач мотивував позовні вимоги тим, що він є власником 8/15 частин житлового будинку, 1918 року побудов, житловою площею 76 кв.м., загальною площею 137 кв.м., з надвірними будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі рішення Ржищівського міського суду Київської області від 28.11.2023 № 374/309/23. Зазначені 8/15 частки домоволодіння були придбані ним та його колишньою дружиною ОСОБА_3 24.12.2003, відповідно до договору купівлі-продажу, який був оформлений на відповідача. Земельна ділянка, кадастровий номер 3211300000690150053, площею 0,10 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, яка розміщена за вищевказаною адресою, на якій розташований цей будинок, точніше - 8/15 його частки, передана на підставі рішення Ржищівської міської ради Київської області № 663 від 15.09.2005 ОСОБА_3 , - колишній дружині позивача. ОСОБА_3 у 2010 році виїхала на постійне місце проживання за межі України і більше до України не поверталась.

Коли позивач звернувся до Державного реєстратора із заявою про проведення реєстрації права власності на спірну земельну ділянку, у зв`язку із набуттям одноосібно права власності на 8/15 частки житлового будинку, то отримав відмову в проведенні реєстраційних дій, оскільки, на думку державного реєстратора, «... дане рішення Ржищівського міського суду Київської області від 28.11.2023 № 374/309/23 не дає змоги встановити набуття права власності на земельну ділянку».

Посилаючись на ст. ст. 182, 377, 393 ЦК України, ст.ст. 120, 125, 126, 152, 155, 158 ЗК України позивач просив визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3211300000:69:015:0053 площею 0,10 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , виданий Ржищівською міською радою Київської області на м`я ОСОБА_3 відповідно до рішення Ржищівської міської ради Київської області № 663 від 15.09.2005 та скасувати його державну реєстрацію. Скасувати запис про реєстрацію права власності на дану земельну ділянку. Скасувати запис про реєстрацію цієї земельної ділянки як об`єкта нерухомого майна. Визнати за ОСОБА_1 , право власності на земельну ділянку кадастровий номер 3211300000:69:015:0053 площею 0,10 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 16.08.2024 відкрито провадження та постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження. Ухвалою суду від 25.09.2024 призначено справу до судового розгляду.

Позивач та його представник у судове засідання не з`явились, 16.10.2024 представника позивача подав заяву про розгляд справи без його участі та без участі позивача, проти заочного розгляду не заперечував, позовні вимоги підтримував.

Відповідачка ОСОБА_3 копію ухвали про відкриття провадження та копію позовної заяви з додатками не отримала, рекомендований лист з повідомленням про вручення поштового відправлення, який було надіслано на адресу місця реєстрації відповідачки повернувся без вручення адресату з приміткою листоноші :"адресат відсутній за вказаною адресою" (а.с.58). У судове засідання відповідачка не з`явилась двічі поспіль, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась, шляхом розміщення оголошення про виклик на веб-сайті судової влади України в порядку ч.11 ст. 128 ЦПК України. Про причини неявки не повідомила, відзив на позов у встановлений судом строк та клопотань про відкладення розгляду справи не надсилала.

Представник відповідача - Ржищівської міської ради Київської області у судове засідання не з`явився, надіславши 02.09.2024 клопотання про розгляд справи без участі представника. Копію ухвали про відкриття провадження та копію позовної заяви з додатками представник відповідача отримав 26.08.2024. У визначений судом строк відзиву не подавав.

Отже суд, відповідно до ст. 280 ЦПК України проводив заочний розгляд справи.

Судом встановлено наступні обставини.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 24.12.2003 ОСОБА_3 купила 8/15 частки житлового будинку, з надвірними будівлями та спорудами, що за адресою АДРЕСА_1 (а.с.14).

Рішенням Ржищівського міського суду Київської області від 28.11.2023 у справі № 374/309/23 за ОСОБА_1 визнано право власності на 8/15 частки житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, за адресою: АДРЕСА_1 . Рішення набрало законної сили 02.01.2024 (а.с.10-12). Реєстрація права власності на будинок підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав (а.с.13).

Згідно з Державним актом на право власності на земельну ділянку, серії ЯБ № 308696 від 27.01.2006, ОСОБА_3 є власником земельної ділянки, кадастровий номер 3211300000:69:015:0053 площею 0,1000 га, що за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - будівництво та обслуговування жилого будинку (а.с.15).

Рішенням про відмову в проведенні реєстраційних дій від 01.05.2024, ОСОБА_1 відмовлено в проведенні реєстраційних дій щодо реєстрації права власності на земельну ділянку, оскільки на підставі рішення Ржищівського міського суду Київської області від 28.11.2023 визнано право власності на житловий будинок, і дане рішення не підтверджує набуття права власності заявника на земельну ділянку (а.с.17).

Згідно з рішенням виконавчого комітету Ржищівської міської ради Київської області № 59 від 28.04.2016, затверджено перелік назв вулиць в м. Ржищів Київської області, згідно якого АДРЕСА_2 (а.с.18-20).

Норми права, застосовані судом.

Відповідно до ч.1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч.1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абз.12 ч.2 ст. 16 ЦК України).

Згідно з ч.ч 1, 2 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

За змістом ч.1 ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України.

Відповідно до ч.1 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.06.2020 у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20), не відступаючи від правових позицій Верховного Суду України, висловлених у постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6- 2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 та інших, при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, слід враховувати те, що зазначена норма статті 120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України та частині першій статті 377 ЦК України, позивач як особа, яка набула права власності на частину будівлі, став власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, тобто відповідачці.

Відповідно до ст. 41 Конституції України право приватної власності насувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 55 Конституції України, кожен має право будь- якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації (частина перша стаття 125 ЗК України, в редакції, чинній на момент видачі оспорюваного державного акту).

Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України (частина перша стаття 126 ЗК України, в редакції, чинній на момент видачі оспорюваного державного акту).

За змістом п.1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі також - Закон України № 1952) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України № 1952 викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України № 1952 відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми, способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Викладене свідчить, що з 16 січня 2020 року такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачає.

Таку ж правову позицію містить постанова Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі № 465/7960/18-ц.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст. 263 ЦПК України).

Оцінка судом аргументів сторін, доказів.

Враховуючи наведені вище норми чинного законодавства, а також те, що позовна вимога про визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку безпідставна, оскільки державний акт виданий з дотримання вимог чинного законодавства, його законність позивачем не оспорюється, як і не зазначається жодна підстава для висновку про незаконність державного акта про право власності на земельну ділянку від 27.01.2006, отже ця вимога задоволенню не підлягає. Що стосується вимоги про скасування запису про державну реєстрацію права власності, та скасування запису про реєстрацію земельної ділянки як об`єкта нерухомого майна, то такий спосіб захисту не відповідає вимогам чинного законодавства, а саме: ст. 26 Закону України № 1952, тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають, оскільки не є ефективними способами захисту права, яке не визнається.

У той же час обраний позивачем спосіб захисту про визнання права власності на земельну ділянку відповідають положенням ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України та є ефективним способом захисту у даних правовідносинах та за конкретних обставин цієї справи, а тому право позивача, яке не визнається підлягає захисту саме у заявлений позивачем спосіб судового захисту.

Враховуючи викладене, задоволенню підлягає позовна вимога про визнання права власності на земельну ділянку за позивачем.

В порядку, передбаченому ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Керуючись ст. 120, 125 ЗК України, ст.ст. 182, 377 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 12, 76, 78 - 81, 82, 141, 247, 265, 273, 279, 280-284, 352, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3211300000:69:015:0053, площею 0,10 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

В решті позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивачем рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повні найменування сторін:

- ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ;

- ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ;

- Ржищівська міська рада Київської області, код ЄДРПОУ 04358218, адреса місцезнаходження: Київська область, м.Ржищів, вул. Соборна, 22.

Повне рішення складено 07 листопада 2024 року.

Суддя А.В. Потапенко