Рішення № 122859344, 31.10.2024, Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 703/3956/22

2/703/44/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2024 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого-судді Прилуцького В.О.

секретаря судовогозасідання Дегтярь Л.В.

за участі:

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Сміла за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,-

встановив:

ПАТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що в обґрунтування вимог позивач зазначив, що ОСОБА_3 звернулась до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала Заяву № б/н від 30 листопада 2006 року. При підписанні анкети-заяви відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг (далі - Договір), що підтверджується підписом у заяві. Заявою підтверджується той факт, що відповідача проінформовано про умови кредитування в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», які надані їй для ознайомлення в письмовій формі. Формулярами та стандартними формами є саме «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи», які згідно до заяви отримані відповідачем для ознайомлення в письмовій формі. Банком на підставі Договору надання банківських послуг відкрито картковий рахунок відповідачу із початковим кредитним лімітом у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, а відповідачу надано у користування кредитну картку. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 13700 грн. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався п. 3.2, п. 3.3 Договору, на підставі яких відповідач при укладанні Договору дав свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміни (збільшення або зменшення) за рішенням та ініціативою Банку. Банк свої зобов`язання за Договором виконав в повному обсязі, надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач зобов`язався повернути витрачену частину кредитного ліміту відповідно до умов Договору, а саме щомісячними платежами у розмірі мінімального платежу від суми заборгованості, який встановлений Договором. В процесі користування кредитним рахунком відповідач не надавала своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, що має відображення у Розрахунку заборгованості за договором, а також підтверджується випискою по рахунку. Тобто, у порушення п. 6.5 Договору, а також ст. 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконала. В редакції Умов та Правил, що почала діяти з 01 березня 2019 року згідно з п. 2.1.1.2.12. Сторони дійшли згоди, що в разі починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов`язань Клієнта з погашення кредиту, Клієнт зобов`язується сплатити на користь Банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлюються за домовленістю Сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі: 86,4% - для картки «Універсальна»; 84,0% - для картки «Універсальна голд». Ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов`язання за даним договором. Виникнення простроченої заборгованості відбувається у разі несплати мінімального платежу до останнього календарного числа (включно) місяця, наступного за місяцем, у якому було здійснено витрати за рахунок кредитного ліміту, зобов`язання Клієнта вважаються простроченими. У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості, відповідач станом на 24 жовтня 2022 року має заборгованість 62193 грн. 61 коп., яка складається з: 15936 грн. 58 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 19936 грн. 58 коп. заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно зі ст. 625.

Просив суд стягнути з відповідача суму заборгованості за кредитом в розмірі 46257 грн. 03 коп.

Представник позивача, в судовому засіданні проведеному в режимі відеоконференцзв`язку, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд їх задовільнити з підстав викладених у позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник відповідачки, адвокат Бердник В.В., в судовому засіданні, проведеному в режтммі відеоконференцзв`язку, позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити у задоволенні позову. Заперечення обгрунтовані тим, що відповідно до заяви від 22 листопада 2006 року строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії картки - 11/13, процентна ставка 36 % річних. Інших умов кредитування позичальником не узгоджувалося, та будь-яких заяв або довідок не підписувалося. З 2006 по 24 жовтня 2022 року було нараховано та списано за рахунок тіла кредиту штрафи. Після 31 листопада 2013 року та по 24 жовтня 2022 року банком продовжувалися вчинятися дії щодо нарахування позичальнику за кредитним договором відсотків, а також нараховувалися штрафи за прострочення за кредитом та пеня, та відбувалося їх автоматичне списання за рахунок тіла кредиту. Та в цей же період - банком також вчинялося автоматичне погашення (списання) простроченої заборгованості з карти позичальника, списання з якої позичальником не погоджувалося, та яка не стосувалася даного кредиту. Таким чином вважає, що банк не правомірно здійснював нарахування відсотків за підвищеною ставкою по кредиту та самостійно здійснював списання коштів із карти відповідачки таким чином збільшуючи тіло кредиту, що є незаконним та є підставою для відмови у позові. Окрім того просив суд застосувати позовну давність,оскільки відповідачка останній раз здійснювала поповнення картки 20 січня 2017 року, а банк звернувся до суду в 2022 року тобто зі спливом трирічного строку.

Відповідач в судове засідання не зявилась, про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.

Суд заслухавши позицію представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, між ПАТ КБ «ПриватБанк», яке наразі має найменування АТ КБ «ПриватБанк», 30 листопада 2011 року укладено кредитний договір з відповідачем ОСОБА_3 , згідно з умовами якого остання отримала кредитного ліміту у розмірі 2500 грн., шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку.

У заяві зазначено, що відповідач згодна з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомився та погодилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді. В подальшому кредитний ліміт було збільшено до 13700 грн.

Згідно наданого банком розрахунку, станом на 24 жовтня 2022 року у позичальниці ОСОБА_3 утворилась заборгованість за кредитним договором в розмірі 62193 грн. 61 коп., з яких: 46257 грн. 03 коп. - заборгованість за кредитом, 15936 грн. 58 коп. заборгованість за відстками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625.

Позивач просив суд стягнути з відповідача лише заборгованість за простроченим тілом кредиту в розмірі 46257 грн. 03 коп.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) відступлено від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14) та зроблено висновок, що «у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

З аналізу наведених статтей слідує, що позичальник зобов`язаний повернути кредитодавцю позику (кредит) в порядку, на умовах та в строк, що передбачені кредитним договором, і сплатити проценти за користування кредитними коштами.

Як вбачається із заяви № б/н, підписаної ОСОБА_3 , остання містить анкетні дані відповідача, розмір кредитного ліміту - 2500 грн., розміру базової процентної ставки 36 % з розрахунку 360 днів в рік.

Проте ані сама заява №б/н, ані інші матеріали справи, не містять доказів того, які саме Умови та Правила, розумів відповідач, ознайомилась та погодилась із ними, підписуючи заяву №б/н від 30 листопада 2006 року, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем ОСОБА_3 кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати заборгованості за простроченим тілом кредиту.

В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (30 листопада 2006 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (08 грудня 2022 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу ОСОБА_3 . Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про зміну розміру відсотків за користування кредитними коштами в односторонньому порядку, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України). Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

За ч. 1 ст. 79, ч. 1 ст. 80 СК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Судом встановлено, що відповідач не виконувала належним чином умови кредитного договору в частині своєчасної сплати кредитних коштів, однак станом на 24 жовтня 2022 року заборгованість за поточним тілом кредиту відповідно до розрахунку заборгованості, наданим позивачем, складає 0,00 грн.

Тіло кредиту - це сума, яку позичальник фактично отримує на руки. У неї входить тільки основний борг. Прострочене тіло кредиту є сумою яку позичальник не повернув. У заяві позичальника плата за прострочене тіло кредиту не визначена, крім того, в матеріалах справі відсутні докази можливості його нарахування. Разом з тим, банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути з відповідача суму 46257 грн. 03 коп., згідно до розрахунку заборгованості, який наданий позивачем, станом на 24 жовтня 2022 року є простроченим тілом кредиту.

Отже, суд зауважує про безпідставність вимог про стягнення простроченого тіла кредиту через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті в заяві №б/н від 30 листопада 2006 року, підписаної ОСОБА_3 , оскільки тіло кредиту і прострочене тіло кредиту не є тотожними поняттями.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 190/1419/19-ц (провадження № 61-10096св20), від 04 листопада 2020 року у справі № 720/1394/19 (провадження № 61-8855св20).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, за таких умов, позовні вимоги банку про стягнення простроченого тіла кредиту в сумі 46257 грн. 03 коп. є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Таким чином, оскільки немає підстав для стягнення простроченого тіла кредиту, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04).

Щодо клопотання представника відповідача про застосування строків позовної даявності, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 267 ЦПК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, а тому перед застосуванням позовної давності належить з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право не було порушено, суд відмовляє у позові у зв`язку з його необґрунтованістю. У разі встановлення судом порушеного права, але позовна давність за такими вимогами сплила, про що заявила інша сторона, суд відмовляє у позові у зв`язку зі спливом позовної давності, як самостійної підстави, за відсутності визнаних судом поважних причин її пропуску, на які посилався позивач.

Однак, оскільки суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог, підстави для застосування позовної давності відсутні.

Таким чином, ураховуючи вище викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов до задоволення не підлягає, відповідно підстави для стягнення судового збору з відповідача відсутні.

Представник відповідача, адвокат Бердник В.В. у відзиві на позовну заяву зазначив, що відповідачем будуть понесені судові витрати та на підставі ч. 8 ст. 141 ЦПК України докази будуть подані протягом 5 днів після винесення рішення.

Відповідно питання про стягнення судових витрат з позивача на користь відповідача, на момент винесення рішення не розглядається.

Керуючись ст. 263-265, 280-289 ЦПК України, суд,-

вирішив:

В задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - відмовити.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 05 листопада 2024 року.

Головуючий: В. О. Прилуцький