Рішення № 122822401, 31.10.2024, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/10419/24

Провадження № 2/357/4135/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 жовтня 2024 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого судді - Бондаренко О. В., за участю секретаря судового засідання - Фельтіної Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за договором,

В С Т А Н О В И В :

24.06.2024 представник позивача звернувся до суду з вказаним позовом, шляхом направлення засобами поштового зв`язку, який зареєстрований судом 23.07.2024, обґрунтовуючи тим, що 07.07.2023 між ТОВ «Качай гроші» та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії №00-8691824, який підписаний електронним цифровим підписом, у відповідності до якого кредитодавець надав позичальнику кошти у розмірі 5000,00 грн, а позичальник зобов`язався одержати і повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом, виконати інші обов`язки передбачені кредитним договором, на строк 120 днів зі сплатою процентів за користування кредитом: зниженої процентної ставки у розмірі 1,25 %, яка застосовується з 1 по 20 число місяця за кожен день користування кредитом та стандартної процентної ставки у розмірі 2,5 %, яка застосовується з 21 дня користування кредитом. 10.04.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Качай гроші» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» було укладено Договір факторингу №1-10042024, відповідно до якого ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» набуло право Нового кредитора до відповідача за Кредитним договором №00-8691824 від 07.07.2023. На дату звернення до суду заборгованість відповідача за кредитним договором №00-8691824 від 07.07.2023 становить 20125,00 грн, яка складається із: суми боргу по тілу кредиту - 5000,00 грн, суми боргу по відсоткам - 14875,00 грн та суми боргу по комісії - 250,00 грн. Відповідач свої зобов`язання у добровільному порядку не виконує, тому, просив у судовому порядку стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» заборгованість за договором про споживчий кредит № 00-8691824 від 07.07.2023 у розмірі 20125,00 грн, понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 3028 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 9000,00 грн.

02.10.2024 після отримання відповіді на запит з відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання відповідача, судом постановлено ухвалу, якою прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.

22.10.2024 представник відповідача, адвокат Друзь Віталій Вікторович, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідач не в повній мірі погоджується як з окремими обставинами, на які позивач посилається у своїй позовній заяві, так і з позовними вимогами про стягнення заборгованості у розмірі 32153,00 грн, з яких: - ціна позову - 20125,00 грн, судовий збір - 3028,00 грн, витрати на правову допомогу - 9000,00 грн, відтак відповідач не визнає позов. З урахуванням умов укладеного Кредитного договору, а також позовних вимог заявлених у позовній заяві відповідач зазначає, що визнає заявлені вимоги в частині стягнення заборгованості на загальну суму 19 000,00 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 5000,00 грн; заборгованість по процентам - 14000,00 грн. В той же ж час, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості по процентам на загальну суму 14875,00 грн, а також борг по комісії в розмірі 250,00 грн відповідач не визнає, проти них категорично заперечує, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Відповідачем визнається факт укладення з позивачем кредитного договору, а також факт наявності невиконаних зобов`язань за цим договором у частині, яка визнана відповідачем, також відповідач не заперечує щодо обставин укладення кредитного договору. Разом з тим, відповідач не визнає факту погодження під час укладення кредитного договору строку кредитування відмінного від того, що визначений п. 2 паспорту споживчого кредиту № 00-8691824 (додаток №2 до Кредитного договору), в графіку платежів (додаток №1 до Кредитного договору) та п. 1.3. Кредитного договору (строк кредитування 120 днів починаючи з 07.07.2023), натомість вважає нарахування процентів поза межами цього строку є незаконним та вимогу про їх стягнення необґрунтованою. Відповідач бажає в першу чергу звернути увагу шанованого суду на те, що станом на липень 2023 року перебував у скрутному фінансовому становищі, відтак вирішив отримати позику в так званій мікрофінансовій організації на тривалий період. Акцентує увагу, що метою звернення відповідача до позивача було саме отримання позики на 120 днів. Таким чином, здійснивши запит на оформлення позики, дійсним наміром відповідача було отримання позики в сумі 5000,00 грн строком на 120 днів, тобто договір позики відповідачем укладався на строк до 04 листопада 2023 року, про що зокрема йдеться також в п. 3 паспорту споживчого кредиту, в графіку платежів (додаток №2 до Кредитного договору) та п. 1.3. Кредитного договору. Зокрема п.1.1-1.3.1 Кредитного договору чітко та недвозначно передбачено, що кредит надається строком на 120 днів з 07.07.2023 (строк кредитування), термін (дата) повернення кредиту за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу): 04.11.2023. Підпунктом 1.8. Кредитного договору визначено що загальна вартість кредиту складає 19000,00 грн. Таким чином, визначаючи предмет кредитного договору, сторони обумовили сукупну вартість кредиту 19000,00 грн., з яких 5000,00 грн. є сума позики, а 14000,00 грн. проценти за користування кредитними коштами. Водночас, позивачем не надано до суду жодних доказів на підтвердження факту вчинення відповідачем будь-яких дій, з вчиненням яких відбувається пролонгація (збільшення) строку кредитування у відповідності до приписів ч.7 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування». У відповідності до змісту ч.7 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» зміна умов договору про споживчий кредит можлива тільки за згодою сторін. Умова договору про споживчий кредит про можливість внесення до договору змін в односторонньому порядку є нікчемною. У договорі про споживчий кредит забороняється встановлювати умову про продовження в односторонньому порядку строку користування кредитом. Продовження строку користування кредитом здійснюється виключно шляхом укладення додаткового договору за домовленістю сторін. Таким чином Кредитний договір, який надає змогу кредитору змінювати по суті в односторонньому порядку строки кредитування, є нікчемним в силу прямої норми закону, Позивачем не надано доказів укладення додаткової угоди з Відповідачем, у відповідності до якої строк кредитування було збільшено, як того вимагає закон, відтак погодженим сторонами строк кредитування за Кредитним договором сплив 04.11.2023, з того ж часу кредитор втратив право на нарахування процентів за користування кредитом. Таким чином, при вирішенні питання щодо розміру заборгованості, яку слід стягнути з відповідача, необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, якими визначено ціну кредиту і строк кредитування саме у 19000,00 грн. та в 120 днів відповідно, а не завуальованими умовами, які дозволяють кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно великі суми грошових коштів за користування кредитом. З урахуванням наведеного, а також положень кредитного договору, паспорту кредиту та графіку погашення кредиту, то правомірним з боку первісного кредитора було б нарахування процентів за користування кредитними коштами за період з 07.07.2023 по 04.11.2023, натомість проценти нараховано поза межами строку кредитування, а саме на суму 875,00 грн. (14875,00-14000,00=875,00). Таким чином, нараховані первісним кредитором поза межами строку кредитування проценти на загальну суму 875,00 грн. нараховані протиправно, вимоги про їх нарахування не ґрунтуються на нормах закону та не підлягають до задоволення. Також, позивачем, серед іншого, заявлено позовну вимогу про стягнення на свою користь комісійної винагороди у сумі 250,00 грн. Однак, Кредитний договір не містить опису послуг з надання кредиту, управління та обслуговування кредиту та обґрунтованого розрахунку вартості таких послуг. 10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування», який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» (стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній з 10 червня 2017 року). Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року №1734-VIII, який діє з 10 червня 2017 року, (в редакції на час укладення договору) після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит. У разі якщо розмір майбутніх платежів і строки їх сплати не можуть бути встановлені у договорі про споживчий кредит (кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії тощо), споживачу також у строк, визначений цим договором, надається виписка з рахунку/рахунків (за їх наявності), у якій зазначаються: стан рахунку на певну дату, оборот коштів на рахунку за період часу, за який зроблена виписка з рахунку (з описом проведених операцій), баланс рахунку на початок періоду, за який зроблена виписка, баланс рахунку на кінець періоду, за який зроблена виписка, дати і суми здійснення операцій за рахунком споживача, застосована до проведених споживачем операцій процентна ставка, будь-які інші платежі, застосовані до проведених споживачем операцій за рахунком, та/або будь - яка інша інформація, передбачена договором про споживчий кредит. Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. При вирішенні питання щодо законності вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості зі сплати сум комісійних винагород, слід також врахувати правову позицію Великої Палати Верховного Суду висловлену в постанові від 13 липня 2022 року у справі N 496/3134/19 (провадження N 14-44цс21) щодо наслідків укладення договору споживчого кредиту, який передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. З урахуванням викладеного, комісія за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно є нікчемними. В кредитному договорі кредитодавець не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які кредитодавцем встановлена комісія за надання, управління та обслуговування кредиту, а тому положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію за надання кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Таким чином, вимоги позивача у частині стягнення заборгованості за комісійними винагородами в розмірі 250,00 грн. є необґрунтованими і не підлягають задоволенню.Як вбачається з матеріалів справи, позивачем понесені витрати на професійну правничу допомогу на суму 9000,00 грн., з яких: за надання усної консультації з вивченням документів справи 3000,00 грн., складання позовної заяви про стягнення боргу та подання її до суду - 6000,00 грн. З наданих документів вбачається, що правничу допомогу позивачу надано АО «Лігал Ассістанс». Але доказів складання позовної заяви саме АО «ЛІГАЛ АССІСТАНС» матеріали справи не містять, оскільки позовна заява підписана безпосередньо директором ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» і ним ж посвідчено додатки до позову, таким чином, розмір реального надання правничої допомоги на суму 9000,00 грн не підтверджується належним чином та не підлягає стягнення з відповідача. Окрім цього слід звернути увагу суду на те, що дана справа не є складною, для надання консультації по цій справі відсутня потреба досліджувати та аналізувати значні обсяги документів, відтак вартість усної консультації в розмірі 3000,00 грн. в даному випадку є завищеною. З урахуванням наведеного, Відповідач просить суд наведене врахувати та зменшити розмір витрат на правничу допомогу, яка підлягає стягненню з відповідача у випадку задоволення позову. Тому, просив позов задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» заборгованість за договором про споживчий кредит № 00-8691824 від 07.07.2023 у загальному розмірі 19000,00 грн, з яких: 5000,00 грн - заборгованість за кредитом; 14000,00 грн - заборгованість за процентами, в решті позовних вимог відмовити.

29.10.2024 представник позивача, Ярослав Сердійчук , подав до суду відповідь на відзив, в якому зазначив, що відповідач у відзиві на позовну заяву не заперечує факт укладення кредитного договору, видачі коштів та наявності заборгованості, проте частково не погоджується з розміром нарахованих відсотків та витрат на правничу допомогу. Щодо нарахування відсотків, зазначає, що у розрахунку заборгованості (розрахунку і первісного кредитора, і фактора) чітко вказано з чого складається заявлена сума заборгованості, відповідно до яких умов договору та за який період вона була нарахована. При цьому, перевірити правильність розрахунків можливо за допомогою елементарних математичних операцій множення, ділення та додавання. Відповідно до Постанови Верховного Суду від 07.06.2023 року по справі №234/3840/15 визначено, що непогодження (незгода) з розрахунком, наданим позивачем, не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі. Незгода відповідача із розрахунком заборгованості не позбавляє його можливості, на підтвердження своїх доводів, надати свій «контррозрахунок». Відповідачем не було надано ніяких доказів виконання зобов`язань, в тому числі доказів невірного нарахування виниклої суми заборгованості по відсоткам, відповідно до умов Договору, в тому числі шляхом проведення та надання власного контррозрахунку. Таким чином, представником відповідача не були зроблені арифметичні розрахунки суми заборгованості належним чином та у відповідності до всіх визначених та погоджених сторонами умов договору. Відповідач здійснив дії, спрямовані на укладення вказаного договору, шляхом заповнення заяви-анкети на отримання кредиту, у якій відповідач підтвердив, що він ознайомлений з умовами та правилами надання коштів в позику. При цьому, договір та його умови в судовому порядку не оскаржувались, не визнавалися недійсними, а тому є такими, що відповідають волевиявленню сторін. Більш того, відповідач тривалий час здійснював погашення заборгованості, що свідчить про визнання умов договору позичальником. 07.07.2023 між ТОВ «Качай гроші» та ОСОБА_1 укладено Договір кредитної лінії № 00-8691824. Відповідно до п. 1.3 договору строк дії кредитної лінії 120 днів. Позичальник зобов`язаний повернути кредит кредитодавцю 04 листопада 2023 року. Відповідно до п. 1.4 договору стандартна процентна ставка становить 2,50% за кожен день користування кредитом, знижена процентна ставка - 1,25% за кожен день користування кредитом. Відповідно до п. 1.4.1 знижена процентна ставка надається Позичальнику в якості заохочення та діє виключно за умови сплати процентів не пізніше рекомендованої дати оплати, визначеної п. 1.3.1 цього Договору. Звертає увагу, що відсотки за користування кредитом нараховувались за період з 27.07.2023 по 03.11.2023, тобто протягом строку кредитування. При цьому, з розрахунку заборгованості вбачається, що Відповідач не виконав умови п. 1.4.1 договору, не сплатив вчасно відсотки, у зв`язку з чим нарахування здійснювались за ставкою 2,50%. Таким чином, відповідно до наданого розрахунку заборгованості, нарахування відсотків здійснювалось в межах строку кредитування, визначеного та погодженого сторонами Договору та відповідно до умов договору. Крім того, ні первісний кредитор, ні позивач не надсилали відповідачу вимог про дострокове погашення кредиту та не змінювали таким чином строк кредитування. Отже, розмір та порядок нарахування відсотків погоджений сторонами Кредитного договору, підстави виникнення заборгованості є законними, а її розмір розумним та справедливим. Щодо нарахування комісії, то відповідач вважає, що вимога про стягнення комісії за надання кредиту суперечить нормам закону та не підлягає задоволенню. Проте, Статті 1048 та 1054 ЦК України, містять лише загальні норми щодо кредитування. В той же час, в частині третій статті 1054 ЦК України визначено, що особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом. Таким законом в даному випадку є Закон України «Про споживче кредитування» (надалі за текстом - «Закон про споживче кредитування»), яким позивач керувався, укладаючи та виконуючи в подальшому Кредитний договір. Відповідно, за загальним правилом в такому випадку у разі конкуренції норм загального законодавства (ЦК України) та спеціального законодавства (Закон про споживче кредитування) у правовідносинах між учасниками цивільних правовідносин мають застосовуватись саме норми спеціального законодавства (Закону про споживче кредитування - в даному випадку). Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на супровідні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо). З вищенаведеного вбачається, що Закон про споживче кредитування безумовно та однозначно передбачає право Позивача (як Кредитодавця) на встановлення комісії за надання кредиту за Кредитним договором. Національний банк України, який є державним регулятором ринку фінансових послуг в Україні, своєю Постановою від 11.02.2021р. № 16 затвердив «Правила розрахунку небанківськими фінансовими установами України загальної вартості кредиту для споживача та реальної процентної ставки за договором про споживчий кредит», надалі за текстом поіменовані «Правила розрахунку». Вказані Правила розрахунку (пункт 1) передбачають правомірність встановлення Позивачем (як Кредитодавцем) супровідних послуг за кредитом в тому числі і комісії за надання кредиту. Крім того, Додатком № 2 до Правил розрахунку, затверджено типову форму Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит. В даній Таблиці в розділі «Платежі за супровідні послуги» та підрозділі «Кредитодавця» (графа 8) передбачена комісія за надання кредиту, про що свідчить 8 стовбець Таблиці. Також, комісія за надання кредиту була також відображена і в тексті Кредитного договору, який був підписаний відповідачем, що свідчить про обізнаність останнього щодо включення комісії «за надання кредиту» до загальних витрат за Кредитним договором. Таким чином, спеціальним законодавством України прямо визначені можливості позивача (як небанківської фінансової установи) як включати до тексту кредитних договорів із споживачами (яким є і Відповідач) умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії від Відповідача (в т.ч. і в судовому порядку). Відтак, враховуючи все вищезазначене в сукупності, є всі належні правові підстави вважати, що включення до тексту Кредитного договору умови про необхідність сплати відповідачем комісії за надання кредиту, а також подальше витребування нарахованої комісії від позивача є цілком обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству України, що регулює відносини, що склалися між позивачем та відповідачем. Вищезазначені доводи узгоджуються з правовим висновком викладеним у Постанові Великої Палати Верховного суду від 13.07.2022 року у справі № 496/3134/19. Щодо стягнення витрат на правничу допомогу. Відповідач не наводить обґрунтування неспівмірності витрат із складністю справи та не надає суду будь-яких доказів на підтвердження такої позиції. Той факт, що позовна заява підписана директором ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» не спростовує, що її було складено адвокатським об`єднанням. Не заслуговують на увагу посилання відповідача на вартість послуг, наданих адвокатом, оскільки сторонами погоджено саме такі умови надання юридичної допомоги. Більш того, із наданих документів вбачається, що сторони визнають факт надання правової допомоги, погоджують її обсяг та не мають претензій щодо виконання умов договору. Заперечення Відповідача не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами. Отже, такі твердження є припущеннями. Слід звернути увагу, що позовна заява, на виконання вимог цивільного процесуального законодавства, містить попередню суму судових витрат, які позивач поніс у зв`язку з пред`явленням даного позову та розгляду справи у суді в тому числі і 9 000,00 грн витрат на правничу допомогу. Щодо стягнення витрат на користь Відповідача. Відповідач вказує, що ним понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 2 000,00 грн. Дані витрати є неспівмірним з обсягом послуг, наданих Відповідачу та є очевидно завищеними, враховуючи, що справа розглядається в порядку спрощеного провадження, є малозначною, а також типовою для представника Відповідача, що вбачається з відкритих джерел. Крім того, участь представника Відповідача у судових засіданнях не передбачається, а заперечення, наведені у відзиві є безпідставними не необґрунтованими. Крім того, матеріали справи не містить будь-яких доказів того, що відповідач поніс або має понести витрати на правничу допомогу, в тому числі договору про надання правничої допомоги, акт прийому-передачі послуг, детальних опис наданих послуг, докази оплати таких послуг, тощо. Отже, стягнення витрат на правничу допомогу з позивача не можна вважати як розумним, справедливим та таким, що відповідає засадам цивільного судочинства. Таким чином, витрати на правову допомогу, заявлені відповідачем є безпідставними, не підтвердженими належними доказами, а їх розмір є завищеним та необґрунтованим. У зв`язку з чим, позивач просить відмовити відповідачу у задоволенні вимоги про стягнення з позивача витрат на правничу допомогу або суттєво зменшити її розмір. Враховуючи вищевикладене, просить позовну заяву задовольнити в повному обсязі.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про день, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, в позовній заяві міститься клопотання, в якому представник позивача, в особі директора Ярослава Сердійчука, просив розгляд справи проводити без участі представника позивача, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

Представник відповідача, адвокат Друзь Віталій Вікторович, у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином,22.10.2024 подав до суду письмову заяву, в якій просив розгляд справи провести без участі відповідача та його представника, позовні вимоги просив задовольнити частково з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Відповідач - ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов`язків ( ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості ( ст. 627 ЦК України).

Судом встановлено, що 07.07.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Качай гроші» та ОСОБА_1 укладено Договір кредитної лінії № 00-8691824 (а.с. 6-10), відповідно до умов якого кредитодавець надає позичальнику кредит у національній валюті у вигляді кредитної лінії на умовах передбачених договором, а позичальник зобов`язується одержати та повернути Кредит, сплатити проценти за користування Кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

Відповідно до п. 1.2 Договору сума кредитного ліміту складає 5000,00 грн, тип кредиту - кредитна лінія.

Відповідно до п. 1.3 Договору строк дії кредитної лінії складає 120 днів. Позичальник зобов`язаний повернути кредит кредитодавцю 04 листопада 2023 року або достроково.

Відповідно до п. 1.4.1 Договору знижена процентна ставка становить 1,25% від суми кредиту за кожен день користування кредитом, яка надається Позичальнику в якості заохочення та діє виключно за умови сплати процентів не пізніше рекомендованої дати оплати, визначеної п. 1.3.1 цього Договору, тобто з 1 по 20 число включно.

Відповідно до п. 1.4.2 Договору стандартна процентна ставка становить 2,50% від суми кредиту за кожен день користування кредитом, застосовується у межах строку користування кредитом, зазначеного у п. 1.3.1 Договору , з 21 дня користування кредитом.

Відповідно до п. 1.5 Договору за надання кредиту позичальник зобов`язаний сплатити кредитодавцю комісію у розмірі 5% від суми кредиту, що складає 250,00 грн.

Відповідно до п. 1.6 Договору цільове призначення кредиту - на споживчі потреби.

Відповідно до п. 1.7, 1.8 Договору орієнтовна реальна процентна ставка на дату укладення договору становить 5701,07%, орієнтовна загальна вартість кредиту становить 19000,00 грн.

Відповідно до п. 2.8 Договору датою видачі кредиту є дата перерахування кредитодавцем зі свого рахунку коштів кредиту в сумі 5250,00 грн на банківський рахунок позичальника за реквізитами платіжного засобу № НОМЕР_1 .

Згідно додатку №1 до кредитного договору №00-8691824 від 07.07.2023, а саме Графіку платежів, який є невід?ємною частиною договору, загальна вартість кредиту складає 19000,00 гривень, з яких: 5000,00 грн - сума кредиту, 13750,00 грн - проценти за користування кредитом, комісія за надання кредиту - 250,00 грн (а.с. 12).

Вищезазначена інформація міститься також і у підписаному, електронним цифровим підписом, між ТОВ «Качай гроші» та ОСОБА_1 паспорті споживчого кредиту (а.с. 10-11).

З довідки ТОВ «Качай гроші» (а.с. 20) вбачається, що клієнта - ОСОБА_1 , з яким укладено договір №00-8691824 від 07.07.2023, ідентифіковано товариством (одноразовий ідентифікатор 388D5 та номер телефону НОМЕР_2 ) та здійснено акцепт договору.

Також, встановлено, що ТОВ «Качай гроші» свої зобов`язання перед ОСОБА_1 за кредитним договором виконало та надало йому кредит в сумі 5000,00 грн, шляхом перерахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача № НОМЕР_1 , яка зазначена останнім у кредитному договорі за допомогою платіжної системи «Platon», що підтверджується довідкою про перерахування суми кредиту та переліком успішних транзакцій (а.с. 20 на звороті, 21-22).

Відповідно до приписів ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Передбачено ст. 628 ЦК України, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За ч 2. ст. 638 ЦК України передбачено, що договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною, тому акцентуючи пропозицію товариства відповідач електронним підписом одноразовим ідентифікатором (388D5)у договорі приєднався до Правил надання коштів у позику, визнає та погоджується на запропоновані позивачем умови користування та порядок надання товариством грошових коштів, зобов?язується неухильно їх дотримуватись (а.с. 13-19).

Ч.2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

В ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно зі ст. 10 Закону України «Про електронну комерцію» електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття (стаття 11 Закону).

Згідно положень ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

П. 6 ч. 1 ст. 3 цього Закону визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 цього Закону).

На відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів поширюється дія Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».

У ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» вказано, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

За змістом ст. 6, ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

Отже, електронний документ, на підставі якого між сторонами виникають права та обов`язки, має відповідати положенням Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» (правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 16.03.2020 у справі № 910/1162/19 та від 19.01.2022 у справі № 202/2965/21).

Договір укладений між сторонами в електронній формі має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем та первісними кредиторами не було б укладено.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 у справі №757/40395/20-ц, від12.01.2021 у справі №524/5556/19, від 07.10.2020 у справі №127/33824/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі (аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного суду від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19).

Встановлено, що договір кредитної лінії №00-8691824від 07.07.2023 підписаний відповідачем електронним підписом, за допомогою одноразового ідентифікатора (388D5), а тому, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Також, підписання договору кредитної лінії №00-8691824від 07.07.2023 (електронним підписом) свідчить про те, що ОСОБА_1 усі умови цілком зрозумів та своїм підписом підтвердив та закріпив те, що сторони договору діяли свідомо, були вільні в укладенні даного договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.

Отже, встановлено, що вказаний кредитний договір №00-8691824 від 07.07.2023, підписаний сторонами, є чинним, у встановленому законом порядку недійсним не визнавався, сторони визначили всі істотні умови договору, а тому, саме з 07.07.2023 між сторонами виникли договірні відносини щодо користування кредитними коштами у розмірі 5000,00 грн, що визнається відповідачем.

Вищевказані обставини визнаються відповідачем, а відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

10.04.2024 між ТОВ «Качай гроші» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» укладено договір факторингу №1-10042024 (а.с. 25-27), відповідно до якого фактор зобов`язується передати (сплатити) клієнту суму фінансування, а клієнт зобов?язується відступити фактору право вимоги за укладеними кредитними договорами, згідно реєстру боржників.

Відповідно до п. 3.1 Договору фактор сплачує клієнту суму фінансування шляхом безготівкового перерахування грошових коштів у сумі 1 168 064,68 грн.

Відповідно до п. 8.2 Договору факт здійснення між сторонами приймання-передачі документації підтверджується відповідним актом приймання-передачі документації.

Згідно акту приймання-передачі Реєстру боржників від 10.04.2024 до договору факторингу №1-10042024 від 10.04.2024 у електронному та паперовому вигляді (а.с. 28), ТОВ «Качай гроші» передав, а новий кредитор ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» прийняв реєстр боржників в кількості 5897.

З копії платіжного доручення №422780049 від 12.04.2024 (а.с. 27 на звороті), вбачається, що ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» сплатило суму фінансування згідно договору факторингу №1-10042024 від 10.04.2024.

З Реєстру боржників до договору факторингу №1-10042024 від 10.04.2024 та витягу з реєстру боржників до договору факторингу №1-10042024 від 10.04.2024 (а.с. 28 на звороті -30, 31), вбачається, що до переліку входить кредитний договір №00-8691824від 07.07.2023, позичальником за яким є ОСОБА_1 та загальна сума заборгованості становить 20125,00 грн.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

За змістом ст. 516 ЦПК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник у зобов`язанні не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Отже, за змістом наведених вище положень закону заміна кредитора не означає звільнення боржника від обов`язку виконати зобов`язання за кредитним договором, а лише надає боржникові право вимагати від нового кредитора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов`язання на рахунок первинного кредитора.

Таким чином, у разі сплати відповідачем коштів на рахунок первісного кредитора, вони були б перераховані на рахунки ТОВ «Качай гроші» та зараховані для погашення кредитної заборгованості.

Судом встановлено, що первісний кредитор ТОВ «Качай гроші» виконало в повному обсязі умови кредитного договору, надавши відповідачу обумовлену суму кредиту, однак, відповідач прийняті на себе зобов`язання за кредитним договором №00-8691824від 07.07.2023 належним чином не виконав, внаслідок чого за період з 07.07.2023 по 03.11.2023 ТОВ «Качай гроші» нарахувало відповідачу заборгованість на загальну суму 20125,00 грн, що складається з: 5000,00 грн заборгованості за тілом кредиту; 14875,00 грн заборгованості за відсотками, 250,00 грн заборгованості за комісією, що підтверджується розрахунком заборгованості т детальним розрахунком заборгованості (а.с. 22 на звороті- 23, 24) та саме таку суму заборгованості ТОВ «Качай гроші» за договором факторингу №1-10042024 від 10.04.2024 передало позивачу ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС», в результаті чого позивач набув право вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором, що не заперечується відповідачем.

Ст. 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановлені договором.

Відповідно ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму або не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів.

Відповідно до ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

На підставі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що відповідач з умовами договору був ознайомлений, підписав договір №00-8691824 від 07.07.2023, отримав кредит у розмірі 5000,00 грн, однак умови договору щодо повернення зазначених коштів порушив.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України невиконання зобов`язання є порушенням зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Згідно із частиною першою ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Згідно з ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, позивачем доведено факт укладення кредитного договору№00-8691824 від 07.07.2023, факт отримання відповідачем грошових коштів у розмірі 5000,00 грн та порушення ним зобов`язання щодо їх повернення, що визнається відповідачем, а тому, суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту згідно договору №00-8691824від 07.07.2023 в розмірі 5000,00 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості по відсотках в розмірі 35600,00 грн, слід зазначити наступне.

Представник відповідача, адвокат Друзь Віталій Вікторович, заперечуючи проти стягнення з відповідача заборгованості по відсоткам в розмірі 14875,00 грн, зазначає, що нарахування процентів поза межами цього строку є незаконним та вимога про їх стягнення є необґрунтованою. Дійсним наміром відповідача було отримання позики в сумі 5000,00 грн строком на 120 днів, тобто договір позики відповідачем укладався на строк до 04 листопада 2023 року, про що зокрема йдеться також в п. 3 паспорту споживчого кредиту, в графіку платежів (додаток №2 до Кредитного договору) та п. 1.3. Кредитного договору та позивачем не надано до суду жодних доказів на підтвердження факту вчинення відповідачем будь-яких дій, з вчиненням яких відбувається пролонгація (збільшення) строку кредитування у відповідності до приписів ч.7 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування». Погодженим сторонами строк кредитування за кредитним договором сплив 04.11.2023, з того ж часу кредитор втратив право на нарахування процентів за користування кредитом. Таким чином, нараховані первісним кредитором поза межами строку кредитування проценти на загальну суму 875,00 грн. нараховані протиправно, вимоги про їх нарахування не ґрунтуються на нормах закону та не підлягають до задоволення.

Однак, суд критично оцінює зазначені твердження відповідача, виходячи з наступного.

Так, згідно ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачується щомісяця до дня повернення позики.

Ч. 1-3 ст.1056-1 ЦК України передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованої або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Згідно з ч.1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Аналіз указаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов`язки відповідно до цього договору.

Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.

При цьому право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28.03.2018 (справа №444/9519/12) та від 31.10.2018 (№202/4494/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними. За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця. Якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання.

Отже, у разі порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором. У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства. Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх. Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд.

Тобто, твердження про те, що проценти за «користування кредитом» нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння скаржниками правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов`язання. Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 ЦК України.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18.01.2022 (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. Verba chartarum fortiusa ccipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

У разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 року № 723/304/16-ц стягнення процентів за користування грошима за період після визначеного сторонами договору строку повернення позики - дня закінчення строку договору, не ґрунтуються на нормах матеріального права.

Отже, за договорами кредиту та позики проценти за користування кредитними коштами можуть бути нараховані лише протягом строку, на який були надані кредитні кошти і, враховуючи визначену процентну ставку за кредитами, нарахування процентів має проводитися на рівні процентної ставки.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Таким чином, виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором (правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17 грудня 2020 року у справі №278/2177/15ц).

Так, на підставу вимог щодо стягнення заборгованості за кредитним договором з відповідача позивачем було надано розрахунок суми заборгованості за кредитним договором №00-8691824від 07.07.2023, з якого вбачається, що заборгованість відповідача станом на 10.04.2024 становить 20125,00 грн, яка складається із: 5000,00 грн - простроченої заборгованості за кредитом, 14875,00 грн - простроченої заборгованості за нарахованими процентами, яка нарахована в період з 07.07.2023 по 03.11.2023 (120 днів), тобто в межах строку кредитування, яка визначена умовами договору та 250,00 заборгованості по сплаті комісії.

Відповідно до п. 1.3 Договору строк дії кредитної лінії складає 120 днів. Позичальник зобов`язаний повернути кредит кредитодавцю 04 листопада 2023 року або достроково.

Відповідно до п. 1.4.1 Договору знижена процентна ставка становить 1,25% від суми кредиту за кожен день користування кредитом, яка надається Позичальнику в якості заохочення та діє виключно за умови сплати процентів не пізніше рекомендованої дати оплати, визначеної п. 1.3.1 цього Договору, тобто з 1 по 20 число включно.

Відповідно до п. 1.4.2 Договору стандартна процентна ставка становить 2,50% від суми кредиту за кожен день користування кредитом, застосовується у межах строку користування кредитом, зазначеного у п. 1.3.1 Договору , з 21 дня користування кредитом.

Як зазначено вище у рішенні, для підписання кредитного договору №00-8691824 від 07.07.2023 ОСОБА_1 було використано електронний підпис з одноразовим ідентифікатором «388D5» відповідно до вимог частини 6 та 8 статті 11 і статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», яким передбачено сплату відсотків за зниженою процентною ставкою у розмірі 1,25%від суми кредиту та стандартною процентною ставкою у розмірі 2,50 %від суми кредиту, які застосовуються у межах строку користування кредитом,і передбачено графік повернення кредиту та процентів, з якими відповідач погодився, підписавши його, але відповідач, всупереч викладеним у кредитному договорі умовам, в установлені терміни не повернув належні до сплати грошові суми, тим самим порушив встановлений графік обов`язкових платежів та взяті на себе зобов`язання по поверненню кредиту та сплати процентів за користування кредитом, що ним не заперечується.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що у підписаному позичальником договорі №00-8691824 від 07.07.2023 визначені тип та розмір процентних ставок плати за користування кредитом у межах строку користування кредитом - 120 днів, а тому, вимоги про стягнення відсотків є обґрунтованими, оскільки такі умови прямо передбачені кредитним договором №00-8691824 від 07.07.2023 та паспортом споживчого кредиту до вказаного кредитного договору, які підписані відповідачем, відтак, останній був обізнаний з такими умовами договору перед його укладанням.

В ході розгляду справи встановлено, що сума заборгованості по відсотках у розмірі 14875,00 грн нарахована первісним кредитором в межах строку дії договору з 07.07.2023 по 03.11.2023, що підтверджується наявним в матеріалах справи розрахунком, а тому, твердження відповідача про нарахування позивачем процентів поза межами строку дії договору не відповідає фактичним обставинам справи та є помилковим.

Отже, суд вважає, що наданий позивачем розрахунок є належним та допустимим доказом утвореної заборгованості, враховуючи, що позивачем надані докази отримання кредитних коштів, а заперечуючи заявлений позивачем розмір заборгованості по відсоткам відповідач свого розрахунку, який би спростовував доводи позивача щодо суми боргу за кредитним договором №00-8691824 від 07.07.2023, до суду не надав.

Таким чином, позовна вимога щодо стягнення з відповідача процентів за користування кредитом у сумі 14875,00 грн грунтуються на вимогах закону, узгоджена сторонами кредитного договору, а тому підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості по комісії в розмірі 250,00 грн, суд зазначає наступне.

Як зазначено вище у рішенні, 07.07.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Качай гроші» та ОСОБА_1 укладено Договір кредитної лінії № 00-869182, умовами якого визначено комісію за надання кредиту у розмірі 5 % від суми кредиту, що складає 250,00 грн (п. 1.5Договору).

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення ч.1, ч.2, ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно із ч.2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 та у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

Встановлено, що комісія за надання кредиту, передбачена в кредитному договорі, який підписаний сторонами, та визначена конкретною грошовою сумою у розмірі 250,00 грн, тому, є всі належні правові підстави вважати, що включення до тексту кредитного договору умови про необхідність сплати відповідачем комісії за надання кредиту, а також подальше стягнення нарахованої, але не сплаченої комісії є цілком обґрунтованими та такими, що відповідає Закону України «Про споживче кредитування».

Тому, враховуючи вищевикладене, суд вбачає наявність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості по комісії в сумі 250,00 грн.

Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд дійшов висновку, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» заборгованості за договором про споживчий кредит № 00-8691824 від 07.07.2023 у розмірі 20125,00 грн.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

П. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

За змістом ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі та до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

У п 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року, справа № 1-23/2009, щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу), визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Тобто, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру та погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

При обчисленні гонорару слід керуватися зокрема умовами укладеного між замовником і адвокатом договору про надання правової допомоги (частина друга статті 137 ЦПК України, частина друга статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») (правовий висновок викладений у постанові Верховного суду від 03.02.2021 року у справі № 554/2586/16-ц).

Представник позивача на підтвердження витрат на правову допомогу надала: копію договору №15-02/2024 про надання правничої допомоги від 15.02.2024, копію прайс-листа до договору, заявка на надання юридичної допомоги №86, витяг з акту №1 про надання юридичної допомоги від 03.06.2024 та копію платіжної інструкції №422780443 від 10.06.2024, згідно яких вартість послуг в рамках розгляду даної справи становить 9000,00 грн (3000,00 грн (2 години) надання усної консультації та 6000,00 грн (2 години) складання позовної заяви про стягнення боргу) (а.с. 38-42).

Ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, п. 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004) заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Великої палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Також, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Неспівмірність витрат на правничу допомогу із передбаченими законом критеріями є підставою для подання стороною-опонентом клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка подає таке клопотання.

Так, від відповідача в порядку ч. 5 ст. 137 ЦПК України надійшла заява про необґрунтованість витрат на правову допомогу,які підлягають розподілу між сторонами, однак, жодних доказів на підтвердження неспівмірності вказаних витрат на професійну правничу допомогу до суду не надано, а відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Разом з тим, відповідач зазначає, що обсяг виконаних робіт адвокатом не співмірний фактичним витратам, необхідним для розгляду даної справи, оскільки доказів складання позовної заяви саме АО «ЛІГАЛ АССІСТАНС» матеріали справи не містять, позовна заява підписана безпосередньо директором ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС». Окрім цього, дана справа не є складною, для надання консультації по цій справі відсутня потреба досліджувати та аналізувати значні обсяги документів, відтак, вказана вартість послуг адвоката - 9000 грн, на думку відповідача, не співмірна із необхідним часом, які міг витратити адвокат на виконання відповідних робіт (надання послуг) у спірних правовідносинах, та є явно завищеною.

Суд враховує правову позицію Верховного суду викладену у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19 та від 24 січня 2022 року у справі № 757/36628/16-ц, в яких зазначено, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Водночас, якщо суд під час розгляду клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу (заперечень щодо розміру стягнення витрат на професійну правничу допомогу) визначить, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат, суд має дійти висновку про зменшення заявлених до стягнення з іншої сторони судових витрат на професійну правничу допомогу (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17 та у постанові від 19.02.2019 року у справі № 917/1071/18).

Важливими є також висновки у постановах Верховного Суду від 20.11.2018 року у справі № 910/23210/17, від 13.02.2019 року у справі № 911/739/15, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020у справі № 922/2685/19, де визначено, що за наявності заперечень іншої сторони суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Тому, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, враховуючи вищевикладене та обставини даної справи, співмірність заявлених витрат зі складністю справи та розумності їх розміру, суд дійшов висновку про зменшення заявлених судових витрат на професійну правничу допомогу та стягнення з відповідача на користь позивача вказаних витрат у розмірі 3000,00 грн.

Також, позивач при подачі позову до суду сплатив судовий збір в розмірі 3028,00 грн (а.с.1).

Згідно ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, тому, з відповідача на користь позивача стягуються судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3028,00 грн.

Керуючись ст. 11, 15, 16, 205, 207, 526, 610, 611, 612, 628, 634, 638, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, Законом України «Про електронну комерцію», ст. 4, 12, 76 - 82, 141, 223, 258, 259, 264 - 265, 268, 274-279, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» (ЄДРПОУ: 42640371, місцезнаходження: вулиця Ґедройця Єжи, будинок 6, офіс 521, місто Київ, 03150) до ОСОБА_1 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ), про стягнення заборгованості за договором, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» заборгованість за договором про споживчий кредит № 00-8691824 від 07.07.2023 у розмірі 20125,00 грн (двадцять тисяч сто двадцять п`ять гривень 00 копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3028,00 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн, всього 6028,00 грн (шість тисяч двадцять вісім гривень 00 копійок).

У задоволені решти вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Учасник справи, якому повний текст рішення не був вручений у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 05.11.2024.

Суддя: О. В. Бондаренко