Рішення № 122771615, 04.11.2024, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

04 листопада 2024 р. Справа № 120/6602/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Бошкової Юлії Миколаївни, розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 позивач) з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - ГУ ПФУ у Вінницькій області, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області прийнято рішення №155250027669 від 29.03.2024, яким протиправно відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Разом з тим, як стверджує позивач, зазначеним рішенням ГУ ПФУ у Вінницькій області застосовано, як правовстановлюючу норму Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», хоча, згідно з постановою Верховного Суду від 03.11.2021 року № 360/3611/20 застосуванню підлягає саме стаття 13 Закону № 1788-XII. Факт застосування саме норми Закону України №1058-IV підтверджується також листом Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 24.04.2024 №13249-11851/5-02/8-1500/24. Також, позивач наполягає на тому, що відповідачем не зараховано до її спеціального стажу періоди з 11.04.1990 по 02.02.2006 та з 16.12.2012 по 11.08.2023 з підстав необхідності підтвердження цих періодів відповідними довідками, які необхідно надати до органів Пенсійного фонду України.

А також, на думку позивача, відповідачем протиправно не зараховано страховий стаж у період з 01.01.2002 по 31.12.2004, оскільки робота у зазначений період не підтверджується даними індивідуальних відомостей.

З таким рішенням суб`єкта владних повноважень позивач не погоджується, тому звернулась до суду із цим позовом.

Ухвалою від 27.05.2024 відкрито провадження у справі за вказаним позовом та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

12.06.2024 до суду представником ГУ ПФУ у Вінницькій області до суду подано відзив на адміністративний позов, в якому зазначає, про те, що відповідно до пункту 8 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV передбачено пенсію за віком на пільгових умовах призначається: водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу: для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.

Разом з тим, позивач у віці 53 роки звернулася через веб-портал Пенсійного фонду України до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком, окремий вид пенсії (згідно пункту 8 частини 2 статті 114 Закону №1058) в заяві вказано не було. Однак, листом, який додано до заяви, було зазначено, що позивач просить розглядати її заяву про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, відповідно до пункту «з» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з врахуванням рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020".

Відповідно наданих до заяви документів загальний страховий стаж позивача складає 29 років 11 місяців 4 дні. Пільговий стаж позивача на момент подання заяви, за доданими до неї документами, не визначено. Так як, документів (уточнюючих довідок), які б визначали право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах та підтверджували пільговий стаж, позивачем надано не було, тому, розгляд заяви здійснювався в порядку звернення за призначенням пенсії за віком, відповідно до ст. 26 Закону № 1058.

Так, за доданими документами до страхового стажу позивача не зараховано: - період роботи, згідно записів трудової НОМЕР_1 з 01.01.2002 по 31.12.2004, оскільки робота на даному підприємстві не підтверджується даними індивідуальних відомостей про застраховану особу.

Окремо представник відповідача зауважує з приводу позовної вимоги щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах, що посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, як на підставу виникнення у неї права на призначення пільгової пенсії у віці 50 років є необґрунтованим. Адже у наведеному рішенні від 23.01.2020 №1-р/2020 визнано статтю 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон Nє1788-XII) від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII неконституційною, а отже - є недіючою при призначенні пенсії на пільгових умовах. Більше того, рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 впливає на право призначення пенсії на пільгових умовах, яке виникло до 11.10.2017, тобто досягти віку, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення», для призначення пільгової пенсії з урахуванням рішення Конституційного Суду України, особі необхідно було до 11.10.2017. З підстав зазначеного, просить відмовити у задоволенні адміністративного позову.

26.09.2024 позивачем на адресу суду надіслано відповідь на відзив, якою заперечує твердження ГУ ПФУ у Вінницькій області, викладені у відзиві.

Дослідивши матеріали адміністративної справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

21.03.2024 ОСОБА_2 у віці 53 роки, звернулась через веб-портал Пенсійного фонду України до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком, окремий вид пенсії.

Окремо у листі, доданому до заяви, зазначено, що позивач просить розглядати її заяву про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, відповідно до пункту «з» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з врахуванням рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020.

Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає/перераховує пенсію, ГУ ПФУ у Вінницькій області.

29.03.2024 за результатами розгляду звернення позивача, ГУПФУ у Вінницькій області прийняло рішення № 155250027669 про відмову в призначенні пенсії за віком.

У рішенні визначено, що вік заявниці на момент звернення із заявою про призначення пенсії складає - 53 роки. При цьому пенсійний вік, визначений ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», становить 60 років.

Так, за наданими до заяви документами загальний страховий стаж позивача складає 29 років 11 місяців 4 дні. Пільговий стаж позивача на момент подання заяви, за доданими до неї документами, не визначено.

За доданими документами до страхового стажу позивача не зараховано: - період роботи, згідно записів трудової НОМЕР_1 з 01.01.2002 по 31.12.2004, оскільки робота на даному підприємстві не підтверджується даними індивідуальних відомостей про застраховану особу. Зарахування даного періоду роботи до трудового стажу можливо після надходження уточнюючої довідки з місця роботи, або після перевірки первинних документів.

Стаж з 01.01.2005 зараховано згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу, окремо зазначено, про те, що заявниці необхідно додатково надати довідку про пільговий характер роботи з 11.04.1990 по 02.02.2006, з 16.12.2012 про 11.08.2023, яка працювала водієм тролейбуса.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням ГУ ПФУ у Вінницькій області № 155250027669 від 29.03.2024 про відмову у призначенні пенсії, позивач звернулась до суду з цим адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, та стосовно застосування норм п. «з» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

З 01.01.2004 року таким законом є, насамперед Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі ЗУ №1058-IV), який був прийнятий після Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII (далі ЗУ №1788-XII).

Отже, оскільки і ЗУ №1058-IV, і ЗУ №1788-XII регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми ЗУ №1058-IV, як акту права, прийнятого пізніше у часі, а норми ЗУ №1788-XII підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у ЗУ №1058-IV.

Водночас із цим, існують виключення з наведеного загального правила. Згідно з пунктом "з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (у редакції до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію: з) водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.

Законом України від 02.03.2015 №213-VIII раніше передбачений п. «з» ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" запроваджено правила поетапної зміни показника вікового цензу та страхового стажу.

Максимальний віковий ценз для жінок з 50 років - збільшено до 55 років, страховий стаж збільшено з 20 років до 25 років, для чоловіків збільшено страховий стаж з 25 років до 30 років.

Згідно п. 2 розділу XV Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Отже, і після набуття чинності нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" правила призначення пільгових пенсій регламентувались п. «з» ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Такий стан правового регулювання існував до календарної дати набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII (11.10.2017), яким текст Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" був доповнений, зокрема, п. 8 ч. 2 ст. 114, яким встановлено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається: 8) водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу: для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.

Отже, з 01.10.2017 правила призначення пільгових пенсій регламентувались одночасно двома законами, а саме: п. «з» ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та п. 8 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.

Правила вказаних законів були повністю уніфікованими (ідентичними). Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020 "У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII".

Пунктом 1 резолютивної частини названого судового акту визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII.

Відповідно до п. 2 резолютивної частини названого судового акту стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Згідно із п. 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України №1- р/2020 від 23.01.2020 застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: "На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: з) водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років ".

Отже, з 23.01.2020 в Україні існують два Закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій водіям міського пасажирського транспорту, а саме: п. «з» ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та п. 8 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII).

Суд вказує, що відносно позивача правила означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу та страхового стажу.

Віковий ценз складає 50 років та страховий стаж 20 років за п. «з» ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII, й 55 років та 25 років страхового стажу за п. 8 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.

Статтею 22 Конституції України встановлено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Враховуючи ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05 найбільш сприятливим для позивача є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 50 років

Конституційний Суд у рішенні від 23.01.2020 року №1- р/2020 вказує: «Вирішуючи порушені в конституційному поданні питання, Конституційний Суд України виходить з такого. У Конституції України встановлено, що Україна є правовою державою (стаття 1); в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8). За юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (абзац другий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018).

Враховуючи зміст статті 8 Конституції України, розвиваючи практику Конституційного Суду України, верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.

Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2018 року у справі №812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.

Крім того, у рішенні від 22 травня 2018 року №5-р/2018 Конституційний Суд України вказує: «Отже, положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності.

Конституційний Суд України виходить з того, що статтею 46 Конституції України передбачено право громадян на соціальний захист, включаючи право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (частина перша); визначено джерела і механізми соціального забезпечення громадян (частина друга); та встановлено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя).

У державі, яку проголошено соціальною, визначений законодавцем розмір прожиткового мінімуму має реально забезпечувати гідний рівень життя людини».

Частиною 4 статті 24 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Частиною 4 статті 3 КАС України встановлено, що закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Таким чином, в межах даних обставин справи, суд вважає за необхідне врахувати положення ст. 22 Конституції України, ч. 1 ст. 8 Конституції України, ч. 4 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та рішення КСУ від 23 січня 2020 року № 1- р/2020, згідно чого застосуванню підлягають положення п. «з» ст. 13 чинного Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII. Тобто із застосуванням при призначенні пенсії вікового цензу у 50 років.

З підстав зазначеного, суд відхиляє твердження представника відповідача стосовно того, що для призначення пільгової пенсії з урахуванням рішення Конституційного суду України, позивачу необхідно було досягти віку передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення» станом до 11.10.2017.

Отже, враховуючи, що судом встановлено право позивача на призначення пенсії у віці 50 років, визначальним для призначення пенсії є наявність пільгового стажу на момент досягнення зниженого пенсійного віку, або ж на момент звернення заявника із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах.

Так, прийнятим рішенням № 155250027669 від 29.03.2024 ГУ ПФУ у Вінницькій області не врахувало позивачу до пільгового стажу періоди роботи з 11.04.1990 по 02.02.2006 та з 16.12.2012 по 11.08.2023 з підстав не надання позивачем довідки про пільговий характер роботи водієм тролейбуса.

У відповідності до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ від 05.11.1991 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно записів № 7-13 у трудовій книжці НОМЕР_1 , ОСОБА_2 у період з 09.10.1990 по 13.02.2006 працювала в комунальному підприємстві «Одесміськелектротранс» за професією водія міського пасажирського тролейбуса.

Також, відповідно записів трудової книжки за № 14-18, ОСОБА_2 у період з 16.02.2012 по 30.06.2023 працювала водієм тролейбусу у КП «Одесміськелектротранс».

Таким чином, суд наголошує, що по спірних періодах роботи позивача наявні записи в трудовій книжці, яка у свою чергу не містить жодних виправлень, закреслень чи неточностей у зазначених датах та наказах.

Крім того, згідно довідки № 7 від 28.03.2024 виданою КП «Одесміськелектротранс», яка уточнює особливий характер і умови праці для призначення пенсії на пільгових умовах визначено, що періоди з 09.10.1990 по 13.02.2006 та з 16.02.2012 по 30.06.2023 ОСОБА_2 виконувала послуги по перевезенню пасажирів за професією водія міського пасажирського тролейбуса. Пільговий стаж становить 26 років 5 місяців. Дана професія дає право на пенсію на пільгових умовах, згідно п.8 статті 114 Закону №1058.

Таким чином, судом встановлено, що відповідно до наявних в матеріалах справи документів, підтверджено, що за період з 09.10.1990 по 13.02.2006 та з 16.02.2012 по 30.06.2023 ОСОБА_2 працювала водієм тролейбусу.

При цьому, суд акцентує увагу, що довідки про підтвердження пільгового характеру роботи не є обов`язковими, позаяк необхідні у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах.

Отже, зі свого боку, позивач вчинила всі необхідні для призначення пенсії дії та надала усі необхідні для цього документи.

Відтак, відповідачем протиправно не зараховано періоди роботи з 09.10.1990 по 13.02.2006 та з 16.02.2012 по 30.06.2023, як водія тролейбусу до пільгового стажу.

Також, враховуючи, що рішенням № 155250027669 від 29.03.2024 ГУПФУ у Вінницькій області не зараховано позивачу до страхового стажу періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 , а саме: з 01.01.2002 по 31.12.2004 з підстав того, що робота на підприємстві не підтверджується даними індивідуальних відомостей про застраховану особу. З даного приводу суд зазначає наступне.

Частиною 4 статті 24 цього Закону № 1058 передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» набув чинності 01.01.2004. Тобто до 01.01.2004 стаж до страхового на умовах законодавства, що діяло раніше.

Разом з тим, до 01.01.2004 порядок зарахування стажу регулював Закон України «Про пенсійне забезпечення».

Крім того, обов`язок сплати страхових внесків відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (ч.ч. 6 та 12 ст. 20) та обов`язок сплати єдиного внеску по Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (п. 10 ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 4) покладений на страхувальників (підприємців-роботодавців), які є платниками таких внесків.

Виходячи з положень вказаних Законів найнятий працівник не є самостійним платником таких внесків. А тому, періоди роботи, за які підприємство-страхувальник нарахувало застрахованій особі - працівнику заробітну плату та утримало з неї відповідні страхові внески (єдиний внесок), повинні зараховуватися до страхового стажу цієї застрахованої особи-працівника незалежно від того, чи сплатило фактично підприємство-страхувальник ці страхові внески, чи ні.

Працівник же не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення періоду роботи до страхового стажу за порушення, яке вчинене роботодавцем - платником страхових внесків (єдиного внеску).

Таким чином, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку (в індивідуальних відомостях про застраховану особу - заявника (форма Ок-5) відомостей про сплату підприємством-роботодавцем страхових внесків (єдиного внеску) для нарахування пенсії не є підставою для позбавлення особи права на пенсію.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27.03.2018 в справі № 208/6680/16-а, від 24.05.2018 в справі № 490/12392/16-а, від 04.09.201 в справі № 482/434/17.

Більше того, у період з 01.01.2002 по 31.12.2004 перебувала у трудових відносинах з КП «Одесміськелектротранс» Тролейбусне депо, що підтверджується записами з трудової книжки серії НОМЕР_2 та довідками за № 7 від 28.03.2024 про те, що ОСОБА_2 працювала повний робочий день в комунальному підприємстві «Одесміскелектротранс» та набіркою до водійського стажу позивача, як водія тролейбуса.

Окремо, слід наголосити, що ГУПФУ у Одеській області, витребовуючи довідки у КП «Одесміськелектротранс», що підтверджують пільговий характер роботи позивача, додатково просило надати довідки про заробітну плату з 1990 по 2000 роки та архівну довідку про перейменування закладу, при цьому, щодо встановлення нарахувань за період з 01.01.2002 по 31.12.2004, управлінням питання не підіймалося.

У зв`язку із зазначеним до страхового стажу ОСОБА_2 має бути зараховано період з 01.01.2002 по 31.12.2004.

Підсумовуючи зазначене, суд констатує, що позивач має 26 років 5 місяців пільгового стажу, більше 29 років страхового стажу та на момент її звернення до органу Пенсійного фонду із заявою, а саме 21.03.2024 про призначення пенсії, виповнилося 50 років, отже позивачем дотримано вимоги з підстав яких вона має право на призначення пенсії згідно з пунктом "з" статті 13 ЗУ №1788-XII, за віком на пільгових умовах, як водію міського пасажирського транспорту (тролейбуса).

Таким чином, проаналізувавши наведене, суд приходить до висновку про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 29.03.2024 за № 155250027669.

Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.

З метою обрання належного способу захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до п. "з" ст. 13 ЗУ "Про пенсійне забезпечення" з дня звернення за призначенням пенсії, а саме з 21.03.2024, зарахувавши до спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах періоди з 09.10.1990 по 14.04.2005 з 15.04.2005 по 02.02.2006, з 16.03.2012 по 27.03.2012 та з 16.05.2012 по 30.06.2023, а також зарахувати до страхового стажу період з 01.01.2002 по 31.12.2004.

Окремо суд зазначає, що оцінка зарахування періодів трудової діяльності до спеціального стажу в цій справі надана судом у межах правової оцінки та підстав, визначених ГУ ПФУ у Вінницькій області, викладених у рішенні від 29.03.2024 № 155250027669 щодо незарахування періодів роботи позивача.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не виконав процесуального обов`язку доказування власної позиції та не довів правомірності своєї поведінки у спірних правовідносинах, натомість доводи позивача відповідають обставинам справи та ґрунтуються на нормах матеріального закону.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задоволити.

Визнати протиправним та скасувати рішення від 29.03.2024 за № 155250027669 Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про відмову у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку ОСОБА_2 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити ОСОБА_2 пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до пункту "з" статті 13 Закону України "про пенсійне забезпечення" з дня звернення за призначенням пенсії, а саме з 21.03.2024, зарахувавши до її спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах періоди з 09.10.1990 по 14.04.2005, з 15.04.2005 по 02.02.2006, з 16.03.2012 по 27.03.2012 та з 16.05.2012 по 30.06.2023, а також зарахувати до страхового стажу період з 01.01.2002 по 31.12.2004.

Стягнути на користь ОСОБА_2 понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 )

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005; код ЄДРПОУ 13322403)

Рішення суду сформовано: 04.11.2024.

Суддя Бошкова Юлія Миколаївна