Рішення № 122760094, 04.11.2024, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.11.2024Справа № 910/10554/24

Суддя Господарського суду міста Києва Босий В.П., розглянувши в письмовому провадженні справу за позовом Корпорації «ТСМ ГРУП»

до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»

про стягнення 32 699,93 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Корпорація «ТСМ ГРУП» (далі - Корпорація) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі - АТ «НАЕК «Енергоатом») про стягнення 32 699,93 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання із оплати виконаних на підставі договору на виконання проектних робіт №22369-20 від 24.07.2020 робіт, у зв`язку з чим позивач заявляє про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 32 699,93 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення ухвали, для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив, позивачу визначено строк для подання відповіді на відзив протягом 5 днів з дня його отримання.

16.09.2024 до Господарського суду міста Києва від АТ «НАЕК «Енергоатом» надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач заперечує проти позову та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з огляду на можливість звільнення його від сплати заявлених інфляційних в умовах воєнного стану.

24.09.2024 до Господарського суду міста Києва від Корпорації надійшла відповідь на відзив, в якій позивач надав пояснення по суті спору з урахуванням заперечень відповідача, викладених у відзиві на позов, підтримав позов та просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

27.09.2024 до Господарського суду міста Києва від АТ «НАЕК «Енергоатом» надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач надав додаткові пояснення по справі з урахуванням пояснень позивача, викладених у відповіді на відзив, заперечив проти позову та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.

24.07.2020 між АТ «НАЕК «Енергоатом» (замовник) та Корпорацією (підрядник) укладено договір на виконання проектних робіт №22369-20 (далі - «Договір»), відповідно до п. 1.1 якого замовник доручає та зобов`язується прийняти і оплатити, а підрядник приймає на себе зобов`язання з виконання робіт за темою «ВП Запорізька АЕС, м. Енергодар, Промислова 133. Технічне переоснащення ІТЗВ периметра Запорізької АЕС. Автоматизований комплекс технічних засобів фізичного захисту периметра ВП ЗАЕС першої черги технічного переоснащення (по лінії БНС 1-6) 10/12-ЗАЕС БНС 1-6-АКТС. Коригування проектно-кошторисної документації». Код згідно з ДКПП - 71.12.

Згідно з п. 2.2 Договору оплата виконаних робіт здійснюється на підставі акта здачі-приймання виконаних робіт, підписаного обома сторонами, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок підрядника протягом 120 календарних днів з дати підписання замовником акта здачі-приймання виконаних робіт. Оплата замовником частини вартості робіт у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним від підрядника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлених ПК України випадках та порядку.

На виконання умов Договору, позивачем виконано, а відповідачем прийнято роботи на загальну суму 474 559,91 грн., що підтверджується актами здачі-прийняття виконаних робіт №1 від 30.11.2020 та №2 від 15.12.2020, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками підприємств.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.12.2023, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2024, у справі №910/15253/23 встановлено факт неналежного виконання відповідачем грошового зобов`язання за Договором, встановлено наявність заборгованості перед позивачем у розмірі 474 559,91 грн., а за прострочення виконання грошового зобов`язання з відповідача стягнуто 3% річних у розмірі 34 965,32 грн. та інфляційні у розмірі 176 545,02 грн., які були нараховані до 31.08.2023.

Спір у даній справі виник у зв`язку із простроченням виконання відповідачем грошового зобов`язання із оплати виконаних на підставі Договору робіт, у зв`язку з чим позивачем заявлено про стягнення відповідача інфляційних у розмірі 32 699,93 грн., які нараховані за період з 01.09.2023 по 31.07.2024.

У відповідності до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип Верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

Частиною 1 статті 129-1 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили і не підлягають доведенню в іншій справі.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 13.06.2007 «Про незалежність судової влади» передбачено, що за змістом частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені.

В даному випадку, факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання за Договором у розмірі 474 559,91 грн. встановлений рішенням Господарського суду міста Києва від 13.12.2023, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2024, у справі №910/15253/23, яке набрало законної сили та має преюдиційне значення для даної справи, а встановлені в ньому обставини не підлягають повторному доведенню.

Крім того, вказаним рішенням суду ухвалено стягнути з відповідача, зокрема, інфляційні у розмірі 176 545,02 грн., які були нараховані за період до 31.08.2023.

За твердженням позивача, заборгованість, що встановлена вказаним рішенням, була сплачена відповідачем 02.08.2024, на підтвердження чого до позову додана копія платіжної інструкції №2933 від 02.08.2024.

Таким чином, за прострочення виконання грошового зобов`язання за Договором позивачем донараховано відповідачу інфляційні у розмірі 32 699,93 грн. за період з 01.09.2023 до 31.07.2024.

Згідно із ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 536 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Правомірне ж користування чужими грошовими коштами може передбачати сплату процентів, розмір яких визначений договором або законом.

Аналогічний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення саме грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.

Суд відзначає, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за Договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Суд перевірив наданих позивачем розрахунок та встановив, що він є обґрунтованим та арифметично вірним.

Стосовно заперечень відповідача щодо можливості звільнення його від сплати заявлених інфляційних в умовах воєнного стану суд зазначає наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, на яку посилається відповідач, зроблено висновок про те, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Зокрема, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних процентів), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Суд відзначає, що такі висновки були зроблені виходячи з того, що у справі №902/417/18 стягувана позивачем з відповідача сума відсотків річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Тобто, можливість зменшення розміру річних була пов`язана з тим, що в договорі сторонами був передбачений інший розмір відсотків річних за порушення грошового зобов`язання ніж передбачений частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, а тому Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

В той же час, розглядаючи дане питання з позиції викладеній в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 суд відзначає, що норми діючого законодавства взагалі не передбачають можливості зміни в договірному порядку розмірів індексів інфляції, інфляційні не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Більш того, на переконання суду, зазначені інфляційні входять до складу основного боргу, а чинне цивільне законодавство не передбачає можливості суду зменшувати основний борг. Тому не може бути зменшено і розмір процентів, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.

Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 Цивільного кодексу України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Зазначена норма передбачає, що проценти та індекс інфляції, що стягуються у разі порушення стороною грошового зобов`язання, має компенсаційний, а не штрафний характер.

Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Таким чином, не підлягають застосуванню положення щодо зменшення розміру заявлених у даній справі інфляційних.

Стосовно тверджень відповідача про вплив форс-мажорних обставин, суд відзначає, що строк виконання грошового зобов`язання у спірних правовідносинах закінчився ще до введення воєнного стану в Україні, у зв`язку з чим у суду відсутні підстави вважати, що саме обставини непереборної сили стали причиною порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо своєчасної оплати виконаних на підставі Договору робіт.

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі та стягнення з відповідача на користь позивача та інфляційних у розмірі 32 699,93 грн.

Стосовно розподілу витрат по сплаті судового збору та витрат на професійну правничу допомогу за розгляд даної справи суд, зазначає наступне.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, частиною 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України законодавцем передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Суд відзначає, що однією із засад здійснення господарського судочинства, у відповідності до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 Рішення Європейського суду з прав людини від 27.10.1993 у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

У п. 26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

В контексті викладеного, у розрізі даного спору, суд вважає, що правильним було б застосування положення ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України та покладення витрат по сплаті судового збору та витрат на професійну правничу допомогу на позивача, виходячи з наступного.

Конструкція положень статті 625 Цивільного кодексу України свідчить про те, що обов`язок сплати 3% річних та інфляційних за прострочення виконання грошового зобов`язання виникає саме на вимогу кредитора, тобто останньому надано право їх вимагати від боржника, яким він може і не скористатись.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Це не свідчить про обов`язковість досудового врегулювання спору про стягнення 3% річних та інфляційних і не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки саме по собі звернення із позовом до суду можна вважати вимогою кредитора, проте в такому випадку боржника позбавлено можливості сплатити суми 3% річних та інфляційних ще до звернення до суду із відповідним позовом та уникнути додаткових витрат на відшкодування сум, зокрема, судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.

В даному випадку, в матеріалах справи відсутні докази пред`явлення відповідачу вимоги про сплату заявлених у даній справі інфляційних до звернення із позовом до суду, що фактично позбавило відповідача можливості уникнути відшкодування судових витрат у випадку задоволення даного позову. В такому випадку, у суду відсутні підстави вважати сплату судового збору за подання даного позову до суду та витрат на професійну правничу допомогу неминучими та необхідними витратами, без яких відшкодування інфляційних було б неможливим для позивача.

В розрізі положень ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, щодо покладення судових витрат на сторону внаслідок неправильних дій якої виник спір, варто відзначити про те, що спір виникає внаслідок порушення суб`єктивних прав у результаті протиправних дій, а також у разі невизнання або оспорювання суб`єктивних прав. Тобто, виникає питання, який і коли виник спір у даній справі.

Враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні докази пред`явлення позивачем відповідачу вимоги про сплату заявлених у даній справі інфляційних, то фактично останній і не міг порушити, не визнати або оспорювати суб`єктивних прав позивача на відшкодування йому інфляційних, тобто спір у даній справі міг виникнути лише після звернення із позовом до суду.

Відтак, очевидним є те, що неправильними діями, в цьому випадку, є не надання відповідачу можливості сплати заявлені інфляційні ще до звернення до суду з позовом, тим самим уникнути додаткових витрат на відшкодування сум судового збору та витрат на правову допомогу.

В той же час, аналогічна правова позиція була викладена у рішенні Господарського суду міста Києва від 08.07.2024 та додатковому рішенні від 17.07.2024 у справі №910/5637/24, а витрати по сплаті судового збору і витрати на правову допомогу покладено на позивача, проте постановами Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2024 рішення в цій частині скасовані із зазначенням: «суд апеляційної інстанції вважає, що дії позивача щодо подання позовної заяви, без вжиття заходів досудового врегулювання спору направлені на захист його інтересів і не можуть вважатись неправомірними та тягнути за собою обов`язок нести судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у випадку повного задоволення позовних вимог».

Отже, не допускаючи проявлення надмірного формалізму, на що неодноразово звертав увагу апеляційний суд скасовуючи судові рішення, щодо різниці понять «неправомірність» та «неправильність дій», а також різниці у заходах досудового врегулювання спору та визначеної нормами діючого законодавства обов`язковості пред`явлення вимоги для реалізації свого права, дійшовши висновку про те, що розгляд даної справи в суді викликаний виключно волевиявленням самого позивача, обравши такий спосіб захисту свого права, як звернення до суду без надання відповідачу можливості виконати своє зобов`язання в добровільному порядку та уникнути необхідності відшкодування судових витрат, враховуючи правову позицію Північного апеляційного господарського суду, викладену в постановах від 23.09.2024 у справі №910/5637/24, суд покладає витрати позивача на правову допомогу та по сплаті судового збору на відповідача.

В контексті зазначеного, досліджуючи питання розміру витрат позивача на правову допомогу, судом встановлено наступне.

На підтвердження факту понесення витрат на правову допомогу позивачем до матеріалів справи додані такі документи:

- копія договору про надання правничної допомоги від 05.08.2021, укладеного з Адвокатським об`єднанням «Віннерлекс»;

- копія специфікації №117 від 22.08.2024;

- копія платіжної інструкції №1492 від 23.08.2024;

- копія рахунку на оплату правової допомоги від 22.08.2024.

З вказаних вище документів вбачається, що розмір понесених позивачем витрат на правову допомогу у даній справі складає 7 000,00 грн.

За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (надалі - «Закон») договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 1 Закону представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону).

Згідно із статтею 19 Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Частиною п`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Водночас, відповідно до частини п`ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Слід зазначити, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Належним та допустимих доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неспівмірність, та/або нерозумність, та/або нереальність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката до цієї справи відповідач не надав, при цьому, зміст умов договору та специфікації №117 від 22.08.2024 дає підстави для висновку, що правова допомога, у заявленому розмірі, була надана саме в межах даної справи.

Виходячи з предмету та підстав позову, з встановлених обставин, характеру спірних правовідносин та обсягів матеріалів справи, беручи до уваги розгляд цієї справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін, відсутність обґрунтованих заперечень відповідача щодо співрозмірності заявленої суми компенсації, а також зважаючи на принципи співмірності та розумності судових витрат, суд вважає за необхідне покласти на відповідача витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позов Корпорації «ТСМ ГРУП» задовольнити повністю.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3; ідентифікаційний код 24584661) на користь Корпорації «ТСМ ГРУП» (03150, м. Київ, вул. Ямська, 72; ідентифікаційний код 37034171) інфляційні у розмірі 32 699 (тридцять дві тисячі шістсот дев`яносто дев`ять) грн. 93 коп., судовий збір у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. та витрати на професійну правову допомогу у розмірі 7 000 (сім тисяч) грн. 00 коп. Видати наказ.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.П. Босий