Рішення № 122750631, 15.10.2024, Приморський районний суд м. Одеси

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.10.2024

Справа № 522/11585/21

Провадження № 2/522/122/23

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого - судді Ярема Х.С.

при секретарі судового засідання - Кніш Д.А.

за участю позивача - ОСОБА_1

розглянув у загальному позовному провадженні справу

за позовом ОСОБА_1

до 1) Державної установи «Одеський слідчий ізолятор», 2) Головного управління Національної поліції в Одеській області

про відшкодування шкоди.

ВСТАНОВИВ:

1.22.06.2021 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, ДУ «Одеський слідчий ізолятор», ГУ Державної казначейської служби України в Одеській області.

2.Позивач просив суд:

-встановити та визнати порушення ст. 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, що відбулись в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» відносно ОСОБА_1 в період з 22.04.2008 по 22.04.2009;

-призначити ОСОБА_1 справедливу сатисфакцію 3 000 000 грн.;

-стягнути з державного бюджету моральну шкоду 3 000 000 грн.

3.09.08.2021 провадження у справі закрито. 23.12.2022 постановою апеляційного суду скасовано ухвалу від 09.08.2021. 10.02.2023 справа прийнята до розгляду.

4.01.03.2023 відповідач ДУ «Одеський слідчий ізолятор» подав відзив на позов.

5.12.09.2023 залучено співвідповідача Головне управління Національної поліції в Одеській області.

6.31.10.2023 закрито провадження в частині вимог до Державної казначейської служби України, ГУ Державної казначейської служби України в Одеській області.

7.20.11.2023 ДУ «Одеський слідчий ізолятор» подав доповнений відзив на позов.

8.30.11.2023 позивач подав заперечення на відзив.

9.30.11.2023 закрито підготовче провадження.

10.03.04.2024 позивач подав письмову промову по суті справи, 14.10.2024 подав письмову промову у судових дебатах.

11.Відповідачі належним чином повідомлені, не з`явились.

12. ОСОБА_1 звернення до суду з цим позовом пояснює тим, що 21.04.2008 він був затриманий співробітниками карного розшуку ОМУ УМВС України в Одеської області за підозрою у вчиненні злочину, після чого був доставлений до ізолятора тимчасового тримання (ІТТ) №1 у м. Одесі, який є структурним підрозділом ГУ НП в Одеській області, де йому було пред`явлено обвинувачення. Одразу з прибуттям до ІТТ 22.04.2008 ОСОБА_1 зробили флюрографію, яка підтверджувала, що на той час у нього немає патологій легень та серця. 22.04.2008 йому обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Однак після обрання цього запобіжного заходу ОСОБА_1 не був доставлений до слідчого ізолятора, а до 05.05.2008 (майже 15 діб) безпідставно утримувався в ІТТ, де були ненормальні санітарно-побутові умови. Там він утримувався разом з іншими особами, які мали різні інфекційні захворювання. Хоча хворі особи і ті, які не пройшли обов`язкове обстеження, не можуть утримуватись разом із здоровими. Утримання відбувалось в умовах несумісними з нормальними життєвими, що згідно з практикою ЄСПЛ вважається катуванням. Перевищення строків тримання в ІТТ, тримання здорових осіб разом з тими, які мали якісь захворювання, на думку позивача, призвело до того, що саме там він захворів на туберкульоз легень, яким він страждає тепер усе життя. Цей діагноз був поставлений лише 03.06.2008 вже в СІЗО. Однак за час перебування в медичній частині СІЗО, позивачеві не було надано належної медичної допомоги у лікуванні туберкульозу легень, в результаті чого хвороба прогресувала, а стан здоров`я сильно погіршувався. В СІЗО він не отримував належного лікуванням, оскільки при виписці з СІЗО встановили, що пошкоджена одна легеня, а коли ОСОБА_1 , будучи під підпискою про невиїзд, в туберкульозному диспансері зробив сам обстеження, встановили, що ситуація із туберкульозом складніша, пошкоджено дві легені. В результаті завданої позивачеві шкоди він отримав ІІ групу інвалідності.

З моменту затримання 21.042008 по 05.05.2008 він утримувався 44 доби в ІТТ. З 05.05.2008 по 20.05.2008 перебував у спільній карантинній камері ще більше ніж з 20 особами. з 25.05.2008 по 03.06.2008 перебував в загальній камері СІЗО поки 03.06.2008 його не госпіталізували в медичну частину з високою температурою. Позивач вважає, що саме в цей період він тяжко захворів.

Через неправомірні дій відповідачів з 22.04.2008 дня затримання по 22.04.2009 звільнення під підписку про невиїзд, ОСОБА_1 перебував в умовах несумісних із життям, отримував неналежне лікування, позивачу було завдано моральних страждань, які він оцінює в 3 000 000 грн. Захворівши на туберкульоз, лікуючись постійно, не може працювати, заробляти собі на життя, вести нормальний спосіб життя.

13.ДУ «Одеський слідчий ізолятор» проти позову заперечує. Тримання позивача в слідчому ізоляторі відбувалося на підставі відповідних рішень суду. Позивачем не доведено причинно-наслідкового зв`язку між його утриманням в слідчому ізоляторі та ускладненнях здоров`я, які пов`язані з туберкульозом легень, отриманням інвалідності та понесених моральних страждань. Розмір моральної шкоди 3 000 000 грн. є завищеним.

Судом встановлені наступні обставини справи.

14.21.04.2008 ОСОБА_1 був затриманий співробітниками карного розшуку ОМУ УМВС України в Одеської області за підозрою у скоєнні злочинів, після чого він був доправлений до ІТТ №1 у м. Одесі, який є структурним підрозділом ГУНП в Одеській області, де йому було пред`явлене обвинувачення.

15.22.04.2008 в протитуберкульозному диспансері №2 ОСОБА_1 зроблено флюорографію, що підтверджувала відсутність патологій легень та серця.

16.Згідно з довідною протитуберкульозного диспансеру №2 від 22.04.2008 (КГФ№2) - легені та серце без патологій (виписка з довідки у письмовій відповіді СІЗО до Суворовского суду м. Одеси).

17.18.04.2008 суд обрав ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Одеському слідчому ізоляторі (СІЗО).

18.05.05.2008 ОСОБА_1 доставлено до СІЗО в м. Одесі.

19.Зафіксовано, що станом на 05.05.2008 по прибуттю до СІЗО ОСОБА_1 скарг на здоров`я немав.

20.З 03.06.2008 ОСОБА_1 вже під час перебування в СІЗО знаходився на лікування в медичній частині ОСІ-21 з діагнозом: вперше діагностований туберкульоз верхньої частки правої легені інфільтрація Дестр. - МБТ -, М-, Кат.5, Ког.2.08. В період з 03.06.2008 по 18.12.2008 ОСОБА_1 знаходився на лікуванні в медичній частині ОСІ-21 з цим діагнозом.

21.18.06.2008 ОСОБА_1 продовжено строк тримання під вартою до 3 місяців.

22.03.12.2008 після лікування його було виписано з покращенням (на контрольній КФГ в грудні 2008 року у верхніх долях на фоні фіброзу інтенсивні вогнища), перебував на диспансерному обліку лікаря з діагнозом - залишкові зміни туберкульозу легень, великі фіброзно-вогнищеві зміни у верхніх долях легень. Кат. 5.1. Стан здоров`я задовільний. Перебуває на режимному корпусі. Лікування в умовах медичної частини не потребує (лист Начальника ОСІ від 25.02.2009 № 5/12-3522).

23.22.04.2009 ОСОБА_1 змінено запобіжний захід з тримання під вартою на підписку про невиїзд.

24.19.10.2009, вийшовши з СІЗО, ОСОБА_1 самостійно звернувся в КУ «Протитуберкульозний диспансер №2». Пройшовши медичне обстеження, встановлено, що він підлягає спостереженню в тубдиспансері з діагнозом залишкові зміни перенесеного туберкульозу легень у вигляді фіброзно-вогнищевих змін, МБТ-, Кат.5.1. 19.10.2009 діагностований фіброз легень в двох проекціях №41-42 з обох сторін на фоні фіброзу інтенсивні вогнища різної величини, зліва вогнище інтенсивне до 1,5 см в діаметрі з чіткими контурами, синуси вільні (довідка від 19.10.2009).

25.В довідці, виданій 03.07.2014 КУ «Протитуберкульозний диспансер №2» на підставі флюорографії від 23.06.2014, зазначено, що у ОСОБА_1 діагностовано з обох сторін у верхніх і середніх легеневих полях поліморфічні вогнища, фокуси інфільтрації. Зліва інфільтрат з розпадом, корені інфільтровані. Хворий передається на дообстеження.

26.Згідно з довідкою від 13.12.2021 серія 12ААВ № 51964 до акту МСЕК №63/7, ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності по загальному захворюванню.

27.Постановами від 11.03.2014 та від 18.06.2014 прокурор змінив обвинувачення ОСОБА_1 , виключивши ч. 3 ст. 190 КК України та ч. 2 ст. 358 КК України інкримінованих йому тяжких злочинів.

28.Вироком Суворовського районного суду міста Одеси від 25.05.2020 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України, призначено йому покарання у вигляді штрафу та звільнено від покарання, у зв`язку із закінченням строків давності. 13.01.2021 апеляційний суд вирок суду залишив без змін (справа № 523/9773/15-к 1/523/41/19).

29.Згідно з довідкою від 13.12.2021 серія 12ААВ № 51964 до акту МСЕК №63/7, ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності по загальному захворюванню.

Висновки суду.

30.Предметом спору є заподіяння органом поліції (ІТТ) та пенітенціарною установою для утримування осіб (СІЗО) моральної шкоди особі, які утримувалась в цих установах, а його підставами - факти неправомірних дій, бездіяльності цих органів, що полягають у триманні здорової особи з хворими, тримання в ІТТ понад строк, надання неналежного лікування, тримання в умовах несумісних з нормальними, що завдало особі моральної шкоди у вигляді ушкодження здоров`я (набуття тяжкого захворювання туберкульоз легень), що також спричинило потерпілому душевних страждань, пов`язаних з необхідністю проходити довічне лікування, неможливість працювати, змінило уклад усього життя та полягають у причинному зв`язку між неправомірними діями чи бездіяльністю і шкодою. Як на правову підставу відшкодування моральної шкоди позивач посилається на ст. 3 Конвенції, ст. 1176, 1174 ЦК України.

31.За загальним правилом, визначеним в ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Частина 2 цієї статті визначає, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1)якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2)якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3)в інших випадках, встановлених законом.

32.Частиною 1 ст. 1176 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

33.Частиною 6 ст. 1176 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

34.В даному випадку немає обставин спричинення позивачу шкоди внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, тому правила ч.1 ст.1176 ЦК України не застосовуються до даних правовідносин.

35.Натомість позивач вважає, що моральну шкоду йому спричинили дії та бездіяльність ІТТ та СІЗО, які виразилися в завданню шкоди його здоров`ю через тримання здорової особи з хворими, надмірне тримання в ІТТ, надання неналежного лікування, тримання в умовах несумісних з нормальними.

36.Тобто, врегулювання правовідносин між сторонами має відбуватися саме на підставі загальних норм відшкодування шкоди та, зокрема, ч. 6 ст. 1176 ЦК України.

37.За загальним правилом факт наявності шкоди потребує доведення у встановленому законом порядку. У зв`язку з цим, з`ясуванню підлягають обставини щодо шкоди, протиправної поведінки та причинного зв`язку між ними, вини особи. Відсутність хоча б одного із цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

38.Статті 1166, 1167 та ч.6 ст. 1176 ЦК України вимагають встановлення усіх елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою).

39.За таких обставин необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій чи бездіяльності цього органу чи його посадових або службових осіб, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями чи бездіяльністю і заподіяною шкодою.

40.Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає цивільну відповідальність за заподіяну шкоду.

41.У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки органу державної влади та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

42.Відповідач ГУ НП в Одеській області до якого належить ІТТ в м. Одесі заперечень на позов не подавав.

43.Відповідач ДУ «Одеський слідчий ізолятор» вважає, що одразу в день затримання 22.04.2008 ОСОБА_1 був зроблений рентгенівський знімок на якому видно туберкульоз легень, але чому лікарі цього тоді не виявили, що, вважає, загадкою. Тобто, на думку відповідача, позивач вже був заражений задовго до затримання. Набуття захворювання не пов`язане з перебуванням в ІТТ чи СІЗО.

44.Оцінивши наявні у справі докази, доводи обох сторін, суд зробив такий висновок.

45.Наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що 21.04.2008 ОСОБА_1 був затриманий за підозрою у вчиненні злочину та доставлений до ІТТ №1 у м. Одесі.

46.ІТТ №1 у м. Одесі є структурним підрозділом ГУ НП в Одеській області.

47.Одразу з доставленням до ІТТ йому 22.04.2008 в протитуберкульозному диспансері №2 було зроблено флюорографію, яка підтверджувала відсутність патологій легень та серця.

48.Відповідач вважає, що позивач прибув уже хворий на туберкульоз, бо за 15 днів в ІТТ він не міг заразитись, але з невідомих причин лікарі 22.04.2008 цього не виявили. З протилежного боку медичними документами підтверджується, що захворювання на туберкульоз в затриманого не виявлено. В цьому випадку суд віддає перевагу медичним документам та погоджується з позивачем, які стверджують, що він був здоровий.

49.Далі з 21.04.2008 по 05.05.2008 затриманий перебував в ІТТ. Хоча ще 22.04.2008 ОСОБА_1 судом було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Одеському СІЗО. Однак лише 05.05.2008 його фактично доставлено в СІЗО. Тобто, протягом майже 15 діб ОСОБА_1 ще утримувався в ІТТ.

50.Вперше скарги на здоров`я у нього появились 03.06.2008 (різке підняття температури). З 03.06.2008 по 18.12.2008 ОСОБА_1 перебував на лікування в медичній частині ОСІ-21 СІЗО з діагнозом: вперше діагностований туберкульоз верхньої частки правої легені інфільтрація Дестр. - МБТ -, М-, Кат.5, Ког.2.08.

51.Суд відхиляє доводи відповідача, що затриманий не міг заразитися туберкульозом за такий короткий строк з 22.04.2008 (затримання) по 03.06.2008 (його виявлення). Медична експертиза з цього питання не проводилась, тому суд виходить з наявних належних доказів, якими підтверджується, що станом на день затримання захворювання легень не виявлено, а 03.06.2008 вперше діагностовано туберкульоз легень. Крім того, точний день захворювання чи то під час перебування чи в ІТТ, чи в СІЗО встановити неможливо. Але очевидним є те, особа будучи затриманою, немала захворювань легень, але діагностовано вперше захворювання саме під час перебування там. Зараження туберкульозом легень найчастіше відбувається повітряно-крапельним шляхом. Якби умови утримання осіб відповідали таким, що розмежовують контактування в одній камері хворих з здоровими, позивач не заразився б на туберкульоз.

52.Отже, суд погоджується з доводами позивача, що на туберкульоз легень він захворів перебуваючи в ІТТ та СІЗО.

53.Далі позивач посилається на те, що встановлений лікарем медичної установи СІЗО діагноз не відповідає дійсності. 03.06.2008 він був госпіталізований з діагнозом "у верхніх долях зливні вогнищеві тіні, зліва у ІІ міжребер`ї тіні туберкульоми та зовсім протилежний діагноз діагностований вперше "туберкульоз верхньої частки правої легені (інфільтрація), а 18.12.2008 його виписано з медичної частини з діагнозом залишкові зміни туберкульозу легень, великі фіброзно-вогнищеві зміни у верхніх долях легень Кат.5". Тобто, з 03.06.2008 по 18.12.2008 він проходив курс лікування в СІЗО з діагнозом вперше діагностований туберкульоз верхньої правої частки легені, а на флюрографічному знімку туберкульоз зліва. Позивач, не довіряючи цим діагнозам, самостійно звернувся для обстеження в протитуберкульозний диспансер, де 19.10.2009 встановлено, що у двох проекціях з обох боків на фоні фіброзу інтенсивні очаги різної величини, що на думку позивача, суперечить діагнозу, який було встановлено в СІЗО.

54.Зазначені пояснення позивача щодо невідповідності діагнозів суд не бере до уваги, оскільки немає спеціальних медичних знань з цих питань, які і позивач їх немає. Зазначені діагнози мають значення для тяжкості захворювання, однак не впливають на те, що зараження затриманого мало місце.

55.Окрім того, позивач посилається на жахливі умови тримання в СІЗО, які в тому числі є причиною інфікування затриманих туберкульозом. Позивач надав відео, що знаходиться у відкритому доступі в мережі інтернет, де публічно виступив з доповіддю заступник начальника Департаменту з питань виконання покарань С.Бякін на засіданні обласної координаційної ради з питань запобігання поширенню ВІЛ інфекції, наркоманії, туберкульозу та боротьби з дитячою безпритульністю. Доповідь відбулась 31.08.2008. Саме в той період ОСОБА_1 ще утримувався в СІЗО.

56.Суд дослідив за участю позивача представле відео з якого з`ясував, що дійсно заступник начальника Департаменту з питань виконання покарань С.Бякін доповідав, що дійсно в одеській тюрмі сприятливі умови для зараження туберкульозом, хворих стає все більше, утримувати хворих стає неможливо, оскільки немає для цього ніяких умов. Хворі потребують термінового лікування, а його немає.

57.Статтями 8, 9, 11 Закону України «Про попереднє ув`язнення» (в редакції чинній на період затримання) передбачено, що особам, які взяті під варту в ізоляторі тимчасового затримання чи слідчому ізоляторі, гарантують відповідні права, а також матеріально-побутове забезпечення і медичне обслуговування.

58.Суд бере до уваги наданий позивачем доказ, який підтверджує, що умови тримання в тюрмі є неприйнятними для життя та породжують захворювання серед затриманих.

59.Отже, в сукупності і зараження в ІТТ, СІЗО, і утримання в жахливих умовах, становить для особи заподіяння їй моральної шкоди у вигляді ушкодження здоров`я, душевних страждань, що також стали наслідком хвороби. Держава несе відповідальність за умови утримання людей в пенітенціарних установах. Таким чином, вина відповідачів прослідковується.

60. ОСОБА_1 посилається на те, що практика ЄСПЛ свідчить, що ненадання адекватної і необхідної медичної допомоги особам, позбавленим волі, є приниженням для особи, які визнають занепокоєння і перевищують допустимий рівень страждань і тлумачиться Судом як тортури. Відсутність належної медичної допомоги під час тримання під вартою може становити поводження, що суперечить ст. 3 Конвенції.

61.З цього приводу суд відзначає, що хоча й утримання позивача в неналежних умовах і призвело до захворювання, що суд визнає і вважає, що внаслідок цього йому завдано моральної шкоди, проте вважає саме по собі ствердження про неналежні умови тримання в тюрмі не можна називати тортурами ( у випадку з позивачем) , оскільки рівень такого утримання чи гне надання лікування має сягнути такого рівня, щоб це можна було кваліфікувати як тортури над людиною. В даному разі, як видно, позивач лікування отримував. Хоча він і вважає лікування неналежним, а можливо це так і було, але суд немає вагомих підстав на припущенням констатувати порушення ст. 3 Конвенції відносно ОСОБА_1 та призначити справедливу сатисфакцію 3 000 000 грн.

Щодо розміру моральної шкоди.

62.Позивач завдану моральну шкоду оцінює в розмірі 3 000 000 грн. Виходить з того, що відсутня формула розрахунку моральної шкоди, але в результаті захворювання він став інвалідом, не може працювати (в 2024 році йому виповнилось 58 років), отримує невелику пенсію, а захворювання на туберкульоз потребує довічного лікування.

63.Суд звертає увагу, що саме в позові позивач зазначав, що визначає таку суму, оскільки певної формули обчислення немає. В позові зазначаються підстави (обставини, пояснення, аргументи, зокрема й підстави визначення тієї чи іншої суми позивачем), що дає процесуальне право другій стороні (відповідача) аргументовано заперечувати, не погоджуватись з цими підставами. В свою чергу відповідач (СІЗО) в письмовому відзиві заперечував визначення позивачем розміру моральної шкоди в розмірі 3 000 000 грн., як необгрунтований, завищений.

64.Проте лише в клопотанні про дослідження доказів від 14.10.2024 позивач наводить підстави визначення ним шкоди в розмірі 3 000 000 грн., посилаючись на те, що 1 222 131,80 грн. є моральною шкодою, що підлягає гарантійному відшкодуванню на підставі Закону "Про державний бюджет України 2008 року", Закону "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють ОРД, органів досудового розслідування, прокуратури, суду".

65.Суд не вдаючись в правову оцінку поширення на ці правовідносини зазначеного законодавства, не бере до уваги зазначений позивачем розрахунок, оскільки гарантований розмірі відшкродування моралтної шкоди на підставі зазначеного Закону та моральної шкоди на підставі ЦК України, є різними. На цій стадії позивач не може змінювати цих підстав. оскільки позбавлює відповідачів заперечувати проти них.

66.Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

67.Вимога ефективності судового захисту перегукується з міжнародними зобов`язаннями України. Зокрема, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

68.У справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

69.Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація, наприклад, у судовому рішенні порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно.

70.Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи ( ч. 2 ст. 23 ЦК України).

71.У практиці ЄСПЛ є різні стресові фактори, що призводять до заподіяння моральної шкоди. Серед них: невизначеність ситуації з результатом кримінального провадження та його фінансових наслідків; стурбованість і тривога через те, що ситуація триває довго; негативний вплив на членів сім`ї; психічне напруження; глибоке відчуття несправедливості, викликане невиконанням судового рішення; порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема, через порушення принципу належного врядування.

72.Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані, зокрема, Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

73.Слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам і завжди викликає у людини негативні емоції.

74.Позивач доводить, що саме через неправомірні дії ІТТ, СІЗО він, будучи здоровим, утримувася з хворими, утримання в ІТТ було понад строк 15 діб, отримував неналежне лікування, тримання було в умовах несумісних з нормальними, що завдало особі моральної шкоди у вигляді ушкодження здоров`я (набуття тяжкого захворювання туберкульоз легень), що також спричинило потерпілому душевних страждань, пов`язаних з необхідністю проходити довічне лікування, неможливість працювати, змінило уклад усього життя. Перебуваючи у такому становищі, його емоції сягали рівня страждань, принижень, які заподіяли моральну шкоду.

75.Оцінивши усі обставини цієї справи, суд дійшов висновку про наявність шкоди. Так, ситуація з перебуванням в ІТТ та СІЗО сприймається позивачем вкрай негативно. Проте утримання було законним, відбувалось в межах кримінальної справи. З іншого боку ситуація, що досліджується за справою, має психологічно деструктивний характер для позивача, яка призводить до негативних змін у структурі особистості: в емоційній сфері, у психофізіологічному стані та у звичній діяльності, додаткові перешкоди для реалізації його оптимальної життєдіяльності, порушення соціального функціонування, життєвих планів. Останні роки ціль життя позивача зводиться до лікування туберкульозу легень.

76.Позивач зазначає, означені моральні страждання знаходяться у прямому причинно-наслідковому зв`язку з ситуацією, яка пов`язана із бездіяльністю ІТТ, СІЗО під час виконання кожним із них в межах своєї компетенції завдань щодо ув`язненого в частині забезпечення медичного обслуговування.

77.Оцінюючи доводи обох сторін щодо наявності чи відсутності причинного зв`язку між шкодою і протиправною поведінкою, суд виходив з такого.

78.Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку заподіяну шкоду, а тільки за ту шкоду, яка заподіяна його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана якимись іншими обставинами.

79.Суд погоджується, що набуття захворювання на туберкульоз, що хоч і викликає в нього негативні емоції, але не такого рівня, що призводять до моральних страждань у вигляді катування, тортур, які оцінено в 3 000 000 грн.

80.Суд в цій частині погоджується з доводами відповідача.

81.Так, розмір моральної шкоди повинен визначатись з урахуванням вимог розумності та справедливості такого відшкодування, яке має бути не більш ніж достатнім для поміркованого задоволення звичайних потреб потерпілої особи і не повинно призводити до збагачення позивача за рахунок держави.

82.При цьому суд враховує те, що ОСОБА_1 потрапив до ІТТ та СІЗО, внаслідок власних винних дій (вчинення злочину). Сподіватися звісно на хороші умови тримання в таких установам не можна. Разом з тим, це не означає, що потрапивши в місця позбавлення волі особа повинна захворіти на туберкульоз легень, який є непростим у лікуванні, та в тому числі й призвела його до інвалідності. Тому будь-який негативний вплив на здоров`я призводить до об`єктивно моральних страждань незалежно від джерела їх виникнення.

83.Тому виходячи з обсягу страждань позивача, беручи до уваги обсяг змін, що відбулись у житті позивача, суд приходить до переконання, що об`єктивним та справедливим буде відшкодування позивачу шкоди в розмірі 70 000 грн.

Керуючись ст.ст. 263-265 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 70 000 гривень.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 04.11.2024.

Суддя Ярема Х.С.