Рішення № 122746691, 23.10.2024, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2024 рокусправа № 380/13884/24

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді: Кисильової О.Й.,

за участю:

секретаря судового засідання - Фінканін М.С.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - Торопчина О.Д.,

представника відповідача - Паїк М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного Управління Національної поліції у Львівській області (далі - відповідач), у якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 25.07.2024, просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 21.06.2024 № 342 о/с "По особовому складу" про переміщення майора поліції ОСОБА_1 для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби на посаду командира взводу № 1 роти № 3 батальйону поліції особливого призначення "Корпус оперативно-раптової дії" (стрілецький) ГУНП, звільнивши з посади начальника сектору дотримання прав людини Львівського районного управління поліції № 1 ГУНП, з 22.06.2024, встановивши посадовий оклад у розмірі 2500 гривень та надбавку за специфічні умови проходження служби в поліції у розмірі 45 відсотків;

- поновити позивача на посаді начальника сектору дотримання прав людини Львівського районного управління поліції № l Головного управління Національної поліції;

- стягнути з відповідача на користь позивача різницю у середньому у середньому заробітку (грошового забезпечення) між посадовими окладами та надбавками за специфічні умови проходження служби в поліції за посадами начальника сектору дотримання прав людини ЛРП № 1 ГУНП у Львівській області та командира взводу № 1 роти № 1 БПОП "КОРД" (стрілецький) ГУНП у Львівській області, з 22.06.2024 по дату винесення судового рішення, в разі задоволення позову.

- допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді начальника сектору дотримання прав людини Львівського районного управління поліції № 1 Головного Управління Національної поліції.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що позивач проходив службу в Львівському районному управлінні поліції № 1 ГУПН на посаді начальника сектору дотримання прав людини ЛРП № 1 ГУНП у Львівській області. Наказом начальника ГУНП у Львівській області від 21.06.2024 № 342 о/с відповідно до пп.1 п. 2 ч. 1 та ч. 8 ст. 65 Закону України "Про національну поліцію" позивач переміщений на посаду командира взводу № 1 роти № 3 батальйону поліції особливого призначення "Корпус оперативно-раптової дії" (стрілецький) ГУНП, із одночасним звільненням із посади начальника сектору дотримання прав людини та встановленням посадового окладу на новій посаді у розмірі 2500 грн.

Позивач вважає таке рішення відповідача незаконним, оскільки у спірному наказі не конкретизовано підстави, у зв`язку з якими ОСОБА_1 переводять до іншого місця служби, а зазначено "для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби" у той час, як статтею 32 КЗпП України передбачена можливість переведення на іншу посаду тільки за згодою працівника, за винятком тимчасового переведення. А ні рапорту, а ні згоди на переміщення позивач не надавав.

Крім того, зміст оскаржуваного наказу не обгрутований підставами, передбаченими ч. 1 ст. 65 Закону України "Про національну поліцію", та не зазначено, у чому саме полягають інтереси служби у даному випадку. Отже, звільнення позивача з попередньої посади та призначення на іншу є протиправним.

Ухвалою від 03.07.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначене на 01.08.2024 о 14:00 год.

18.07.2024 відповідач надіслав відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позову, з огляду на таке.

ОСОБА_1 перебував на посаді начальника сектору дотримання прав людини Львівського районного управління поліції № 1 ГУНП у Львівській області.

На підставі подання заступника начальника ГУНП у Львівській області від 21.06.2024 та наказу Національної поліції України № 615 від 07.06.2024 майора поліції ОСОБА_1 наказом № 324 о/с від 21.06.2024 для більш ефективної служби, виходячи із інтересів служби переміщено на посаду командира взводу № 1 роти № 3 батальйону поліції особливого призначення "Корпус оперативно-раптової дії (стрілецький) ГУНП", звільнивши його із займаної посади посади начальника сектору дотримання прав людини Львівського районного управління поліції № 1 ГУНП. Порядок переміщення поліцейський врегульований ст. 65 Закону України "Про національну поліцію". Зокрема, ч. 8 ст. 65 цього закону передбачено, поліцейські зобов`язані проходити службу там, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами керівника органу поліції, до повноважень якого належить право призначення на посаду та звільнення з посади.

Відповідач наголошує, що саме з метою оптимізації діяльності поліції, у тому числі під час дії воєнного стану було встановлено для поліцейських обов`язок проходження служби там, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами керівника поліції, в результаті і виникає у керівника ГУНП необхідність у негайному відновленні та підтриманні функціонування органів МВС для забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Відповідно до подання заступника начальника ГУНП у Львівській області від 21.06.2024 ОСОБА_1 за період проходження служби в поліції на займаній посаді зарекомендував себе, як грамотний і дисциплінований працівник. У своїх діях проявляє самостійність і рішучість, у складній обстановці швидко і правильно приймає рішення, проявляє волю і наполегливість у їх реалізації. Схильний до адекватного сприйняття складної екстремальної ситуації та терпимо відноситься до незручностей. Матеріальну частину вогнепальної зброї, правила та порядок її застосування знає. Згідно характеристики психологічних тестів ОСОБА_1 емоційно стійкий, стриманий, самостійний, відповідальний по відношенню до оточуючих, має добре розвинуті комунікативні навички.

Також відповідач зауважує, що на період введення в Україні воєнного стану здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації та/або інших держав проти України та 60 днів після цього поліцейські зобов`язані проходити службу там, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами керівника органу (закладу, установи) поліції, до повноважень якого належить право призначення на посаду та звільнення з посади.

Статтею 3 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" передбачено, що у період дії воєнного стану роботодавець має право перевести працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди (крім переведення на роботу в іншу місцевість, на території якої тривають активні бойові дії), якщо така робота не протипоказана працівникові за станом здоров`я, лише для відвернення або ліквідації наслідків бойових дій, а також інших обставин, що ставлять або можуть становити загрозу життю чи нормальним життєвим умовам людей, з оплатою праці за виконану роботу не нижче середньої заробітної плати за попередньою роботою. У період дії воєнного стану норми частини третьої статті 32 Кодексу законів про працю України та інших законів України щодо повідомлення працівника про зміну істотних умов праці не застосовуються.

Як стверджує відповідач, згода поліцейського є необхідною при переміщенні його по службі у зв`язку зі скороченням штатів (ч. 2 ст. 68 Закону № 580-VIII). В усіх інших випадках підставою переміщення визначено певні обставини або рішення певних органів, настання яких не залежать від волі поліцейського, у тому числі переміщення для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби.

Отже, покликання позивача на норми Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" № 2136-ІХ, а також на загальні положення ст. 32 КЗпП України відповідач вважає безпідставними, оскільки спірні правовідносини врегульовані нормами спеціального законодавства, яким є Закон України "Про національну поліцію" №580-VІІІ.

Пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 18 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліцейський зобов`язаний неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції та Присяги поліцейського, професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва.

Поліцейські мають спеціальний статус особливо під час дії воєнного стану, і приймаючи присягу поліцейського, позивач взяв на себе підвищені вимоги, які пред`являються до працівників поліції при проходженні ними служби в поліції, і яких вони повинні безумовно дотримуватися, оскільки згідно з частиною першою статті 59 Закону №580-VІІІ служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Відтак, майор поліції ОСОБА_1 , отримавши наказ керівника про переміщення на рівнозначну посаду, зобов`язаний безумовно виконати його, зважаючи на обов`язок вірно служити Українському народу, ставлячи при цьому інтереси Українського народу вище ніж свої власні інтереси.

Переміщення позивача мало на меті забезпечення дотримання прав і свобод людей, гарантованих їм Конституцією України, отже не може бути визнаним неефективним, або таким, що не відповідає інтересам служби.

З огляду на викладене, відповідач не погоджується з твердженням позивача про те, що відсутність від нього попередньої згоди на переведення на інше місце служби є підставою для скасування спірного наказу.

25.07.2024 позивач надіслав відповідь на відзив, де зазначив, що внаслідок переміщення позивача з посади на посаду погіршилось його матеріальне становище, а отже погіршилися істотні умови праці (проходження служби).

Статтею 3 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" від 15.03.2022 № 2136-ІХ визначено, що у період дії воєнного стану роботодавець має право перевести працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди (крім переведення на роботу в іншу місцевість, на території якої тривають активні бойові дії), якщо така робота не протипоказана працівникові за станом здоров`я, лише для відвернення або ліквідації наслідків бойових дій, а також інших обставин, що ставлять або можуть становити загрозу життю чи нормальним життєвим умовам людей, з оплатою праці за виконану роботу не нижче середньої заробітної плати за попередньою роботою.

Втім, унаслідок переміщення з посади на посаду з ініціативи роботодавця позивач став отримувати нижче грошове забезпечення та відсоткову надбавку. Жодного інформування за два місяці до звільнення про зміну істотних умов праці (служби) позивачеві не здійснено.

У свою чергу, добір до батальйонів поліції особливого призначення здійснюється на добровільній основі, та суб`єктом внесення клопотання на ім`я очільника ГУНП про призначення на посади є виключно командири цих підрозділів, а не інші посадові (керівні) особи поліції, у даному випадку підписанти подання про переміщення відносно ОСОБА_1 .

До поданих до відзиву документів представник ГУНП долучив лише подання, без доповідних записок, рапортів про доцільність переміщення позивача з посади на посаду, та тим паче без подань (клопотань) начальників структурних підрозділів з яких позивач був звільнений та, відповідно, призначений, з урахуванням специфіки таких посад.

Позивач стверджує, що відповідач не довів необхідності (доцільності) переміщення ОСОБА_1 з посади на посаду (нижчеоплачувану), яка у свою чергу не була скорочена, а позивач відповідно не був виведений поза штат, на відміну від 18 працівників поліції які обіймали посади у ЛРУП № 1 ГУНП та були скорочені (у тому числі серед таких працівників є учасники бойових дій, на відміну від позивача).

Станом на 25.07.2024 посада позивача, з якої його звільнено шляхом переміщення на іншу посаду, є вакантна, на відміну від 18 посад які скорочені, що свідчить про недобросовісність дій відповідача.

Також позивач відмічає, що наказ має бути чітко сформульований і не може допускати подвійного тлумачення. У формулюванні наказу відповідачем зазначено "звільнити з начальника...", що не відповідає нормативно передбаченій формі наказів по особовому складу. Цей "недолік" наказу прямо порушує принцип правової визначеності, який є загальним принципом права.

Крім того, позивач зауважує, що в питаннях призначення, звільнення з посад співробітників секторів, відділів дотримання прав людини, такі дії здійснюються за погодженням з відповідним (профільним) однойменним управлінням, департаментом, що вбачається зі змісту посадової інструкції позивача та наказу МВС (НПУ), яким затверджене Положення про Департамент Головної інспекції та дотримання прав людини Національної поліції. Жодного погодження вказаного питання у випадку з ОСОБА_1 з Управлінням Головної інспекції не має.

У свою чергу, призначення на посади у батальйони поліції здійснюється за клопотанням (поданням) командирів батальйонів, як і підбір співробітників поліції до вказаного підрозділу, чого також не відбулось, оскільки Доповідна записка щодо позивача як кандидата на посаду у батальйон підписана начальником районного управління поліції, а Подання про призначення на посаду командира взводу у батальйон - заступником начальника ГУНП, які в силу Положення про батальйони поліції особливого призначення та Наказу ГУНП про створення на Львівщині однойменного батальйону не являються начальниками (командирами) цих підрозділів, до виключних, дискреційних повноважень яких і належить підбір і призначення на посади співробітників поліції з інших підрозділів.

Протокольною ухвалою від 01.08.2024 підготовче засідання відкладене на 25.09.2024 о 14:00 год.

Ухвалою від 02.08.2024 відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про залучення БПОП "КОРД" (стрілецький) ГУНП у Львівській області до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача.

25.09.2024 відповідач надіслав додаткові пояснення, в яких зазначив, що наказом Голови Національної поліції України від 06.11.2015 № 30 затверджене Положення про Головне управління Національної поліції у Львівській області (далі - Положення № 30). Наказом Голови Національної поліції України від 07.06.2024 № 615 затверджений Перелік змін у штатах Національної поліції, згідно з яким у ГУНП у Львівській області 698 посад скорочено та уведено 698 посад. У свою чергу БПОП "КОРД" (стрілецький) ГУНП у Львівській області є новоствореним підрозділом зі штатною чисельністю 397 посад, формування якого здійснюється із розрахунку 10 % поліцейських, які підлягають мобілізації, територіальних (відокремлених) структурних підрозділів ГУНП у Львівській області.

На переконання відповідача, відсутність у оспорюваному наказі конкретизації підстави, у зв`язку з якими позивача переміщено на іншу помаду, не впливає на правомірність прийняття цього наказу, з огляду на фактичну наявність таких підстав та спеціального законодавства, яким передбачено необхідність прийняття такого рішення.

Протокольною ухвалою від 25.09.2024 у підготовчому засіданні оголошена перерва до 02.10.2024 о 11:30 год.

Ухвалою від 02.10.2024 закрито підготовче провадження. Справа призначена до судового розгляду по суті на 17.10.2024 о 11:30 год.

Протокольною ухвалою від 17.10.2024 у судовому засіданні оголошена перерва до 23.10.2024 о 14:30 год.

У судовому засіданні 23.10.2024 позивач та його представник просили позовні вимоги задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник відповідача у судовому засіданні 23.10.2024 просила відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

23.10.2024 у судовому засіданні проголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.

Наказом начальника Головного управління Національної поліції у Львівській області від 17.01.2023 № 27 о/с "Про особовий склад" відповідно до підпункту 2 пункту 2 частини 1 статті 65 Закону України "Про Національну поліцію" за ініціативою поліцейського ОСОБА_1 переміщений на посаду начальника сектору дотримання прав людини Львівського районного управління поліції № 1 ГУНП у Львівській області.

Наказом начальника Головного управління Національної поліції у Львівській області від 21.06.2024 № 342 о/с "Про особовий склад" відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини 1 та частини 8 статті 65 Закону України "Про Національну поліцію" для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби майор поліції ОСОБА_1 переміщений на посаду командира взводу № 1 роти № 3 батальйону поліції особливого призначення "Корпус оперативно-раптової дії" (стрілецький) ГУНП, звільнивши його з начальника з начальника сектору дотримання прав людини Львівського районного управління поліції № 1 ГУНП із встановленням окладу у розмірі 2500 грн та надбавки за специфічні умови проходження служби у поліції у розмірі 45 %.

Підставою для винесення наказу від 21.06.2024 № 342 о/с вказано подання заступника начальника ГУНП у Львівській області від 21.06.2024 та наказ Голови Національної поліції України № 615 від 07.06.2024.

Вважаючи незаконним наказ від 21.06.2024 № 342 о/с про переміщення на іншу посаду, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи оцінку обгрунтованості доводів позивача про протиправність оспорюваного наказу, суд враховує наступні обставини та положення законодавства.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначені Законом України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII, норми якого суд застосовує у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до ч. 1 ст. Закону № 580-VIII національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, а за ст. 17 Закону № 580-VIII поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу в поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Згідно із ч. 1 ст. 18 Закону № 580-VIII поліцейський зобов`язаний:

1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського;

2) професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва;

3) поважати і не порушувати прав і свобод людини;

4) надавати невідкладну, зокрема, домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров`я;

5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв`язку з виконанням службових обов`язків;

6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.

Відповідно до ч.ч. 1, 3-5 ст. 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України.

Порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції встановлює Міністерство внутрішніх справ України.

Відповідно до ст. 60 Закону № 580-VIII відносини, що виникають у зв`язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції.

Відповідно до статті 65 Закону № 580-VIII переміщення поліцейських здійснюється:

1) на вищу посаду - у порядку просування по службі;

2) на рівнозначні посади: для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби; за ініціативою поліцейського; у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням реорганізації; у разі необхідності проведення кадрової заміни в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами (далі - місцевості з визначеним строком служби); за станом здоров`я - на підставі рішення медичної комісії; з меншим обсягом роботи з урахуванням професійних і особистих якостей - на підставі висновку атестації; у разі звільнення з посади на підставі рішення місцевої ради про прийняття резолюції недовіри відповідно до статті 87 цього Закону;

3) на посади, нижчі ніж та, на якій перебував поліцейський: у зв`язку зі скороченням штатів або реорганізацією в разі неможливості призначення на рівнозначну посаду; за станом здоров`я - на підставі рішення медичної комісії; через службову невідповідність - на підставі висновку атестації з урахуванням професійних і особистих якостей; за ініціативою поліцейського; як виконання накладеного дисциплінарного стягнення - звільнення з посади відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; у разі звільнення з посади на підставі рішення місцевої ради про прийняття резолюції недовіри, відповідно до статті 87 цього Закону;

4) у зв`язку із зарахуванням на денну форму навчання за державним замовленням, у тому числі до магістратури, ад`юнктури та докторантури закладу вищої освіти із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських, а також у разі призначення на посаду після закінчення навчання.

Посада вважається вищою, якщо за нею штатом (штатним розписом) передбачене вище спеціальне звання поліції, нижчою, якщо передбачене нижче спеціальне звання поліції, та рівнозначною, якщо передбачене таке саме спеціальне звання поліції.

Переведення поліцейського може здійснюватися за його ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших органів (закладів, установ) поліції, які порушили питання про переміщення.

Поліцейські зобов`язані проходити службу там, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами керівника органу (закладу, установи) поліції, до повноважень якого належить право призначення на посаду та звільнення з посади.

Переведення поліцейського здійснюється на підставі наказу про звільнення із займаної посади та направлення для подальшого проходження служби до іншого органу (закладу, установи) поліції та наказу про призначення на посаду в органі (закладі, установі) поліції, до якого переміщується поліцейський.

У разі якщо згідно із законом та іншими нормативно-правовими актами призначенню поліцейського на посаду повинно передувати погодження відповідних органів державної влади або органів місцевого самоврядування чи їх посадових осіб, призначення на посаду здійснюється після отримання такого погодження.

Не допускається переміщення поліцейських на вищі посади протягом шести місяців з дня притягнення до адміністративної відповідальності, а також поліцейських, які мають діюче дисциплінарне стягнення.

Частиною 2 ст. 65 Закону № 580-VIII, передбачено, що посада вважається вищою, якщо за нею штатом (штатним розписом) передбачене вище спеціальне звання поліцій нижчою, якщо передбачене нижче спеціальне звання поліції, та рівнозначною, якщо передбачене таке саме спеціальне звання поліції.

Відповідно до ч. 7 ст. 65 Закону № 580-VIII переведення є формою переміщення поліцейських, яке здійснюється у разі, якщо звільнення їх із посад або призначення на інші посади належить до номенклатури призначення різних керівників.

За змістом ч. 8 ст. 65 Закону № 580-VIII, переведення поліцейського може здійснюватися за його ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших органів (закладів, установ) поліції, які порушили питання про переміщення.

Поліцейські зобов`язані проходити службу там, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами керівника органу (закладу, установи) поліції, до повноважень якого належить право призначення на посаду та звільнення з посади.

Переведення поліцейського здійснюється на підставі наказу про звільнення із займаної посади та направлення для подальшого проходження служби до іншого органу (закладу, установи) поліції та наказу про призначення на посаду в органі (закладі, установі) поліції, до якого переміщується поліцейський (ч. 9 ст. 65 Закону № 580-VIII).

Аналіз наведених вище положень Закону № 580-VIII свідчить, що переміщення поліцейського на рівнозначну посаду в поліції може здійснюватися, зокрема, з метою забезпечення більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби, за умови, якщо спеціальне звання за займаною ним посадою відповідає спеціальному званню посади, на яку він переміщується.

Так, законодавець у п. 2 ч. 1 ст. 65 Закону № 580-VIII серед підстав для переміщення поліцейських на рівнозначні посади безпосередньо виділяє лише одну підставу для такого переміщення, яка враховує згоду поліцейського, це - переміщення за ініціативою поліцейського.

Разом з цим, така підстава як «для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби», як у цьому спорі, такої згоди не потребує.

Отже, переміщення за підставою - "для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби" є насамперед рішення певних органів (керівника суб`єкта призначення), прийняття яких не залежать від волі поліцейського.

При цьому, пункт 2 ч. 1 ст. 65 Закону № 580-VIII передбачає єдине правило щодо можливості переміщення поліцейських на рівнозначні посади в інтересах служби, не відокремлюючи випадки такого переміщення в межах однієї місцевості (населеного пункту) чи в іншу місцевість.

15.03.2022 Верховна Рада України ухвалила Закон України "Про внесення змін до законів України "Про Національну поліцію" та "Про Дисциплінарний статут Національної поліції України" з метою оптимізації діяльності поліції, у тому числі під час дії воєнного стану" № 2123-ІХ (далі - Закон № 2123-ІХ), який набрав чинності 01.05.2022.

Згідно із п. 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень пункт 1 розділу І Закону №2123-ІХ діє тимчасово, на період введення в Україні воєнного стану, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації та/або інших держав проти України та 60 днів після цього.

Варто відмітити, що зміни в спеціальному законодавстві з питань проходження служби в поліції, що мали місце 01.05.2022, виключили можливість субсидіарного застосування норм трудового законодавства до регулювання порядку переміщення поліцейських, усунувши таким чином неоднозначне застосування відповідних норм права у подібних правовідносинах.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 25.05.2023 № 620/3663/19.

Таким чином, суд наголошує, що норми статті 32 КЗпП України щодо отримання згоди на переведення не підлягають застосуванню до правовідносин щодо переведення поліцейських, з огляду на те, що до них підлягає застосуванню спеціальне законодавство-Закон № 580-VIII.

Отже, у даному випадку основним та ключовим моментом є те, що поліцейський може бути переведений на рівнозначну посаду саме туди, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами керівника органу, зокрема, на період введення в Україні воєнного стану та 60 днів після цього (п. 2 розділу ІІ Закону № 2123-ІХ).

Суд встановив, що на день прийняття оскаржуваного наказу від 21.06.2024 342 о/с ОСОБА_1 обіймав посаду начальника сектору дотримання прав людини Львівського районного управління поліції № 1 ГУНП та мав спеціальне звання майор.

Посада командира взводу № 1 роти № 3 батальйону поліції особливого призначення "Корпус оперативно-раптової дії (стрілецький) ГУНП також передбачала спеціальне звання майор, що не заперечується позивачем.

Тобто, посада, на яку переміщений позивач, передбачала те саме спеціальне звання, що і посада, яку позивач обіймав до звільнення, що, з урахуванням приписів ч. 2 ст. 65 Закону №580-VIII , є рівнозначними посадами.

Відповідно до статті 59 Закону України "Про Національну поліцію", з метою забезпечення належної підготовки та видання наказів з питань проходження служби поліцейськими, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 23.11.2016 № 1235, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.12.2016 за № 1668/29798, затверджено Порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції (далі - Порядок № 1235) та Перелік документів з питань проходження служби (далі - Перелік).

Відповідно до розділу ІІ Порядку № 1235 підставою для видання наказів по особовому складу є такі зміни в службовій діяльності, зокрема, як переміщення по службі.

За змістом п. 2 розділу ІІІ Порядку № 1235 підставою для підготовки та видання наказів по особовому складу є документи з питань проходження служби, подані до підрозділу кадрового забезпечення поліцейським, його керівником або працівником, який здійснює кадрове забезпечення підрозділу.

Перелік документів з питань проходження служби визначається Переліком документів з питань проходження служби, затвердженим наказом МВС України від 23.11.2016 № 1235 (п. 3 розділу ІІІ Порядку № 1235).

Переліком визначено, що документами з питань проходження служби є: рапорт (заява), що пишеться власноручно у довільній формі; подання про призначення на посаду; подання про встановлення додаткових видів грошового забезпечення.

Так, 13.06.2024 начальник Львівського районного управління поліції № 1 ГУНП у Львівській області склав та подав на ім`я начальника ГУНП у Львівській області Доповідну записку, зі змісту якої слідує, що наказом Національної поліції України від 07.06.2024 № 615 створений батальйон поліції особливого призначення "Корпус оперативно-раптової дії (стрілецький) ГУНП", формування якого здійснюється із розрахунку 10% поліцейських, які підлягають мобілізації, територіальних (відокремлених) структурних підрозділів ГУНП у Львівській області. Частиною 2 ст. 24 Закону України "Про Національну поліцію" у разі виникнення загрози державному суверенітету України та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України, органи та підрозділи, що входять до системи поліції, відповідно до законодавства України беруть участь в обороні України, у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості. Для комплектації новоствореного підрозділу Львівським районним управлінням поліції № 1 виділено 18 поліцейських із розрахунку 10 % від загальної чисельності підрозділу, 6 з яких виявили бажання проходити службу у новоствореному підрозділі. Крім цього, у батальйон поліції особливого призначення запропоновано для призначення, зокрема, майора поліції ОСОБА_1 .

21.06.2024 заступник начальника ГУНП у Львівській області на підставі частин 1, 8 ст. 65 Закону України "Про національну поліцію", вніс на ім`я начальника ГУНП у Львівській області Подання про призначення майора поліції ОСОБА_1 на посаду командира взводу № 1 роти № 1 БПОП "КОРД" (стрілецький) ГУНП у Львівській області.

Таким чином, відповідачем підтверджений факт переміщення позивача у зв`язку з інтересами служби під час дії воєнного стану в Україні.

Суд не погоджується із твердженнями позивача про те, що його звільнення необхідно погоджувати з Управлінням Головної інспекції ГУНП у Львівській області, посаду начальника сектору якого обіймав позивач, оскільки, у даному випадку мало місце переміщення на рівнозначну посаду.

Також суд не бере до уваги доводи позивача про необхідність отримання подання начальника батальйон поліції особливого призначення "Корпус оперативно-раптової дії (стрілецький) ГУНП" для призначення ОСОБА_1 на посаду, оскільки згідно із п. 19 розділу V Положенням про батальйон поліції особливого призначення "КОРД" (стрілецький) керівник порушує клопотання про переміщення кадрів цього батальйону у разі, якщо здійснюється переміщення поліцейського, який перебуває у його підпорядкуванні.

У даному випадку, повноваження щодо прийняття рішення про переміщення позивача належить начальнику ГУНП у Львівській області.

Щодо позиції позивача про порушення його прав у частині виплати грошового забезпечення, суд зауважує, що зі змісту довідок про грошове забезпечення ОСОБА_1 вбачається, що у травні 2024 року грошове забезпечення позивача складало 41315,85 грн (посадовий оклад 2950,00 грн), у червні 2024 року - 41315,93 грн (посадовий оклад - 2815,00 грн), у липні 2024 року - 37982,57 грн (посадовий оклад - 2500,00 грн), у вересні 2024 року - 41315,97 грн (посадовий оклад - 2500,00 грн).

Отже, доводи позивача про порушення його прав у частині отримання на новій посаді грошового забезпечення у меншому розмірі, спростовані відповідачем.

Підсумовуючи викладене вище, суд вважає необгрунтованими доводи позивача щодо застосування до спірних правовідносин приписів КЗпП України, оскільки ст. 65 Закону України "Про Національну поліцію", у редакції, яка діє тимчасово, на період введення в Україні воєнного стану, передбачено право керівників на переміщення поліцейського на рівнозначну посаду в поліції відповідними керівниками з урахуванням інтересів служби.

Вказана норма законодавства не вимагає погодження керівництвом переміщення із самим поліцейським, попереднього отримання від нього згоди з цих питань тощо.

Натомість, Закон України "Про Національну поліцію" № 580-VIII уповноважує керівництво за власною ініціативою порушувати відповідне питання щодо переміщення поліцейського, реалізуючи дискреційні повноваження з питань переміщення поліцейських на рівнозначні посади для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби в умах правового режиму воєнного стану.

Суд також зауважує, Закон України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" від 15.03.2022 № 2136-ІХ визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами (далі - працівники), у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Відповідно до пояснювальної записки до проекту Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" прийняття цього законопроекту створить умови для належного функціонування підприємств та установ в умовах воєнного часу, шляхом дерегуляції окремих умов трудових відносин, оперативного залучення працівників до виконання роботи, усунення кадрового дефіциту та браку робочої сили.

Отже, як зазначено вище, норми Закону № 2136-ІХ у даному випадку не підлягають застосуванню, оскільки спірні правовідносини врегульовані спеціальним Законом № 580-VIII.

У рішенні від 07.05.2002 № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) Конституційний Суд України зазначив, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Відповідно, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні питання або коли про це йдеться у спеціальному законі.

У спірному випадку, як вже зазначено судом, частину 8 статті 65 Закону України "Про Національну поліцію" доповнено абзацом другим, який передбачає, що поліцейські зобов`язані проходити службу там, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами керівника органу (закладу, установи) поліції, до повноважень якого належить право призначення на посаду та звільнення з посади.

Вирішуючи цей спір, суд враховує правову позицію Верховного Суду, сформульовану у постанові від 25.05.2023 у справі № 620/3663/19, в якій вказано: "…оскільки після 01 травня 2022 року законодавчо врегульовані спірні питання щодо переміщення поліцейських по службі, то відсутні обґрунтовані підстави й доцільність відступати від висновку щодо застосування відповідних норм Закону № 580-VIII у попередній редакції, викладеного в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду, та формулювати інший висновок щодо застосування цих норм, які після вказаної дати не підлягатимуть застосуванню в судовій практиці до правовідносин, аналогічних тим, які виникли в цій справі.".

Верховним Судом наведені також висновки щодо згоди поліцейського на переміщення на рівнозначну посаду:

"…серед підстав для переміщення поліцейських на рівнозначні посади пункт 2 частини першої статті 65 Закону № 580-VIII безпосередньо виділяє лише одну підставу для такого переміщення, яка враховує побажання поліцейського, а саме переміщення за ініціативою поліцейського.

33. Згода поліцейського є необхідною також при переміщенні його по службі у зв`язку зі скороченням штатів (частина друга статті 68 Закону №580-VIII).

34. В усіх інших випадках підставою переміщення визначено певні обставини або рішення певних органів, настання (прийняття) яких не залежать від волі поліцейського, в тому числі переміщення для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби.

35. При цьому пункт 2 частини першої статті 65 Закону № 580-VIII передбачає єдине правило щодо можливості переміщення поліцейських на рівнозначні посади в інтересах служби, не відокремлюючи випадки такого переміщення в межах однієї місцевості (населеного пункту) чи в іншу місцевість…»

39. Отже, спеціальне законодавство, чинне на момент виникнення спірних правовідносин, не вимагало згоди поліцейського при прийнятті рішення про його переміщення в інтересах служби на рівнозначну посаду у цю або іншу місцевість...".

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 вказано, що якщо у різних постановах Верховного Суду викладені різні правові висновки зі спірного питання, то суд керується саме останньою правовою позицією Верховного Суду.

Щодо застосування правових висновків Верховного Суду, на які посилається позивач, то такі не можуть бути застосовані у цих правовідносинах через те, що вони були зроблені у правовідносинах, які виникли ще до внесення змін у Закон № 580-VIII.

Саме з метою оптимізації діяльності поліції, у тому числі під час дії воєнного стану було встановлено для поліцейських обов`язок проходження служби там, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами керівника поліції, унаслідок чого у керівника ГУ НП виникає необхідність у негайному відновленні та підтриманні функціонування органів поліції для забезпечення та здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

Суд при розгляді справи також враховує, що Законом України від 15.03.2018 № 2337-VIII затверджений Дисциплінарний статут Національної поліції України.

Відповідно до підп.1 п. 3 Дисциплінарного статуту службова дисципліна, крім основних обов`язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України "Про Національну поліцію", зобов`язує поліцейського бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" у період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, судів, органів прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, розвідувальних органів та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність.

Відповідно до покладених на неї завдань, поліція, зокрема, бере участь відповідно до повноважень у забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного або надзвичайного стану, зони надзвичайної екологічної ситуації у разі їх введення на всій території України або в окремій місцевості (п. 24 ч. 1 ст. 23 Закону № 580-VIII).

У статті 24 Закону №580-VIII наведені додаткові повноваження поліції.

Так, частиною 2 вказаної статті встановлено, що у разі виникнення загрози державному суверенітету України та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України органи та підрозділи, що входять до системи поліції, відповідно до законодавства України беруть участь в обороні України, у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості.

Суд вважає необхідним зазначити, що переведення позивача слугувало не тільки цілям, поставленим керівництвом держави перед Національною поліцією України, та необхідністю виконання завдань поліції, передбачених Законом № 580-VIII, а й мало на меті забезпечення дотримання прав і свобод людей, гарантованих їм Конституцією України, отже не може бути визнаним неефективним, або таким, що не відповідає інтересам служби.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ відповідача прийнятий на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені діючим законодавством, у зв`язку з чим підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні.

Беручи до уваги те, що позовна вимога в частині поновлення на посаді, стягнення різниці середнього заробітку за час перебування на іншій посаді є похідними від позовних вимог про визнання спірного наказу протиправними, в їх задоволенні також слід відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 вказаного Кодексу.

Згідно із п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Таким чином, доводи позивача про порушення відповідачем прав позивача при прийнятті спірного наказу, що є підставою для його скасування, є безпідставними і не ґрунтуються на вищенаведених положеннях чинного законодавства.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Суд не здійснює розподілу судових витрат, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст. ст. 243-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 1 листопада 2024 року.

СуддяКисильова Ольга Йосипівна