Рішення № 12274483, 08.11.2010, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

Справа № 2-335/10

2010 рік

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 листопада 2010 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Ковтуненко О.В.,

при секретарі Поповецькій І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності та вселення; за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення права спільної часткової власності та визнання права власності, суд

В С Т А Н О В И В:

08 вересня 2009 року ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_1, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ житлової площі квартири АДРЕСА_1.

18 січня 2010 року ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 уточнив позовні вимоги, просив визначити порядок користування спірною квартирою та уточнити ідеальні частки власності.

25 лютого 2010 року ОСОБА_4, яка діє в інтересах ОСОБА_1, змінила позовні вимоги, та просила усунути перешкоди у здійсненні права власності шляхом вселення в квартиру АДРЕСА_1. В обґрунтування позовних вимог вказувала на наступне.

Позивачці ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, на праві власності (свідоцтво про право на спадщину за законом від 06 березня 2009 року) належить ј частка спірної квартири. Відповідачці ОСОБА_2 на праві власності належить ѕ частки вказаної квартири (Ѕ частки на підставі свідоцтва на право власності та ј частки на підставі свідоцтва про право на спадщину). Спірна квартира складається з двох ізольованих жилих кімнат площею 10,3 кв.м та 17.1 кв.м, а всього загальною площею 44,8 кв.м. ОСОБА_1 через перешкоди з боку відповідачки не може користуватися належною їй власністю, тоді як у власності іншого житла не має, у віці 88 років та будучи інвалідом 1-ї групи, потребує благоустроєного житла.

Відповідачка ОСОБА_2, заперечуючи проти позову ОСОБА_1, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про припинення права власності ОСОБА_1 на ј частку квартири зі сплатою грошової компенсації власності та про визнання права власності за нею на вказану частку. В обґрунтування позовних вимог посилалася на наступне. З 1972 року вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року. ОСОБА_1 це мати її покійного чоловіка. Вона та її чоловік ОСОБА_5 проживали в АДРЕСА_1, яку в 1998 році приватизували з ними в рівних частках по Ѕ частці. Після смерті ОСОБА_5 вона та ОСОБА_1 успадкували по ј частці квартири. Таким чином, вона є власницею ѕ часток, а ОСОБА_1 ј частки спірної квартири. Не оспорюючи право власності ОСОБА_1 на ј частку квартири, ОСОБА_2 вважає, що частка ОСОБА_1 є незначною, не може бути виділена в натурі, спільне проживання в квартирі є неможливим, а тому вважає, що право власності ОСОБА_1 може бути припинене у порядку ст. 365 ЦК України зі сплатою компенсації.

Ухвалою суду від 13 квітня 2010 року позов ОСОБА_1 та позов ОСОБА_2 обєднані в одне провадження.

У судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_1 ОСОБА_4 підтримала позовні вимоги про усунення перешкод користування власністю шляхом вселення. Пояснила, що ОСОБА_1 її мати, а ОСОБА_2 невістка. ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, її брат. Вона наполягає на вселенні ОСОБА_1, яка є інвалідом 1-ї групи та потребує стороннього догляду, у спірну квартиру, так як вона потребує благоустроєного житла, якого в неї не має. Вказала, що ОСОБА_1 весь час проживала в АДРЕСА_1, а в теперішній час проживає разом з нею в будинку 2 по вулиці Нагорній в селі Бердянське Новоазовського району, так як вона призначена її опікуном. Позовні вимоги ОСОБА_2 про припинення права власності зі сплатою компенсації не визнає, так як за суму компенсації вона не зможе придбати матері інше благоустроєне житло. Наполягає на задоволенні позовних вимог про вселення у спірну квартиру.

Відповідачка ОСОБА_2, заперечуючи проти позовних вимог ОСОБА_1 та підтримуючи свої позовні вимоги, пояснила наступне. Спірна квартира складається з двох жилих кімнат площею 27,4 кв.м. (10,3 кв.м та 17,1 кв.м). За своїми технічними характеристиками, як всі інші квартири у багатоквартирних будинках, поділу в натурі не підлягають, так як відсутня можливість облаштування двох окремих входів та окремих санітарно-гігієнічних та господарських приміщень. Крім того, у квартирі відсутня жила кімната, яка б припадала на ј частку, що становить 6,85 кв.м. З цього можна зробити висновок про те, що ј частка в квартирі, що належить ОСОБА_1, є не значною і її виділ в натурі є неможливим, що є самостійними підставами для припинення права власності. Крім того, спільне проживання її та ОСОБА_1 у квартирі є неможливим, так як вона особисто є інвалідом 2-ї групи та перебуває на обслуговуванні у відділі соціальної допомоги на дому територіального центру управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району як одинока непрацездатна особа, ОСОБА_1 у свою чергу є інвалідом 1-ї групи та потребує стороннього догляду. Також зазначили, що після смерті її чоловіка ОСОБА_5 стосунки між ними стали неприязними, спільної мови вони не знаходять. Крім того, ОСОБА_1 ніколи не проживала в спірній квартирі, все своє життя прожила в селі М-Качкари Новоазовського району у своєму будинку, збудованому разом з чоловіком. З самого початку розгляду справи та предявлення нею позову вона була згодна та готова сплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості ј частки квартири за ринковою ціною у розмірі 50000 гривен. Цю суму вона визначила із вартості квартири на ринку житла. Так як представник позивачки ОСОБА_1 ОСОБА_4 не погоджувалася на вказану суму то сума вартості квартири встановлена експертним шляхом і визначену сума 41944,00 гривен зарахована нею на депозитний рахунок суду, як це передбачає закон. Вважає, що доводи представника позивачки ОСОБА_1 ОСОБА_4 про недостатність коштів на придбання іншого житла є безпідставними, оскільки це не входить до обовязків співвласника, який бажає припинити право спільної часткової власності іншого співвласника.

Заслухавши пояснення осіб, що беруть участь у справі, дослідивши наданні докази, суд вважає, що відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_1, а позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Як встановлено судом, сторони у справі є співвласниками квартири АДРЕСА_1. Зокрема, ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 12 січня 1998 року належить Ѕ частини квартири, а на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Четвертою маріупольської державною нотаріальною конторою 10 січня 2009 року, належить ј частки квартири, а всього ѕ частки квартири; ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Четвертою маріупольської державною нотаріальною конторою 06 березня 2009 року, належить ј частина квартири.

У спірній квартирі зареєстрована та постійно проживає ОСОБА_2, має постійну реєстрацію з 12 листопада 1972 року.

ОСОБА_1 проживає у АДРЕСА_1, що підтверджується актом спеціалістів Безименської сільської ради Новоазовського району. За даними БТІ Новоазовського району ОСОБА_1 не має у власності житло на території Новоазовського району, однак, будинок АДРЕСА_1 за даними БТІ, зареєстрований за ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності на жилий будинок від 18 вересня 1990 року.

У судовому засіданні встановлено та не заперечувалося сторонами, що ОСОБА_6 це покійний чоловік ОСОБА_1, спадкові права після смерті якого не оформлювалися.

Відповідно до ч.3 ст. 358 ЦПК України кожен із співвласників спільної часткової власності має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Згідно до ст. 364 ЦК України та розяснень, викладених у п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 04 жовтня 1991 року „Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок ”, у разі неможливості поділу в натурі жилого будинку (квартири), що знаходиться у спільній частковій власності, суд може за відповідним позовом установити порядок користування сторонами цією частиною, при якому відособленні приміщення передаються їм у користування відповідно до частки кожної з них у праві власності, а інші приміщення і будівлі залишаються у спільному користуванні.

Згідно технічного паспорту БТІ квартира АДРЕСА_1 складається з приміщень: жилих кімнат, площею 10,3 кв.м, 17,1 кв.м; коридору, площею 5,0 кв.м; кухні, площею 7,4 кв.м; уборної площею 0,7 кв.м., ванної площею 2,1 кв.м, шафи площею 0,2 кв.м., всього 42,8 кв.м, з яких 27,4 кв.м є жилою площею. Отже, виходячи з вимог закону на належну ОСОБА_1 ј частину спірного квартири припадає 6,85 кв.м жилої площі (27,4 :4).

Спірна квартира не містить кімнати саме такої жилої площі, найменша жила кімната має площу 10,3 кв.м, що на 3,45 кв.м. більше ніж ј частка. Відступ від частки у квартирі 3,45 кв.м. є значним, що буде порушувати права іншого співвласника ОСОБА_2

Наразі, законодавцем передбачений вичерпний перелік підстав, за наявності кількох або будь-якої з них можливе вирішення судом питання про припинення права на частку в спільному майні за вимогою інших співвласників.

Так, відповідно до ч.1 ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинено за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сімї.

Як вже зазначалося, виділити в натурі ј та ѕ частини квартири з утворенням окремих квартир, які б відповідали вимогам діючих будівельних норм, не уявляється можливим. Отже, квартира АДРЕСА_1, загальною площею 42,8 кв.м, складається з двох жилих кімнат площею 27,4 кв.м, є неподільною в натурі.

Судом встановлено, що між сторонами склалися такі стосунки, що спільне користування квартирою є неможливим: неприязні стосунки між сторонами, незадовільний стан здоровя обох сторін та таке інше.

За таких певних обставин, враховуючи, що квартира є неподільним, ј частка, що належить ОСОБА_1, є незначною, а спільне володіння та користування ним є неможливим, суд приходить до висновку про можливість припинення права власності ОСОБА_1 на ј частину квартири АДРЕСА_1.

Той факт, що за даними БТІ Новоазовського району Донецької області за ОСОБА_1 не зареєстроване право власності на інше нерухоме майно, не спростовує висновків суду, адже спірна квартира не є і ніколи не була постійним місцем проживання ОСОБА_1.

Визначаючи розмір грошової компенсації за припинення права на частку в спільному майні, суд виходить з наступного.

Як розяснено в абз. 3, 4 п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 04 жовтня 1991 року „Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок”, розмір грошової компенсації визначається за угодою сторін, а при відсутності такої угоди судом по дійсній вартості будинку. При цьому, під дійсною вартістю будинку розуміється грошова сума, за якої він може бути проданий в даному населеному пункті чи місцевості. Для її визначення при необхідності призначається експертиза.

Як зазначено у висновку судової будівельно-технічної експертизи від 17 вересня 2010 року, дійсна ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 станом на 08 вересня 2010 року складає 167776 гривен, а ј частки відповідно 41944,00 гривен.

Представник позивачки ОСОБА_1 ОСОБА_4 заперечуючи проти висновків даної експертизи щодо визначення вартості спірного будинку, та вказуючи, що ј частка квартири коштує 70000,00 гривен, разом з тим не надала будь-яких доказів цього.

За змістом ч.2 ст. 365 ЦК України суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Згідно досліджених в судовому засіданні платіжних доручень ТУ ДСА в Донецькій області на депозитний рахунок суду внесено вартість ј частини квартири АДРЕСА_1 в сумі 41944,00 гривень.

Враховуючи наведене, грошові кошти в сумі 41944,00 гривен, попередньо внесені відповідачкою ОСОБА_2 на депозитний рахунок, підлягають зверненню на користь ОСОБА_1 в рахунок компенсації вартості ј частини квартири АДРЕСА_1.

Оскільки право власності ОСОБА_1 на ј частину спірної квартири припинено, а ОСОБА_2 сплачена грошова компенсація цієї частки, право власності на ј частину квартири АДРЕСА_1 має бути визнано за ОСОБА_2

Виходячи з того, що суд прийшов до висновку про припинення права власності ОСОБА_1 на ј частину в квартирі АДРЕСА_1 та сплати на її користь грошової компенсації ринкової вартості цієї частки, то й позовні вимоги ОСОБА_1, грунтовані на положеннях закону про захист права власності, задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтвердженні судові витрати.

Як встановлено ст. 79 ЦПК України до судових витрат належить судовий збір та витрати повязанні з розглядом справи, зокрема, витрати на інформаційне-технічне забезпечення, оплату експертизи, тощо.

Позивачка ОСОБА_1, будучи інвалідом 1-ї групи, та позивачка ОСОБА_2, будучи інвалідом 2-ї групи, за законом звільнені від сплати судового збору, а тому ці судові витрати покладаються на рахунок держави.

При зверненні до суду ОСОБА_2 сплатила витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 гривень. Крім того, ОСОБА_2 за проведення будівельно-технічної експертизи за квитанцією № 252431 від 10 вересня 2010 року сплачено 2000 гривень.

За таких підстав, на користь позивачки ОСОБА_2 з відповідачки за її позовом ОСОБА_1 витрати на інформаційне-технічне забезпечення в сумі 120 гривень, проведення судової будівельно-технічної експертизи в сумі 2000 гривень, а всього 2120 гривен.

В частині відшкодування витрат ОСОБА_2 по оплаті правової допомоги 1500 гривен, вимоги задоволенню не підлягають, так як ця сума була повязана з оплатою представницьких послуг у суді адвоката ОСОБА_7, що не є судовими витратами з оплати правової допомоги.

Також не підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 комісія банку 209,72 гривен та вартість послуг БТІ 86,84 гривен, так як ці витрати не є судовими витратами.

На підставі ст. ст. 358, 364, 365 ЦК України,п.6 Постанови верховного Суду України № 7 «Про застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності на жилий будинок», керуючись ст. ст. 10, 60, 88, 213, 215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення права спільної часткової власності та визнання права власності, задовольнити.

Припинити право спільної часткової власності ОСОБА_1 на ј частину квартири АДРЕСА_1.

Визнати право власності на ј частину квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_2.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок компенсації ј частини квартири АДРЕСА_1 грошові кошти в сумі 41944 (сорок однієї тисячі девятсот сорок чотири) гривні, які знаходяться на депозитному рахунку Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецької області № 37317004001000 код 26288796 ГУ ДКУ в Донецькій області 834016 (платник ОСОБА_2), шляхом виплати вказаних коштів ОСОБА_1.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності та вселення у квартиру АДРЕСА_1 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати: оплату вартості експертизи 2000 гривен, оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу 120 гривен, а всього 2120 (дві тисячі сто двадцять) гривен.

У задоволенні вимог ОСОБА_2 щодо стягнення з ОСОБА_1 витрат на оплату правової допомоги 1500 гривен, комісії банку 209,72 гривен, вартості послуг БТІ 86,84 гривен відмовити.

Витрати щодо сплати ОСОБА_1 судового збору покласти на рахунок держави.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя шляхом подачі в 10-дений строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя ______