Рішення № 122741303, 01.11.2024, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 листопада 2024 р. Справа № 520/24027/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитра Волошина, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої особи ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області в особі Салтівського відділу у місті Харкові Головного управління ДМС України в Харківській області про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої особи ОСОБА_2 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною відмову Головного управління Державної Міграційної Служби України в Харківській області ДМС України в особі Салтівського відділу у місті Харкові Головного управління Державної Міграційної Служби України в Харківській області у видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ;

- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області в особі Салтівського відділу у місті Харкові Головного управління Державної Міграційної Служби України в Харківській області видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

В обґрунтування позову зазначено, що Головним управлінням Державної Міграційної Служби України в Харківській області ДМС України в особі Салтівського відділу у місті Харкові Головного управління Державної Міграційної Служби України в Харківській області протиправно відмовлено у видачі неповнолітньому ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Ухвалою судді від 02.09.2024 відкрито спрощене провадження по справі в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов. Запропоновано позивачу подати до суду відповідь на відзив, а відповідачу - заперечення протягом п`яти календарних днів з моменту отримання відповідних документів.

Копія ухвали про відкриття провадження надіслана відповідачу до його електронного кабінету в системі "Електронний суд" та отримана, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому виклав свої заперечення проти позову. Відповідач зазначив, що ОСОБА_2 звертався в березні 2018 року до Московського відділу у м. Харкові ГУ ДМС у Харківській області з питання отримання паспорта громадянина України для виїзду за кордон. Після оформлення такого документа 02.04.2018 серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 було присвоєно УНЗР 20070929-02775, котрий є незмінним протягом усього життя громадянина України. При зверненні за отриманням вказаного документа ОСОБА_2 не заявляв будь-яких зауважень чи заперечень з релігійних переконань стосовно зазначеного документа. Відповідач вважає позов необґрунтованим та просить відмовити в його задоволенні.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

ОСОБА_2 звернувся до Салтівського відділу у м. Харкові Головного управління ДМС України в Харківській області з заявою про оформлення та видачу паспорта громадянина України у вигляді книжечки зразка 1994 року. (а.с. 10)

У заяві ОСОБА_2 зазначив, що від отримання паспорта у формі ID-картки категорично відмовляється в зв`язку з релігійними переконаннями та сформованим світоглядом на даний час.

Листом Салтівського відділу у м. Харкові Головного управління ДМС України в Харківській області № 6317-1809/6317-24 від 01.08.2024 ОСОБА_2 відмовлено в оформленні та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року, зазначивши, що подані документи не відповідають вимогам чинного законодавства. (а.с. 8-9)

Вважаючи протиправною відмову Салтівського відділу у м. Харкові Головного управління ДМС України в Харківській області в оформленні та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року, позивач, діючи в інтересах свого неповнолітнього сина, ОСОБА_2 , звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Так, у даній справі спірним є питання щодо наявності чи відсутності підстав для видачі неповнолітньому ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про громадянство України» документом, що підтверджує громадянство України, є паспорт громадянина України.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» Постановою Верховної ради України від 26.06.1992 №2503-XII затверджено Положення про паспорт громадянина України (далі за текстом - Положення), згідно з пунктами 2 та 3 якого, паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку.

Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни запровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

Пунктом 13 Положення встановлено, що для одержання паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35х45 мм; у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.

З 06.12.2012 набрав чинності Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 № 5492-VI (далі за текстом - Закон № 5492-VI), яким визначено правові та організаційні засади видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи.

Згідно з частиною 1 статті 1 Закону №5492-VI суспільні відносини, пов`язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру (далі за текстом - Реєстр), оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.

Частиною 1 статті 4 Закону №5492-VI встановлено, що Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону №5492-VI внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб`єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних». У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.

Згідно з пунктом «а» частини 1 статті 13 Закону №5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України і оформлення такого передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» від 14.07.2016 № 1474-VIII, який набрав чинності з 1 жовтня 2016 року, (далі за текстом - Закон № 1474-VIII) статтю 13 Закону № 5492-VI доповнено частиною 3 наступного змісту: «Паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій. Посвідчення особи на повернення в Україну, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідчення водія не містять безконтактного електронного носія».

Також Законом № 1474-VIII частину 2 статті 21 Закону № 5492-VI викладено в такій редакції: «Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України».

Згідно з частинами 1, 2, 4 та 5 статті 14 Закону № 5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Кабінету Міністрів України пунктом 7 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1474-VIII доручено у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, затверджено зразок бланка, технічного опису та Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.

Згідно з пунктами 1-3 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого Постановою № 302, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Порядок № 302) паспорт громадянина України (далі - паспорт) є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов`язаний отримати паспорт.

Підпунктом 1 пункту 7 Порядку № 302 встановлено, що оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта особі, яка досягла 14-річного віку, здійснюються на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто.

Пунктами 14 та 32 Порядку № 302 закріплено перелік інформації про особу, на ім`я якої оформляється паспорт, яка вноситься до заяви-анкети, а також документи, які подає заявник для оформлення паспорта.

Таким чином, реалізація волевиявлення громадянина на отримання паспорта, незалежно від форми такого, здійснювалась і здійснюється шляхом подання заяви-анкети до компетентного органу особисто особою, яка звертається за отриманням паспорта, із зазначенням інформації та долученням документів, які передбачені вимогами чинного законодавства. При цьому, дотримання особою певних правил, пов`язаних з процедурою оформлення та видачі паспорта, зокрема щодо дотримання форми заяви, є обов`язковим.

Зазначене узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 07 листопада 2018 року у справі № 820/3327/16, від 29 листопада 2019 року у справі № 260/1414/18, від 10 грудня 2020 року у справі № 240/575/20.

Дослідивши заяву позивача, суд прийшов до висновку, що така заява за формою та змістом не відповідає вимогам до заяви-анкети в розумінні наведених законодавчих приписів.

Стосовно доводів позивача про відмову від оформлення паспорта громадянина України у формі ID-картки у зв`язку з релігійними та іншими переконаннями та посилання на висновки Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №806/3265/17, суд зазначає наступне.

Так, правова позиція щодо наявності права громадян на отримання паспорта у формі книжечки сформована у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 в зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18).

Розглянувши зразкову справу №806/3265/17 (Пз/9901/2/18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що норми Закону №5492-VI, на відміну від норм Положення №2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин), не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом"), не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя в контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.

Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі констатувала, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

З урахуванням викладеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що позовні вимоги про визнання протиправними дії Відділу УДМС щодо відмови у видачі позивачеві паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення №2503-ХІІ є обґрунтованими. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що самі по собі дії Відділу УДМС щодо відмови позивачеві у видачі їй паспорта громадянина України у формі книжечки відповідали Закону №5492-VI.

Відповідно до пунктів 21, 22 частини 1 статті 4 КАС України типові адміністративні справи - адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб`єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги; зразкова адміністративна справа - типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановлення зразкового рішення.

Таким чином, ознаками типових адміністративних справ є один і той же відповідач-суб`єкт владних повноважень та/або його відокремлені структурні підрозділи, аналогічні підстави публічно-правового спору, однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин та аналогічні позовні вимоги.

У зразковій справі №806/3265/17 Велика Палата Верховного Суду вказала на ознаки цієї типової справи:

а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення №2503-ХІІ;

б) відповідач - територіальні органи ДМС України;

в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов`язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення №2503-ХІІ.

Повертаючись до фактичних обставин справи, суд зазначає, що дана адміністративна справа не може бути визначена типовою, з огляду на наступне.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що ОСОБА_2 уже звертався в березні 2018 року до Московського відділу у м. Харкові ГУ ДМС у Харківській області з питання отримання паспорта громадянина України для виїзду за кордон. Після оформлення такого документа 02.04.2018 серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 було присвоєно УНЗР 20070929-02775, котрий є незмінним протягом усього життя громадянина України. При зверненні за отриманням вказаного документа ОСОБА_2 не заявляв будь-яких зауважень чи заперечень з релігійних переконань стосовно зазначеного документа.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_2 у 2018 році зверталася за оформленням паспорту громадянина України для виїзду за кордон, у зв`язку з чим надавав згоду на обробку персональних даних із використанням засобів Єдиного державного демографічного реєстру.

У результаті обробки персональних даних засобами ЄДДР ОСОБА_2 було сформовано унікальний номер запису в Реєстрі у Єдиному державному демографічному реєстрі (УНЗР № 20070929-02775) та видано паспорт громадянина України для виїзду за кордон 02.04.2018 серії НОМЕР_1 .

Позивач зазначені обставини не спростував.

Суд наголошує на тому, що відповідно до положень статті 10 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" у разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.

Суд зазначає, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі №806/3265/17, на яку посилається позивач, стосується питань захисту прав і свобод громадян, які не надають згоду на обробку персональних даних, оскільки побоюються настання тяжких негативних наслідків з мотивів релігійних переконань.

У мотивувальній частині постанови Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі №806/3265/17 вказано на необхідність врахування державою "побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю".

Однак, у даному випадку позивачем не обґрунтовано, яким чином оформлення паспорта у вигляді ID-картки впливатиме на приватне життя його неповнолітнього сина ОСОБА_2 , з огляду на те, що останній у 2018 році вже оформив паспорт громадянина України для виїзду за кордон, у зв`язку з чим надав згоду на обробку персональних даних і внесення відомостей про нього до ЄДДР із наступним формуванням унікального номера запису у Єдиному державному демографічному реєстрі (УНЗР № 20070929-02775).

Відомості про такий номер внесені у паспорт громадянина України для виїзду за кордон, про що позивач та його неповнолітній син ОСОБА_2 мали бути обізнані, при наданні ОСОБА_2 згоди на внесення відомостей про нього до ЄДДР при оформленні та отриманні паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

Суд звертає увагу, що в даному випадку УНЗР у відношенні ОСОБА_2 , який є незмінним та повторно не присвоюється, вже сформований за його особистою згодою та відомості про нього внесені до ЄДДР, відтак доводи позивача щодо відмови ОСОБА_2 від формування УНЗР відносно нього та внесення відомостей відносно нього до ЄДДР є безпідставними.

Попереднє отримання позивачем паспорта громадянина України у формі ID-картки або паспорту громадянина України для виїзду за кордон, при виготовленні якого було надано згоду на обробку персональних даних та було присвоєно унікальний номер запису в Реєстрі, який є єдиним та присвоюватись повторно не буде, свідчить, що отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки жодним чином не порушує права особи та в будь-якому разі не є втручанням у її приватне і сімейне життя.

З вказаного також слід дійти висновку про відсутність порушень статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 160/1/21, від 08.06.2023 у справі № 380/5977/21 та від 29.02.2024 у справі №280/5678/22.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Разом з тим, у зразковій справі № 806/3265/17 правовідносини стосувались майбутнього внесення персональних даних до Реєстру, та предметом розгляду у такій справі було порушене право мати паспорт у альтернативній формі особи, яка не надавала згоду на обробку персональних даних.

Велика Палата Верховного Суду у вказаній справі захистила реальні побоювання громадян, які відмовляються від внесення персональних даних в ЄДДР, у зв`язку з побоюванням настання тяжких негативних наслідків, а не у зв`язку з небажанням його отримання.

У межах даної справи позивачем не обґрунтовано, яким чином оформлення паспорта у вигляді ID-картки впливатиме на приватне життя його неповнолітнього сина чи буде "надмірним тягарем", про що наголошено в мотивувальній частині Постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2019 у справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18), з огляду на те, що в 2018 році ОСОБА_2 вже оформлено біометричний закордонний паспорт, виданий засобами Єдиного державного демографічного реєстру, за його особистим бажанням та згодою.

У даному випадку УНЗР у ОСОБА_2 сформований, тому підстави для побоювання такого формування, наведені позивачем у позовній заяві, в ОСОБА_2 відсутні.

Таким чином, дана справа не є типовою до зразкової справи №806/3265/17, розглянутої Великою Палатою Верховного Суду, в якій позивач категорично відмовлялася від обробки її даних засобами реєстру з будь-якою метою.

У спірних правовідносинах таку обробку уже проведено за згодою ОСОБА_2 , а оформлення чи відмова від оформлення нового документа засобами ЄДДР на наявність у реєстрі раніше сформованого УНЗР не вплине, тому не становитиме жодного втручання у приватне життя позивача.

Суд вважає, що якщо особа вже надала згоду на оброку даних засобами ЄДДР з формуванням УНЗР при формуванні паспорта для виїзду за кордон, виготовлення кого є правом особи, а не її обов`язком, то відповідно її відмова від виготовлення паспорта громадянина України у формі ID-картки засобами ЄДДР є не обґрунтованою.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 21.12.2022 у справі №160/1/21, від 21.11.2023 у справі №380/5977/21 і від 25.04.2024 у справі №300/5054/23.

Так, позивач під час розгляду справи не навів інших обставин щодо протиправності дій відповідача чи щодо наявності в його неповнолітнього сина ОСОБА_2 законних підстав для отримання паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року.

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів позивача), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу в судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Враховуючи вищевикладене суд вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої особи ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області в особі Салтівського відділу у місті Харкові Головного управління ДМС України в Харківській області (вул. Римарська, буд. 24, м. Харків, 61057, ЄДРПОУ 37764460) про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Дмитро ВОЛОШИН