Рішення № 122720620, 31.10.2024, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/5410/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2024 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Гандзій Д.М.

при секретарі Задеряка Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополь в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Одеського квартино експлуатаційного управління до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання договору недійсним, усунення перешкод у користуванні службовим приміщенням,-

ВСТАНОВИВ :

16 вересня 2024 року, представник Одеського квартирно експлуатаційного управління, звернувся до Овідіопольського районного суду Одеської області із вищевказаною позовною заявою, в якій просив суд визнати договір № 240 від 24.09.2013, який укладено між військовою частиною НОМЕР_1 та ОСОБА_2 недійсним з моменту укладення. Визнати ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ), разом з членами сім`ї, що з нею проживають: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_4 ), ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_5 ) такими, що втратили право користування службовим приміщенням, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Усунути перешкоди Одеському квартирно-експлуатаційному управлінню (код ЄДРПОУ 08038284) у праві користування службовим приміщенням, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом виселення з нього ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ), разом з членами сім`ї, що з нею проживають: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_4 ), ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_5 ) без надання житлового приміщення. Судові витрати покласти на відповідачів та стягнути на користь Одеського квартирно-експлуатаційного управління.

У визначений ухвалою суду від 19.09.2024 р., згідно з якою, розгляд справи проводиться в порядку загального позовного провадження, 15-ти денний строк з дня вручення даної ухвали та матеріалів позову з додатками в порядку ст. 178 ЦПК України, відповідачі, письмових пояснень, заперечень чи зустрічного позову не надали, до суду повернулись рекомендовані повідомлення з відміткою листоноші «адресат відсутній за вказаною адресою», причини неявки суду не повідомив, клопотань про розгляд справи за їх відсутності суду не надали (а.с. 104-113).

Згідно зі ст. 280 ЦПК України, якщо у суду не має даних про причину неявки відповідача, сповіщеного про дату, час та місце судового засідання належним чином і не з`явився в судове засідання без поважних і без повідомлення причин, не подавши відзив на позов, суд вважає можливим розглянути справу на підставі даних, які є в матеріалах справи та зі згоди позивача, який не заперечує проти вирішення справи в заочному порядку в підготовчому судовому засіданні, ухвалити рішення при заочному розгляді справи, за наявними матеріалами справи, що відповідає положенням ст.ст. 191,281 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи та додатково надані суду докази, суд дійшов до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідно до частини першої та пункту 9 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу з застосуванням, зокрема, такого способу захисту, як відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до довідки від 29.08.2024 за вих. № 4074 на оперативному обліку Одеського КЕУ обліковується будівля за ГП № 50 «Штаб» загальною площею 379 кв.м. військового містечка № Іллічівськ 1(2). Вказана будівля відноситься до фондів Міністерства оборони України, не є житловою та обліковується як штаб.

Судом встановлено, що у військовому містечку АДРЕСА_1 , у службовому приміщенні, без оформлення необхідних дозвільних документів проживає колишня військовослужбовець Збройних Сил України ОСОБА_2 з сім`єю у складі: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 . Дані обставини підтверджуються довідкою про перевірку житлових умов від 06.09.2024 б/н.

Також судом встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_6 (по стройовій частині) № 3-РС від 31.01.2022 старшого солдата ОСОБА_2 , радіотелеграфіста відділення приймальних радіопристроїв взводу приймальних радіопристроїв радіороти батальйону зв`язку та автоматизованих систем управління, звільнено з військової служби в запас за підпунктом «г» (через сімейні обставини або інші поважні причини військовослужбовці-жінки, які мають дитину віком до 18 років).

Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_6 № 24 від 02.02.2022 ОСОБА_2 з 02.02.2022 виключена зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_6 № 370 від 07.09.2022 «Про відновлення на обліку та зняття з обліку військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання та шляхом забезпечення службовими жилими приміщеннями, внесення змін до облікових (житлових) справ» старшого солдата ОСОБА_2 знято з обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилого приміщення для постійного проживання у зв`язку зі звільненням.

Крім того, як вбачається з реєстру територіальної громади місцем реєстрації відповідачів є адреса:

АДРЕСА_2 .

В додатках до довідки про перевірку житлових умов від 06.09.2024 міститься копія договору від 24.09.2013 № 240, який укладено між військовою частиною НОМЕР_1 та ОСОБА_2 .

Згідно п. 1.1. Договору, його предметом є правовідношення, які виникли між «Наймодавцем» та «Наймачем» в процесі представлення у тимчасове використання житлового приміщення в гуртожитку № НОМЕР_7 військового містечка

№ Іллічівськ-2 військової частини НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідно до п. 5.1. Договір набирає чинності з дня його підписання і укладається на один рік. Договір вважається продовженим на один календарний рік, якщо «Наймач» сумлінно виконував на протязі дії договору свої обов`язки зазначені в пункті 2.2.2. Договору.

Тобто військова частина передала фонди Міністерства оборони України, які не є житловими і обліковуються як штаб, особам для проживання, зазначивши ці фонди «гуртожитком».

Частина перша статті 58 ЖК України і пункт 12 Порядку передбачають, що на підставі рішення про надання житлового приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду, виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Відповідно до статті 61 ЖК України користування жилим приміщення у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення, який укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення.

Згідно ст. 63 ЖК України предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення,що складаєтьсяз однієїчи кількохкімнат,а такожодноквартирний жилийбудинок. Не можуть бути самостійним предметом договору найму: жиле приміщення, яке хоч і є ізольованим, проте за розміром менше від встановленого для надання одній особі, частина кімнати або кімната, зв`язана з іншою кімнатою спільним входом, а також підсобні приміщення (кухня, коридор, комора тощо).

Однак, як вже зазначалось, дане приміщення не є житловим і ордер на проживання відповідачів відсутній.

Також слід зазначити, що організацію та завдання квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України визначає Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України (затверджено Наказом Міністерства оборони України від 03.07.2013 № 448) (далі Положення).

Пунктом 1.1. Положення встановлено, організація квартирно-експлуатаційного забезпечення ЗС України (далі - квартирно-експлуатаційне забезпечення) - це комплекс заходів, спрямованих на безпечну експлуатацію, утримання казармено-житлового фонду, об`єктів соціально-культурного призначення, комунальних споруд та інженерних мереж військових містечок, забезпечення військових частин квартирним майном.

Пунктом 2.3. цього Положення встановлено, що КЕУ є територіальним органом військового управління ЗС України і призначене для реалізації у військах (силах), дислокованих у межах відповідальності територіального квартирно-експлуатаційного управління, державної військово-технічної політики з питань квартирно-експлуатаційного забезпечення з метою підтримання військ (сил) у стані високої бойової та мобілізаційної готовності.

За змісту п. 2.4. КЕВ (КЕЧ) здійснює безпосереднє квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин, дислокованих у межах відповідальності. КЕВ (КЕЧ) підпорядковується КЕУ за територіальним принципом. З питань використання фондів і територій військових містечок виконує накази (розпорядження) начальника гарнізону.

Пунктом 4.10. Положення встановлено, що передача будівель, споруд, окремих приміщень та їх заселення здійснюється за дозволом начальника гарнізону і оформленням у КЕВ (КЕЧ).

Тобто, відповідно до Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України (затверджено Наказом Міністерства оборони України від 03.07.2013 № 448) необхідною передумовою заселення військовослужбовців у військове нерухоме майно є отримання дозволу начальника гарнізону.

Однак, дозвіл начальника гарнізону відсутній.

Крім того, у військовому містечку АДРЕСА_1 відсутній гуртожиток, як це зазначено в Договорі. Будівля, в якій проживають відповідачі обліковується як штаб і має використовуватись Збройними Силами України за призначенням.

Згідно положень ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до положень ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановленічастинами першою - третьою,п`ятоюташостою статті 203цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно п. 1 ст. 227 Цивільного кодексу України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Отже, Договір найму від 24.09.2013 року № 240 підлягає визнанню недійсним з моменту вчинення.

ОСОБА_2 станомна теперішнійчас немає жоднихтрудових відносинз Міністерствомоборони України.

Рішення Комісії з контролю про надання службової квартири відсутнє. Спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення в службове житлове приміщення відсутній, дозвіл начальника гарнізона на вселення у спірне нерухоме військове майно військовослужбовців відсутній.

Договір від 24.09.2013 № 240 укладений з порушеннями, а отже підлягає визнанню недійсним з моменту його укладення.

Враховуючи вищенаведене, відповідачі не мають правових підстав для проживання у військовому містечку АДРЕСА_1 та своїм знаходженням там, чинять Збройним Силам України. У тому числі Одеському квартирно-експлуатаційному управлінню перешкоди в користуванні військовим майном.

У 2005 році, військову частину НОМЕР_8 було ліквідовано та на її основі утворено військове містечко № Іллічівськ 1(2). Правонаступником військової частини НОМЕР_9 було визначено військову частину НОМЕР_1 , якій було передано у користування вказане містечко з метою його охорони та оборони.

На виконання директиви Міністерства оборони України, військове містечко № НОМЕР_10 (2) наразі виведено із розпорядження військової частини НОМЕР_11 та з 22.03.2024 передано до Одеського КЕУ, з метою виконання покладених завдань з відсічі та стримуванні збройної агресії з боку російської федерації. Складено акт приймання (передачі) будівель, споруд та території військового містечка

№ Іллічівськ - 1(2).

Кімната 2 у будинку АДРЕСА_4 (2) відноситься до відомчого фонду Міністерства оборони України.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про Збройні сили України, Збройні Сили це військове формування, на яке покладається оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості.

Відповідно до ст. 3 Закону України Про Збройні Сили України, організаційно Збройні Сили України складаються із органів військового управління, об`єднань, з`єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій.

Статтями 2, 10 Закону України Про оборону України встановлено, що Збройні Сили України - це військове формування, на яке покладається оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і неподільності. Безпосереднє керівництво Збройними Силами України здійснюється Міністерством оборони України, яке відповідно до статті 3 Закону України Про Збройні Сили України є центральним органом виконавчої влади і військового управління.

У відповідності до статей 1,2 Закону України Про правовий режим майна Збройних Силах України військове майно це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює управління військовим майном.

Згідно статей 3, 4 Закону України Про правовий режим майна у Збройних Силах України майно, з моменту надходження до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною, набуває статус військового майна та обліковується у органах квартирно - експлуатаційної служби Збройних Сил України.

Згідно із Наказом Міністерства оборони України від 03.07.2013 № 448 «Про затвердження Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України», Положення про Одеське квартирно-експлуатаційне управління (далі Одеське КЕУ) від 26.05.2023 № 195 Одеське КЕУ є державною установою, призначеною для квартирно-експлуатаційного (інженерно-інфраструктурного) забезпечення діяльності військових формувань Збройних Сил України.

Одеське КЕУ веде облік казармено-житлового фонду, в порядку, визначеному Статутом гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України, наказу Міністерства оборони України від 03.07.2013 №448 «Про затвердження Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України» та Положенням про Одеське КЕУ, а також здійснює контроль за використанням жилого фонду Міністерства оборони України в порядку ст. 29, 30 Житлового кодексу України.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Главою 29 Цивільного кодексу України передбачені норми щодо захисту права власності.

Згідно з ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За ст. 396 Цивільного кодексу України вбачається, що особа, яка мала речове право на чуже майно, має право на захист цього майна, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

На підставі ст. 400 Цивільного кодексу України можна стверджувати, що відповідачі є неналежними володільцем майна та зобов`язаний повернути нерухоме майно до Одеського КЕУ, який має на нього право та зобов`язаний не чинити перешкод у користуванні останньому.

Відповідно до ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватись від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Відповідно до ст. 47 Конституції України, кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.

Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умови, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Оцінюючи заявлені позовні вимоги в контексті зазначених норм права, суд повинен з`ясувати, що виселення особи з самовільно зайнятого жилого приміщення прямо передбачене законом (ч. 3 ст. 116 ЖК УРСР), таке виселення переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, оскільки спрямоване на захист прав та свобод інших осіб, таке втручання є необхідним в демократичному суспільстві, оскільки спрямоване на забезпечення публічного порядку в сфері розподілу житла, причини, що зумовлюють втручання (неправомірне заволодіння майном, неможливість виконання державою своїх функцій щодо вказаного майна та розпорядження ним відповідно до закону шляхом надання його в користування іншим особам, які мають на це право) є відповідними та достатніми, для такого втручання є нагальна суспільна потреба (необхідність забезпечення житлом осіб, які мають на це право), втручання є пропорційним законній меті та характеру порушення.

Одеське КЕУ вважає, що виселення відповідачів із незаконно займаного ними приміщення не порушуватиме справедливий баланс між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи.

Отже, на підставі вищезазначеного, можемо зробити ґрунтовний висновок, що відповідачі вселися у спірне приміщення без належних дозвільних документів та підлягає виселенню.

Частиною 1 ст. 109 Житлового кодексу України встановлено, що усі спори щодо виселення вирішуються у судовому порядку.

Поряд з іншим важливо зазначити, що предметом позовної заяви є: визнання договору від 24.09.2024 № 240 недійсним з моменту укладення, визнання осіб, що проживають у спірному нерухомому майні такими, що втратили право користування службовим приміщенням, усунення перешкод в користуванні приміщенням, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 .

Приміщення, яке зазначено в договорі, є штабом, не має статусу житлового, а отже не призначено для проживання людей взагалі. А враховуючи воєнний стан має використовуватись Збройними Силами України за його прямим призначенням.

За таких обставин суд вважає, що заявлені вимоги позивачів є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

З відповідачів на користь позивача, в порядку ст. 141 ЦПК України - підлягають стягненню документально підтверджені витрати по сплаті судового збору за розгляд справи 7276,20 грн. (а.с. 89).

Керуючись ст.ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,95,133,141,174,200, 213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273,280-283 ЦПК України, ст. 3 та ст. 391 Цивільного кодексу України, статей 10, 29, 30, 50, 71, 109, 116, 127, 128 Житлового кодексу Української РСР, статей 1, 2, 3 ,4 Закону України Про правовий режим майна Збройних Сил України, статей 2, 10 Закону України Про оборону України, статей 1, 3, 14 Закону України Про Збройні Сили України, Наказу Міністраоборони України від 31.07.2018 № 380, суд -

В И Р І Ш И В :

1.Позов Одеського квартино експлуатаційного управління до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання договору недійсним, усунення перешкод у користуванні службовим приміщенням задовольнити ;

2.Визнати договір № 240 від 24.09.2013, який укладено між військовою частиною НОМЕР_1 та ОСОБА_2 недійсним з моменту укладення.

3.Визнати ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ), разом з членами сім`ї, що з нею проживають: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_4 ), ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_5 ) такими, що втратили право користування службовим приміщенням, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

4.Усунути перешкоди Одеському квартирно-експлуатаційному управлінню (код ЄДРПОУ 08038284) у праві користування службовим приміщенням, яке знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 , шляхом виселення з нього ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ), разом з членами сім`ї, що з нею проживають: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_4 ), ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_5 ) без надання житлового приміщення.

5.Стягнути з відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь Одеського квартирно експлуатаційного управління в рівних частках судовий збір у розмірі 7276,20 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30-ти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено та підписано 31.10.2024 р.

Суддя Гандзій Д.М.