Рішення № 122711418, 30.10.2024, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/16930/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді:Юхтенко Л.Р.,

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Господарського суду Одеської області (код ЄДРПОУ 03499997, місце знаходження: 65119, м. Одеса, пр.-т Шевченка, 29) про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду 30 травня 2024 року через підсистему Електронний суд (сформовано 29.05.2024) надійшла позовна заява ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Господарського суду Одеської області (код ЄДРПОУ 03499997, місце знаходження: 65119, м. Одеса, пр.-т Шевченка, 29), в якій позивач просить:

-Визнати протиправним дії Господарського суду Одеської області щодо винесення наказу від 20 лютого 2024 року №25-к «Про перерахування надбавки за вислугу років на 2024 рік» в частині встановлення з 01.01.2024р. надбавки за вислугу років на державній службі начальнику відділу управління персоналом ОСОБА_1 в розмірі 26 відсотків посадового окладу, стаж державної служби якого становить понад 13 років (пп.17 п.1 наказу від 20 лютого 2024 року №25-к) та скасувати його у цій частині;

-Зобов`язати Господарський суд Одеської області здійснити перерахунок та виплату надбавки за вислугу років на державній службі ОСОБА_1 відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу», а саме на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Ухвалою від 05 червня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) учасників справи в порядку ч. 5 ст. 262 Кас України.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що Наказом Господарського суду Одеської області від 19.10.2010 №31-к «Про призначення ОСОБА_1 » її призначено з 19.10.2010 на посаду секретаря суду відділу документального забезпечення та контролю (канцелярія). Наказом Господарського суду Одеської області від 01.03.2011 №19-к «Про переведення ОСОБА_1 » її переведено з посади секретаря суду відділу документального забезпечення та контролю (канцелярія) на посаду секретаря судового засідання, як таку, що пройшла стажування. Згідно з наказу Господарського суду Одеської області від 04.10.2023 №209-к «Про встановлення надбавки за вислугу років», секретарю судового засідання відділу контролю та організаційного забезпечення діяльності суду ОСОБА_1 з 19 жовтня 2023 року встановлено надбавку за вислугу років на державній службі в розмірі 39 відсотків посадового окладу, як такій, стаж державної служби якої становить понад 13 років.

Надалі позивач зазначає, що на виконання вимог Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» наказом Господарського суду Одеської області від 20 лютого 2024р. №25-к «Про перерахування надбавки за вислугу років на 2024 рік», відповідно до пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 №3460-ІХ, з 01 січня 2024 року встановлено, зокрема, секретарю судового засідання відділу контролю та організаційного забезпечення діяльності суду ОСОБА_1 за вислугу років на державній службі в розмірі 26 відсотків посадового окладу, стаж державної служби якої становить понад 13 років.

Тобто, при розрахунку надбавки відповідачем були застосовані приписи абзацу 2 пункту 12 Прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 року № 3460-IX, у якому зазначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

На думку позивача, таке зменшення відсоткового розміру надбавки є порушенням права на належний рівень оплати праці державних службовців, гарантовані статтями 50 та 52 Закону України «Про державну службу» та у зв`язку з цим звернулась до суду.

Через канцелярію суду 06.06.2024 року від позивача надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи копії виписки з банку, яка помилково не була приєднана до позовної заяви.

На виконання ухвали суд 19.06.2024 року від Господарського суду Одеської області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого представник проти заявлених позовних вимог заперечує та просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог з огляду на те, що згідно з вимогами ст. 146 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (далі Закон № 1402-VIII) держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів відповідно до Конституції України.

Положеннями статті 148 Закону № 1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Господарський суд Одеської області є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, якому територіальне управління ДСА в Одеській області відповідно до пункту 4 розділу І Положення про апарат Господарського суду Одеської області, затвердженого зборами суддів Господарського суду Одеської області від 13.03.2019 року (протокол №17-02/2019), зі змінами від 22.12.2023, затверджує штатний розпис суду.

Верховна Рада України 9 листопада 2023 року ухвалила Закон України «Про Державний бюджет на 2024 рік» №3460-IX, яким встановила нові умови оплати праці державним службовцям на 2024 рік, а саме: Згідно з пунктами 12, 13 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України.

При цьому абзацом 2 пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» визначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу, що менше ніж передбачено спеціальним Законом України «Про державну службу». Абзац 4 цього пункту зазначає, що норми Закону України "Про державну службу" щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

При цьому представник звертає увагу, що державні службовці Господарського суду Одеської області 05.01.2024 повідомлені про умови та порядок оплати праці державних службовців Господарського суду Одеської області за категоріями посад в 2024 році відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік», про що свідчать їх особисті підписи, що відображено в матеріалах особової справи.

Таким чином, Господарський суд Одеської області діяв у межах закону, оскільки обрання ним саме цього відсотку посадового окладу державного службовця для розрахунку надбавки за вислугу років за кожен календарний рік не є свавільними діями, а виконанням прямої вказівки Закону України №3460-IX. Таким чином, на підставі зазначеного Господарський суд Одеської області при здійсненні перерахунку та виплати надбавки за вислугу років на державній службі діяв у відповідності до вимог Бюджетного кодексу України, положень Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 року № 3460-IX та вищевказаних Роз`яснень НАДС №176 від 10.01.2024.

Через канцелярію суду 25.06.2024 року від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до змісту якої позивач заперечує проти доводів відповідача та наполягає на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заперечення на відповідь на відзив до суду не надходили.

Вивчивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги, докази, якими вони підтверджуються, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 працює в Господарському суді Одеської області.

Відповідно до наказу №31-к від 19.10.2010 року «про призначення ОСОБА_1 » ОСОБА_1 призначена на посаду секретаря суду відділу документального забезпечення та контролю (канцелярія) з 19 жовтня 2010 року, як така що пройшла стажування, та присвоєно 13 ранг 6-ої категорії посад державних службовців.

Відповідно до наказу №19-к від 01.03.2011 року «про переведення ОСОБА_1 » ОСОБА_1 переведена на посаду секретаря судового засідання з 01.03.2011 року.

Відповідно до п. 4 наказу № 209-к від 04.10.2023 року «про встановлення надбавки за вислугу років» встановлено секретарю судового засідання відділу контролю та організаційного забезпечення діяльності суду ОСОБА_1 з 19.10.2023 року надбавку за вислугу років на державній службі в розмірі 39 відсотків посадового окладу, як такій, стаж державної служби якої становить понад 13 років.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що 09 листопада 2023 року Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про Державний бюджет на 2024 рік», згідно якого передбачено встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям не більше 30 відсотків посадового окладу, що менше ніж передбачено спеціальним Законом України «Про державну службу».

Згідно з розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України. При цьому, абзацом 2 пункту 12 розділу «Прикінцеві положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» визначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

На виконання абзацу другого пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» наказом Господарського суду Одеської області № 25-к від 20.02.2024 позивачу (пп.17 п.1) встановлено надбавку за вислугу років у розмірі 26 відсотків посадового окладу, стаж державної служби якої становить понад 13 років.

Не погодившись із зазначеним наказом в частині, що стосується позивача та зважаючи на те, що внаслідок його видання порушено право на належний рівень оплати праці державних службовців, гарантовані статтями 50 та 52 Закону України «Про державну службу», позивачка звернулася до суду із даним позовом.

Проаналізувавши положення чинного законодавства України, що регулює спірні правовідносини, враховуючи обставини справи, дослідивши письмові докази, що містяться в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, Законом України «Про державну службу» та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Частиною 1 статті 50 Закону України «Про державну службу» визначено, що держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.

Згідно з ст. ст. 46, 50 Закону України «Про державну службу», стаж державної служби дає право на встановлення державному службовцю надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки та передбачено, що заробітна плата державного службовця складається з: - посадового окладу; - надбавки за вислугу років; - надбавки за ранг державного службовця; - виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця; - виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків за вакантною посадою державної служби за рахунок економії фонду посадового окладу за відповідною посадою; - премії (у разі встановлення).

Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу» надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

09 листопада 2023 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про Державний бюджет на 2024 рік», пунктом 12 розділу «Прикінцеві положення» якого визначено, що у 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України.

Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

В абзаці четвертому пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» зазначено, що норми Закону України "Про державну службу" щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Тобто, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» запроваджено норму, яка суперечить нормі ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу», а саме зменшує максимальну межу розміру надбавки за вислугу років на державній службі з 50 відсотків до 30 відсотків, та зменшує розмір самої надбавки з 3 до 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).

У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).

Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005).

Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 Рішення у справі "Kopecky проти Словаччини" від 28 вересня 2004 року, заява № 44912/98).

Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.

Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.

Аналогічні висновки зроблено колегією суддів Касаційного адміністративного суду Верховного Суду в рішенні від 06.04.2023 по справі № 260/3564/22.

Вирішуючи спір, суд враховує, що неузгодженість між чинними нормативно-правовими актами, їхнє протиріччя з одного й того самого предмета регулювання, а також суперечність між двома або більше формально чинними нормами права, прийнятими з одного і того ж питання, в теорії права відомі як колізія норм права.

Для безумовного дотримання конституційних імперативних норм щодо обов`язку кожного неухильно додержуватися Конституції та законів України (ст. 68 Основного Закону України) надважливо, щоб система законодавства відповідала усім критеріям «якості закону», зокрема, правове регулювання було чітким та послідовним, не допускало неоднозначного тлумачення правових норм, а також існування суперечливих або конфліктуючих між собою положень.

Тобто, що якщо норми, які регулюють співіснування людей, мають забезпечувати чіткі орієнтири правомірності поведінки і правовий порядок, то вони не повинні суперечити одна одній, мають взаємно узгоджуватись; позначаючи сукупність узгоджених між собою елементів як «систему»; норми права повинні створювати здатний належним чином функціонувати порядок людського співіснування.

Водночас, відходження від цього критерію призводить до виникнення колізій у законодавстві, що зумовлює настання негативних наслідків, зокрема, появу значної кількості юридичних спорів; перешкоду для формування єдиної та сталої судової практики; необхідність відступу від раніше сформульованих правових висновків Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду; врешті це стає однією з вагомих причин зниження довіри до суб`єктів владних повноважень, судів та держави в цілому.

Вирішення колізій у законодавстві, якщо суб`єкти нормотворення тривалий час не вживають заходів для їх усунення, стає завданням суду. Виконання цього завдання вимагає від суду: 1) встановлення факту існування правової колізії (ситуація, за якої два або більше нормативних акти або норми одного акта регулюють по різному одні і ті ж суспільно-управлінські відносини) та 2) надання пріоритету одному із нормативних актів або норм одного акта.

Загальні підходи до вирішення колізій у законодавстві визначені у положеннях Конституції України, зокрема: 1) Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії (ч. ч. 1-3 ст. 8); 2) чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ВРУ), є частиною національного законодавства України; укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України (ст. 9); 3) закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У свою чергу Кодекс адміністративного судочинства України містить такі норми, які визначають підходи до вирішення колізій у законодавстві: 1) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) (ч. ч. 1-2 ст. 6); 2) у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана ВРУ, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України та ін.

У рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 Конституційний Суд України в вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Виходячи з того, що предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Таким чином, з урахуванням наведеного, в спірних правовідносинах до застосування підлягає норма спеціального нормативно-правового акту, а саме ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу», а не п. 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», яким звужується обсяг прав та гарантій державних службовців, визначених чинним законодавством.

У свою чергу, роз`яснення НАДС, інших міністерств та центральних органів виконавчої влади щодо розрахунку заробітної плати мають лише інформаційний характер і не встановлюють правових норм, а тому не можуть покладатися в основу видання наказів щодо встановлення складових заробітної плати державних службовців.

При цьому, скасування судом спірного наказу в частині, що стосується позивача, за вищезазначених обставин у повному обсязі відповідає способу відновлення порушеного права позивача та не потребує окремого визнання протиправними дій щодо видання такого наказу, як самостійного способу захисту порушеного права.

Таким чином, з урахуванням наведених норм та обставин, суд доходить висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправним та скасування пп. 17 п. 1 наказу №25-к від 20.02.2024 року виданого Господарським судом Одеської області щодо встановлення ОСОБА_1 надбавки за вислугу років в розмірі 26 відсотків посадового окладу, стаж державної служби якої становить понад 13 років та зобов`язання Господарський суд Одеської області здійснити перерахунок та виплату надбавки за вислугу років на державній службі ОСОБА_1 відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу», а саме на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.1,3 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, оцінюючи встановлені факти, суд дійшов висновку, що відповідач, заперечуючи проти позову не довів, з посиланням на відповідні докази, правомірності своїх дій, а тому позовні вимоги належать задоволенню повністю.

У зв`язку з тим, що позивач звільнена від сплати судового збору, у суду відсутні підстави для стягнення судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6, 12, 72, 77,90, 139, 246, 255,295,297 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Господарського суду Одеської області (код ЄДРПОУ 03499997, місце знаходження: 65119, м. Одеса, пр.-т Шевченка, 29) про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати пп. 17 п. 1 наказу №25-к від 20.02.2024 року виданого Господарським судом Одеської області щодо встановлення ОСОБА_1 надбавки за вислугу років в розмірі 26 відсотків посадового окладу, стаж державної служби якої становить понад 13 років.

Зобов`язати Господарський суд Одеської області (код ЄДРПОУ 03499997, місце знаходження: 65119, м. Одеса, пр.-т Шевченка, 29) здійснити перерахунок та виплату надбавки за вислугу років на державній службі ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу», а саме на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст.ст. 295,297 КАС України, з урахуванням п.п.15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Суддя Л.Р. Юхтенко