Ухвала суду № 122710271, 30.10.2024, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДУ Х В А Л А

про повернення позовної заяви

30 жовтня 2024 року м. Київ № 320/25195/24

Суддя Київського окружного адміністративного суду Щавінський В.Р., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів.

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо невиплати ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ), яка має право на відшкодування за вкладом у ПАТ "Банк Таврика" 193128,19 грн. за рахунок коштів ФГВФО;

- стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ЄДРПОУ 21708016) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 193128,19 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.06.2024 вказану позовну заяву залишено без руху.

У вказаній ухвалі зазначені недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення, встановлено строк для усунення недоліків та зазначені наслідки невиконання вимог ухвали суду.

До суду надійшла заява позивачки про усунення недоліків та клопотання про звільнення від сплати судового збору.

В обґрунтування вказаного клопотання позивачка зазначає, що вона звільнена від сплати судового збору на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України Про захист прав споживачів.

Розглянувши позовну заяву та клопотання про звільнення від сплати судового збору, суддя зазначає наступне.

Так, частиною 3 ст. 22 Закону України Про захист прав споживачів передбачено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.

В той же час, відповідно до п. 22 ст. 1 Закону України Про захист прав споживачів споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

При цьому, відповідно до п. 3 ст. 1 Закону України Про захист прав споживачів виконавець - суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги.

Пунктом 4 ст. 1 Закону України Про захист прав споживачів передбачено, що виробник - суб`єкт господарювання, який: виробляє товар або заявляє про себе як про виробника товару чи про виготовлення такого товару на замовлення, розміщуючи на товарі та/або на упаковці чи супровідних документах, що разом з товаром передаються споживачеві, своє найменування (ім`я), торговельну марку або інший елемент, який ідентифікує такого суб`єкта господарювання; або імпортує товар;

Відповідно до п. 17 Закону України Про захист прав споживачів послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Відтак, проаналізувавши вказані норми у їх взаємозв`язку, можна дійти висновку, що Закон України Про захист прав споживачів поширюються на відносини, що виникають між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

В той же час, згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб Фондом є установа, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.

Згідно з ч. 3 ст. 3 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб Фонд є установою, що не має на меті отримання прибутку.

При цьому, ч. 1 ст. 4 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб передбачено, що основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Отже, Фонд є спеціальною установою, що забезпечує функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Тобто, у даному випадку є очевидним, що Фонд не є суб`єктом господарювання, не є кредитодавцем відносно позивача, не виконує для позивача роботи, не надає послуги, не виробляє продукцію, та в рамках профільного законодавства визначений як суб`єкт владних повноважень, зокрема, у публічно-правових відносинах щодо гарантування з боку Держави щодо виплат сум гарантованого відшкодування, які самі по собі не є коштами клієнта на рахунку у банку, а сплачуються за рахунок Фонду, у т.ч за рахунок державних коштів, як підтвердження гарантії з боку Держави стабільності банківської системи.

При цьому, позивач, в контексті бажання отримати від Держави (в особі Фонду) майнову шкоду, не є по відношенню до Фонду позичальником за договором про надання споживчого кредиту та між ними відсутні відносини, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

З огляду на що відносини, які склалися між позивачем та Фондом гарантуванням вкладів фізичних осіб, не є відносинами, на які розповсюджується Закон України Про захист прав споживачів, а відтак ч. 3 ст. 22 Закону України Про захист прав споживачів не може бути підставою для звільнення позивача від сплати судового збору за звернення до суду з даним позовом.

Що ж стосується посилання позивача на судову практику щодо сплати судового збору, зокрема, у справі № 761/24881/16-ц, то суд зазначає, що позов пов`язаний з порушенням, на думку заявника, його прав та стосується стягнення з Фонду інфляційних втрат та 3% річних та моральної шкоди.

У постанові від 21.03.2018 у цивільній справі № 761/24881/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відступаючи від практики Верховного Суду України, колегія суддів Великої Палати Верховного Суду вважає, що порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу, а саме при апеляційному перегляді. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права (ст. 22 Про захист прав споживачів, ст. 1 ЦПК України у редакції на час постановлення оскарженої ухвали, ст. 2 ЦПК України у редакції на час розгляду справи Верховним Судом).

Відтак, у постанові від 21.03.2018 у цивільній справі № 761/24881/16-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що позивач звільнений від сплати судового збору під час звернення до суду з вимогами про стягнення з Фонду інфляційних втрат та 3% річних та моральної шкоди саме у цивільному судочинстві.

Крім того, позивачка просить звільнити її від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст.8 Закону України «Про судовий збір».

Дана заява обґрунтована тим, що відповідно до відомостей Державного реєстру фізичних осіб платників податків, за період з 1 кварталу 2023 року по 4 квартал 2023 року, нею отримано дохід у розмірі 106499,91 грн.

Зауважила, що розмір судового збору за подання до суду адміністративного позову перевищує 5% розміру її річного доходу за попередній календарний рік.

Частиною 1 ст. 133 КАС України встановлено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Ознайомившись з відомостями Державного реєстру фізичних осіб платників податків, за період з 1 кварталу 2023 року по 4 квартал 2023 року, суддя зазначає, що позивачкою отримано дохід у розмірі 106499,91 грн.

Тобто, розмір судового збору за подання до суду даного адміністративного позову не перевищує 5% розміру її річного доходу за попередній календарний рік (106499,91 х 5% = 5324,99 грн.).

Оцінюючи вищенаведене, суд вважає, що клопотання позивачки про звільнення від сплати судового збору є необґрунтованим.

Згідно резолютивної частини ухвали суду від 21.06.2024 позивачка була попереджена, що у разі не усунення недоліків у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута позивачу.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

За таких обставин, оскільки позивачем у строк, встановлений судом, не усунуто недоліки позовної заяви, суд дійшов висновку, що вона підлягає поверненню позивачу.

Враховуючи вищевказане та те, що позивач вимоги ухвали суду про залишення позовної заяви без руху від 30.05.2023 та 21.05.2024 не виконані, а також будь-яких заяви чи клопотання про продовження строку про усунення недоліків позовної заяви позивач до суду не надавав.

Водночас, суд звертає увагу позивачки на те, що згідно з ч. 8 ст. 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Керуючись статтями 169, 243, 248 КАС України, суд

у х в а л и в:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів, - повернути позивачеві.

2. Роз`яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

3. Копію ухвали разом з матеріалами позовної заяви надіслати позивачеві.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.

Суддя Щавінський В.Р.