Рішення № 122709674, 31.10.2024, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2024 року м. Ужгород№ 260/3919/24 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Рейті С.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Закарпатській області (далі відповідач, ГУ ДПС у Закарпатській області) про скасування податкових повідомлень-рішень ГУ ДПС у Закарпатській області від 03.06.2024 року за №№: № 00052980705, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції за порушення законодавства у сфері виробництва та обігу алкогольних напоїв та тютюнових виробів (а саме: зберігання пального без отримання відповідної ліцензії) у розмірі 500000,00 грн.; та № 00052990705, яким до позивача застосовано адміністративний штраф (за необладнання та/або відсутність реєстрації в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі рівнеміра-лічильника на введеному в експлуатацію резервуварі, розташованоум на акцизному складі, та/або витратоміра-лічильника на місці відпуску пального наливом з акцизного складу, розташованого на акцизному складі) у розмірі 120000 грн.

В обгрунтування позовних вимог зазначено, що під час перевірки перевіряючим було доступна податкова інформація про наявність в ФОП ОСОБА_1 відповідних ліцензій, що відображено в Акті фактичної перевірки, з огляду на що висновки Акту фактичної перевірки, є протиправними, а прийняте на підставі вказаних висновків податкове повідомлення-рішення за № 00052980705, підлягає скасуванню.

Щодо податкового повідомлення-рішення за № 00052990705 зазначає, що з Акту фактичної перевірки вбачається, що перевіряючими не встановлено не відповідність ФОП ОСОБА_1 вимогам пункту б) абзацу 2 пп.14.1.6. п.14.1. ст.14 ПК України, з огляду на що висновки Акту фактичної перевірки є протиправними, а прийняте на підставі вказаних висновків податкове повідомлення-рішення за № 00052990705 підлягає скасуванню.

При цьому позивач наголошує, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу; службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Ухвалою судді від 18.06.2024 року відкрито провадження у справі та розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

25.06.2024 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач не погоджується із вимогами позовної заяви, вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Здійснення такого виду заходу контролю, як в спірній ситуації, було не правом ГУ ДПС у Закарпатській області, а його обов`язком, а тому відсутність в наказі про призначення фактичної перевірки детальної інформації про підстави проведення фактичної перевірки не можуть ставити під сумнів легітимність заходу в цілому, якщо такий захід здійснювався на законній підставі.

В ході перевірки встановлено факт зберігання дизельного пального без наявності відповідної ліцензії на зберігання дизельного палива, а саме ліцензія на право зберігання пального виключно для власного зберігання чи промислової переробки, реєстраційний № 070704142020000011 від 21.01.2020 року видана позивачеві не дає змогу зберігати паливо іншим суб`єктам господарювання. Так, згідно документів, що свідчать про здійснення операцій з відповідального зберігання дизельного палива ФОМ ОСОБА_1 на момент зберігання, ліцензії на зберігання для інших суб`єктів господарювання відсутня.

Відповідно до наданих товарно-транспортних накладних на відпуск нафтопродуктів, транспортування дизельного палива відбувалось зі складу нафтопродуктів до місця розвантаження вказаного ТОВ «Берег кабель Гмбх» за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином у період з 06.06.2018 року по 01.08.2021 року встановлено відповідальне зберігання ТОВ «Берег кабель Гмбх» придбаних ПММ у ємностях, що належать ФОП ОСОБА_1 на підставі договорів.

Відповідно здійснювалось зберігання пального у резервуарах без ліцензії на право зберігання пального, чим допущено порушення ч. 9 ст.15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» від 19.12.1995 року №481/95-ВР.

Окрім того, під час фактичної перевірки встановлено, що розпорядником акцизного складу (ФОП ОСОБА_1 ) з уніфікованим номером 1018502 на акцизному складі не обладнано рівнеміри-лічильники та витратоміра-лічильника, чим допущено порушення п.п.230.1.2 п.230.1 ст.230 Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010 року.

У зв`язку з вищенаведеним, ГУ ДПС у Закарпатській області правомірно прийняті оскаржувані податкові повідомлення - рішення, якими застосовано штрафні (фінансові) санкції до ФОП ОСОБА_1 .

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.

Як встановлено судом та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, згідно наказу ГУ ДПС у Закарпатській області від 18.04.2024 року № 386-п "Про проведення фактичних перевірок" (а.с.52) та направлення від 24.04.2024 року № 1315/07-16-07-05 (а.с.53), проведено фактичну перевірку ФОП ОСОБА_1 , за результатами якої складено Акт фактичної перевірки № 001876 від 03.05.2024 року (а.с.19-21).

Зі змісту вказаного акту, в ході перевірки встановлено порушення позивачем ч. 9 ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» від 19.12.1995 року № 481/95-ВР (далі Закон № 481/95-ВР), в частині зберігання пального без отримання відповідної ліцензії та п.п. 230.1.2 п. 230.1 ст. 230 ПК України в частині не обладнання на акцизному складі витратоміра-лічильника та рівнемірів-лічильників.

На підставі висновків фактичної перевірки, що відображені у вказаному акті, ГУ ДПС у Закарпатській області прийнято спірні податкові повідомлення-рішення від 03.06.2024 року за №№ 00052980705, згідно якого, на підставі пп.54.3.3 п. 54.3 ст. 54 ПК України та абз.9 ч. 2 ст. 17 Закону № 481/95-ВР до позивача застосовано фінансові санкції у розмірі 500000 грн., а також, № 00052990705, згідно якого, на підставі пп.54.3.3 п. 54.3 ст. 54 ПК України та п.128-1.2 ст. 128-1 ПК України, до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 120000 грн.

Вважаючи спірні податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду із даним позовом про їх скасування.

Надаючи оцінку спірним діям та рішенням, суд врахував ч. 2 ст. 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України визначає Закон України від 19.12.1995 року № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (далі - Закон № 481/95-ВР).

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону № 481/95-ВР контроль за дотриманням норм цього Закону здійснюють органи, які видають ліцензії, а також інші органи в межах компетенції, визначеної законами України.

Згідно з підп. 27 п. 4 Положення про Державну податкову службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 року № 227, ДПС відповідно до покладених на неї завдань здійснює ліцензування діяльності суб`єктів господарювання з виробництва пального, з оптової, роздрібної торгівлі та зберігання пального і контроль за таким виробництвом.

Пунктом 7 вказаного Положення передбачено, що ДПС здійснює повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку її територіальні органи. ДПС та її територіальні органи є контролюючими органами (органами доходів і зборів).

На підставі п. 19-1.1.14. ст. 19 Податкового кодексу України (далі ПК України) однією із функцій контролюючого органу є здійснення контролю у сфері виробництва, обігу та реалізації підакцизних товарів, контроль за їх цільовим використанням.

На підставі підп. 20.1.10. п. 20.1. ст. 20 ПК України контролюючі органи мають право здійснювати контроль за додержанням законодавства з питань регулювання обігу готівки (крім банків), порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів, за додержанням порядку приймання готівки для подальшого переказу (крім приймання готівки банками), за дотриманням суб`єктами господарювання установлених законодавством обов`язкових вимог щодо забезпечення можливості розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів.

Відповідно до підп. 54.3.3. п. 54.3 ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону № 481/95-ВР за порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями та тютюновими виробами, пальним та зберігання пального посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.

З аналізу викладених норм суд дійшов висновку, що на відповідача покладені повноваження здійснення перевірки та застосування штрафних санкцій за наявності факту порушення суб`єктами господарювання вимог Закону № 481/95-ВР.

Оцінюючи доводи сторін щодо наявності підстав для проведення вищевказаних фактичних перевірок позивача, суд врахував таке.

Відповідно до вимог підп. 62.1.3 п. 62.1 ст. 62 ПК України звірки та перевірки щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин, є формами податкового контролю.

Пунктом 75.1 ст. 75 ПК України передбачено право контролюючих органів проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Фактичною перевіркою згідно з підп. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75 ПК України вважається така, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Вона здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

На підставі п. 80.1 ст. 80 ПК України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Стаття 81 ПК України визначає умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок.

Абзацами 1-4 підп. 81.1 ст. 81 ПК України встановлено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

-направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;

-копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;

-службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Отже, у посадових осіб контролюючого органу виникає право на проведення документальної планової/позапланової виїзної перевірки, фактичної перевірки за сукупності двох умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та надіслання/пред`явлення оформлених відповідно до вимог ПК України направлення і наказу на проведення перевірки, а також службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки (формальна підстава).

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що платник податків може скористатись правом недопуску посадових осіб контролюючого органу до перевірки у випадках передбачених п. 81.1 ст. 81 ПК України.

Разом з тим, недопуск посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки є правом, а не обов`язком платника податків, а тому реалізація права на судовий захист своїх прав та інтересів не може перебувати у залежності від використання особою своїх прав на їх позасудовий захист.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 21.02.2020 року у справі № 826/17123/18, які обов`язкові для врахування судом, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

Суд зазначає, що судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у справі № 826/17123/18 відступила від висновків про застосування норми права у подібних правовідносинах у частині того, що саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного здійснення податкового контролю щодо себе; а також що допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та проведенні відповідної документальної виїзної або фактичної перевірки, які викладено в постановах Верховного Суду від 13.03.2018 року (справа № 804/1113/16), від 24.05.2019 року (справа № 826/16221/15), від 03.10.2019 року (справа № 820/850/16), від 16.10.2019 року (справа № 820/11291/15), від 22.11.2019 року (справа № 815/4392/15) тощо.

Водночас, судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 826/17123/18 сформулювала правовий висновок, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

Суд врахував, що виключний перелік підстав для здійснення фактичної перевірки визначений п. 80.2 ст. 80 ПК України.

Такі підстави, посилання на які міститься у відзиві на позовну заяву (а.с.40) (оскільки наказ від 24.04.2024 року № 386-п не містить посилань на пункт податкового законодавства, яким визначено підстави для проведення перевірки), визначені пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України, якими встановлено, що фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки: у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах і пального, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері регулювання виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального (підп. 80.2.5).

З цього приводу суд врахував висновки Верховного Суду у постанові від 17.12.2020 року у справі № 520/12028/18 відповідно до яких законодавством закріплена обов`язковість наявності у податкового органу та/або отримання ним в установленому законодавством порядку інформації про порушення платником податків (особою) вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального у разі проведення фактичної перевірки на підставі підп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України.

Суд звернув увагу, що відповідачем суду не надано письмових та належним чином оформлених доказів, які б підтвердили факт наявності або отримання контролюючим органом вищезазначеної інформації.

Отже, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав письмових та належним чином оформлених доказів, які б підтвердили, що підставою для прийняття наказу податкового органу, на підставі якого проведено фактичну перевірку позивача, слугувала інформація про порушення останнім вимог законодавства.

У наказі на проведення перевірки відсутні будь-які посилання на конкретні (фактичні) підстави призначення перевірки, крім посилання на норми, що їх регулюють, у наказі не відображено в рамках яких заходів контролюючого органу встановлено невідповідність діяльності позивача вимогам чинного законодавства, на підставі яких відомостей або документів (дата, номер, підпис уповноваженої особи) були встановлені факти сумнівності, сумнівність яких саме операцій (дата операції, характер та наслідки такої операції та інші докази вчинення таких операцій, показання свідків, працівників) була встановлена податковим органом.

Отже, відповідач як суб`єкт владних повноважень не надав письмових та належним чином оформлених доказів, які б підтвердили, що підставою для прийняття наказу слугувала інформація про порушення позивачем вимог законодавства та не конкретизує суть порушення.

З урахуванням викладеного, відповідач не довів наявність підстав в розумінні пп. 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України для проведення фактичної перевірки позивача.

Такі висновки викладені Верховним Судом у постанові від 28.04.2023 року у справі № 640/21823/19.

Суд звертає увагу на правову позицію, неодноразово висловлену як Верховним Судом України у постанові від 27.01.2015 року у справі № 21-425а14, так і у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 року у справі № 821/1157/16, від 05.02.2019 року у справі № 2а-10138/12/2670, від 04.02.2019 року у справі № 807/242/14, згідно з якою - лише дотримання умов та порядку прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, може бути підставою для визнання правомірними дій контролюючого органу щодо їх проведення. У свою чергу порушення контролюючим органом вимог щодо призначення та проведення перевірки призводить до відсутності правових наслідків такої. Таким чином, у випадку незаконності перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Верховний Суд у постанові від 23.01.2018 року у справі № 804/12558/14 зазначив, що у випадку незаконності перевірки прийнятий за результатами її проведення акт індивідуальної дії автоматично підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Крім того, у постанові від 04.09.2020 року у справі № 821/1274/18 Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що невиконання відповідачем вимог статей 80, 81 ПК України, зокрема в частині наявності підстав для призначення фактичної перевірки, дотримання умов та порядку допуску до її проведення, призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої. Акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, якщо він одержаний з порушенням порядку, встановленого законом, а податкові повідомлення-рішення, прийняті за наслідками такої перевірки на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не можуть вважатись правомірними та підлягають скасуванню.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що порушення контролюючим органом вимог щодо призначення та проведення перевірки призводить до відсутності правових наслідків такої. Таким чином, у випадку незаконності перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

З огляду на встановлені обставини та викладені норми чинного законодавства України, спірні рішення є такими, що підлягають скасуванню, а позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Закарпатській області (Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Волошина, 52 код ЄДРПОУ ВП 44106694) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Закарпатській області від 03 червня 2024 року № 00052980705.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Закарпатській області від 03 червня 2024 року № 00052990705.

4. Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 255 КАС України, та може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

СуддяС.І. Рейті