Рішення № 122709251, 30.10.2024, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2024 року Справа№200/5351/24

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Бабіча С.І., розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області та до Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до суду з позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області (далі - 1-й відповідач) та до Державної судової адміністрації України (далі - 2-й відповідач), відповідно до якої просить:

- визнати дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.05.2024 року по 31.07.2024 року включно, виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру окладу судді з 01.01.2024 року, - 3028,00 грн, - протиправними;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.05.2024 року по 31.07.2024 року включно на підставі статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого станом на 01.01.2024 року - 3028,00 грн, з урахуванням надбавки за вислугу років у розмірі 20% від посадового окладу, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів;

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення ОСОБА_1 виплати недоплаченої суддівської винагороди за період з 01.05.2024 року по 31.07.2024 року включно, розрахованої виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого станом на 01.01.2024 року - 3028,00 грн, з урахуванням надбавки за вислугу років у розмірі 20% від посадового окладу, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів.

В обґрунтування позовних вимог позивачка вказує на те, що була призначена на посаду судді Краматорського міського Донецької області Указом Президента України № 278/2020 від 16.07.2020 року, наказом голови Краматорського міського Донецької області № 32-К від 21.07.2020 року зарахована до штату вказаного суду та у подальшому, відповідно до рішення Голови Верховного Суду № 296/о/149-22 від 20.07.2022 року, відряджена для здійснення правосуддя до Богуславського районного суду Київської області з 25.07.2022 року, в якому приступила до виконання повноважень на підставі наказу голови Богуславського районного суду Київської області № 10/к від 26.07.2022 року.

Зазначає про те, що у період з 01.05.2024 року по 31.07.2024 року розмір нарахованої та виплаченої їй суддівської винагороди протиправно обчислювався 1-м відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, виходячи із розміру прожиткового мінімуму, що застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, встановленого статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2024 рік" на рівні 2102,00 грн, а не із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2024 рік" на рівні 3028,00 грн.

При цьому, як вказує позивачка, фінансування 1-го відповідача для виплати грошового утримання суддів, у тому числі недоплаченої за вказаний період суддівської винагороди, за законом покладено на 2-го відповідача, як головного розпорядника бюджетних коштів.

Відповідачі позов не визнали, подали до суду відзиви на позовну заяву, в яких просять суд повністю відмовити у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи свої заперечення, 1-й відповідач у відзиві на позов зазначає, зокрема, про те, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" запроваджено розрахункову величину для визначення базового розміру посадового окладу судді, яка складає 2102,00 грн. Відповідні положення цього Закону є чинними та неконституційними не визнавались, а тому підлягають обов`язковому виконанню.

Таким чином, на думку 1-го відповідача, у його діях відсутня протиправність, оскільки він у даному випадку діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та іншими законами України, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Серед іншого, 1-й відповідач також звертає увагу на те, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області, як розпорядник бюджетних коштів щодо місцевих судів нижчого рівня, здійснює всі нарахування та виплати у межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом видатків на відповідний бюджетний період, затверджений відповідно до вимог закону, та не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу судді у вищому розмірі, ніж це передбачено законодавством України.

Аналогічні за змістом заперечення наведені 2-м відповідачем у відзиві на позов.

Водночас, 2-й відповідач у відзиві на позовну заяву акцентує увагу на тому, що Закон України "Про судоустрій і статус суддів" не дає визначення "прожиткового мінімуму для працездатних осіб" і не вказує нормативно-правового акту, яким необхідно керуватись для визначення розміру такої розрахункової величин. При цьому даний Закон визначає лише кількість прожиткових мінімумів, проте у жодній нормі спеціального закону не визначено, який саме розмір прожиткового мінімуму слід застосовувати у відповідному році.

Додатково у відзиві на позов 2-й відповідач вказує також на те, що Державна судова адміністрація України, будучи головним розпорядником коштів у частині розпорядження бюджетними асигнуваннями з виплати грошового утримання суддів, не має повноважень змінювати розмір бюджетних асигнувань на такі цілі.

Позивачкою було подано до суду відповідь на відзив, у якій вона проти викладених у відзиві доводів 1-го відповідача заперечує та просить суд задовольнити позов.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 09.08.2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області та до Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії було прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 200/5351/24 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Частиною 5 статті 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Ухвалою суду від 30.10.2024 року відмовлено у задоволенні клопотань 2-го відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження та про залучення до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів Міністерства фінансів України та Кабінету Міністрів України.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе розглянути дану справу на підставі наявних у суду матеріалів та прийняти дане рішення у порядку письмового провадження.

Дослідивши наявні у справі докази, повно і всебічно встановивши всі її обставини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Позивачка у справі, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Згідно з Указом Президента України № 278/2020 від 16.07.2020 року позивачку було призначено на посаду судді Краматорського міського суду Донецької області.

Відповідно до наказу голови Краматорського міського Донецької області № 32-К від 21.07.2020 року позивачка була зарахована до штату зазначеного суду.

Згідно з наказом в.о. голови Краматорського міського Донецької області № 33-К від 28.07.2020 року позивачці встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 20%.

Рішенням Голови Верховного Суду № 296/о/149-22 від 20.07.2022 року позивачка була відряджена для здійснення правосуддя до Богуславського районного суду Київської області з 25.07.2022 року, в якому приступила до виконання повноважень на підставі наказу голови Богуславського районного суду Київської області № 10/к від 26.07.2022 року.

Як вказується позивачкою у позовній заяві та не заперечується відповідачами, у період з 01.05.2024 року по 31.07.2024 року розмір нарахованої та виплаченої позивачці суддівської винагороди обчислювався, виходячи із розміру прожиткового мінімуму, що застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, встановленого статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2024 рік" на рівні 2102,00 грн.

Доказів на підтвердження того, що після звернення до суду з даним позовом, станом на момент розгляду справи, суддівська винагорода нараховувалась та виплачувалась позивачці у інших розмірах, відповідачами суду не надано.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 126 Конституції України установлено, що незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно зі статтею 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначено Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII).

Частиною 1 статті 4 Закону № 1402-VIII установлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

За частиною 2 статті 4 Закону № 1402-VII зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Відповідно до вимог частини 1 статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частинами 2-8 статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:

1) вислугу років;

2) перебування на адміністративній посаді в суді;

3) науковий ступінь;

4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Базовий розмір посадового окладу судді становить:

1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:

1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;

2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб;

3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря, голови судової палати, секретаря Пленуму Верховного Суду, секретаря Великої Палати Верховного Суду, виплачується щомісячна доплата в розмірі 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, голові суду 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Цілком таємно", - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Таємно", - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Таким чином, базовий розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, прямо залежить від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2024 року - 3028,00 грн.

За статтею 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження, тощо наведені у Законі України від 15.07.1999 року № 966-XIV "Про прожитковий мінімум" (далі - Закон № 966-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

Наведена норма Закону № 966-XIV містить вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Суд зауважує, що нормами Закону № 966-XIV не передбачено прожиткового мінімуму для працездатних осіб "для визначення базового розміру посадового окладу судді", тобто за нормами цього Закону судді не є віднесеними до тієї чи іншої соціальної або демографічної групи населення, щодо яких прожитковий мінімум повинен встановлюватись окремо.

Положеннями статті 4 Закону № 966-XIV визначено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

У Законі України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", зокрема, у статті 7 цього Закону, разом із встановленням на 01.01.2021 року розмірів прожиткових мінімумів, у тому числі для працездатних осіб, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді", розмір якого становить 2102,00 грн.

Аналогічне положення міститься і у законі України про Державний бюджет України на 2024 рік.

Вказаними нормами фактично було змінено складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною 2 статті 130 Конституції України і частиною 3 статті 135 Закону № 1402-VIII.

Разом із тим, Конституція України не надає законам про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Закони про Державний бюджет України не повинні містити інакшого або додаткового правового регулювання таких правовідносин, які охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

Суд зазначає, що жодні зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, наведений у позовній заяві, а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму, не вносилися, тож відсутні законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди.

Визначені Конституцією України та спеціальним нормативно-правовим актом, яким у даних правовідносинах є Закон № 1402-VIII, гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає, серед іншого, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

Наведену вище правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів висловлено у низці рішень Конституційного Суду України (рішення від 20.03.2002 року № 5-рп/2002, від 01.12.2004 року № 19-рп/2004, від 11.10.2005 року № 8-рп/2005, від 22.05.2008 року № 10-рп/2008, від 03.06.2013 року № 3-рп/2013, від 04.12.2018 року № 11-р/2018).

Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися виключно прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Таким чином, оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися та змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена положеннями Закону № 1402-VIII.

Аналогічна за змістом правова позиція щодо застосування статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" та статті 135 Закону № 1402-VIII викладена у постановах Верховного Суду від 10.11.2021 року у справі № 400/2031/21, від 30.11.2021 року у справі № 360/503/21, від 22.06.2023 року у справі № 400/4904/21, від 12.07.2023 року у справі № 140/5481/22, від 24.07.2023 року у справі № 280/9563/21 року, від 13.09.2023 року у справі № 240/44080/21 та від 21.03.2024 року у справі № 620/4971/23.

Судом відхиляються доводи відповідачів, із посиланням на бюджетне законодавство, оскільки бюджетне законодавство не може впливати на розмір суддівської винагороди як гарантії незалежності суддів, передбаченої Конституцією України та Законом № 1402-VIII.

Конституційний Суд України неодноразово та послідовно вказував на те, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є, зокрема, особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм.

Так, у рішеннях від 20.03.2002 року № 5-рп/2002, від 01.12.2004 року № 19-рп/2004, від 11.10.2005 року № 8-рп/2005, від 22.05.2008 року № 10-рп/2008, від 03.06.2013 року № 3-рп/2013, від 08.06.2016 року № 4-рп/2016, від 04.12.2018 року № 11-р/2018, а також від 18.02.2020 року № 2-р/2020 Конституційний Суд України висловив правову позицію щодо гарантій незалежності суддів і зазначив, що такими гарантіями є надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання, тощо) та можливості набуття статусу судді у відставці.

Конституційний принцип незалежності суддів означає, у тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

У рішеннях від 09.07.2007 року № 6-рп/2007, від 11.03.2020 року № 1-304/2019(7155/19) та від 28.08.2020 року № 10-р/2020 Конституційний Суд України вказав, що відповідно до положень частини 3 статті 22 та статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк. Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (частина 1 статті 124 Основного Закону України), а законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді. Скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить положенням статті 6, частині 2 статті 19, статті 130 Конституції України.

На зазначеному неодноразово наголошували і міжнародні інституції.

Так, в Основних принципах щодо незалежності правосуддя, схвалених резолюціями 40/32 і 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29.11.1985 року та 13.12.1985 року, зазначено, що незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в конституції або законах країни. Усі державні та інші установи зобов`язані шанувати незалежність судових органів і дотримуватися її, а кожна держава-член повинна надавати відповідні засоби, які давали б змогу судовим органам належним чином виконувати свої функції.

Відповідно до Європейської хартії про закон "Про статус суддів" від 10.07.1998 року рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість.

Незалежність суддів також вимагає, зокрема, економічної незалежності, яка повинна бути передбачена законодавством (Рекомендація CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки).

Консультативна рада Європейських судів (КРЄС) у Звіті про ситуацію стосовно судової влади та суддів в державах-членах Ради Європи (Оновлена версія № 2 (2015), прийнята в рамках 16-го пленарного засідання КРЄС) зазначила, що навіть у часи економічної кризи законодавча та виконавча влади різних держав-членів повинні зрозуміти, що серйозне скорочення зарплат суддів є потенційною загрозою їх незалежності, а також належному відправленню правосуддя і може піддати небезпеці (об`єктивно і суб`єктивно) роботу суддів.

Також суд не приймає посилання 2-го відповідача на постанову Верховного Суду від 03.06.2020 року у справі № 464/5990/16-а та зазначає, що правовідносини у вказаній справі не є подібними до правовідносин у даній справі (предметом спору у справі № 464/5990/16-а є бездіяльність районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції при примусовому виконанні виконавчого документа).

Проаналізувавши наведені вище нормативно-правові приписи, висновки Верховного Суду та Конституційного Суду України та враховуючи встановлені судом обставини, суд приходить до висновку про те, що розрахунок суддівської винагороди позивачки у період з 01.05.2024 року по 31.07.2024 року включно, виходячи із "прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді", розмір якого визначений на рівні 2102,00 грн, є протиправним.

Відповідно до пункту 1 Положення про Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області, яке затверджене наказом Державної судової адміністрації України від 10.05.2023 року за № 229 (далі - Положення), Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області є територіальним органом Державної судової адміністрації України та підконтрольне їй.

Згідно з пунктом 11 вказаного Положення установлено, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та найменуванням, самостійний баланс і рахунки в органах Державної казначейської служби України.

Пунктом 3 Положення визначено, що основним завданням Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області є організаційне та фінансове забезпечення діяльності місцевих судів, крім господарських та адміністративних (далі - суди), з метою створення належних умов для діяльності судів, суддів і забезпечення роботи органів суддівського самоврядування.

За підпунктом 3 пункту 4 Положення Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області відповідно до покладених на нього завдань здійснює функції розпорядника коштів Державного бюджету України нижчого рівня щодо забезпечення діяльності територіального управління та судів у відповідному регіоні.

Відтак, саме на 1-го відповідача, як на розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня, у даному випадку покладено відповідні повноваження щодо забезпечення виплати заробітної плати, зокрема, суддям місцевих судів.

Згідно з частинами 3-4 статті 148 Закону № 1402-VIII Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів.

Відповідно до статті 149 Закону 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Згідно з частинами 1-2 статті 22 Бюджетного кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Одним із головних розпорядників бюджетних коштів за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, є Державна судова адміністрація України.

Пунктами 2 та 4 частини 5 статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що: головний розпорядник бюджетних коштів організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проєкту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, яке було затверджено рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 року № 141/0/15-19, Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.

Пунктом 2 цього Положення закріплено, що Державна судова адміністрація України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів.

Згідно з положеннями пункту 4-1 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України встановлено, що перерозподіл видатків між розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня у системі Державної судової адміністрації України у межах загального обсягу бюджетних призначень за відповідною бюджетною програмою окремо за загальним та спеціальним фондами державного бюджету здійснюється Державною судовою адміністрацією України за погодженням з Вищою радою правосуддя.

Відповідно до положень пункту 2.1. розділу ІІ Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.12.2012 року за № 1407, визначено, що головні розпорядники до початку бюджетного періоду визначають мережу за територіями (обласний рівень) із зазначенням статусу кожної установи (розпорядник бюджетних коштів або одержувач бюджетних коштів), яка обслуговується у відповідному органі Казначейства. Відповідальні виконавці бюджетних програм визначають мережу і подають головному розпоряднику для зведення мережі по головному розпоряднику. До мережі включаються головний розпорядник, розпорядники нижчого рівня, які у своїй діяльності підпорядковані відповідному головному розпоряднику та/або діяльність яких координується через нього, та одержувачі бюджетних коштів, які уповноважені головним розпорядником на здійснення заходів, передбачених бюджетною програмою, та отримують на їх виконання кошти з державного бюджету. До мережі включаються розпорядники бюджетних коштів та одержувачі бюджетних коштів, внесені до Єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів, у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до даних, наявних у Єдиному реєстрі розпорядників бюджетних коштів (https://www.treasury.gov.ua/unifie-register-search), вищестоящою установою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області, як розпорядника бюджетних коштів, є Державна судова адміністрація України.

Таким чином, саме Державна судова адміністрація України є головним розпорядником коштів державного бюджету України відносно Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області, яке є розпорядником бюджетних коштів щодо місцевих судів нижчого рівня.

На зазначеному наголошують також і відповідачі у даній справі.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивачка відповідно до статті 135 Закону № 1402-VIII має право на нарахування та виплату суддівської винагороди за період з 01.05.2024 року по 31.07.2024 року, виходячи з базового розміру посадового окладу судді на рівні 30-ти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого станом на 01.01.2024 року складає 3028,00 грн, з урахуванням надбавки за вислугу років у розмірі 20% від посадового окладу, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів, у зв`язку з чим позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позивачка звільнена від сплати судового збору за подання даного позову, судові витрати нею понесено не було, отже, відшкодуванню вони не підлягають.

Керуючись Конституцією України, Законами України "Про судоустрій і статус суддів", "Про Державний бюджет України на 2024 рік" та положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області та до Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.05.2024 року по 31.07.2024 року включно, виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру окладу судді з 01.01.2024 року, - 3028,00 грн, - протиправними

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області (код ЄДРПОУ 26268119, місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 58-Б) провести нарахування та виплату ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ), суддівської винагороди за період з 01.05.2024 року по 31.07.2024 року включно на підставі статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого станом на 01.01.2024 року - 3028,00 грн, з урахуванням надбавки за вислугу років у розмірі 20% від посадового окладу, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України (код ЄДРПОУ 26255795, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Липська, буд. 18/5) здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області (код ЄДРПОУ 26268119, місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 58-Б) з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ), виплати недоплаченої суддівської винагороди за період з 01.05.2024 року по 31.07.2024 року включно, розрахованої виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого станом на 01.01.2024 року - 3028,00 грн, з урахуванням надбавки за вислугу років у розмірі 20% від посадового окладу, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів.

Повне судове рішення складене 30 жовтня 2024 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або після прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.І. Бабіч