Ухвала суду № 122709245, 31.10.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

31 жовтня 2024 рокуСправа №160/6012/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши у порядку письмового провадження у м. Дніпрі заяву ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльність при виконанні рішення суду по справі № 160/6012/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.07.2024 року по справі № 160/6012/24 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково, визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 262440015469 від 26.02.2024 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до спеціального стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.07.1990 року по 16.08.1991 року, з 01.06.2006 року 31.08.2006 року, з 01.07.2009 року по 31.03.2010 року, з 01.04.2018 року по 03.04.2018 року, з 01.03.2022 року по 31.05.2022 року, з 26.06.2023 року по 26.01.2024 року, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до спеціального стажу ОСОБА_1 періоди навчання з 01.09.1991 року по 31.08.1994 року, з 01.09.1994 року по 21.06.1995 року, з 14.02.1996 року по 25.06.1998 року, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 18 лютого 2024 року, з урахуванням зарахованих до спеціального стажу періодів роботи та навчання, в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.07.2024 року по справі № 160/6012/24 набрало законної сили 30.08.2024 року.

04.09.2024 року позивачу направлено виконавчі листи по даній справі, які нею отримано 16.09.2024 року.

11.10.2024 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України про визнання протиправною бездіяльність при виконанні рішення суду, в якій вона просить визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, яка полягає у тривалому та безпідставному невиконанні рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.07.2024 року у справі №160/6012/24; за наслідками розгляду даної заяви постановити окрему ухвалу, яку направити для виконання на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяють невиконанню рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.07.2024 року у справі №160/6012/24.

Заява обґрунтована тим, що Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не виконує рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.07.2024 року по справі № 160/6012/24, яке набрало законної сили.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.10.2024 року прийнято та призначено заяву ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльність при виконанні рішення суду по справі № 160/6012/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії до розгляду у порядку письмового провадження у приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду за адресою: 49000, м. Дніпро, вул. Академіка Чекмарьова, 5.

25.10.2024 року до суду надійшли пояснення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в обґрунтування яких зазначено, що вказане рішення оскаржено Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області до Третього апеляційного адміністративного суду (апеляційна скарга від 01.10.2024 № 0400-010803-9/196506). Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 14.10.2024 по справі № 160/6012/24 апеляційна скарга залишена без руху та надано строки на усунення недоліків апеляційної скарги. На виконання вищезазначеної ухвали суду, Головним управлінням вжиті заходи стосовно усунення недоліків. Вказує, що станом на 24.10.2024 апеляційна скарга Головного управління перебуває на розгляді.

Розглянувши заяву позивача, дослідивши матеріали долучені до неї, суд зазначає наступне.

Згідно статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно частини 2 статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Відповідно до частини 1 статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Частиною другою статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у такій заяві зазначаються: 1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява; 2) ім`я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) ім`я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 4) ім`я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 5) номер адміністративної справи; 6) відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; 7) інформація про день пред`явлення виконавчого листа до виконання; 8) інформація про хід виконавчого провадження; 9) документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви; 10) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.

Відповідно до частини третьої статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються вимоги, позивач зазначає докази, про які йому відомо і які можуть бути використані судом.

Частиною п`ятою статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі відповідності заяви вимогам, зазначеним у цій статті, вона підлягає розгляду та вирішенню в порядку письмового провадження або в судовому засіданні на розсуд суду протягом десяти днів з дня її отримання. Неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду такої заяви.

У разі невідповідності заяви вказаним вище вимогам вона ухвалою суду, прийнятою в порядку письмового провадження, повертається заявнику. Така ухвала суду може бути оскаржена.

Зі змісту вказаних вище норм вбачається, що судовий контроль є спеціальним видом провадження в адміністративному судочинстві, відмінним від позовного. Головна мета судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах полягає, насамперед, у реалізації основних завдань адміністративного судочинства при здійсненні адміністративними судами правосуддя, оскільки воно не обмежується винесенням судового рішення, а також передбачає його виконання.

Правовий інститут контролю за виконанням рішення суду, механізм якого унормований у тому числі і приписами статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягає застосуванню виключно у разі наявності протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо виконання рішення суду, що порушує права та законні інтереси позивача. Застосування судом до суб`єкта владних повноважень заходів процесуального впливу можливе виключно у випадку встановлення факту невиконання таким суб`єктом владних повноважень дій зобов`язального характеру, визначених рішенням суду на користь особи-позивача, що має бути підтверджено відповідними доказами.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 14.07.2022 року у справі №295/9823/21.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.12.2021 року у справі №9901/235/20 вказала, що стаття 383 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає можливість звернутися до суду із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Ця стаття є останньою в розділі IV Кодексу адміністративного судочинства України «Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах» і містить чіткі вимоги до такої заяви, строк звернення, порядок її розгляду та наслідки невідповідності вимогам заяви. Зі змісту цієї статті випливає, що як крайній захід для захисту прав особи позивача, на користь якої ухвалене рішення суду, закон встановив можливість звернення до суду з відповідною заявою.

Перед тим як подати таку заяву, стягувач має використати всі можливі засоби для виконання судового рішення. Зокрема, наявність рішення суду, яке набрало законної сили, зобов`язує суб`єкта владних повноважень здійснити його виконання. У випадку, коли боржник добровільно не виконує рішення суду, стягувач має вчинити дії для виконання рішення суду в примусовому порядку відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», і тільки після того, як стягувач використав усі можливості для примусового виконання рішення суду, а воно залишається не виконаним, тоді в такої особи виникає право звернутися до суду із заявою в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України.

Велика Палата звернула увагу, що визначені вимоги до заяви, яка подається відповідно до статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема надання інформації про день пред`явлення виконавчого листа до виконання та інформації про хід виконавчого провадження, не є формальними вимогами, а навпаки є важливою інформацією, яка дає можливість суду визначити, чи не є передчасним звернення стягувача до суду із такою заявою.

Виходячи з наведених вище норм, звернення до суду із заявою відповідно до статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України можливе за умови перебування виконавчого документа на примусовому виконані в органах державної виконавчої служби.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі №805/1458/17-а та від 27.06.2019 у справі №807/220/18.

Відтак, звернення рішення суду до примусового виконання, є обов`язковою передумовою для подання заяви у порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки повноваження щодо вчинення дій щодо примусового виконання рішення суду, в тому числі і щодо перевірки його виконання, належать передусім до виконавців, а звернення до суду в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України є виключною мірою, якщо позивачем було вичерпано усі можливі механізми на стадії примусового виконання рішення суду.

У постанові від 10 липня 2023 року у справі №9901/988/18 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що подання до суду заяви у порядку, передбаченому статтею 383 Кодексу адміністративного судочинства України, пов`язане саме з оскарженням дій та бездіяльності відповідача при примусовому виконанні судового рішення, на користь чого свідчать приписи пунктів 6-8 частини другої статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, за якими позивач має зазначити у заяві, зокрема: відомості про набрання рішенням законної сили; інформацію про день пред`явлення виконавчого листа до виконання; інформацію про хід виконавчого провадження. Тобто перебіг десятиденного строку на звернення до суду із заявою в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України починається із дати, коли особа-позивач дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів діями або бездіяльністю відповідача, пов`язаними з примусовим виконанням судового рішення, яке набрало законної сили.

Аналогічні правові висновки містяться в ухвалі Верховного Суду по справі №990/23/22 від 15.03.2023 року.

Повертаючись до поданої позивачем заяви, суд зазначає, що в порушення вимог частини другої статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України заявник при подання заяви не вказав інформації з наданням відповідних доказів про відкриття виконавчого провадження та інформації про хід виконавчого провадження тощо.

Так, подаючи заяву позивачем було зазначено, що 03.10.2024 року нею було направлено для примусового виконання виконавчий лист та станом на день подачі цієї заяви виконавчий лист залишається на виконанні та невиконаний.

З аналізу матеріалів заяви вбачається, що позивач за наслідками розгляду справи та набранням рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.07.2024 року у справі № 160/6012/24 законної сили, отримала виконавчі листи 16.09.2024 року, які в подальшому 03.10.2024 року направила на виконання до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

29.10.2024 року позивачем направлено заперечення на пояснення відповідача та надано постанову про відкриття виконавчого провадження від 11.10.2024 року з виконання виконавчого листа №160/6012/24 виданого 04.09.2024 року.

Згідно інформації про виконавчі провадження з офіційного веб-сайту Міністерства юстиції України Автоматизована система виконавчого провадження, станом на 28.10.2024 року виконавче провадження № АСВП 76268313 (Боржник: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області; Стягувач: ОСОБА_1 , яке відкрито 11.10.2024 року Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), перебуває у стані «відкрито».

Таким чином, суд зазначає, що виконавче провадження з примусового виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.07.2024 року у справі № 160/6012/24 на даний час триває.

У свою чергу, пред`явивши виконавчий лист у цій справі до виконання безпосередньо перед поданням даної заяви, позивачем не використано усі можливі способи для примусового виконання рішення суду від 30.07.2024 року.

Отже, беручи в сукупності вищевикладене, судом не встановлено, що загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату, або що відповідач створює перешкоди для виконання такого рішення.

Таким чином, з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 09.12.2021 року у справі №9901/235/20, звернення позивача до суду із заявою в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України є передчасним.

За приписами абзацу другого частини п`ятої статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності заяви вказаним вище вимогам, а також у разі подання заяви особою, яка відповідно до частини шостої статті 18 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, така заява ухвалою суду, прийнятою в порядку письмового провадження, повертається заявнику. Така ухвала суду може бути оскаржена.

Оскільки подана позивачем у порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України заява про визнання протиправними дій, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду у цій справі, не відповідає вимогам частини другої статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України (у заяві не вказано інформацію про хід виконавчого провадження), тому вона ухвалою суду, прийнятою в порядку письмового провадження, повертається заявнику.

Керуючись статтями 248, 256, 294, 383 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльність при виконанні рішення суду по справі № 160/6012/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії повернути заявнику.

Копію ухвали направити заявнику.

Ухвала набирає законної сили в порядку статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена в порядку та строки встановлені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.І. Озерянська