Рішення № 122709089, 31.10.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2024 рокуСправа №160/18337/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Голобутовського Р.З.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

08.07.2024 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення від 11.03.2024 №047050026246 Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо відмови в призначенні пенсії ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати з 04.03.2024 до пільгового стажу періоди роботи із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 з 01.10.1999 по 21.10.2009;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області призначити ОСОБА_1 з 04.03.2024 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б»ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення»у редакції згідно зрішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 04.03.2024 ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області за принципом екстериторіальності було розглянуто заяву позивача та відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв`язку з недосягненням позивачем 55-річного віку та відсутністю необхідного пільгового стажу 10 років. Позивач не погоджується з відмовою у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки вважає, що має право на призначення такої пенсії, досягла встановленого пенсійного віку та має необхідний пільговий стаж роботи. Вказане стало підставою для звернення до суду з позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.07.2024 відкрито провадження у адміністративній справі; справу №160/18337/24 призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.

22.07.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області надано відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнає та просить відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування правової позиції зазначає, що до пільгового стажу позивачу не зараховано період роботи згідно довідки №12 від 15.01.2024 року, виданої КП "Кам`янський центр медичної реабілітації та паліативної допомоги дітям" Дніпропетровської обласної ради, з 01.10.1999 по 21.10.2009, оскільки назва посади ОСОБА_1 , зазначена в трудовій книжці та в даній довідці, не відповідає назві посади, зазначеній в документах про проведення атестації робочих місць від 12.10.1999 та 09.04.2004. Тому, у зв`язку з відсутністю підтверджуючих документів визначених Порядком №637 період роботи з 01.10.1999 по 21.10.2009 не може бути зарахований до страхового стажу позивача. Оскільки, на момент звернення за призначенням пенсії у позивача відсутній необхідний пільговий стаж згідно частини 2 статті 114 Закону №1058-IV та вона не досягла пенсійного віку визначеного даною статтею, то за таких обставин у неї відсутнє право на призначення пільгової пенсії. Однак, позивач наполягає на застосуванні до спірних правовідносин статті 13 Закону №1788-XII, а відповідач зазначає наступне. Закон №1788-XII, який був прийнятий до прийняття Конституції України, передбачав право на пенсійне забезпечення, яке за своєю природою та принципами відрізнялось від гарантованого Основним Законом загальнообов`язкового державного соціального страхування. При цьому, на реалізацію положень Конституції України та Основ 09.07.2003 прийнято Закон №1058-IV, який, серед іншого, визначає принципи, засади i механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій. Так, Законом №1058-IV передбачено його пріоритет над іншими Законами України та іншими нормативно-правовими актами у сфері пенсійного забезпечення, а також визначено сферу, у якій Закон України №1788-XII продовжує діяти одночасно з цим Законом. В іншій частині Закон 1788-XII втратив чинність. В подальшому Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" №2148-VIII від 03.10.2017 (далі - Закон №2148-VIII) внесено зміни до Закону №1058-IV та Закону №1788-XII, відповідно до яких питання визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугою років також передано в сферу застосування Закону України №1058-IV. Одночасно, цим Законом внесено зміни і до пункту 16 Прикінцевих положень Закону №1058-IV, відповідно до яких положення Закону України №1788-XII з цього часу застосовуються виключно в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України №2148-VIII мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. Фактично Законом України №2148-VIII повністю передано в сферу дії Закону України №1058-IV регулювання правовідносин щодо визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугою років та одночасно припинено в цій частині застосування Закону України №1788-XII. Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, яке покладено в основу обґрунтувань позовних вимог, не відновлює дію Закону України №1788-XII і не змінює правове регулювання спірних у цій справі правовідносин. Закон №1788-XII, як зазначено, уже втратив чинність, правовідносини щодо призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах виникли після втрати ним чинності і до них цей Закон не застосовується. Відтак, відповідач вважає рішення правомірним та таким, що не підлягає скасуванню.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 .

04.03.2024 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».

11.03.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області розглянуто заяву позивача за принципом екстериторіальності та прийнято рішення №047050026246 про відмову в призначенні пенсії (за Списком №2). В обґрунтування відмови у призначенні пенсії відповідачем зазначено наступне.

Згідно з наданими до заяви документами про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 №637 (довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру, трудова книжка, диплом про навчання, дані персоніфікованого обліку, свідоцтво про народження дитини), страховий стаж складає 30 років 04 дні (в тому числі по Списку №2 - 08 років 09 місяців 28 днів).

До страхового стажу зараховано всі періоди роботи згідно з поданими документами.

До пільгового стажу не зараховано період роботи згідно з довідкою №12 від 15.01.2024 року, виданої КП "Кам`янський центр медичної реабілітації та паліативної допомоги дітям" Дніпропетровської обласної ради, з 01.10.1999 року по 21.10.2009 року, оскільки назва посади заявниці, зазначена в трудовій книжці та в даній довідці, не відповідає назві посади, зазначеній в документах про проведення атестації робочих місць від 12.10.1999 року та 09.04.2004 року.

Додатково заявниці рекомендовано подати підтверджуючі документи.

Прийняте рішення: відмовити гр. ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв`язку з тим, що заявниця не досягла віку згідно частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та відсутністю необхідного пільгового стажу.

Не погоджуючись з відмовою відповідача у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах та у зарахуванні періодів роботи, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає наступне.

За приписами статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав свобод людини є головним обов`язком держави.

На підставі ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як слідує зі ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи ґрунтуються і не можуть бути скасовані.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Частиною першою статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року (далі Закон №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Згідно з пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 року (далі Закон №1788-XIІ), у редакції чинній до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 року на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII, який набув чинності з 01.04.2015 року, віковий ценз для жінок збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII від 03.10.2017 року, текст Закону №1058-IV доповнений, зокрема, статтею 114, згідно із п. 2 ч. 2 якої на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Вказана норма набула чинності з 01.10.2017 року.

Таким чином, з 01.10.2017 року правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома абсолютно ідентичними законами, а саме: пунктом «б» статті 13 Закону №1788-XIIу редакції Закону №213-VIII від 02.03.2015 року та пунктом 2 частини 2статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 року у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017 року.

Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII.

Пунктом першим резолютивної частини Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункт «б» статті54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 року зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 року.

Пунктом 3 цього рішення вирішено, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону №1788-XII, яка була чинна до 01.04.2015 року, в наступній редакції: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах».

Отже, з 23.01.2020 року в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт «б» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та пункт 2 частини 2статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 року в редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017 року.

Відносно позивача правила означених законів містять розбіжність у величині необхідного пенсійного віку, який складає 50 років та страхового стажу 20 років, за пунктом «б» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та 55 років та страхового стажу 25 років за пунктом 2 частини 2статті 114 Закону №1058-IV.

Виходячи із засад розумності та справедливості та в силу ст. 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» судом мають враховуватись висновки Конституційного Суду України викладені у рішенні №1-р/2020 від 23.01.2020 року.

У пункті 3.2. Конституційний Суд України наголошує на принципі правової визначеності, як одному із елементів верховенства права, згідно із яким обмеження основних прав людини та громадянина допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; держава зобов`язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов`язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми.

У пункті 4.4. Конституційний Суд України визначив, що у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у статті 13, Закону № №1788-XII у редакції до внесення змін Законом № 213, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію.

Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Таким чином, стаття 13 зі змінами, внесеними Законом України від 02.03.2015 року №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення стажу роботи для виходу на пенсію на пільгових умовах порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Застосування відповідачем до спірних правовідносин норми статті 114 Закону №1058-IVне відповідають принципу верховенства права, а також суперечать нормам ч. 2 ст.19, ч. 3 ст.22 Конституції України, згідно із якими, органи державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України та при прийнятті нових нормативно-правових актів або внесенні змін у діючі не допускається зменшення змісту й обсягу існуючих прав і свобод.

Суд зазначає, що норми статті 114 Закону України №1058-IV абсолютно ідентичні нормам статті 13 Закону № 1788-XII, зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII, які були визнанні неконституційними, як такі, що порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

З огляду на наведену ідентичність цих норм, очевидною є невідповідність положень статті 114 Закону 1058-IV принципу верховенства права, для осіб які працювали із шкідливими умовами праці до підвищення пенсійного віку Законом України від 02.03.2015 року №213-VIII та статтею 114 Закону №1058.

Згідно зі ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

В пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 року в справі «Щокін проти України» Європейський суд з справ людини як джерело права вказав, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. З посиланням на закріплений в законодавстві України принцип i dubio pro tributario, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.

Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст. 8 Конституції України, така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 року. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Суд зазначає, що обрані відповідачем у даному спорі мотиви прийняття оскаржуваного рішення не враховують правила розв`язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь невладного суб`єкта - приватної особи, тобто на користь позивача.

Так, розглядаючи заяву позивача про призначення пенсії, відповідач надав перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства, у зв`язку з чим, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для призначення пенсії, оскільки позивач не досягла необхідного пенсійного віку. Оскільки рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії прийнято не на підставі Конституції та чинного законодавства України, воно є протиправним та підлягає скасуванню.

Як встановлено з матеріалів справи, спірне рішення відповідача прийняте без повного з`ясування обставин справи та інших документів наданих позивачем.

При прийнятті рішення суд враховує постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 року у зразковій справі №360/3611/20, висновки якої є обов`язковими для застосування судом у цій справі.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.

У зв`язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV- з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.

Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.

Відповідно до ч.1 ст. 45 Закону №1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: 1) пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Пенсія за віком, що призначається автоматично (без звернення особи), - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, крім випадків відсутності в системі персоніфікованого обліку відомостей про страховий стаж застрахованої особи, необхідний для призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону. У разі якщо документи про страховий стаж не подані протягом трьох місяців з дня досягнення застрахованою особою пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, вважається, що застрахована особа виявила бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.

В оскаржуваному рішенні відповідач погоджується з тим, що позивач досягла 50 років, та зазначає, що її загальний страховий стаж складає 30 років 04 дні (в тому числі по Списку №2 - 08 років 09 місяців 28 днів).

Водночас в оскаржуваному рішенні відповідач не зарахував до пільгового стажу позивача періоди роботи із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 з 01.10.1999 по 21.10.2009, оскільки назва посади заявниці, зазначена в трудовій книжці та в даній довідці, не відповідає назві посади, зазначеній в документах про проведення атестації робочих місць від 12.10.1999 року та 09.04.2004 року, про що суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року за №637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з п. 20 вказаної постанови, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.

Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.

Згідно з відомостями, що містяться в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 від 01.09.1993 та у довідці про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 15.01.2024 №12, що видана КП "Кам`янський центр медичної реабілітації та паліативної допомоги дітям" Дніпропетровської обласної ради", ОСОБА_1 у період з 01.10.1999 по 29.11.2018 працювала у КП "Кам`янський центр медичної реабілітації та паліативної допомоги дітям" Дніпропетровської обласної ради" та виконувала догляд за хворими по групам дітей з ураженням центральної нервової системи та порушенням психіки за професією, посадою молодшої медичної сестри за хворими, що передбачена Списком №2, розділом ХХІV, код КП 5132, на підставі Постанови КМУ №162 від 11.03.1994, Постанови КМУ №36 від 16.01.2003р., Постанови КМУ №461 від 24.06.2016р.

Додатково у довідці зазначено, що підставою її видачі слугували: наказ, особова картка П-2, відомості нарахування заробітної плати. Також у довідці зазначена інформація щодо атестації робочих місць: Наказ №68§12 від 12.10.1999 року, наказ №139.1 від 26.10.2004 року, наказ №247.2 від 22.10.2009 року, наказ №145 від 14.10.2014 року, наказ №167 від 30.08.2019 року.

Крім того у значеній довідці вказано, що позивач з 13.11.2010р. по 17.09.2013р. знаходилась у відпустці по догляду за дитиною до 3 років (Наказ №78-в від 12.11.2010 р.).

У матеріалах справи також містяться довідки № 13, 14, 15 від 15.01.2024 видані КП "Кам`янський центр медичної реабілітації та паліативної допомоги дітям" Дніпропетровської обласної ради" про те, що 20.01.2004 року посада няні по групам дітей з ураженням центральної нервової системи та порушенням психіки перейменована на посаду молодшої медичної сестри з догляду за хворими згідно листа МОЗ України від 26.11.2003 №10.03.67/1588; 08.06.2010 року змінена назва закладу на комунальний заклад «Дніпродзержинський спеціалізований будинок дитини» Дніпропетровської обласної ради» відповідно витягу із рішення «Про внесення змін до деяких рішень обласної ради» , наказ №75.2 від 08.06.2010 року, 07.11.2016 року змінена назва закладу на комунальний заклад «Кам`янський спеціалізований будинок дитини» Дніпропетровської обласної ради» згідно рішення 6 сесії 7 скликання Дніпропетровської обласної ради; 11.05.2023 року комунальний заклад «Кам`янський спеціалізований будинок дитини» Дніпропетровської обласної ради» відповідно витягу із рішення Дніпропетровської обласної ради «Питання діяльності окремих обласних комунальних підприємств та закладів, що належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської обласної ради» від 03.12.2021 року №166-9/VIII, наказу №1-адм від 11.05.2023 року, реорганізовано шляхом перетворення в комунальне підприємство «Кам`янський центр медичної реабілітації та паліативної допомоги дітям» Дніпропетровської обласної ради».

Також в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 , зокрема, містяться записи:

12.10.1999р. за підсумками атестації робочих місць підтверджене право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком №2 (наказ №68§12 від 12.10.1999р.);

26.10.2004р.- за підсумками атестації робочих місць підтверджене право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком №2 (наказ №139.1 від 26.10.2004р.);

22.10.2009р. - за підсумками атестації робочих місць підтверджене право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком №2 (наказ №247.2 від 22.10.2009р.).

Так, атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України 01 серпня 1992 року №422 (далі - Порядок №442), та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01 вересня 1992 року №41 (далі - Методичні рекомендації).

Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.

Згідно з пунктом 4 Порядку №442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.

Так, згідно зі статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність керівників суб`єктів господарювання. Порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб`єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У разі, якщо непроведення атестації мало своїм наслідком заподіяння шкоди здоров`ю працівнику, керівник підприємства може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за статтею 271 Кримінального кодексу України.

Атестація робочих місць відповідно до Порядку №442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

За змістом пунктів 8 та 9 Порядку №442 проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров`я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові і безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Крім того, з аналізу зазначених правових норм слідує, що обов`язок проведення атестації робочих місць законодавством покладено, у першу чергу, на керівників підприємств (роботодавців). Порушення цього обов`язку у формі непроведення або неякісного проведення призводить до позбавлення громадян їхнього конституційного права на соціальний захист, і зокрема, на пенсійне забезпечення за віком на пільгових умовах, що є недопустимим у правовій державі.

Також суд зазначає, що особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку №2, та по якій має бути проведена атестації робочого місця, відповідно до Порядку проведення атестації, не наділена будь-якими правами (повноваженнями, обов`язками) за наявності яких вона б мала можливість впливати на своєчасність проведення атестації робочих місць.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду України від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а.

Суду надані належні докази працевлаштування позивача повний робочий день на посаді, що дає право на призначення пільгової пенсії за списком №2 за спірний період з 01.10.1999 по 21.10.2009 за професією, посадою молодшої медичної сестри за хворими, що передбачена Списком №2, розділом ХХІV, код КП 5132, на підставі Постанови КМУ №162 від 11.03.1994, Постанови КМУ №36 від 16.01.2003р., Постанови КМУ №461 від 24.06.2016р.

Вказані записи трудової книжки за оспорюваний період роботи позивача виконано розбірливо та вони є чіткими, виправлень не містять, а також завірені відбитками печатки відповідного роботодавця та підписами його відповідальних осіб, що відповідачем не заперечується.

Правильність та/чи достовірність вказаних записів у трудовій книжці позивачем та відповідачем не оспорюється та не спростовується, при цьому відповідачем фактично не заперечується сам факт роботи позивача у спірний період з 01.10.1999 по 21.10.2009, натомість, пенсійним органом у даному випадку поставлено під сумнів саме факт проведення атестації робочого місця позивача у такий період.

Суд зазначає, що у періоди роботи позивача згідно із записами її трудової книжки були чинними список № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджений постановою КМУ №162 від 11.03.1994, постановою КМУ від 16.01.2003 № 36 та список № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджений постановою КМУ від 24.06.2016 № 461.

Крім того, згідно із Національним класифікатором професій ДК 003:2010 (На зміну ДК 003:2005), затвердженим та надано чинність наказом Держспоживстандарту України від 28.07.2010 № 327, окремі професійні назви робіт у КП записано з використанням дужок. У дужках, відповідно до прийнятої структури КП, може визначатися, зокрема, споріднена (однотипна) професійна назва роботи, яка може застосовуватися окремо в межах даної класифікаційної групи, наприклад, в тому числі, молодша медична сестра (санітарка, санітарка-прибиральниця, санітарка-буфетниця та ін.).

За кодом КП 5132 визначено професійна назва роботи - молодша медична сестра (санітарка, санітарка-прибиральниця, санітарка-буфетниця та ін.).

Тобто, зміст виконуваних позивачем робіт (повний робочий день безпосередньо обслуговувала психічно хворих на посаді молодша медична сестра з догляду за хворими, молодша медична сестра для нагляду за хворими та їх супроводженню) відповідає умовам Списку №2 та коду професії за Класифікатором професій.

У свою чергу, вирішуючи спір, суд також зазначає, що відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а.

Водночас, суд вважає беззмістовним посилання відповідача на розбіжності в назві посади позивача згідно з трудовою книжкою, пільговою довідкою від №12 від 15.01.2024 року, виданою КП "Кам?янський центр медичної реабілітації та паліативної допомоги дітям" Дніпропетровської обласної ради, та в наказах про результати атестації робочих місць (санітарка, молодша медична сестра по догляду за хворими, молодша медична сестра по нагляду за хворими) від 12.10.1999 року та 09.04.2004 року, оскільки розділом XXIV Списку №2 у цілому передбачено посаду молодшої медичної сестри, як працівника, який безпосередньо обслуговує хворих, на якій (посаді) позивач і працювала.

Також, суд враховує, що за загальним правилом, формальні неточності у документах не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації її права на соціальний захист шляхом призначення пенсії.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17, від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а, від 23 жовтня 2019 року у справі №263/3783/17, від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/1 від 20 січня 2021 року у справі №588/647/17 та інших.

Суд вкотре зазначає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці чи інших офіційних документах. Неточні записи у первинних документах по обліку трудового стажу, яку займав позивач у той чи інший період його роботи на підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не можуть бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу, що дає право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві. У свою чергу, недоліки ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації (зокрема, довідок та наказів) з вини адміністрації підприємства не можуть бути підставою для позбавлення особи її права на соціальний захист. Така позиція узгоджується із висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17.

Підставою для призначення пенсії на пільгових умовах є відповідний підтверджений стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки чи інших документів (довідок, наказів), оскільки визначальним є саме підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах.

Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо вказаного періоду роботи позивача відповідачем суду не надано.

Отже, суд робить висновок, що вказаний період роботи з 01.10.1999 по 21.10.2009 підлягає зарахуванню до пільгового стажу позивача за Списком №2.

З огляду на встановлені судом обставини, рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 11.03.2024 №047050026246 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 підлягає скасуванню, як протиправне.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання відповідача призначити пенсію за віком на пільгових умовах, зарахувавши спірні періоди роботи, суд зазначає наступне.

Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 №1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 №21-87а13.

Так, обрахунок страхового та пільгового стажу, призначення пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

У силу положень ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

У випадку, визначеному п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З урахуванням викладеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком вважає за необхідне зобов`язати належний орган Пенсійного фонду України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.03.2024 про призначення пенсії, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Щодо підстав розгляду заяви позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області та визначення належного органу Пенсійного фонду, яким має здійснюватися розгляд заяви позивача про призначення пенсії на пільгових умовах, суд зазначає наступне.

Порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005№22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок).

Відповідно до абз. 13 п. 4.2 вказаного Порядку після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Відповідно до п. 4.3 Порядку створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Відповідно до п. 4.10 Порядку після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.

У цьому випадку органом призначення визначено за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області.

З матеріалів справи встановлено, що розгляд заяви та винесення рішення за заявою позивача від 04.03.2024 здійснювало Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області, яке було визначено за принципом екстериторіальності відповідно до п. 4.2 Порядку. Проте, з огляду на неналежне виконання визначеним пенсійним органом його повноважень щодо розгляду заяви позивача, це потягло за собою порушення прав позивача. Так, суд вважає, що наявні підстави для покладення обов`язку щодо розгляду заяви позивача, а також зарахування спірних періодів роботи, саме на Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області, як визначений суб`єкт призначення.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд робить висновок про часткове задоволення позовної заяви.

На підставі ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподіляються пропорційно до задоволених вимог позивача.

Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 968,96 грн, що документально підтверджується квитанцією від 08.07.2024 №4361-4685-4654-5611.

Отже, оскільки позовну заяву задоволено частково, сплачений судовий збір підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі пропорційному до задоволених позовних вимог у сумі 645,97 грн.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (вул. Кравчука, 22В, Луцьк, Волинська область, 43000, код ЄДРПОУ13358826) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 11.03.2024 №047050026246 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком №2 період роботи із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 з 01.10.1999 по 21.10.2009.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.03.2024 про призначення пенсії, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні та зарахованого цим судовим рішенням періоду роботи.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору в розмірі 645 (шістсот сорок п`ять) грн 97 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.З. Голобутовський