Рішення № 122709044, 30.10.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2024 рокуСправа №160/28771/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кадникової Г.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) через свого представника звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить:

- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - ГУ ПФУ в Донецькій області, відповідач-2), та Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - ГУ ПФУ в Київській області, відповідач-3), щодо відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.а ст. 13 Закону України Про пенсійне забезпечення в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015№ 213-VІІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020 (справа №1- 5/2018(746/15) викладеному у рішеннях про відмову у призначенні пенсії від 28.08.2023 року №046850013393, від 15.09.2023 року №046850013393 та від 25.09.2023 року № 046850013393 протиправними та скасувати рішення про відмови у призначенні пенсії від 28.08.2023 року № 046850013393, від 15.09.2023 року №046850013393 та від 25.09.2023 року №046850013393;

- зобов`язати відповідача-1 зарахувати періоди роботи з 03.05.2012 року по 31.05.2012 року, з 11.07.2012 року по 16.03.2015 року до пільгового стажу роботи за Списком №1, з 01.09.1999 року по 31.12.1999 року, з 08.07.2003 року по 31.10.2003 року, з 08.11.2003 року по 30.11.2003 року, з 12.12.2003 року по 30.01.2004 року, з 02.02.2004 року по 31.12.2004 року, з 12.09.2006 року по 11.09.2007 року, з 17.03.2015 року по 16.03.2018 року до страхового та пільгового стажу роботи за Списком №1 та до страхового стажу роботи період навчання з 01.03.1993 року по 30.06.1999 року;

- зобов`язати відповідача-1 повторно розглянути заяву позивача від 21.08.2023 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.а ст.13 Закону України Про пенсійне забезпечення в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015№ 213-VІІІ з урахуванням Рішення Документ сформований в системі «Електронний суд» 07.10.2023 16 Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020 (справа № 1- 5/2018(746/15) з урахуванням висновків суду.

В обґрунтування своїх вимог позивач послалась на відмову їй рішеннями ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, ГУ ПФУ в Донецькій області, ГУ ПФУ в Київській області у призначенні пенсії. Відмови обґрунтовані тим, що згідно наданих документів до пільгового страхового стажу за списком № 1 не зараховано періоди роботи позивача та у зв`язку із недосягненням позивачем необхідного пенсійного віку 50 років.

Ухвалою суду позовну заяву залишено без руху зі встановленням строку для усунення виявлених недоліків позову.

Засобами електронного зв`язку через підсистему «Електронний суд» від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків на виконання ухвали суду.

Ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Цією ж ухвалою роз`єднано позовні вимоги в нижченаведеному порядку:

1) позовні вимоги про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та скасування рішення від 28.08.2023 року №046850013393;

2) позовні вимоги про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області та скасування рішення від 15.09.2023 року №046850013393;

3) позовні вимоги про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та скасування рішення від 25.09.2023 року №046850013393.

Отже, в межах адміністративної справи № 160/28771/23 розглядаються позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, скасування рішення від 25.09.2023 року №046850013393 та зобов`язання вчинити певні дії.

Від ГУ ПФУ в Дніпропетровській області засобами електронного зв`язку через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на адміністративний позов, за змістом якого заперечує проти задоволення позовних вимог, зазначаючи про таке.

18.09.2023 року ОСОБА_1 у встановленому законом порядку звернулась зі заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування №1058-IV від 09.07.2003 (далі Закон № 1058). Розгляд заяви позивача здійснено ГУ ПФУ в Дніпропетровській області.

25.09.2023 року за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії № 046850013393 у зв`язку з недосягненням необхідного пенсійного віку.

З посиланням на п.1 ч.2 ст.114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (Список №1) відповідач зазначає, що визначений вік 50 років, а вік заявниці 46 років.

З посиланням на цю ж норму відповідач вказує, що необхідний страховий стаж становить 20 років, пільговий стаж 7 років 6 місяців на роботах із особливо важкими і особливо шкідливими умовами праці, тоді як за доданими до заяви документами страховий стаж позивача становить 18 років 10 місяців 3 дні, стаж на пільгових умовах по списку №1 10 років 6 місяців 3 дні.

Також, в оспорюваному рішенні відповідач зазначив, що за доданими документами до пільгового стажу не зараховано навчання з 01.09.1993 по 30.06.1999, так як період більше п`яти років та перетинається з роботою.

Разом з тим, у відзиві на позовну заяву, відповідач звертає увагу, що Закон України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування був прийнятий на зміну положенням Закону України Про пенсійне забезпечення. Оскільки Закон України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та Закон України Про пенсійне забезпечення "регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми Закон України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування як акту права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України Про пенсійне забезпечення підлягають субсідіарному (додатковому) застосуванню у разі неврегульованості певного питання у приписах Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Відповідно до частини 1 ст.5 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини, лише у випадках передбачених цим Законом або в частині, що не суперечить цьому Закону. Отже, пенсія за віком на пільгових умовах призначається відповідно до положень ст.114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування відповідно до змін внесених Законом України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій, Закон доповнено розділом XIV-1 (зміни набрали чинності 11.10.2017 року).

Відповідач вважає, що дія Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року не поширюється на ст.114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, оскільки Конституційним Судом не розглядалось питання та не приймалося рішення щодо відповідності Конституції даної статті Закону. Спірні правовідносин між Позивачем та Відповідачем регулюються виключно положеннями ст.114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Таким чином, Позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 1 з підстав відсутності необхідного віку, передбаченого Законом.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши наведені сторонами доводи та надані докази, суд виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що позивач має статус внутрішньо переміщеної особи відповідно до довідки від 29.03.2022 року №1231-5000561599.

ОСОБА_1 18.09.2023 року звернулась до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області зі заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.а ст.13 Закону України Про пенсійне забезпечення з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року № 1-р/2020 (справа № 1-5/2018(746/15).

Заява позивача та додані документи розглянуті відділом призначення пенсій управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, рішенням якого від 25.09.2023 року № 046850013393 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.

Підставою відмови зазначено посилання на п.1 ч.2 ст.114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі Закон № 1058-IV), а саме: пенсія за віком на пільгових умовах призначається працівникам зайнятим повний робочий день на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу роботи не менше 20 років у жінок, з них не менше 07 років 06 місяців на зазначених роботах.

Відповідачем встановлено, що вік заявниці (позивача по справі ОСОБА_1 ) на дату звернення становить 46 років.

Згідно поданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу страховий стаж на дату звернення становить 18 років 10 місяців 3 дні, в тому числі пільговий стаж роботи за Списком № 1 становить 10 років 06 місяців 03 дні.

Оцінивши наявні у справі доводи та докази, суд виходить з наступного.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулюються Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі Закон України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, Закон № 1058-IV).

Згідно ст.8 Закон № 1058-IV громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж мають право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи.

Відповідно до ч.1 ст.44 Закону № 1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи. Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Згідно п.4.3 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 7 липня 2014 року № 13-1) на виконання приписів ч. 1 ст. 44 Закону № 1058IV, рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Відповідно до ч.5 ст.45 Закону № 1058-IV документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Порядок приймання, оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затверджений Постановою Правління ПФУ 25.11.2005 року №22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27 грудня 2005 р. за №1566/11846.

Відповідно до абзацу 13 пункту 4.2 вказаного Порядку після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

В даному випадку органом призначення визначено відділ призначення пенсій управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг ГУ ПФУ в Дніпропетровській області.

Щодо підстав відмови позивачу у рішенні ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 25.09.2023 року № 046850013393, суд виходить з наступного.

Положеннями статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (зі змінами) (далі - Порядок №637).

Положеннями статті 62 Закону №1788-XII та пункту 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

В силу вимог абзацу 1 пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно частини третьої статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Так, згідно трудової книжки від 06.10.1997 серія НОМЕР_1 , позивач з 01.10.1997 прийнята в НТЦ лаборантом хіманаліза 3 разр. лабораторії полупродуктів та промислових вибухових речовин Рубіжнянського хімзаводу «Зоря» і з 01.07.1999 звільнена за закінченням терміну договору (записи №1 та №3).

Відповідачем період навчання з 01.09.1993 по 30.06.1999 позивачу не зарахований до пільгового стажу, так як період більше п`яти років та перетинається з роботою.

Проте, відповідач залишив поза увагою форму навчання позивача.

Згідно диплому АН № 11040972 від 30.06.1999 та додатку до нього від 01.07.1999 ОСОБА_2 навчалась за денною формою навчання.

Відповідно до пункту 8 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637) час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.

Пунктом «д» частини третьої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що до стажу роботи, що дає право на пенсію, зараховується час навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах з підготовки кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що законодавством передбачено перелік документів, якими можливо підтвердити час проходження навчання, при цьому, обов`язок подання документів про освіту, уточнюючих довідок про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки вимагається лише за умови відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

З Диплома серії НОМЕР_2 , виданого 30.06.1999 та додатку до нього від 01.07.1999, слідує, що позивач у 1993 році вступила до Рубіжанської філії Східноукраїнського державного університету, і в 1999 році закінчила повний курс університету, отримавши повну вищу освіту за спеціальністю "Хімічна технологія органічних речовин" та здобувши кваліфікацію інженера-технолога.

Поряд з цим, у відповідності до запису №1 трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , позивач з 01.10.1997: «принята в НТЦ лаборантом химанализа 3 разр лаборатории полупродуктов и промышленных взрывчатых веществ Рубежанского химзавода « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та з 01.07.1999 звільнена за закінченням терміну договору (запис №3).

Таким чином, суд вважає, що період навчання позивача з 01.09.1993 по 30.06.1999 підлягає до зарахування до пільгового стажу позивача.

При цьому, суд бере до уваги, що згідно Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища № 00041300855 від 07.09.2023, за актовим записом №349 від 24.10.1998 р. здійснено реєстрацію актового запису про шлюб та прізвище до реєстрації шлюбу ОСОБА_3 змінено на прізвище після реєстрації шлюбу ОСОБА_1 .

Згідно цього ж Витягу відомості про розірвання шлюбу зареєстровані за актовим записом №458 від 19.12.2000 р.

Відповідно до Свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 від 16.05.2002 прізвище після розірвання шлюбу 19.12.2000 ОСОБА_1 .

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

З 01.01.2004 таким законом є, насамперед, Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», який був прийнятий на зміну положенням Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Отже, оскільки і Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», і Закон України «Про пенсійне забезпечення» регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» як акта права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

При цьому, суд наголошує на існуванні і виключень з наведеного загального правила.

Відповідно до положень частин першої та четвертої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

За змістом матеріалів справи позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України зі заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.

Пунктом 2 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV передбачено, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.

Право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону (частина 1 статті 114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування).

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 45 років - які народилися по 31 березня 1970 року включно; 45 років 6 місяців - з 1 квітня 1970 року по 30 вересня 1970 року; 46 років - з 1 жовтня 1970 року по 31 березня 1971 року; 46 років 6 місяців - з 1 квітня 1971 року по 30 вересня 1971 року; 47 років - з 1 жовтня 1971 року по 31 березня 1972 року; 47 років 6 місяців - з 1 квітня 1972 року по 30 вересня 1972 року; 48 років - з 1 жовтня 1972 року по 31 березня 1973 року; 48 років 6 місяців - з 1 квітня 1973 року по 30 вересня 1973 року; 49 років - з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року; 49 років 6 місяців - з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року; 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.

За відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 20 років 6 місяців у чоловіків і не менше 15 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 21 року у чоловіків і не менше 16 років у жінок; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 21 року 6 місяців у чоловіків і не менше 16 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 22 років у чоловіків і не менше 17 років у жінок; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 22 років 6 місяців у чоловіків і не менше 17 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 23 років у чоловіків і не менше 18 років у жінок; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 23 років 6 місяців у чоловіків і не менше 18 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 24 років у чоловіків і не менше 19 років у жінок; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 24 років 6 місяців у чоловіків і не менше 19 років 6 місяців у жінок.

Пунктом а статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення було передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливим і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

02 березня 2015 року був прийнятий Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення №213-VIII, яким пункт а статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення викладено в такій редакції: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

У свою чергу, статтю 13 Закону України Про пенсійне забезпечення зі змінами, внесеними Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року №213-VIII, рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною).

Відповідно до положень статті 152 Конституції України, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Так, відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти б-г статті 54 Закону України Про пенсійне забезпечення від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року №213-VIII.

Згідно з пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, стаття 13, частина друга статті 14, пункти б-г статті 54 Закону України Про пенсійне забезпечення від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Порядок застосування статті 13 визначає пункт 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020.

Так, застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти б-г статті 54 Закону України Про пенсійне забезпечення від 5 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці жінкам.

Отже, у статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 №1788-XII до внесення змін Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 №213-VIII для призначення пенсії за віком за списком №1 було встановлено пенсійний вік досягнення жінкою 45 років, а також, страховий стаж роботи для жінок не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Відповідно до пункту 4.4 Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, перевіряючи статтю 13, частину 2 статті 14, пункти б-г статті 54 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 за №213-VIII, на відповідність Конституції України, Конституційний Суд України виходив з такого.

Згідно зі статтею 13, частиною 2 статті 14, пунктами б-г статті 54 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 за №1788-XII у редакції до внесення змін Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 за №213-VIII у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону №213-VIII змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.

Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов`язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та права на пенсію за вислугу років, зазначає, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Отже, особи, які належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об`єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов`язані саме з положеннями Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 за №1788-XII у редакції до внесення змін Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 за №213-VIII. Зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Таким чином стаття 13, частина 2 статті 14, пункт б-г статті 54 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 за №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині 1 статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20 дійшла висновку, що застосуванню підлягають норми Закону №1788-XI з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, а не Закону №1058-IV.

Окрім цього, суд зазначає, що у справах Щокін проти України (заяви №23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010) та Серков проти України (заява №39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що: національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі якості закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу якості закону. В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

За вказаних обставин, така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах: необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України.

Таке застосування судом вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Отже, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Матеріалами справи підтверджено, що на час звернення за призначенням пенсії (18.09.2023) позивач досягла віку 45 років.

Згідно частин 1 та 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, позивачем доведено протиправність дій та рішення відповідача, а відповідачем (суб`єктом владних повноважень) не спростовані доводи та докази позову. Відповідач діяв по відношенню до позивача не у порядок та спосіб, визначені законодавством.

Разом з тим, суд звертає увагу, що за своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача щодо зарахування страхового стажу/призначення та перерахунку пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги в заявленій редакції не підлягають задоволенню, з огляду на втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходять за межі завдань адміністративного судочинства.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Разом з тим, відповідно до абз.2 ч.4 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З огляду на викладене та враховуючи роз`єднання позовних вимог, належним способом захисту прав позивача в цій частині буде:

- визнання протиправним та скасування рішення відповідача;

- зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах з урахуванням висновків суду та правової оцінки, наданої судом у рішенні

При цьому, суд враховує висновок Верховного Суду у постанові від 13.02.2018 року по справі №826/1460/16, що належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального права.

Отже, за результатом розгляду даної справи зобов`язання слід покласти саме на відповідача.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч.2 ст.133 КАС України витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

За змістом ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Враховуючи часткове задоволення адміністративного позову, а також те, що позивачем фактично не були понесені судові витрати у зв`язку з роз`єднанням позовних вимог, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з позивача та відповідача до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у сумі по 536грн.80коп. відповідно.

Керуючись ст.ст.9, 72-77, 90, 139, 241-246, 260-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 25.09.2023 року №046850013393.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.09.2023 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 згідно з пунктом а статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 № 1788-ХІІ, в редакції до внесення змін Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 №213-VIII, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 рішенні №1-р/2020, та з урахуванням висновків суду і правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути до спеціального фонду Державного бюджету України судові витрати в сумі 536грн.80коп. (п`ятсот тридцять шість грн. 80коп.) з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_4 ).

Стягнути до спеціального фонду Державного бюджету України судові витрати в сумі 536грн.80коп. (п`ятсот тридцять шість грн. 80коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Г. В.Кадникова