Рішення № 122708999, 30.10.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2024 року Справа № 160/24620/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області

про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

11.09.2024 року через систему «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому позивач просить:

- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до частини 3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) протиправними;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) страховий стаж за періоди з 02.08.1996 року по 22.11.1996 року, з 22.02.1999 року по 01.10.1999 року, з 28.10.1999 року по 22.04.2000 року, з 01.09.1991 року по 30.05.1996 рік;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до ч.3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

В обґрунтування позовних вимог вказано, що позивач звернувся до відповідача із заяво про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ч.3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», при цьому рішенням відповідача було відмовлено у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу та до загального страхового та до пільгового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 02.08.1996 з 02.08.1996 по 22.11.1996, з 22.02.1999 по 01.10.1999, з 28.10.1999 по 22.04.2000, оскільки записи, підтверджуючи вищевказаний період нечитабельні та довідки, підтверджуючі пільговий характер роботи заявником не надані та період навчання згідно Диплома ІП НОМЕР_4 з 01.09.1991 по 30.05.1996, оскільки в наданому дипломі прізвище заявника « ОСОБА_2 », а відповідно паспорта « ОСОБА_2 ». Позивач вважає вказані дії щодо відмови у призначенні пенсії позивачу протиправними та такими що не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки записи трудової книжки та диплом позивача повністю підтверджують страховий та пільговий стаж позивача. З огляду на вказане позивач просив задовольнити позовні вимоги.

13.09.2024 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Копія ухвали від 13.09.2024 року та позовні матеріали були направлені відповідачу через систему «Електронний суд» в його електронний кабінет та отримані відповідачем 12.09.2024 року та 13.09.2024 року, що підтверджується довідками про доставку електронного документу.

Станом на дату винесення рішення по справі відповідачем відзив на позовну заяву до суду не надано про причини такого неподання суд не повідомлено.

Відповідно до ч. 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 05.02.2024 року звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до частини 3 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 09.02.2024 року №046350015239 відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Згідно наданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу страховий стаж на дату звернення становить 25 років 2 місяці 4 дні, в тому числі стаж роботи, який дає право на пенсію на пільгових умовах відповідно частини 3 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» - 21 рік 11 місяців 15 днів. До загального страхового та до пільгового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 02.08.1996 з 02.08.1996 по 22.11.1996, з 22.02.1999 по 01.10.1999, з 28.10.1999 по 22.04.2000, оскільки записи, підтверджуючі вищевказаний період нечитабельні та довідки, підтверджуючі пільговий характер роботи заявником не надані та період навчання згідно Диплома ІП НОМЕР_4 з 01.09.1991 по 30.05.1996, оскільки в наданому дипломі прізвище заявника « ОСОБА_2 », а відповідно паспорта « ОСОБА_2 ».

Позивач не погоджується із діями відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до частини 3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що і стало підставою для звернення з даною позовною заявою до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-IV).

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною 4 статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Статтею 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» врегульовані питання щодо пенсії за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників.

Так, частиною 1 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Відповідно до пункту 1, 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Законом, що відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій, є Закон України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII).

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 4, 5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, звернення особою за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію, але не раніше, ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Днем звернення за пенсією вважається день приймання органом, що призначає пенсію, заяви про призначення, перерахунок, відновлення або переведення з одного виду пенсії на інший.

Згідно з пунктами 1 та 2 вказаного Порядку за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637(далі - Порядок № 637), визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли у трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, встановлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ організацій або їх правонаступників (додаток № 5).

У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Судом встановлено, що трудова книжка позивача НОМЕР_3 зокрема містить записи щодо спірних періодів, а саме:

- 01.09.1991 року по 30.05.1996 року навчання Лисичанському гірничому технікумі диплом ІП ВЕ №003169;

- 02.08.1996 року прийнятий в Шахту «Новодружеська» підземним гірничим майстром з повним робочим днем під землею (наказ №390к від 02.08.1996 року);

- 22.11.1996 року звільнено по ст.36 п.3 КЗпП України (наказ №667к від 26.11.1996 року);

- 22.02.1999 року прийнято в Шахту «Новодружеська» підземним гірничим майстром з повним робочим днем під землею (наказ №30к від 01.02.1999 року);

- 01.10.1999 року звільнено по ст.38 КЗпП України (за власним бажанням) (наказ №367к від 04.10.1999 року);

- 28.10.1999 року прийнято гірничим робочим з повним робочим днем під землею (наказ №85к від 28.10.1999 року);

- 01.04.2000 року назначено гірничим майстром підземним з повним робочим днем під землею (наказ 27-к від 27.03.2000 року);

- 22.04.2000 року звільнено по ст.38 КЗпП України за власним бажанням (наказ №29-к від 04.05.2000 року).

При цьому, суд зазначає, що у рішенні відповідача відсутні будь-які посилання щодо невідповідності даних щодо вказаних періодів, зазначених у трудовій книжці, а лише вказано, що записи, підтверджуючі вищевказаний період нечитабельні та довідки, підтверджуючі пільговий характер роботи заявником не надані.

Суд звертає увагу, що зазначені записи в трудовій книжці позивача містять відомості щодо характеру роботи позивача у спірні періоди. Також, в трудовій книжці є посилання на відповідні накази, записи завірені підписом повноважної особи та печаткою.

Водночас, суд звертає увагу, що здійснення перевірки довідок, пенсійним фондом здійснюється лише у разі відсутності записів у трудовій книжці. Натомість, періоди роботи належним чином зафіксовані у трудовій книжці позивача.

Крім того, вказані професії позивача включені до Списку №1, що затверджений постановою КМ СРСР №10 від 26.01.1991 року, постановою Кабінету Міністрів України, №162 від 11.03.1994 року, постановою Кабінету Міністрів України, від 16.01.2003 №36 та відносяться до Списку робіт і професій, що дають право на пенсію на пільгових умовах.

Суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні відомості щодо того, що відповідачем вчинялись будь-які дії щодо витребування необхідних документів, а не вчинення органами Пенсійного фонду України таких дій, на думку суду, не покладає надмірного тягаря та обов`язку на позивача.

Відповідно до пункту 4.2 Порядку №22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Згідно пункту 4.7 вказаного Порядку право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

У пунктах 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок № 637) зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.

Відповідно до п.3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Тобто, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. І лише у разі її відсутності, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, зокрема, уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.03.2018 у справі №233/2084/17, від 16.05.2019 у справі № 161/17658/16-а, від 27.02.2020 у справі №577/2688/17, від 31.03.2020 у справі № 446/656/17, від 21.05.2020 у справі № 550/927/17.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відсутності записів у ній, наявності неправильних чи неточних записів у трудовій книжці відповідач вправі вимагати від заявника подання додаткових документів на підтвердження страхового стажу.

Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58).

Станом на час ведення трудової книжки позивача, діяла також Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена 20.06.1974 №162 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (далі - Інструкція №162), пункти 2.2, 2.3 та 4.1 якої містять положення, подібні положенням пункту 2.2, 2.4 та 4.1 Інструкції № 58.

Пунктом 1.4 Інструкції №162 визначалося, що питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки працівників та службовців" (далі - Порядок №656) та цією Інструкцією.

Згідно з п.2.2 Інструкції №162, до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по-батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Пунктом 2.3 Інструкції №58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п.4.1 Інструкції №58).

Пунктом 18 Порядку №656 передбачено, що відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Крім того, аналогічні норми містяться і у постанові Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників", згідно з якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність (п.4).

Із аналізу вказаних правових норм суд робить висновок, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення періодів роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Таким чином, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17, згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому, власне, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а.

Суд зауважує, що записи у трудовій книжці позивача не містять недопустимих (таких, що внесені всупереч Інструкції) виправлень чи дописок, які б змінювали суть записів або перекручували б їх зміст, а натомість внесені у відповідності із встановленими правилами. Відтак, підстави для неврахування цих записів при визначенні періоду страхового та пільгового стажу позивача відсутні.

Відтак, періоди роботи позивача з 02.08.1996 року по 22.11.1996 року, з 22.02.1999 року по 01.10.1999 року, з 28.10.1999 року по 22.04.2000 року належить до зарахування до його загального страхового стажу.

Щодо не зарахування періоду навчання з 01.09.1991 року по 30.05.1996 року згідно Диплома ІП ВЕ №2003169, оскільки в наданому дипломі прізвище заявника « ОСОБА_2 », а відповідно паспорта « ОСОБА_2 », суд зазначає наступне.

Так, згідно з пунктом д частини 3 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Пунктом 8 Порядку №637 визначено, що період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.

За приписами підпункту 2 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку № 22-1, до заяви про призначення пенсії за віком додаються, серед іншого, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637.

Суд зауважує, що враховуючи вищевикладені положення законодавства, період навчання у професійно-технічному училищі підлягає до зарахування до страхового стажу і такий період має бути підтверджено дипломом, посвідченням, свідоцтвом, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

Як встановлено судом, на підтвердження навчання надано диплом ІП НОМЕР_4 від 30.05.1996 року, який виданий на ім`я ОСОБА_1 .

Водночас, до матеріалів справи надано копію паспорта позивачка, де вказано його ПІБ як ОСОБА_1 . Тобто, прізвище « ОСОБА_2 » вказане у дипломі про навчання дійсно не відповідає прізвищу позивача згідно паспорту.

З дослідженої судом трудової книжки позивача серії вбачається, що запис про навчання з 01.09.1991 по 30.05.1996 в Лисичанському гірничому технікумі є першим записом внесеним при заповненні. Внесення запису про навчання здійснено на підставі диплома серії ІП НОМЕР_4 виданого 30.05.1996 року.

Судом встановлено, що вказаний диплом виконаний на стандартному бланку за формою, визначеною діючим станом на 1996 рік законодавством.

Позивач вказує, що в дипломі було допущено помилку і написано прізвище позивача російською мовою та у разі відсутності диплому позивач не мав права в подальшому працювати на відповідних посадах.

Так, з урахуванням характеру помилок, викликаних явно неуважністю особи, за відсутності будь-яких ознак дописок, механічних підчисток і виправлення тексту, можна вважати документ таким, що містить інформацію, яка у своїй сукупності сприймається однозначно - навіть інформація щодо однієї букви в прізвищі, оскільки в подальшому позивач працював на підставі вказаного диплому та його відомості були внесені у трудову книжку.

Отже, приймаючи до відома інформацію, внесену в документ, враховуючи характер допущених внаслідок неуважності помилок (описок), суд дійшов однозначного висновку щодо змісту документа і, зокрема, щодо прізвища зазначеного в дипломі.

Водночас, суд зазначає, що наявність сумнівів у відповідача, може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого стажу. Вищевказане узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 06.03.2018, справа №127/9055/17.

При цьому, суд звертає особливу увагу на те, що навчальний заклад Лисичанський гірничий технікум, у якому, згідно диплому серії НОМЕР_5 , навчався позивач, знаходиться на тимчасово окупованій російською федерацією території України. Відтак, на переконання суду, зазначені обставини унеможливлюють надання позивачем документів, виданих за місцем навчання або виданих архівними установами.

Суд звертає увагу на принцип пропорційності, який вимагає співрозмірного обмеження прав і свобод людини для досягнення публічних цілей - органи влади, зокрема, не можуть покладати на громадян зобов`язання, що перевищують межі необхідності, які випливають із публічного інтересу, для досягнення цілей, які прагнуть досягнути за допомогою застосовуваної міри (або дій владних органів). Вказаний принцип передбачає наявність розумного співвідношення між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція) з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

З огляду на проаналізовані норми законодавства, оцінюючи в сукупності встановлені обставини, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не зараховано позивачу при призначенні пенсії до загального страхового стажу період навчання з 01.09.1991 по 30.05.1996, а тому рішення відповідача №046350015239 від 09.02.2024 року, яким відмовлено позивачу у призначенні пенсії є протиправним і підлягає скасуванню, при цьому вимоги в частинні визнання протиправними дії задоволенню не підлягають, оскільки такі дії відповідача виразились саме в формі рішення.

Щодо вимог в частині зобов`язання відповідача зарахувати позивачу страховий стаж за періоди з 02.08.1996 року по 22.11.1996 року, з 22.02.1999 року по 01.10.1999 року, з 28.10.1999 року по 22.04.2000 року, з 01.09.1991 року по 30.05.1996 року, суд зазначає наступне.

Згідно ч.4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Тобто, законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Як слідує зі змісту Рекомендації № К (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980р. під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб`єкта владних повноважень.

Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Натомість, у даному випадку суд не вважає повноваження відповідача, як дискреційними, оскільки відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.

Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24 березня 1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика ЄСПЛ підлягає застосуванню судами як джерело права.

Таким чином, враховуючи вищевикладене з метою належного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне, зобов`язати відповідача зарахувати позивачу до загального страхового стажу періоди з 02.08.1996 року по 22.11.1996 року, з 22.02.1999 року по 01.10.1999 року, з 28.10.1999 року по 22.04.2000 року, з 01.09.1991 року по 30.05.1996 року.

Щодо вимоги про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до ч.3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», суд зазначає наступне.

Статтею 58 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати страховий стаж позивача, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

При цьому, суд враховує ту обставину, що у силу абзацу 13 пункту 4.2 Порядку №22-1 (у редакції постанови Пенсійного фонду від 16.12.2020 №25-1) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

А відповідно до абзацу 1 пункту 4.10 Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

За таких обставин, оскільки у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, то саме цей орган і має завершити процедуру розгляду заяви про призначення позивачу пенсії за віком.

З урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд дійшов висновку про зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 05.02.2024 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1.

Суд звертає увагу, що відповідно до абз.2 ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта і владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідачі суду не надали. З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Щодо судового збору, то суд зазначає, що позивач звільнений від його сплати як учасник бойових дій.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За частиною четвертою статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Так, на підтвердження понесених витрат на правову допомогу до позову долучено копію ордеру на надання правничої допомоги серії АЕ №1316526, копію розрахунку суми гонорару за надану правову допомогу від 09.09.2024 року та копію квитанції до прибуткового касового ордеру №11 від 09.09.2024 року.

Відповідно до копії ордеру на надання правничої допомоги серії АЕ №1316526 він укладений на підставі договору про надання правничої допомоги №70/24 від 30.08.2024 року про представлення інтересів позивача у Дніпропетровському окружному адміністративному суді.

Відповідно до розрахунку суми гонорару за надану правову допомогу від 09.09.2024 року характер наданої правової допомоги ознайомлення з документами наданими клієнтом, підготовка, надіслання сторонам та до суду позовної заяви з додатками 5 годин, ставка за годину 2000,00 грн, вартість 10000,00 грн.

Дослідивши додані представником позивача до заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу документи, суд дійшов висновку, про відсутність документально підтверджених витрат на правничу допомогу, оскільки не надано документів, що підтверджують понесені позивачем витрати на правничу допомогу саме у справі №160/24620/24 за подання відповідного позову, у зв`язку з чим клопотання позивача про стягнення витрат на правничу допомогу задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 139, 243-246, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (49008, м.Дніпро, вул.Надії Алексєєнко, буд.106, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 046350015239 від 09.02.2024 року про відмову ОСОБА_1 у призначені пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу періоди роботи з 02.08.1996 року по 22.11.1996 року, з 22.02.1999 року по 01.10.1999 року, з 28.10.1999 року по 22.04.2000 року, з 01.09.1991 року по 30.05.1996 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.02.2024 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Дєєв