Рішення № 122698188, 21.10.2024, Ємільчинський районний суд Житомирської області

Справа № 277/1149/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2024 р. смт Ємільчине

Ємільчинський районний суд Житомирської області в складі головуючого судді Корсун Т.Г., при секретарі судового засідання Сороки М.М., учасники справи: позивач - не з`явився, представник позивача - адвокат Макух А.В., представник відповідача - адвокат Голосна А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Ємільчине в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» про стягнення страхового відшкодування,

ВСТАНОВИВ:

До Ємільчинського районного суду Житомирської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» про стягнення страхового відшкодування.

Заяви по суті справи.

В обґрунтування позову позивач зазначила, що 23 липня 2023 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки ВАЗ-210990, д.н.з НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_2 та автомобіля марки Suzuki Vita , д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 . Внаслідок ДТП пасажир автомобіля марки ВАЗ-210990, д.н.з НОМЕР_1 ОСОБА_4 загинув. 31 січня 2024 року досудове розслідування завершилося закриттям кримінального провадження у зв`язку зі смертю підозрюваного ОСОБА_2 .

Як зазначає позивач, цивільно-правова відповідальність водія автомобіля марки ВАЗ-210990 на момент ДТП була застрахована в Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. 14 вересня 2023 року позивач як мати ОСОБА_4 звернулася до відповідача із заявою про страхове відшкодування. В лютому 2024 року позивач подала всі необхідні документи для виплати, однак на час звернення з позовною заявою страхове відшкодування позивач не отримала. На підставі викладеного, позивач просила задовольнити позов та стягнути з відповідача 320000 грн страхового відшкодування.

Відповідач - Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» подало відзив на позовну заяву, де зазначило, що у вересні 2023 року на адресу ТДВ СК «Альфа-Гарант» надійшла заява від ОСОБА_1 про виплату страхового відшкодування у зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою. Страхування водія, з вини якого сталася ДТП, здійснювало TДB CК «Aльфа-Гарaнт». Вищезазначеною заявою позивач просила відшкодувати моральну шкоду, завдану смертю її сина ОСОБА_4 . Представник відповідача зазначає, що долучені до заяви документи не містили достатнього обсягу інформації для визначення розміру шкоди, яка підлягає відшкодуванню. Зокрема, позивачем не надано Витяг з Державного реєстру актів цивільного стану, який містить інформацію про дітей загиблого, а також інформацію про перебування ОСОБА_4 на момент смерті у шлюбі.

Відповідно до п. 27.3 ст. 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат y мінімальних розмірів, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Проте, позивач не надала Товариству та суду доказів складу сім`ї загиблого, зокрема не було надано документів підтверджуючих, що загиблий на момент смерті не перебував у шлюбі, та чи мав дітей. Надана позивачем довідка про склад сім`ї від 05.08.2024 не є належним доказом, оскільки не завірена головою сільради.

Щодо витрат на поховання, то відповідач вказав, що надання позивачем товарного чеку не може підтверджувати понесення витрат на поховання, оскільки товарні чеки не належать до розрахункових документів.

Враховуючи відсутність доказів порушення Товариством законних прав та інтересів позивача, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник позивача подав відповідь на відзив та зазначив, що статтею 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено вичерпний перелік документів, які заявник має подати для отримання виплати страхового відшкодування. Позивач не може подати інформацію про неіснуючих дітей та дружину, яких у потерпілого не було. Крім того, відповідно до п.34.1 ст. 34 Закону «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик зобов`язаний здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування. Однак, відповідач таких запитів для отримання витягу з ДРАЦС не здійснював.

У відповіді на відзив представник позивача також вказує, що на підтвердження понесених витрат на поховання позивачем подано товарний чек. Відповідач безпідставно зсилається на Постанову пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 №6, оскільки така постанова регулює інший вид правовідносин, зокрема щодо нещасних випадків на виробництві. Крім того, товарний чек, виданий фізичною особою-підприємцем, який перебуває на спрощеній системі оподаткування, є належним доказом понесених позивачем витрат на поховання сина. Тому, представник позивача просить суд позов задовольнити.

Представник відповідача подав до суду заперечення на відповідь на відзив, в яких вказав, що ТДВ СК «Альфа-Гарант» повідомило позивача про необхідність подання довідки з ДРАЦС для встановлення осіб, які перебували на утриманні ОСОБА_4 . Фактично страховик не відмовляв позивачу у виплаті страхового відшкодування. Крім того, подана позивачем довідка про склад сім`ї не є належним доказом з огляду на відсутність засвідчення головою сільради.

Відповідач також зазначив, що доказів на підтвердження того, що позивачка була на утриманні свого сина, нею не надані. Тому, у позивачки відсутнє право на отримання шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України. Статтею 1202 ЦК України також передбачено, що відшкодування такої шкоди здійснюється щомісячними платежами, а не одноразовою виплатою. Крім того, відповідач наголосив на те, що товарний чек не може бути підтвердженням понесених витрат на поховання. Тому, просив суд відмовити в задоволенні позову.

Ухвалою суду від 19.08.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в цивільній справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження на 11.09.2024.

Ухвалою суду від 30.08.2024 заяву представника позивача - адвоката Макух А.В. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.

Ухвалою суду від 11.09.2024 відповідачу продовжено строк на подачу відзиву, підготовче засідання відкладено на 26.09.2024.

Ухвалою суду від 25.09.2024 клопотання представника відповідача - адвоката Голосної А.В. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.

Ухвалою суду від 26.09.2024, постановленою судом без виходу до нарадчої кімнати, відкладено підготовче засідання на 03.10.2024 для подання позивачем відповіді на відзив.

Ухвалою суду від 03.10.2024 підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 21.10.2024.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, просив задовольнити позов.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти позовних вимог з підстав, викладених у відзиві та запереченні на відповідь на відзив. Просив суд відмовити в задоволенні позову повністю.

21 жовтня 2024 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що 23 липня 2023 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки ВАЗ-210990, д.н.з НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_2 та автомобіля марки Suzuki Vita , д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 .

Внаслідок ДТП пасажир автомобіля марки ВАЗ-210990, д.н.з НОМЕР_1 - ОСОБА_4 загинув (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 від 08.08.2023) (а.с.23).

ОСОБА_5 є матір`ю загиблого ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 від 09.02.2000 (а.с.25).

Відповідно до постанови Миколаївської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону від 31.01.2024 кримінальне провадження №12023150000000381, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 30.07.2023 - закрито у зв`язку з смертю підозрюваного ОСОБА_2 (а.с.13-19).

Цивільно-правова відповідальність водія автомобіля марки ВАЗ-210990 - ОСОБА_2 на момент ДТП була застрахована в Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (а.с.12).

14 вересня 2023 року ОСОБА_5 направила ТДВ СК «Альфа-Гарант» заяву про виплату страхового відшкодування (а.с.6-7).

29 лютого 2024 року позивач направила ТДВ СК «Альфа-Гарант» додаткові документи до заяви про виплату страхового відшкодування (а.с.8).

20 червня 2024 року ТДВ СК «Альфа-Гарант» надало відповідь позивачу, з якої вбачається, що для отримання страхової виплати позивачу потрібно надати витяг з Державного реєстру актів цивільного стану щодо інформації про дітей загиблого ОСОБА_4 та його перебування у шлюбі. Окрім того, листом від 09.08.2024 ТДВ СК «Альфа-Гарант» повідомило ОСОБА_1 про необхідність надання документів на підтвердження перебування на утриманні потерпілого. (а.с.42, 82).

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Спірні правовідносини виникли щодо відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, цивільно-правова відповідальність володільця якого є застрахованою.

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди обов`язковому з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він при цьому керувався, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з вимогами статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом (частина друга статті 1167 ЦК України).

Зазначена норма встановлює загальне правило, відповідно до якого відповідальність за заподіяння моральної шкоди настає за наявності загальної підстави - наявності моральної (немайнової) шкоди, а також інших умов відповідальності, а саме: неправомірної поведінки, причинного зв`язку між такою поведінкою і завданою шкодою та вини заподіювача (крім випадків відповідальності без вини).

Водночас, частиною другою статті 1168 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

За статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпекиє діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.

Разом із тим, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно із спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 № 1961-IV (далі - Закон №1961-ІV).

У пункті 1.3 статті 1 Закону №1961-ІV визначено, що потерпілі - юридичні та фізичні особи, життю, здоров`ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу.

Зокрема, статтею 3 Закону №1961-ІV передбачено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону №1961-ІV ).

За статтею 6 Закону №1961-ІV страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Статтею 22 Закону №1961-ІV визначено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує в установленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок ДТП, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого (пункт 23.1 статті 23 Закону).

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди.

Порядок відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, визначено у статті 27 Закону №1961-ІV. Вказаною нормою встановлено, що страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок ДТП настала протягом одного року після ДТП та є її прямим наслідком.

Страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Страховик (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати. Загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.

Таким чином обов`язок з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування покладається на страховика.

Згідно з частиною п`ятою статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Таким чином. закон містить вказівку на перерозподіл обов`язку доказування та зобов`язує саме відповідача довести, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, була спричинена внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Разом із тим, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела.

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 204/3783/16-ц (провадження № 61-1141св18).

Отже, цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну в результаті дії джерела підвищеної небезпеки настає без вини її заподіювача. Тому страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.

Згідно з пунктами 35.1, 35.2 статті 35 Закону №1961-ІV для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. У цій заяві має міститися: а) найменування страховика, якому подається заява, або МТСБУ; б) прізвище, ім`я, по батькові (найменування) заявника, його місце проживання (фактичне та місце реєстрації) або місцезнаходження; в) зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування заподіяної шкоди та відомості (за наявності), що її підтверджують; г) інформація про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована, або інших осіб, відповідальних за заподіяну шкоду, та потерпілих; ґ) підпис заявника та дата подання заяви. До заяви додаються: а) паспорт громадянина, а в разі його відсутності інший документ, яким відповідно до законодавства України може посвідчуватися особа заявника, якщо заявником є фізична особа; б) документ, що посвідчує право заявника на отримання страхового відшкодування (довіреність, договір оренди, свідоцтво про право на спадщину), у разі якщо заявник не є потерпілим або його законним представником; в) довідка про присвоєння одержувачу коштів ідентифікаційного номера платника податку (за умови його присвоєння), якщо заявником є фізична особа; г) документ, що підтверджує право власності на пошкоджене майно на день скоєння дорожньо-транспортної пригоди, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, заподіяної майну; ґ) свідоцтво про смерть потерпілого - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого; д) документи, що підтверджують витрати на поховання потерпілого, - у разі вимоги заявника про відшкодування витрат на поховання потерпілого; є) документи, що підтверджують перебування на утриманні потерпілого, його доходи за попередній (до настання дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік, розміри пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди у зв`язку із смертю годувальника; є) відомості про банківські реквізити заявника (за наявності).

Згідно з пунктом 36.1 статті 36 вказаного Закону страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Абзацами першим-третім пункту 36.2 статті 36 Закону передбачено, що страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про ДТП, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Якщо ДТП розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, перебіг цього строку припиняється до дати, коли страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили.

Щодо моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, то суд зазначає наступне.

Страховик (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами (п. 27.3 ст. 27 Закону №1961-ІV).

Судом встановлено, що позивач є матір`ю загиблого ОСОБА_4 .

Позивачем повідомлено відповідача про страховий випадок, надано необхідний пакет документів, передбачений статтею 35 Закону №1961-ІV.

Таким чином, у відповідача виник обов`язок по виплаті страхового відшкодування позивачу ОСОБА_1 , як матері загиблого від ДТП.

Його батько - ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.30).

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_4 не був одружений та дітей за час життя не мав.

Враховуючи вищезазначене, обов`язку позивача надавати інформацію про дітей загиблого ОСОБА_4 , а також інформацію про його перебування на момент смерті у шлюбі Законом не регламентовано.

Статтею 35 Закону №1961-ІV не передбачено подання особою, яка має право на отримання страхового відшкодування, витягу з Державного реєстру актів цивільного стану, як того вимагав відповідач.

При цьому, відповідач не заперечував ту обставину, що ОСОБА_4 не був одружений та не мав дітей.

Таким чином, саме мати ОСОБА_4 - ОСОБА_5 , як єдиний член його сім`ї, має право на отримання моральної шкоди, заподіяної смертю її сина.

Загальний розмір моральної шкоди становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами (п.27.3 ст. 27 Закону).

Отже, відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 1 січня 2023 року складає 6700 гривень.

Відтак розмір моральної шкоди становить 80 400 грн (6700 гривень * 12 місяців).

Щодо вимоги позивача про відшкодування шкоди у зв`язку з втратою годувальника, суд зазначає наступне.

Страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку (ст. 27.2 Закону №1961-ІV).

Наведена норма Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є відсилочною, тобто містить посилання на іншу норму права, а саме статтю 1200 ЦК України та може застосовуватися лише в поєднанні із цією нормою (див. висновки Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 грудня 2022 року у справі № 304/936/19 (провадження № 61-12719сво20)).

Згідно з частиноюпершою статті 1200 ЦК України, у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.

Шкода відшкодовується: 1) дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); 2) чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно; 3) інвалідам - на строк їх інвалідності; 4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років; іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, - протягом п`яти років після його смерті.

Отже, коло осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, можна розділити на дві групи: а) непрацездатні особи, які були на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання утримання; б) дитина потерпілого, народжена після його смерті.

Відповідно статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Аналіз наведеного положення закону дає підстави для висновку, що умовою для виникнення обов`язку повнолітніх дітей утримувати своїх батьків є одночасна наявність двох обов`язкових підстав: непрацездатність батьків та потреба в матеріальній допомозі.

Згадана стаття Сімейного кодексу України не містить визначення, за яких обставин особа може вважатися такою, що потребує матеріальної допомоги.

Довідкою про склад сім`ї ОСОБА_4 на день смерті складався з матері - ОСОБА_1 та батька - ОСОБА_6 (а.с.21-22).

Батько ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.30).

ОСОБА_4 до смерті проживав та вів домашнє господарство разом з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_5 перебувала на утриманні свого загиблого сина, з 21.12.2023 отримує пенсію в разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» в розмірі 4186 грн, що підтверджено довідкою Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та протоколом призначення пенсії (а.с.37-38).

Згідно з статтею 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII (далі - Закон №2262-ХІІ) право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).

Відповідно до статті 31 Закон №2262-ХІІ члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержували будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц (провадження № 61-2386сво19) під час встановлення того, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність в матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги.

Згідно з роз`ясненнями, наведених у п. 20 постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року № 6, при вирішенні позовів про відшкодування шкоди, заподіяної втратою годувальника, слід мати на увазі, що право на відшкодування такої шкоди мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого, незалежно від родинних зв`язків, або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більше ніж десятимісячного строку після його смерті.

Суд зазначає, що відповідно до статті 1200 ЦК України право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які не тільки перебували на утриманні померлого, а й особи, які мали на день смерті право на одержання від нього утримання.

Наведене узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 13 березня 2019 року у справі № 643/207/16-ц (провадження № 61-33638св18); від 06 травня 2020 року у справі № 742/554/19-ц (провадження № 61-20355св19); від 07 жовтня 2020 року у справі № 742/637/19-ц (провадження № 61-320св20), від 08 вересня 2021 року у справі № 577/1316/20 (провадження № 61-7108св21), від 01 березня 2023 року у справі № 279/1688/22 (провадження № 61-11284св22), від 15 березня 2023 року у справі № 272/463/22 (провадження № 61-12588св22), від 20 березня 2024 року у справі № 381/1349/22 (провадження № 61-10255св23), від 20 квітня 2024 року у справі № 381/1349/22.

З аналізу наведеного вбачається, що ОСОБА_1 мала право на утримання від сина в силу закону, є пенсіонером та отримує пенсію в разі втрати годувальника, а отже, є особою, що втратила годувальника, у зв`язку з чим має право на відшкодування страхової регламентної суми на підставі п. 27.2 ст. 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Пунктом 27.2. статті 27 Закону №1961-ІV передбачено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Розмір мінімальної заробітної плати на момент настання ДТП становив 6700 грн

Зважаючи на коло осіб, яким належить право на одержання страхового відшкодування від відповідача у зв`язку із втратою годувальника належна до виплати позивачу сума відшкодування становить: 36 х 6700 грн. = 241200 грн.

Таким чином, розмір страхового відшкодування шкоди, пов`язаного зі втратою годувальника, становить 241200 грн.

Що стосується вимог про стягнення витрат на поховання, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з частиною першою статті 1201 ЦК особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати.

У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» зазначено, що у випадку смерті потерпілого організація або громадянин, відповідальні за заподіяння шкоди, зобов`язані відшкодувати витрати на поховання тій особі, яка понесла ці витрати.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про поховання та похоронну справу» поховання померлого - це комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству.

На підтвердження витрат на поховання у розмірі 14131 гривень позивачем подано три товарні чеки від 31.07.2023 про замовлення труни, хреста, вінків, корзин, ваз, подушок, свічки, обручки, рушників, покривал, простині (а.с.31-33).

Отже, суд вважає, що стороною позивача доведено суму витрат на поховання у розмірі 14131 грн.

Товарні чеки видані фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7 , видом діяльності якого є: 96.03 організація поховань і надання суміжних послуг. Підприємець є платником єдиного податку другої групи (а.с.34-36).

Суд критично оцінює посилання на те, що товарні чеки не можуть бути підтвердженням понесених позивачем витрат на поховання з огляду на наступне.

Приписами статті 2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі в редакції Закону чинного станом на липень 2023 року) передбачалось, що розрахункова операція - приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.

Пунктами 2, 15 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» регламентувалось, що суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані: - надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов`язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій чи дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти); надавати в паперовій та/або електронній формі покупцю товарів (послуг) за його вимогою чек, накладну або інший розрахунковий документ, що засвідчує передання права власності на них від продавця до покупця з метою виконання вимог Закону України «Про захист прав споживачів». Порушення цього правила тягне за собою відповідальність, передбачену зазначеним законом, але не може бути підставою для застосування до порушника адміністративних чи фінансових санкцій, передбачених законодавством з питань оподаткування;.

Як убачається зі змісту пункту 7 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» договір - це усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція. Підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, талоном або іншим документом.

Реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій, та розрахункові книжки не застосовуються при продажу товарів (наданні послуг) платниками єдиного податку (фізичними особами - підприємцями), які не застосовують реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій відповідно до Податкового кодексу України; (пункт 6 ст. 9 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»).

З 01.01.2022 РРО/програмні РРО не застосовують платники єдиного податку першої групи (п. 296.10 ПК).

Однак, для платників єдиного податку 2-4 груп діють виключення, передбачені статтею 10 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

На виконання вказаної статті Уряд прийняв постанову від 23.08.2000 №1336 «Про забезпечення реалізації статті 10 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», якою передбачили умови та порядок ведення діяльності без застосування РРО за умови використання ними розрахункових книжок та КОРО.

Отже, враховуючи наведені вище норми законодавства, суд вважає, що законодавчо чітко визначено випадки звільнення продавця від обов`язкового надання покупцеві складених за встановленою формою фіскальних чеків, надрукованих реєстратором розрахункових операцій (РРО) або розрахункових квитанцій, у тому числі заповнених вручну. Оформлення розрахункових операцій із використанням товарних чеків у випадках, передбачених Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (звільнення від застосування РРО), є правомірним. При цьому застосовувати товарні чеки можна не лише щодо розрахунків за товари, але і за роботи чи послуги.

Якщо форми та зміст фіскального чека, розрахункової квитанції та інших розрахункових документів, надання яких покупцю є обов`язковим, передбачені Положенням про форму та зміст розрахункових документів, затверджених наказом Мінфіну України від 21 січня 2016 № 13, то типова форма та зміст товарного чека законодавчо досі не визначена, а відтак суб`єкти господарювання можуть видавати товарні чеки довільної форми.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем підтверджено понесені витрати на поховання в розмірі 14131 грн, а тому вказані витрати підлягають стягненню з ТОВ «СК «Альфа-Гарант».

Враховуючи наведене, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для відшкодування позивачеві, як моральної шкоди, спричиненої смертю її сина, так і шкоди, заподіяної втратою годувальника, і понесених витрат на поховання сина.

При цьому, суд зазначає, що будучи матір`ю ОСОБА_4 , позивач зазнала моральних страждань, зумовлених глибокими емоційними переживаннями з приводу втрати рідного сина, враховуючи характер і тривалість моральних страждань позивача, у зв`язку із смертю рідної людини, істотність вимушених змін в її життєвих стосунках, яка назавжди втратила турботу та підтримку близької людини, наслідки, що наступили, та їх невідворотність, враховуючи, що життя людини є найвищою соціальною цінністю, позивач зазнала моральних страждань через втрату сина, який утримував її, тяжкість вимушених змін у житті позивача цілком природні душевні страждання, викликані смертю близької їй людини, суд вважає, що справедливою компенсацією перенесених моральних страждань, пов`язаних із втратою близької людини та зміною звичного ритму життя, буде стягнення з відповідача моральної шкоди на користь позивача.

Суд зазначає, що гроші виступають еквівалентом завданої моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та справедливої сатисфакції потерпілому. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19). Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20, від 23 листопада 2022 року в справі № 686/13188/21, від 19 квітня 2023 року в справі № 336/10216/21.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено наявність правових підстав для відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди, спричиненої смертю її сина, в розмірі 80400 грн, шкоди, заподіяної втратою годувальника, в розмірі 241200 грн, та понесених витрат на поховання в розмірі 14131 грн.

Відповідно до постанови Правління Національного банку від 30.05.2022 №109 «Про розміри страхових сум за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» затверджено розміри страхових сум за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеними після набрання чинності цією постановою, зокрема: за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю потерпілих, у розмірі 320000 гривень на одного потерпілого.

Таким чином, загальна сума страхового відшкодування становить 320000 грн.

Суд критично оцінює доводи відповідача, що він фактично не порушував прав та законних інтересів позивача.

З аналізу вказаних вище норм законодавства суд приходить до висновку, що обов`язок по прийняттю рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та здійснення виплати такого відшкодування, або ж прийняття рішення про відмову в проведенні такої виплати у відповідача виник з дня подання позивачем відповідної заяви про здійснення страхового відшкодування і повинен бути виконаний не пізніше ніж на 90 день з дня подання позивачем відповідної заяви.

В порушення наведених норм матеріального закону відповідач, отримавши інформацію про дорожньо-транспортну пригоду, не вчинив дій передбачених ст. 34 Закону №1961-ІV і не встановивши підстав для відмови у прийняття такого рішення згідно ст. 37 Закону №1961-ІV, не оспорюючи обставини страхового випадку і заявлені членом сім`ї загиблого (позивач являється матір`ю загиблого) вимоги про відшкодування моральної шкоди, рішення про здійснення страхового відшкодування не прийняв, як і не прийняв рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування. Питання вирішено у не визначений Законом спосіб призупинення розгляду заяви через відсутність на час розгляду заяви документального підтвердження наявності дружини та дітей у загиблого.

Статтею 5 Закону №1961-ІV визначено, що об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Оскільки наведеним матеріальним законом визначено правовий механізм врегулювання обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу із чітко визначеними правами і обов`язками страхувальника, водія застрахованого транспортного засобу, страховика, потерпілої особи, а у разі настання її смерті,- права і обов`язки членів її сім`ї; відповідач після отримання інформації про дорожньо-транспортну пригоду діяв неправомірно. А саме, за відсутності підстав для відмови у прийнятті рішення про виплату страхового відшкодування, вчинив не передбачені Законом дії - призупинив розгляд заяви на виплату страхового відшкодування, чим фактично позбавив позивача права на отримання такої страхової виплати у строки, встановлені Законом.

Щодо доводів відповідача про те, що відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами, а не одноразовою виплатою, суд зазначає наступне.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди.

В постанові від 05 грудня 2022 року у справі № 304/936/19 Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду сформулювала такі правові висновки.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Пунктом 27.2 статті 27 Закону № 1961-IV передбачено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Згідно з частиною першою статті 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується, зокрема, дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років).

Частиною першою статті 1202 ЦК України передбачено, що відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами.

Положення статей 1200 та 1202 ЦК України закріплено у параграфі 2 «Відшкодування шкоди завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю» глави 82 «Відшкодування шкоди» Книги п`ятої «Зобов`язальне право».

Тлумачення положень статей 1200 та 1202 ЦК України дає підстави для висновку, що одна із них визначає перелік осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, а інша - порядок відшкодування такої шкоди. Таким чином, вказані норми необхідно розглядати у взаємозв`язку, оскільки вони підлягають застосуванню як елементи єдиного механізму правового регулювання відносин із відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого.

Положеннями пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV передбачено, що страховик (МТСБУ) у разі визнання вимог заявника обґрунтованими зобов`язаний прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його не пізніше ніж через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування.

У системному зв`язку зі статтями 1200, 1202 ЦК України положення пункту 27.2 статті 27 та пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV щодо строків відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, необхідно розуміти таким чином: страховик (у випадках, передбачених Законом, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами шляхом виплати страхових сум щомісячними платежами; перший платіж здійснюється не пізніше, ніж через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування.

Крім цього, пунктом 27.5 статті 27 Закону № 1961-IV передбачено, що відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати.

Отже, вказаною нормою передбачено право страховика (у випадках, передбачених Законом, - МТСБУ), а не обов`язок відшкодувати шкоду, пов`язану зі смертю потерпілого, шляхом здійснення одноразової виплати.

Разом із тим, відповідно до абзацу другого частини першої статті 1202 ЦК України за наявності обставин, які мають істотне значення, та із урахуванням матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоду, сума відшкодування може бути виплачена одноразово, але не більше як за три роки.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначила, що основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є ЦК України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Якщо суб`єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов`язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до ЦК України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до ЦК України (частини перша та друга статті 4 ЦК України).

01 січня 2004 року набрав чинності ЦК України, прийнятий 16 січня 2003 року, тоді як Закон № 1961-IV був прийнятий 01 липня 2004 року та набрав чинності 01 січня 2005 року. Положення частини першої статті 1198 ЦК України діє у незмінній редакції з часу набрання чинності цим Кодексом. Так само незмінними залишаються положення статті 25 Закон № 1961-IV.

Оскільки парламент прийняв окремий Закон № 1961-IV після ЦК України, то його положення не мали би суперечити приписам зазначеного Кодексу. Пунктом 27.2 статті 27 Закону № 1961-IV передбачено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Прийняття законів, які регулюють однопредметні цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, можливе тільки з одночасним внесенням змін до цього Кодексу (аналогічний підхід зайняв Конституційний Суд України у Рішенні від 13 березня 2012 року № 5-рп/2012 у справі № 1-7/2012 за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_8 щодо офіційного тлумачення положення частини четвертої статті 3 Закону України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (справа про заборону розірвання договорів інвестування житлового будівництва) (абзац сьомий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Отже, якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні положення різного змісту, то пріоритетними є положення ЦК України.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у постановах: від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17, від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17, від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19.

З огляду на те, що невизнання відповідачем права позивачки на отримання страхового відшкодування у зв`язку з втратою годувальника позбавило ОСОБА_1 права на отримання відшкодування матеріальної шкоди у вигляді щомісячних страхових виплат, суд дійшов висновку про можливість стягнення зазначеного відшкодування одноразовим платежем, відповідно до частини першої статті 1202 ЦК України, що узгоджується з висновком Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, сформульованим у постанові від 05 грудня 2022 року у справі № 304/936/19.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відтак, суд з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», дійшов до висновку про наявність підстав для стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» на користь позивача страхового відшкодування в розмірі 320000 грн.

Оскільки, позивач звільнена від оплати судового збору при поданні позовної заяви на підставі пункту 2 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», то, відповідно до частини першої статті 141 ЦПК у зв`язку з повним задоволенням позовних вимог необхідно стягнути з відповідача у користь держави судовий збір у розмірі 3200 грн.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 141, 258-259, 263-265, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» про стягнення страхового відшкодування- задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування в розмірі 320000 ( триста двадцять тисяч) гривень.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» на користь держави судовий збір в розмірі 3200 грн 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Житомирського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - ОСОБА_5 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_5 ).

Відповідач - Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» (бульвар Л. Українки, 26, м. Київ, 01133, код ЄДРПОУ 32382598).

Повний текст судового рішення складено 30 жовтня 2024 року.

Суддя Т. Г. Корсун