Рішення № 122653919, 23.10.2024, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2024 рокусправа № 380/25981/21Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Братичак У.В., розглянувши в письмовому провадженні, у м.Львові, в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, стягнення грошових коштів, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) звернувся з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), в якій, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить:

- визнати протиправними бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахуванню та не виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період із 03.03.2019 по день фактичної виплати заборгованості індексації грошового забезпечення, тобто по 17.12.2021;

- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату індексації грошового забезпечення та компенсації за період із 03.03.2019 по день фактичної виплати заборгованості індексації грошового забезпечення та невиплату грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій, тобто по 17.12.2021 року, в сумі 83 427,93 грн, із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він проходив військову службу у Військові частині НОМЕР_1 . Водночас, вказує, що відповідачем не проведено з ним своєчасного розрахунку при звільненні, а саме не виплачено індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій. Також зазначає, що оскільки відповідачем на день виключення зі списків особового складу не проведено повного розрахунку при звільненні з військової служби, позивач набув право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до статтей 116, 117 Кодексу законів про працю України.

Ухвалою судді від 01.02.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою судді від 15.03.2022 зупинено провадження в адміністративній справі №380/25981/21 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, стягнення грошових коштів на період дії воєнного стану.

Ухвалою судді від 28.08.2024 поновлено провадження у цій справі.

Представник відповідача 03.04.2023 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що правовідносини, які виникли між Військовою частиною НОМЕР_1 та позивачем регулюються не Кодексом законів про працю України, а спеціальним законодавством, тому порядок, встановлений КЗпП України щодо оплати праці та відповідальність за порушення цього порядку, до даних правовідносин не застосовується. Також звертає увагу на судову практику Великої Палати Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц, вказує на право суду зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 до 03.03.2019, наказом командира НОМЕР_4 окремої бригади армійської авіації (по особовому складу) від 01 березня 2019 року № 10-РС ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку з закінченням строку контракту).

03.03.2019 позивача наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 01.03.2019 (по стройовій частині) № 50 виключено із списків особового складу та усіх видів забезпечення.

Як видно з матеріалів справи, на час звільнення позивача з військової служби, військовою частиною не проведено повного розрахунку по грошовому забезпеченню, а саме не виплачено індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

В подальшому, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17.05.2021 у справі №380/4336/21 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2019 рік. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 03 березня 2019. Вказане судове рішення набрало законної сили 18.06.2021.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31.05.2021 у справі №380/4473/21 визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення не у повному обсязі за період з 14.04.2016 по 03.03.2019; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 14.04.2016 по 28.02.2018 з урахуванням базового місяця індексації - січень 2008 року та з 01.03.2018 по 03.03.2019 з урахуванням базового місяця індексації - березень 2018 року із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб. Вказане судове рішення набрало законної сили 29.10.2021.

На виконання зазначених вище судових рішень відповідач 17.12.2021 виплатив позивачу 73496,83 грн індексації грошового забезпечення та 9931,10 грн компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, що підтверджується випискою по картці.

Позивач вважає, що оскільки виплата індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, відповідачем у день його звільнення не проведена, то відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку. Наведене і зумовило позивача звернутись до суду з даним позовом.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Частиною 4 ст.43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно з ч.1 ст.47 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.

Відповідно до приписів ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування положень статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Вказана позиція суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 01.03.2018 у справі №806/1899/17 та від 31.05.2018 у справі №823/1023/16.

Як вже було вище встановлено судом, позивача виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 03.03.2019, а лише 17.12.2021 відповідачем виплачено індексацію грошового забезпечення та компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у загальній сумі 83427,93 грн (73496,83 грн + 9931,10 грн).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем було проведено фактичний розрахунок з позивачем в частині виплати індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій не у строк, встановлений положеннями ст.116 КЗпП України.

Відтак, оскільки відповідні суми не виплачені позивачу в день його виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, відповідно до вимог статті 117 Кодексу законів про працю України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, статтею 117 Кодексу законів про працю України покладено обов`язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, при розрахунку належної позивачу суми середнього заробітку за весь час затримки виплати індексації суд враховує таке.

Згідно з ст.27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» №100 від 08.02.1995 (далі - Порядок №100).

Відповідно до п.2 цього Порядку, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно з п.5 Порядку №100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Суд звертає увагу, що Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц було зроблено правовий висновок, згідно з яким з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 Кодексу Законів про працю України, враховуючи:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст.116 Кодексу законів про працю України.

У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №161/12771/15-ц).

У постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду зазначив таке: «Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки про нараховане грошове забезпечення та індексацію грошового забезпечення, розмір нарахованого грошового забезпечення позивача за два останні місяці служби, що передували місяцю його звільнення становив 21392,26 грн (10518,68 грн у січні 2019 року та 10873,58 грн - у лютому 2019 року).

Між тим, доцільно зазначити, що при розрахунку середнього грошове забезпечення позивача, судом береться до уваги саме нараховане, а не виплачене грошове забезпечення, адже в силу вимог пункту 3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Кількість календарних днів служби позивача у січні-лютому 2019 року становила 59 днів.

Відтак, середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці, що передували місяцю його звільнення зі служби складає 362,58 грн (21392,26 грн / 59 днів).

Період за час затримки розрахунку при звільненні по день повного фактичного розрахунку з позивачем, а саме з 04.03.2019 (наступний день після виключення позивача зі списків особового складу військової частини) по 16.12.2021 (день, що передував фактичному розрахунку та виплати індексації грошового забезпечення і компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки) становить 1019 днів.

Отже, сума середнього заробітку позивача за весь час затримки розрахунку при звільнені становить 369469,02 грн (362,58 грн х 1019 днів).

При цьому, суд враховує, що виплачена позивачу заборгованість по індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки становить 83427,93 грн, тобто частка такої заборгованості у сумі середнього грошового забезпечення за 1019 днів (369469,02 грн) становить 0,22 (83427,93 грн / 369469,02 грн) 22%.

З огляду на очевидну неспівмірність суми середнього заробітку позивача за весь час затримки розрахунку при звільнені зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 81283,18 грн (362,58 грн х 1019 днів х 0,22) (за час затримки розрахунку при звільненні позивача).

Щодо способу захисту, то суд, з урахуванням п. 20 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1990 №13, відповідно до якого, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини, вважає за необхідне саме стягнути визначену суму як міру відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, виходячи з принципу розумності, справедливості та пропорційності, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача - стягнення на його користь 81283,18 грн, як середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (несвоєчасна виплата індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій).

Щодо позовної вимоги про виплату одночасно разом із виплатою позивачу середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, суд зазначає наступне.

Порядком №44 передбачена щомісячна грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби.

У відповідності до абз.1 п.2 Порядку №44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Згідно з п.4 Порядку №44, виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Суд зазначає, що середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні не є частиною грошового забезпечення військовослужбовців, адже за своєю правовою природою така виплата фактично є компенсацією за протиправні дії чи бездіяльність роботодавців та додатковою гарантією працівників, тому така не пов`язана з виконанням позивачем обов`язків військової служби, а відтак і не підпадає під випадки виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, які визначені Порядком №44.

З урахуванням вищенаведеного, у задоволенні вищевказаної позовної вимоги необхідно відмовити.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про необхідність часткового задоволення позову.

Щодо судового збору, то відповідно до вимог ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України такий відшкодовується позивачу в повному обсязі.

Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

позов задовольнити частково.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (несвоєчасна виплата індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій) у розмірі 81283 (вісімдесят одна тисяча двісті вісімдесят три) грн 18 коп.

У задоволенні інших позовних відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) сплачений судовий збір в сумі 908 (дев`ятсот вісім) грн 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяБратичак Уляна Володимирівна