Рішення № 122651277, 25.10.2024, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25 жовтня 2024 року Справа № 280/8848/24 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого Лазаренка М.С., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до - Головного управління Пенсійного Фонду в Черкаській області

до - Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

20.09.2024 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі по тексту - відповідач 1), до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі по тексту - відповідач 2) в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 21.12.2023 номер справи 084450007559 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком;

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо припинення ОСОБА_1 виплати пенсії за віком, призначеної з 02.08.2023;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком з часу припинення її виплати в розмірі, обчисленому із зарахуванням до її страхового стажу періодів роботи згідно із трудовою книжкою від 06.05.1971 із вкладишем АТ №1771436 від 15.11.2001 та періодом навчання з 01.09.1969 по 29.02.1972.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у зв`язку з досягненням пенсійного віку, 02.08.2023 позивач звернулась до відповідача 2 із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі Закон № 1058-IV). Позивачу було призначено з 02.08.2023 пенсію за віком. Проте, рішенням відповідача 1 у призначенні пенсії за віком позивачу було відмовлено у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, підтвердженого в установленому законом порядку. На підставі цього відповідачем 2 припинено виплату пенсії позивачу. Вважає припинення виплати пенсію протиправним та такою, що порушує гарантоване Конституцією та Законами України право позивача на отримання пенсії. Зазначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Подання інших документів, окрім трудової книжки, для підтвердження трудового стажу з метою призначення пенсії здійснюється виключно у випадку, якщо в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи. Вказує, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці. Зазначає, що трудова книжка позивача містить відповідні записи, засвідчені підписами посадових осіб, відповідальних за внесення записів до трудової книжки позивача, для підтвердження зміни прізвища позивача. Крім того, прізвище, ім`я та по батькові позивача підтверджується іншими документами. Наявність виправлень у трудовій книжці позивача може мати негативні наслідки лише для особи, відповідальної за заповнення та зберігання зазначеного документу. Зазначені обставини є такими, що позивач не може їх самостійно усунути, виправити, вплинути на їх зміст чи в інший спосіб підтвердити періоди роботи, а отже, не можуть впливати на реалізацію права позивача на призначення пенсії. Просить позов задовольнити.

25.09.2024 ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі № 280/8848/24 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Відповідач 1 позовну заяву не визнав та 10.10.2024 (вх. №46926) подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено наступне. Позивачем при зверненні до суду з позовом позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду. Вважає оскаржуване рішення правомірним та таким, що відповідає чинному законодавству України.

Заперечення проти позовних вимог відповідача 2 викладено у відзиві на позовну заяву, який надійшов до суду 10.10.2024 за вх. №46991. Зазначає, що заяву позивача про призначення пенсії від 02.08.2023 було розглянуто за принципом екстериторіальності відповідачем 1 та призначено пенсію за віком відповідно до Закону № 1058. За результатами контрольних заходів в частині правильності призначення пенсії за віком рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 21.12.2023 № 084450007559 позивачу відмовлено у призначенні пенсії відповідно до ст. 26 Закону № 1058 в зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Вважає, що зобов`язання поновити, тобто призначити пенсію за віком не підлягає задоволенню, оскільки призначення пенсії є дискреційною функцією Пенсійного фонду.

14.10.2024 ухвалою суду позовну заяву залишено без руху після відкриття провадження для усунення недоліків. Запропоновано подати до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду із зазначенням поважних підстав для поновлення строку звернення до суду з цим позовом.

23.10.2024 ухвалою суду заяву представника позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду задоволено. Поновлено строк звернення до суду в адміністративній справі №280/8848/24.

Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 02.08.2023 звернулася до ГУ ПФУ в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії за віком.

За результатом розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Черкаській області, позивачу з 02.08.2023 було призначено пенсію за віком.

В подальшому, ГУ ПФУ в Черкаській області прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії від 21.12.2023 № 084450007559, згідно з яким позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком та зазначено, що при необхідному страховому стажі не менше 31 року, страховий стаж становить 04 роки 11 місяців 11 днів. До загального трудового стажу не враховано періоди роботи на підставі трудової книжки від 06.05.1971 та навчання на підставі диплома НОМЕР_1 від 29.02.1972 з 01.09.1969 по 29.02.1972, оскільки прізвище після одруження не відповідає паспортним даним заявниці, періодів роботи з 22.01.1976 по 05.06.1987, з 10.11.1988 по 25.07.1991 згідно із довідками від 12.05.2011 №А04-1120-11/1993, від 03.04.2012 №12/04-03-01, оскільки вони видані видані установами російської федерації та на документах не проставлено апостиль компетентним органом держави, в якій документ був складений.

На підставі рішення відповідача 1 від 21.12.2023 № 084450007559 відповідачем 2 було припинено виплату пенсії за віком позивачу.

Не погодившись з припиненням виплати пенсії за віком, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Призначення, виплата та перерахунок пенсій регулюється Законами України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV)

Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Згідно з частинами 1, 3 статті 44 Закону №1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Однією із обов`язкових умов для призначення пенсії є підтвердження особою відповідного страхового стажу.

Частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною 2 статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Абзацами 9, 10 частини 3 статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом. За кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року.

Відповідно до частини 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.

Статтею 62 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 №1788-XII (далі Закон №1788-XII) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Підтвердження трудового стажу іншими документами здійснюється виключно у випадку відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

За приписами п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за №110 (далі - Інструкції №58) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Пунктом 1.2 Інструкції №58 передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.

Пунктом 2.2 Інструкції №58 визначено, що заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем кваліфікований робітник, молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.

Відповідно до п. 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Згідно з п.2.6 Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

За приписами п.2.6 Інструкції №58 якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м.Києва, держархівом м.Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.

Відповідно до п. 4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Аналогічні положення містить також Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженої постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 №162 (далі Інструкція № 162).

Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на роботодавця, який зобов`язаний здійснити виправлення у трудовій книжці у разі виявлення неправильного або неточного запису.

Як встановлено під час розгляду справи до страхового стажу позивача відповідачем 1 не зараховано періоди роботи згідно записів в трудовій книжці від 06.05.1971 із вкладишем АТ №1771436 від 15.11.2001 та період навчання згідно диплому НОМЕР_1 , оскільки прізвище після одруження не відповідає паспортним даним позивача.

Суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 28 Цивільного кодексу України фізична особа набуває прав та обов`язків і здійснює їх під своїм ім`ям.

Ім`я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить.

Згідно з пунктом 4 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховною радою України №2503-ХІІ від 26.06.1992 (у редакції станом на дату видачі позивачу паспорта громадянина України) усі записи в паспорті і відомості про його власника, що вносяться до нього, виконуються українською і російською мовами.

Пунктом 6 цього Положення передбачено, що на першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім`я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою.

З наданих до матеріалів справи письмових доказів, які також надавались позивачем до заяви про призначення пенсії, судом встановлено, що згідно паспорта громадянина України НОМЕР_2 , виданого Вільнянським РВ УМВС України в Запорізькій області 12 грудня 1996 року, на першій сторінці паспортної книжечки ім`я позивача вказано українською мовою як « ОСОБА_1 », на другій сторінці російською мовою як « ОСОБА_1 ».

Станом на дату першого заповнення трудової книжки позивача, порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях визначався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка була затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.85 №252), згідно з положеннями пунктів 2.1, 2.10 якої заповнення трудових книжок та вкладишів до них здійснюється мовою союзної, автономної республіки, автономної області, автономного округу, на території якого розташовано дане підприємство, установа, організація, та на офіційній мові СРСР. Відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.

Відповідно до пункту 2.1 Інструкції №58 (яка чинна з 17.08.1993) трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.

Пунктом 2.11 Інструкції №58 передбачено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.

Згідно з пунктом 2.13 Інструкції №58 зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім`я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.

Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім`я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.

Судом досліджено трудову книжку позивача від 06.05.1971 із вкладишем АТ №1771436 від 15.11.2001, та диплом НОМЕР_1 , копії якої надано до матеріалів справи, та встановлено, що на сторінці 1 трудової книжки ім`я позивача вказано українською мовою як « ОСОБА_1 » та російською мовою як « ОСОБА_1 ».

Прізвище « ОСОБА_2 » закреслено та записано нові дані « ОСОБА_3 », підстави для внесення відповідних змін вказано російською мовою, зазначено, що прізвище змінено на підставі свідоцтва про одруження НОМЕР_3 .

Таким чином, судом встановлено, що зазначене в трудовій книжці позивача ім`я « ОСОБА_1 » російською мовою, повністю відповідає імені позивача російською мовою, зазначеному в паспорті громадянина України НОМЕР_2 , виданого Вільнянським РВ УМВС України в Запорізькій області 12 грудня 1996 року.

Отже, твердження відповідача 1 про те, що прізвище позивача, зазначене в трудовій книжці та в дипломі, не відповідає даним її паспорту, є безпідставним. За таких обставин, відповідачем 1 протиправно не враховано періоди роботи позивача згідно трудової книжки позивача від 06.05.1971 із вкладишем АТ №1771436 від 15.11.2001, та диплому НОМЕР_1 від 29.02.1972.

Щодо незарахування відповідачем 2 періодів роботи з 22.01.1976 по 05.06.1987, з 10.11.1988 по 25.07.1991 згідно із довідками від 12.05.2011 №А04-1120-11/1993, від 03.04.2012 №12/04-03-01, оскільки вони видані видані установами російської федерації та на документах не проставлено апостиль компетентним органом держави, в якій документ був складений суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Як передбачено частиною 2 статті 4 Закону №1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та Російська Федерація (далі - Угода).

Відповідно до статті 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.

У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.

Відповідно до статті 11 вказаної Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.

Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн"" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Частиною 2 статті 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, рф, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Отже, з аналізу наведеного вище вбачається, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; трудовий стаж, пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою, а необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.

Записи про спірні періоди роботи позивача в російській федерації виконані в трудовій книжці, засвідчені чітким відтиском печатки відповідного підприємства та не містить ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості. Протилежного відповідачами не зауважено та судом не встановлено.

Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві.

Зазначена вище постанова набрала чинності 02.12.2022.

Відтак, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Частиною 2 статті 13 Угоди передбачено, що пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Отже, за наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні періоду роботи до страхового стажу чи не прийняття на території держав - учасниць Співдружності без легалізації необхідних для пенсійного забезпечення документів, виданих у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року.

Позиція відповідачів суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на призначення та перерахунок пенсії не пов`язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди, а відтак і з денонсацією міжнародних угод.

Із наведених вище підстав суд також вважає необґрунтованою підставу для відмови у зарахуванні позивачу спірного стажу ту обставину, що у червні 2022 року російська федерація денонсувала Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, відтак, з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з статтею 62 Закону №1788 та підпункту 4 пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Відповідну постанову по справі № 638/18467/15-а Верховний Суд прийняв 30.09.2019.

Однак, як встановлено судом, відповідачем 1 не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити спірний стаж позивача.

За таких обставин, відповідачем 1 протиправно не враховано періоди роботи з 22.01.1976 по 05.06.1987, з 10.11.1988 по 25.07.1991 згідно із довідками від 12.05.2011 №А04-1120-11/1993, від 03.04.2012 №12/04-03-01.

Судом встановлено, що з 02.08.2023 позивачу було призначено пенсію за віком, проте на підставі рішення відповідача 1 від 21.12.2023 № 084450007559 виплату було припинено.

Відповідно до ч. 2 ст. 45 Закону №1058-IV пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону.

Підстави для припинення виплати пенсії визначені у частині першій статті 49 Закону № 1058 (у редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), а саме: виплата пенсії припиняється, за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Верховний Суд у постанові від 12.02.2019 у справі № 243/5451/17 зазначив, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною 1 статті 49 Закону, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Аналіз положень Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування свідчить, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 цього Закону.

Проте, в рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 21.12.2023 № 084450007559 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії на підставі статті 26 Закону № 1058-IV у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, коли позивач вже отримував пенсію, а не на підставі статті 49 Закону № 1058-IV із зазначенням підстави припинення виплати пенсії.

На підставі вищезазначеного рішення відповідач 2 припинив виплату пенсії позивачу.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що припинення виплати пенсії позивачу з 02.08.2023 було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV.

За таких обставин, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 21.12.2023 № 084450007559 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком є протиправним та підлягає скасуванню, а дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо припинення виплати пенсії за віком позивачу є незаконними.

Щодо способу відновлення порушеного права суд зазначає наступне.

При вирішенні цього спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

Суд також зазначає, що згідно з пунктом 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Відповідно до частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У постанові від 26.09.2023 у справі № 420/5833/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зауважив, що дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує останнього вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Натомість, застосування такого способу захисту прав, свобод та інтересів позивача як зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, є правильним тоді, коли останній розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив у його задоволенні.

З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.

Так, Верховним Судом у справі №580/1617/19 зазначено, що адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Окрім цього, варто зауважити, що повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 24.12.2019 по справі №823/59/17.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 05.04.2005 «Афанасьєв проти України» вказав, що спосіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен бути «ефективним» як у законі так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Суд зазначає, що за загальним правилом, встановленим статтею 49 Закону № 1058, виплата пенсії пенсійним органом припиняється виключно з підстав, передбачених законом, про що приймає вмотивоване рішення.

Отже, єдиним ефективним засобом правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який повністю виключить для пенсійного органу можливість невиконання чи неналежного виконання рішення суду буде зобов`язання відповідача 2 поновити позивачу виплату пенсії за віком з моменту припинення її виплати в розмірі, обчисленому із зарахуванням до її страхового стажу періодів роботи згідно із трудовою книжкою від 06.05.1971 із вкладишем АТ №1771436 від 15.11.2001 та періодом навчання з 01.09.1969 по 29.02.1972.

Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 КАС України).

На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких обставин, враховуючи задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 968,96 грн. підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єктів владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області та Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області пропорційно.

Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного Фонду в Черкаській області (18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, буд. 23; код ЄДРПОУ 21366538), до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, просп. Соборний, буд. 158-Б; код ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 21.12.2023 № 084450007559 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо припинення ОСОБА_1 виплати пенсії за віком, призначеної з 02.08.2023.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком з моменту припинення її виплати в розмірі, обчисленому із зарахуванням до її страхового стажу періодів роботи згідно із трудовою книжкою від 06.05.1971 із вкладишем АТ №1771436 від 15.11.2001 та періодом навчання з 01.09.1969 по 29.02.1972.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 484,48 грн. (чотириста вісімдесят чотири гривні 48 копійок).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 484,48 грн. (чотириста вісімдесят чотири гривні 48 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено у повному обсязі та підписано суддею 25.10.2024.

Суддя М.С. Лазаренко