Вирок № 122616064, 28.10.2024, Хустський районний суд Закарпатської області

Справа № 309/3266/21

Провадження № 1-кп/309/269/21

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2024 року м. Хуст

Хустський районний суд Закарпатської області

в особі: головуючого судді ОСОБА_1

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4

захисника ОСОБА_5

представника потерпілих ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Хуст об`єднане кримінальне провадження №12019070050000727, внесене до ЄРДР від 09.08.2019 року відносно обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця с. Сокирниця, Закарпатської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , одруженого, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

Обвинувачений ОСОБА_4 , керуючись корисливим мотивом, спрямованим на особисте збагачення, усвідомлюючи протиправність, карність, суспільну небезпечність своїх дій, а також настання суспільно-небезпечних наслідків, зловживаючи довірою, заснованою на особистих дружніх відносинах з ОСОБА_7 , а також шляхом обману, що виявилося у повідомленні останній неправдивих відомостей та приховування певних обставин, під приводом розрахунку по усній домовленості щодо правочину у вигляді продажу останній кафе з офісними приміщеннями в складі готельного комплексу, що розташовано за адресою: АДРЕСА_2 , власником якого був ОСОБА_4 , шахрайським шляхом заволодів грошовими коштами ОСОБА_7 на суму 65 000 доларів Сполучених Штатів Америки, що відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 20.04.2013 становило 519 545 гривень та 270 000 гривень на загальну суму 789 545 гривень, за наступних обставин:

Так, в 2013 році ОСОБА_4 умисно, керуючись корисливим мотивом, маючи умисел на особисте протиправне збагачення, увійшов у довіру до ОСОБА_7 , яку під приводом купівлі кафе з офісними приміщеннями в складі готельного комплексу, наперед маючи намір не виконувати взяті на себе зобов`язання, схилив до усної домовленості щодо купівлі кафе з офісними приміщеннями в складі готельного комплексу, що розташовано за адресою: АДРЕСА_2 , власником якого ОСОБА_4 на той момент був.

20.04.2013 ОСОБА_7 , будучи помилково впевненою у добросовісності ОСОБА_4 та в тому, що він як продавець нерухомого майна виконає усі умови усної домовленості щодо продажу кафе з офісними приміщеннями в складі готельного комплексу, що розташовано за адресою: АДРЕСА_2 , власником якого ОСОБА_4 на той момент був, передала ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 65 000 доларів США, що станом на 20.04.2013 відповідно до офіційного курсу НБУ становило 519 545 гривень. ОСОБА_4 з метою створення хибного враження у ОСОБА_7 про виконання взятих на себе зобов`язань, надав останній особисту письмову розписку про отримання від неї грошових коштів в сумі 65 000 доларів США в борг.

В подальшому, 20.12.2016 з метою повного виконання взятих на себе зобов`язань щодо усної домовленості з ОСОБА_4 на рахунок купівлі кафе з офісними приміщеннями в складі готельного комплексу, що розташовано за адресою: АДРЕСА_2 , будучи помилково впевненою у добросовісності ОСОБА_4 та будучи переконаною в тому, що він як продавець нерухомого майна виконає усі умови усної домовленості щодо продажу вище зазначеного кафе з офісним приміщенням, власником якого ОСОБА_4 на той момент був, передала ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 270 000 гривень, призначення яких, зі слів ОСОБА_4 , було для оплати робіт по підключенню комунікацій до обумовленого об`єкту нерухомості. В свою чергу ОСОБА_4 з метою створення хибного враження у ОСОБА_7 про свою доброчесність надав ОСОБА_7 особисту письмову розписку про отримання від неї грошових коштів в сумі 270 000 гривень в борг. При цьому за усною домовленістю ОСОБА_4 взяв на себе зобов`язання оформлення права власності на кафе з офісними приміщеннями в складі готельного комплексу, що розташовано за адресою: АДРЕСА_2 на громадянку ОСОБА_7 у термін до 20.05.2017 року, оскільки зі слів ОСОБА_4 одразу таке оформлення здійснити було не можливо у зв`язку з необхідністю проведення деяких будівельних робіт та оформлення дозвільних документів. У разі невиконання взятих на себе зобов`язань, ОСОБА_4 повинен був повернути всю суму грошових коштів, отриманих від гр. ОСОБА_7 у термін 20.05.2017.

Надалі, починаючи з 20.05.2017 ОСОБА_4 грошові кошти ОСОБА_7 не повернув, уникає будь яких зустрічей з нею та жодних дій, спрямованих на виконання своїх зобов`язань по продажу та оформленні на останню нерухомого майна у вигляді кафе з офісними приміщеннями в складі готельного комплексу, що розташовано за адресою: АДРЕСА_2 не виконав.

Своїми умисними діями ОСОБА_4 завдав потерпілій ОСОБА_7 майнової шкоди в особливо великих розмірах на загальну суму 789 545 гривень, яка перевищує шістсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян, встановлених на 01 січня 2014 року.

Крім того, ОСОБА_4 , керуючись корисливим мотивом, спрямованим на особисте збагачення, усвідомлюючи протиправність, карність, суспільну небезпечність своїх дій, а також настання суспільно-небезпечних наслідків, зловживаючи довірою, заснованою на особистих дружніх відносинах з ОСОБА_8 , а також шляхом обману, що виявилося у повідомленні останньому неправдивих відомостей та приховування певних обставин, під приводом розрахунку по усній домовленості щодо правочину у вигляді купівлі-продажу готельно-ресторанного комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , власником якого був ОСОБА_4 , шахрайським шляхом заволодів грошовими коштами ОСОБА_8 на загальну суму 400 000 доларів Сполучених Штатів Америки, що відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 13.06.2014 становило 4 688 000 гривень, за наступних обставин:

Так, в 2014 році ОСОБА_4 умисно, керуючись корисливим мотивом, маючи умисел на особисте протиправне збагачення, увійшов у довіру до ОСОБА_8 , якого під приводом купівлі діючого бізнесу, а саме функціонуючого готельно-ресторанного комплексу, наперед маючи намір не виконувати взяті на себе зобов`язання, схилив до усної домовленості щодо купівлі готельно-ресторанного комплексу, розташованого за адресою АДРЕСА_2 , власником якого ОСОБА_4 на той момент був.

22.03.2014 ОСОБА_8 , будучи помилково впевненим у добросовісності ОСОБА_4 та в тому, що він як продавець нерухомого майна виконає усі умови усної домовленості щодо продажу готельно-ресторанного комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , власником якого ОСОБА_4 на той момент був, передав ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 100 000 доларів США, що станом на 20.04.2014 відповідно до офіційного курсу НБУ становило 1 010 000 гривень. ОСОБА_4 з метою створення хибного враження у ОСОБА_8 про виконання взятих на себе зобов`язань, своєю довіреністю від 22.03.2014 під реєстровим №129, укладеною в приватного нотаріуса Іршавського районного нотаріального округу ОСОБА_9 , уповноважив ОСОБА_8 бути своїм представником з усіма необхідними повноваженнями з приводу придбання будь-якого нерухомого майна та підписувати відповідні договори купівлі-продажу від ОСОБА_4 .

Так, після цього, 20.04.2014 ОСОБА_8 будучи помилково впевненим у добросовісності ОСОБА_4 та будучи переконаним в тому, що він як продавець нерухомого майна виконає усі умови усної домовленості щодо продажу готельно-ресторанного комплексу розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , власником якого ОСОБА_4 на той момент був, передав ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 200 000 доларів США, що станом на 20.04.2014 відповідно до офіційного курсу НБУ становило 2 244 000 гривень. ОСОБА_4 з метою створення хибного враження у ОСОБА_8 про отримання від останнього грошових коштів в рахунок оплати за продаж вище зазначеного готельно-ресторанного комплексу в с.Сокирниця надав ОСОБА_8 особисту письмову розписку.

Надалі, 13.06.2014 з метою повного виконання взятих на себе зобов`язань щодо усної домовленості з ОСОБА_4 на рахунок купівлі готельно-ресторанного комплексу розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , будучи помилково впевненим у добросовісності ОСОБА_4 та будучи переконаним в тому, що він як продавець нерухомого майна виконає усі умови усної домовленості щодо продажу вище зазначеного готельно-ресторанного комплексу, власником якого ОСОБА_4 на той момент був, передав ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 100 000 доларів США, що було повним розрахунком за усною домовленість про продаж вищезазначеного нерухомого майна, що станом на 13.06.2014 відповідно до офіційного курсу НБУ становило 1 172 000 гривень. ОСОБА_4 з метою створення хибного враження у ОСОБА_8 про свою доброчесність надав ОСОБА_8 особисту заяву від 13.06.2014, виконану на бланку серії НОМЕР_1 , яка була посвідчена приватним нотаріусом Іршавського нотаріального округу ОСОБА_9 , якою ствердив факт отримання грошових коштів в сумі 400 000 доларів США, що є повним розрахунком між ним та ОСОБА_8 за договором купівлі-продажу готельно-ресторанного комплексу розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .

Після цього, ОСОБА_4 з метою доведення свого злочинного умислу на заволодіння грошовими коштами ОСОБА_8 до кінця, не маючи з самого початку наміру виконувати взяті на себе зобов`язання щодо усної домовленості з продажу ОСОБА_8 готельно-ресторанного комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , про що зазначав в Довіреності від 22.03.2014, письмовій розписці від 20.04.2014 та в нотаріально посвідченій заяві від 13.06.2014, достеменно знаючи та розуміючи, що даний готельно-ресторанний комплекс згідно усної домовленості зобов`язувався продати ОСОБА_8 , про що неодноразово зазначав у вище вказаних документах та в рахунок оплати, за який отримав в період з 22.03.2014 по 13.06.2014 від ОСОБА_8 грошові кошти на загальну суму 400 000 доларів США, що відповідно до офіційного курсу НБУ становило 4 426 000 гривень, а натомість, 11.07.2016 уклав з ОСОБА_10 договір позики грошових коштів на суму 9 936 000 гривень, який було посвідчено приватним нотаріусом Яворівського нотаріального округу Львівської області, який зареєстрований в Реєстрі за №861 та договір Іпотеки, який було посвідчено приватним нотаріусом Яворівського нотаріального округу Львівської області та зареєстровано в Реєстрі за №865, в якості забезпечення виконання зобов`язань за Договором позики грошових коштів №861, предметом іпотеки щодо якого є кафе з офісними приміщеннями в складі готельно-ресторанного комплексу, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , таким чином позбавивши можливості ОСОБА_8 оформити за собою право власності на зазначений готельно-ресторанний комплекс.

Надалі, починаючи з 11.07.2016 ОСОБА_4 грошові кошти, а ні ОСОБА_8 , а ні ОСОБА_10 не повернув, уникає будь яких зустрічей з ними та жодних дій, спрямованих на виконання своїх зобов`язань не виконав.

Своїми умисними діями ОСОБА_4 завдав потерпілому ОСОБА_8 майнової шкоди в особливо великих розмірах на загальну суму 4 426 000 гривень, яка перевищує шістсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян встановлених на 01 січня 2014 року.

За вказані кримінальні правопорушення кримінальна відповідальність передбачена ч.4 ст.190 КК України.

Допитавши обвинуваченого, потерпілих, свідків, дослідивши та проаналізувавши надані сторонами кримінального провадження докази, відповідно до вимог ст. 94 КПК України в їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, суд дійшов висновку, що вина обвинуваченого у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень доведена повністю показами потерпілого, свідків, а також дослідженими письмовими доказами.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому діяння не визнав, не вважає себе винним, хоч обставини справи фактично не заперечив.

В судовому засіданні підтвердив факт одержання грошових коштів від потерпілої ОСОБА_7 у сумі 65 тисяч доларів США для ведення бізнесу, про що написав та підписував боргові документи. Однак, такі грошові кошти отримував через свого племінника ОСОБА_11 від родича потерпілої, під проценти, які сплачував, допоки мав змогу.

Щодо 270 тисяч гривень ОСОБА_4 повідомив, що таких грошей у ОСОБА_7 борг не брав і документів ніяких не підписував, вперше такі документи писав під диктовку слідчого, який на його думку, діяв в інтересах потерпілої.

Крім того ОСОБА_4 в цілому підтвердив факт одержання грошових коштів від потерпілого ОСОБА_8 у сумі 400 тисяч доларів США, однак лише 200 тисяч доларів США саме в рахунок купівлі-продажу частини об`єкта нерухомості (готельно-ресторанного комплексу, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 ), а решту просто в борг під великі відсотки, які сплачував. ОСОБА_8 він віддав документи на вказаний об`єкт нерухомості. Неповернення грошових коштів або не передачі ОСОБА_8 вказаного об`єкта у власність пояснити не зміг, зазначивши лише відсутність грошових коштів, а щодо майна вважає саме себе ошуканим ОСОБА_8 , оскільки останній грошових коштів у сумі, яка була обумовлена між ними за вказаний об`єкт, не отримав до цього часу і вважає, що перешкод у оформленні ОСОБА_8 за собою об`єкта нерухомості не було.

При цьому, заставлення у подальшому в іпотеку ОСОБА_10 вказаного об`єкту ОСОБА_4 пояснив, що такі дії були наперед узгодженими з ОСОБА_8 , а ОСОБА_10 у свою чергу обманула його, грошових коштів у обумовленій сумі (400 тисяч доларів США) за договором позики йому фактично не передала, а лише частину з них близько 75 тисяч доларів США.

Факт підписання боргових документів ОСОБА_8 на суму 400 доларів США підтвердив. Водночас наголосив, що у розписках, які власноруч писав ОСОБА_8 не вказувалися строки, коли зобов`язання мали бути виконані. У нього, як у підприємця, наступили форс-мажорні обставини банкрутство, внаслідок чого він не міг повертати борг, зокрема ОСОБА_8 . Саме тому ОСОБА_4 звернувся до ОСОБА_10 , з якою у подальшому уклав договори позики та іпотеки. Дані обставини були добре відомі ОСОБА_8 . Питання передачі частини будівлі готельно-ресторанного комплексу в іпотеку виникло внаслідок вимоги ОСОБА_8 повернути кошти за договором позики, оскільки останній не зміг реалізувати/відчужити вказаний готельно-ресторанний комплекс. ОСОБА_8 погрожував йому. Даний факт був зафіксований на відеозаписі розмови ОСОБА_4 та ОСОБА_8 . В мережі Інтернет є відео, де він говорить ОСОБА_8 , що обов`язково отримає позику (у ОСОБА_10 ) та ці кошти будуть віпрацьовуватися позичальнику шляхом реалізації м`ясопродуктів. Таким чином боргові зобов`язання будуть погашені протягом року. Але якщо знайдеться покупець на об`єкт застави, то анулювалась би іпотека для того, щоб продати у такий спосіб об`єкт та отримати кошти для подальшого погашення боргових зобов`язань. На момент укладення договору з ОСОБА_10 , остання обіцяла ведення спільного бізнесу та наголошувала на тому, що укладання договору іпотеки на вказаний вище готельно-ресторанний комплекс є формальним (тільки як застава для оформлення договору позики на суму 9 936 000 грн.). Передаючи в іпотеку даний готельно-ресторанний комплекс Лозинській ОСОБА_4 не мав наміру не виконувати свої зобов`язання перед ОСОБА_12 , це була форма гарантії перед ОСОБА_13 , даний об`єкт в подальшому він з ОСОБА_12 планував продати і за отримані грошові кошти розібратися з усіма борговими зобов`язаннями, в тому числі з ОСОБА_12 , або ж оформити комплекс на ОСОБА_12 з його доплатою різниці і він би розрахувався з ОСОБА_13 та іпотека була б погашена. Крім цього, якби він хотів обманути ОСОБА_12 , анулював би довіреність дану йому, однак він цього не зробив. У зв`язку з тим, що ОСОБА_13 фактично обманула ОСОБА_4 та не виконала свої зобов`язання, то він і не розрахувався з ОСОБА_12 . ОСОБА_4 звертався із заявою про злочин, яка стосувалася ОСОБА_10 , яка шахрайським шляхом оформила договір позики. Обвинувачений ствердив, що він сплатив ОСОБА_8 та ОСОБА_7 значну суму коштів як проценти за договорами позики. Зважаючи на те, що він наразі залишається власником готельно-ресторанного комплексу, хоче визначити частку у майні ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , у тому числі повернути частину майна від отриманих коштів на суму 75 тис. доларів США (за умови якщо договір позики та іпотеки судом буде визнано недійсними).

Допитана в судовому засіданні в режимі відеоконференції потерпіла ОСОБА_7 пояснила, що познайомилася з ОСОБА_4 в с. Шаян Хустського району. ОСОБА_4 представився як власник мережі ресторанів та готельних комплексів на території Закарпатської області, запрошував до ресторану в с.Сокирниця, власником якого він на той час був, також неодноразово надавав можливість їй та її родині проживати в готельно- ресторанному комплексі ІНФОРМАЦІЯ_2 , що знаходиться в с.Шаян. Розповідав, що планує розвивати ресторанно-готельний бізнес. Вона вважала його добрим приятелем. Вже потім зрозуміла, що все це ОСОБА_4 робив з метою ввійти до неї та її родини в довіру та заволодіти шахрайським шляхом її коштами. В 2013 році, вона оздоровлювалася в с. Шаян та зустрілася з ОСОБА_4 . В одній з розмов ОСОБА_4 запропонував купити у нього за 65 000 доларів США кафе з офісними приміщеннями в складі готельного комплексу, що розташовано за адресою: АДРЕСА_2 . ОСОБА_4 надав оригінал Свідоцтва на право власності на кафе з офісними приміщеннями та земельну ділянку, на якій зазначене кафе розташовано, яка належить йому відповідно до державного акту про право приватної власності на земельну ділянку. Між ними була досягнута згода щодо всіх істотних умов договору купівлі-продажу, оскільки вони погодили предмет договору купівлі-продажу (об`єкти нерухомості), ціну, порядок передачі грошових коштів, які вона сплатила, умови передачі об`єкту нерухомого майна та земельної ділянки. Вона вважає, що придбала зазначені об`єкти нерухомості, уклавши із ОСОБА_4 усний договір купівлі-продажу зазначеного майна, зі свого боку вона виконала всі зобов`язання щодо договору купівлі-продажу, заплативши ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 65 000 доларів США, про що ОСОБА_4 написав розписку, що було повним розрахунком по договору купівлі продажу кафе з офісними приміщеннями та земельну ділянку, на якій зазначене кафе розташовано. Вона як покупець виконала всі істоті умови усного договору купівлі-продажу та запропонувала продавцю відобразити їх у законний спосіб шляхом укладення нотаріального договору купівлі-продажу. Проте нотаріальний договір купівлі-продажу не було оформлено, оскільки ОСОБА_4 пояснив, що у нього не має в даний час такої можливості, оскільки в повній мірі ще не були оформлені правовстановлюючі документи на зазначені об`єкти нерухомості, а також йому нібито потрібно було виконати ще певні будівельні роботи. А тому ОСОБА_4 запропонував нотаріальний договір купівлі-продажу зазначеної нерухомості оформити відразу після виконання будівельних робіт та оформлення відповідних правовстановлюючих документів. У 2016 році вона звернулася до ОСОБА_4 щодо нотаріального оформлення договору купівлі-продажу ОСОБА_4 запевнив, що справи у нього йдуть добре, при цьому він надав їй диск - презентацію готельно-ресторанного комплексу (у склад якого входить зазначене кафе) та демонстрував фотографії будови і деякі документи. Також, ОСОБА_4 повідомив їй, що для того, щоб об`єкт нерухомості, за який вона вже дала ОСОБА_4 гроші міг повноцінно функціонувати потрібно провести відповідні комунікації та попросив дати йому в борг 270 000 (двісті сімдесят тисяч) гривень нібито для оплати робіт по підключенню комунікацій до об`єкту нерухомості, який вона в нього купила по усному договору купівлі-продажу та він обіцяв укласти нотаріальний договір, зазначивши, що поверне їй дані кошти частинами протягом 2017 року (з січня 2017 року по травень 2017 року), на що вона погодилася та надала ОСОБА_4 в борг зазначену суму грошей, про що ОСОБА_4 власноруч написав розписку. До сьогоднішнього дня кафе з офісними приміщеннями в складі готельного комплексу, що розташовано за адресою: АДРЕСА_2 та земельну ділянку, на якій зазначене кафе розташовано, як домовлялися, у її власність не передав. Пізніше потерпіла дізналася, що ОСОБА_4 взяв в борг гроші в іншої особи та передав нерухомість, за яку вона йому заплатила кошти, в іпотеку, як забезпечення виконання зобов`язання щодо повернення грошової позики та свої зобов`язання перед іншою особою відповідно до договору позики грошових коштів щодо повернення грошей не виконав, а відповідно розпоряджатися майном та виконати зобов`язання перед нею щодо нотаріального оформлення купленої нею нерухомості не має прав. Після чого вона звернулася до правоохоронних органів, по даному факту було порушено кримінальне провадження, в ході якого, як їй відомо, всі об`єкти, які перебувають в іпотеці (кафе, земельна ділянка та готельно- ресторанний комплекс) були визнанні речовими доказами в кримінальному провадженні, в якому вона визнана потерпілою. Також рішенням Ужгородського суду на зазначені об`єкти нерухомості накладено арешт.

Допитаний в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_8 пояснив, що в 2014 році через спільних знайомих він познайомився з ОСОБА_4 , який є обвинуваченим у даній справі. При знайомстві, ОСОБА_4 повідомив його, що в АДРЕСА_2 в нього в приватній власності є готельно-ресторанний комплекс на 50 місць, який був на стадії незавершеного будівництва, а тому для завершення будівництва даного об`єкту йому потрібні кошти, але він коштів не має та не може завершити будівництво.Оскільки з слів ОСОБА_4 в нього накопичилася велика сума боргів перед іншими кредиторами (людьми) і йому потрібні готівкові кошти для їх погашення, тому він шукає покупців, які б могли купити даний об`єкт незавершеного будівництва за домовлену суму. ОСОБА_8 зацікавила пропозиція, висловлена ОСОБА_4 та вони з ним домовилися, що він бажає купити готельний комплекс на 50 місць, який ОСОБА_4 погодився йому продати за 400 000 доларів США. На виконання цього усного договору купівлі-продажу готельного комплексу на 50 місць, укладеного між ним та ОСОБА_4 20.04.2014 року, ОСОБА_8 передав ОСОБА_4 кошти в сумі 200 000 доларів США, про отримання яких ОСОБА_4 власноручно написав письмову розписку, в якій зазначив, що дану суму він отримав в рахунок оплати за готельний комплекс в АДРЕСА_2 . Надалі, в червні 2014 року він знову передав ОСОБА_4 ще 100 000 доларів США, про що ОСОБА_4 знову написав письмову розписку про їх отримання. Після цього ОСОБА_8 різними сумами виплатив ОСОБА_4 ще 100 000 доларів США, таким чином виплативши обвинуваченому загальну суму 400 000 доларів США, яку вони обумовили за купівлю готельного комплексу на 50 місць.

Після цього вони пішли до приватного нотаріуса Іршавського районного нотаріального округу, де ОСОБА_4 було складено заяву про те, що він отримав від ОСОБА_8 кошти в сумі 400 000 доларів США, що є повним розрахунком за договором купівлі-продажу готельно-ресторанного комплексу, що розташований в АДРЕСА_2 і він жодних претензій до нього немає. Після повного розрахунку за готельний комплекс ОСОБА_4 вигадував різні причини відкладення нотаріального оформлення купівлі-продажу цього об`єкту. Потерпілий неодноразово звертався до обвинуваченого з приводу оформлення на нього права власності на готельний комплекс, але з різних причин ОСОБА_4 відкладав. Він навіть надав ОСОБА_8 свідоцтво про право власності на готельний комплекс, але без обвинуваченого він не зміг укласти договір купівлі-продажу. В 2017 році потерпілий дізнався, що ОСОБА_4 також укладав усні угоди з іншими громадянами про купівлю-продажу об`єкту готельного комплексу та отримував за вказаний об`єкт від них кошти, а саме він отримав кошти від ОСОБА_7 за продаж кафе з офісними приміщеннями, що є в складі готельного комплексу. Після продажі ОСОБА_8 готельного комплексу та продажі кафе з офісними приміщеннями ОСОБА_7 , ОСОБА_4 в 2016 році уклав договір позики грошових коштів в сумі 400 000 доларів США та договір іпотеки з громадянкою ОСОБА_10 , яка проживає АДРЕСА_3 , згідно яких він отримав від ОСОБА_10 кошти в сумі 400 000 доларів США та передав їй в іпотеку об`єкт незавершеного будівництва готельного комплексу на 50 місць та кафе з офісними приміщеннями в складі готельного комплексу, що розташовані в АДРЕСА_2 .

Отримавши таку інформацію в 2017 році, ОСОБА_8 звернувся із заявою до правоохоронних органів щодо притягнення ОСОБА_4 до кримінальної відповідальності за вчинення шахрайських дій відносно нього та спричинення йому майнової шкоди, оскільки ОСОБА_4 скористався довірою потерпілого та отримав у нього кошти в сумі 400 000 доларів США за продаж йому готельного комплексу на 50 місць, однак умови укладеного між ними усного договору не виконав і кошти в сумі 400 000 доларів США йому не повернув та право власності на готельний комплекс на нього не переоформив, а в 2016 році передав вказаний об`єкт ОСОБА_10 в іпотеку під отримані в неї в позику кошти.

Допитаний свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні пояснив, що позичив гроші ОСОБА_4 , два роки він приховував вказаний факт від сім`ї. Гроші ОСОБА_15 взяв і не повернув. Він його обманув. Свідку відомо, що ОСОБА_4 обманув також ОСОБА_10 та ОСОБА_8 Гичка винен ОСОБА_14 324 тис. доларів США.

Свідок ОСОБА_16 в судовому засіданні пояснив, що бачив, як ОСОБА_8 виступав в с. Шаян, а потім відпочивав разом з ОСОБА_4 в ресторані. Більше нічого йому не відомо. Він чув, як потерпілий з обвинуваченим розмовляли про гроші за ресторан. ОСОБА_4 боргує ОСОБА_16 48 тис. доларів США. Він також винен гроші жінці з м.Львів, яку звати ОСОБА_17 і якій ОСОБА_4 повинен був передати об`єкт нерухомості.

Свідок ОСОБА_10 пояснила в судовому засіданні, що з ОСОБА_4 вона знайома з 2012 року або з 2014 року, точно не пам`ятає. Обвинувачений звернувся до неї із проханням позичити йому кошти в сумі 400 000 доларів США. Казав, що його сім`ї загрожує небезпека. Вона позичила йому 400 000 доларів США. Документи оформили нотаріально. Вони звернулися для оформлення договору іпотеки готельно-ресторанного комплексу до нотаріуса. Деяких документів постійно не вистачало. Потім було оформлено договір іпотеки і вона отримала вказаний готельно-ресторанний комплекс в іпотеку. Майно повинно було бути застраховане, але не було. Кошти їй не повернуто і на сьогоднішній день. Їй дзвонив ОСОБА_8 і погрожував, казав, що споруда буде його.

Вина обвинуваченого підтверджується дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами кримінального провадження №12019070050000727 та кримінального провадження №12017070050000722:

- заявою ОСОБА_7 про вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, з додатками;

- розписками ОСОБА_4 від 20.04.2013 про одержання від ОСОБА_7 65 тисяч доларів США в рахунок продажу кафе з офісними приміщеннями у складі готельно-ресторанного комплексу, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 (зі строком виконання зобов`язань до 20.05.2016), та на суму 270 тис. грн. (зі строком повернення до травня 2017 року).

- нотаріально посвідченими договорами від 11.07.2016 позики та іпотеки, укладеними ОСОБА_4 з ОСОБА_10 про отримання від неї в борг 400 тисяч доларів США та передачу у зв`язку з цим в іпотеку готельно-ресторанного комплексу, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 ;

- витягом з РРП щодо ОСОБА_4 від 24.09.2018, відповідно до якого за ним зареєстровано право власності на готельно-ресторанний комплекс, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , на який 11.07.2016 накладено обтяження за договором іпотеки з ОСОБА_10 ;

- висновком судової почеркознавчої експертизи № 4/304 від 26.09.2019, відповідно до якого рукописні текст та підписи від імені ОСОБА_4 у вказаних розписках виконані обвинуваченим;

- заявою ОСОБА_8 від 09.06.2017 про вчинення ОСОБА_4 вказаного кримінального правопорушення, з додатками;

- розпискою ОСОБА_4 від 20.04.2014 про одержання від ОСОБА_8 400 тисяч доларів США в рахунок продажу готельного комплексу за адресою: АДРЕСА_2 , нотаріально посвідченою заявою про це від 13.06.2014 та довіреністю № 129 від 22.03.2014, виданою ОСОБА_8 ;

- висновком судової почеркознавчої експертизи № 4/110 від 10.05.2019, відповідно до якого рукописні текст та підписи від імені ОСОБА_4 у розписці від 20.04.2014, нотаріально посвідченій заяві про це від 13.06.2014 та довіреності № 129 від 22.03.2014, виконані обвинуваченим;

- протоколом огляду відеозапису з мережі інтернет та диском із цим записом, на якому зафіксовано розмову ОСОБА_8 та ОСОБА_4 від 11.07.2016, під час якої ОСОБА_4 повідомляє про оформлення приміщення на іншу особу (із запитання ОСОБА_8 зрозуміло, що ОСОБА_4 про такі свої дії не повідомив йому), однак запевняє, що і гроші будуть і приміщення залишиться їхнім.

Суд дає критичну оцінку показанням обвинуваченого ОСОБА_4 , оскільки такі не підтверджуються жодними іншими доказами, а такі його показання (зокрема про повернення грошових коштів потерпілим у виді відсотків; щодо не отримання 270 тисяч гривень від потерпілої ОСОБА_7 та не написання їй відповідної розписки) спростовується дослідженими у судовому засіданні доказами.

Суд також не бере до уваги позицію обвинуваченого та захисника відносно того, що між обвинуваченим та потерпілими існують цивільно-правові відносини, а в діях обвинуваченого відсутній склад кримінального правопорушення.

Отже, із наявних у справі доказів слідує, що вина обвинуваченого у вчиненні інкримінованих йому злочинів доведена повністю наявними у справі доказами і його дії слід кваліфікувати за ч. 4 ст. 190 КК України, тобто заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою та обману (шахрайство), вчинене в особливо великих розмірах.

Згідно зі ст. 190 КК України шахрайство - це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.

Відмежовуючи шахрайство від цивільно-правових деліктів, слід виходити з того, що отримання майна з умовою виконання якого-небудь зобов`язання може бути кваліфіковане як шахрайство, якщо встановлено, що винна особа вже в момент заволодіння цим майном мала на меті його привласнити, а зобов`язання - не виконувати. Розмежування кримінально-караного злочину від цивільно-правової угоди слід проводити не по тому, як оформлені укладені між сторонами договори, а по тому, що стало результатом цієї договірної діяльності. Якщо одна сторона, приймаючи на себе зобов`язання, не має ніяких реальних можливостей і бажання їх виконувати, мова йде про шахрайство (постанова Верховного Суду від 24.09.2020 р. у справі №755/10138/16-к).

Крім того, відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 24 листопада 2016 року у справі № 5-250кс16, наявність формальних (навіть належним чином оформлених) цивільно-правових відносин, за допомогою яких суб`єкт прагне завуалювати свій злочинний умисел, за наявності підстав не повинна бути перешкодою для оцінки скоєного як злочину, передбаченого ст. 190 КК України.

Будь-яких даних про те, що ОСОБА_4 мав реальні можливості та бажання виконати взяті на себе зобов`язання матеріали кримінального провадження не містять.

Обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховання певних обставин) чи зловживання довірою (недобросовісне використання довіри потерпілого) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість у вигідності чи обов`язковості передачі їй майна або права на нього. Відповідно, обов`язковою умовою визнання обману чи зловживання довірою ознакою об`єктивної сторони шахрайства є використання його для заволодіння майном чи придбання права на майно.

Цивільно-правові відносини - це врегульовані нормами цивільного права майнові і особисті немайнові відносини, що засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності учасників. Підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є, зокрема, угоди, договори та інші правочини. Цивільно-правовими угодами визнаються дії громадян, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, що становлять зміст угоди.

Тобто, особа при укладанні цивільно-правової угоди повинна мати право на її укладення та можливість виконання покладених за цією угодою на неї обов`язків.

Відмежовуючи шахрайство від цивільно-правових деліктів, слід виходити з того, що отримання майна з умовою виконання якого-небудь зобов`язання може бути кваліфіковане як шахрайство, якщо встановлено, що винна особа вже в момент заволодіння цим майном мала на меті його привласнити, а зобов`язання - не виконувати. Розмежування кримінально-караного злочину від цивільно-правової угоди слід проводити не по тому, як оформлені укладені між сторонами договори, а по тому, що стало результатом цієї договірної діяльності. Якщо одна сторона, приймаючи на себе зобов`язання, не має ніяких реальних можливостей і бажання їх виконувати, мова йде про шахрайство.

Наявність між обвинуваченим та потерпілим певних цивільно-правових чи інших подібних правовідносин, які були закріплені у певному правочині, сама по собі не виключає можливості кваліфікації діяння особи як шахрайства за наявності усіх необхідних елементів складу цього злочину. В окремих випадках такі відносини цілком можуть бути частиною реалізації умислу особи на заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довірою.

Із досліджених в судовому засіданні доказів слідує, що ОСОБА_4 під час укладення договорів позики із потерпілими розумів, що він не зможе повернути позичені гроші і не мав бажання цього робити. Після отримання позики і до ухвалення вироку пройшов значний час, однак обвинувачений не вживав ніяких заходів для повернення грошей.

Під час судового слідства, виходячи із сукупності фактичних дій ОСОБА_4 встановлено і доведено поза розумним сумнівом, що обвинувачений умисно, з корисливих мотивів заволодіваючи чужим майном (грошима потерпілих) шляхом обману та зловживання довірою, зокрема й беручи на себе при цьому певні зобов`язання, одразу не мав наміру їх виконувати, використовуючи наявні правовідносини як спосіб реалізації умислу, спрямованого на заволодіння чужим майном шляхом обману та зловживання довірою.

Висновок суду по даній справі узгоджується із позицією Верховного Суду викладеною у Постанові Верховного Суду від 24.09.2020 року по справі №755/10138/16-к, Постанові Верховного Суду від 03.03.2021 року по справі №127/11849/15-к.

За місцем проживання обвинувачений ОСОБА_4 характеризується позитивно, раніше судимим не значиться.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд не знайшов обставин, які б пом`якшували або обтяжували покарання.

Суд також враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, який характеризується позитивно, позицію потерпілих і приходить висновку про необхідність призначення обвинуваченому ОСОБА_4 покарання у межах санкції ч. 4 ст. 190 КК України у виді позбавлення волі, яке є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів із застосуванням ст. 75 КК України, так як виправлення обвинуваченого можливе без відбування покарання.

Потерпілою у справі ОСОБА_7 заявлено цивільний позов, згідно якого потерпіла просила стягнути з ОСОБА_4 на її користь матеріальну шкоду в розмірі 65 000 доларів США в гривневому еквіваленті відповідно до офіційного курсу Національного Банку України станом на дату проголошення вироку та 270 000 гривень, а також моральну шкоду в розмірі 200 000 грн., завдані вчиненням ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України. Посилається на те, що 20.04.2013 року ОСОБА_7 , будучи помилково впевненою у добросовісності ОСОБА_4 та в тому, що він як продавець нерухомого майна виконає усі умови усної домовленості щодо продажу кафе з офісними приміщеннями в складі готельного комплексу, що розташовано за адресою АДРЕСА_2 , власником якого ОСОБА_4 на той момент являвся, передала ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 65 00 доларів США, що станом на 20.04.2013 року відповідно до офіційного курсу НБУ становила 519 545 грн. ОСОБА_4 з метою створення хибного враження у ОСОБА_7 про виконання взятих на себе зобов`язань надав останній особисту письмову розписку у про отримання від неї грошових коштів в сумі 65 000 доларів США в борг. Моральна шкода полягає у завданні їй душевних страждань, моральних переживань та порушенні нормальних життєвих зв`язків через заволодіння її коштами шляхом обману ОСОБА_4 . Кошти отримані від неї шляхом обману ОСОБА_4 накопичувалися нею впродовж всього життя працею. Всі ці негативні зміни у її житті викликали переживання та спогади, насторогу, тривогу, емоційні та тілесні реакції при згадуванні, відірваність від активного соціального життя, порушення сну, емоційну напругу. При цьому вона, маючи похилий вік, змушена була неодноразово з`являтися на виклики до органів досудового розслідування для проведення слідчих дій на тривалій відстані в Закарпатську область, до місця розслідування кримінального провадження відносно ОСОБА_4 .

Потерпіла ОСОБА_7 та її представник ОСОБА_6 в судовому засіданні позов підтримали повністю, просили суд стягнути з обвинуваченого ОСОБА_4 на її користь матеріальну шкоду в розмірі 65 000 доларів США (що в гривневому еквіваленті відповідно до офіційного курсу Національного Банку України становить 2 682 803,50 грн.) та 270 000 гривень, а також моральну шкоду в розмірі 200 000 грн., завдані вчиненням ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України.

Потерпілим ОСОБА_8 заявлено цивільний позов, згідно якого просив стягнути з ОСОБА_4 на його користь матеріальну шкоду заподіяну кримінальним правопорушенням в розмірі 4 426 000 грн. Посилається на те, що ОСОБА_4 , не маючи з самого початку наміру виконувати взяті на себе зобов`язання щодо усної домовленості з продажу ОСОБА_8 готельно-ресторанного комплексу розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , про що зазначав в довіреності від 22.03.2014 року, письмовій розписці від 20.04.2014 року та в нотаріально посвідченій заяві від 13.06.2014 року, достеменно знаючи та розуміючи, що даний готельно-ресторанний комплекс згідно усної домовленості зобов`язувався продати ОСОБА_8 , про що неодноразово зазначав у вище вказаних документах та в рахунок оплати за який отримав в період з 22.03.214 року по 13.06.2014 року від ОСОБА_8 грошові кошти на загальну суму 400 000 доларів США, що відповідно до офіційного курсу НБУ становило 4 426 000 грн., натомість 11.07.2016 року уклав з ОСОБА_10 договір позики грошових коштів на суму 9 936 000 грн., який було посвідчено приватним нотаріусом Яворівського нотаріального округу Львівської області і зареєстровано в Реєстрі за №861 та договір іпотеки, який було посвідчено приватним нотаріусом Яворівського нотаріального округу Львівської області та зареєстровано в реєстрі за №865, в якості виконання зобов`язань за договором позики грошових коштів №861, предметом іпотеки щодо якого є кафе з офісними приміщеннями в складі готельно-ресторанного комплексу, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , таким чином позбавивши можливості ОСОБА_8 оформити за собою право власності на зазначений готельно-ресторанний комплекс.

Потерпілий ОСОБА_8 та його представник ОСОБА_6 в судовому засіданні позов підтримали повністю, просили суд стягнути з обвинуваченого ОСОБА_4 на користь потерпілого матеріальну шкоду заподіяну кримінальним правопорушенням в розмірі 4 426 000 грн.

Враховуючи обставини справи, зокрема доведеність вини ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 190 КК України, характер вчиненого ним правопорушення, глибину душевних страждань потерпілих, ступінь вини обвинуваченого, а також вимоги розумності та справедливості, суд приходить висновку, що цивільний позов ОСОБА_7 в частині відшкодування матеріальної шкоди та цивільний позов ОСОБА_8 про відшкодування матеріальної шкоди слід задоволити повністю і стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_7 матеріальну шкоду в розмірі 65 000 доларів США (що в гривневому еквіваленті відповідно до офіційного курсу Національного Банку України становить 2 682 803,50 грн.) та 270 000 гривень матеріальної шкоди, а також стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_8 4 426 000 грн. матеріальної шкоди.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, у приниженні честі та гідності фізичної особи.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Так, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, завданої протиправними діями обвинуваченого через заволодіння коштами потерпілої, судом враховано характер, тривалість та обсяг душевних страждань потерпілої через порушення нормальних життєвих зв`язків, психологічні хвилювання та тривоги потерпілої,

Отже, з огляду на викладене, враховуючи засади розумності, виваженості та справедливості, суд вважає за необхідне позовні вимоги про стягнення моральної шкоди на користь ОСОБА_7 задовольнити частково в сумі 20 000 грн.

Процесуальні витрати по справі за проведення судових почеркознавчих експертиз у сумі 5338,34 гривень слід стягнути з обвинуваченого ОСОБА_4 на користь держави.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 349, 368, 370, 374 КПК України суд ,-

У Х В А Л И В :

Визнати винним ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 190 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку, який суд визначає в три роки не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки.

На підставі ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_4 обов`язки: повідомляти уповноважений орган пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу пробації.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_7 задоволити частково.

Стягнути із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_7 65 000 доларів США (що в гривневому еквіваленті відповідно до офіційного курсу Національного Банку України становить 2 682 803,50 грн.) та 270 000 гривень у відшкодування матеріальної шкоди та 20000 гривень у відшкодування моральної шкоди.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_8 задоволити повністю.

Стягнути із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_8 4 426 000 гривень у відшкодування матеріальної шкоди.

Судові витрати, пов`язані з проведенням двох судових почеркознавчих експертиз у сумі 5338,34 гривень стягнути з ОСОБА_4 на корить держави.

На вирок може бути подано апеляцію протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Закарпатського апеляційного суду.

Суддя Хустського

районного суду ОСОБА_1