Рішення № 122608295, 24.10.2024, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 жовтня 2024 року Справа№200/5777/24

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кошкош О.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

Адвокат Міхеєва Євгенія Геннадіївна (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) в інтересах ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) звернулася через систему Електронний Суд до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області (код ЄДРПОУ 40108616, 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 15) про визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (грошова компенсація за невикористані дні відпустки щорічної чергової відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій); зобов`язання нарахувати та виплатити грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, виходячи з середньоденного заробітку (грошового забезпечення), нарахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, у розмірі 153 805,60 гривень.

23 серпня 2024 року Донецький окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі та призначив розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Не погоджуючись з позовними вимогами, представник Головного управління Національної поліції в Київській області надав відзив на позовну заяву, у якому заперечував проти задоволення позовних вимог та зазначив наступне.

23.02.2024 рішенням Донецького окружного адміністративного суду задоволено позовні вимоги у справі № 200/5960/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області, про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Київській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної чергової відпустки за роки, які передують року звільнення, та додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Київській області (ЄДРПОУ 40108616) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористані дні відпусток, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції - 24.07.2023: щорічної чергової відпустки за 2017 рік у кількості 08 днів та за 2022 рік у кількості 24 дні; додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018 рік у кількості 14 днів, за 2021 рік у кількості 14 днів та за 2023 рік у кількості 14 днів.

Відповідно до платіжного доручення № 10562 від 26.07.2024 року ОСОБА_1 виплачено 61 944,11 грн на виконання рішення суду по справі № 200/5960/23.

Підсумовуючи, представник відповідача просив суд під час розгляду справи врахувати принцип співмірності ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

У задоволені позову просив відмовити.

За правилами частини 1статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено таке.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 від 08.12.2018 є учасником бойових дій.

Наказом начальника ГУНП в Київській області від 21.07.2023 № 154 о/с позивача звільнено з посади старшого слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров`я особи слідчого відділу Обухівського РУП ГУНП в Київській області з 24.07.2023 за пунктом 7 (за власним бажанням) частини 1 статті 77 Закону України Про Національну поліцію. Стаж служби в поліції при звільненні для виплати одноразової грошової допомоги становить 09 років 11 місяців 14 днів. Зазначено про невикористані відпустки в році звільнення - 17 днів.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23.02.2024 в адміністративній справі № 200/5960/23 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області, про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Київській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної чергової відпустки за роки, які передують року звільнення, та додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Київській області (ЄДРПОУ 40108616) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористані дні відпусток, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції - 24.07.2023: щорічної чергової відпустки за 2017 рік у кількості 08 днів та за 2022 рік у кількості 24 дні; додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018 рік у кількості 14 днів, за 2021 рік у кількості 14 днів та за 2023 рік у кількості 14 днів.

На виконання рішення суду по справі №200/5960/23 відповідач виплатив позивачу 61944,11 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 10562 від 26.07.2024.

Вважаючи наявними підстави для виплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні позивач звернулася до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Право на своєчасне одержання винагороди за працю, яке захищається законом.

Права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов`язки громадянина та засади регулювання праці і зайнятості визначаються виключно законами України (пункти 1 та 6 частини 1 статті 92 Конституції України).

Суд зауважує, що чинним спеціальним законодавством не врегульовано питання щодо виплати середнього заробітку або компенсації за час затримки розрахунку при звільненні.

Разом з тим, строки проведення розрахунку при звільненні, а також відповідальність за недотримання вказаних строків передбачені положеннями статей 116 і 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

У тих правовідносинах, що є предметом розгляду даної справи, за загальним правилом, пріоритетними є саме норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах таких положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 26.06.2019 року у справі № 826/15235/16 року, від 31.10.2019 року у справі № 2340/4192/18, від 20.05.2020 року у справі № 816/1640/17, від 15.07.2020 року у справі № 824/144/16-а, від 05.08.2020 року у справі № 826/20350/16, від 24.12.2020 року у справі № 340/401/20, від 28.01.2021 року у справі № 240/11214/19 та інших.

З огляду на викладене, положення статей 116 та 117 КЗпП України у даному випадку є повністю застосовними до спірних правовідносин.

Суд зазначає, що норми матеріального права (у тому числі положення КЗпП України), з огляду на дату звільнення позивача (24.07.2023 року) та дату проведення з ним відповідачем повного розрахунку на виконання рішення суду від 23.02.2024 року у справі № 200/5960/23 (26.07.2024 року), застосовуються судом у даному рішенні в редакції, яка була чинна в період існування спірних у цій справі правовідносин.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна і додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, які були нараховані працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Як зазначається Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17, під "належними звільненому працівникові сумами" слід розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.

Отже, вказаними вище нормами КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У випадку невиконання такого обов`язку настає відповідальність, яка передбачена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, у тому числі захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, що необхідний для забезпечення його життя.

За змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником стосовно своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням роботодавцем свого обов`язку.

Водночас, за редакцією статті 117 КЗпП України, яка діяла станом на дату фактичного проведення відповідачем розрахунку на виконання рішення суду від 23.02.2024 у справі № 200/5960/23 (тобто станом на 26.07.2024), час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає оплаті середнім заробітком, був обмежений шістьма місяцями.

Оскільки на дату фактичного розрахунку, проведеного на виконання судового рішення, як і на дату звернення до суду з цим адміністративним позовом, положення статті 117 КЗпП України передбачали обмеження часу затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, 6-місячним строком, при вирішенні даного спору суд застосовує редакцію статті 117 КЗпП України у чинній на дату фактичного розрахунку редакції.

Аналогічні висновки були наведені Верховним Судом у постанові від 28.06.2023 року у справі № 560/11489/22.

Як зауважив Верховний Суд у даній постанові, з посиланням на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17, оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

Конституційним Судом України у рішенні від 22.02.2012 року у справі № 4-рп/2012 зазначено, що роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, які належать працівнику від підприємства, установи, організації, у строки, передбачені у статті 116 КЗпП України, а саме - в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. При цьому непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У даному рішенні Конституційний Суд України зауважив, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, тож працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення цього правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, Конституційний Суд України визначив, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення із цим працівником остаточного розрахунку.

Отже, виходячи із системного аналізу положень статей 116, 117, 233 КЗпП України, а також враховуючи рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 року у справі № 4-рп/2012 та правові позиції Великої Палати Верховного Суду, наведені вище, можна дійти висновку, що з моменту звільнення у роботодавця виникає обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать, і у випадку, коли роботодавець не виконує цей обов`язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке установлена положеннями статті 117 КЗпП України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, реальне виконання цього обов`язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівнику). Лише після проведення фактичного розрахунку (після виплати всіх сум, що належать звільненому працівникові) починається перебіг строку, визначеного статтею 233 КЗпП України.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 12.08.2020 року у справі № 400/3151/19.

Судом відхиляються аргументи відповідача з приводу того, що право на компенсацію за невикористані відпустки за попередні роки виникло у позивача лише після прийняття судом рішення від 23.02.2024 року у справі № 200/5960/23 та набрання цим рішенням суду законної сили, та з приводу відсутності вини відповідача у невиплаті позивачу компенсації за невикористані відпустки за попередні роки як хибні, з огляду на таке.

Право позивача на нарахування та виплату компенсації за невикористані відпустки за попередні роки виникло не з рішення суду, а у день її звільнення - 24.07.2023 року, на підставі положень статті 116 КЗпП України ("...виплата всіх сум, що належать йому..."). При цьому рішенням суду від 23.02.2023 року у справі № 200/5960/23 було встановлено факт непроведення повного розрахунку відповідача із позивачем саме в день її звільнення.

Питання про обчислення середнього заробітку (середньої заробітної плати) унормовані Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Згідно з абзацом 1 пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Абзацом 2 пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. При цьому в разі, якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.

Відповідно до змісту абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з положеннями пункту 5 Порядку № 100 установлено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи саме з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до абзацу 1 пункту 8 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у передбачених чинним законодавством випадках - на число календарних днів за цей період.

Згідно з абзацом 2 пункту 8 Порядку № 100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

Абзацом 3 пункту 8 Порядку № 100 установлено, що у разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Судом встановлено, що фактично повний розрахунок при звільненні з позивачем на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23.02.2023 року у справі № 200/5960/23 було здійснено відповідачем 26.07.2024 року шляхом зарахування на особистий рахунок позивача в АТ КБ "Приватбанк" грошових коштів у розмірі 61 944,11 грн (призначення платежу - компенсація за невикористані щорічні відпустки згідно з рішенням суду від 23.02.2024 року у справі № 200/5960/23 на користь ОСОБА_1 ).

Зазначена сума компенсації позивачем не оспорюється.

Як вказує позивач та не заперечує відповідач, при нарахуванні та виплаті компенсації за невикористані календарні дні щорічної чергової відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій на виконання рішення суду від 23.02.2024 року у справі № 200/5960/23 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні нараховано та виплачено не було.

Згідно з наданою відповідачем довідкою про середній розмір грошового забезпечення від 30.08.2024 року № 584 позивачу було нараховано та виплачено грошове забезпечення за травень 2023 року та червень 2023 року (останні два календарні місяці перед звільненням) - 25 495, 95 грн за травень 2023 року та 25494, 99 грн за червень 2023 року. Грошове забезпечення позивача за останні два календарних місяці служби, що передували місяцю її звільнення, складало:

- середньомісячний розмір грошового забезпечення - 25 494, 95 грн;

- середньоденний розмір грошового забезпечення - 835, 90 грн.

Отже, сума середнього заробітку за час затримки виплат складає 153 805,60 грн ([835,90 грн х 184 днів затримки] за період 25.07.2023 - 26.07.2024 (з урахуванням припису чинної редакції статті 117 КЗпП України якою законодавець обмежив виплату 6 місяцями) по заборгованості, виплата якої здійснена 26.07.2024.

Таким чином, приймаючи до уваги наведене, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими та підлягають повному задоволенню.

Щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, про яку вказує відповідач.

Обґрунтовуючи свою позицію в цій частині, відповідач посилається на висновки, які були викладені у постановах Верховного Суду від 27.04.2016 року у справі № 6-113цс16 та Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Суд зауважує, що позивача звільнено зі служби в поліції 24.07.2023 року, а повний розрахунок з нею на виконання рішення суду від 23.02.2024 року у справі № 200/5960/23 проведений відповідачем 26.07.2024 року.

Як на момент звільнення позивача зі служби, так і на момент проведення з нею повного розрахунку на виконання рішення суду від 23.02.2024 року у справі № 200/5960/23, стаття 117 КЗпП України діяла у редакції, яка передбачала обмеження виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 6-ма місяцями.

Така редакція норми статті 117 КЗпП України діяла з 19.07.2022 року.

До 19.07.2022 року редакція норми статті 117 КЗпП України не містила обмежень щодо строку виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Правова позиція щодо можливості зменшення судом суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за наявності переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки розрахунку, була сформована Верховним Судом за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин, коли стаття 117 КЗпП України не містила обмежень щодо строку виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Тобто зменшення судом суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із застосуванням принципу співмірності (за наявності істотного дисбалансу між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати) є можливим лише щодо правовідносин, які мали місце до 19.07.2022 року.

До правовідносин, які мали місце після 19.07.2022 року, коли стаття 117 КЗпП України містила обмеження виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 6-ма місяцями, застосовувати сформовану практику Верховного Суду щодо пропорційності та співмірності стягнутої суми, є недоречним, з огляду на те, що вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

Правову позицію аналогічного змісту було викладено Верховним Судом у постановах від 28.06.2023 року у справі № 560/11489/22, від 30.11.2023 року у справі № 380/19103/22, від 29.01.2024 року у справі № 560/9586/22, від 15.02.2024 року у справі № 420/11416/23, від 23.05.2024 року у справі № 200/2048/23, тощо.

Враховуючи наведене, приймаючи до уваги дату звільнення позивача, дату проведення з нею відповідачем повного розрахунку на виконання рішення суду від 23.02.2023 року у справі № 200/5960/23, чинну в період існування спірних правовідносин редакцію статті 117 КЗпП України та висновки Верховного Суду, в даному випадку у суду відсутні підстави для зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до квитанції від 19.08.2024 позивач сплатила суму судового збору у розмірі 1538,00 грн.

Разом з цим, суд враховує, що позов подано через підсистему «Електронний суд», а відповідно ч.3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Враховуючи те, що позивачем заявлено одну вимогу немайнового характеру, а саме просив визнати протиправною бездіяльність відповідача, а вимога про зобов`язання вчинити певні дії є похідною, з урахуванням положень пп. 1 п. 3 ч. 2, ч. 3ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання фізичною особою до адміністративного суду адміністративного позову належало сплатити 968,96 грн. судового збору (0,4 х 3028 грн. х 0,8).

Зважаючи на вищевикладене, враховуючи те, що вимоги задоволені, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судового збору у розмірі 968,96 грн.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно п.1 ч.1, ч.2 ст.7 Закону України «Про судовий збір» в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Київській області (код ЄДРПОУ 40108616, 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 15) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Київській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Київській області (код ЄДРПОУ 40108616, 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 15) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період 25.07.2023 - 26.07.2024 у розмірі 153805 (сто п`ятдесят три тисячі вісімсот п`ять) грн 60 коп з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області (код ЄДРПОУ 40108616, 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 15) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) суму судового збору у розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.О. Кошкош