Рішення № 122608281, 28.10.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2024 рокуСправа №160/270/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кучугурної Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою Департаменту патрульної поліції до ОСОБА_1 про визнання дій протиправними та стягнення матеріальної шкоди,

Обставини справи: до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Департаменту патрульної поліції до ОСОБА_1 про визнання дій протиправними та стягнення матеріальної шкоди.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.02.2023 у справі №160/270/23 (суддя Царікова О.В.) позовну заяву Департаменту патрульної поліції до ОСОБА_1 про визнання дій протиправними та стягнення матеріальної шкоди повернуто позивачу.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12.04.2023 апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції залишено без задоволення; ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2023 року по справі №160/270/23 залишено без змін.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановою від 14.12.2023 у справі №160/270/23 касаційну скаргу Департаменту патрульної поліції задовольнив; ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2023 року і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2023 року скасував, а справу №160/270/23 направив до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 10.01.2024 справу №160/270/23 передано для розгляду судді Царіковій О.В.

У зв`язку з перебуванням судді Царікової О.В. у тривалій відпустці, розпорядженням керівника апарату Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.01.2024 № 27д, призначено повторний автоматизований розподіл справи №160/270/23.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №160/270/23 передано для розгляду судді Кучугурній Н.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.01.2024 залишено без руху позовну заяву та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви, шляхом подання до суду оригіналу позовної заяви і доданих до неї документів.

На виконання вимог ухвали суду від 15.01.2024 засобами поштового зв`язку від позивача надійшла заява, до якої долучено позовну заяву з додатками разом із доказами надіслання адміністративного позову з додатками на адресу відповідача.

Згідно з позовною заявою позивач просить суд:

визнати дії за наслідком яких ОСОБА_1 будучи суб`єктом владних повноважень за наслідком дорожньо-транспортної пригоди завдав Департаменту патрульної поліції матеріальної шкоди протиправними та стягнути з ОСОБА_1 на користь Департаменту патрульної поліції матеріальну шкоду у розмірі необхідної витрати на ремонт пошкодженого позивачем транспортного засобу 322176 грн 26 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач проходить службу в патрульній поліції. 05.07.2021 о 03:50 год. в м. Кривий Ріг, на регульованому перехресті вул. Віталія Матусевича та пр. Металургів, водій ОСОБА_1 керуючи автомобілем Toyota Prius д.н.з. НОМЕР_1 , рухався зі швидкістю 99 км/год виїхав на регульоване перехресті на забороняючи червоний сигнал світлофора та допустив зіткнення з автомобілем Mazda 3 д.н.з НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 , який на перехресті рухався на зелений сигнал світлофора, після зіткнення автомобіль Toyota Prius д.н.з. НОМЕР_1 продовжуючи рух в некерованому стані допустив зіткнення з автомобілем Audi А3 д.н.з. НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_3 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіль Toyota Prius д.н.з. НОМЕР_1 отримав механічні пошкодження, а отже Департаменту патрульної поліції завдано матеріальних збитків. Згідно з висновком експертного дослідження від 15.11.2022 №СЕ-19/104-21/29495-АВ вартість відновлювального ремонту пошкодженого відповідачем автомобіля складає 322176,26 грн. За доводами позивача, вина відповідача підтверджується: протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД 233044 від 10.12.2021; висновком експерта №КСЕ-19/104-21/31029 від 20.10.2021, відповідно до якого водій ОСОБА_1 т.з. Toyota Prius д.н.з. НОМЕР_1 в порушення вимог п.12.4. ПДР рухався зі швидкістю 99 км/год; постановою Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11.01.2022 у справі №210/7453/21, якою визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП; при розгляді справи про адміністративне правопорушення Дзержинським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області встановлено, що ОСОБА_1 винний у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, що виразилось у порушенні ним вимог п.п.8.7.3 (е), 8.10, 12.4, 12.9 (б), 16.3 ПДР. Таким чином, позивач указує, що має право на відшкодування шкоди ОСОБА_1 у розмірі необхідних витрат на ремонт пошкодженого транспортного засобу 322176,26 грн.

Ухвалою суду від 05.02.2024 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою суду від 15.02.2024 заяву Департаменту патрульної поліції про поновлення строків звернення до адміністративного суду у справі №160/270/23 задоволено; поновлено Департаменту патрульної поліції строк звернення до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про визнання дій протиправними та стягнення матеріальної шкоди.

Ухвалою суду від 05.02.2024 встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву (у разі заперечення проти позовної заяви) протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

07.02.2024 за вих.№11023/24 Дніпропетровський окружний адміністративний суд направив до Криворізької міської ради запит, в якому просив з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи надати інформацію про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування, знаходження) ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ).

На лист від 07.02.2024 Криворізька міська рада повідомила про те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , з 18.05.2018 по теперішній час.

На вказану вище адресу відповідачеві була направлена копія ухвали про відкриття провадження у справі, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення. Проте, вказане поштове відправлення було повернуто на адресу суду з відміткою відділення поштового зв`язку про те, що адресат відсутній.

Ухвала суду є видом судового рішення (ст. 241 Кодексу адміністративного судочинства України), а відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 251 Кодексу адміністративного судочинства України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

При цьому, згідно з ч. 11 ст. 126 Кодексу адміністративного судочинства України у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.

Як наслідок, застосовуючи по аналогії закону до спірних правовідносин ч. 11 ст. 126 Кодексу адміністративного судочинства України та ч. 1 ст. 131 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи, що направлену відповідачу копію ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.02.2024 повернуто до суду з незалежних від суду причин, відповідач вважається таким, що був належно повідомлений про розгляд справи.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №804/575/18.

Відповідач не скористався правом на подачу відзиву на позовну заяву, а також не повідомив про поважність причин неподання відзиву.

Відповідно до ч.6 ст.162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи обставини ненадання відповідачем відзиву, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п.8 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

УСТАНОВИВ:

Наказом Департаменту патрульної поліції від 15.06.2000 №394 о/с ОСОБА_1 призначено по управлінню патрульної поліції в Дніпропетровській області інспектором взводу № 2 роти № 1 батальйону № 1 полку патрульної поліції в місті Кривий Ріг.

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД №233044 від 10.12.2021, водій ОСОБА_1 05 липня 2021 року о 03 годині 50 хвилин, в Металургійному районі м. Кривого Рогу на регульованому перехресті вул. Віталія Матусевича та пр. Металургів, керуючи службовим автомобілем Toyota Prius номерний знак НОМЕР_1 (на синьому фоні), рухався зі швидкістю 99 км/год., виїхав на регульоване перехрестя на забороняючий червоний сигнал світлофора та допустив зіткнення з автомобілем Mаzda 3, номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який на перехресті рухався на зелений сигнал світлофора. Після зіткнення автомобіль Toyota Prius, продовжуючи рух в некерованому стані, допустив зіткнення з автомобілем Audi А3 номерний знак НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_4 . Внаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження, чим завдано матеріальні збитки.

Постановою Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11.01.2022 у справі №210/7453/21 визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП; накладено на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 6 (шість) місяців.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 07.02.2022 у справі № 210/7453/21 постанову Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11січня 2022 року у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за ст. 124 КУпАП залишено без змін.

Наказом позивача від 14.07.2021 №1543 внесено зміни в додаток до наказу Департаменту патрульної поліції від 27.05.2016 № 1082 «Про закріплення службових транспортних засобів». В цьому переліку зазначено автомобіль Toyota Prius 110824 та згадується відповідач.

Згідно з висновком експертного дослідження від 15.11.2021 №СЕ-19/104-21/29495-АВ вартість матеріального збитку, що завданий власнику колісного транспортного засобу марки Toyota Prius 1.8і Hybrid 5s Sol CVT, 2013 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 станом на момент проведення судової експертизи складає 246983,40 грн. Вартість відновлювального ремонту складає 322176,26 грн.

Позивач указує, що має право на відшкодування шкоди ОСОБА_1 у розмірі необхідних витрат на ремонт пошкодженого транспортного засобу 322176,26 грн, тому і звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає про таке.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 року №580-VIII (далі Закон №580-VIII) визначено, що Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Згідно зі ст. 18 Закону №580-VIII поліцейський зобов`язаний:

1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського;

2) професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва;

3) поважати і не порушувати прав і свобод людини;

4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров`я;

5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв`язку з виконанням службових обов`язків;

6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.

Приписам ч.ч. 1, 2 ст. 19 Закону №580-VIII визначено, що у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.

Частиною третьою статті 1 Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» від 15 березня 2018 року №2337-VIII передбачено, що службова дисципліна, крім основних обов`язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України «Про Національну поліцію», зокрема, зобов`язує поліцейського берегти службове майно, забезпечувати належний стан зброї та спеціальних засобів.

Суд зазначає, що між позивачем та відповідачем наявні трудові відносини, а суть спору полягає у пошкодженні відповідачем як працівником відповідача належного майна.

Відповідно, ці правовідносини належить розглядати в контексті матеріальної відповідальності відповідача як працівника позивача.

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків визначає Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 №160-IX (далі Закон №160-IX).

Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону №160-IX військова частина, установа, організація, заклад - орган військового управління, військова частина, військовий навчальний заклад, військовий навчальний підрозділ вищого навчального закладу, установа, організація Міністерства оборони України, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, функціональний підрозділ Центрального управління, регіональний орган, інший орган, установа, заклад Служби безпеки України, правоохоронного органу спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України чи орган, підрозділ, формування, установа, навчальний заклад Міністерства внутрішніх справ України, Державного бюро розслідувань та військові прокуратури, в яких проходять службу військовослужбовці, поліцейські та особи рядового і начальницького складу (проходять збори військовозобов`язані та резервісти).

Статтею 2 Закону №160-IX встановлено, що дія цього Закону поширюється на військовослужбовців під час виконання ними обов`язків військової служби, військовозобов`язаних та резервістів під час проходження ними зборів, а також осіб рядового та начальницького складу правоохоронних органів спеціального призначення, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, сил цивільного захисту, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державного бюро розслідувань, співробітників Служби судової охорони.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 13 Закону №580-VIII у складі поліції функціонує патрульна поліція.

Згідно з п. 1 Положення про Департамент патрульної поліції, затвердженого наказом Національної поліції України від 06.11.2015 №73, Департамент патрульної поліції є міжрегіональним територіальним органом Національної поліції, який створюється, ліквідовується та реорганізовується Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра внутрішніх справ України в установленому законом порядку

Отже, на правовідносини в цій справі поширює свою дію Закон №160-IX.

Відповідно до п. 4 ст. 1 Закону №160-IX матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону №160-IX підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону №160-IX умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

Частинами першою, третьою статті 5 Закону №160-IX встановлено, що особа за завдану з необережності шкоду несе матеріальну відповідальність у розмірі завданої шкоди, але не більше п`ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб, крім випадків, коли цим Законом передбачено повну чи підвищену матеріальну відповідальність. Розмір прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, визначається на день видання наказу про притягнення особи до обмеженої матеріальної відповідальності.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону №160-IX особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі: 1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій; 2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб; 3) завдання шкоди у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин; 4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення; 5) якщо особою надано письмове зобов`язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону №160-IX розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб`єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду.

У відповідності до вимог статті 8 Закону №160-IX посадові (службові) особи зобов`язані письмово доповісти командиру (начальнику) про всі факти завдання шкоди протягом доби з моменту виявлення таких фактів.

У разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб. Розслідування повинно бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення. В окремих випадках зазначений строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив розслідування, але не більше ніж на один місяць. Розслідування може не призначатися, якщо причини завдання шкоди, її розмір та винна особа встановлені за результатами аудиту (перевірки), інвентаризації, досудового розслідування або судом.

За результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб`єктами оціночної діяльності. Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню. Наказ доводиться до винної особи під підпис.

Статтею 9 Закону №160-IX визначені обставини, що виключають матеріальну відповідальність. За приписами частини 3 цієї статті обставини, що виключають матеріальну відповідальність, підлягають встановленню під час проведення розслідування.

Частинами 1, 2, 3 статті 10 Закону №160-IX встановлено, що відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону.

Особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ. Не допускається відшкодування завданої шкоди рівноцінним майном у разі втрати чи пошкодження зброї, боєприпасів, спеціальної техніки та іншого майна, що відповідно до закону вилучене з цивільного обороту або обмежене в обороті.

Відшкодування шкоди, завданої військовозобов`язаним чи резервістом під час проходження ним зборів, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу або в іншому встановленому законом порядку в разі відмови військовозобов`язаного чи резервіста від її добровільного відшкодування.

За приписами статті 14 Закону №160-IX наказ командира (начальника) про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності може бути оскаржено старшому за службовим становищем командиру (начальнику) та/або до суду в порядку, передбаченому законодавством.

Так, з огляду на положеня ч. 1 ст. 3 Закону №160-IX предметом доказування в цій справі є в тому числі доведення того, що шкода завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою службових обов`язків.

На підтвердження вказаного позивачем жодного доказу не надано.

В матеріалах справи відсутні матеріали службового розслідування, згідно з яким установлено факт неналежного виконання відповідачем службових обов`язків.

Сам по собі факт визнання відповідача винним у вчиненні адміністративного правопорушення не зумовлює висновок про неналежне виконання відповідачем службових обов`язків, передусім з огляду на те, що це питання в ході притягнення відповідача до адміністративної відповідальності відповідним судом не вирішувалося, конкретного неналежно виконаного обов`язку судом встановлено не було.

Факт притягнення до адміністративної відповідальності міг бути врахованим під час відповідного службового розслідування, однак неналежне виконання службових обов`язків у будь-якому випадку повинно встановлюватися самостійно, в ході службового розслідування або судового розгляду саме з цього питання згідно з принципом індивідуалізації відповідальності, що вимагає проведення процедури встановлення обставин порушення службового обов`язку, наявність складу такого порушення, можливість особи надати пояснення, самостійно відшкодувати шкоду.

При цьому, позивач не надавав доказів щодо конкретного службового обов`язку (положення посадової інструкції, інших правових актів), яке було порушено відповідачем.

В матеріалах справи відсутні докази про підписання відповідачем письмового зобов`язання про повну матеріальну відповідальність. Положення Дисциплінарного статуту щодо обов`язку дбайливо ставитися до майна не є таким положенням, оскільки не кожне пошкодження майна є результатом недбайливого ставлення до майна.

На підтвердження факту завдання шкоди позивачем надано висновок експертного дослідження від 15.11.2021 №СЕ-19/104-21/29495-АВ.

Позивач ставив експерту питання щодо вартості матеріального збитку автомобілю в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 05.07.2021. На це експерт надав відповідь, що вартість такого збитку складає 246983,40 грн. Вартість відновлювального ремонту складає 322 176,26 грн.

Положення ч.1 ст. 7 Закону №160-IX передбачають визначення розміру шкоди за фактичними витратами, а не за вартістю відновлювальних робіт. Відповідно, визначення розміру збитку має здійснюватися безпосередньо, про що позивачем і ставилося питання перед експертом.

Таким чином, суд вважає висновок експерта, наданий відповідачем, є належним доказом.

Разом з цим, згідно з п. 2 ч. 2 ст. 3 Закону №160-IX умовою притягнення до матеріальної відповідальності є протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків.

Суд визнає постанову Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11.01.2022 у справі №210/7453/21 як достатній доказ на підтвердження факту протиправної поведінки відповідача.

Згідно з ч.6, ч.7 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Водночас, як вже зазначав суд, позивачем не надано будь-яких доказів щодо дослідження питання зв`язку протиправної поведінки відповідача із неналежним виконанням ним службових обов`язків, в тому числі матеріалів відповідного службового розслідування.

Факт порушення відповідачем ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення не є самодостатнім підтвердженням порушенням відповідачем своїх службових обов`язків, оскільки в цьому випадку йдеться про різні правові аспекти одного акту поведінки, які можуть мати різну юридичну характеристику. При цьому в будь-якому випадку неналежне виконання службових обов`язків повинно бути встановлено безпосередньо та окремим правовим актом за результатом службового розслідування з цього приводу.

У свою чергу відповідач заявив позовну вимогу про визнання дій відповідача протиправними, що дозволяє суду самостійно дослідити обставини належності виконання відповідачем своїх службових обов`язків під час дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 05.07.2021.

Так, відповідачем не надано будь-яких змістовних пояснень в аспекті вчинених відповідачем дій як неналежного виконання службових обов`язків, належні докази з цього приводу в матеріалах справи відсутні.

Суд також ураховує, що сам позивач відповідача до дисциплінарної відповідальності не притягав, відповідні докази в матеріалах справи відсутні, що вказує на те, що сам позивач не ототожнює притягнення до адміністративної відповідальності з неналежним виконанням службових обов`язків.

Таким чином, суд констатує відсутність другої умови притягнення до матеріальної відповідальності згідно з ч. 2 ст. 3 Закону №160-IX.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 3 Закону №160-IX умовою притягнення до матеріальної відповідальності є причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою.

Таким чином, постанова Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11.01.2022 у справі №210/7453/21 підтверджує причинний зв`язок між протиправним діянням відповідача за ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та фактом пошкодження автомобіля.

Водночас, докази на підтвердження того, що в результаті підтвердженого протиправного діяння завдано заявлений до відшкодування розмір шкоди в матеріалах справи відсутні.

Вказаним судовим рішенням розмір шкоди не встановлювався, підтверджено лише факт такої шкоди, що не є достатньою підставою для стягнення коштів з особи, оскільки необхідним також є доведення того, що шкоду завдано саме в тому розмірі, що заявлено до стягнення.

За обставин цієї справи суд зазначає про недоведеність розміру заявленої до відшкодування шкоди, а також зроблено висновок про те, що в цілому відсутні будь-які належні докази на підтвердження визначення розміру такої шкоди.

Суд зауважує, що умова матеріальної відповідальності за п. 3 ч. 2 ст. 3 Закону №160-IX та п. 4 ч. 2 ст. 3 Закону №160-IX не підтверджена.

Частинами першою, третьою ст. 5 Закону №160-IX обмежено розмір матеріальної відповідальності п`ятнадцятьма прожитковими мінімумами, установлених для працездатних осіб, визначених на день видання наказу про притягнення особи до обмеженої матеріальної відповідальності.

Законодавством не обмежено роботодавця у використанні способу захисту як то використати позасудову (адміністративну) процедуру притягнення до матеріальної відповідальності або звернутися до суду. Водночас, зміст указаної статті встановлює гарантію для працівника, що полягає у визначенні граничного розміру суми, що може бути з нього стягнута.

Суд указує, що ця гарантія поширюється як на позасудовий, так і на судовий спосіб притягнення до матеріальної відповідальності. При цьому, законодавцем встановлено порядок визначення такого розміру саме для позасудової процедури, що не може позбавляти працівника права на відповідну гарантію.

Суд зазначає, що за обставин цієї справи, виходячи зі змісту гарантії згідно зі ст. 5 Закону №160-IX, її належить застосовувати як п`ятнадцять прожиткових мінімумів, визначених станом на день стягнення відповідної суми судовим рішенням, тобто станом на дату постановлення судового рішення.

Відповідно, максимальна можлива до стягнення сума складає 3028*15=45420,00 грн. Відповідно, з позивача в будь-якому випадку не може бути стягнуто суму завданої шкоди в порядку притягнення до матеріальної відповідальності, яка перевищує 45420,00 грн. .

Частиною 1 ст. 6 Закону №160-IX визначено виключений перелік випадків повної матеріальної відповідальності. Позивачем не доведено наявність будь-якого з цих випадків за обставин цієї справи.

Щодо п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону №160-IX суд зазначає, що в матеріалах справи відсутня посадова інструкція відповідача, а також докази на підтвердження його ознайомлення з нею, договір про повну матеріальну відповідальність або будь-який інший доказ на підтвердження того, що відповідач несе повну матеріальну відповідальність за завдану ним при виконання службових обов`язків шкоду.

Також суд звертає увагу, що наказом позивача від 14.07.2021 №1543, яким внесено зміни в додаток до наказу Департаменту патрульної поліції від 27.05.2016 № 1082 «Про закріплення службових транспортних засобів», згідно з якими за працівниками закріплюються транспорті засоби, не є доказом на підтвердження повної матеріальної відповідальності відповідача.

Окрім цього, в матеріалах справи відсутній наказ про притягнення відповідача до матеріальної відповідальності.

Оцінюючи наведені висновки суду для результату розгляді цієї справи суд дійшов висновку, що позивачем не доведено розмір завданої шкоди, а також підстави для матеріальної відповідальності відповідача.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправними дій, за наслідком яких відповідач завдав позивачу матеріальної шкоди, протиправними суд зазначає, що судом вже зроблено висновок про те, що попри наявність протиправних дій, за які відповідача притягнуто до адміністративної відповідальності, відповідачем не доведено підстав для притягнення відповідача до матеріальної відповідальності, а також підстав для стягнення з нього коштів.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ч.1 ст.90 КАС України).

Таким чином, з огляду на встановлені обставини справи, наведені положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Підстави для розподілу судових витрат, відповідно до ст. 139 КАС України, відсутні.

Відповідно до ч.5 ст.250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст.139, 241-246, 250 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позовних вимог Департаменту патрульної поліції до ОСОБА_1 про визнання дій протиправними та стягнення матеріальної шкоди.

Розподіл судових витрат не здійснювати.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Позивач: Департамент патрульної поліції.

Відповідач: ОСОБА_1 .

Суддя Н.В. Кучугурна