Рішення № 122608274, 24.10.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2024 рокуСправа №160/14394/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, до Відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення №046350015809 від 17.05.2024р., зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

03.06.2024р. через систему "Електронний суд" ОСОБА_1 звернулася з адміністративним позовом до Відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, до Відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області та просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення №046350015809 відповідача-2 від 17.05.2024р. про відмову позивачеві у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 Закону України Про пенсійне забезпечення;

- зобов`язати відповідача-1 зарахувати до страхового та спеціального стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років період роботи: з 11.08.2008 року по 31.01.2013 року на посаді сестри медичної лікувального відділення в структурному підрозділі ВАТ Павлоградвугілля Санаторій профілакторій Самара; з 12.10.2017 року по 01.04.2024 року на посаді сестри медичної санаторія-профілакторія Самара;

- зобов`язати відповідача-1 призначити позивачеві пенсію за вислугою років відповідно до пункту е статті 55 Закону України Про пенсійне забезпечення з дати звернення, а саме: з 02 квітня 2024 року.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що, зокрема, 09.05.2024р. вона звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", проте, рішенням про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №046350015809 від 17.05.2024р. позивачеві було відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Пункту 2-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування через відсутність необхідного стажу за вислугу років, як працівника охорони здоров`я та у рішенні зазначено про те, що до страхового та пільгового стажу не зараховано періоди трудової діяльності, згідно трудової книжки НОМЕР_1 , період з 11.08.2008 по 31.01.2013, оскільки відсутня довідка про підпорядкування МОЗ України ВАТ Павлоградвугілля та уточнююча довідка підприємства, за даний період, про підтвердження спеціального стажу роботи. Позивач вважає таке рішення відповідача-2 протиправним та таким, що порушує її конституційне право на пенсійне забезпечення, а тому звернулася до суду з даним позовом. В обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається на рішення Конституційного Суду України №2-р/2019 від 04.06.2019р. (а.с.1-12).

Ухвалою суду від 10.06.2024р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов`язано відповідачів-1,2, зокрема, надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.58).

11.07.2024р. через систему «Електронний суд», на виконання вимог вищевказаної ухвали суду, від відповідача-1 (Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області) надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в якому останній просив відмовити в задоволенні адміністративного позову позивача в повному обсязі посилаючись на те, що положення Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII Про пенсійне забезпечення застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій (на 11.10.2017) мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії; стаж роботи за вислугою років зараховується саме станом на 11.10.2017 та на умовах, які діяли на 11.10.2017; відповідно до розрахунку стажу (Форма РС-право), страховий стаж позивача становить 40 років 03 місяці 02 дні, спеціальний стаж станом на 10.10.2017, що дає право на призначення за вислугу років, становить 22 роки 11 місяців 12 днів, що недостатньо для призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. е ст. 55 Закону України Про пенсійне забезпечення, при цьому, до спеціального стажу не зараховано період трудової діяльності, згідно трудової книжки НОМЕР_1 , з 11.08.2008 по 31.01.2013, оскільки відсутня довідка про підпорядкування МОЗ України ВАТ Павлоградвугілля та уточнююча довідка підприємства, за даний період, про підтвердження спеціального стажу роботи, тому Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області прийняло рішення від 17.05.2024 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років. Також і відповідач-1 посилається на свої дискреційні повноваження у спірних правовідносинах (а.с.71-73).

16.08.2024р. через систему «Електронний суд», на виконання вимог вищевказаної ухвали суду, від відповідача-2 (Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області) надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити позивачеві в задоволенні позовної заяви в повному обсязі посилаючись, зокрема, на те, що відповідно до пункту 2-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" (тобто на 11.10.2017), мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтею 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення; з урахуванням наведеної норми та Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019, особа набуває право на призначення пенсії за вислугу років незалежно від віку за умови, що вона має спеціальний стаж не менше ніж 25 років на 01.04.2015, не менше 25 років 6 місяців на 01.01.2016 та станом на 11.10.2017- не менше 26 років 6 місяців; до страхового та пільгового стажу роботи позивачу не зараховано періоди трудової діяльності, згідно наданої трудової книжки НОМЕР_1 , період з 11.08.2008 по 31.01.2013, оскільки відсутня довідка про підпорядкування МОЗ України ВАТ Павлоградвугілля та уточнююча довідка підприємства, за даний період, про підтвердження спеціального стажу роботи; як вбачається із розрахунку електронної справи позивача обрахунок стажу як працівнику закладу охорони здоров`я Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахований з 05.08.1985 по 31.03.1989 та з 01.02.2007 по 11.10.2017, як визначено ст. 55 Закону України Про пенсійне забезпечення та Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019; підстави для зарахування ОСОБА_1 до спеціального стажу періоди роботи з 12.10.2017 року по 01.04.2024 року на посаді сестри медичної санаторія-профілакторія «Самара» - немає, оскільки це суперечить нормам чинного законодавства; згідно наданих до заяви документів про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 страховий стаж позивача складає 40 років 03 місяці 02 дні, спеціальний стаж за вислугу років становить 20 роки 11 місяців 12 днів; враховуючи вищевикладене, аналізуючи чинні на момент вчинення окремої процесуальної дії норми законодавства можна зробити висновок, що підстав для призначення пенсії за вислугу років передбачених Законом України Про пенсійне забезпечення не має, оскільки відсутній необхідний спеціальний стаж роботи а саме 26 років 6 місяців на 11.10.2017 року (а.с.108-112).

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 24.10.2024р. було продовжено строк розгляду даної справи до 24.10.2024р. (а.с.124).

Отже, рішення у даній справі приймається 24.10.2024р. в межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі розгляду адміністративної справи за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.

09.05.2024р. ОСОБА_1 звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за вислугу років, до якої позивачем були додані всі необхідні для призначення пенсії документи, що підтверджується копіями відповідної заяви та розписки -повідомлення, наявними в матеріалах справи (а.с.33-34,84).

Рішенням про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №046350015809 від 17.05.2024р. позивачеві було відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Пункту 2-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування через відсутність необхідного стажу за вислугу років, як працівника охорони здоров`я та у рішенні зазначено про те, що до страхового та пільгового стажу не зараховано періоди трудової діяльності, згідно трудової книжки НОМЕР_1 , період з 11.08.2008 по 31.01.2013, оскільки відсутня довідка про підпорядкування МОЗ України ВАТ Павлоградвугілля та уточнююча довідка підприємства, за даний період, про підтвердження спеціального стажу роботи, що підтверджується змістом його копії (а.с.36,90).

Вказаний спір виник у зв`язку із незгодою позивача з рішенням відповідача-2 №046350015809 від 17.05.2024р. про відмову позивачеві у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 Закону України Про пенсійне забезпечення, у зв`язку з чим позивач просить захистити її порушені права шляхом визнання такого рішення протиправним, його скасування та зобов`язання відповідача-1 зарахувати до страхового та спеціального стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років період роботи: з 11.08.2008 року по 31.01.2013 року на посаді сестри медичної лікувального відділення в структурному підрозділі ВАТ Павлоградвугілля Санаторій профілакторій Самара; з 12.10.2017 року по 01.04.2024 року на посаді сестри медичної санаторія-профілакторія Самара; призначити позивачеві пенсію за вислугою років відповідно до пункту е статті 55 Закону України Про пенсійне забезпечення з дати звернення, а саме: з 02 квітня 2024 року.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788) та Законом України від 09 липня 2003 року №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі - Закон №2148, набрав чинності 11 жовтня 2017 року) доповнено пунктом 2-1 розділ XV «Прикінцеві положення» Закону №1058. Відповідно до пункту 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058 особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачених статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідно до статті 51 Закону №1788 пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Частиною першою статті 52 Закону №1788 визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.

За приписами ст.7 Закону №1788 встановлено, що пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.

Пунктом «е» частини першої статті 55 Закону №1788 (у редакції, чинній на час звернення за призначенням пенсії) визначено право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку:50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.

Рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 року № 2-р/2019, визнано неконституційними положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII.

Конституційний Суд України у цьому рішенні зазначив, що втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Мета призначення пенсії за вислугу років - забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов`язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком. Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції. Конституційний Суд України вважає, що при запровадженні юридичного регулювання, за яким окремим працівникам освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення встановлено додатковий віковий критерій виходу на пенсію - 50 та 55 років, як додаткову умову для призначення пенсії за вислугу років, законодавець не мав об`єктивних підстав.

Також, Конституційний Суд України визнав зміни внесені до статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, та "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII - неконституційними. Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення № 2-р/2019, тобто з 04.06.2019 року. Отже, починаючи з 05 червня 2019 року положення пункту "е" статті 55 Закону України № 1788-XII діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII.

Відтак, для набуття особою, яка працювала у сфері охорони здоров`я, права на пенсію за вислугу років необхідною є наявність сукупності умов, а саме: факту роботи на відповідних посадах та у закладах, віднесених до закладів охорони здоров`я, та залишення роботи, яка дає право на таку пенсію.

Отже, право на набуття пенсії за вислугою років, передбаченої п. "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пов`язане не лише з місцем роботи - закладом охорони здоров`я, а й з посадою, яку обіймає працівник - лікарі та середній медичний персонал.

Так, як вбачається з матеріалів справи, у період з 11.08.2008 по 31.01.2013 ОСОБА_1 працювала в структурному підрозділі ВАТ «Павлоградвугілля» санаторії-профілакторії «Самара» (перейменоване у Філія «Санаторій-профілакторій «Самара» ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля») на посадах сестри медичної лікувального відділення, сестри медичної з лікувальної фізкультури лікувального відділення, що підтверджується копією трудової книжки позивача, наявною у справі (а.с.20-26,100-103).

Вказаний період не було зараховано відповідачем-2 до спеціального стажу позивача при вирішенні питання щодо призначення позивачеві пенсії за вислугу років, так як відсутня довідка про підпорядкування МОЗ України ВАТ Павлоградвугілля та уточнююча довідка підприємства, за даний період, про підтвердження спеціального стажу роботи, що підтверджується змістом копії рішенням пенсійного органу про відмову у призначенні пенсії №046350015809 від 17.05.2024р. (а.с.36,90).

Разом з тим, судом враховується те, що відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

У спірний період роботи позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства Юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993 (далі Інструкція №58).

Згідно до пункту 1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 2.2. Інструкції №58 визначено, що заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.

До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Відповідно до п. 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Пунктом 2.14 Інструкції №58 визначено, що якщо працівник має право на пенсію за віком на пільгових умовах, запис у трудовій книжці робиться на підставі наказу, виданого за результатами атестації робочих місць, і має відповідати найменуванню Списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення. Показники, зазначені у цих Списках обов`язково повинні бути підтверджені у карті оцінки умов праці робочого місця за результатами атестації і можуть записуватись у дужках.

Згідно з п.4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Тобто, враховуючи вищенаведені норми, можна дійти висновку, що працівник не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто працівником, більше того, недоліки її заповнення не є підставою для висновку про відсутність трудового стажу.

При цьому, слід зазначити, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Вказана правова позиція узгоджується і з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у його постановах від 24.05.2018р. у справі №490/12392/16-а та від 29.03.2019р. у справі №548/2056/16-а.

Згідно ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому, за позицією відповідача-2, підставами для відмови пенсійним органом у призначенні позивачеві пенсії за вислугу років фактично стала відсутність інформації щодо підпорядкування МОЗ України ВАТ Павлоградвугілля, з урахуванням того, що у спірний вищенаведений період позивач працювала в структурному підрозділі ВАТ «Павлоградвугілля» санаторії-профілакторії «Самара» (перейменоване у Філія «Санаторій-профілакторій «Самара» ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля»).

Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року № 909 Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.

Згідно розділу 2 Переліку, це посади лікарів та середнього медичного персоналу (незалежно від найменування посад) у лікарняних закладах, лікувально-профілактичних закладах особливого типу, лікувально-трудових профілакторіях, амбулаторно-поліклінічних закладах, закладах швидкої та невідкладної медичної допомоги, закладах переливання крові, закладах охорони материнства і дитинства, санаторно-курортних закладах, установах з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальних органах Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічних закладах, діагностичних центрах.

Згідно п. 2 «Примітки» постанови Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 р. №909, «Робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ».

Також, у відповідності до ст. 3 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» від 19 листопада 1992 року № 2801-XII (далі Закон № 2801), заклад охорони здоров`я - юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників і фахівців з реабілітації.

Статтею 16 Закону № 2801 (зі змінами, внесеними законами України від 09 квітня 2015 року № 326-VІІІ, від 19 жовтня 2017 року № 2168-VIII) установлено добровільне проходження закладами охорони здоров`я акредитації в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Також передбачено, що не підлягають обов`язковій акредитації аптечні заклади. Акредитація аптечних закладів може здійснюватися на добровільних засадах.

Згідно Положення про Філію «Санаторій-профілакторій «Самара» ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», на яке перейменовано структурний підрозділ ВАТ «Павлоградвугілля» санаторії-профілакторії «Самара», де працювала позивачка у період з 11.08.2008 по 31.01.2013 вбачається, що предметом діяльності філії в межах наданих їй повноважень є, зокрема, лікування (в т.ч. відновне) працівників Товариства та іншого населення без відриву від виробництва і в період їх відпусток у терміни 18, 21 та 24 дні; медична практика та медичне обслуговування й оздоровлення працівників Товариства, іншого населення (а.с.117-123).

Відповідно, оскільки на момент роботи в структурному підрозділі ВАТ «Павлоградвугілля» санаторії-профілакторії «Самара» (Філії «Санаторій-профілакторій «Самара» ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля»), позивачка займала посаду «сестра медична», а отже, характер та суть виконуваної позивачем роботи свідчить про те, що на займаній посаді санаторію-профілакторію позивач була працівником охорони здоров`я.

Відповідно до п. 52, 56 рішення ЄСПЛ від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що в цьому випадку існує множинне та неоднозначне тлумачення норм чинного законодавства, а тому зазначені норми слід трактувати найбільш сприятливим для позивача способом.

За викладеного, суд приходить до висновку про протиправність рішення відповідача-2 №046350015809 від 17.05.2024р. про відмову позивачеві у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 Закону України Про пенсійне забезпечення та наявність достатніх вищенаведених підстав для його скасування.

При цьому, судом враховується і те, що оспорюване рішення взагалі не містить підстав та мотивів для неврахування до спеціального стажу роботи позивача, що дає право на пенсію за вислугою років періоду роботи з 12.10.2017 року по 31.03.2024 року (з урахуванням дати звільнення позивача) на посаді сестри медичної санаторія-профілакторія Самара, а тому позивач має право на врахування такого періоду її роботи до спеціального стажу.

У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, відповідачем-2 не було надано суду жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність прийняття рішення пенсійного органу №046350015809 від 17.05.2024р. про відмову позивачеві у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 Закону України Про пенсійне забезпечення, з урахуванням норм вищенаведеного законодавства, обставин встановлених судом та висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України №2-р/2019 від 04.06.2019р. та позиції Верховного Суду, яка викладена вище та не спростована відповідачами жодними належними та допустимими доказами.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність прийняття відповідачем-2 рішення №046350015809 від 17.05.2024р. про відмову позивачеві у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 Закону України Про пенсійне забезпечення, суд приходить до висновку, що відповідач-2, відмовляючи позивачеві у призначенні пенсії за вислугу років, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач-2, відмовивши позивачеві у призначенні позивачеві пенсії за вислугу років, порушив права позивача на пенсійне забезпечення, які підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача-2 №046350015809 від 17.05.2024р. про відмову позивачеві у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 Закону України Про пенсійне забезпечення, у зв`язку з чим позовні вимоги позивача у наведеній частині підлягають задоволенню.

Також і підлягають частковому задоволенню похідні позовні вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача-2 зарахувати до страхового та спеціального стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років період роботи: з 11.08.2008 року по 31.01.2013 року на посаді сестри медичної лікувального відділення в структурному підрозділі ВАТ Павлоградвугілля Санаторій профілакторій Самара, з 12.10.2017 року по 31.03.2024 року (з урахуванням дати звільнення позивача) на посаді сестри медичної санаторія-профілакторія Самара, враховуючи те, що судом встановлено протиправність рішення пенсійного органу про відмову у призначенні позивачеві такої пенсії у зв`язку із не зарахуванням наведеного періоду, та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст.9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.

Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005р. (остаточне) у справі Кечко проти України зазначив, що якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Також і у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі Чуйкіна проти України констатував: 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює право на суд, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що задоволення позовних вимог позивача в частині зобов`язання відповідача-2 зарахувати до страхового та спеціального стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років період роботи: з 11.08.2008 року по 31.01.2013 року на посаді сестри медичної лікувального відділення в структурному підрозділі ВАТ Павлоградвугілля Санаторій профілакторій Самара, з 12.10.2017 року по 31.03.2024 року (з урахуванням дати звільнення позивача) на посаді сестри медичної санаторія-профілакторія Самара, є належним способом захисту порушеного права позивача.

Разом з тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача-1 призначити позивачеві пенсію за вислугою років відповідно до пункту е статті 55 Закону України Про пенсійне забезпечення з дати звернення, а саме: з 02 квітня 2024 року, оскільки адміністративний суд не наділений повноваженнями спонукати суб`єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, у такому випадку, суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням правової оцінки суду, наведеної у такому судовому рішенні, з урахуванням повноважень адміністративного суду, визначених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

На цій підставі адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Окрім того, при прийнятті даного рішення, судом враховується і те, що у даному випадку, саме наявність у позивача необхідного спеціального стажу, передбаченого Законами №1058, №1788, є підставою для призначення останній пенсії за вислугу років, при цьому, за нормами Закону №1058 повноваження щодо обчислення стажу, зокрема і пільгового, є виключною компетенцію пенсійних органів, а тому адміністративний суд не наділений повноваження підміняти пенсійний орган та самостійно обчислювати пільговий стаж позивача для призначення пенсії, а, відповідно, без проведення розрахунку такого стажу і зобов`язувати призначати пенсії.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що найбільш ефективний із можливих способів захисту порушеного права за умови визнання протиправним та скасування рішення відповідача-2 №046350015809 від 17.05.2024р. про відмову позивачеві у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 Закону України Про пенсійне забезпечення, а також і зобов`язання відповідача-2 зарахувати до страхового та спеціального стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років період роботи: з 11.08.2008 року по 31.01.2013 року на посаді сестри медичної лікувального відділення в структурному підрозділі ВАТ Павлоградвугілля Санаторій профілакторій Самара, з 12.10.2017 року по 31.03.2024 року на посаді сестри медичної санаторія-профілакторія Самара, є саме зобов`язання відповідача-2 повторно розглянути заяву позивача від 09.05.2024р. (з урахуванням того, що оспорюване рішення від 17.05.2024р. було прийнято саме за результатами розгляду заяви позивача про призначення пенсії від 09.05.2024р.) про призначення їй пенсії за вислугу років відповідно до пункту е статті 55 Закону України Про пенсійне забезпечення та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні, вимог пенсійного законодавства України та повноважень органів Пенсійного фонду України, виходячи з вимог ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому суд враховує ту обставину, що у силу абзацу 13 пункту 4.2 Порядку №22-1 (у редакції постанови Пенсійного фонду від 16.12.2020 №25-1) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

А відповідно до абзацу 1 пункту 4.10 Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

За таких обставин, оскільки у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, то саме цей орган і має завершити процедуру призначення позивачеві пенсії за віком.

З огляду на зазначене, заявлені позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області задоволенню не підлягають.

Такий підхід висловлений у постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 10.05.2024р. у справі №160/20957/23.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.

При прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).

За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем згідно квитанції №6177-1871-4710-4924 від 23.05.2024р. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 645 грн. 97 коп., виходячи із розрахунку: (1211,20 грн./3)*2 (а.с.13,57).

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, до Відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення №046350015809 від 17.05.2024р., зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №046350015809 від 17.05.2024р. про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 Закону України Про пенсійне забезпечення.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33028, м. Рівне, вул. Борисенка Олександра, буд.7; код ЄДРПОУ 21084076) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до страхового та спеціального стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років період роботи: з 11.08.2008 року по 31.01.2013 року на посаді сестри медичної лікувального відділення в структурному підрозділі ВАТ Павлоградвугілля Санаторій профілакторій Самара, з 12.10.2017 року по 31.03.2024 року на посаді сестри медичної санаторія-профілакторія Самара.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33028, м. Рівне, вул. Борисенка Олександра, буд.7; код ЄДРПОУ 21084076) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) від 09.05.2024р. про призначення їй пенсії за вислугу років відповідно до пункту е статті 55 Закону України Про пенсійне забезпечення, з урахуванням висновків викладених у рішенні Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019, та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви враховуючи висновки, викладені у цьому судовому рішенні, вимог пенсійного законодавства України та повноважень органів Пенсійного фонду України.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33028, м. Рівне, вул. Борисенка Олександра, буд.7; код ЄДРПОУ 21084076) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 645 грн. 97 коп. (шістсот сорок п`ять грн. 97 коп.).

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва