Рішення № 122601346, 24.10.2024, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 жовтня 2024 року №320/18667/24

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Білоноженко М.А.,

розглянувши у приміщенні суду в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 )доДержавної міграційної служби України (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9, код ЄДРПОУ 37508470)провизнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної міграційної служби України, в якому просив суд, з урахуванням уточнень:

- визнати протиправним та скасувати наказ Державної міграційної служби України №348 від 23.12.2016 в частині визнання недійсним (анулювання) бланку паспорта громадянина України НОМЕР_2 та бланку паспорта громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_3 .

В обґрунтування позовної заяви позивачем зазначено, що прийняття Відповідачем оскаржуваного наказу про визнання недійсним (анулювання) бланку паспорта громадянина України НОМЕР_2 та бланку паспорта громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_3 , а також про інформування Державної прикордонної служби України, підрозділів Головних управлінь, Управлінь ДМС України в областях, та Українського бюро Інтерпол щодо недійсності цих паспортів, суперечать вимогам чинного законодавства України та є протиправним.

Так, посилаючись на положення профільних нормативно-правових актів, позивач зазначає, що зазначені підстави визнання недійсним паспорта громадянина України для виїзду за кордон на ім`я позивача, відсутні.

На думку позивача, згаданими нею НПА взагалі не передбачено порядок та підстави визнання недійсним паспорта громадянина України, а визначені в ньому процедури стосуються лише паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання.

ДМС України заперечує проти задоволення позову та зазначає, що відповідно до п/п. 33 пункту 4 Положення про ДМС, ДМС відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням законодавства у сфері громадянства.

Таким чином, як зазначає відповідач, питання громадянства України, контроль за дотриманням законодавства у сфері громадянства, оформлення та видачі документів, що підтверджують таке громадянство належить до повноважень ДМС.

Додає, що відповідно до пункту 56 Порядку № 152, у разі оформлення паспорта з порушенням вимог чинного законодавства керівником територіального органу (територіального підрозділу) проводиться службове розслідування, за результатами якого складається висновок у двох примірниках, який надсилається до Державної міграційної служби України для затвердження керівником відповідного структурного підрозділу ДМС України.

Відповідно до частини першої статті 55 Порядку № 152, паспорт для виїзду за кордон вважається недійсним та знищується, зокрема, в разі його оформлення з порушенням вимог законодавства.

Також зазначає, що на час оформлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон одним із документів згідно переліком, передбаченим у пункті 10 Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.1995 № 231 є паспорт громадянина України.

Звертає увагу, що відповідно до статті 5 Закону №2743-VIII, паспорт громадянина України для виїзду за кордон є одним із документами, що підтверджують громадянство України.

Звертає увагу на те, що обов`язковою умовою для документування паспортом громадянина України для виїзду за кордон є набуття особою громадянства України у визначеному законодавством порядку та документування паспортом громадянина України.

У зв`язку з цим, звертає увагу на те, що 26.03.2011 року позивач, ОСОБА_1 , уродженець Об`єднаних Арабських Еміратів , у віці 23-років отримав громадянство України, про що не надав жодних доказів та підтверджуючої інформації.

ДМС звертає увагу на невизначеність у питанні набуття громадянства України громадянином ОСОБА_1 на підставі Закону України «Про громадянство України» через те, що АР Крим є тимчасово окупованою територією України.

Також зазначає про невизначеність у питанні щодо первинного в`їзду громадянина ОСОБА_1 на територію України, перетину нею державного кордону та встановлення документу, на підставі якого вона перетнула державний кордон України.

Наполягає, що відсутнє будь яке документальне підтвердження належності ОСОБА_1 до громадянства України, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

Представник позивача у відповіді на відзив позивач наполягає на обґрунтованості позовних вимог.

Суд, перевіривши матеріали справи, повно та об`єктивно оцінивши докази в їх сукупності, зазначає наступне.

Так, у даному випадку матеріалами справи підтверджуються власне факти документування позивача паспортом громадянина України та видачі надалі паспорту громадянина України для виїзду за кордон.

В той же час, згідно наявної інформації в матеріалах справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є уродженцем Об`єднаних Арабських Еміратів.

У ДМС відсутнє будь-яке підтвердження (документи, інформація) належності позивача або наявності підстав для набуття громадянства України відповідно до статей 3 або 8 Закон № 2235-ІІІ та прийняття його до громадянства України відповідно до вимог статті 9 Закону № 2235-ІІІ.

Позивачем також не надано жодних доказів на підтвердження правомірності набуття громадянства України, окрім паспорта громадянина України.

Також позивачем не надано доказів перетину Українського кордону.

Крім того, на момент проголошення акта незалежності України, що мало місце 24.08.1991, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був малолітньою дитиною. Відтак, позивач не міг самостійно проживати на території України, а повинен був проживати з батьками або найближчими родичами.

ДМС видано наказ від 23.12.2016 № 348, яким, зокрема, визнано недійсним бланк паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 та бланк паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 .

Позивач вважаючи такий наказ протиправним, звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України "Про громадянство України" від 18.01.2001 №2235-III (далі - Закон № 2235-III), "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 № 5492-VI (далі - Закон №5492-VI), Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України" від 25.03.2015 №302 (далі - Постанова №302), Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27.03.2001 №215 (далі - Порядок №215), Порядком оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 13.04.2012 №320 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02 липня 2012 року за №1089/21401) (далі - Порядок №320), Інструкцією про порядок виготовлення, зберігання, обліку, передачі та знищення бланків документів суворого обліку та суворої звітності в ДМС України, затвердженою наказом Державної міграційної служби України від 18.07.2012 №153 (далі - Інструкція № 153).

Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Водночас, відповідно до ст. 7 Закону України «Про основи національної безпеки України» однією із загроз національній безпеці України у воєнній сфері та сфері безпеки державного кордону України є нелегальна міграція.

Відповідно до Положення про Державну міграційну службу України, яке затверджене постановою КМ України від 20.08.2014 року № 360, Державна міграційна служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

ДМС у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Основними завданнями ДМС, серед іншого, є реалізація державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України визначає Закон України "Про громадянство України" № 2235-III від 18.01.2001 року (далі - Закон № 2235-III на час виникнення спірних відносин).

Відповідно до ст. 3 Закону № 2235-III громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав; особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис "громадянин України", та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України; особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України. Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року, а у пункті 3, - з моменту внесення відмітки про громадянство України.

Згідно частини першої статті 8 Закону №2235-III особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України. Іноземці, які є громадянами (підданими) кількох держав, подають зобов`язання припинити громадянство всіх цих держав. Іноземці, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, замість зобов`язання припинити іноземне громадянство подають декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства.

Частиною 1 статті 9 Закону №2235-III передбачено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх клопотаннями прийняті до громадянства України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 22 Закону №2235-III Президент України, зокрема, приймає рішення і видає укази відповідно до Конституції України і цього Закону про прийняття до громадянства України і про припинення громадянства України.

У пункті 4 частини першої статті 24 зазначеного Закону визначено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, здійснює повноваження щодо: прийняття рішень про оформлення набуття громадянства України особами з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4-10 статті 6 цього Закону.

Пунктами 92-94 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27.03.2001 року №215, передбачено, що органи міграційної служби приймають рішення про оформлення набуття громадянства України, зокрема за народженням; за територіальним походженням; внаслідок поновлення у громадянстві; внаслідок усиновлення; внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров`я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім`ю або передачі на виховання в сім`ю патронатного вихователя; внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки; у зв`язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини; внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства; за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

До повноважень органів міграційної служби також належить скасування прийнятих ними рішень про оформлення набуття громадянства України у випадках, передбачених статтею 21 Закону, відповідно до якої рішення про оформлення набуття громадянства України скасовується, якщо особа набула громадянство України відповідно до статей 8 та 10 цього Закону шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.

Згідно положень пунктів 114, 115 Порядку №215 рішення Президента України про прийняття особи до громадянства України або припинення громадянства України надсилається ДМС, яка через свої територіальні органи та підрозділи вживає заходів щодо документування осіб.

Згідно з пункту 1 статті 5 Закону № 2235-III документами, що підтверджують громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Аналогічні правові норми закріплені і у Порядку, затвердженому постановою КМ України від 25.03.2015 №302 №302.

Відповідно до пункту 1 статті 1 Закону №5492-VI суспільні відносини, пов`язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр), оформленням, видачею, обміном, переоформленням, продовженням строку дії, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.

У пункті 1 частини першої статті 13 Закону №5492-VI визначено, що паспорт громадянина України та паспорт громадянина України для виїзду за кордон є одними із документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, оформлення якого передбачається цим Законом із застосуванням Єдиного державного демографічного реєстру.

Пунктом 10.4 Порядку №320 передбачено, що погашаються, уважаються недійсними та знищуються паспорти: які обмінюються у зв`язку зі зміною (переміною) прізвища, імені та по батькові; у разі встановлення розбіжностей у записах (невідповідність записів, зроблених у паспорті, записам в інших документах); у разі непридатності паспорта для користування (пошкодження з різних причин, утрата фотокартки); осіб, громадянство України яких припинено; знайдені, замість яких видано нові; померлих громадян; зіпсовані під час заповнення; оформлені з порушенням вимог чинного законодавства України; не отримані власником протягом року.

Відповідно до п. 5.1. Інструкції № 153 недійсними бланками вважаються зіпсовані (при виготовлені документа), анульовані (дія не відбулася), дефектні (відсутність або пошкодження захисної сітки, друкованого тексту, водяних знаків, серій або номерів на бланках, наявність дубльованих номерів тощо), відсутні (що виявлено при відкритті пачки) та викрадені.

Системний аналіз наведених правових норм надає підстави стверджувати, що правовою підставою для видачі паспорту громадянина України та паспорту громадянина України для виїзду за кордон є набуття особою громадянства України у порядку, визначеному чинним законодавством, що є первинним для цілей отримання паспорту, а підставою для визнання бланків зазначених паспортів недійсними (анулювання) - їх видача з порушенням вимог чинного законодавства.

Наведений висновок щодо застосування зазначених норм права в аналогічних відносинах, узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду у постановах: 05 вересня 2019 у справі №826/12670/17, від 18 квітня 2018 у справі №820/7358/15, від 07 лютого 2018 у справі справа №826/1417/17, від 26 червня 2019 у справі № 826/14279/17.

Разом з тим, судом встановлено, що Указ Президента України про прийняття позивача до громадянства України не приймався, інші підстави вважати її громадянкою України відсутні.

В порядку виконання обов`язку, визначеного ч. 1 ст. 77 КАС України, а саме позивачка наполягає, що набула громадянство України у встановленому порядку, а відтак, вона має довести обставини, на які вона посилається, позивачем не доведено існування обставин, передбачених ч. 1 ст. 8 Закону України «Про громадянство», зокрема, щодо її або батьків народження або постійного проживання до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України, наявність яких (обставин, передбачених ч. 1 ст. 8 Закону України «Про громадянство») могла б зумовлювати законне набуття позивачем громадянства України в порядку, встановленому Законом.

В порядку виконання вимог ч. 1 ст. 77 КАС України позивачкою не надано суду жодних належних і допустимих доказів, які б підтверджували факт набуття позивачкою громадянства України у порядку, визначеному законодавством.

Само по собі оформлення довідки, тобто формальна наявність довідки, як і власне формальне отримання бланку паспорту, вочевидь не є підставою вважати позивачку громадянкою України, оскільки, як зазначалося, не доведено обставин, передбачених ч. 1 ст. 8 Закону України «Про громадянство». Доказів наявності таких обставин (народження або постійне проживання позивачки чи батьків до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України) під час розгляду справи не надано.

При цьому, як у спірному наказі, так і під час розгляду справи акцентувалась увага позивача на те, що взагалі відсутні докази в`їзду на територію України позивача. Між тим, позивач наголошував на правомірності набуття громадянства України, а відтак, і про легальне знаходження на території України.

Однак, в порядку виконання обов`язку, визначеного ч. 1 ст. 77 КАС України та на підтвердження доводів позивачки щодо легального прибуття на територію України позивачки та її матері, що, виходячи з позову, стало у подальшому підставою набуття ними громадянства України, під час розгляду справи, однак, позивачкою не надано жодних доказів.

Отже, позивачем не було доведено обставин набуття ним громадянства України у порядку, визначеному законодавством (ч. 1 ст. 8 Закону України «Про громадянство України»), на що він посилається у своїй позовній заяві, що у свою чергу виключає можливість оформлення паспорту громадянина України та свідчить про відсутність підстав для документування позивача паспортом громадянина України та паспортом громадянина України для виїзду за кордон, бланк якого визнано недійсним (анульованим) наказом №348 від 23.12.2016, який у свою чергу не підлягає визнання протиправним та скасуванню, враховуючи встановленні обставини справи.

Слід ще раз звернути увагу, що набуття громадянства України в установленому Законом України «Про громадянство» порядку є передумовою для отримання не тільки паспорта громадянина України, а й паспорту громадянина України для виїзду за кордон.

Враховуючи недоведеність наявності обставин народження або постійного проживання батьків позивачки до 24 серпня 1991 року, тобто наявності фактичних обставин набуття громадянства України, а не сформульованих у паспорті, відсутні підстави для висновку про законність отримання позивачем паспорту громадянина України та паспорту громадянина України для виїзду за кордон, що є похідним від набуття громадянства України, яке позивачем набуто не було.

Враховуючи викладене, у суду відсутні підстави для визнання оскаржуваного наказу протиправним, оскільки відповідачем у даному випадку виконані покладені на нього функції та обов`язки, зазначені вище, у т.ч. щодо запобігання незаконній міграції, незаконній легалізації громадянами України громадян з інших країн, та, відповідно, відсутні підстави для його скасування.

Наведені позивачем доводи та надані матеріали не спростовують вищенаведених висновків суду та не доводять зворотного.

У взаємозв`язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Відтак, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України суд -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Державної міграційної служби України (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9, код ЄДРПОУ 37508470) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Білоноженко М.А.