Рішення № 122593673, 28.10.2024, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.10.2024Справа № 908/1546/24За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС»

до Приватного акціонерного товариства Страхова компанія «Інтер-Поліс»

про стягнення 36 616, 63 грн

Суддя Я.А.Карабань

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АРКС» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства Страхова компанія «Інтер-Поліс» (надалі-відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 36 616, 63 грн.

Позовні вимоги, з посиланням на ст. 27 Закону України «Про страхування», та ст. 993, 1166, 1187 Цивільного кодексу України обґрунтовані тим, що позивачем у силу положень ст. 993 Цивільного кодексу України отримано право вимоги до особи, відповідальної за шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, оскільки відповідальність власника транспортного засобу, водієм якого скоєно дорожньо-транспортну пригоду, застрахована відповідачем на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а також договору добровільного страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів позивач вказує, що обов`язок з відшкодування збитків покладається на відповідача.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 05.06.2024 передано справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» до Приватного акціонерного товариства Страхова компанія «Інтер-Поліс» про стягнення 36 616, 63 грн за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

12.07.2024 матеріали справи надійшли до Господарського суду міста Києва та за результатами автоматизованого розподілу передані судді Карабань Я.А.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

23.07.2024 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі № 908/1546/24. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

07.08.2024 від представника відповідача надійшов відзив, у якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що відповідачем за зверненням позивача відшкодовано на користь останнього шкоду відповідно до лімітів відповідальності страховика за договором № ЕР-211414390 у сумі 160 000, 00 грн, а отже виконано вимоги п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у повному обсязі, а 36 616, 63 грн є додатковим стягненням, яке повинно відшкодовуватись завдавачем шкоди. Також зазначає, що відповідно до пп. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 цього ж Закону, підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, а оскільки ДТП сталось 04.11.2022, а заява про виплату відшкодування датована 12.12.2023, тобто з пропуском більше як одного року з моменту ДТП.

12.08.2024 від МТСБУ, на виконання вимог ухвали суду, надійшли відомості щодо умов укладеного відповідачем страхового договору (полісу).

Відповіді на відзив матеріал справи не містять.

Враховуючи викладене вище, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

27.04.2022 між позивачем (надалі - страховик) та ОСОБА_1 (надалі - страхувальник) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту «Все включено» № 29450Га2х (надалі - договір), відповідно до п. 4 якого його предметом є майнові інтереси страхувальника (вигодонабувача), що не суперечать закону, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням наземним транспортним засобом «Suzuki NEW SX4» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Згідно умов договору, сума страхового відшкодування складає 648 000, 00 грн (п. 11.1. договору).

Відповідно до п. 18 договору, строк його дії встановлено з 29.04.2022 по 28.04.2023.

04.11.2022 о 12:20 год. ОСОБА_2 керуючи автомобілем марки Рено д.н.з. НОМЕР_2 , по вул. Замарстинівська, буд. 174 в м. Львові, проявила неуважність до дорожньої обстановки та її зміни, не надала перевагу в русі транспортному засобу, внаслідок чого здійснила зіткнення з автомобілем марки Сузукі д.н.з. НОМЕР_1 , завдавши транспортним засобам механічні пошкодження.

Постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 05.12.2022 в справі № 466/9234/22 ОСОБА_2 визнано винною у скоєнні адміністративного правопорушення та притягнуто до адміністративної відповідальності.

Вказана дорожньо-транспортна пригода призвела до пошкодження, зокрема, застрахованого позивачем транспортного засобу «Suzuki NEW SX4» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

04.11.2022 водій транспортного засобу «Suzuki NEW SX4» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 звернувся до позивача із заявою, в якій просив здійснити відшкодування оціненої шкоди заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди (ДТП), що сталась 04.11.2022.

Згідно з рахунками Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОСТАР ЛЬВІВ» № 1005 від 23.12.2022 на суму 149 490, 14 грн (а.с. 33) та № 119 від 09.02.2023 на суму 47 126, 49 грн, вартість ремонту транспортного засобу «Suzuki NEW SX4» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 складає 196 616, 63 грн.

23.12.2022 позивач, з урахуванням акту огляду транспортного засобу № б/н від 04.11.2022, а також враховуючи рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОСТАР ЛЬВІВ» № 1005 від 23.12.2022 на суму 149 490, 14 грн страховим актом № ARX3493107 наведену вище дорожньо-транспортну пригоду визнав страховим випадком та вирішив здійснити виплату страхового відшкодування в розмірі 149 490, 14 грн.

Відповідно до платіжного доручення від 26.12.2022 № 938608 (а.с. 46) позивач перерахував на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОСТАР ЛЬВІВ» грошові кошти в розмірі 149 490, 14 грн.

Також 10.02.2023 позивач, з урахуванням акту огляду транспортного засобу № б/н від 25.01.2023, а також враховуючи рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОСТАР ЛЬВІВ» № 119 від 09.02.2023 на суму 47 126, 49 грн страховим актом № ARX3562295 вирішив здійснити виплату страхового відшкодування в розмірі 47 126, 49 грн.

Відповідно до платіжного доручення від 13.02.2023 № 950733 (а.с. 45) позивач перерахував на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОСТАР ЛЬВІВ» грошові кошти в розмірі 47 126, 49 грн.

Отже, у відповідності до умов договору добровільного страхування наземного транспорту, в зв`язку із настанням страхового випадку (ДТП) позивачем було виплачено страхувальнику страхове відшкодування в загальному розмірі 196 616, 63 грн (149 490, 14 грн + 47 126, 49 грн).

Відповідно до полісу серії ЕР № 211414390 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність водія автомобіля «RENAULT CLIO» державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , на час настання ДТП була застрахована у відповідача із встановленим розміром франшизи - 0, 00 грн та страховою сумою за шкоду майну в розмірі 160 000, 00 грн.

Разом з цим, як встановлено судом, 06.10.2022 між відповідачем, як страховиком та ОСОБА_3 , як страхувальником укладено договір добровільного страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів № DCV/211414390 (надалі - договір № DCV/211414390 від 06.10.2022), відповідно до п. 1.1. якого його предметом є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов`язані з відшкодуванням шкоди, заподіяної страхувальником або іншою особою, цивільна відповідальність якої застрахована, майну третіх осіб, потерпілих внаслідок ДТП, що сталась за участю забезпеченого транспортного засобу, а саме «RENAULT CLIO» державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , під час його експлуатації.

Згідно умов договору, сума страхового відшкодування складає 100 000, 00 грн (п. 2.1. договору № DCV/211414390 від 06.10.2022).

Договір укладено без застосування франшизи. При цьому, в межах страхової суми підлягає відшкодуванню прямий реальний збиток, завданий майну потерпілої особи, що перевищує страхову суму за полісом ОСЦПВ (п. 2.4. договору № DCV/211414390 від 06.10.2022).

Відповідно до п. 3.2. договору № DCV/211414390 від 06.10.2022, строк його дії встановлено з 06.10.2022 по 05.04.2023.

Отже, цивільна правова відповідальність водія автомобіля «RENAULT CLIO» державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , на час настання ДТП була також застрахована у відповідача із встановленим розміром франшизи - 0, 00 грн та страховою сумою за шкоду майну в розмірі 100 000, 00 грн за договором добровільного страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів № DCV/211414390 від 06.10.2022.

12.12.2023 позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування за вих. № 0017273/ІНС.ЛОУ від 12.12.2023, в якій просив останнього здійснити виплату страхового відшкодування в порядку суброгації.

Відповіді на вказану заяву матеріали справи не містять.

Одночасно, як зазначає позивач у позові та відповідач у відзиві, останнім було перераховано на рахунок позивача суму страхового відшкодування в розмірі 160 000, 00 грн, а тому відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України, вказана обставина не потребує доказуванню.

Враховуючи наведених вище обставин, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача суми виплаченого страхового відшкодування в розмірі 36 616, 63 грн (196 616, 63 грн - 160 000, 00 грн).

Відповідно до ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто, в таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов`язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди.

На підставі статей 512, 514 Цивільного кодексу України, страховик стає замість потерпілої особи кредитором у зобов`язанні щодо відшкодування заподіяної шкоди в межах виплаченої суми.

Згідно із положеннями статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Враховуючи викладене, правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв`язку з виплатою на користь потерпілої особи страхового відшкодування, є засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої в деліктному зобов`язанні. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц.

Як убачається з матеріалів справи, на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність транспортного засобу «RENAULT CLIO» державний реєстраційний номер НОМЕР_3 застрахована відповідачем на підставі полісу серії ЕР № 211414390 із встановленим розміром франшизи - 0, 00 грн та страховою сумою за шкоду майну в розмірі 160 000, 00 грн, а також договором добровільного страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів № DCV/211414390 від 06.10.2022 із встановленим розміром франшизи - 0, 00 грн та страховою сумою за шкоду майну в розмірі 100 000, 00 грн.

Отже, виплативши страхове відшкодування відповідно до умов договору добровільного страхування наземного транспорту, позивач у силу приписів ст. 993 Цивільного кодексу України, ст. 27 Закону України «Про страхування», з урахуванням положення п. 36.3 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», набув права вимоги до відповідача.

У даному випадку саме відповідач, як страховик цивільно-правової відповідальності транспортного засобу «RENAULT CLIO» державний реєстраційний номер НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_2 , тобто особи, яка визнана винною в ДТП, має відшкодовувати збитки, що були завдані внаслідок ДТП в межах страхової суми за вирахуванням франшизи, а позивач, як особа, яка виплатила страхове відшкодування особі, якій завдано збитків внаслідок ДТП, набув право вимоги, яке ця особа має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.

У зв`язку з тим, що відповідач не в повному розмірі сплатив суму страхового відшкодування позивачу, останній звернувся до суду з позовом про стягнення 36 616, 63 грн суми виплаченого страхового відшкодування.

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Згідно із ст. 1192 Цивільного кодексу України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно з рахунками Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОСТАР ЛЬВІВ» № 1005 від 23.12.2022 на суму 149 490, 14 грн (а.с. 33) та № 119 від 09.02.2023 на суму 47 126, 49 грн, вартість ремонту транспортного засобу «Suzuki NEW SX4» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 складає 196 616, 63 грн.

Відтак, позивачем було здійснено виплату страхового відшкодування відповідно до платіжних доручень № 938608 від 26.12.2022 на суму 149 490, 14 грн та № 950733 від 13.02.2023 на суму 47 126, 49 грн на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОСТАР ЛЬВІВ» в загальному розмірі 196 616, 63 грн.

У свою чергу, відповідачем сплачено на рахунок позивача 160 000, 00 грн.

Отже, несплаченою залишилась сума страхового відшкодування в розмірі 36 616, 63 грн.

Відповідач, заперечуючи проти позову зазначає, що останнім за зверненням позивача відшкодовано на користь останнього шкоду відповідно до лімітів відповідальності страховика за договором № ЕР-211414390 у сумі 160 000, 00 грн, а отже виконано вимоги п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у повному обсязі, а 36 616, 63 грн є додатковим стягненням, яке повинно відшкодовуватись завдавачем шкоди.

Як вже було встановлено судом вище, на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність транспортного засобу «RENAULT CLIO» державний реєстраційний номер НОМЕР_3 застрахована відповідачем не лише на підставі полісу серії ЕР № 211414390 із встановленим розміром франшизи - 0, 00 грн та страховою сумою за шкоду майну в розмірі 160 000, 00 грн, а також договором добровільного страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів № DCV/211414390 від 06.10.2022 із встановленим розміром франшизи - 0, 00 грн та страховою сумою за шкоду майну в розмірі 100 000, 00 грн.

Так, 06.10.2022 між відповідачем, як страховиком та ОСОБА_3 , як страхувальником укладено договір добровільного страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів № DCV/211414390.

Суд зазначає, що виплата страхового відшкодування за договором добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів є відмінною від попередньої та регулюється саме Законом України «Про страхування».

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про страхування», добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Згідно з п. 6 ч. 4 ст. 6 Закону України «Про страхування», видом добровільного страхування є, зокрема, страхування наземного транспорту.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц: ст. 1191 Цивільного кодексу України та ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» з одного боку, і ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини. Після виплати страховиком суми деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у ст. 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Згідно зі ст. 993 Цивільного кодексу України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності. Страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування реалізує право вимоги шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Отже, як висновок, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування реалізує право вимоги шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 Цивільного кодексу України).

За правилами частини першої статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, a також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини другої статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом.

Згідно зі статтею 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) (стаття 1194 Цивільного кодексу України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 752/16797/14-ц (провадження № 14-80цс19)).

Так, пунктом 2.4. договору добровільного страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів № DCV/211414390 від 06.10.2022, передбачено, що в межах страхової суми підлягає відшкодуванню прямий реальний збиток, завданий майну потерпілої особи, що перевищує страхову суму за полісом ОСЦПВ (п. 2.4. договору № DCV/211414390 від 06.10.2022).

Отже, уклавши договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності та добровільного страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів, згідно з якими страховик зобов`язаний виплатити страхове відшкодування при настанні цивільно-правової відповідальності страхувальника та/або особи, відповідальність якої застрахована, такий страховик (відповідач) взяв на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що укладання договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності із страховою сумою в 160 000, 00 грн та добровільного страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів із страховою сумою в 100 000, 00 грн склало загальну страхову суму в розмірі 260 000, 00 грн, що в повній мірі покриває суму страхового відшкодування в розмірі 196 616, 63 грн, яка підлягає виплаті на користь позивача.

Щодо доводів відповідача що відповідно до пп. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 цього ж Закону, підставою для відмови в здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, а ДТП сталось 04.11.2022, заява про виплату відшкодування датована 12.12.2023, тобто з пропуском більше як одного року з моменту ДТП, суд зазначає таке.

Так, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про страхування», страхувальник зобов`язаний повідомити страховика про настання страхового випадку в строк, передбачений умовами страхування.

Статтею 26 Закону України «Про страхування» визначені підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування, якими є: - навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на дії, пов`язані з виконанням ними громадянського чи службового обов`язку, в стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або захисту майна, життя, здоров`я, честі, гідності та ділової репутації. Кваліфікація дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, встановлюється відповідно до чинного законодавства України; - вчинення страхувальником - фізичною особою або іншою особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного кримінального правопорушення, що призвів до страхового випадку; - подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про предмет договору страхування або про факт настання страхового випадку; - отримання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної у їх заподіянні; - несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків; - інші випадки, передбачені законом.

Умовами договору страхування можуть бути передбачені інші підстави для відмови у здійсненні страхових виплат, якщо це не суперечить закону.

Рішення про відмову у страховій виплаті приймається страховиком у строк не більший передбаченого правилами страхування та повідомляється страхувальнику в письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.

Відмову страховика у страховій виплаті може бути оскаржено страхувальником у судовому порядку.

Як убачається з матеріалів справи, відповідачем факт дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 04.11.2022 о 12:20 год. по вул. Замарстинівська, буд. 174 в м. Львові за участю транспортного засобу «RENAULT CLIO» державний реєстраційний номер НОМЕР_3 та пошкодження вказаного транспортного засобу не оспорюються.

Поряд із цим, ані Законом України «Про страхування», ані будь-яким іншим нормативно-правовим актом не передбачено такої підстави для відмови в здійсненні страхового відшкодування, а також того, що ненадання страхувальником письмової заяви про виплату страхового відшкодування у строк більш, ніж 365 днів є преклюзивним (присічним) і не підлягає поновленню, та не зазначено прямої вказівки, що після пропуску вказаного річного строку, страхувальник втрачає право на отримання страхового відшкодування.

Крім цього, суд зазначає, що відповідачем сплачена сума страхового відшкодування в загальному розмірі 160 000, 00 грн, зокрема, за цією заявою від 12.12.2023 без прийняття відповідного рішення про відмову в такій виплаті, а тому суд відхиляє як необґрунтовані доводи відповідача про пропуск річного строку на звернення із заявою до страховика.

Разом з тим, доказів сплати відповідачем суми страхового відшкодування позивачу в розмірі 36 616, 63 грн (196 616, 63 грн - 160 000, 00 грн) відповідачем суду не надано.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи та в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов про стягнення з відповідача страхового відшкодування в сумі 36 616, 63 грн підлягає задоволенню.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Підсумовуючи наведене, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення більш вірогідних доказів, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 36 616, 63 грн страхового відшкодування.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 237 - 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства Страхова компанія «Інтер-Поліс» (01033, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 69, ідентифікаційний код 19350062) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» (04070, місто Київ, вулиця Іллінська, будинок 8, ідентифікаційний код 20474912) 36 616 (тридцять шість тисяч шістсот шістнадцять) грн 63 коп. страхового відшкодування та 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. судового збору.

3. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.

Суддя Я.А. Карабань