Рішення № 122593383, 22.10.2024, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22.10.2024 м. Івано-ФранківськСправа № 909/69/22 (909/848/24)

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Шкіндер П.А., секретар судового засідання Попович Л.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача: Приватного акціонерного товариства "Івано-Франківський арматурний завод" вул. Євгена Коновальця, буд. 229, м. Івано-Франківськ, 76014

про стягнення заборгованості з виплати всіх сум, що належать працівникові при звільненні в сумі 339 752 грн 56 коп.

в межах справи №909/69/22 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Івано-Франківський арматурний завод" вул. Євгена Коновальця, буд. 229, м. Івано-Франківськ, 76014

представники не з"явились

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Господарського суду Івано-Франківської області знаходиться справа за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліваро" про банкрутство ПАТ "Івано-Франківський арматурний завод".

Постановою господарського суду Івано-Франківської області від 04.04.2023 по справі №909/69/22 визнано банкрутом Приватне акціонерне товариство «Івано-Франківський арматурний завод» (код 00218271) відкрито його ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича (свідоцтво №№1732 від 11.11.2015).

16.09.2024 до Господарського суду Івано-Франківської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Івано-Франківський арматурний завод" заборгованість з виплати всіх сум, що належать працівникові при звільненні в розмірі 339752,56 гривень, з яких: 269870,46 гривень - заборгованість по заробітній платі, 7932,88 гривень - вихідна допомога в розмірі середньомісячною заробітку, 25886,24 гривні - компенсація за невикористані щорічні відпустки, 36062,98 гривень - компенсація у зв`язку з порушенням термінів виплати заробітної плати.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що з 16.02.2017 він працював на посаді електрозварювальника в ПАТ "ІФАЗ" та з 31.07.2023року , звільнився на підставі ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі по тексту - КЗпП України). При звільненні роботодавець не розрахувався з позивачем належним чином, не виплатив наявну на момент звільнення заборгованість по заробітній платі з 01.07.2021 по 31.07.2023 року, компенсацію за дні невикористаної відпустки та вихідну допомогу при звільненні, компенсацію у зв"язку з порушенням термінів виплати заробітної плати, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 339752,56 грн.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 16.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №909/69/22 (909/848/24) за позовом ОСОБА_1 до ПАТ "ІФАЗ" про стягнення 339752,56грн. в межах провадження у справі №909/69/22 про банкрутство ПАТ "ІФАЗ" за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін; судове засідання для розгляду справи призначено на 22.10.2024; запропоновано учасникам справи подати/надіслати суду: відповідачу: відзив на позов, оформлений згідно вимог ст. 165 ГПК України, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких він ґрунтуються, якщо такі докази не надані позивачем, а також документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів позивачу, протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; заяви з процесуальних питань (при наявності); позивачу: відповідь на відзив (у разі його отримання), оформлену згідно вимог ст. 166 ГПК України, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких вона ґрунтується, якщо такі докази не надані відповідачем, а також документи, що підтверджують надіслання (надання) відповіді на відзив і доданих до неї доказів відповідачу; заяви з процесуальних питань (при наявності).

Від ліквідатора ПАТ "ІФАЗ" надійшов відзив на позовну заяву (вх.14977/24 від 26.09.2024), відповідно до якого ліквідатор позов визнає частково, крім того, подав клопотання здійснювати розгляд справи за його відсутності.

Позивач надав суду відповідь на відзив (вх.16364/24 від 21.10.2024),у якому зазначає, що КЗпП України взагалі не передбачає випадків, коли робітнику не сплачують заробітну платню окрім прогулу; відповідь на відзив також містить клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Оскільки неявка в судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи, сторонами процесу заявлені клопотання про розгляд справи за їх відсутності, суд вважає за необхідне розглядати справу за відсутності представників сторін, за наявними в матеріалах справи документами та матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , з 16.02.2017року по 31.07.2023року працював в ПрА`Г "Івано-Франківський арматурний завод" на посаді електрозварювальника автоматичних і напівавтоматичних машинах 6 розряду в цеху №9.

Ліквідатором ПрА`Г "Івано-Франківський арматурний завод", арбітражним керуючим Демчан О. І. видано наказ №1-П від 31.07.2023 відповідно до якого ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі ч.1 ст. 40 Кодексу законів про працю України.

Згідно з Індивідуальних відомостей про застраховану особу форми ОК-5 заборгованість по заробітній платі з січня 2021 року по червень 2021 року включно становить 49002, 38 гривень.

Окрім цього, з Індивідуальних відомостей про застраховану особу форми ОК-5 встановлено відсутність інформації щодо наявної заборгованості по заробітній платі відповідача перед позивачем за період з липня 2021 року по день звільнення - 31.07.2023.

За останніми наявними у Індивідуальних відомостей про застраховану особу форми ОК-5 даними суми доходів позивача становили, зокрема, у травні 2021 року - 9 792. 25 гривень за 18 робочих днів та у червні 2021 року - 6 073. 33 гривні за 20 робочих днів: 9 792. 25 гривень + 6 073. 33 гривні = 15 865. 58 гривень / 38 робочих днів = 417. 52 гривні.

За розрахунком позивача, заборгованість по заробітній платі відповідача перед позивачем за період з 01.07.2021 року по день звільнення - 31.07.2023 року становить: з 01.07.2021 по 31.12.2021 - 129 робочих днїв*417. 52 гривні =53 860. 08 гривень; з 01.01.2022 по 31.12.2022 - 249 робочих днів*417, 52 гривні = 103 962, 48 гривень; з 01.01.2023 по 31.07.2023 - 151 робочий день*417. 52 гривні = 63 045, 52 гривні. Всього заборгованість по заробітній платі відповідача перед позивачем становить 269870, 46 гривень: 49 002. 38 гривень (за період з січня по червень 2021 року включно) + 53860, 08 гривень ( за період з 01.07.2021 по 31.12.2021) + 103 962. 48 гривень (за 2022 рік) + 63 045. 52 гривні ( за період з 01.01.2023 по 31.07.2023).

Як вбачається із запису №18 у трудовій книжці, ОСОБА_1 був звільнений з роботи наказом №1-П від 31.07.2023 на підставі частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України у зв`язку з ліквідацією підприємства.

У позовній заяві позивач просить суд стягнути суму вихідної допомоги в розмірі середньомісячного заробітку становить: 19 робочих днів*417. 52 гривні у загальному розмірі - 7 932, 88 гривень.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача грошову компенсацію за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, при цьому зазначає наступне.

У зв`язку з відсутністю інформації про кількість днів невикористаної щорічної відпустки позивачем 26.07.2024 року було надіслано на адресу ліквідатора ПрАТ "Івано-Франківський арматурний завод", арбітражного керуючого Демчана О. І. листа, з проханням видати належним чином завірену копію наказу №1-П від 31.07.2023 про звільнення з посади із зазначенням кількості днів невикористаної щорічної відпустки.

Від ліквідатора ПрАТ "Івано-Франківський арматурний завод" арбітражного керуючого Демчана О. І., надійшла відповідь у якій зазначено, що останнім на виконання приписів ч. 1 ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства передано до Архівного відділу Івано-Франківської міської ради документи ПрАТ "Івано-Франківський арматурний завод" за 1967-2022 роки та довідковий апарат з рекомендацією звернутися до Архівного відділу Івано-Франківської міської ради із відповідним запитом.

Позивач зазначає, що перебуваючи у трудових відносинах з відповідачем починаючи з січня 2021 року щорічні чи додаткові відпустки ним не використовувалися.

При розрахунку компенсації за невикористані дні щорічних відпусток, керуючись приписами статі 83 Кодексу законів про працю України та статті 24 Закону України "Про відпустки" за якими тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні, позивач вказує, що станом на дату звільнення повинно було бути не менш як 62 календарних дні невикористаної відпустки (24 календарних дні за 2021 рік 24 календарних дні за 2022 рік та 14 днів за 7 місяців 2023 року).

Позивач просить суд стягнути суму компенсації за невикористані щорічні відпустки становить 25 886. 24 гривні (62 календарних дні невикористаної щорічної відпустки *417. 52 гривні середньої заробітної плати за 12 місяців).

Крім того, позивач просить суд стягнути суму компенсації у зв`язку з порушенням термінів виплати заробітної плати за період з 01.03.2021 до 30.06.2023 яка становить 36 062, 98 гривень

Позивачем надано суду копію паспорта, копію довідки платника податків, копію трудової книжки та копію довідки - Індивідуальних відомостей про застраховану особу форми ОК-5

У відповідності до ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених законодавством про банкрутство.

За положеннями ч. 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

У відповідності до ст. 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення (ч.ч. 1, 2 ст. 7 Кодексу).

Разом з тим, при розгляді трудових спорів, у тому числі щодо стягнення заробітної плати, судом враховуються положення ч. 5 ст. 41 КУзПБ, відповідно до якої дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, відшкодування шкоди, заподіяної здоров`ю та життю громадян, виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов`язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення, а також положення ч. 4 ст. 45 КУзПБ, за змістом якої пропущення граничного строку на подання заяв кредиторів з конкурсними вимогами (в тому числі і щодо виплати заробітної плати) не тягне за собою зміну черговості, у разі задоволення судом таких вимог, тягне за собою наслідки передбачені абз. 3 ч. 4 ст. 45 КУзПБ.

Окрім викладеного, абз. 6 ч. 2 ст. 45 КУзПБ закріплено право, а не обов`язок кредиторів за вимогами щодо виплати заробітної плати подавати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.

Враховуючи викладені вище обставини у їх сукупності, вбачається можливим розгляд спорів стосовно конкурсних грошових вимог кредиторів за вимогами до боржника щодо виплати заробітної плати шляхом їх розгляду за правилами позовного провадження у межах справи про банкрутство.

Згідно з вимогами ч. 7 ст. 43 Конституції України право на своєчасне отримання винагороди за працею захищається законом.

Статтею1,2 Закону України "Про оплату праці" визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконувану ним роботу.

За нормами ст. ст. 21,22 Закону України "Про оплату праці" працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

У ч. 3ст. 15 зазначеного Закону закріплено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (ч. 1ст. 115 КЗпП України, ч. 1ст. 24 Закону України "Про оплату праці").

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України "про оплату праці" (надалі Закон №108/95-ВР), за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством: премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

У статті 12 Закону №108/95-ВРзакріплено перелік норм і гарантій в оплаті праці, який не є вичерпним. Указано, що норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижче оплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються КЗпП України та іншими актами законодавства України. Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та КЗпП України, є мінімальними державними гарантіями.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 у справі №1-13/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1,12 Закону №108/95-ВРКонституційний Суд України зазначив, що поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано в законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

За висновком Конституційного Суду України, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин, а саме від платності праці, який отримав відображення у пункті 4 частини І Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо. Такі зобов`язання відповідають мінімальним державним гарантіям, установленим статтею 12 Закону №108/95-ВР, зокрема щодо оплати часу простою, який мав місце не з вини працівника.

Зазначене, на переконання Конституційного Суду України, дає підстави для висновку, що обсяг заробітної плати найманого працівника становлять винагорода за виконану роботу, про що йдеться у статті 94 КЗпП України і статті 1 Закону №108/95-ВР, та гарантовані державою виплати, передбачені у статт і 12 Закону №108/95-ВР.

За змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі №1-18/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1,12 Закону №108/95-ВР Конституційний Суд України вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій стані 233КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач звільнений з 31.07.2023, однак у день звільнення працівника відповідачем не проведений розрахунок з ним, а тому позивач просить стягнути з підприємства невиплачену заробітню плату.

За змістом ст.ст.47,115, 116 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення провести з працівником розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, установлена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (наведена позиція викладена в п. 67, 69, 70, 72 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).

Системний аналіз статей 21, 94, 233 КЗпП України дає підстави дійти висновку про те, що захисту підлягають трудові права працівника у разі порушення їх роботодавцем.

За таких обставин, з урахуванням положень статей 77, 81 ЦПК України саме працівник має належними та допустимими доказами довести факт порушення роботодавцем його трудових прав.

Для вирішення питання щодо заборгованості по заробітній платі позивачу необхідно довести розмір заробітної плати, яка встановлена за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки).

Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний суд у постанові від 16.08.2018 у справі № 242/5780/16-ц.

З огляду на статтю 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України).

Судом встановлено, що за твердженням позивача заборгованість ПАТ "ІФАЗ№ перед ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 по дату звільнення -31.07.2023 становить 269870,46грн.

Суд зазначає, що наявність заборгованості по виплаті заробітної плати позивачу представником відповідача не заперечується, однак заперечується розмір заборгованості.

Щодо заявленої суми заборгованості по заробітній платі за період з 01.01.2021 по 30.06.2021суд зазначає наступне.

Долученою до позовної заяви довідкою форми ОК-5 підтверджується, що ОСОБА_1 дійсно працював, як найманий працівник ПрАТ «ІФАЗ» та йому було нараховано, але не виплачено заробітну плату за період з січня 2021 року по червень 2021 року, яка становить 49002,38 грн.

Водночас, заявлена сума заборгованості включає в собі податки (ПДФО та військовий збір) з доходу у вигляді заробітної плати, які в силу приписів Податкового кодексу України має нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету роботодавець.

Таким чином, заявлена ОСОБА_1 сума заборгованості в розмірі 49002,38 грн складається з: 8820,43 грн - податок на доходи фізичних осіб (18% від нарахованої заробітної плати); 735,04 грн - військовий збір (1,5% від нарахованої заробітної плати); 39446,91 грн -нарахована, але не виплачена «чиста» заробітна плата.

Розмір заборгованості по заробітній платі за період з 01.01.2021 по 30.06.2021 підтверджена та визнана ліквідатором ПАТ "ІФАЗ".

Відповідно до ч. 4 статті 191 ГПК України у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Враховуючи вищевикладене, судом визнаються заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги щодо стягнення з ПрАТ «ІФАЗ» грошових коштів в розмірі 49002,38грн, які складаються з заборгованості по заробітній платі (включаючи податки та обов`язкові платежі) за період з 01.01.2021 по 30.06.2021.

Щодо заявленої суми заборгованості по заробітній платі за період з 01.07.2021 по 31.07.2023 (день звільнення працівника ліквідатором).

Як вбачається із тексту позовної заяви, позивачем визнається, що з індивідуальних відомостей про застраховану особу форми ОК-5 встановлено відсутність інформації щодо наявної заборгованості по заробітній платі відповідача перед позивачем за період з липня 2021 року по день звільнення - 31.07.2023.

Системний аналіз статей 21, 94, 233 КЗпП України дає підстави дійти висновку про те, що захисту підлягають трудові права працівника у разі порушення їх роботодавцем.

За таких обставин, з урахуванням положень статей 77, 81 ЦПК України саме працівник має належними та допустимими доказами довести факт порушення роботодавцем його трудових прав.

Для вирішення питання щодо заборгованості по заробітній платі позивачу необхідно довести розмір заробітної плати, яка встановлена за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки).

Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний суд у постанові від 16.08.2018 у справі № 242/5780/16-ц.

З огляду на статтю 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Зважаючи на приписи ч. 1 ст. 94 КЗпП України та ч. 1 ст. 1 Закону України "Про оплату праці") отримання заробітної плати здійснюється особою, яка займає відповідну посаду та виконує покладені на неї обов`язки, при цьому обов`язковою умовою трудових відносин є наявність трудового договору чи договору цивільно-правового характеру.

При цьому суд зауважує, що заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Наведене відповідає висновку Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10.10.2019 у справі № 243/2071/18, відповідно до якого сам по собі факт звільнення Позивача з роботи не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.

Виходячи з положень КЗпПУ, Закону України «Про оплату праці» заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності. Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахунково-платіжна відомість.

Основним документом, який підтверджує час роботи працівника протягом календарного робочого дня є Табель обліку використання робочого часу. Ні позивач, ні відповідач не подали до справи Табелю обліку робочого часу за період 01.07.2021 по 31.07.2023 щодо працівника ОСОБА_1 .

Доказів, що починаючи з 01.07.2021 ОСОБА_1 виконувалися трудові обов`язки на ПАТ "ІФАЗ" суду не надано.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (№1058) застрахована особа має право звернутись із заявою до територіального органу Пенсійного фонду про уточнення відомостей, внесених до персональної облікової картки в системі персоніфікованого обліку та Державному реєстрі загальнообов`язкового державного соціального страхування, тобто отримати довідку форми ОК-5, ОК-7.

Довідки ОК-5 - це сформовані індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб. Довідка формується за будь-який період, починаючи з 2000 року, та містить, зокрема, дані щодо суми заробітку для нарахування пенсії, страхового стажу, сплачених страхових внесків. Ця довідка використовується органами Пенсійного фонду для призначення пенсії, а також при розрахунку лікарняних (довідка ОК-7). Також, на підставі цієї довідки особа може проаналізувати свій страховий стаж та заробітну плату, яка в майбутньому буде використана при призначенні пенсії.

В той же час, за даними отриманими ліквідатором бухгалтерського обліку боржника, відсутня заборгованість по заробітній платі перед ОСОБА_1 за період з липня 2021 року по липень 2023 року, відомості про таку заборгованість не містять жодна з форм звітності ПрАТ «ІФАЗ».

Згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_1 в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (Форма ОК-5) від 13.06.2024 внесено відомості про страховий стаж та заробітну плату позивача за період з 1998 по 2021 роботи .

Разом з тим, у постанові від "25" жовтня 2023 р. у справі №909/69/22 (909/118/23) про визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 16.10.2020, встановлено що загальна вартість відчужуваного за договорами купівлі-продажу майна боржника становить 7727992,14 грн. які були основними активами боржника за рахунок яких здійснювалася господарська діяльність

Після відчуження майна на підставі виписок з рахунків боржника та документів податкової звітності, боржник фактично припинив господарську діяльність, оскільки рух коштів по рахунках боржника не відбувався, а документи фінансової звітності до контролюючих органів не подавалися, внаслідок чого почала накопичуватися заборгованість по сплаті податків, а також заборгованість по заробітній платі перед працівниками боржника.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Кодексу України з процедур банкрутства з дня ухвали господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, серед іншого, господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу, крім укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу у процедурі ліквідації тощо/

Отже, враховуючи що основні активи боржника відчужені 16.10.2020, 04.04.2024 винесено постанову про визнання боржника банкрутом, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги в частині стягнення заборгованості по заробітній платі за період з 01.07.2021 по 31.07.2023 (день звільнення працівника ліквідатором).

Відповідно до ст.74 КЗпП України, громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Згідно з ч. 1 ст. 83 КЗпП України та ст. 24 Закону України «Про відпустки», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки. Розмір грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за попередні роки визначається, виходячи із середнього заробітку, який працівник мав на час її проведення.

З аналізу зазначених норм права вбачається, що грошова компенсація за невикористану щорічну відпустку відноситься до сум, які належать до виплати працівникові при звільненні відповідно до вимог ч. 1 ст. 116 КЗпП України.

В порушення вказаних положень КЗпП України підприємство не провело остаточний розрахунок з позивачем за виконану ним роботу в день звільнення - 31.07.2023, чим порушено його трудові права, а тому ОСОБА_1 правомірно звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку.

При звільненні відповідач - ПАТ "ІФАЗ" не сплатив у передбачені чинним законодавством строки звільненому працівнику ОСОБА_1 належні йому виплати, а саме: заборгованість по заробітній платі; компенсацію за дні невикористаної відпустки та вихідну допомогу при звільненні, що не заперечує відповідач у відзиві на позовну заяву.

За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.

Аналогічне правове регулювання встановлено в конструкції ст. 24 Закону України «Про відпустки».

Як зазначено у листі Міністерства праці та соціальної політики України від 24.06.2011 №208/13/116-11 «Щодо грошової компенсації працівникам за невикористані дні щорічної та додаткової відпусток», кількість днів щорічної відпустки, за які необхідно виплатити компенсацію працівникові, має розраховуватися виходячи з фактичної належної йому тривалості щорічної відпустки, яка визначається пропорційно відпрацьованому ним часу. Загального нормативно-правового акта, який би визначав порядок розрахунку кількості днів щорічної відпустки, немає. Тому при підрахунку днів щорічної відпустки пропорційно відпрацьованому часу доцільно скористатися механізмом нарахування оплати за дні відпустки, закладеним у постанові Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», тобто прив`язку розрахунку днів відпустки робити до календарних днів робочого року, в якому працював працівник.

Пунктом 2 Порядку передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 р., проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році.

Відповідно до п. 7 Порядку, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.

Святкові та неробочі дні (ст. 73 Кодексу законів про працю України), які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються.

Як зазначається позивачем, розрахунковий період для обчислення середньої заробітної плати позивача повинен містити відомості про отримані останнім доходи за останні 12 місяців, що передували його звільненню, тобто період часу з липня 2022 року по 2023 року.

Оскільки в долученій довідці форми ОК-5 даних про нараховані та виплачені позивачу доходи за вищезгаданий період часу відсутні, а позовні вимоги щодо стягнення заявленої та самостійно нарахованої заборгованості по заробітній платі за період з 01.07.2021 по 31.07.2023 є необгрунтованими, у зв`язку відсутністю належних, допустимих, достовірних та вірогідних доказів на підтвердження заявленої позивачем суми заборгованості ПрАТ «ІФАЗ», а також того факту, що позивач дійсно виконував роботу (свої функціональні обов`язки) на ПрАТ «ІФАЗ» за період з липня 2021 року по липень 2023 року, періодом для обчислення середньої заробітної плати позивача слід вважати останні 12 календарних місяців роботи - липень 2020 року по червень 2021 року.

Відповідно до долученої довідки форми ОК-5 за липень 2020 року по червень 2021 року (останні 12 календарних місяців роботи) заробітна плата ОСОБА_1 склала: 138910,47 грн. Кількість календарних днів розрахункового періоду (останні 12 календарних місяців роботи) без врахування святкових і неробочих днів, встановлених законодавством становить: 250 днів. Розрахунок відповідно до п. 7 Порядку: 138910,47 : 250 * 12 (кількість днів відпустки за 6 місяців 2021 року) = 6667,70 грн.

Виходячи із наведеного, компенсація за невикористану ОСОБА_1 відпустку за 6 місяців 2021 року (12 днів) роботи становить 6667,70 грн.

Водночас, заявлена сума заборгованості включає в собі податки (ГІДФО та військовий збір) з доходу у вигляді заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат, які в силу приписів Податкового кодексу України має нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету роботодавець.

Таким чином, заявлена ОСОБА_1 сума заборгованості в розмірі 6667,70 грн складається з: 1200,19 грн - податок на доходи фізичних осіб (18% від нарахованого доходу); 100,02 грн - військовий збір (1,5% від нарахованого доходу); 5367,49 грн - нарахований, але не виплачених «чистий» дохід (компенсація за невикористану відпустку (12 днів)).

Враховуючи вищевикладене, судом частково визнаються заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги щодо стягнення з ПрАТ «ІФАЗ» грошових коштів в розмірі 6667,70грн, які складаються з заборгованості по компенсації за невикористану відпустку (12 днів) (включаючи податки та обов 'язкові платежі).

Щодо заявленої суми заборгованості по вихідній допомозі при звільненні в розмірі середньомісячного заробітку.

Як вже зазначалось вище, позивач працював на ПрАТ «ІФАЗ» починаючи з 16.02.2017, а був звільнений ліквідатором ПрАТ «ІФАЗ» 31.07.2023, про що було зроблено запис у трудовій книжці позивача.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Конструкцією ч. 1 ст. 44 Кодексу законів про працю України встановлено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40, пункті 6 частини першої статті 41 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Пунктом 2 Порядку передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до долученої довідки форми ОК-5 за травень-червень 2021 року (останні два місяці роботи) заробітна плата ОСОБА_1 склала: 15865,58 грн (за травень 2021 року -9792,25 грн, а за червень 2021 року - 6073,33 грн). Середньоденний заробіток ОСОБА_1 за останніх 2 (два) місяці роботи становить 417,52 грн (розрахунок: 15865,58 : 38 днів (кількість робочих дів у травні-червні 2021 року)).

Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат колишньому працівнику, здійснюється нарахування вихідної допомоги при звільненні, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Середньомісячне число робочих днів ОСОБА_1 за останні два календарні місяці становить 19 (розрахунок: 38 (кількість робочих дів у травні-червні 2021 року): 2)).

Виходячи із наведеного, вихідна допомога при звільненні ОСОБА_1 в розмірі одного середнього місячного заробітку становить 7932,88 грн.

Водночас, заявлена сума заборгованості включає в собі податки (ПДФО та військовий збір) з доходу у вигляді заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат, які в силу приписів Податкового кодексу України має нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету роботодавець.

Таким чином, заявлена ОСОБА_1 сума заборгованості в розмірі 7932,88 грн складається з: 1427,92 грн - податок на доходи фізичних осіб (18% від нарахованого доходу); 118,99 грн - військовий збір (1,5% від нарахованого доходу); 6385,97 грн - нарахований, але не виплачених «чистий» дохід (вихідна допомога при звільненні в розмірі середньомісячного заробітку).

Враховуючи вищевикладене, судом визнаються заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги щодо стягнення з ПрАТ «ІФАЗ» грошових коштів в розмірі 7932,88 грн, які складаються з заборгованості по вихідній допомозі при звільненні в розмірі середньомісячного заробітку (включаючи податки та обов 'язкові платежі).

Щодо заявленої суми заборгованості по компенсації, у зв`язку із порушенням термінів виплати заробітної плати.

Як вбачається із позовної заяви, позивачем розраховано суму компенсації, у зв`язку із порушенням термінів виплати заробітної плати за період з 01.03.2021 (затримка заробітної плати за січень 2021 року більш як на один місяць) до 30.06.2023.

Постановою господарського суду Івано-Франківської області від 04.04.2023 по справі №909/69/22 визнано банкрутом ПрАТ «ІФАЗ» (код 00218271) відкрито його ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором арбітражного керуючого Демчана О.І. Господарську діяльність ПрАТ «Івано-Франківський арматурний завод» завершено. Строк виконання всіх грошових зобов`язань ПрАТ «Івано-Франківський арматурний завод» вважати таким, що настав 04.04.2023. Припинено повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном.

Як вже зазначалось вище, звільнення заявника відбулось 31.07.2023 вже після відкриття ліквідаційної процедури 04.04.2023.

Відповідно до п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 59 Кодексу України з процедур банкрутства, з дня ухвали господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури строк виконання всіх грошових зобов`язань банкрута вважається таким, що настав; у банкрута не виникає жодних додаткових зобов`язань, у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури; припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута. Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства, ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю. Виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута, або отриманого для цієї мети кредиту.

В долученій довідці форми ОК-5 даних про нараховані та виплачені позивачу доходи за період з 01.07.2021 по 30.06.2023 відсутні, а позовні вимоги щодо стягнення заявленої та самостійно нарахованої заборгованості по заробітній платі за період з 01.07.2021 по 31.07.2023 є необгрунтованими, у зв`язку відсутністю належних доказів на підтвердження заявленої позивачем суми заборгованості ПрАТ «ІФАЗ», а також того факту, що позивач дійсно виконував роботу (свої функціональні обов`язки) на ПрАТ «ІФАЗ» за період з липня 2021 року по липень 2023 року, судом здійснено перерахунок нарахованої позивачем суми інфляційних втрат.

Інфляційне нарахування на «чисту» заробітну плату за січень 2021 року, яка становить 6 866,13 грн: інфляційне збільшення за період з 01.03.2021 по 31.03.2023: 6866,13 х 1.40256591 - 6 866,13 = 2 764,07 грн.

Інфляційне нарахування на «чисту» заробітну плату за лютий 2021 року, яка становить 10 030,92 грн; інфляційне збільшення за період з 01.04.2021 по 31.03.2023: 10 030,92 х 1.37912086 - 10 030,92 = 3 802,93 грн.

Інфляційне нарахування на «чисту» заробітну плату за березень 2021 року, яка становить 4 889,05 грн: інфляційне збільшення за період з 01.05.2021 по 31.03.2023: 4 889,05 х 1.36953412 - 4 889,05 = 1 806,67 грн.

Інфляційне нарахування на «чисту» заробітну плату за квітень 2021 року, яка становить 4 889,03 грн: інфляційне збільшення за період з 01.06.2021 по 31.03.2023: 4 889,03 х 1.35195866 - 4 889,03 = 1 720,74 грн.

Інфляційне нарахування на «чисту» заробітну плату за травень 2021 року, яка становить 7 882,76 грн: інфляційне збільшення за період з 01.07.2021 по 31.03.2023: 7 882,76 х 1.34926014 - 7 882,76 = 2 753,13 грн.

Інфляційне нарахування на «чисту» заробітну плату за червень 2021 року, яка становить 4 889,03 грн: інфляційне збільшення за період з 01.08.2021 по 31.03.2023: 4 889,03 х 1.34791223-4 889,03 = 1 700,95 грн.

Отже, сума компенсації, у зв 'язку із порушенням термінів виплати заробітної плати за період з 01.03.2021 по 31.03.2023 становить 14548,49 грн.

Враховуючи вищевикладене, судом частково визнаються заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги щодо стягнення з ПрАТ «ІФАЗ» грошових коштів в розмірі 14548,49 грн, які складаються з заборгованості по компенсації, у зв`язку із порушенням термінів виплати заробітної плати за період з 01.03.2021 по 31.03.2023.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у розмірі 78151,45 грн, які складається з наступного: 49002,38 грн - заборгованість по заробітній платі за період з 01.01.2021 по 30.06.2021 (включаючи податки та обов`язкові платежі); 7932,88 грн - заборгованості по вихідній допомозі при звільненні в розмірі середньомісячного заробітку (включаючи податки та обов`язкові платежі); 6667,70 грн - заборгованості по компенсації за невикористану відпустку (12 днів) (включаючи податки та обов`язкові платежі); 14548,49 грн - заборгованості по компенсації, у зв`язку із порушенням термінів виплати заробітної плати за період з 01.03.2021 по 31.03.2023. В решті позовних вимог слід відмовити.

За змістом ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі "Ващенко проти України" від 26.06.2008року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

З огляду на викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково та стягненню на його користь 78151,45грн.

Відповідно до п.3 ч.4 ст.129 ГПК України, у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, згідно з п. 1 ч. 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Відповідно до ч. 2 статті 129 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору за вимоги про стягнення заробітної плати та часткове задоволення позову суд вважає за необхідне стягнути з відповідача в дохід бюджету судовий збір у розмірі 1172,27грн

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 38, 47, 115, 116, 233 КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», ст. ст. 42, 46, 73, 74, 76-79, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерною товариства "Івано-Франківський арматурний завод" (ЄДРІІОУ 00218271; юридична адреса: 76014. Івано-Франківська область, м. Івано-Франківськ, вул. Євгена Коновальця, буд. 229) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) заборгованість з виплати всіх сум, що належать працівникові при звільненні в розміріу 78151,45 грн, які складається з наступного: 49002,38 грн - заборгованість по заробітній платі за період з 01.01.2021 по 30.06.2021 (включаючи податки та обов`язкові платежі); 7932,88 грн - заборгованості по вихідній допомозі при звільненні в розмірі середньомісячного заробітку (включаючи податки та обов`язкові платежі); 6667,70 грн - заборгованості по компенсації за невикористану відпустку (12 днів) (включаючи податки та обов`язкові платежі); 14548,49 грн - заборгованості по компенсації, у зв`язку із порушенням термінів виплати заробітної плати за період з 01.03.2021 по 31.03.2023. В

Стягнути з Приватного акціонерною товариства "Івано-Франківський арматурний завод" (ЄДРІІОУ 00218271; юридична адреса: 76014. Івано-Франківська область, м. Івано-Франківськ, вул. Євгена Коновальця. буд. 229) в дохід державного бюджету України 1172,27грн. судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

3. В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено 28.10.2024

Суддя Шкіндер П.А.