Рішення № 122581306, 16.10.2024, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/3196/24

2/214/2772/24

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

16 жовтня 2024 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Ткаченка А.В.,

за участю секретаря судового засідання Фастовець Ю.Ю.,

представника позивача ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі у загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Криворізької міської ради про визнання договору дійсним, визначення часток у спільній сумісній власності,,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до відповідача Криворізької міської ради та просить суд визнати дійсним укладений на Універсальній товарній біржі «Біржа по торгівлі нерухомістю та транспортом» договір обміну від 13 лютого 1999 року, посилаючись на відсутність його нотаріального посвідчення і визначити частки у спільному сумісному майні, а саме квартири АДРЕСА_1 її та померлих ОСОБА_3 , ОСОБА_4 рівними, по 1/3 частці за кожним, посилаючись на відмову нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину. В обґрунтування вимог позивачем зазначено, що вона, а також ОСОБА_4 і ОСОБА_3 є власникам и квартири загальною площею 47,5 кв.м. по АДРЕСА_2 за договором тобміну від 13.02.1999, що зареєстрована в Криворізькому бюро технічної інвентаризації т17.02.1999 в реєстровій книзі № 38 сторінка 131, запис 131. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 . Звернувшись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, вона отримала відмову, оскільки частку померлого у спільному майні не виділено. Тому з метою захисту спадкових прав, просить задовольнити вимоги.

Ухвалою суду від 10 квітня 2024 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити за правилами загального позовного провадження, призначено по справі підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 03 червня 2024 року закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті. Встановлено загальний порядок з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та загальний порядок дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 на вимогах позову наполягала з підстав, викладених у тексті позовної заяви.

Представник відповідача Криворізької міської ради в судове засідання не з`явився, звернувся до суду з відзивом на позов.

В обґрунтування відзиву зазначено, що суд повинен перевірити, чи підлягала угода нотаріальному посвідченню, чому не посвідчена нотаріально і чи не містить вона протизаконних умов. зазначено, що договір міни нерухомого майна було оформлено з порушенням вимог закону в частині нотаріального посвідчення угоди. Позивачем не доведено жодного факту порушення її прав саме відповідачем Криворізькою міською радою, яка не була стороною даного договору. зазначено про неефективність способу захисту в частині визнання частки нерухомого майна за померлими та просить розгляд справи проводити за відсутності представника, при винесенні рішення покладається на розсуд суду.

Вислухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до таких висновків.

Як встановленосудом тапідтверджується письмовимидоказами,на підставідоговору обміну,укладеного 13 лютого 1999 року на Універсальній товарній біржі «Біржа по торгівлі нерухомістю та транспортом» між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , ОСОБА_4 і ОСОБА_3 , останні отримали у власність двокімнатну квартиру загальною площею 47,50 кв.м., жилою площею 28,70 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 14-15 копія договору).

Право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в Комунальному підприємстві Дніпропетровської обласної ради «Криворізьке міське бюро технічної інвентаризації» (а.с. 15).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 (а.с. 11 копія свідоцтва).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 (а.с. 13 копія свідоцтва).

Постановою державного нотаріуса Дванадцятої київської державної нотаріальної контори від 27 листопада 2020 року, відмовлено ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину на частку квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , на її ім`я, у зв`язку з тим, що не було виділено частку померлого у спільному майні з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (а.с. 18 копія постанови).

Щодо вимоги про визнання договору обміну дійсним.

Як вбачаєтьсяз матеріалівсправи,сторони договоруобміну,укладеного 13 лютого 1999 року на Універсальній товарній біржі «Біржа по торгівлі нерухомістю та транспортом» між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , ОСОБА_4 і ОСОБА_3 , виконали умови договору, передали один-одному об`єкт нерухомості, прийняли їх. Однак нотаріально сторони договір не посвідчили, він був укладений на товарній біржі, згідно тексту договору, такий договір не підлягає нотаріальному посвідченню, відповідно до ст. 15 Закону України «Про товарну біржу».

Відповідно до ст. ст. 57, 58 Конституції України, ст. 5 ЦК України до застосування підлягають акти цивільного законодавства, що регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Так, згідно п.1 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, цей Кодекс набрав чинності з 1 січня 2004 року.

Відповідно до абз. 1 п. 4 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України до цивільних відносин, яки виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав та обов`язків, що виникли або породжують існувати після набрання ним чинності.

Оскільки договір був фактично укладений у 1999 році, тому до правовідносин, що виникли слід застосовувати ЦК України в редакції, яка діяла з 1963 року (далі ЦК УРСР).

Пунктом 6 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України 2003 року, що набрав чинності 1 січня 2004 року, визначено, що правила ЦК України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Згідно зі статтею 71 ЦК УРСР зальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін (ст. 75 ЦК УРСР).

Відповідно до статті 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Частиною 1 статті 80 ЦК УРСР визначено, що закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові.

Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові (частина 2 статті 80 ЦК УРСР).

Так, позивачем не дотримано строк позовної давності з урахування часу виникнення спірних правовідносин (укладений між сторонами договір обміну квартири зареєстровано товарною біржею 13 лютого 1999 року), оскільки ОСОБА_2 звернулася до суду в квітні 2024 року, тобто з пропуском встановленого статтею 71 ЦК УРСР строку позовної давності. Однак позивачем заявлено клопотання про поновлення такого строку із зазначенням поважності причин пропуску, тому на підставі викладеного суд вважає необхідним поновити строк позовної давності звернення до суду за захистом невизнаного права.

Крім того,у статті 15 Закону України «Про товарну біржу» вказано, що угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.

Разом із тим, згідно з роз`ясненнями Міністерства юстиції України від 10 квітня 1998 року № 17-12/44 «Щодо діяльності товарних бірж» передбачено особливі умови щодо договорів купівлі-продажу будинку (його частини). Якщо хоча б однією із сторін є громадянин, вважається, що такі договори, укладені та зареєстровані біржами з дотриманням закону, підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню. Недотримання цієї вимоги згідно зі статтею 47 ЦК УРСР тягне недійсність договору.

Також у вказаному роз`ясненні звертається увага на те, що угоди, зареєстровані на біржі, не прирівнюються до нотаріально посвідчених.

Згідно зі статтею 241 ЦК УРСР за договором міни між сторонами провадиться обмін одного майна на інше. Кожний з тих, хто бере участь у міні, вважається продавцем того майна, яке він дає в обмін, і покупцем майна, яке він одержує. Договір міни, в якому однією або обома сторонами є державні організації, може бути укладений лише у випадках, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Статтею 242 ЦК УРСР встановлено, що до договоруміни застосовуютьсявідповідно правилапро договіркупівлі-продажу, якщо інше не випливає зі змісту відносин сторін. Право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором (стаття 128 ЦК УРСР).

Право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором (стаття 128 ЦК УРСР).

Відповідно до частини першої статті 45, статті 47 ЦК УРСР недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі.

Нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

Якщо одна із сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Статтею 227 ЦК УРСР передбачено, що договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією із сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).

Як роз`яснено у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28 квітня 1978 року «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» (яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин) з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню, зокрема, договори довічного утримання; застави, купівлі-продажу, міни або дарування жилого будинку (квартири) чи його (її) частини; дарування іншого майна на суму понад 500 крб. і валютних цінностей на суму понад 50 крб.

Якщо така угода виконана повністю або частково однією з сторін, а друга сторона ухиляється від її нотаріального оформлення, суд на підставі частини другої статті 47 ЦК за вимогою сторони, яка виконала угоду, її правонаступників або прокурора вправі визнати угоду дійсною. Однак це правило не може бути застосовано, якщо сторонами не було досягнуто згоди з істотних умов угоди або для укладення її були в наявності передбачені законом обмеження (наприклад, статтями 101,102,105, 114, 226 ЦК ).

Щоб не допустити неправильного визнання дійсними угод на підставі частини 2 статті 47 ЦК, суд повинен перевірити, чи підлягала виконана угода нотаріальному посвідченню, чому вона не була нотаріально посвідчена і чи не містить вона протизаконних умов.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_2 посилалася на те, що їй не було відомо про необхідність реєструвати біржовий договір у нотаріальній конторі, дізналася про обов`язковість нотаріального посвідчення він лише при зверненні щодо оформлення спадщини, тому просить визнати дійсним спірний договір обміну з тих підстав, що між сторонами відбулося повне виконання умов договору.

Судом встановлено, що між сторонами мав місце договір обміну нерухомого майна, який не був нотаріально посвідчений, як того вимагає частина перша статті 227 ЦК УРСР, але він був письмо укладений та зареєстрований на Універсальній товарнійбіржі «Біржапо торгівлінерухомістю татранспортом» ізареєстрований в Криворізькому міському бюро технічної інвентаризації. Обидві сторони умови договору виконали, однак нотаріально його не посвідчили, оскільки оформляючи його на товарній біржі були ознайомлені із застереженням в договорі про те, що нотаріальному посвідченню він не підлягає.

Тому суд вважає, що є підстави для визнання його дійсним.

Щодо вимоги про визначення часток у спільній сумісній власності.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З огляду на викладене правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Статтею 355ЦК Українипередбачено,що майно,що єу власностідвох абобільше осіб(співвласників),належить їмна правіспільної власності(спільнемайно).Майно моженалежати особамна правіспільної частковоїабо направі спільноїсумісної власності.Право спільноївласності виникаєз підстав,не забороненихзаконом.Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно. майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Згідно статті370ЦК України,співвласники маютьправо навиділ унатурі часткиіз майна,що єу спільнійсумісній власності,крім випадків,установлених законом. Уразі виділучастки ізмайна,що єу спільнійсумісній власності,вважається,що часткикожного ізспіввласників управі спільноїсумісної власностіє рівними,якщо іншене встановленодомовленістю міжними,законом аборішенням суду. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

Майно,що єу спільнійсумісній власності,може бутиподілене міжспіввласниками задомовленістю міжними,крім випадків,установлених законом. Уразі поділумайна,що єу спільнійсумісній власності,вважається,що часткиспіввласників управі спільноїсумісної власностіє рівними,якщо іншене встановленодомовленістю міжними абозаконом. Зарішенням судучастка співвласникаможе бутизбільшена абозменшена зурахуванням обставин,які маютьістотне значення. Уразі поділумайна міжспіввласниками правоспільної сумісноївласності нанього припиняється (частини 1-3 статті 372 ЦК України).

Пунктом 12Пленуму ВерховногоСуду УкраїниПро судовупрактику усправах проспадкування 30.05.2008N7роз`яснено,що у разі смерті співвласника приватизованого будинку (квартири) частки кожного із співвласників у праві спільної власності є рівними, якщо інше не було встановлено договором між ними (частина друга статті 370, частина друга статті 372 ЦК). Частка померлого співвласника не може бути змінена за рішенням суду. Для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця.

Розглядаючи спори, пов`язані зі спадкуванням частки в праві спільної сумісної власності, необхідно звертати увагу на те, що згідно зі статтею 368 ЦК спільною сумісною власністю є не лише майно, набуте подружжям за час шлюбу, якщо інше не встановлено договором або законом, а й майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Так, згідно наданих до суду письмових доказів, право власності на квартиру по АДРЕСА_3 належало на праві спільної сумісної власності трьом власникам, частки яких були не виділені, але є рівними, тобто по 1/3 частці за кожним.

Верховний Суд неодноразово в своїх рішеннях зазначав, що визначення судом частки співвласника у праві спільної власності на нерухоме майно за померлим не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про права особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, що свідчить, у тому числі, про неефективність способу захисту права особи відповідно до положень статті 16 ЦК України. У такому випадку спадкоємець не позбавлений можливості захисту своїх прав шляхом поданняпозову провизнання прававласності впорядку спадкування (постанови від 20 червня 2018 року у справі № 640/13903/16-ц (провадження № 61-15147св18); від 20 червня 2018 року у справі № 266/5267/18 (провадження № 61-6647св19); від 20 березня 2019 року у справі № 550/1040/16-ц (провадження № 61-28423св18); від 22 квітня 2020 року у справі № 601/2592/18 (провадження № 61-17859св19); від 22 квітня 2020 року у справі № 127/23809/18 (провадження № 61-11210св19); від 27 травня 2020 року у справі № 361/7518/16-ц (провадження № 61-43734св18), від 16 вересня 2020 року у справі № 464/1663/18 (провадження № 61-9410св19), 16 червня 2021 року у справі № 570/997/19 (провадження № 61-16257св20) 28 липня 2021 року у справі № 346/5216/18 (провадження № 61-3050св21), 28 липня 2021 року у справі № 148/2418/15 (провадження № 61-5860св21).

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З огляду на викладене правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (п. 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на порушника.

Цивільні права або інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права чи інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Велика Палата неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа та характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. напр. постанови ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 06.04.2021 у справі № 925/642/19).

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови ВП ВС від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20).

Ураховуючи викладені висновки Верховного Суду, вимоги в частині визнання розміру часток у тому числі й за померлими ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволенню не підлягають.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з вимогами пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Згідно до частин першої, третьої статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частинами першою, другою статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Оскільки вимога про відшкодування витрат позивачем не заявлялась, вони покладаються на нього.

Керуючись ст. ст. 368, 370 ЦК України, ст..ст. 10, 12, 13, 81, 141, 263, 265 ЦПК України,суд

УХВАЛИВ:

Задовольнити позов ОСОБА_2 про визнання договору дійсним, визначення часток у спільній сумісній власності частково.

Визнати дійсним договір обміну від 13 лютого 1999 року, укладеного на Універсальній товарній біржі «Біржа по торгівлі нерухомістю та транспортом» між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , ОСОБА_4 і ОСОБА_3 , предметом якого була двокімнатна квартира загальною площею 47,50 кв.м., жилою площею 28,70 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

У задоволенні іншої частини вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Відомості про сторін:

Позивач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_4 .

Відповідач Криворізька міська рада, код ЄДРПОУ 33874388, місцезнаходження за адресою: Дніпропетровська область, Криворізький район, м. Кривий Ріг, пл. Молодіжна,1.

Повний текст рішення складено 25 жовтня 2024 р.

Суддя А.В. Ткаченко