Рішення № 122577367, 25.10.2024, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 521/16901/24

Номер провадження № 2-а/521/164/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 жовтня 2024 року

Малиновський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого судді Бобуйок І.А,

за участю секретаря судового засідання Скрипченко Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу адміністративного позову ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Департаменту патрульної поліції (адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Федора Ернста, буд. 3) про скасування постанови серія ЕНА №31199144 від 05.10.2024 про притягнення до адміністративної відповідальності, -

В С Т А Н О В И В:

17.10.2024 року до суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 , в якому позивач просив:визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 3199144 від 05.10.2024 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення в розмірі 425 грн. 00 коп. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП; провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 126 КУпАП закрити в зв?язку з відсутністю в діях події і складу адміністративного правопорушення; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб?єкта владних повноважень - Департамент патрульної поліції на рахунок ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 605 грн. 60 коп.

17.10.2024 року автоматизованою системою документообігу суду, відповідно до статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України визначено головуючого суддю по справі Бобуйка Ігоря Анатолійовича.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 18.10.2024 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи по суті.

24.10.2024 року представник відповідача подав до суду заяву про перенесення розгляду справи та направлення копій матеріалів справи для відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 286 КАС України, адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Суд звертає увагу, що 18.10.2024 р. на електронну скриньку та до електронного кабінету відповідача судом було направлено ухвалу суду від 18.10.2024 р. про відкриття провадження разом з позовом та додатками до нього про що є підтвердження в матеріалах справи, а також представник відповідача Некришев Є.А. ознайомився з матеріалами справи та отримав копію ухвали про відкриття провадження 23.10.2024 року, а отже представник мав можливість подати до суду відзив на позовну заяву або пояснення з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі до першого судового засідання і такий час, з урахуванням терміновості справи, суд вважає достатнім для підготовки представника відповідача до розгляду справи, подачі відзиву до суду або пояснень по справі, а тому суд відмовляє у відкладенні розгляду справи з огляду на ч. 1 ст. 286 КАС України, де встановлено десятиденний строк для суду на розгляд справи, та вважає не поважною причиною для відкладення розгляду справи таку підставу як повторне ознайомлення з матеріалами справи.

25.10.2024 року учасники справи у судове засідання не з`явилися, повідомлялися про дату, час, місце слухання справи належним чином та своєчасно. Позивач подав до суду заяву, в якій просив суд слухати справу, призначену на 25.10.2024 року, без його особистої участі та просив позовні вимоги задовольнити. Відповідач відзиву на позовну заяву до суду не надав.

Суд, вивчивши та дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи зібрані і надані докази в їх сукупності, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

05.10.2024 року ОСОБА_1 , рухався автомобілем «Renault Master», державний номер НОМЕР_1 , по автодорозі Новомиколаївська (Старокиївське шосе) у місті Одеса на 21-му кілометрі 700 метрі. При проїзді стаціонарного блокпосту дружина позивача заздалегідь підготувала паспорти для перевірки та показала їх поліцейському та військовому, які здійснювали контроль. Однак, поліцейський жестом вказав на необхідність зупинитися. Інспектор підійшов до автомобіля з боку водія та вимагав надати протокол технічного огляду транспортного засобу, пред?явити посвідчення водія, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та поліс обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Позивач зауважив, що для перевірки полісу страхування потрібні підстави, на що інспектор відповів, що у разі відмови пред?явити його, стосовно позивача буде винесена постанова. Потім поліцейський відійшов від автомобіля та повернувся з колегою. Під час перевірки посвідчення водія позивача та реєстраційного документа на транспортний засіб стосовно позивача було складено та винесено постанову без будь-якого розгляду справи.

Враховуючи вище викладене, суд вважає, що постанова серії ЕНА № 3199144 від 05.10.2024 року є такою, що винесена з порушенням чинного законодавства з огляду на наступне.

Так, відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв?язку з адміністративним правопорушенням, інакше як на підставі і в порядку, встановленим законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечуються систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, прокурорським наглядом, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог ст. 245 КУпАП щодо своєчасного, всебічного, повного і об?єктивного з?ясування обставин справи, а також вирішення її у відповідності з законом, уповноважений орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов?язаний з?ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом?якшують і обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Судом встановлено, що право позивача на ознайомлення з доказами вчинення адміністративного правопорушення не було реалізоване інспектором поліції.

Згідно з ч. 1 ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі.

У наведених положеннях визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності.

Відповідно до ст. 278 КУпАП, орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

Згідно з приписами ст. 279 КУпАП, розгляд справи розпочинається з оголошення складу колегіального органу або представлення посадової особи, яка розглядає дану справу. Головуючий на засіданні колегіального органу або посадова особа, що розглядає справу, оголощує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз?яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов?язки. На засіданні заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання.

Аналогічні вимоги передбачені і п.9 розділу ІІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС від 07.11.2015 року №1395.

Керуючись вищевикладеним, суд заначає, що Інспектор ухвалив оскаржувану постанову без підготовки до розгляду справи; особі, яка притягається до адміністративної відповідальності належним чином не було роз?яснено процесуальні права, а головне - не були дослідженні докази та вирішені клопотання.

Судом встановлено, що вищевикладене свідчить про винесення постанови з порушенням вимог ст. ст. 278, 279 КУпАП. Також суд заначає, що розгляд справи фактично був відсутній, були допущені порушення вимог, передбачені ст. 268 КУпАП. Разом з тим, Інспектор ухвалив оскаржувану постанову без своєчасного, всебічного, повного і об?єктивного з?ясування обставин справи.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов?язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Порядок притягнення осіб до адміністративної відповідальності встановлений Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про дорожній рух», цей закон регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов?язки і відповідальність суб?єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об?єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання.

Статтею 14 вищевказаного закону визначено, що учасники дорожнього руху зобов?язані, зокрема, знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам.

Відповідно до пункту 1,3 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306, учасники дорожнього руху зобов?язані знати та неухильно виконувати вимоги цих правил.

Згідно пункту 1.9 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306, особи, які порушують ці правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Приписами п. 2.1 ПДР України встановлено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб, поліс (сергифікат) обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Відповідальність за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП настає за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред?явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»), або не пред`явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов?язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про дорожній рух», водій зобов?язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, а водії військових транспортних засобів - на вимогу посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, пред?являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Відповідно до ст. 32 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський має право вимагати в особи пред?явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в документах, у таких випадках: якщо особа володіє зовнішніми ознаками, схожими на зовнішні ознаки особи, яка перебуває в розшуку, або безвісно зниклої особи; якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення; якщо особа перебуває на території чи об?єкті із спеціальним режимом або в місці здійснення спеціального поліцейського контролю; якщо в особи є зброя, боєприпаси, наркотичні засоби та інші речі, обіг яких обмежений або заборонений, або для зберігання, використання чи перевезення яких потрібен дозвіл, якщо встановити такі права іншим чином неможливо; якщо особа перебуває в місці вчинення правопорушення або дорожньо-транспортної пригоди, іншої надзвичайної події; якщо зовнішні ознаки особи чи транспортного засобу або дії особи дають достатні підстави вважати, що особа причетна до вчинення правопорушення, транспортний засіб може бути знаряддям чи об?єктом вчинення правопорушення.

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», встановлено вичерпний перелік можливих підстав для зупинення транспортного засобу.

Частиною 2 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліцейський зобов?язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті.

Водночас п. 2 ч. 1 ст. 32 Закону України «Про Національну поліцію» вказано, що поліцейський має право вимагати в особи пред?явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення.

Аналіз наведених вище положень нормативно-правових актів дає підстави для висновку, що поліцейський має право вимагати у водія пред?явлення документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що така особа вчинила або має намір вчинити правопорушення (одна із вичерпного переліку підстав) та безпосередньо при оформленні дорожньо-транспортної пригоди. У випадку, якщо поліцейський належним чином не зафіксував факту порушення особою Правил дорожнього руху, вимоги відповідної посадової особи про пред?явлення водієм документів є неправомірними.

Наведена правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 15.03.2019 по справі №686/11314/17 та від 22.10.2019 по справі №161/7068/16-а.

Стаття 62 Конституції України передбачає, що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Суд зазначає, що відсутність будь-яких фактичних даних, що підтверджують порушення Позивачем вимог Правил дорожнього руху України, які могли б бути (чи були) підставою для зупинки транспортного засобу, а також відсутність будь-яких доказів складання матеріалів про порушення ПДР - свідчать про безпідставність та незаконність перевірки в Позивача документів, визначених п. 2.1 ПДР та відповідно підстав для застосування до Позивача санкції, передбаченої ч. 1 ст. 126 КУпАП.

Аналогічний висновок щодо застосування вимог процесуального права, викладений у постанові Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №545/3654/16-а.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3 Порядку встановлення особливого режиму в?їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 року №1455, блокпостом є посилений контрольно-пропускний пункт, який за рішенням військового командування тимчасово встановлюється на вході/виході (в?їзді/виїзді) на територію/з території, де введено воєнний стан і встановлено особливий режим (за винятком державного кордону), на якому облаштовуються місця для перевірки осіб, транспортних засобів, багажу та вантажів, позиції вогневих засобів та бойової техніки, місця для відпочинку та забезпечення життєдіяльності особового складу, який виконує завдання на такому пункті, до складу якого можуть входити службові особи військових формувань та правоохоронних органів, які відповідно до закону залучені до здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

Пункт 20 Постанови КМУ №1455 визначає, що включається до заходів контролю в?їзду/виїзду:

1) на блокпостах: перевірку документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи; перевірку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу (документів на транспортний засіб, документів на вантаж, дорожнього листа тощо); проведення огляду транспортного засобу та вантажу (товару) щодо відповідності документам на вантаж (товар); затримання осіб, транспортних засобів, вантажу (товару), проведення їх огляду та передачу їх уповноваженим представникам правоохоронних органів; тимчасове обмеження (заборону) руху транспортних засобів та осіб;

2) поза межами блокпостів: виявлення порушення встановленого порядку переміщення осіб, транспортних засобів, вантажів (товарів) на територію, де встановлено особливий режим; затримання осіб, транспортних засобів, вантажу (товару), проведення їх огляду та передачу їх уповноваженим представникам правоохоронних органів.

Відповідно до пункту 5 Порядку перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян під час забезпечення заходів правового режиму воєнного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністів України від 29.12.2021 року №1456 (далі - Постанова КМУ №1456) право на проведення перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян надано відповідним уповноваженим особам Національної поліції, СБУ, Національної гвардії, Держприкордонслужби, ДМС, Держмитслужби та Збройних Сил, які визначені в наказі коменданта.

Пункт 7 Постанови КМУ №1456 визначає перелік випадків, коли уповноважена особа має право вимагати в особи пред?явлення нею документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи: якщо особа має зовнішні ознаки, схожі на ознаки особи, яка перебуває в розшуку, або безвісно зниклої особи; якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення; якщо особа перебуває на території чи об?єкті із спеціальним режимом; якщо в особи є зброя, боєприпаси, наркотичні засоби та інші речі, обіг яких обмежений або заборонений або для зберігання, використання чи перевезення яких потрібен дозвіл, якщо встановити такі права іншим чином не можливо; якщо особа перебуває в місці вчинення кримінального, адміністративного правопорушення або дорожньо-транспортної пригоди, іншої надзвичайної події; якщо зовнішні ознаки особи чи транспортного засобу або дії особи дають достатні підстави вважати, що особа причетна до вчинення правопорушення, транспортний засіб може бути знаряддям чи об?єктом вчинення правопорушення; порушення особою відповідних заборон, введених на території, де запроваджено правовий режим воєнного стану.

Відповідно до пункту 10 Постанови КМУ № 1456 уповноважена особа має право зупиняти транспортні засоби в разі: порушення водієм Правил дорожнього руху; якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу; якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об?єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення; якщо транспортний засіб перебуває в розшуку; необхідності здійснення опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути; необхідності залучення водія транспортного засобу до надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху або поліцейським або як свідка під час оформлення протоколів про адміністративні правопорушення чи матеріалів дорожньо-транспортних пригод; необхідності обмеження чи заборони руху транспортних засобів; якщо спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху; порушення порядку визначення і використання на транспортному засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв; проїзду транспортних засобів через блокности та контрольні пункти в?їзду-виїзду.

Відповідно до пункту 21.2 статті 21 Закону України «Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» контроль за наявністю договорів обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється: відповідними підрозділами Національної поліції при складанні протоколів щодо порушень Правил дорожнього руху та оформленні матеріалів дорожньо-транспортних пригод; органами Державної прикордонної служби України під час перетинання транспортними засобами державного кордону України.

Отже, враховуючи аналіз наведеного вище законодавства, зупинка транспортного засобу на блокпосту є правомірною, однак, під час такої зупинки поліцейські мають право вимагати від водія лише документ, що посвідчує його особу. Пред?явлення інших документів, зокрема полісу обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності, законодавством не передбачено. Отже, вимога працівників поліції пред?явити страховий поліс під час проїзду блокпосту є незаконною.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про неправомірність винесення постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 3199144 від 05.10.2024 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП.

Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Стаття 252 КУпАП визначає, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об?єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

При цьому, підставою для притягнення тієї чи іншої особи до адміністративної відповідальності є вчинення адміністративного правопорушення.

Обов?язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Щодо покладення обов?язку доказування саме на відповідача в подібних правовідносинах вказано у постановах Верховного Суду від 08 листопада 2018 року по справі № 201/12431/16-а, від 23 жовтня 2018 року по справі №743/1128/17, від 15 листопада 2018 року по справі № 524/5536/17, від 24 липня 2019 по справі №161/10598/16-а, від 17 липня 2019 року по справі № 295/3099/17, від 07 серпня 2019 року по справі № 754/10826/16.

У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини суд не вправі самостійно відшукувати докази винуватості особи, адже таким чином суд неминуче перебирає на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (Справа «Karelin v. Russia» від 20 вересня 2016 року). Оцінюючи докази, суд застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом», яке має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпції фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Склад адміністративного правопорушення - це сукупність установлених законом об?єктивних і суб?єктивних ознак, які характеризують діяння як адміністративне правопорушення (проступок). До складу адміністративного правопорушення належать ознаки, притаманні об?єкту, об?єктивній і суб?єктивній сторонам та суб?єкту правопорушення.

У відповідності до п. 1 ст. 247 КУпАП правовою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність складу вчиненого адміністративного правопорушення, що має підтверджуватися належними та допустимими доказами. При цьому Кодексом України про адміністративні правопорушення встановлюється чітка стадійність притягнення особи до відповідальності: виявлення правопорушення, фіксація правопорушення, формування доказової бази (матеріалів справи), розгляд справи про адміністративне правопорушення

Отже, суд звертає увагу, що системний аналіз положень КУпАП дає підстави для висновку, що якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, уповноважена посадова особа зобов?язана здобути докази винуватості особи у вчиненні правопорушення.

Такі ж вимоги містяться у відомчому нормативному акті в Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, яка затверджена наказом МВС України від 06.11.2015р. №1376.

В іншому випадку, застосування адміністративного стягнення до особи за відсутності будь-яких доказів її протиправної дії чи бездіяльності не відповідатиме принципу верховенства права і міститиме ознаки свавільного застосування адміністративних повноважень. Така позиція суду грунтується на правових висновках, які зроблені Конституційним Судом України в рішенні від 22.12.2010р. у справі № 23-рп/2010.

Судом встановлено, що у даному випадку вина позивача не була жодним чином підтверджена, що свідчить про відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпА, оскільки єдиним доказом вчинення позивачем інкримінованого адміністративного правопорушення є сама оскаржувана постанова по справі про адміністративне правопорушення. Інших доказів на підтвердження винуватості Позивача у вчинені адміністративного правопорушення при винесенні оскаржуваної постанови Інспектором надано не було.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 26.04.2018 року у справі №838/1/17 оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вчинення ним правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб?єкта владних повноважень, який виконував функції нагляду та контролю за безпекою дорожнього руху, щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Як вбачається судом з матеріалів справи, Інспектором, який є суб?єктом владних повноважень, всупереч вимогам частини 2 статті 72 КАС України, не надано жодних належних і допустимих у розумінні статтей 73, 74 КАС України доказів, які б підтверджували правомірність винесення ним оскаржуваних постанов про адміністративне правопорушення.

У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксоване у встановленому законом порядку, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права викладений у постановах Верховного Суду від 08.07.2020 р. (справа №463/1352/16-а), від 30.05.2018 р. (справа №175/1982/17), від 26.05.2018 р. (№ 338/1/17).

У відповідності до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції ООН про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов?язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього обвинувачення. Поняття справедливого судового розгляду передбачає можливість для особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, бути присутнім на засіданні, а також необхідність перевірити точність її тверджень і зіставляти їх з матеріалами судової справи.

Слід зазначити, що починаючи зі справ «Енгель та інші проти Нідерландів» («Engel and Others v. the. Netherlands», 08.06.1976, no. 5100/71, 5101/71, 5102/71, 5354/72, 5370/72), «Озпюрк проти Німеччини» («Ozturk v. Germany», 21.02.1984, по. 8544/79), «Лутц проти Німеччини» («Lutz v. Germany», 25.08.1987, no. 9912/82) ЄСПЛ тлумачить поняття «кримінальний» автономно, тобто незалежно від національної термінології, включаючи сюди адміністративні, дисциплінарні, митні проступки тощо. У деяких справах проти України ЄСПЛ констатував порушення стагей 6 і 7 Конвенції, а також ст. 2 Протоколу №7 до Конвенції у справах про адміністративні правопорушення, як наприклад, у справах «Ґурепка проти України» («Gurepka v. Ukrain», 06.09.2005, no. 61406/00), «Гурепка проти України (№2)» «Gurepka v. Ukraine (no. 2)», 08.04.2010, no. 38789/04), «Лучанінова проти України» («Luchaninova v. Ukraine», 09.06.2011, по. 16347/02), «Веренцов проти України» («Vyerentsov v. Ukraine», 11.04.2013, по. 20372/11) та інші.

Таким чином, відповідно до усталеної практики ЄСПЛ при розгляді справ про адміністративні правопорушення національні органи влади мають дотримуватися гарантій, притаманних кримінальному провадженню.

У справі «Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain» від 6 грудня 1998 року (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинуватості вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов?язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.

Звертаючись до рішень Європейського суду з прав людини, а саме: «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 року, Суд неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суди мають застосовувати принципи доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об?єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб?єктивну сторону.

Суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення від 21 жовтня 2011 року у справі «Коробов проти України»), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства»

Доведення «поза розумним сумнівом» відображає максимальний стандарт, що має відношення до питань, що вирішуються, при визначенні кримінальної відповідальності. Ніхто не повинен позбавлятися волі або піддаватися іншому покаранню за рішенням суду, якщо вина такої особи не доведена «поза розумним сумнівом (Sevtap Veznedaroglu v. Turkey (Севтап Везнедароглу проти Турції),

Суд зазначає, що всі сумніви відносно доведеності вини слід тлумачити на користь особи, а не суб?єкта владних повноважень, оскільки вказаний конституційний принцип, поряд з іншими, є гарантією захисту від безпідставного притягнення осіб до юридичної відповідальності.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливо лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Також, відповідно ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за обставин відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до ч. 1-5 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд акцентує увагу відповідача, що згідно ч. 4 ст. 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Отже, суд враховує, що відповідачем доказів, які б підтверджували факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 126 ч. 1 КУпАП, та відзиву на позовну заяву не надано, а можливість збирання нових доказів та подання відзиву після ухвалення постанови що оскаржується, вичерпана, приймаючи до уваги приписист. 77 КАС України, суд вважає, що відповідач визнав позов, а постанова по справі про адміністративне правопорушення підлягає скасуванню.

Ст.20КАС Українивказано,що місцевимзагальним судамяк адміністративнимсудам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Згідно ч. 3 ст.286КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:

1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;

2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);

3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;

4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Враховуючи вимоги ч. 3 ст. 286 КАС України, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовної вимоги щодо визнання оскаржуваної постанови протиправною.

Згідно з ч. 1ст.139 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи все вищевикладене та керуючись статтями 19, 63 Конституції України, статтями ч. 2 ст. 122, 222, 251, 252, 258, 268, 278, 279 КУпАП, ст. ст. 42, 49, 55, 57, 60, 72, 73, 77, 78, 79, 139, 159, 165, 165, 286 КАС України,

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Департаменту патрульної поліції (адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Федора Ернста, буд. 3) про скасування постанови серія ЕНА №31199144 від 05.10.2024 про притягнення до адміністративної відповідальності - - задовольнити частково.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 3199144 від 05.10.2024 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення в розмірі 425 грн. 00 коп. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП.

Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 126 КУпАП закрити в зв?язку з відсутністю в діях події і складу адміністративного правопорушення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб?єкта владних повноважень - Департамент патрульної поліції (Код ЄДРПОУ: 40108646, адреса: вул. Ф. Ернста, буд. 3, м. Київ, 03048) на рахунок ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 605 грн. 60 коп.

В іншій частині позову відмовити.

Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення.

ГОЛОВУЮЧИЙ: І.А.Бобуйок