Рішення № 122549594, 22.10.2024, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2024 року Справа№200/5263/24

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Бабіча С.І., розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправною бездіяльності та про зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - 1-й відповідач) та до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - 2-й відповідач), відповідно до якого просить:

- визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо незарахування до загального стажу ОСОБА_1 періодів здійснення підприємницької діяльності з 09.10.1996 року по 28.02.1999 року, з 01.04.1999 року по 31.05.1999 року, з 01.07.1999 року по 31.08.1999 року, з 01.10.1999 року по 30.11.1999 року, з 01.01.2001 року по 31.12.2001 року, з 01.01.2003 року по 01.01.2004 року згідно зі статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове пенсійне страхування" - протиправною;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області та Головне управління Пенсійного фонду в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.10.2023 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням стажу за періоди здійснення підприємницької діяльності з 09.10.1996 року по 28.02.1999 року, з 01.04.1999 року по 31.05.1999 року, з 01.07.1999 року по 31.08.1999 року, з 01.10.1999 року по 30.11.1999 року, з 01.01.2001 року по 31.12.2001 року, з 01.01.2003 року по 01.01.2004 року.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що 10.10.2023 року на наслідками розгляду його заяви від 02.10.2023 року 2-м відповідачем було прийнято рішення, яким позивачу було відмовлено у призначенні пенсії через відсутність необхідного страхового стажу.

Після тривалого листування з органами Пенсійного фонду позивачем було з`ясовано, що під час розгляду заяви від 02.10.2023 року та прийняття рішення від 10.10.2023 року до страхового стажу позивача не зараховано періоди здійснення підприємницької діяльності, зокрема, з 09.10.1996 року по 28.02.1999 року, з 01.04.1999 року по 31.05.1999 року, з 01.07.1999 року по 31.08.1999 року, з 01.10.1999 року по 30.11.1999 року, з 01.01.2001 року по 31.12.2001 року та з 01.01.2003 року по 01.01.2004 року.

Із вказаним рішенням 2-го відповідача позивач не погоджується і вважає бездіяльність відповідачів щодо незарахування до його загального стажу зазначених періодів здійснення підприємницької діяльності - протиправною.

1-й відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд повністю відмовити у задоволенні позову.

Зокрема, у відзиві на позов 1-й відповідач вказує на те, що розгляд заяви позивача від 02.10.2023 року та прийняття відповідного рішення щодо відмови у призначенні пенсії здійснювались Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області, тобто Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо позивача жодних дій не вчиняло і не є належним відповідачем у цій справі.

Водночас, 1-й відповідач у відзиві на позов зазначає, що за наслідками розгляду заяви позивача від 02.10.2023 року, наданих документів, а також індивідуальних відомостей про застраховану особу страховий стаж позивача склав 21 рік 2 місяці 12 днів, при цьому до страхового стажу позивача були не зараховані спірні періоди здійснення підприємницької діяльності через відсутність відомостей щодо виду системи оподаткування та щодо сплати страхових внесків, а також через ненадання документів про сплату єдиного податку.

За даних обставин 2-м відповідачем було прийнято рішення від 09.05.2024 року, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку з відсутністю на дату звернення необхідного страхового стажу - 29 років.

2-й відповідач відзиву на позовну заяву до суду не надав.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 05.08.2024 року на підставі поданої позивачем заяви про поновлення строку звернення до суду з даним позовом визнано поважними причини пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом та поновлено зазначений строк, позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправною бездіяльності та про зобов`язання вчинити певні дії було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 200/5263/24 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Одночасно даною ухвалою судом було частково задоволено клопотання позивача щодо звільнення від сплати чи відстрочення сплати судового збору і відстрочено позивачу сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі, а також витребувано у позивача та у відповідачів по справі додаткові пояснення і докази.

На виконання вимог вказаної ухвали позивачем були надані письмові пояснення, у яких він зазначив, що у спірні періоди перебував на спрощеній системі оподаткування, проте не може надати суду документи щодо сплати єдиного податку через евакуацію з м. Донецька у 2014 році. При цьому на звернення до з цього приводу до податкових органів позивача було повідомлено про неможливість надання відповідних підтверджуючих документів.

Як видно з відомостей програмного забезпечення "Діловодство спеціалізованого суду", ухвалу суду від 05.08.2024 року було доставлено до електронного кабінету 2-го відповідача у підсистемі "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи 07.08.2024 року о 19 годині 22 хвилині.

Крім того, копію ухвали від 05.08.2024 року було направлено на електронну поштову адресу 2-го відповідача (gu@kh.pfu.gov.ua), яка була зазначена позивачем у позові, проте, як вже було вказано, 2-м відповідачем відзиву на позов до суду не надано. Причин неподання відзиву на позов 2-м відповідачем суду теж не повідомлено.

Положеннями частини 2 статті 175 КАС України установлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За частиною 4 статті 159 КАС України неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Частиною 5 статті 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе розглянути дану справу на підставі наявних у суду матеріалів та прийняти дане рішення у порядку письмового провадження.

Дослідивши наявні у справі докази, повно і всебічно встановивши всі її обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Позивач у справі, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; зареєстроване місце проживання в якості ВПО: АДРЕСА_2 .

Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, код за ЄДРПОУ 13486010, місцезнаходження: 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, пл. Соборна, буд. 3, та Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, код за ЄДРПОУ 14099344, місцезнаходження: 61022, Харківська область, м. Харків, площа Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, є органами державної влади, про що зазначено у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Як видно зі змісту витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 22.07.2023 року, позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 09.10.1996 року (дата запису - 23.05.2005 року), державна реєстрація припинення підприємницької діяльності здійснена 06.02.2017 року.

02.10.2023 року позивач звернувся до органів Пенсійного фонду із заявою (разом із доданими документами) про призначення пенсії за віком у порядку, визначеному нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 року (далі - Закон № 1058-IV).

Подана заява була опрацьована за принципом екстериторіальності згідно з Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області.

10.10.2023 року за наслідками розгляду цієї заяви 2-м відповідачем прийнято рішення № 032750003092, яким позивачу було відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 Закону № 1058-IV.

Копію даного рішення, разом із супровідним листом Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 18.10.2023 року, надано суду позивачем.

Водночас, 1-м відповідачем надано копію рішення 2-го відповідача № 032750003092 від 09.05.2024 року, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 Закону № 1058-IV.

Надані рішення 2-го відповідача від 10.10.2023 року та від 09.05.2024 року містять один і той самий номер - 032750003092, є однаковими за своїм змістом (за виключенням кількості наявного у заявника страхового стажу) та прийняті 2-м відповідачем за наслідками розгляду однієї й тієї ж заяви позивача від 02.10.2023 року.

Отже, 2-м відповідачем за наслідками розгляду заяви позивача від 02.10.2023 року двічі приймалися рішення, якими позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 Закону № 1058-IV, - рішення від 10.10.2023 року № 032750003092 та рішення від 09.05.2024 року № 032750003092.

Як видно зі змісту зазначених рішень, за наданими документами до страхового стажу позивача зараховано всі періоди, при цьому страховий стаж позивача склав:

- за рішенням від 10.10.2023 року - 20 років 6 місяців 5 днів;

- за рішенням від 09.05.2024 року - 21 рік 2 місяці 12 днів.

Жодних відомостей про періоди, що не були зараховані до страхового стажу позивача, вказані рішення не містять.

Позивач зазначає, що з метою з`ясування періодів, які не були зараховані до страхового стажу (згідно з наданими документами) він неодноразово звертався, у тому числі через свого уповноваженого представника, до органів Пенсійного фонду України.

На підтвердження цих обставин позивачем надано відповідні звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (звернення від 31.10.2023 року та від 15.03.2024 року, листи-запити від 25.04.2024 року, від 07.05.2024 року та від 16.05.2024 року).

Як видно зі змісту відповідей, наданих пенсійними органами на ці звернення (листи від 08.12.2023 року, від 14.03.2024 року, від 02.05.2024 року, від 21.05.2024 року) та наданого до суду розрахунку стажу позивача (форма РС-право), при розгляді заяви від 02.10.2023 року до страхового стажу позивача не зараховані зі спірних такі періоди здійснення підприємницької діяльності: з 09.10.1996 року по 28.02.1999 року, з 01.04.1999 року по 31.05.1999 року, з 01.07.1999 року по 31.08.1999 року, з 01.10.1999 року по 30.11.1999 року, з 01.01.2001 року по 31.12.2001 року, з 01.01.2003 року по 01.01.2004 року.

Інші періоди здійснення підприємницької діяльності позивачем (у тому числі періоди після 01.01.2004 року) не є спірними у цій справі.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основи соціального захисту, форми та види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України).

Принципи, засади і механізми призначення, перерахунку і виплати пенсії визначаються положеннями Закону № 1058-IV.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно з цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Згідно зі статтею 1 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Відповідно до вимог частини 1 статті 26 Закону № 1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.

Частиною 2 статті 24 Закону № 1058-IV установлено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів і в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

За змістом частини 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

Порядок підтвердження стажу роботи регламентується статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-ХІІ від 05.11.1991 року (далі - Закон № 1788-ХІІ), який діяв до набрання чинності Законом № 1058-IV.

Згідно з положеннями статті 62 Закону № 1788-ХІІ (які кореспондуються зі статтею 48 Кодексу законів про працю України) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Саме такий Порядок був затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року (далі - Порядок № 637).

Відповідно до пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку № 637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з пунктом 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).

У довідці має бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.

У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до підпункту 2 пункту 2.1. Порядку № 22-1 до заяви про призначення пенсії додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637.

Аналіз наведених правових норм дозволяє дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж, є трудова книжка і лише у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, може постати необхідність у використанні додаткових даних для підтвердження стажу.

Пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах під час встановлення трудового стажу також констатовано Верховним Судом у постанові від 16.09.2022 року у справі № 560/1399/19.

У трудовій книжці позивача серії НОМЕР_3 від 18.02.1983 року записи стосовно спірних періодів здійснення підприємницької діяльності відсутні.

Натомість, надані до матеріалів даної справи індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) свідчать про те, що у 1999, 2000, 2002 роках позивач здійснював підприємницьку діяльність (код страхувальника - 2286413174).

Даних про здійснення позивачем підприємницької діяльності у 2001, 2003, 2004 роках зазначені індивідуальні відомості про застраховану особу не містять.

Суд зазначає, що відповідно до вимог підпункту 1 пункту 3-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 01.01.1998 року по 30.06.2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності, та з 01.07.2000 року по 31.12.2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).

Як установлено судом, спірні періоди здійснення підприємницької діяльності не були зараховані до страхового стажу позивача при розгляду його заяви від 02.10.2023 року, зокрема, через відсутність відомостей щодо виду системи оподаткування та щодо сплати страхових внесків, а також через ненадання документів про сплату єдиного податку.

Суд зауважує, що нормативно-правові акти пенсійного законодавства чітко не визначають підстав зарахування до страхового стажу періодів здійснення підприємницької діяльності позивача з 09.10.1996 року по 31.12.1997 року (у межах спірних періодів) та не дають чіткої відповіді на питання стосовно можливості зарахування до страхового стажу періодів здійснення позивачем підприємницької діяльності за вказаний період без надання документів про сплату страхових внесків.

У той же час, норми законодавства свідчать про можливість зарахування до страхового стажу періоду провадження підприємницької діяльності з 01.01.1998 року по 30.06.2000 року на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності (а не на підставі довідки про сплачені страхові внески) і лише з 01.07.2000 року по 31.12.2017 року такий період може бути зарахований до страхового стажу лише за наявності відомостей про сплату страхових внесків або єдиного внеску, незалежно від сплаченого розміру (окрім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).

При цьому судом не приймаються до уваги доводи 1-го відповідача, із посиланням на положення абзацу 4 підпункту 2 пункту 2.1. розділу ІІ Порядку № 22-1, на необхідність надання позивачем для підтвердження періоду здійснення підприємницької діяльності до 01.01.2004 року документів про сплату страхових внесків чи єдиного податку, оскільки за вказаною вище нормою підпункту 1 пункту 3-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV період ведення підприємницької діяльності з 01.01.1998 року по 30.06.2000 року може бути зарахований до страхового стажу за наявності лише довідки про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності (про що також зазначено у абзаці 4 підпункту 2 пункту 2.1. розділу ІІ згаданого Порядку № 22-1).

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 22.07.2023 року, позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець 09.10.1996 року (РНОКПП НОМЕР_2 ), з 09.10.1996 року був взятий податковим органом на облік як платник єдиного внеску.

Таким чином, оскільки позивач здійснював підприємницьку діяльність в період до набрання чинності Законом № 1058-IV, а законодавець передбачав можливість зарахування до страхового стажу періодів здійснення підприємницької діяльності по 30.06.2000 року на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності, враховуючи конституційне право особи на пенсійне забезпечення та приймаючи до уваги однаковий правовий статус "суб`єкта підприємницької діяльності", який існував як у період здійснення позивачем підприємницької діяльності, так і в період з 01.01.1998 року (період зазначений в Законі № 1058-IV), суд приходить до висновку, що 2-м відповідачем безпідставно не були зараховані до страхового стажу позивача періоди здійснення підприємницької діяльності з 09.10.1996 року по 28.02.1999 року, з 01.04.1999 року по 31.05.1999 року, з 01.07.1999 року по 31.08.1999 року та з 01.10.1999 року по 30.11.1999 року.

Водночас, з огляду на зміст підпункту 1 пункту 3-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV в частині можливості зарахування до страхового стажу періодів ведення підприємницької діяльності з 01.07.2000 року по 31.12.2017 року, та враховуючи, що ані записами у трудовій книжці позивача, ані індивідуальними відомостями про застраховану особу не підтверджуються факти здійснення позивачем підприємницької діяльності у 2001, 2003, 2004 роках та сплати позивачем страхових внесків (єдиного податку), суд приходить до висновку про те, що періоди здійснення підприємницької діяльності з 01.01.2001 року по 31.12.2001 року та з 01.01.2003 року по 01.01.2004 року правомірно не були зараховані 2-м відповідачем до страхового стажу позивача.

Соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення у випадку повної, часткової, тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.

Тобто позивач, як громадянин України, у розрізі даної справи, за умови підтвердження трудового стажу, наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних (надуманих) підстав.

Правова позиція аналогічного змісту була викладена Верховним Судом у постановах від 28.08.2018 року у справі № 175/4336/16-а, від 25.09.2018 року у справі № 242/65/17 та від 27.02.2019 року у справі № 423/3544/16-а.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про протиправність прийнятих 2-м відповідачем рішень від 10.10.2023 року та від 09.05.2024 року за № 032750003092.

Щодо обраного позивачем способу захисту суд вважає за необхідне зазначити таке.

У позовній заяві позивач просить суд, зокрема, визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо незарахування до загального стажу позивача вказаних у позові періодів здійснення підприємницької діяльності.

Суд зауважує, що дія - це активна поведінка, під час якої приймаються певні рішення, вчиняються певні активні дії, які змінюють існуюче (статичне) положення, а бездіяльність - це пасивна поведінка, тобто невиконання будь-яких активних дій в конкретних умовах.

У даному випадку 2-м відповідачем були вчинені певні активні дії, шляхом прийняття рішень від 10.10.2023 року та від 09.05.2024 року за № 032750003092, якими позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком на підставі його заяви від 02.10.2023 року.

Суд зазначає, що за наявності протиправного рішення (яке створює негативні правові наслідки для позивача) суб`єкта владних повноважень про відмову в призначенні пенсії, як результату вчинення ним відповідних дій, визнання його бездіяльності щодо незарахування до страхового стажу певних періодів не є необхідним, ефективним та достатнім способом захисту порушених прав і саме по собі не призведе до відновлення порушених прав.

У даному разі необхідним, ефективним і достатнім способом захисту та відновлення порушених прав позивача є визнання протиправним та скасування рішень про відмову в призначенні пенсії позивачу, а також зобов`язання повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком, з урахуванням стажу за періоди здійснення підприємницької діяльності, які підлягають зарахуванню до його страхового стажу за цим рішенням суду.

Як зазначається у позові та не заперечується 1-м відповідачем, заяву від 02.10.2023 року про призначення пенсії (разом з доданими до неї документами) було подано позивачем до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.

Згідно з абзацом 13 пункту 4.2. Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

За результатами автоматичного розподілу справ у електронній підсистемі заява була опрацьована за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області, про що свідчить зміст наданих суду рішень.

Тобто розгляд заяви позивача від 02.10.2023 року та прийняття відповідних рішень здійснювалися Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області, а не Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Суд зазначає, що дії зобов`язального характеру, як спосіб поновлення порушених прав, можуть бути застосовані судом виключно до того органу, дії, бездіяльність чи рішення якого визнані протиправними та (або) скасовані.

Отже, у даній справі дії зобов`язального характеру можуть бути застосовані лише до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, як до того органу, рішення якого визнаються судом протиправними і скасовуються.

За даних обставин пред`явлення позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області позбавлено фактичних і юридичних підстав.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктом 10 частини 2 та абзацом 2 частини 4 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Враховуючи викладені у цьому рішенні висновки суду і встановлені судом обставини, з метою забезпечення повного, належного і ефективного захисту прав позивача та реального їх поновлення, суд вважає за необхідне застосувати положення частини 2 статті 9 та статті 245 КАС України та частково задовольнити позовні вимоги шляхом:

- визнання протиправними та скасування прийнятих Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області рішень від 10.10.2023 року № 032750003092 та від 09.05.2024 року № 032750003092, якими ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні пенсії за віком;

- зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.10.2023 року про призначення пенсії за віком, із зарахуванням до його страхового стажу періодів здійснення підприємницької діяльності з 09.10.1996 року по 28.02.1999 року, з 01.04.1999 року по 31.05.1999 року, з 01.07.1999 року по 31.08.1999 року, з 01.10.1999 року по 30.11.1999 року.

У задоволенні решти позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області та у задоволенні позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області слід відмовити.

Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, із застосуванням положень частини 2 статті 9 та статті 245 КАС України.

На підставі відповідного клопотання ухвалою суду від 05.08.2024 року позивачу було відстрочено сплату судових витрат до винесення судового рішення у цій справі.

Судом установлено, що станом на момент прийняття даного рішення судові витрати позивачем не сплачені.

Згідно з частиною 2 статті 133 КАС України у разі, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами згідно з судовим рішенням у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 3 статті 139 КАС України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Розмір судових витрат у зв`язку з розглядом даної справи судом (з огляду на подання позовної заяви в електронній формі) становить 968,96 грн, доказів понесення інших судових витрат позивачем суду не надано.

Визначаючи кількість вимог немайнового характеру, які були заявлені позивачем, суд враховує, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, зобов`язання прийняти рішення, вчинити дії чи утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дій чи бездіяльності є однією вимогою (постанова Верховного Суду від 06.10.2020 року у справі № 826/11984/16).

Суд, застосувавши частину 2 статті 9 і статтю 245 КАС України, задовольнив пов`язані між собою немайнові позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності та про зобов`язання вчинити певні дії відносно 2-го відповідача, у зв`язку з чим до Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань 2-го відповідача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 968,96 грн.

Керуючись нормами Конституції України, Законів України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та "Про пенсійне забезпечення", постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній", постановою правління Пенсійного фонду України "Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та Кодексом адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправною бездіяльності та про зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати прийняті Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області рішення від 10.10.2023 року № 032750003092 та від 09.05.2024 року № 032750003092, якими ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код за ЄДРПОУ 14099344, місцезнаходження: 61022, Харківська область, м. Харків, площа Свободи, буд. 5) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; зареєстроване місце проживання в якості ВПО: АДРЕСА_2 ) від 02.10.2023 року про призначення пенсії за віком, із зарахуванням до його страхового стажу періодів здійснення підприємницької діяльності з 09.10.1996 року по 28.02.1999 року, з 01.04.1999 року по 31.05.1999 року, з 01.07.1999 року по 31.08.1999 року, з 01.10.1999 року по 30.11.1999 року.

У задоволенні решти позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області та у задоволенні позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код за ЄДРПОУ 14099344, місцезнаходження: 61022, Харківська область, м. Харків, площа Свободи, буд. 5) до Державного бюджету України судові витрати по сплаті судового збору у зв`язку з розглядом даної справи судом в розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.

Повне судове рішення складене 22 жовтня 2024 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або після прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.І. Бабіч