Ухвала суду № 122537255, 18.10.2024, Перечинський районний суд Закарпатської області

Справа № 304/2598/24 Провадження № 1-кс/304/822/2024

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 жовтня 2024 року м. Перечин

Слідчий суддя Перечинського районного суду Закарпатської області ОСОБА_1 , з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , підозрюваного ОСОБА_4 , його захисника адвоката ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду клопотання старшого слідчого СВ відділення поліції № 1 Ужгородського районного управління Головного управління Національної поліції в Закарпатській області ОСОБА_6 , погоджене прокурором Перечинського відділу Ужгородської окружної прокуратури ОСОБА_3 на підставі матеріалів кримінального провадження, внесених до ЄРДР за № 42024072030000016 від 13 лютого 2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України відносно

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Букове Виноградівського району Закарпатської області, зареєстрованого у АДРЕСА_1 , мешканця АДРЕСА_2 , пенсіонера, особи з інвалідністю ІІ групи, громадянина України, раніше не судимого,

про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,

У С Т А Н О В И В :

слідчий ОСОБА_6 звернувся до слідчого судді з даним клопотанням на підставі матеріалів кримінального провадження, внесених до ЄРДР за № 42024072030000016 від 13 лютого 2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України про застосування відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до 60 діб з можливістю внесення застави у розмірі шестисот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Клопотання мотивує тим, що слідчим відділенням відділення поліції №1 здійснюється досудове розслідування вказаного кримінального провадження за підозрою ОСОБА_4 та ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України. Так, досудовим розслідуванням встановлено, що у невстановлений час та місці у ОСОБА_4 виник злочинний умисел, спрямований на організацію незаконного переправлення осіб призовного віку від 18 до 60 років, яким обмежено виїзд через державний кордон України всупереч обмеженням, встановленим Законом України «Про правовий режим воєнного стану», з корисливих мотивів. Так ОСОБА_4 розробив злочинну схему, за якою особа призовного віку від 18 до 60 років за його сприяння, що виразилося у наданні усних інструкцій, порад та вказівок, перетинає державний кордон поза пунктами пропуску. На виконання вказаної схеми ОСОБА_4 у липні 2024 року зустрівся у м. Ужгороді із ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та достовірно знаючи, що останньому обмежено виїзд за кордон, повідомив про те, що організовує перетин кордону поза пунктами пропуску за грошову винагороду. Після цього ОСОБА_4 залучив до вчинення вказаного злочину ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , роль якого полягала у здійсненні за грошову винагороду керівництва під час незаконного перетину державного кордону України, сприяння вчиненню порадами, вказівками, наданням засобів та усуненням перешкод. Слідчий вказує, що 11 жовтня 2024 року ОСОБА_4 , попередньо висловивши вимогу ОСОБА_8 , біля готелю «Закарпаття» у АДРЕСА_3 , отримав від останнього 1 000 доларів США як частину обумовленої суми за його незаконне переправлення через державний кордон. Надалі, перебуваючи у тому ж місці, 15 жовтня 2024 року, ОСОБА_4 знову зустрівся з ОСОБА_8 , який діяв під контролем правоохоронних органів, та проінструктував останнього щодо подальших дій, які необхідно буде вчинити наступного дня близько 18.00 год, а також додатково сплатити 4 500 доларів США, частину з яких ОСОБА_4 мав передати ОСОБА_7 . Так, за версією слідчого, 16 жовтня 2024 року близько 17.00 год ОСОБА_8 за вказівкою ОСОБА_4 прибув на АЗС «Окко», що по вулиці Баб`яка у місті Ужгород, де його у автомобілі вже очікував ОСОБА_4 , якому він передав 4 500 доларів США; крім цього останній вказав, що після вдалого перетину кордону ОСОБА_8 необхідно буде додатково передати 1 000 доларів США. Після цього ОСОБА_4 відвіз ОСОБА_8 до стадіону «Авангард», де його вже чекав автомобіль марки «Рено Сценік», р/н НОМЕР_1 , водій якого мав перевезти ОСОБА_8 у необхідному напрямку, який у свою чергу по телефону вже надавав ОСОБА_7 . Так ОСОБА_8 , підтримуючи телефонний зв`язок з ОСОБА_7 , вказував водію маршрут, який привіз його на АДРЕСА_4 , де ОСОБА_8 вийшов та почав рухатися у пішому порядку у напрямку, який вказував йому по телефону ОСОБА_7 , до лінії державного кордону, де неподалік від прикордонної смуги на відкритій місцевості був виявлений працівниками правоохоронних органів. Слідчий зазначає, що наступного дня ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України. Вважає, що наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_4 інкримінованого йому кримінального правопорушення повністю підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, а саме: протоколом обшуку автомобіля марки «Фольксваген Кадді», р/н НОМЕР_2 , в ході якого вилучено грошові кошти у сумі 1 200 доларів США, 6 000 грн та 44 імітаційні банкноти номіналом по 100 доларів США і мобільний телефон; протоколом обшуку квартири, де проживає ОСОБА_4 , в ході якого вилучено 4 500 доларів США та 7 000 євро, а також показаннями свідка, протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, речовими доказами. Так, органом досудового розслідування зібрано достатньо доказів, які підтверджують існування окремих ризиків, передбачених ст. 177 КПК України. Слідчий вважає, що оскільки ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого умисного злочину у сфері охорони державної таємниці, недоторканості державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації, обрати відносно підозрюваного більш м`який запобіжний захід неможливо. При цьому стороною обвинувачення зібрано достатньо доказів, які б підтверджували існування окремих ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, зокрема того, що підозрюваний ОСОБА_4 з метою ухилення від відповідальності може переховуватися від органів досудового розслідування/суду; знищити, сховати або спотворити будь яку з речей і документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; усвідомлюючи неминучість покарання за вчинення даного злочину може незаконно впливати на свідків, підозрюваного, інших, на даний час не встановлених, співучасників вчинення кримінального правопорушення шляхом їх підкупу, умовляння або залякування, а також вчинити інші кримінальні правопорушення. Крім цього під час обрання ОСОБА_4 запобіжного заходу слідчий просить врахувати: суму коштів, яку той отримав за вчинення кримінального правопорушення у розмірі 5 500 доларів США та можливість отримати ще 1 000 доларів США в разі успішного перетину особою державного кордону; пояснення свідка, якому підозрюваний розповідав про можливість виготовлення фіктивних документів з приводу встановлення групи інвалідності за грошову винагороду у розмірі 15 000 доларів США; результати НСРД, якими встановлено ряд фактів надання групи інвалідності особам за грошову винагороду, про що свідчать вилучені численні медичні висновки відносно громадян чоловічої статі призовного віку. Відтак слідчий вказує, що наведені обставини не дають можливості органу досудового розслідування із клопотанням про застосування відносно ОСОБА_4 більш м`якого запобіжного заходу, а відтак враховуючи суспільну небезпечність кримінального правопорушення, що ставиться йому у провину, сторона обвинувачення вважає, що підозрюваному слід обрати запобіжний захід виключно у вигляді тримання під вартою, оскільки інші, більш м`які запобіжні заходи за наведених вище підстав, не зможуть запобігти встановленим органом досудового розслідування ризикам.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 вказане клопотання підтримав повністю, посилаючись на викладені у ньому обставини, та просив таке задовольнити, долучивши при цьому протоколи за результатами проведення НСРД.

Захисник ОСОБА_5 у судовому засіданні вказував на відсутність заявлених прокурором ризиків, вважав, що такі базуються лише на припущеннях органу досудового розслідування, а підозра ґрунтується на показах однієї особи з низькою соціальною відповідальністю. Звертав увагу слідчого судді на похилий вік свого підзахисного, який є особою з інвалідністю другої групи та учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Просив відмовити у задоволенні клопотання сторони обвинувачення та обрати відносно підозрюваного ОСОБА_4 запобіжний захід не пов`язаний з його триманням під вартою.

У судовому засіданні ОСОБА_4 позицію свого захисника підтримав, при цьому по суті наведених у клопотанні обставин жодного пояснення надати не зміг, вказуючи, що лише скористався послугами масажиста.

Слідчий суддя, заслухавши позиції учасників розгляду, вивчивши матеріали клопотання, прийшов до такого висновку.

Відповідно до ч. 2 ст. 131 КПК України одним із заходів забезпечення кримінального провадження з метою досягнення його дієвості є запобіжні заходи.

Згідно з ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, а також наявність ризиків, передбачених цим Кодексом.

На підставі матеріалів клопотання встановлено, що з 13 лютого 2024 року органом досудового розслідування слідчим відділенням відділення поліції № 1 Ужгородського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області здійснюється досудове розслідування за фактом організації за попередньою змовою групою осіб незаконного переправлення військовозобов`язаних через державний кордон з використанням підроблених документів з правовою кваліфікацією кримінального правопорушення за ч. 3 ст. 332 КК (а. к. 9, 10-11).

Шістнадцятого жовтня 2024 року о 18.24-18.35 год за підозрою у вчиненні вказаного кримінального правопорушення у порядку ст. 208 КПК України затримано ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якого наступного дня повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України (а. к. 16-19, 20-24).

Вищезазначені обставини, на думку сторони обвинувачення, обумовлюють наявність обґрунтованої підозри щодо причетності ОСОБА_4 до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, з чим слідчий суддя погоджується, виходячи з такого.

Наявність обґрунтованою підозри є умовою законності застосування запобіжного заходу.

Згідно з ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ.

Так, не вирішуючи питання про доведеність вини та правильність кваліфікації дій ОСОБА_4 , виходячи лише з фактичних обставин, які містяться в поданих слідчому судді матеріалах, вислухавши пояснення самого підозрюваного, слідчий суддя прийшов до висновку про наявність обґрунтованої підозри причетності ОСОБА_4 до кримінального правопорушення за викладених у клопотанні обставин.

Слідчий суддя погоджується із доводами прокурора, що повідомлена ОСОБА_4 підозра станом на час розгляду цього клопотання повністю відповідає вимогам Європейського суду з прав людини щодо поняття «обґрунтованості», яка відображена у п.175 рішення від 21.04.2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», зокрема термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.

Також вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об`єднаного Королівства» від 28.10.1994, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990). Тобто факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок.

Дослідивши надані стороною обвинувачення докази, з урахуванням доводів сторони захисту, слідчий суддя прийшов до переконання, що вони є достатніми для висновку, що підозра не є вочевидь необґрунтованою та відповідає стандарту переконання «обґрунтована підозра». Тобто наведені стороною обвинувачення докази із розумною достатністю та вірогідністю пов`язують підозрюваного ОСОБА_4 з кримінальним правопорушенням на даному етапі досудового розслідування. В подальшому такі обставини мають бути перевірені та оцінені в сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні.

Викладене узгоджується з позицією, що відображена Європейським судом з прав людини у п. 184 рішення Великої Палати у справі «Мерабішвілі проти Грузії» (Merabishvili v. Georgia) від 28.11.2017, заява № 72508/13, «обґрунтованість залежить від усіх обставин, проте факти, що в сукупності дають підстави для підозри, не мають бути такого ж рівня як ті, що необхідні для обвинувачення, або навіть винесення вироку».

Слід враховувати, що на даній стадії кримінального провадження слідчий суддя не вирішує питання наявності в діянні особи складу кримінального правопорушення та винуватості особи у вчиненні такого правопорушення, які вирішуються судом при ухваленні вироку, відповідно до вимог ч. 1 ст. 368 КПК України, а лише встановлює наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення, що може слугувати підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, на підставі поданих стороною обвинувачення до клопотання матеріалів.

За вказаних вище обставин слідчий суддя вважає підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, обґрунтованою, докази можливої причетності ОСОБА_4 до вчинення вищезазначеного кримінального правопорушення достатніми.

Доводи сторони захисту про необґрунтованість підозри ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення не є достатньо вагомими для протилежного висновку. Слідчий суддя наголошує, що на цій стадії досудового розслідування встановлено нижчі критерії до стандарту доказування, які зобов`язують слідчого суддю з`ясувати лише наявність достатніх доказів, які виправдовують необхідність здійснення досудового розслідування та пов`язаних з ним заходів забезпечення кримінального провадження. Ці критерії не передбачають обов`язку детальної перевірки та аналізу кваліфікації кримінального правопорушення та встановлення вини конкретної особи.

Слід наголосити, що стандарт доказування «обґрунтована підозра» обмежує міру, до якої слідчий суддя може оцінювати обставини, відомості про які надані сторонами. Ті докази, які б під час судового розгляду могли б бути приводом для розумного сумніву, під час оцінки обґрунтованості підозри не переконують слідчого суддю в іншому.

Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується (частина 1 статті 177 КПК).

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною 1 статті 177 КПК (частина 2 статті 177 КПК).

Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій. При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Під час перевірки наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України у кримінальному провадженні № 42024072030000016 від 13 лютого 2024 року відносно підозрюваного ОСОБА_4 , слідчий суддя прийшов до таких висновків.

Сторона обвинувачення у поданому клопотанні зазначила про наявні ризики, передбачені пунктами 1, 2, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК, а саме: переховуватися від органів досудового розслідування та суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення.

Ризик переховування від органу досудового розслідування або/та суду обумовлюється серед іншого можливістю притягнення до кримінальної відповідальності та пов`язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями) і, зокрема, суворістю передбаченого покарання.

Злочин, у вчиненні якого обґрунтовано підозрюється ОСОБА_4 , є тяжким та передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дев`яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна. Тяжкість ймовірного покарання та суворість можливого вироку особливо сильно підвищують ризик переховування від органів досудового розслідування та/або суду на перших етапах притягнення особи до кримінальної відповідальності. При цьому відповідно до вимог ст. 75 КК України, норма про звільнення від відбування покарання з випробуванням застосована бути не може.

В той же час слідчий суддя враховує й твердження сторони захисту, що ОСОБА_4 має постійне місце проживання в Україні, є особою похилого віку з інвалідністю, що у своїй сукупності, за позицією захиснику, не дають підстави дійти висновку щодо наявності ризику переховування від органу досудового розслідування та суду.

Поряд з цим варто врахувати, що при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання. Так, у рішення ЄСПЛ «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») 31315/96 від 25.04.2000, Страсбурзький суд визнав достатнім мотивування чеських судів, що прийняли рішення про тримання під вартою з огляду в тому числі на те, що заявникові загрожувало відносно суворе покарання.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Смірнова проти Росії» (Smirnova v. Russia № 71362/01 від 21.07.2003), суд зазначив, що при визначенні ризику переховування обвинуваченого від правосуддя потрібно враховувати особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв`язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування.

Слідчий суддя вважає, що прокурором доведено наявність ризику можливого переховування підозрюваного від органів досудового розслідування та суду, який ґрунтується на тяжкості інкримінованого ОСОБА_4 злочину, адже кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 332 КК України, відповідно до ст. 12 цього Кодексу, відноситься до категорії тяжкого злочину, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 9 років, а також безальтернативним застосуванням додаткових покарань. Зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.

Варто зазначити, що у рішенні ЄСПЛ по справі «Бессієв проти Молдови» суд вказав, що ризик втечі має оцінюватися судом у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню. Серйозність же покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти.

Наведені вище обставини дають підстави стверджувати про наявність достатніх ризиків для втечі з метою ухилення від кримінальної відповідальності та переховування від органів досудового розслідування та суду підозрюваного ОСОБА_4 .

Щодо заявленого слідчим ризику знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, то слідчий суддя вважає, що такий ризик також існує.

Так, наразі у кримінальному провадженні триває досудове розслідування, отже, продовжується збір фактичних даних, що можуть бути використані як доказ факту чи обставин вчинення кримінального правопорушення, у якому підозрюється ОСОБА_4 .

Підозрюваний, володіючи інформацією про кримінальне провадження відносно нього, обставини, які є предметом доказування у кримінальному провадженні, може безперешкодно знищити речі і документи, які мають значення для кримінального провадження, в тому числі, що стосуються невстановленого фігуранта кримінального правопорушення, які наразі не виявлені органом досудового розслідування.

Наразі органом досудового розслідування ще не встановлені всі обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, зокрема всі учасники вчинення правопорушення, інші можливі епізоди вчинення аналогічних злочинів, місця перебування інших речей, предметів та документів, які можуть бути визнані речовими доказами у кримінальному провадженні. Обізнаність підозрюваного ОСОБА_4 щодо місцезнаходження таких речей і документів свідчить про наявність у нього можливості знищити, сховати або спотворити їх.

При встановленні наявності ризику впливу на свідків слід враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме: спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК України).

Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного статтею 615 цього Кодексу (частина 4 статті 95 КПК України).

В свою чергу, частиною 11 ст. 615 КПК України визначено, що показання, отримані під час допиту свідка, потерпілого, у тому числі одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб, у кримінальному провадженні, що здійснюється в умовах воєнного стану, можуть бути використані як докази в суді виключно у випадку, якщо хід і результати такого допиту фіксувалися за допомогою доступних технічних засобів відеофіксації. Показання, отримані під час допиту підозрюваного, у тому числі одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб, у кримінальному провадженні, що здійснюється в умовах воєнного стану, можуть бути використані як докази в суді виключно у випадку, якщо у такому допиті брав участь захисник, а хід і результати проведення допиту фіксувалися за допомогою доступних технічних засобів відеофіксації.

Так, відповідно до п. 16 ч. 1 ст. 7 КПК України, безпосередність дослідження показань є загальною засадою кримінального провадження та повинна застосовуватися за загальним правилом, можливість використання показань, зафіксованих за допомогою технічних засобів відеофіксації, передбачена ч. 11 ст. 615 КПК України, застосовується лише як виключення. При цьому, показання свідків, безпосередньо досліджені в суді, мають пріоритет над показаннями, отриманими у порядку ч. 11 ст. 615 КПК України.

За таких обставин, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.

Крім цього слідчий суддя враховує, що існує взаємообумовленість дій між підозрюваним ОСОБА_4 та іншими особами, які можуть бути причетні до вчинення вказаного кримінального правопорушення, що видно з наданих у розпорядження слідчого судді протоколів НСРД, зважаючи на його роль у інкримінованому правопорушенні (організатор), використовуючи свої зв`язки, авторитет, приязні стосунки з такими особами, інший незаконний вплив (шантаж, підкуп, погрози), безпосередньо або опосередковано через інших осіб може впливати на свідків/інших підозрюваних у кримінальному провадженні з метою зміни ними своїх показань/відмови від дачі показань задля уникнення/мінімізації можливої кримінальної відповідальності.

Зазначене вказує на продовження існування ризику незаконного впливу на свідків/інших підозрюваних у цьому ж кримінальному провадженні.

Також слідчий суддя погоджується з прокурором, що обставини кримінального правопорушення, зокрема його тривалість, наполегливість та цілеспрямованість дій ОСОБА_4 , залучення до його вчинення інших осіб, може свідчити про можливість вчинення ним інших кримінальних правопорушень.

Слідчий суддя також приймає до уваги мотив та спосіб вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, яке мало місце в умовах воєнного стану групою осіб, його надзвичайну небезпеку для суспільства та відповідно наявність реальних ознак справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистості, а також враховує практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої суд своїм рішенням повинен забезпечити не лише права підозрюваного, але й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

За таких обставин зазначені в клопотанні слідчого ризики, передбачені п. 1, 2, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України слідчий суддя вважає обґрунтованими та переконливими.

Щодо інших обставин, які враховуються при обранні запобіжного заходу, а саме за змістом ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі ті, що перелічені у п. п. 1-12 цієї статті.

Дослідивши надані сторонами кримінального провадження відомості, слідчий суддя під час застосування до ОСОБА_4 запобіжного заходу враховує, що він є особою пенсійного віку, станом на момент розгляду даного клопотання досяг 62-річного віку, ніде не працює, є громадянином України, має певні соціальні зв`язки за місцем свого проживання; відомостей про родину, дітей, характеризуючі дані слідчому судді не надано.

Підозрюваний ОСОБА_4 раніше не судимий, відомості про застосування до нього раніше запобіжних заходів та про наявність повідомлення йому про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення слідчому судді не надано. Крім того, слідчий суддя враховує вагомість наявних доказів про можливе вчинення ним кримінального правопорушення і тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання його винним.

Проте вказані дані, з огляду на суспільну небезпечність інкримінованого ОСОБА_4 кримінального правопорушення, не зменшують встановлені ризики та не є визначальними аргументами для обрання підозрюваному запобіжного заходу не пов`язаного з обмеженням волі, оскільки не можуть бути беззаперечними стримуючими факторами подальшої належної процесуальної поведінки підозрюваного.

Стосовно можливості інших більш м`яких запобіжних заходів запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК, слідчий суддя прийшов до такого висновку.

Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною шостою та сьомою статті 176 цього Кодексу (ч. 1 ст. 183 КПК України).

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років (п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК).

Приймаючи до уваги вищенаведені ризики та наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, який є тяжким злочином, слідчий суддя прийшов до висновку про неможливість обрання підозрюваному іншого більш м`якого запобіжного заходу.

На переконання слідчого судді обрання відносно ОСОБА_4 іншого більш м`якого запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання, особистої поруки, застави або домашнього арешту не зможе запобігти встановленим ризикам та може негативно відобразитися на здійсненні досудового розслідування.

Отже на підставі наведеного доводи захисника ОСОБА_5 про можливість забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного шляхом застосування до нього більш м`якого запобіжного заходу не є слушними, виходячи з обставин даного кримінального провадження і даних про особу ОСОБА_4 , що були наведені слідчим суддею вище.

В той же час слідчий суддя вказує на те, що висловлені в ухвалі слідчого судді висновки за результатами розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу щодо будь-яких обставин, які стосуються суті підозри, не мають преюдиціального значення для суду під час судового розгляду або для слідчого чи прокурора під час цього або іншого кримінального проваджень (ст. 198 КПК України).

При вирішенні питання про розмір застави, який необхідно визначити підозрюваному, слідчий суддя враховує таке.

Як встановлено вище, ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, тобто тяжкого кримінального правопорушення, а тому враховуючи положення п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави щодо нього, за загальним правилом, має визначатися у межах від 20 до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього (частина 4 статті 182 КПК України).

Водночас визначені у ч. 5 ст. 182 КПК України мінімальні і максимальні розміри застави дають можливість досягти мети запобіжного заходу без обмеження права на свободу та особисту недоторканність. У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.

Отже, з одного боку, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала підозрюваного від намірів та спроб порушити покладені на нього обов`язки, а з іншого не має бути таким, що є завідомо непомірним для цієї особи та призводить до неможливості виконання застави.

При визначені розміру застави необхідно врахувати: обставини кримінального правопорушення; майновий стан підозрюваного; його сімейний стан, стан здоров`я, встановлені ризики, передбачені статтею 177 КПК; помірність обраного розміру застави та можливість її виконання, а також за певних обставин шкода, завдана кримінальним правопорушенням.

Доцільним є також врахування висновків ЄСПЛ у рішенні від 13.01.2022 у справі «Істоміна проти України», де Європейський Суд зауважив, що відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК слідчий суддя визначає розмір застави «з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 цього кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього».

Далі Суд зазначив, що застава має на меті не гарантування відшкодування шкоди, завданої у справі, а передусім забезпечення явки особи в судове засідання. Тому розмір застави повинен оцінюватися залежно від особи, про яку йдеться, з урахуванням її матеріального стану та інших релевантних критеріїв, що свідчать на користь чи проти явки особи до суду. В ЄСПЛ наголосили, що суд повинен так само обережно й ретельно розглядати питання про застосування застави, як і вирішувати, чи є необхідним продовження тримання особи під вартою. Сума шкоди може бути одним з факторів, що виправдовує вищий розмір застави, але лише в поєднанні з іншими критеріями серйозністю злочину, ризику втечі та ін.

В даному випадку Суд вирішив, що національним судом було залишено без аналізу аргументи заявника, що визначена сума застави є надмірною, жодним чином не було досліджено питання про пропорційність суми застави, а рішення прийняте тільки з огляду на один критерій суму шкоди, завданої у справі. На основі такого висновку Європейський Суд установив порушення Україною § 3 ст. 5 Конвенції про захист прав людини.

З урахуванням майнового стану підозрюваного ОСОБА_4 , який має у користуванні нерухоме та рухоме майно, відомостей про наявність родини та утриманців у слідчого судді не має, а також обставини вчинення кримінального правопорушення, на думку слідчого судді, застава у розмірі 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб не порушує принцип пропорційності, не є явно непомірною для ОСОБА_4 , та водночас значною, а відтак, на думку слідчого судді, цілком здатною забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного і виконання покладених на нього процесуальних обов`язків.

При прийнятті рішення слідчий суддя також враховує вимоги ст. 26 КПК України, зокрема, те, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та в спосіб, передбачених цим Кодексом; що під час розгляду клопотання сторонами не заявлялися клопотань щодо приєднання до матеріалів судового провадження доказів (документів), які б могли вплинути на висновки суду.

Згідно з ч. 5 ст. 194 КПК України якщо під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою, прокурор доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті, слідчий суддя, суд застосовує відповідний запобіжний захід, зобов`язує підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого визначеного органу державної влади, а також виконувати один або кілька обов`язків, необхідність покладення яких була доведена прокурором, та які передбачені пунктами 1-9 частини 5 статті 194 КПК України.

Слідчий суддя переконаний, що з метою мінімізації ризиків, встановлених у судовому засіданні, а також запобігання позапроцесуальній поведінці підозрюваного, необхідним є покладення на нього обов`язків відповідно до положень ч. 5 ст. 194 КПК України, що з урахуванням обставин кримінального провадження, мають найменший вплив на реалізацію прав і свобод підозрюваного, отже таке втручання є розумним і співмірним для цілей цього кримінального провадження, з урахуванням його стадії.

В той же час слідчий суддя зазначає, що положеннями ч. 7 ст. 194 КПК України встановлено, що обов`язки, передбачені частинами п`ятою та шостою цієї статті, можуть бути покладені на підозрюваного, обвинуваченого на строк не більше двох місяців.

Керуючись ст. 5 п. 1 підпункт «с» Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини, ст. 29 Конституції України, ст. 177, 183, 186, 193, 194, 196-198, 309, 369-372 КПК України, слідчий суддя,

П О С Т А Н О В И В :

клопотання старшого слідчого СВ відділення поліції № 1 Ужгородського районного управління Головного управління Національної поліції в Закарпатській області ОСОБА_6 , погоджене прокурором Перечинського відділу Ужгородської окружної прокуратури ОСОБА_3 на підставі матеріалів кримінального провадження, внесених до ЄРДР за № 42024072030000016 від 13 лютого 2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, про застосування відносно ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою задовольнити частково.

Застосувати відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Букове Виноградівського району Закарпатської області, зареєстрованого у АДРЕСА_1 , мешканця АДРЕСА_2 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів, а саме до 14 грудня 2024 року (включно) із визначенням застави у розмірі 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає суму 454 200 (чотириста п`ятдесят чотири тисячі двісті) грн.

У разі внесення застави, у порядку ч. 5 ст. 194 КПК України покласти на ОСОБА_4 наступні обов`язки:

1) прибувати до старшого слідчого СВ відділення поліції № 1 Ужгородського районного управління Головного управління Національної поліції в Закарпатській області ОСОБА_6 , прокурора чи суду за їх першою вимогою;

2) повідомляти старшого слідчого СВ відділення поліції № 1 Ужгородського районного управління Головного управління Національної поліції в Закарпатській області ОСОБА_6 , прокурора чи суд про зміну місця проживання;

3) не відлучатися за межі району проживання без дозволу слідчого, прокурора;

4) здати на зберігання до відповідного органу міграційної служби за місцем реєстрації свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Роз`яснити підозрюваному та заставодавцю, що у разі невиконання обов`язків заставодавцем, а також якщо підозрюваний, будучи належним чином повідомлений, не з`явився за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави.

Дата закінчення дії ухвали 14 грудня 2024 року.

У задоволенні вимог решти клопотання відмовити.

Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя: ОСОБА_1